Екологічна економіка та управління природокористуванням

Екологічна економіка та управління природокористуванням

26

Зміст

1. Теоретична частина

1.1 Оцінка економічних збитків від різних видів порушень земельних ресурсів

1.2 Показники еколого-економічної ефективності природокористування

1.3 Водні ресурси, їх відтворення і використання в Україні. Роль водного кадастру та недоліки при плануванні водоохоронної діяльності

1.4 Суть і порядок визначення плати за корисні копалини

1.5 Система показників та методи планування природокористування

1.6 Екологічне нормування, його суть і види

2. Розрахункова частина

Список використаної літератури

1. Теоретична частина

1.1 Оцінка економічних збитків від різних видів порушень земельних ресурсів

Під економічним збитком розуміють різницю між сукупним суспільним продуктом на основі раціонального використання природних ресурсів і природокористування й суспільним продуктом отриманим при допущенні порушень природокористування.

Збитки можуть виникнути внаслідок знищення елементів природного середовища, його забруднення викидами, стоками, відходами, виснаженням природних комплексів, нераціональним використанням природних ресурсів, порушенням екологічних зв'язків у середовищі існування живих організмів, в тому числі людини. Усі процеси забруднення важко врахувати і визначити величину завданих збитків.

Аналіз збитку здійснюється в такій послідовності:

- визначається вид забруднення, визначення вмісту забруднюючої речовини та тяжкість їхнього впливу;

- зона поширення;

- тривалість поширення;

- здійснення розрахунків еколого-економічного збитку керуючими нормативними документами.

Економічна оцінка -- це оцінка змін в економіці, що виникають при певному впливі внаслідок порушення основних функцій природи, тобто вона відображає вартість заходів на підтримання оптимального стану природної, соціальної і господарської підсистем та вартість збитків від антропогенних впливів. Об'єктом економічних оцінок можуть бути всі види наслідків господарської діяльності (екологічні, соціальні, господарські), але тією мірою, якою вони здійснюють вплив на економічне життя суспільства. Серед різних видів економічних оцінок стану природного середовища частіше використовується оцінка екологічних витрат, що є сукупністю народногосподарських витрат, викликаних з допущеним рівнем екологічних порушень.

Економічній оцінці підлягає лише та частина, яку ми бачимо і можемо оцінити, а тому обчислені втрати завжди менші за реальні, вони становлять не більше 35--40 % дійсних втрат.

Основою розрахунків величини збитків від забруднення земельних ресурсів є грошова оцінка конкретної земельної ділянки, яка на підставі Закону України «Про плату за землю» визначається та уточнюється Держкомземом України. Витрати на здійснення заходів щодо зниження чи ліквідації забруднення земельних ресурсів зростають залежно від глибини просочування забруднювальної речовини у співвідношенні 10:3, тобто зі збільшенням глибини в 10 разів витрати для ліквідації забруднення зростають утричі.

Збитки від порушення земельних ресурсів виникають:

А) через втрату землі:

- переведення продуктивності сільськогосподарських земель на не сільськогосподарські потреби (міські, сільські забудови, дороги);

- використання землі під інженерні засвоєння (проведення каналів, під'їздів, технологічних колів).

Б) від зниження урожайності сільськогосподарських угідь

- розрахунок збитків від втрат землі через вилучення її із с/г обороту проводиться за формулою:

ЗВЗ=ПВЗ*ЦГА, грн.

ПВЗ - площа вилучених земель;

ЦГА - ціна 1 га землі.

- розрахунок збитків від вітрової та водної ерозії проводиться за формулою:

ЗВЕ=ОВЕ*ЦТ, грн.

ОВЕ - обсяг втрат землі;

ЦТ - ціна 1 т землі.

- розрахунок збитків від недобору урожаю проводиться за формулою:

, грн.

- площа і-ої сільськогосподарської культури;

- величина зниження урожайності і-ої сільськогосподарської культури;

- ціна і-ої сільськогосподарської культури.

1.2 Показники еколого-економічної ефективності природокористування

Проекти, програми і варіанти екологічно спрямованих заходів, що реалізуються саме в галузі природокористування, мають певні характерні особливості: по-перше, вони розраховуються на багаторічний період; по-друге, витрати можуть здійснюватися в різні терміни і змінюватися в часі.

Визначення економічної ефективності середовищезахисних заходів містить дві групи взаємозв'язаних економічних і соціальних завдань:

1. Раціональне використання ресурсів (фінансових, матеріальних, трудових).

2. Якнайкраще задоволення соціальних потреб природокористувачів у природних ресурсах і умовах, а також у чистоті і різноманітті довкілля.

Слід мати на увазі, що теоретично в чистому вигляді не існує ні економічних, ні соціально-екологічних завдань. Є завдання соціально-еколого-економічні, при вирішенні яких задоволення соціальних потреб є метою, а економічні можливості - засобом досягнення цілей. Крім того, оцінка ефективності природоохоронних заходів - це ще і морально-етична проблема, оскільки здійснення цих заходів торкається інтересів майбутніх поколінь.

Таким чином, вирішення загального завдання оцінки ефективності середовищезахисних заходів пов'язане з труднощами при зіставленні витрат і результатів. Основними з них є: визначення величини різнорідних витрат і їх зіставлення; вимірювання кінцевих результатів і їх зіставлення за соціальною корисністю для різних пририродокористувачів; облік чинника різночасності витрат і результатів чи невизначеності, (ризику) соціально-економічних і екологічних процесів.

Принципова проблема тут полягає в тому, що результати природоохоронної діяльності досить різноманітні і немає єдиної кількісної міри їх вимірювання. Тобто результатом здійснення природоохоронних заходів є: не тільки зміна якісних і кількісних характеристик природоохоронних ресурсів і умов, але і зміна умов праці, побуту і відпочинку населення; зміна рекреаційної і естетичної цінності природних комплексів. При цьому необхідно враховувати як соціально-економічні та і демографічні, політичні наслідки цих змін.

В економічній теорії виділяють дві групи узагальнюючих показників: абсолютні і порівняльні.

Абсолютні показники ефективності визначаються як результат безпосереднього ділення ефекту на витрати, що його викликали:

Еа = ?? Еіj / (Сн + Ен х Кн)

де: Еіj - повний економічний ефект і-того виду від упередження збитків на j-тому об'єкті, грн.;

Сн - річні поточні витрати на обслуговування і утримання ОФ, які забезпечили цей ефект, грн.;

Ен - нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень (Ен = 0,14).

Кн - капітальні витрати в будівництво фондів природоохоронного признач., грн.

Показник загальної економічної ефективності капітальних вкладень розраховується за формулою:

Еак = (?? Еіj - Сн) / Кн.

Капітальні вкладення рахуються ефективними, якщо Еак > Ен.

Крім вартісних показників для визначенні ефективності ПОЗ використовують натуральний показник. Він розраховується як зниження шкідливих речовин в атмосфері, водному середовищі і ґрунті на одиницю капітальних вкладень, які визвали ці зміни:

Ес = ?В / Кн,

де: ?В - величина зміни викидів (різниця в обсягах до і після впровадження ПОЗ) шкідливих речовин з урахуванням коефіцієнта шкідливості;

?В = ? кі (В1і - В2і),

де: кі - коефіцієнт шкідливості і-того інградієнта.

В1і і В2і - величина викидів інградієнта і-того виду відповідно до і після впровадження ПОЗ.

Порівняльні показники ефективності визначають шляхом зіставлення (порівняння) абсолютних показників двох або менше варіантів, що розглядаються. При виборі із кількох варіантів найкращого рішення показником порівняльної економічної ефективності є мінімум приведених витрат:

С + Ен х К > min;

де: С - поточні річні витрати на обслуговування і утримання фондів природоохоронного значення;

К - капітальні вкладення на впровадження ПОЗ;

Ен - нормативний коефіцієнт порівняльної ефективності капітальних вкладень.

Якщо порівняльні варіанти відрізняються за строками освоєння капітальних вкладень, а поточні затрати змінюються, то необхідно приводити затрати більш пізніх років до поточного моменту. Для цього застосовується коефіцієнт приведення:

В = 1 / (1 + Енп),

де: t - період приведення в роках;

Енп - норматив приведення різночасових витрат (на охорону і відновлення лісів - Енп = 0,08, рекультивацію земель - Енп = 0,03).

Для порівняльної ефективності ПОЗ, які мають тривалі строки реалізації проекту та внесення додаткових капітальних вкладень використовують формулу:

?[(Кп + Кgt + Сt) / (1 + Енп) ] > min,

де: Кп - початкові капітальні вкладення в ПОЗ;

Кgt - додаткові капітальні вкладення для t - го року експлуатації;

Сt - поточні витрати для t - го року.

На практиці більш поширені ситуації, коли в порівнюваних варіантах незмінними залишаються або витрати (інвестиційна цільова настанова), або результати/ефекти (ресурсна цільова настанова).

Показники економічної ефективності є найважливішими інструментами реалізації економічної політики на рівні підприємств, регіонів, національної економіки. На рівні підприємств вони є ключовим засобом обґрунтування управлінських рішень з організації інвестиційної діяльності, оптимізації витрати ресурсів, удосконалення цінової політики. На рівні регіонів і національної економіки показники економічної ефективності покликані бути основою обґрунтування інвестиційної політики, управління системою кредитування, удосконалення оподаткування.

1.3 Водні ресурси, їх відтворення і використання в Україні. Роль водного кадастру та недоліки при плануванні водоохоронної діяльності

Вода - сировина особливого роду. Вона виконує дуже важливі функції:

1) це головна складова частина всіх живих організмів;

2) це основний механізм здійснення взаємозв'язків усіх процесів в екосистемах;

3) це головний агент-переносник глобальних біоенергетичних екологічних циклів;

4) без води неможлива реалізація будь-якої технології.

Усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд.

До водного фонду України належать:

- поверхневі води: природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми і канали; інші водні об'єкти;

- підземні води та джерела;

- внутрішні морські води та територіальне море.

Для України головним постачальником води є Дніпро. Забезпечують потреби населення у воді річки Дунай, Дністер, Південний Буг, Тиса, Прут та ін. Стан води й повновладдя цих водних артерій залежать головним чином від стану їх приток - малих річок, яких в Україні налічується близько 63 тис. Проте стан малих річок України викликає сьогодні велике занепокоєння. Понад 20 тис. їх вже зникло, пересохло. Це невідворотно веде до деградації великих річок, тому проблема їх збереження й оздоровлення - одна з найгостріших для нашої молодої держави.

Не менше значення для забезпечення водою населення мають підземні води України. Близько 70% населення сіл і смт задовольняє свої потреби в питній воді за рахунок ґрунтових вод чи глибших водоносних горизонтів. Стан підземних вод України в цілому кращий, ніж річкового стоку, хоча місцями спостерігається забруднення їх стоками промислових підприємств, тваринницьких комплексів тощо. У деяких промислових районах розвиток шахт і кар'єрів негативно впливає на якість і запаси підземних вод.

Значні запаси водних ресурсів України зосереджені в озерах, яких налічується понад 3 тис. В Україні створено також понад 1057 водосховищ та понад 27 тис. ставків. Створення близько 160 великих штучних призвело до вилучення із сільськогосподарського коректування України великих земельних площ. У басейні Дніпра вилучено 700 тис. га високопродуктивних земель, переважно орних та сіножатей, що знаходилися в густонаселених районах. Отже, зменшення великих масивів родючих земель - серйозна проблема, до розв'язання якої слід підходити з економічних позицій.

В Україні зосереджені значні болотні масиви, площа яких у результаті проведення широкомасштабних меліоративних робіт помітно зменшилася. Загальна площа боліт України становить 1,2 млн. га. Переважна їх більшість розташована в Поліссі, де заболоченість становить 11 %. Майже половина всіх боліт України осушена, що викликало порушення рівноваги природного середовища, а вивільнені території в переважній більшості використовуються малопродуктивно.

Близько 20% споживаної людством прісної води використовує промисловість. Всередині цього сектора головним водоспоживачем є енергетика, машинобудування, чорна і кольорова металургія, целюлозно-паперова промисловість. Кількість води, що споживається підприємством, залежить від того, яку продукцію воно випускає.

Основним споживачем прісної води є сільське господарство (70% її загального використання). Це зумовлено, зростанням площ зрошуваного виробництва. Зрошувані землі набагато продуктивніші від незрошуваних. Але при зрошуванні безповоротно втрачається (випаровується) 20-60% води, деяка її кількість повертається назад у водойми у вигляді так званих зворотних вод, які сильно забруднені солями.

Близько 10% всієї споживаної людством води задовольняють комунально-побутові потреби.

До погіршення якості води призводить і скидання відпрацьованих забруднених вод у водойми, причому майже половина з них скидається без попереднього очищення. Для того, щоб води зберегли свою здатність самоочищатися необхідно не менш як десятикратне розведення стоків чистою водою.

Здатність до самоочищення мають усі природні водойми. Самоочищення води - це нейтралізація стічних вод, випадіння в осадок твердих забруднювачів, хімічні, біохімічні та інші і процеси, що призводять до видалення із водойми забруднювачів і повернення води до її первісного стану.

До заходів, які мають забезпечити нормальний стан водних об'єктів, можна піднести:

- нормування якості води, тобто розрахунку критеріїв щодо її придатності для різних видів водокористування;

- скорочення обсягів скидів забруднень у водойми шляхом вдосконалення технологічних процесів;

- очищення стічних вод.

Водні ресурси відносяться до категорії відновлювальних, але їх інтенсивне використання в окремих районах і на деяких виробництвах часто невиправдано завищене, що призводить до виникнення їх дефіциту і, як наслідок, гальмує економічний і соціальний розвиток даної території.

Водогосподарські проблеми України тісно пов'язані з використанням та охороною водних ресурсів у сусідніх країнах, а в рамках природоохоронного співробітництва - із придунайськими державами. Тому наявність транзитного притоку - 34,7 млрд. м3 з території Білорусі, Російської Федерації та придунайських держав Західної Європи - зумовлює необхідність при розробці довготермінових та перспективних планів і прогнозів використання та охорони водних ресурсів в Україні брати до уваги їх використання у зарубіжних країнах.

Основним резервом підвищення ефективності використання водних ресурсів є скорочення їх споживання в основних водоспоживаючих галузях, особливо це стосується свіжої води -- насамперед за рахунок впровадження технологій і зменшення її використання на господарські потреби. Другий напрям - ліквідація багато чисельних втрат води на всіх етапах її використання.

Вода в Україні є цінним і найбільш дефіцитним ресурсом. Стійкому дефіциту сприяє нерівномірний розподіл водного потенціалу та недостатньо раціональне використання водних ресурсів: великими витратами свіжої води в окремих галузях, її невиправданими втратами. Раціональне використання і належна охорона водних ресурсів від забруднення, організація їх раціонального розподілу по галузях економіки та регіонах - важлива нагальна народногосподарська проблема.

Державні, цільові, міждержавні та регіональні програми використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів розробляються з метою здійснення цілеспрямованої і ефективної діяльності щодо задоволення потреб населення і галузей економіки у воді, збереження, раціонального використання і охорони вод, запобігання їх шкідливій дії. Розробка та реалізація цих програм здійснюється за рахунок Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, коштів підприємств, установ та організацій, позабюджетних фондів, добровільних внесків організацій і громадян, інших коштів.

Державний водний кадастр складається з метою систематизації даних державного обліку вод та визначення наявних для використання водних ресурсів.

Державний водний кадастр ведеться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань водного господарства, спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань геології та використання надр та спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань гідрометеорології в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Стан водних ресурсів, їх відтворення та якість безумовно залежать від режиму використання. З цією метою при Держводгоспі створено спеціальні міжвідомчі комісії, до складу яких входять представники органів влади, громадськості, водокористувачі, екологи.

Але жодна водогосподарська організація неспроможна вирішити проблеми річок без участі широких кіл громадськості. Тому пропаганда екологічних знань, екологічне виховання населення мають стати одними із першочергових завдань держави та громадських організацій.

Держводгосп постійно реалізовує низку заходів з метою поліпшення екологічного стану річок. Усе це -- кроки до того, щоб водне багатство нашої країни ставало чистішим.

1.4 Суть і порядок визначення плати за корисні копалини

Система зборів за використання природних ресурсів формуються на основі таких елементів:

- ліцензій на споживання природних ресурсів;

- нормативів використання природних ресурсів;

- порядку стягнення зборів за використання природних ресурсів;

- ставок зборів за використання природних ресурсів;

- системи розподілу коштів зібраних за використання природних ресурсів між різними рівнями господарювання.

Плата за користування надрами для видобування корисних копалин - це загальнодержавна плата за користування природними ресурсами України, які являють собою частину земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водойму і простягається до глибин доступних для геологічного вивчення та освоєння.

Розрізняють два види платежів (збори) за використання надр:

1. Збір за видачу ліцензій юридичним особам встановлений Постановою КМ України від 31.08.95 р. № 709. Для фізичних осіб збір за видачу ліцензій зменшується на 50 %, для іноземних юридичних та фізичних осіб - збільшується в 2 рази. Збір за видачу ліцензій на користування надрами, в неоподатковуваних мінімумах доходів громадян представимо у вигляді таблиці 1.

Таблиця 1

Збір за видачу ліцензій на користування надрами, в неоподатковуваних мінімумах доходів громадян

2. Плата за користування надрами справляється за нормативами використання одиниці природного ресурсу (Таблиця 2).

Базові нормативи за використання надр для видобутку затверджені Постановою КМ України № 1014 від 12.09.97 р., скореговані Постановою КМ України № 957 від 08.08.01 р. (набрали чинності з 01.01.02 р.).

Згідно Постанови КМ України № 1735 від 06.11.03 р. з 1 січня 04 р. щорічно наростаючим підсумком проводиться індексація нормативів збору за спеціальне використання водних ресурсів, збору за використання водних ресурсів для потреб гідроенергетики і водного транспорту, нормативів плати за користування надрами, крім затверджених у відсотках до вартості корисних копалин та нормативів плати за видобування вугілля, на індекс інфляції цін промисловості у попередньому праці.

Таблиця 2

Базові нормативи плати за використання надр для видобутку окремих корисних копалин (змінити)

3. Відрахування за геологорозвідувальні роботи, що виконуються за рахунок державного бюджету.

4. Плата за використання підземного простору (Постанова КМ України від 08.11.2000 р. № 1682):

- за зберігання природного газу і газо продуктів - 0,05 грн./тис. куб. м;

- за зберігання нафти і нафтопродуктів - 0,05 грн./куб. м;

- за зберігання винопродуктів - 0,14 грн./куб. м;

- за вирощування грибів, овочів, квітів та ін. рослин - 0,08 грн./кв. м.

- за зберігання харчових продуктів, промислових та ін. товарів, матеріалів і речовин - 0,06 грн./кв. м.

- за провадження іншої господарської діяльності - 0,20 грн./кв. м.

Розрахунок плати за користуванням надрами для видобування корисних копалин подається платниками до податкових органів щоквартально протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного кварталу. За неподання розрахунків ресурсних платежів у зазначені строки платник сплачує штраф у розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Сплачується цей збір щоквартально протягом 10 днів наступних за останнім календарним днем граничного строку подання декларації.

1.5 Система показників та методи планування природокористування

Держава повинна забезпечити раціональне використання природних ресурсів, а це неможливо без перспективного планування природокористування й охорони природи.

При плануванні охорони атмосферного повітря необхідно дотримуватися нормативів. Для оцінки стану атмосферного повітря України застосовуються єдині нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря: гранично-допустимі концентрації забруднювальних речовин у атмосферному повітрі для людей і об'єктів навколишнього природного середовища; гранично-допустимі рівні акустичного, електромагнітного, іонізуючого та іншого шкідливого фізичного та біологічного впливу на атмосферне повітря та об'єкти навколишнього природного середовища.

Для пересувних об'єктів, що забруднюють навколишнє природне середовище, встановлюються нормативи вмісту забруднювальних речовин у відпрацьованих газах. Викиди забруднювальних речовин у атмосферне повітря стаціонарними об'єктами можуть здійснюватися лише з дозволу Міністерства охорони навколишнього природного середовища України в межах встановлених ним обсягів. Підприємства й організації зобов'язані здійснювати організаційно-технічні заходи, спрямовані на зменшення шкідливих речовин у атмосферному повітрі і на безперебійну роботу очисних споруд, повинні мати заздалегідь розроблені плани з охорони атмосферного повітря.

У більшості промислово розвинутих країн складаються перспективні плани відтворення і використання лісових ресурсів. Для організації ефективного використання лісових ресурсів необхідно мати достатню інформацію про них, яка дозволила б приймати ґрунтовні рішення щодо покращання лісокористування у межах як окремих підприємств, так і регіонів. Для аналізу і планування використання лісових ресурсів застосовується система показників. У складі цих показників виділена група, яка характеризує обсяги відпуску окремих компонентів лісових ресурсів. Так, для планування відпуску ресурсів деревного походження використовуються такі показники: об'єм відпуску деревної зелені, об'єм відпуску кори, розрахункова лісосіка, об'єм відпуску деревини.

Використання водних ресурсів України планується в межах лімітів, виділених Держводгоспом України і затверджених Кабінетом Міністрів України. В державних планах використання водних ресурсів розраховуються такі показники: загальний забір води з природних джерел, об'єм водоспоживання, об'єм оборотної і послідовно використаної води, частка оборотної і послідовно використаної води, об'єм нормативно очищеної води, об'єм скиду забруднених стічних вод. Під загальним забором води з природних джерел розуміється вилучення водних ресурсів з відкритих і закритих водних басейнів. У загальний забір води включаються також шахтно-рудничні води, які вилучаються в процесі добування корисних копалин. До неї не включається вода, яка пропускається через гідровузли для виготовлення електроенергії, шлюзування суден, пропускання риби, а також транзитна вода.

Об'єм водоспоживання води -- це об'єм використання води з різних джерел водних ресурсів для задоволення господарських потреб. До водоспоживання не належить оборотне водоспоживання, а також повторне споживання стічних і колекторно-дренажних вод. Об'єм оборотної і послідовно використаної води -- це об'єм повторно використаної води, яка забезпечує економію забору свіжої води. При плануванні використання водних ресурсів розраховується такий показник, як об'єм нормативно очищеної води, до якої включають стоки, які без подальшої очистки не спричиняють порушення норм і якості води в пунктах водокористування.

Державне планування використання земельних ресурсів здійснюють Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, Державний комітет України з земельних ресурсів, Мінагрополітики України, Держлісгосп України, Держводгосп України. Державне планування використання земельних ресурсів спрямовується на зменшення вилучення земель із с/г користування і лісового фонду, виявлення земель для розширення сільськогосподарського користування і посадки лісу та зменшення ерозії, засолення і забруднення земель шкідливими викидами у навколишнє середовище. Для організації нового або розширення існуючого промислового, транспортного, міського, гідротехнічного та інших видів будівництва передусім передбачається використання земель запасу. Крім того, можуть використовуватися ділянки, які були надані іншим землекористувачам.

У державних планах використання мінеральних ресурсів розраховуються такі показники: об'єм добутої мінеральної сировини, об'єм збагаченої мінеральної сировини, коефіцієнт вилучення корисних копалин з надр землі, коефіцієнт вилучення компонентів мінеральної сировини в процесі збагачення, коефіцієнт використання відходів.

До об'єму добутої мінеральної сировини включаються ресурси, підняті з надр землі на поверхню при підземних розробках або вивезені з кар'єрів при відкритому добуванні мінеральних ресурсів. До об'єму збагаченої мінеральної сировини включаються ресурси, які після збагачення відповідають вимогам державних стандартів на сировину, придатну для використання у народному господарстві. Коефіцієнт вилучення корисних копалин з надр землі у процесі їх розробки визначається шляхом ділення добутих корисних копалин на їх балансові запаси. Обсяги втрат корисних копалин при їх добуванні -- це частина балансових запасів корисних копалин, яка залишилась в надрах, потрапила у відвали, а також залишена в місцях складування. Коефіцієнт вилучення компонентів мінеральної сировини у процесі збагачення визначається діленням об'єму збагаченої мінеральної сировини на об'єм сировини, що надійшла для збагачення. Коефіцієнт використання відходів збагачення визначається шляхом ділення використаних відходів збагачення на їх потенційні ресурси.

Методи планування дозволяють реалізувати основні принципи територіального планування.

Одним із найважливіших методів є нормативний. Норми і нормативи якості середовища є обов'язковими для застосування в розрахунках народногосподарських проектів. Нині назріла необхідність обґрунтувати для території показники гранично допустимого навантаження (концентрації) виробництва на природно-ресурсний потенціал.

У комплексному територіальному плануванні для раціоналізації використання природних ресурсів найширше застосовують балансовий метод, який дозволяє науково вмотивувати співвідношення між наявністю природних ресурсів та їх споживанням. Для окремих територій -- району, області доцільно розробляти баланс лісових, водних, земельних, мінеральних ресурсів.

Перспективним у практиці прогнозування є застосування еколого-економічних моделей. Мета такого моделювання -- вдосконалити систему планування, застосовуючи економіко-математичні методи, моделі та обчислювальну техніку. У системі еколого-економічних моделей вирізняють три групи: моделі економічної активності, які дозволяють визначити не тільки основні пропорції розвитку народного господарства, а й збалансованість їх з урахуванням наслідків, зумовлених забрудненням довкілля; моделі техногенного впливу на довкілля, до яких належать моделі поширення, міграції та перетворення забруднювальних речовин у різних середовищах; моделі динаміки факторів виробництва під прямим чи опосередкованим впливом забруднення довкілля, які дозволяють визначити наслідки забруднення і соціальну та економічну ефективність упровадження природоохоронних заходів.

Математико-статистичні методи використовуються для обробки та аналізу екологічної інформації. Вони, зокрема, дозволяють визначити необхідний обсяг інформації для обґрунтування висновків (вибірковий метод), виявити і кількісно визначити щільність зв'язків між антропогенними навантаженнями та змінами в навколишньому середовищі, визначити емпіричні залежності між різними показниками, наприклад, забрудненням середовища і захворюванням населення (регресійний аналіз).

Варіантні методи передбачають розробку альтернативних рішень, розробку кількох варіантів реалізації конкретних цілей. Вони можуть бути використані при порівнянні принципово різних підходів до використання ресурсів регіону та оцінки антропогенного навантаження на природно-ресурсний потенціал.

Для поліпшення екологічної ситуації в Україні потрібні виважені планові рішення в інвестиційній політиці. У цілому на природоохоронні заходи передбачаються витрати, що становлять 17,2 % бюджету Міністерства охорони навколишнього природного середовища України.

Загальна сума витрат розподіляється між окремими статтями: на охорону повітряного басейну, на утримання заповідників, природних парків, ботанічних садів тощо.

1.6 Екологічне нормування, його суть і види

Екологічне нормування проводиться з метою встановлення комплексу обов'язкових норм, правил, вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.

Екологічні нормативи з урахуванням економічних критеріїв можуть бути поділені на три групи:

Територіальні нормативи питомих навантажень. Вони розраховуються на одиницю площі або об'єму для характеристики екологічної стійкості економіки в умовах комбінованої дії кількох антропогенних факторів з урахуванням як природного, так і антропогенного районування.

Галузеві нормативи. Вони розраховуються на одиницю товарної продукції або гривню вартості основних фондів і харктеризують вплив на головні природні компоненти специфічних для кожної галузі економіки факторів екологічного ризику. Ці норми повинні орієнтувати на неухильне зменшення навантажень на природне середовище, що в умовах зростання масштабів господарської діяльності є єдино можливою стратегією.

Поресурсні нормативи. Вони мають гарантувати більш раціональне використання всіх видів природних ресурсів, забезпечити їхнє розширене відтворення і комплексне, в перспективі замкнене на основі вторинної переробки, використання невідновлюваних мінерально-сировинних ресурсів, що має призвести до формування ноосферного кругообігу речовини і потоків енергії, до гармонійного поєднання господарської діяльності з відтворенням природних ресурсів.

Екологічні нормативи встановлюють:

- гранично допустимі викиди та скиди у навколишнє природне середовище забруднюючих хімічних речовин;

- рівні допустимого шкідливого впливу на навколишнє природне середовище фізичних та біологічних речовин;

- нормативи використання природних ресурсів.

Екологічні нормативи встановлюються з урахуванням вимог санітарно-гігієнічних та санітарно-протиепідемічних правил і норм та гігієнічних нормативів.

Нормативи ГДК забруднюючих речовин у НПС та рівні шкідливих фізичних та біологічних впливів на нього є єдиними для всієї території України.

У разі необхідності для курортних, лікувально-оздоровчих, рекреаційних, та інших окремих районів можуть встановлюватися більш суворі нормативи ГДК забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на НПС.

Екологічні нормативи розробляються і вводяться в дію Міністерством екології та природних ресурсів.

Нормативи збору за використання природних ресурсів визначаються з урахуванням їх розповсюдженості, якості, можливості відтворення, доступності, комплексності, продуктивності, місцезнаходження, можливості переробки, знешкодження і утилізації відходів та інших факторів.

Нормативи збору за використання природних ресурсів встановлює КМ України.

Ліміти використання природних ресурсів місцевого значення встановлюються за порядком визначеним обласними та міст центрального підпорядкування Радами.

Ліміти використання ресурсів державного значення встановлює КМ України.

Збір за забруднення навколишнього природного середовища встановлюється на основі фактичних обсягів викидів, лімітів скидів забруднюючих речовин в навколишнє природне середовище і розміщення відходів.

Ліміти скидів забруднюючих речовин в навколишнє природне середовище, утворення і розміщення відходів виробництва встановлюються:

- у випадку коли це приводить до забруднення навколишнього природного середовища країни - Міністерством екології та природних ресурсів;

- в інших випадках обласними управліннями екології.

Збори за використання природних ресурсів та забруднення навколишнього природного середовища в межах встановлених лімітів відносяться на витрати підприємства, а за понадлімітні - з прибутку підприємства.

2. Розрахункова частина

Завдання для розрахунку:

Згідно з результатами контрольних перевірок хімічного підприємства міста Рівного зафіксовано використання як пального таких речовин: бензин етиловий - 314 т., зріджений нафтовий газ - 614 т., стиснений природний газ - 414 т. Крім того, в результаті перевірки підприємства, проведеної 10.06.2005 р. виявлено перевищення скиду забруднюючих речовин у водні об'єкти в таких обсягах: нафтопродукти - 1,4 т. при ліміті 4 т., нітрити - 1,4 т. при ліміті - 1,5 т., фосфати - 14 т. при ліміті - 75 т. Підприємство отримало припис на усунення порушення до 20.07.2005 року. В зазначений термін порушення було усунено.

За цей період часу підприємство розмістило на своїй території, згідно дозволу, відходи у таких розмірах: відходи ІІ класу - 214 т., при ліміті - 245 т., відходи ІІІ класу - 114 т., при ліміті - 150 т., люмінесцентні лампи у кількості 614 штук (дозвіл відсутній).

Режим роботи підприємства двозмінний.

За перший квартал сума зору за викиди в атмосферу пересувними джерелами забруднення становила 8452 грн., за скиди забруднюючих речовин - 11645 грн.

Визначити розмір збору за викиди забруднюючих речовин підприємством в навколишнє природне середовище за другий квартал 2005 року. Результати розрахунку записати в таблицю.

Роз'язок:

1. Розмір збору за викиди пересувними джерелами забруднення визначимо за формулою:

грн.

грн.

грн.

грн.

2. Розмір збору за скиди забруднюючих речовин у поверхневі води:

грн.

грн.

грн.

грн.

3. Визначення збору за розміщення відходів у навколишньому природному середовищі:

грн.

грн.

грн.

грн.

Результати розрахунків оформимо у вигляді таблиці 3:

Таблиця 3

Розрахунок збору за забруднення НПС

Список використаної літератури

1. Врублевська О.В. Конспект лекцій з економіки природокористування. - Львів: УкрДЛТУ, 2003. - 210 с.

2. Дорогунцов С.І. Оптимізація природокористування. В 5-ти т. Т.1. - Київ: Кондор, 2004. - 291 с.

3. Дубас Р.Г. Економіка природокористування. Навчальний посібник. К.: "МП Леся", 2007. - 448 с.

4. Гус В.М. Економіка природокористування: Конспект лекцій. - Рівне, 1997. - 86 с.

5. Кашенко О.Л. Фінансово-економічні основи природокористування. - Суми: Університетська книга, 1999. - 421 с.

6. Мельник Л.Г. Екологічна економіка: Підручник. - 3-тє вид., випр. і допов. - Суми: ВТД «Університетська книга», 2006. - 367 с.

7. Основи екології. Екологічна економіка та управління природокористуванням: Підручник / За заг. ред. д.е.н., проф. Л.Г. Мельника та к.е.н., проф. М.К. Шапочки. - Суми: ВТД "Університетська книга", 2005. -- 759 с.

8. Яремчук Г.І. Економіка природокористування. - К.: Пошукове-видавниче агентство “Книга Пам'яті України”, Видавничий центр “Просвіта”, 2000. - 431с.