Екологія України. Проблеми. Географія. Шляхи рішення

Екологія України. Проблеми. Географія. Шляхи рішення

42

Курсова робота на тему:

«Екологія України. Проблеми. Географія. Шляхи рішення.

Введення

I. Екологічні проблеми України

1. Загальні відомості про природні умови

2. Головні причини й джерела розвитку екологічної кризи

3. Екологічний стан окремих регіонів

Екологічні проблеми найбільших рік, Чорного й Азовського морів

Донецко-придніпровський регіон

Українське ПоліссяУкраїнські Карпати

4. Наслідку природних і антропогенних екологічних катастроф..26

5. Наслідку Чорнобильської катастрофи

II. Шляхи рішення екологічних проблем

Висновок

Список використаної літератури

Додатка.

Рис.1. Забруднення атмосферного повітря в містах

Рис.2. Забруднення поверхневих вод стічними водами

Рис.3. Антропогенне навантаження на земельний фонд

Рис.4. Захворюваність населення

Рис.5. Смертність населення

Смутно, правда? А у відношенні до нашого будинку, до території України, де живемо ми й наше близькі, таке висловлення особливо близько. Можна вирішувати самі різні проблеми, можна будувати грандіозні плани, але загрозливий факт залишається фактом - навколишнє середовище Землі, материка, території, на якій ми з вами проживаємо перебуває на грані здійснення необоротних і на жаль негативних змін умов існування. Людина, що сам спочатку пристосовувалася до умов життя на планеті, поступово змусив її підбудовуватися під нього. Але платить за такі вільності дуже високу ціну - ціну свого здоров'я й життя. Багато з людей не знають і не хочуть знати реальну картину що відбувається, не бажаючи розставатися з ілюзією своєї винятковості, перекладаючи відповідальність на кого завгодно - на правительство, на сусіда, на Бога зрештою. Я написала цю курсову роботу, що носить оглядовий характер, тому що хочу звернути ще раз увага оточуючих мене людей на екологічний стан навколишнього середовища. Але знаєте, коли я збирала матеріал і обробляла його... я очікувала, що все буде погано. Але щоб настільки! У цей невеликий обсяг на вийшло вмістити й половину тієї інформації, що я хотіла б представити, але навіть і ці відносно застарілі дані - кінець 1993 року однаково залишають важкі враження. Дивитеся самі:

ЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ УКРАЇНИ

1. Загальні відомості про природні умови.

Україна - одна з найбільших країн Європи по кількості населення, площі, ресурсного потенціалу. І вона одна з найбільш неблагополучних в екологічному відношенні в Європі. До цього привів високий рівень концентрації промисловості й сільськогосподарських комплексів, екологічно необґрунтована, хижацька, споживча діяльність урядових структур колишнього СРСР і УРСР, і розуміє найбільша у світі техногенна катастрофа - аварія на Чорнобильської АЕС.

Територія України охоплює три фізико-географічні зони з п'ятьма провінціями ( у лісостеповій зоні) і трьома подзонами ( у степовій зоні), а також гірські райони Карпат і Криму. У порівнянні з іншими природними ландшафтами колишнього СРСР, ландшафти України найбільше страждають від наслідків людської діяльності. В 1991 році парламент України оголосив територію всього держави зоною екологічного нещастя, у наступні роки відзначене загострення екологічних проблем практично у всіх районах держави. Тому рішення екологічних проблем в Україні - одне з найбільш головних, актуальних практичних завдань.

Україна займає досить вигідне географічне положення - південний захід Восточно - Європейської рівнини, українські Карпати й Кримські гори. Частина шельфу Чорного й Азовського морів. Близько 95% території України - рівнина, близько 5% займають гірські системи Карпат і Криму. Середня абсолютна висота рівнинної частини - 170 метрів, найвища крапка - гора Говерла (2051м).

Клімат України помірно^-континентальний, вузька смужка території південного Криму перебуває в субтропічному поясі. На території України переважає північно-західний перенос повітряних мас, за рік над Україною проходить близько 45 циклонів і 35 антициклонів. Кількість опадів змінюється від 1200-1500 мм у рік у Карпатах до 300 мм у рік у південній частині степової зони ( Причорномор'я й Приазов'я). У лісостеповій зоні опадів випадає 550-760 мм у рік .

У липні температура повітря +25 - 29 є З, іноді досягає вище 30 є З, у січні-лютому в середньому температура повітря -20 - 25 є З, може досягати й значення - 30 є С. Річна сумарна кількість сонячної радіації міняється з 96 до 125 ккал/див.2

Річкова мережа України ( усього налічується близько 73 тис. рік) досить густа й розгалужена ( 0,25 км/км2). Ріки переважно належать басейну Чорного, Азовського марей, частково Балтійського. Найбільша ріка - Дніпро - третя, після Дунаю й Волги) по величині в Європі. Середній стік Дніпра становить 53,5 км3. також серед великих рік України - Дністер, Південний Буг, Сіверський Донець, і також припливи Дніпра - Прип'ять, Десна, Сула, Псел, Ворскла.

На території України близько 3000 більших і малих озер, які займають 0,3% території держави. Найбільш і найглибшим є озеро Телемеханіка на північно-заході України.

Режим більшості рік у наш час сильно змінений господарською діяльністю людини ( водозабори для зрошення, промислових потреб і питного водопостачання, будівництво каналів, водоймищ, веслувань, ставків), що переважає більшість малих водотоків взагалі перестали існувати.

З погляду геологічної будови територія України розташована в межах південно-східного краю докембрийской Східно-європейської платформи й частини Герцинской платформи. Гірські масиви Карпат і Криму належать альпійській геосинкліналі. Основними геоструктурными елементами є: Український щит ( складений древніми докембрийскими кристалічними породами, в основному гранітами, гнейсами, лабрадоритами й гранитоидами), розташований у центральній частині України простираючись від Клесева-Овруча на півночі уздовж Правого Берега Дніпра до Азовського моря, довжиною приблизно близько 1000 км, загальною площею близько 180 тис. кілометрів; Приднепровско-Донецька западина ( Практично все лівобережжя. Складена 5-6 кілометровою товщею осадових порід, у межах Донбасу - 10-12 кілометрів); Волынско-Подільська плита ( з товщею порід 5-6 км); Предкарпатский передній прогин, складчастість Карпат, Закарпатська западина, Причорноморська западина ( 2-х кілометрова товща осадових порід) і складчастий Крим. У геологічній структурі України Державним кадастром зареєстроване близько 5,5 тис. родовищ корисних копалин. В Україні є райони підвищеної сейсмічної активності: Карпатська зона, південний захід і південний Крим (інтенсивність землетрусів - до 7 балів по 12-ти бальній шкалі).

У межах України виділяють ряд географічних ландшафтів: лесоболотные й лісостепові ландшафти Полісся, Волыно-Подільської височини й придніпровської рівнини; ландшафти Північних степів, схилів Волыно-Подільської й Среднерусской височини; ландшафти Південних степів ( Причорноморська низовина й Приазов'я); лесолуговые гірські ландшафти Криму й Карпат.

Геохімічні й екологічні умови ландшафтів України під потужним впливом техногенної діяльності істотно змінилися за останні десятиліття.

Родючі ґрунти України - найважливіший ресурсний потенціал. Найбільш родючими є ґрунти зі змістом гумусу від 3 до 7 % і товщиною гумусового шару близько 1 метра ( їх в Україні близько 10% території).

І водні, і ґрунтові ресурси України в результаті забруднення й багаторічного неправильного, нераціонального використання перебувають у критичному стані, а в багатьох районах - у катастрофічному, з погляду еколога.

Процеси ґрунтоутворення й розвитку рослинного покриву в Україні відповідають загальній географічній зональності. Для Полісся характерна наявність дерено-підзолистих ґрунтів на піщано-глинистих породах, для лісостепу - оподзоленные ґрунту з потужними чорноземами ( гумусові обрії мають потужність до 1,2-1,5 метрів), для Північних степів - чорноземи з гумусовим обрієм 80-90 див, сформовані на волого-суглинних породах; для Південних степів - каштанові ґрунти й чорноземи, значно засолені в приморській зоні.

Земельний фонд України становить 60,4 млн. га. Ступінь господарського освоєння території дуже висока - 90-95%. При цьому сільськогосподарське освоєння земель перевищує 70% , а розораність становить 56%.

Загальні втрати сільськогосподарських угідь через використання їх у сфері промислової діяльності, будівництва, урбанізації, становлять більше 2 млн. га за останні 30 років.

Україна багата мінеральною сировиною - різними корисними копалинами. У першу чергу - це величезні запаси гранітів, які є чудовим лицювальним і будівельним матеріалом, а також різних вапняків, будівельного піску. Серед горючих корисних копалин - кам'яне й буре вугілля, газ, у меншому ступені нафта.

Граніти зосереджені в межах українського щита ( Житомирської, Вінницької, Кіровоградської, Дніпропетровська області ), піски й вапняки - на Полісся й Поділля.

Відкладення кам'яного вугілля зосереджені в Донецьком і Львівсько-Волинськім басейнах, а також Дніпровському буроугольном басейні. Родовища нафти й газу сконцентровані в трьох нафтогазоносних областях - Західно-Української (Прикарпатська зона - Борислав, Доліна, Дрогобич), Східно-Української ( Прилуцко-Шебелинскя зона), Південно-Української ( північно-західний шельф Чорного моря) перспективні ресурси нафти оцінюються майже в 125 мільйонів тонн, а її видобуток на сучасному рівні становить близько 5 мільйонів тонн у рік, запаси природного газу - більше 410 мільярдів метрів кубічних. Серед списку корисних копалин, якими володіє Україна, також горючі сланці ( близько 2 мільярди тонн - Верхньодніпровськ) і торф ( 3,5 мільярди тонн - Полісся)

З рудних корисних копалин Україна багата відкладеннями залізних руд ( Криворізька й Азово-Чорноморська провінції з балансовими запасами близько 25 мільярдів тонн) і марганцевими рудами ( у Никопольщине покладу марганцевих руд обчислюються приблизно 2 млрд. тонн, що становить 66% світових запасів). На території нашої держави є також покладу уранових, нікелевих, титанових руд, ртуті, олова, хроміту, графіту ( Український щит), родовища фосфатів, калійних солей, сірки ( Прикарпаття), каоліну ( Глухів, Пологи), солей йоду й брому ( Сиваш, Тарханкут).

Останнім часом виявлені досить значні запаси золота, але в неуважному виді, що вимагає складної технології видобутку.

Водні ресурси рік України становлять 85,8 км3; експлуатаційні запаси прісних підземних вод - 514 м3/с. Є дуже коштовні мінеральні води: сірководневі, радонові, йодо-бромисті, вуглекислі й інші.

Сумарний видобуток сирих мінеральних продуктів по 40 основних видах перевищує 1 мільярд тонн. Дуже актуальної є проблема утилізації відходів гірської промисловості, що збагачує. Щорічно кількість відходів перевищує обсяги використання майже на 200 мільйонів метрів кубічних.

Кліматичні умови України також є важливими природними ресурсами. Сприятливі кліматичні умови, богатые флорою й фауною прекрасні ландшафти - важливий рекреаційний ресурс, але ж таких районів в Україні багато.

Кращими з них ще недавно, до значного погіршення екологічних умов були: Південний ( Одеський, Миколаївський, Кримський, Херсонська, південь Запорізької й Донецької області), Кримський, Предкарпатский і Карпатський, полісся (Шацкие ліси й озера)

Близько 15% території країни займають ліси - краса й багатство, безцінний природний очисник повітряного простору, і головний хоронитель нашої держави. На жаль останнім часом і цей надзвичайно важливий природний ресурс безжалісно вирубується, гине від забруднення й пожеж ( Карпати, Полісся)

В Україні, як і на Землі взагалі залишилося небагато місць, не використовуваних людиною для задоволення своїх численних і увесь час зростаючих потреб, місць, які зберегли свій первозданний вид заповідних територій. Останні в наш час грають винятково важливу екологічну роль у житті біосфери, збереженні генофонду, биоразнообразия.

Фахівці підрахували, що для підтримки нормального функціонування экосистем будь-якого регіону, площа «диких», не ушкоджених людською діяльністю територій повинна становити не менш 12-15% загальної площі території. Багато розвинених країн ( Японія, Німеччина, Швеція, Швейцарія, Бельгія, Австрія, США), надаючи великого значення цьому факту довели площі заповідних територій до 15-18%, а для України цей показник дорівнює, точніше, чотирикорпусн дотягає в середньому до 2% ( найбільш високий 4-5% - Західна Україна, найменший - Центральна й Східна Україна - 0,2-1%). Загальна площа природного заповідного фонду становить 1 млн. 293 тис. га. Заповідники на території України розташовані у всіх фізико-географічних зонах: «Поліський», «Канівський», «Розточчя», «Медоборы», «Михайлівська цілина», «Аскания нова». «Стрельцовская степ», «Кам'яні могили», «Дунайські плавні», «Карадажский», «Мисс Мартьян», Кримський, Карпатський і інші. Україна завжди була щедро обдарована багатою рослинною й тваринною розмаїтістю. Якихось 200 років тому іноземні мандрівники дивувалися її казково багатим лісам, степам, рікам і озерам. А в першому тисячоріччі площа лісів у порівнянні з ХIX сторіччям, була більше в 4,5 рази; біля Києва дрімучі ліси, величезна кількість звірини: вовків, ведмедів, росомах, диких кабанів і кіз, зайців, лисиць і білок, бобрів. Куниць, горностаїв, соболя, усіляких риб, у тому числі осетра, різних пернатих - орлів, шулік, сов, яструбів і багатьох інших.

В V сторіччі Геродот, подорожуючи по низов'ю Дніпра, записав у своїх записах, що спостерігав від теперішньої Каховки, до устя, а також у районі уздовж ріки Південний Буг і прилеглі райони, у балках і ярах навколо них суцільні лісові хащі, богатые дичиною. Більше пізні мандрівники й учені, які відвідували територію України в XIV, XV, XVI, XVII ст.ст. ( И.Барбаро, Виженер, Л.Мидлер, Э.Лоота, А.Вимина, М.Литвин, де Боплан) теж відзначали надзвичайні природні багатства краю, казкова родючість його земель.

Навіть сьогодні в Україні налічується близько 5000 вищих рослин, але площа лісів зменшилася до 14,3% ( проти 37% у колишньому Союзі й 29% у середньому у світі). Щорічно в Україні використовується близько 40 млн. м. куб. деревини-кругляків, хоч близько 70% необхідної для цього деревини вона змушена імпортувати.

Величезний збиток лісам України заподіяла друга світова війна.

Флора України ще нараховує близько 5000 видів вищих рослин, серед них близько 700 видів лікарських.

Фауна України нараховує близько 45 тисяч видів тварин, з них 17 - земноводних , 20 - плазуючі, більше 350 - птаха, 113 - ссавці, 200 риби, інші безхребетні. Але чисельність видів тварин, як і рослин, під впливом погіршення екологічних умов середовища й людської діяльності швидко скорочується.

Таким чином, Україна, що ще до кінця ХIVIII сторіччя ще була одним з найбагатших, красивейших і екологічно благополучних ділянкою планети, за два останніх сторіччя перетворилася в територію, що переживає найтяжку кризу я яка є одним з найбільш забруднених ділянок миру.

2. Головні причини й джерела розвитку екологічної кризи.

Об'єктивний аналіз сучасної економічної ситуації, причин і джерел погіршення екологічного стану природної ландшафтів і навколишнього середовища України, погіршення здоров'я людей, виникнення демографічної кризи став можливим тільки наскільки років тому, завдяки розсекреченню величезної кількості архівних матеріалів ( соціально-історичних. Політичних, партійних, соціально-економічних і ін.) і допоміг чітко визначити основні причини, джерела, динаміку й напрямки розвитку екологічної ситуації в межах нашої держави. Такими причинами виявилися:

1. Екстенсивне використання всіх видів природних ресурсів, що триває десятиліттями, без обліку можливостей природних регіонів до самовідновлення й самоочищення

2. Тривала адміністративно-командна концентрація на невеликих площах великої кількості надпотужних хімічних, металургійних, нафтопереробних і військових промислових комплексів і інших «гігантів соціалістичної індустрії», прискорена реалізація масштабних планів втручання в природне середовище.

3. Повна зневага традиціями господарської діяльності, можливостями природи регіонів і інтересами корінного населення.

4. Перехімізація сільського господарства й нераціональні методи його організації ( наприклад величезні колгоспи й радгоспи)

5. Проведення меліораційних робіт у величезних обсягах без належного наукового обґрунтування й ефективних технологій. Найчастіше проведене просто халатно й недалекоглядно.

6. Повна відсутність об'єктивних довгострокових екологічних експертиз всіх планів і проектів розвитку промислового господарства, енергетики, транспорту протягом післявоєнного періоду.

7. Використання на переважній більшості виробництв застарілих і дуже застарілих морально й технічно технологій і встаткування.

8. Відсутність ефективно чинних законів про охорону навколишнього середовища й підзаконних актів для їхньої ефективної реалізації.

9. Відсутність постійної й об'єктивної інформації для широких мас населення про екологічний стан навколишнього середовища, причинах його погіршення, винуватців забруднення й мер, прийнятих для поліпшення ситуації.

10. Надзвичайно низький рівень екологічного утворення не тільки широких мас населення, а й керівників підприємств, урядових організацій, загальна низька екологічна свідомість і культура.

11. Різке прискорення негативних економічних, соціально-політичних і екологічних процесів в Україні у зв'язку з найбільшою техногенною екологічною катастрофою ХХ сторіччя - аварія на Чорнобильської АЕС.

12. Відсутність діючих економічних стимулів ресурсо- і енергозбереження.

13. Відсутність діючого державного контролю за виконанням законів про охорону природи й системи ефективного покарання на заподіювану шкоду навколишньому середовищу.

Основними антропогенними джерелами розростання екологічної кризи в Україні є в першу чергу все більші промислові комплекси - ненаситні споживачі сировини, енергії, води, повітря, земельних площ, транспорту й одночасно страшні отруйники навколишнього середовища практично всіма видами забруднення (механічних, хімічних, фізичних, біохімічних. Такі комплекси сконцентровані навколо родовищ корисних копалин, більших міст, водних об'єктів: Донбас, Центральне Придніпров'я, Кривій Ріг, Прикарпаття, Керч, Маріуполь, більшість обласних центрів. Серед цих об'єктів найбільшими забруднювачами навколишнього середовища є металургійні, хімічні, нафтопереробні й машинобудівні заводи, кар'єри й збагачувальні комбінати, деякі військові підприємства.

Була й залишається найнебезпечнішим джерелом шкоди для навколишнього середовища військова діяльність: по обсягах використання палива для техніки й забруднення від його згоряння у двигунах літаків, танків, автомобілів; по обсягах використання мінеральної сировини, необхідного для виготовлення військової техніки; обсягами споживання енергії; витратами на зміст армії й військових підприємств; обсягами забруднення навколишнього середовища від цих підприємств, і розуміє по розмірах збитків, пов'язаних з випробуванням різних видів зброї, у тому числі і атомного, а також проведення маневрів, навчань і воєн. Україна повною мірою відчула весь цей букет протягом останнього сторіччя.

Найбільше всього забруднюють природу об'єкти енергетики, у першу чергу ТЭЦ і ГРЭС. Поглинаючи величезну кількість нафтопродуктів, газу й вугілля, вони викидають в атмосферу мільйони кубічних метрів шкідливих газів, аерозолів, сажі, займають сотні гектарів землі шлаками й золою.

Іншим джерелом забруднення природи України є транспорт - автомобільний, повітряний, водний, залізничний. У всіх більших містах України масова частка забруднення повітря від автотранспорту останнім часом становить 70-90 % від загальної маси забруднення.

Нарешті, для наших сільськогосподарських районів найбільш характерним джерелом забруднення природних вод і ґрунтів є надлишок мінеральних добрив і пестицидів, які десятками років у величезній кількості використовувалися на полях. Тільки 5-10% їх використовувалося рослинами, а 90% змивалося дощовими й сніговими водами, здувало вітрами, осідало в ріках і озерах, стаючи при цьому шкідливими компонентами экосистем.

Небезпечними забруднювачами є також об'єкти, що генерують потужні фізичні поля - електромагнітні, радіаційні, шумові, ультразвукові й инфразвуковые, теплові, вібраційні ( великі радіостанції, теплоцентралі, трансформаторні підстанції, ретрансляційні станції, спеціальні фізичні лабораторії й установки, кібернетичні центри, АЕС).

Сучасний напружений екологічний стан більшості регіонів України ( Центральне Полісся, Передкарпаття, Причорномор'я, Крим, Азовське море, Центральне Придніпров'я й Донбас) - наслідку недбалої екологічної політики нашого правительства протягом останніх десятиліть: розвиток територіально-промислових комплексів, енергетики, сільського господарства без обліку специфіки природних умов регіону, інтересів українського народу, екологічних законів. Для підтвердження сказаного приведемо деякі факти забруднення навколишнього середовища від основних видів виробничої діяльності на території України.

Підприємства металургії й енергетики щорічно викидають в атмосферу відповідно 32% і 35% всіх забруднень від стаціонарних джерел і є основними забруднювачами атмосферного простору над Україною ( міста Макіївка, Маріуполь, Коммунарск, Харцизск, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Дніпродзержинськ і ін.) Підприємства металургії оснащені очисним устаткуванням усього на 30-50%, до того ж зазначене встаткування застаріло, або ж не функціонує взагалі. Додамо до цього, що керівники таких підприємств не занадто прагнуть установити в себе на виробництві очисні спорудження, і справа не тільки в економічному факторі, справа в першу чергу в недостатнім усвідомленні кошмарности що відбувається й масштабів нанесеного навколишньому середовищу збитку. З особистого досвіду спілкування з керівниками таких підприємств (Донецький Металургійний Завод, Криворізький МЗ ін.) можу зробити висновок, що керівництво таких підприємств просто не вкладає гроші в забезпечення екологічної безпеки, тому, що не вважає це необхідним. «Нехай цим займається хтось, тільки не ми. На це просто немає часу, грошей, і т.п.»

Основними забруднювачами навколишнього середовища важкими металами, особливо Аs і Pb, є кольорової металургії; вони ж забруднюють навколишнє середовище сарною й азотної кислотами ( м. Константиновка - підприємство «Укрцинк», м. Запоріжжя - Дніпровський, Никитовский ртутні комбінати й ін.)

Чорна металургія - основний забруднювач вод фенолами, нафтопродуктами, сульфатами.

ТЕС в Україні виробляють близько 70% електроенергії ( близько 37,6 тис. МВт); майже всі вони розміщені містах і промислових центрах і є найбільшими джерелами забруднення навколишнього середовища серед всіх об'єктів енергетики. Основними компонентами їхніх викидів є тверді частки палива (зола, сажа), сірчаний ангідрид, оксиди азоту. Загальна кількість викидів на енергетичних об'єктах становить близько 2,3-2,5 млн. тн/рік. Іншу електроенергію виробляють ГЕС і АЕС. Найбільші наші гідроелектростанції зосереджені уздовж узбережжя Дніпра (Київська, Канівська, Кременчуцька, Дніпродзержинська, Запорізька, Каховська). ГЕС уважаються найбільш безпечними з екологічної точки зору, але створення мережі водоймищ не Дніпрі, які затопили близько 7000 км2 прекрасних родючих заливних земель і за період свого існування перетворилися у водойми-накопичувачі відходів і забруднення з навколишніх регіонів, привело до значних негативних екологічних змін ( підтоплення 100 тис. га прибережних земель, багаторазове зниження активності процесів самоочищення й самовідновлення в Дніпрі, «цвітіння» водойм, а також зниження продуктивності рибних господарств.)

Украй негативно з екологічної точки зору наявність на території України п'яти АЕС ( 14 енергоблоків) - Чорнобильської, Ровненской, Хмельницької, Запорізької й Південно-Української. Зберігається не тільки більша небезпека виникнення нових аварій на АЕС, але й додається вкрай складна проблема поховання відходів ядерного палива ( про утилізацію навіть мови не йде), і в недалекому майбутньому, після відпрацьовування належного ресурсу - поховання й ліквідація самих АЕС - дуже складною, небезпечний і дорогою процес.

Загрозливої для здоров'я людей і навколишнього середовища України залишається також діяльність військово-промислового комплексу. В Україні щільність розміщення військовий частин, об'єктів, оборонних підприємств, організацій, військових навчальних закладів, полігонів, складів дуже висока. Очисні спорудження на військових об'єктах, котелень, заводах або взагалі відсутні або дуже погано забезпечують очищення промислових і побутових стоків. При цьому військові влади під приводом таємності намагаються сховати стан справ на цих об'єктах, створюють перешкоди для проведення екологічних експертиз. У найбільш важкому стані перебувають Причорноморські райони, особливо Крим. Отут протягом десятиліть об'єкти й кораблі Чорноморського флоту забруднювали води чорного моря. ( у воді тільки лише Севастопольської бухти зміст нафтопродуктів перевищує ГДК в 180 разів!!! Фахівці затверджують, що частини й об'єкти Чорноморського флоту щодоби викидають у море близько 9000 м3 неочищених стічних вод. Також загрозливим для навколишнього середовища є порушення більшістю військових підрозділів правил зберігання ГСМ і експлуатації систем їхнього транспортування. Втрати, витоку, розливи ГСМ протягом тривалого часу навколо військових баз, аеродромів, складів на кілометри навколо забруднили нафтопродуктами поверхневі й підземні води, стали причиною появи в колодязях, ставках і річках відкладень нафтопродуктів, або ще гірше, токсичних речовин ( хром, кадмій, свинець, бензопирены й ін.). прикладами можуть служити територія парку Олександрія в Білій Церкві, міста Узин, Васильків (Київська область), Дубно ( Ровненская область) Велика Круча (Полтавська область) Озерне (Житомирщина). У багатьох військових частинах не дотримуються правил захисту цивільного населення від пагубного впливу електромагнітного поля й високочастотних випромінювань від потужних радіолокаційних станцій. Гостро коштують проблеми використання лісів і сільськогосподарських угідь військовими під полігони, стрільбища, мисливські господарства, навчальні центри ( загальна площа цих земель перевищує 100 тис. га)

Одним з головних джерелом забруднення навколишнього середовища є також хімічна промисловість, об'єкти якого викидають у повітря сірчаний ангідрид, оксиди азоту, вуглеводні. Найбільша шкода вони заподіюють Прикарпаттю ( Калушский калійний концерн, Ново-Роздольский сірчаний комбінат), на Донбасі, у Присивашье ( Красноперекопськ), Одесі, Вінниці, Сумах, Рівне ( підприємства об'єднання «Азот») - забруднюють навколишнє середовище фосгеном, вінілхлоридом, хлористим воднем, фенолом, аміаком - дуже небезпечними токсикантами. Дуже шкодять навколишньому середовищу хімічні підприємства, що виробляють ядохимикаты ( г.м. Первомайськ, Калуш, Маріуполь, Дніпродзержинськ), синтетичні продукти (підприємства об'єднань «Хімволокно», «Хлорвініл», «Днепрошина» «Укрнефтехим» і ін.). смутним фактом є й те, що практичні всі підприємства хімічної промисловості мають застаріле обладнання, порушують межі санітарно-захисних зон, не мають очисних споруджень, або мають неефективні застарілі зношені установки.

Найбільшим серед промислових комплексів в Україні є машинобудівний комплекс, тому, що в державі для цього зложилися досить сприятливі умови: потужна металургійна база, густа транспортна мережа, більші обсяги використання машин і пристроїв, висококваліфіковані кадри. На українських машинобудівних заводах виготовляють різноманітну продукцію від побутової техніки до наисложнейших сучасних машин - устаткування для АЕС, космічну техніку, турбіни, літаки, що не мають аналогів у світі. Найбільш висока концентрація машинобудівної промисловості характерна для Дніпропетровська, Харкова, Кривого рогу, Краматорська, Маріуполя, Донецька.

Як і інші види промисловості, машинобудівна галузь тяжіє до районів розвитку металургії, сконцентрована в містах і дуже шкодить їхньому екологічному стану величезними обсягами відходів, забруднення повітря й води. Так у Дніпропетровську тільки одне виробниче об'єднання «Днепртяжмаш» щорічно скидає в Дніпро 23700 тис. м3 забруднених стічних вод, завод прокатних валів - 250 тис. м3. у Запоріжжя викиди Дніпровського електродного заводу в атмосферу становлять 35% загальміських, причому 80% з них є небезпечними канцерогенними речовинами першого класу . до речі, більше 50% всіх викидів в атмосферу цього міста дає ПО « Запорожсталь» ( близько 150 тис. тонн шкідливих речовин щорічно) . електротехнічних заводів в Україні діє біля сотні. Але, не дивлячись на те, що більшість із них побудоване в останні десятиліття, на них газо й водоочистные спорудження або несправні, або неефективні ( Одеський «Автоагрегат», Миколаївський «Никонд» і ін.)

Екологічно небезпечної є й цементна промисловість. Найбільше екологічних проблем вона створює в Донецькій, Дніпропетровській і Харківській областях - забруднює навколишнє середовище пилом, сірчаним ангідридом і оксидами азоту. Саме в цій галузі виробництва на підприємствах гірше всього виконуються природоохоронні міри, тому наприклад, перевищення змісту пилу у викидах становить майже скрізь 5-10 ГДК, а разом із забрудненими стічними водами в ріки щорічно сотні тонн органічних, зважених речовин, солей і інших шкідливих з'єднань.

Величезна шкода рельєфу, земельним ресурсам, ґрунтовим водам заподіюють розробки кар'єрів будівельних матеріалів - піску, граніту, лабрадориту, вапняку (у Житомирських, Вінницької, Дніпропетровський, Кіровоградської областях).

Сільськогосподарське виробництво в Україні сьогодні значно негативнее, чим кілька десятків років тому, впливає на природне навколишнє середовище, через нераціональну організацію меліоративних робіт і необґрунтоване, технологічно не витримане використання мінеральних добрив і ядохимикатов, а також недбале їхнє зберігання й транспортування. Природне середовище забруднюється з'єднаннями азоту, фосфору, калію, радіоактивними елементами ( останні є домішками у фосфорних мінеральних добривах), важкими металами ( міддю, цинком, свинцем, значні перевищення ГДК яким виявлені в 1992-93 р. в 5% сільськогосподарській продукції), залишками гербіцидів симтриазиновой групи. З 170 пестицидів, які застосовуються в Україні, 49 особливо небезпечні. Останнім часом мало місце також використання токсичних пестицидів, які завозяться в Україну західними фірмами й заборонені для використання на Заході.

Обсяги пестицидів і мінеральних добрив, які попадають на поля України становлять більше 90 000 тонн і 4,5 млн. тонн відповідно. Площа земель, забруднених стійкими хлорорганичными препаратами становить близько 8 мільйонів га, на декількох сотнях тисяч га їхній зміст значно перевищує ГДК.

Дуже напружена екологічна ситуація навколо ( у радіусі декількох кілометрів) більших тваринницьких комплексів України. Найбільші з них продуцируют щодоби 2-3 тис. тонн екскрементів, які ці господарства не встигають переробити. У результаті їхнього розпаду й гниття виділяються більші маси аміаку, азоту, сірководню, органічних кислот, шкідливих мікроорганізмів, які забруднюють навколишнє середовище й стають причинами хвороб, епідемій, загибелі в ґрунтових водах, ріках і ставках риби, цілих биотических груп. На кілометри навколо комплексів повітряними масами розноситься сморід, патогенні мікроорганізми, гельмінти.

Особливо загрозливої для землеробства є посилена антропогенною діяльністю ерозія ґрунтів, особливо в лісостеповій і степовій зонах. Більше 4 млн. га орних земель уражено дефляцією ґрунтів. Курні бури, які за останні 100 років виникали в лісостеповій зоні України 23 рази, а за останні 40 років 16 разів, знесли мільйони тонн родючих ґрунтів у Луганських, Донецьких, Запорізьких, Дніпропетровських, Херсонської областях і в Криму. В 1960 році курними бурами був охоплений весь південь України, площею близько 5 млн. га, при цьому в Криму, Запорізькій і Херсонській областях повністю знищені посіви на площі близько 5 тис. га. Розвиток курних бур є причиною деградації ґрунтів через їхнє активне виснаження й неправильні агротехнічні дії.

Перехімізація сільського господарства України, що привела до нагромадження в ґрунтах, продуктах харчування, воді шкідливих для здоров'я людей і тварин, а також рослин хімічних елементів і з'єднань ( нітратів, нітритів, важких металів, пестицидів) стала причиною розвитку ще одного негативного явища - втрати рекреаційних ресурсів. Через значне забруднення більші площі рекреаційних зон, особливо в південних районах України, де зосереджене до 30% усього курортно-рекреаційного фонду, почали втрачати свої рекреаційні функції ( Приазов'я, Одесщина, Крим)

Величезна шкода ґрунтам заподіює використання важкої сільгосптехніки на полях, що регулярно переущільнює землю, значно знижуючи її рыхлость, насиченість повітрям, активність обмінних біохімічних процесів.

Варто також акцентувати увагу на екологічній ролі транспорту й особливостях транспортного забруднення в Україні. Транспортна мережа в Україні досить густа, кількість і активність автотранспорту в містах дуже високе, і шкоди навколишньому середовищу він заподіює досить. Основними причинами є застарілі конструкції двигунів, характер палива, погана організація руху, особливо в містах, у на перехрестях вулиць, мостопереходах. У відпрацьованих газах, що викидаються нашими автомобілями виявлено до 280 різних шкідливих речовин, серед яких особливу небезпеку представляють бензопирены ( канцерогенні речовини, у мільйон разів ядовитее, чим вигарний газ), оксиди азоту, свинець, ртуть, альдегіди, оксиди вуглецю й сірки, сажа, вуглеводні.

Автотранспорт на перевезення одного й тог же вантажу вимагає в 6,5 разів більше палива, чим залізничний, і в 5 разів більше, ніж водний. А в Україні налічується більше мільйона вантажних автомобілів і більше 3 мільйонів легкових автомобілів і кожний з них щорічно спалює від 12 до 30 тн високооктанового російського бензину, збагаченого свинцем ( до 0,36 г/л). Треба помітити, що токсичність відпрацьованих газів наших дизельних двигунів набагато вище, ніж від карбюраторних, оскільки ці гази містять оксиди вуглецю, диоксиды азоту й сірки, а також саджу ( до 16-18 кг із кожної тонни ДТ). В 1992-93 р. викиди забруднюючих речовин автотранспортом становили близько 5,5 млн. тн. у рік ( 39% від усього обсягу викидів в Україні). Від транспортного забруднення газами й шумом страждають всі міста України, особливо великі. Частка забруднення повітря від автотранспорту в деяких великих містах України становить від 40 до 80 % загального забруднення.

Залізничний транспорт чистіше, з екологічної точки зору, особливо електричний. Стало проблемою тільки лише сильне забруднення полотна залізниць шириною в кілька метрів по обох сторони від шляхів і самих шляхів нечистотами з вагонних туалетів. У всіх цивілізованих країнах туалети пасажирських вагона обладнані спеціальними ємностями, і нечистоты не викидаються назовні. Екологічні й медичні дослідження виявили, що останнім часом , особливо в теплу пору року вищевказане забруднення шляхів нечистотами й продуктами їхнього розпаду стало причиною захворювання значної кількості пасажирів і працівників залізниць різними захворюваннями шлунково-кишкового тракту й легенів.

Відчутна екологічна шкода заподіює Дніпру з його водоймищами, Дунаєві, Дністру, а також Чорному й Азовському морям водний транспорт. У першу чергу звичайно через недотримання правил перевезення й перекачування нафтопродуктів, аварій, очищення танкерів, шумо-вібраційного впливу, створення хвиль, що руйнують береги водоймищ.

Все більшою екологічною проблемою міст України, особливо більш і курортних стає проблема очищення різних комунальних відходів - побутова й промислових, переробка цих відходів. Щорічно у водні об'єкти України скидається близько 4 млрд. м3 забруднених стоків. Існуючі теоретичні методи очищення в стані очистити стічні води на 90-95%, але на практиці цього ніколи не відбувається. У найкращому разі очищення виробляється на 70-75%, і те далеко не скрізь. Причина все та ж - застаріле очисне обладнання або взагалі його відсутність, аварії. Оскільки організація ефективного очищення стічних вод, не тільки в нас, а й в усьому світі вимагає великих капіталовкладень і витрат, то нам у найближчі рік сподіватися на поліпшення ситуації не доводиться.

Останнім часом в Україні активізувалися екзогенні геологічні процеси - зсуви, селі, змиви, ерозія поверхні, карстоутворення, оврагообразование, засолення ґрунтів - спровоковані антропогенною діяльністю. На деяких ділянках ці процеси активізувалися більше, ніж в 2-4 рази ( високі береги водоймищ на Дніпрі, узбережжі Чорного моря в Одеській області, Південний берег Криму.). На 60 % території України розвиваються процеси карстоутворення, у тому числі майже половина випадків - відкритий карст, особливо в Криму, на Поділлі, у Миколаївській області, де близько до поверхні залягають вапняки. На 50% освоєних площ схилів розвиваються зсуви ( Крим, Закарпаття, Одеса)

У Полісся мають місце процеси підтоплення, на півдні України близько 25% ґрунтів страждають від засолення, заподіяного неправильним зрошенням. Антропогенна діяльність уздовж Чорноморського й Азовського узбережжя супроводжується активізацією морської абразії берегів.

Майже на 70% території України значно знизилася сейсмоустойчивость ґрунтів і гірських порід, особливо на півдні, у Донбасі, Прикарпатті, чому благоприятствовало поява тисяч шпар, шахт, кар'єрів. Неблагополучна сейсмологічна обстановка й у районі Чорнобильської АЕС, де за рахунок комплексу природних і техногенних факторів зниження сейсмічної стійкості максимально. Те ж саме характерно й для району Ровненской АЕС. Техногенні фактори в межах зони впливу цих АЕС можуть підсилити землетрус на 1-1,5 бала, тобто довести його силу до 5-7 балів по шкалі Ріхтера.

Яскравими ілюстраціями характеристики сучасного екологічного стану України можуть бути ще кілька фактів, узятих з документів Минприроды й Міністерства охорони здоров'я України. До другої світової війни Українське Полісся було одним з найбільше екологічно благополучних районів Європи, славилося чистим, повними життям лісами, ріками, чудесними озерами, грибами, ягодами, рибою, звіром, унікальними представниками флори й фауни, яких не було більше ніде у світі. Сьогодні Полісся - один з регіонів з найбільш загрозливою екологічною ситуацією в Україні й у Європі, де активна вирубка лісів, необґрунтовані обсяги осушення боліт, видобутку торфу, найсильніше забруднення хімічними препаратами сільськогосподарських угідь, промислове забруднення, негативні наслідки розробки гранітних кар'єрів, і нарешті жорстокий ядерний удар Чорнобильської катастрофи привели до критичного екологічного стану. У вкрай неблагополучному стані перебуває Київське водоймище, донні відкладення якого й водних організмів перенасичені радіонуклідами.

Район Донбасу в межах трикутника Донецьк - Луганськ - Рубежное , де сконцентровані найнебезпечніші з екологічної точки зору промислові підприємства, шахти, об'єкти енергетики, військові підприємства досяг стану, при якому почалася деградація всіх экосистем місцевих ландшафтів. У Лисичанско - Рубежанском промисловому районі, наприклад дуже забруднені не тільки поверхневі, але й підземні води на площі більше 120 км2; 1417 териконів постійно отруюють атмосферу шкідливими газами, займаючи до того ж тисячі га родючої землі. У ріку Самару із шахт Західного Донбасу щорічно скидається більше 20 млн. м3 высокоминерализованных шахтних вод і ще близько 60 млн. м3 таких же вод із центрального Донбасу. Мінералізація води в ріках Інгул, Самара, Інгулець перевищує природне тло в 10 і більше раз. Ці річки забруднюються також важкими металами, радіоактивними речовинами (останні надходять із району родовищ уранових руд під Жовтими водами). Однієї з найбільш забруднених рік України вважається річка Сіверський Донець.

У ріки Сіверський Донець і Дністер щорічно викидається близько 200 млн. м3 брудних стоків. Крім того Дністер опинився на грані виснаження через інтенсивний водозабір на побутові, промислові, меліоративні потреби - стік його зменшився з 6 до 3 млн. м3 у рік.

За останні роки в атмосферу України викинуто більше 100 млн. тонн шкідливих речовин.

Через різке погіршення екологічного стану акваторії в Чорному морі за останні 100 років череда дельфінів зменшилося в 14 разів ( від 1 млн. до 70-80 тис. особин).

Дефіцит води в Україні сьогодні становить близько 4 млрд. м3. практично всі поверхневі, ґрунтові й частково підземні води забруднені побутовими стоками й не відповідають по якості навіть заниженим санітарним нормам. Гострий дефіцит якісної питної води відчувається не тільки в містах Криму, Донбасу, в Одесі, Львові, Харкові, але й у Києві, Житомирі, Вінниці, Нікополі, Запоріжжі, Дрогобичу й ін. якість питних підземних вод теж постійно знижується. Найбільш брудними ріками в Україні вважаються Лыбидь, що протікає через Київ і Полтва (Львівська область). У р. Лыбидь, у басейні якої розташовані близько 300 підприємств ( з них 100 скидають зовсім неочищені стоки), солей у воді більше чим у Дніпрі в 3 рази, нітратів в 900 разів більше ГДК, міді в 50, цинку в 4,, а свинцю 3,5 кг на тонну води 9 1992р.). У ріці Полтве у воді зовсім відсутній розчинений кисень, зате є сірководень. Зміст основних забруднюючих речовин становить відповідно легкоокисляющихся органічних речовин - 3-22 ГДК, азоту амонійного - 22-35, азоту нитритного 3-7 ГДК, нафтопродуктів 6-13, з'єднань міді 9, цинку 4 , марганцю 9 ГДК.

Більше 800 сіл України в цей час втратили власні джерела питної води ( воду доводитися завозити або подавати по трубах здалеку). Особливо гостро ця проблема відчувається на Донбасі, Криворіжжі, Дніпропетровщині.

Українські чорноземи раніше становили близько 50 % світового банку чорноземів. Зараз надмірною експлуатацією й забрудненням виведено з ладу близько 60% наших чорноземів. Щорічно втрачається близько 100 тис. га родючих ґрунтів; зноситься близько 18 млн. тн. гумусу, кількість якого в порівнянні з колишньої, скоротилося в 6 разів. Розорані землі в Україні становлять 90 % площі степів і лесостепей, але вони вже дуже виснажені, перенасичені мінеральними добривами, забруднені пестицидами.

За останні 100 років антропогенна діяльність заподіяла величезну шкоду флорі й фауні України. Тільки в післявоєнні роки в Донбасі й у Криму зникло 40 видів рослин, у Карпатах 20. в «Червону книгу України сьогодні занесено більше 800 видів рослин і тварин, яким серйозно загрожує вимирання або знищення.

Через надмірне забруднення запаси риби в більшості рік України скоротилися в десятки разів. Значно зменшилося поголів'я й знизилася якість великої рогатої худоби, практично зникло конярство - дуже корисна галузь господарства.

Сьогодні в Україні швидко розвивається демографічна криза. Починаючи з 1991 року в Україні спостерігається негативний приріст населення. Смертність дітей у нас одна з найбільш високих у світі. Хоча з філософської й цинічної точки зору, після того, як подивишся на результати «розвитку людського суспільства» чи криза негативний приріст населення? Скоріше це закономірний результат людської діяльності. І ще невідомо, що відбувається до кращого. Але відступимо від філософії й повернемося до нашої теми.

При забрудненні атмосфери в 1,2-1,5 рази починаються імунні захворювання організму, а в Україні сьогодні діє близько 1700 шкідливих забруднювачів атмосфери, з них 1000 - особливо небезпечні хімічні підприємства. За зазначеними вище причинами середня тривалість життя жителів України скоротилося в середньому до 60 років у чоловіків, і 75 років у жінок. Серед випускників Київських шкіл тільки 5-8% уважаються здоровими.

3. Екологічний стан окремих регіонів.

Як уже згадувалося в попередніх розділах, в 1991 році Верховна Рада України оголосила всю територію Української держави зоною екологічного нещастя. За два роки до цього фахівцями географами української Академії Наук була вперше розроблена й складена карта стану навколишнього середовища України по окремих компонентах природи.

Ця карта аргументована підтверджує той факт, що дійсно, територія нашої держави, за винятком окремих невеликих районів у межах Карпат, Центрального Поділля, Полтавщини, східної Винничины, характеризується як забруднена й дуже забруднена, а 15 % цієї території віднесено до категорії «надзвичайно забруднені регіони з посиленим ризиком для здоров'я людей і регіони екологічної катастрофи». У ці 15 % входять тридцатикилометровая зона Чорнобильської АЕС, південь Херсонської області, зона, обмежена лінією Дніпропетровськ - Кіровоград - Кривої Ріг - Нікополь-Запоріжжя-Дніпропетровськ, а так само район Донбасу.

Рішення проблеми поліпшення екологічного стану території України в першу чергу варто починати із введення системи природоохоронних мір у тих регіонах, де зараз екологічна ситуація найбільш напружена, і які мають найбільше соціально-економічне значення для нашої держави.

Такими регіонами правительство визнало Донецко-Придніпровський, Поліською, Карпатською й Азово-Чорноморський з рікою Дніпро.

Приведемо їх коротку екологічну характеристику.

3.1. Екологічні проблеми найбільших рік, Чорного й Азовського морів.

Ці проблеми ставляться до найбільш гострим. Дніпро й Дністер - головні водні артерії нашої держави, у басейнах яких проживає майже 80% населення.

Колись Дніпро - одна з найбільших рік Європи - був чистим, зі стабільної экосистемой, що нормально функціонувала тисячоріччями, мала більшу біологічну продуктивність, годувала й напувала мільйони людей, що живуть у його басейні.

Сьогодні ж через грубі порушення людиною протягом останніх десятиліть всіх правил і принципів раціонального природокористування экосистема Дніпра цілком деградувала, порушена всі вертикальні й горизонтальні зв'язки між биотическими й абиотическими елементами. Основними ознаками сформованої кризової ситуації є: будівництво на Дніпрі каскаду водоймищ, які повністю змінили динаміку стоку, великомасштабні меліорації, будівництво ряду великих промислових комплексів у басейні, величезні обсяги водозабору для промисловості й зрошення, надзвичайно сильне забруднення. По цих же причинах деградувала й экосистема Дністра, де також вимерли коштовні риби, на дні акумулюються більші кількості терригенных відкладень, важких металів, радіонуклідів, гумусових речовин, еродують берега.

Із Дніпра для промислових потреб і потреб сільського господарства щорічно відбирають близько 15 млрд. м3 води, а в атмосферу басейну Дніпра викидається близько 10 млн. тонн газопылевых викидів. Щорічно з різними стоками ( дощовими й поталими водами) у Дніпро й водоймища попадає близько 500 тисяч тонн азотних з'єднань, 40 тис. т фосфорних, 20 тис. т калійних, 1 тис. т заліза, 40 т нікелю, 2 т цинки, 1 т міді, 0,5 т хрому. У басейні Славутича діють сім АЕС!

Штучно річковий режим Дніпра був трансформований в озерний. Водообмен різко сповільнився, створилися зони застою ( замору). Крім цього водоймища значно погіршили навколишнє середовище ( піднявся рівень ґрунтових вод далеко від берегів, підсилилося засолення ґрунтів, майже в 10 разів збільшився обсяг підземного стоку, а разом з ним значно збільшився рівень забруднення підземних вод, особливо в нижній частині басейну; змінився водно-сольовий режим ґрунтів у зонах іригації, знизився зміст гумусу, підсилилася ерозія берегової зони). Такі ж негативні явища характерні й для басейну Дністра. Величезна шкода водам його басейну заподіюють дуже брудні ( пестициди, нітрати) стоки з полів, викиди з таких концернів, як «Хлорвініл» (Калуш), «Укрцемент» ( Кам'янець-Подільський), «Укрнефтехим» ( Надвірне) і ін.

Дуже небезпечним явищем є постійне підвищення рівня радіаційного забруднення донних відкладень Дніпра, особливо Київського водоймища, а також швидке нагромадження в илах Дніпродзержинського й Дніпропетровського водоймищ великої кількості заліза, ціанідів, хлоридів, хрому, міді, кобальту, свинцю, цинку, кадмію, фенолів, нафтопродуктів. Дніпро втратив здатність до самоочищення.

Красуня Десна також вимагає термінової й серйозної допомоги, оскільки її зовсім недавно чисті води сьогодні не відповідають навіть третій категорії джерел питної води, і забруднюються усе сильніше. Головну роль у цьому грає Шосткінський хімкомбінат, промислові підприємства Чернігова й Сум, Смоленська й Курська АЕС.

У дуже важкому екологічному стані перебуває Азовське море, без перебільшення - це зона екологічної катастрофи. Яких те 4050 років тому в ньому виловлювали риби в 35 разів більше, ніж у Чорному морі, в 12 разів більше, ніж у Балтійськом. У басейні раніше водилося 114 видів риб і загальний вилов у кращі роки перевищував 300 тис. тн у рік. З них більша частина - коштовні промислові породи. Сьогодні ж вилови риби впали в шість разів, а виловлюва_ риби отруєна ядохимикатами настільки, що вживати її небезпечно для здоров'я.

Як і води Десни, води Азова коду-те славилися цілющими властивостями, але в результаті антропогенного забруднення в 1987 році концентрація в них пестицидів виросла в 20 разів. Сьогодні в донних відкладеннях моря зміст ядохимикатов, важких металів набагато перевищує норму.

До головних причин загибелі Азова можна віднести:

- хижацький вилов риби Мінрибгоспом, що почався в 50-х року ХХ сторіччя методом потужного океанічного лову за допомогою величезних тралів, замість традиційних невеликих мереж, особливих снастей, невеликих баркасів, розрахованих на глибини моря 5-8 метрів.

- Будівництво веслувань і водоймищ на основних живильне море ріках (Дон, Кубань), перетворення цих водоймищ у гігантські промислові відстійники.

- Інтенсивне введення в сусідніх регіонах - басейнах стоку в море зрошувального землеробства й вирощування рису замість традиційних культур ( що привело до інтенсивної хімізації, забрудненню ґрунтів, засоленню, значному зменшенню стоків рік Дон, Кубань).

- Збільшення кількості викидів хімічної й металургійної промисловості ( Маріуполь, Ростов, Таганрог); тільки Маріуполь «поставляє» у навколишнє середовище близько 800 тис. тонн токсичних речовин у рік.

- Інтенсивне будівництво на узбережжі й косах моря численних пансіонатів і баз відпочинку, що негайно привело в колосальному збільшенню побутових і каналізаційних стоків у море.

- Неконтрольований, лавиноподібний стік у море пестицидів із прилягаючих сільськогосподарських масивів і перенесення їхніми ріками Доном і Кубанню зі своїх масивів.

Екологічна ситуація в Чорному морі не набагато краще. Поки ще його рятують розміри й глибина. Як згадувалося вище, і в цей басейн води Дніпра, Південного Бугу, Дністра, Дунаю щорічно виносять мільйони кубометрів стоків, забруднених величезною кількістю токсичних речовин. Мають місце великі обсяги забруднення шельфових зон побутовими, каналізаційними стоками, пов'язаними з індустрією туризму й рекреації. Із цієї причини в останні роки неодноразово закривалися пляжі Ялти, Теодозії, Євпаторії, Алушти, Одеси. Саме через виникнення більших обсягів брудних терригенных відкладень у прибережних районах північно-західної частини Чорного моря всі частіше трапляються замори. У цьому ж регіоні у зв'язку з розвитком розробки підводних нафтогазових родовищ активізувалося забруднення води нафтопродуктами.

В останні роки значно підвищилося у водах моря й донних відкладень зміст радіонуклідів. Через порушення регіонального гідродинамічного, гідрохімічного й теплового балансів водних мас моря поступово піднімається границя насичених сірководнем глибинних вод моря, і тепер вона вже досягла глибини 80 - 100 метрів, раніше була на глибинах 150 - 200 метрів.

Різко погіршилася ситуація в лиманах, затоках і водоймищах. Величезну небезпеку являють собою припортові потужні заводу й Південний порт біля Одеси, де виробляються й концентруються більші обсяги рідкого аміаку, функціонує потужний анадир Одеса-Тольятти. Це дуже отруйна речовина перевозиться танкерами ємністю до 50 - 120 тис. тонн. Аварія на заводі або одному такому танкері приведе до найтяжких екологічних і економічних наслідків.

Як уже згадувалося, до всім іншим екологічним проблемамам водних экосистем України додалася ще одна - все більше забруднення радіонуклідами вод Дніпровського басейну й морів.

Порятунок Дніпра можливо лише за умови прийняття й реалізації комплексної програми національного рівня, обов'язковоїої тридцятилітньому якої повинна бути система мір для екологічного оздоровлення й відновлення малих рік, а також співробітництво з Росією й Білорусією в цих питаннях.

Необхідно також якнайшвидше розробити концепцію розвитку водного господарства України на майбутнє десятиліття, виконати водогосподарче екологічне районування басейнів рік України.

3.2. Донецко - Придніпровський регіон.

Цей регіон займає близько 19% території України, де проживає 28% її населення. У цьому регіоні розміщене близько 5 тис. підприємств, серед яких - потужні гіганти металургії, хімії, енергетики, машинобудування, гірничодобувної, вугільної й іншої галузей промисловості. Це район інтенсивного ведення сільського господарства, у зв'язку з яким розораність території становить 70,4%, а 71% земель перебувають у деградованому стані. Ґрунти перенасичені не тільки пестицидами й мінеральними добривами, але й важкими металами, особливо навколо тих міст, у радіусі від -2 до 20-25 км.

Від підприємств цього регіону в атмосферу попадає близько 70% загального обсягу викидів оксидів вуглецю й азоту, сірчаного ангідриду, вуглеводнів в Україні. Протягом довгого часу не вирішується проблема утилізації промислових відходів, яких у регіоні нагромадилося більше 10 млрд. т. майже повністю вичерпане ресурс устаткування на заводах і фабриках ( основні фондів підприємств зношені на 70%), тому аварії на виробництві відбуваються всі частіше. Як правило наслідками таких аварій стає шкода навколишньому середовищу, часто досить значний. На більшості підприємств або відсутні або не працюють очисні спорудження, нові ресурсосберегающие технології практичні ніде не застосовуються через недолік коштів.

Найбільш забрудненими містами регіону протягом останніх п'яти років залишаються Донецьк, Макіївка, Горлівка, Дніпропетровськ, Єнакієве, Кривій Ріг, Алчевск, Дзержинськ ( Донецька область), Краматорськ, Луганськ, Запоріжжя, Маріуполь.

Стан природного середовища регіони можна без перебільшення назвати кризовим. Воно вимагає негайного застосування комплексу природоохоронних мір, модернізації промисловості, рекреаційних і рекультивационных мер, переорієнтацію на ресурсо- і енергозберігаючі технології. Також необхідно негайно приступитися до утилізації відходів.

3.3. Українське Полісся.

Як уже згадувалося в попередніх розділах, цей у недалекому минулому екологічно найчистіший і благополучний регіон Європи сьогодні теж вимагає природоохоронних мір і змін регіональної екологічної політики.

У регіоні переважає сільськогосподарська антропогенна діяльність, що базується на використанні в більшості осушених земель, хоч деякі райони, де розвинений видобуток корисних копалин ( граніти, піски, нафта й газ, торф) страждають від значного негативного впливу гірничодобувної промисловості. Особливо шкідливі для природи розробки сотень кар'єрів, які є дренажом для ґрунтових вод, є причиною знищення більших площ ґрунтів, забруднення навколишнього середовища нафтопродуктами й газопылевыми продуктами підривних робіт.

Величезна шкода Поліссю заподіяли науково необґрунтовані меліорації, осушення боліт, які грали колись дуже важливу гідрологічну роль регуляторів річкового стоку на значних територіях. Інтенсивне осушення отут почалося з 1966 року. Спочатку за рахунок знищених боліт площа сільськогосподарських угідь збільшилася на 1,6 млн. га, але до 1992 року площа дефляційно-небезпечних, кислих і змитих ґрунтів досягла 24,4%, 47,1% і 17,7% загальної площі сільськогосподарських угідь.

Рівень ґрунтових вод знизився в середньому на 1,81,0 м, близько 50% дрібних річок стали жертвами необоротних змін режиму стоку, у них значно погіршилися екологічні умови й зменшилася кількість риби й інших організмів.

Порушилися умови відновлення дикої флори й фауни, різко зменшилися площі болотних видів рослин і тварин, триває винищування лісів.

Страшний удар экосистемам Полісся заподіяла, як уже згадувалося, Чорнобильська катастрофа.

Останнім часом Західному Поліссю, перлині Полісся України - Шацкому Національному парку стала загрожувати нова небезпека. У Білорусі, на 15 км північніше парку почалося будівництво величезного комбінату будівельних матеріалів. Один з його об'єктів - кар'єр глибиною 35 метрів - викличе загибель мережі озер цього краю, у тому числі найбільшого озера України - Телемеханіка ( глибина 60 метрів) і заподіє непоправну шкоду національному парку.

Українське Полісся також вимагає уваги, розробки програми екологічного оздоровлення й відновлення. Адже це разом з Карпатами - легені України.

3.4. Українські Карпати.

Українські Карпати - не тільки один з найбільш мальовничих куточків України, це також регіон важливого екологічного значення, один з найцінніших східноєвропейських оздоровчо-рекреаційних об'єктів, зона коштовних лісових масивів, які очищають повітряний басейн над значною частиною Східної Європи, вони є легенями Європи.

Карпати вміщають третина лісових запасів України, лісистість цієї території - одна з найбільш високих в Україні ( 53,5%). Отут ростуть 2110 видів квітучих рослин ( 50 % фітофонду України), багато коштовних порід дерев і лікарських рослин.

Але проте протягом останніх десятиліть Карпати випробовують на собі все більший нищівний вантаж антропогенної діяльності. Карпатські ліси перебувають під загрозою знищення не тільки від лісорозробок, порушення ґрунтового й рослинного покривів, перевипасу худоби на більшості галявин, але й від хімічного забруднення, кислотних дощів, які приходять як зі сходу, так і із заходу, від великих промислових підприємств.

Збереженню биоразнообразия Карпат варто приділяти величезну увагу. Структурні зміни в економіці регіону повинні передбачити підвищення рекреаційного значення Українських Карпат для населення не тільки України, але й Центральної й Східної Європи, зменшення техногенного навантаження. Виняткове значення при цьому надається співробітництву всіх країн карпатського регіону.

Досить перспективним є розвиток туризму в Карпатському регіоні, але туризму цивілізованого, з урахуванням екологічних інтересів рекреаційних зон і заповідних територій.

3. Наслідку природних і антропогенних екологічних катастроф.

Розвитку екологічної кризи сприяють також природні екологічні катастрофи. У межах території України географічний^-географічні-фізико-географічні й тектонічний^-тектонічні-тектонічні-геолого-тектонічні умови можуть сприяти періодичному виникненню таких природних катастроф, як землетрусу силою до 7 - 8 балів по шкалі Ріхтера ( Крим, Карпати), інша територія менше, найменше - північно-східні регіони; паводки ( практично на всіх ріках, але в першу чергу в гірських районах); зсуви ( узбережжя водоймищ Дніпра, Чорного й Азовського морів); курні бури ( лісостепові й степові райони); пожежі ( полісся й лісостеп), випадання граду або великі снігопади, сіли селом і сніжні лавини взимку ( у гірських районах); ураганні вітри, посухи.

Розвиток природних катастроф активізується людською діяльністю. Через вирубку лісів у Карпатах значної почастішали катастрофічні паводки, селі, сніжні лавини, осипи.

За останнє десятиліття в Україні мали місце всі перераховані вище природні катастрофічні явища, які заподіяли більші збитки народному господарству, а іноді приводили й до людських жертв. Кілька прикладів можна привести із зовсім недавнього часу. Паводок на р. Уж восени 1992 року заподіяв збитків на майже 4 млрд. крб. З- за сильних дощів 1992 року в Карпатах рівень води в ріках піднявся на 3-5 м, були підтоплені більші площі сільгоспугідь, господарські об'єкти, кілька сіл, частини міст Мукачеве й Свалява, Ужгород, розмито кілька автодоріг, порушене електропостачання мережі сел. У вересні від сильних дощів розлився паводок у Тернопільській області, у результаті якого загинуло 6 чоловік, заподіяні збитки енергетичному комплексу, об'єктам зв'язку, сільському господарству.

1992 рік. Сильні шторми на узбережжя південного Криму. 15 жовтня сильні вітри зруйнували в Ялті пірс вантажного пора, портові будови. У море злиті цистерни з паливом, затонуло 8 невеликих судів, а великі судна одержали ушкодження. Зірвало даху з будинків, були людські жертви.

В 1992 році також трапилося 58-69 пожеж ( здебільшого антропогенного походження), у результаті яких знищено 1929 га лісу.

Прискорюють розвиток негативної екологічної ситуації й такі явища, як техногенні аварії й антропогенні катастрофи. У всіх галузях промисловості й взагалі людської діяльності 1991-1992 років їх трапилися сотні й число їх усе збільшується.

За останні 34-40 років, крім аварії на ЧАЕС, найбільш відомими по обсягах заподіяного збитку минулого: потужний сель у Бабином Яру в Києві в березні 1961 року - наслідок прориву дамби технічного резервуара цегельного заводу ( більші матеріальні збитки, кілька сотень людських жертв), пожежі не нафтових свердловинах, в 70-х роках аварії на нефте- і газопроводах, аварії на нафтогазовій платформі в Азовському морі; на очисних спорудженнях Калушского калійного комбінату ( теж 70-е роки) заподіяли не тільки економічні, але й екологічні збитки, викликавши загибель біомаси на більших площах в Азовському морі й у басейні Дніпра.

З техногенних аварій недавнього часу можна назвати аварію на Київській насосній каналізаційній станції у вересні 1993 року, коли вийшли з ладу кілька потужних насосів, і в Дніпро протягом тижня щодня зливалося майже 1,5 млн м3 фекальних стоків; аварія на Кременецькій автобазі, коли в ґрунт вилилося близько 14 тонн ДТ, нафтопродукти забруднили р. Икву аж до міста Дубно, риборозплідні станції с. Берегла; диверсія на нафтобазі м. Светловодска Кіровоградської області ( вилито близько 200 тонн пального); аварія на ТЭЦ у Чернігові в 1992 році ( пролито мазуту близько 300 тонн)

Улітку 1992 року через переповнення каналізаційних ємностей курортних міст Криму трапився масовий злив нечистот на пляжі Ялти, Алушти, Судака, Сак, Керчі, Теодозії, із цієї причини пляжі цих міст було закрито на два місяці.

Крім названих тільки в 1992-1993 роках в Україні відбулися десятки менш великих аварій на промислових підприємствах, десятки в інших сферах виробництва. Цей тривожний фактор необхідно обов'язково враховувати, ретельно аналізувати причини як техногенних так і природних екологічних катастроф і аварій і застосувати міри для їхнього попередження, запобігання або відомості негативних наслідків до мінімуму.

4. Наслідку Чорнобильської катастрофи.

На Чорнобильській техногенній аварії, що стала аварією глобального масштабу, необхідно акцентувати більшу увагу.

Як сьогодні стало відомо із численних фактів ученим-екологам, жодна катастрофа ХХ сторіччя не мала таких важких екологічних наслідків, як Чорнобильська. Ця трагедія не регіонального, не національного, а глобального масштабу. У результаті катастрофи вже загинуло багато тисяч чоловік ( 50% з тих, хто брав участь у ліквідації аварії). Колективна доза опромінення сьогодні становить 20 мільйонів людей тільки в момент ліквідації аварії.

Сильним радіоактивним забрудненням уражено 5 мільйонів га території України, більша частина яких - сільськогосподарські вгіддя, забруднено більше 1,5 мільйона га лісів. Більше 15 тисяч чоловік живуть у зоні небезпечного для життя й здоров'я забруднення, їжаку близько 1,5 мільйона чоловік проживає на території, де радіоактивне тло в десятки разів перевищує припустимі норми. Дезактивационные роботи, на які було витрачено в 1986-1989 роках мільйони, бажаних результатів не дали.

У водах Дніпра, Прип'яті, Київського водоймища концентрація радіонуклідів і через шість років після аварії було в 10-100 разів вище, ніж до аварії, а в донних відкладеннях, особливо иловых, збагачених органікою, нагромадилася величезна кількість радіоактивного бруду. Більшу небезпеку представляють для навколишнього середовища близько 100 тимчасових могильників навколо АЕС, у яких перебувають більше 40 млн м3 твердих відходів і саркофаг над четвертим блоком, що вибухнув. Там ще залишилася величезна кількість радіоактивного бруду, надійність нерозповсюдження якої зовсім не гарантована. Могильники вже сьогодні протікають, саркофаг із часом просідає й деформується, з роками стає усе більше радіоактивним.

Вплив Чорнобильської аварії на здоров'я людей дуже значно й буде проблемою не тільки для нас, але й для декількох наступних поколінь. Уже в 1991-92 роках у Житомирській і Київській областях, як і в Білорусі, по даним МОЗ України, у жительок забрудненими радіонуклідами території значно збільшилася кількість недонесених дітей і калік. Кількість важких ускладнень вагітності збільшилося в 2-3,5 рази, є серйозні генетичні зміни здоров'я. Загрозливо росте кількість випадків захворювання раком, підвищується смертність.

Наслідку цієї трагедії вічні, глобальні, і тепер можна лише говорити про здатність біосфери пристосовуватися до нових умов середовища.

II. Шляхи рішення екологічних проблем.

1. Перспективи екологічного стану й пріоритети екологічної політики держави.

Аналіз динаміки екологічного стану України показав, що за останні п'ять років екологічна криза продовжує розвиватися, розростається, охоплюючи все більші території України. Цьому сприяють: майже повна відсутність асигнувань на серйозні природоохоронні міри у всіх галузях промисловості; відсутність контролю й практична безкарність діяльності, що губить природу,; ріст кількості й потужності техногенних аварій через тотальне спрацювання устаткування й технологій на виробництвах, а також дуже низька ефективність очисних споруджень, з тих, які все-таки працюють; надзвичайно низький рівень екологічного утворення населення.

Можна, звичайно, дуже довго говорити, про те що необхідно створити черговий контролюючий і каральний орган, що буде вирішувати ці проблеми, але, як показало час, такі міри не вихід. Не перестануть люди губити природу, тільки тому, що який те контролер може їм у цьому перешкодити. Необхідно в першу чергу підвищувати рівень екологічного утворення населення України, і ввести великі матеріальні штрафні санкції за заподіювану шкоду навколишньому середовищу, як для промислових підприємств, так і для фізичних осіб. Матеріальна стимуляція таких заходів теж необхідна, але не у вигляді загадкових напрямків бюджетних засобів невідомо на що й невідомо куди, а великі податкові пільги тим підприємствам, які поставлять у себе очисні спорудження високої ефективності, і які будуть строго стежити за кількістю стоків, що скидаються. Непрацююча молодь, студенти можуть прекрасно стежити а станом парків, чистотою населених пунктів, якщо їм платити за це. Активна пропаганда в засобах масової інформації про необхідність збереження природних ресурсів і висвітленні реального стану навколишнього середовища в Україні ( щось подібне до телеканала Discovery) Паралельно із цими мірами варто збільшувати площу біосферних заповідників, національних парків, навіть якщо прийде значно скоротити площа експлуатованих земель. З голоду не вмремо, повірте. Ми вирощуємо досить, щоб прокормить себе, продати за рубіж, і при цьому зазнаємо величезних збитків, тому що наші землі виснажуються, а допомоги або хоча б відпочинку не одержують. Економічна криза має й свої позитивні сторони ( у всякому разі в нас). Кинуті протягом декількох років земельні вгіддя, на обробку яких не вистачало грошей змогли хоча б частково самоочиститися й відновитися. Закриті через економічну нерентабельність великі й середні промислові підприємства перестали забруднювати навколишнє середовище. Жалюгідні залишки Чорноморського флоту дозволили акваторії Чорного моря самоочиститися й підвищити чисельність популяцій деяких уже нечисленних видів морських організмів.

Але це все лірика, коротко розглянемо ті рекомендації, які можна знайти в западно - європейських книгах по екології.

Альтернативна обробка землі означає відмову від однобокого енергоємного, витратного сільського господарства й інтенсивним застосуванням хімії й повернення цілісному екологічному розгляду сільськогосподарської діяльності. Максимально закритий багатосторонньо структурований робочий цикл повинен будується за принципом круговороту речовин в экосистеме між ґрунтом, рослиною, твариною й людиною. Для цього придатні змішані господарства - вирощування разом рослин і тварин. Застосовується в основному власне й місцеве сировині, при цьому необхідно уникати, або мінімізувати навантаження на навколишнє середовище.

Основними положеннями екологічної обробки землі є вирощування фізіологічно повноцінних продуктів харчування й відмова від гербіцидів і інших синтетичних боліт. При такій обробці застосовуються біологічні продукти й методи боротьби зі шкідниками в збудниками захворювань. Обов'язково необхідно насаживать лісопосадки й невеликі гаї. Оскільки проблемою є баланс живильних речовин через збір урожаю, необхідно дуже обережно й точно вивірених кількостях вносити мінеральні добрива (N, P, K)

Також у Європі використовуються досить ефективні біологічні методи реставрації озер, очищення стічних вод, фільтрації викидів в атмосферу. Навіть у скороченому виді їхній опис не вийти вмістити в дану курсову роботу. Це обсяг ще для однієї маркувальниці.