Міжнародний організаційний механізм охорони навколишнього середовища

Міжнародний організаційний механізм охорони навколишнього середовища

Реферат:

Міжнародний організаційний механізм охорони навколишнього середовища

План

Вступ

1. Міжнародний організаційний механізм охорони навколишнього середовища

Висновок

Література

Вступ

Під міжнародним організаційним механізмом охорони навколишнього середовища розуміють сукупність міжнародних органів і організацій, які виконують функції по забезпеченню виконання вимог міжнародного права навколишнього середовища й організації міжнародного екологічного співробітництва.

За ознакою правового статусу ці органи і організації поділяють на міжурядові і неурядові, за географічним принципом -- на глобальні і регіональні, за предметом діяльності -- ті, що займаються усім комплексом екологічних питань, і ті, які мають справу з окремими природними ресурсами та об'єктами.

Одні з цих органів і організацій спеціально утворені для охорони навколишнього середовища, інші виконують окремі екологічні функції поряд з іншими функціями. У цілому ж вони становлять систему міжнародних органів і організацій, зв'язаних між собою загальними метою і предметом діяльності.

Провідна роль в організації міжнародного екологічного співробітництва належить Організації Об'єднаних Націй, її спеціалізованим органам та установам. Це співробітництво є складовою діяльності ООН по підтриманню миру і безпеки, розв'язанню актуальних економічних, соціальних та інших глобальних проблем. Екологічний напрям діяльності цієї авторитетної й універсальної міжнародної організації безпосередньо випливає зі Статуту ООН.

Генеральна Асамблея ООН визначає основні напрями та принципи екологічної політики міжнародного співтовариства, скликає міжнародні конференції ООН з актуальних проблем охорони навколишнього середовища, розробляє рекомендації і проекти міжнародних конвенцій з відповідних питань, створює організаційні структури екологічного профілю, вживає інших заходів для розвитку багатостороннього і двостороннього співробітництва держав у екологічній сфері.

1. Міжнародний організаційний механізм охорони навколишнього середовища

Відповідно до резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 15 грудня 1972 р. і з урахуванням рекомендацій Стокгольмської конференції ООН з навколишнього середовища був утворений спеціальний міжурядовий орган -- Програма ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП) зі штаб-квартирою у місті Найробі (Кенія).

Вищим органом ЮНЕП є Рада керуючих, яка складається з представників 58 держав, які обираються Генеральною Асамблеєю ООН на чотири роки. Встановлено при цьому принцип справедливого географічного представництва: 16 -- від Африки, 13 -- від Азії, 6 -- від Східної Європи, 10 -- від Латинської Америки, 13 -- від Західної Європи та інших країн. Рада періодично збирається на свої засідання для обговорення і вирішення найбільш важливих питань міжнародного співробітництва у галузі охорони навколишнього середовища (звіт про роботу ЮНЕП, план наступних дій, фінансування відповідних заходів тощо).

Поточне управління діяльністю ЮНЕП здійснюють Виконавчий директор, якого обирає Генеральна Асамблея ООН на чотирирічний строк, та Кабінет постійних представників. Виконавчому Директору підпорядкований Секретаріат. З 1997 р. діє також Комітет міністрів на вищому рівні у складі 36 осіб, підпорядкований Раді керуючих. Він здійснює функції нагляду за ефективністю та прозорістю діяльності Секретаріату.

До структури ЮНЕП входить також Фонд навколишнього середовища для надання додаткової фінансової підтримки міжнародним екологічним заходам, які здійснюються у рамках ЮНЕП Формується на основі добровільних внесків країн -- членів ЮНЕП і витрачається відповідно до рекомендацій ради керуючих.

В організаційній діяльності ЮНЕП головними є чотири пріоритетні напрями: збирання, аналітична обробка і поширення інформації про стан навколишнього середовища у світі; формування завдань і стратегії здійснення програмних заходів у глобальному і регіональному масштабах, а також у масштабах окремих країн-ініціювання розробки і прийняття екологічних договорів та конвенцій; фінансування проектів і програм з Фонду навколишнього середовища.

За час свого існування ЮНЕП здійснила комплекс важливих екологічних заходів глобального, регіонального і місцевого значення. Під її егідою створена Глобальна система моніторингу навколишнього середовища та її складові -- Міжнародна довідкова система джерел інформації з навколишнього середовища та Міжнародний реєстр потенційно токсичних хімічних речовин. У 1995 р. започатковано проект -- Глобальна екологічна перспектива -- довгостроковий прогноз розвитку екологічної ситуації у світі.

У сфері уваги ЮНЕП -- міжнародні проблеми охорони навколишнього середовища у контексті концепції сталого розвитку, охорони і використання ресурсів Світового океану, опустелювання, збереження тропічних лісів та біологічного різноманіття, забезпечення належних санітарно-екологічних умов у містах та інших населених пунктах, боротьби зі стихійними лихами тощо.

Надзвичайно важливою є програма регіонального екологічного співробітництва. У рамках цієї програми утворені регіональні представництва ЮНЕП у Женеві, Нью-Йорку, Бейруті, Бангкоку, Мехіко та Найробі. Через цю програму реалізуються основні проекти ЮНЕП у галузі екологічного співробітництва.

Відповідно до рішення Ради керуючих у 1985 р. було започатковано утворення національних комітетів ЮНЕП. Український комітет співробітництва з ЮНЕП почав діяти у 1994 р. Нині такі комітети створено у багатьох країнах світу. Вони беруть участь у реалізації регіональних та інших програм екологічного співробітництва у рамках ЮНЕП.

На процес розвитку міжнародного права навколишнього середовища ЮНЕП впливає головним чином двома способами. Перший з них полягає в ініціюванні прийняття конвенцій для розв'язання актуальних глобальних та регіональних екологічних проблем. Під егідою та за підтримки ЮНЕП розроблено понад 40 таких конвенцій, у тому числі більше 10 з питань охорони та використання регіональних морів, зокрема й Конвенція про охорону Чорного моря від забруднення.

Другий спосіб полягає у координації діяльності секретаріатів міжнародних екологічних конвенцій. Він реалізується через спеціальну Програму екологічних конвенцій. Йдеться, зокрема, про Конвенцію про боротьбу з опустелюванням, Конвенцію про охорону озонового шару, Конвенцію про охорону біологічного різноманіття, Конвенцію про міжнародну торгівлю дикими видами флори і фауни, яким загрожує зникнення тощо. Така координація досягається шляхом: визначення спільних елементів; сприяння співпраці на національному та міжнародному рівнях; участі у розробці планів та проектів реалізації цих конвенцій; підтримки національних дій, спрямованих на забезпечення виконання відповідних конвенцій, тощо.

Про свою діяльність ЮНЕП щороку звітує перед Генеральною Асамблеєю ООН. Доповідь з цього приводу ЮНЕП подає через Економічну і соціальну раду ООН.

Діяльність ЮНЕП, звичайно, не позбавлена недоліків. Серед них -- надмірно ускладнена і забюрократизована структура цієї організації, недостатньо обґрунтоване визначення пріоритетних проектів і недостатній рівень їх фінансування, недоліки у контролі за реалізацією відповідних міжнародно-правових актів і екологічних заходів.

Попри це, ЮНЕП займає провідне місце в міжнародному організаційному механізмі охорони навколишнього середовища. Вона є глобальним центром співробітництва держав, міжнародних органів та організацій у цій сфері.

Важливу роль в охороні навколишнього середовища відіграють також інші спеціалізовані органи і установи ООН, які виконують екологічні функції. Серед них слід назвати насамперед ЮНЕСКО.

Ця авторитетна міжнародна організація координує міжнародне співробітництво у галузі екологічної освіти і науки, самостійно здійснює ряд відповідних проектів та програм. Особливе значення У цьому мали рішення XVI сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО (1970 р.). На цій сесії було схвалено довгострокову наукову програму «Людина і біосфера» (МАБ), у виконанні якої беруть участь понад 100 країн. Виконання програми контролює Міжнародна координаційна рада МАБ.

Програма передбачає проведення міждисциплінарних досліджень актуальних проблем взаємодії людини з навколишнім середовищем. Останнім часом увагу акцентовано на гуманітарних аспектах сталого розвитку й збереження біорізноманіття.

ЮНЕСКО ініціювала підготовку і прийняття багатьох міжнародних екологічних конвенцій, організувала проведення численних міжнародних конференцій та інших форумів з відповідних питань. Крім Міжнародного союзу охорони природи і природних ресурсів, під її егідою у 1962 р. була створена Міжурядова океанографічна комісія. Головними напрямами її роботи є: сприяння розвиткові наукових досліджень Світового океану та його ресурсів; забезпечення належного функціонування глобальної системи спостережень за Світовим океаном; впровадження навчальних програм і поширення інформації про світовий океан та його ресурси у планетарному масштабі.

Широко відомою є й діяльність ЮНЕСКО по веденню Всесвітньої мережі біосферних заповідників. Станом на вересень 2001 р. до цієї мережі входило 411 об'єктів з 94 країн, у тому числі українські біосферні заповідники -- Асканія-Нова, Дунайські плавні, Карпатський, Чорноморський, а також українська частина Східних Карпат.

ЮНЕСКО реалізує Міжнародну освітню програму в галузі навколишнього середовища, бере участь у підготовці фахівців-екологів, через відповідний комітет здійснює облік об'єктів, віднесених до всесвітньої культурної і природної спадщини.

У своїй екологічній діяльності ЮНЕСКО тісно співробітничає з ЮНЕП, а також національними комітетами МАБ. У нашій країні такий комітет діє при Національній академії наук України з 1973 р. Він координує хід виконання періодично оновлюваної національної програми наукових досліджень «Людина і біосфера», сприяє впровадженню результатів цих досліджень у практику.

Інші спеціалізовані органи і установи ООН ведуть такі аспекти міжнародного екологічного співробітництва:

Економічна і соціальна рада (ЕКОСОР) -- проблеми сталого розвитку и екологізації економічної та соціальної сфер життя;

Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) -- розробила Керівні принципи щодо якості повітря та створення системи глобального моніторингу за забрудненням повітря, започаткувала Інформаційну систему менеджменту повітря, Мережу готовності до радіаційних аварій і допомоги, Всесвітню екологічну мережу радіаційного моніторингу, здійснює разом з іншими спеціалізованими установами ООН Міжнародну програму з хімічної безпеки, координує програму з безпеки продуктів харчування тощо;

Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ) -- захист людини і навколишнього середовища від радіації. У цьому контексті МАГАТЕ розробило стандарти будівництва, експлуатації і безпеки ядерних установок, ініціювало прийняття ряду міжнародних конвенцій з відповідних питань (Конвенція про ядерну безпеку, Конвенція про оперативне оповіщення про ядерні аварії (1986 p.), Конвенція про допомогу у випадку ядерної аварії чи радіаційної аварійної ситуації (1986 p.);

Всесвітня метеорологічна організація (ВМО) -- глобальна система моніторингу навколишнього середовища, вивчення та узагальнення впливу антропогенних факторів на погоду і клімат планети та її окремих регіонів (Світовий океан, Антарктика тощо);

Організація з питань продовольства та сільського господарства (ФАО) -- екологізація аграрного сектору, забезпечення зростаючого населення землі продовольством, безпека продуктів харчування;

Міжнародна морська організація (ІМО) -- розробка технічних засобів запобігання і ліквідації наслідків забруднення моря. З цією метою у складі ІМО діє Комітет з охорони морського середовища.

Економічні компоненти присутні також у діяльності Організації об'єднаних націй з промислового розвитку (ЮНІДО), Міжнародної організації праці (МОП), Конференції ООН з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД), Міжнародної організації цивільної авіації (ІКАО), Міжнародного банку реконструкції і розвитку (МБРР) та деяких інших спеціалізованих органів і установ ООН.

Досить численною є система міжурядових органів і організацій регіонального екологічного співробітництва. У Європі до цього, зокрема, причетні Європейський Союз, Рада Європи, Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), Європейська економічна комісія ООН, НАТО, СНД та деякі інші інституції.

Європейська економічна комісія ООН, зокрема, займається проблемами маловідходних і безвідходних технологій, оцінками впливу антропогенних факторів на стан навколишнього середовища, запобігання транскордонним забрудненням водного і повітряного басейнів тощо. Вона була ініціатором прийняття ряду міжнародних екологічних конвенцій (Конвенція про оцінку впливу на навколишнє середовище у транскордонному аспекті, Конвенція про охорону та використання транскордонних водотоків та міжнародних озер, Конвенція про транскордонний вплив транскордонних аварій та інші). У складі комісії діє Комітет з екологічної політики. Під егідою комісії й у рамках проекту «Навколишнє середовище для Європи» систематично проводяться конференції міністрів охорони навколишнього середовища європейських країн. П'ята конференція цих міністрів відбулася в Києві у травні 2003 р.

Екологічне співробітництво країн -- членів СНД. Міжнародне співробітництво країн -- членів СНД у галузі охорони навколишнього середовища здійснюється як на двосторонній, так і багатосторонній основі. Правовою основою останнього є Угода про взаємодію в галузі екології та охорони навколишнього середовища (1992 p.).

Відповідно до цієї угоди сторони домовилися про вироблення і проведення узгодженої політики щодо охорони і використання земель, грунтів, надр, лісів, вод, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу, природних ресурсів континентального шельфу, економічної зони і відкритого моря за межами дії національної юрисдикції. Вони також визнали за необхідне:

-- гармонізувати прийняті ними екологічні законодавчі акти, норми і стандарти;

-- здійснювати міждержавні програми і проекти в галузі природокористування та охорони навколишнього середовища, включаючи програми безпечного знищення і нейтралізації хімічної і ядерної зброї, високотоксичних і радіоактивних відходів;

-- застосовувати загальні підходи, критерії (показники), методи і процедури оцінки якості і контролю стану навколишнього середовища та антропогенних впливів на нього;

-- використовувати погоджені методики при оцінці антропогенних впливів на навколишнє середовище;

-- уніфікувати методи нормування антропогенних впливів на навколишнє середовище;

-- створити і підтримувати міждержавну екологічну інформаційну систему і надавати відповідну інформацію іншим сторонам.

Для виконання угоди в системі СНД утворено відповідний організаційний механізм. До нього входять Міждержавна екологічна рада та Міждержавний екологічний фонд.

Висновок

Міждержавна екологічна рада забезпечує: координацію погодження політики країн -- членів СНД у галузі охорони навколишнього середовища; проведення за участю представників заінтересованих сторін екологічної експертизи, програм і прогнозів розвитку продуктивних сил, інвестиційних та інших проектів; надання сприяння сторонам у вирішенні екологічних спорів тощо.

До Міждержавної екологічної ради входять керівники екологічних органів держав -- учасниць угоди. Рада діє на паритетній основі і приймає рішення на основі консенсусу.

Головним призначенням Міжнародного екологічного фонду є інвестування міждержавних екологічних програм та проектів.

Важливу роль у розвитку екологічного співробітництва держав -- членів СНД відіграє також Міжпарламентська асамблея, у складі якої діє департамент по охороні навколишнього середовища. Асамблея, зокрема, сприяє удосконаленню екологічного законодавства відповідних країн та його гармонізації. Корисними у цьому є підго-товлювані в рамках Асамблеї модельні закони, кодекси та інші нормативно-правові акти екологічного характеру. У 2003 p., зокрема, тут було розроблено Модельний кодекс про екологічну безпеку, надісланий країнам -- членам СНД.

Література

Баб'як О. С, Біленчук П. Д., Чирва Ю. О. Екологічне право України: Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2000.- 216 с.

Балюк Г.І. Екологічне право України. Конспект лекції у схемах (Загальна і Особлива частина): Навч. Посібник. - К.: Хрінком Інтер, 2006. - 192 с.

Екологічне право. Особлива частина Підручник. За редакцією академіка АПрН України, В.І. Андрейцева. К.: Істина, 2001

Екологічне право України: Підручник / За ред. А. П. Гетьмана, М. В. Шульги. - X., 2005.

Екологічне право України За редакцією професорів В. К. Попова і А. П. Гетьмани. Харків, «Право». 2001

Екологічне право України. Академічний курс: Підручник / За заг. ред. Ю. С. Шемшученка. -- К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2005. - 848 с/

Закон України “Про охорону навколишнього середовища”. - К., 1991.

Закон України «Про охорону атмосферного повітря». - К., 1992

1. Бринчук М. М. Правовая охрана атмосферного воздуха. -- М., 1986.

2. Габитов Р. X. Воздухоохранное право. -- Уфа, 1999.

3. Габитов Р. X Теоретические проблемы организации правовой охраны атмосферы Земли в современных условиях. -- Уфа, 2000.

6. Кузнецова О. К, Радчик О. Л. Загрязнение окружающей среды отходами и опасными веществами. -- М., 2001.

8 Роун Ш. Озоновый кризис. Пятнадцатилетняя эволюция неожиданной глобальной опасности. -- М., 1993.

9 Фомин Г. С, Фомина С. Н. Воздух: контроль загрязнений по международным стандартам. -- М., 1993.

10. Шемшученко Ю. С. Правовые проблемы экологии. -- К., 1989.