Поняття екологічного права

Поняття екологічного права

Pеферат:

Поняття екологічного права

Екологічне право як галузь права являє собою сукупність правових норм, які регулюють екологічні відносини щодо приналежності, використання, відтворення природних ресурсів у їх нерозривному зв'язку з природним середовищем, охорони навколишнього природного середовища з метою реалізації інтересів відповідних суб'єктів та забезпечення сталого екологічного розвитку в країні та окремих її регіонах.

Поняття екологічного права - інтегрована правова спільність (комплексна галузь права), яка об'єднує сукупність еколого-правових норм, що регулюють екологічні відносини з метою ефективного використання, відтворення, охорони природних ресурсів, забезпечення якості навколишнього природного середовища, гарантування екологічної безпеки, реалізації захисту екологічних прав.

Назва галузі походить від терміна "екологія" (грецьк. oicos -- будинок, житло, місце мешкання, logos -- наука) і буквально означає наука про місце і умови життя людини.

У науковий вжиток слово "екологія" вперше увів німецький учений-біолог Е. Геккель у 1866 р. Тоді воно мало вузьку сферу застосування, головним чином у рамках біології.

Ширшого змісту термін "екологія" набув у другій половині XX ст. у зв'язку з посиленням впливу людини на природу. Поступово екологія набуває значення наукової основи організації раціонального природокористування. Нині вона визначається як вчення про взаємодію живих організмів з навколишнім середовищем (довкіллям).

У 70-х роках XX ст. із загальної екології виділилася соціальна екологія (екологія людини) -- наука про взаємодію суспільства з навколишнім природним середовищем. Вона є теоретичною базою для розв'язання практичних проблем охорони навколишнього природного середовища й організації раціонального природокористування. Назва "екологічне право" установилась у 70-80-х роках XX ст. у результаті "екологізації" природоохоронного права. Поряд з нею під впливом Стокгольмської конференції ООН з навколишнього середовища 1972 р. набули поширення й інші назви -- "право навколишнього середовища" та "право охорони навколишнього природного середовища". А в Україні був прийнятий Закон "Про охорону навколишнього природного середовища" (1991 p.).

За змістовної близькості понять "навколишнє середовище" і "навколишнє природне середовище" перше з них точніше відображає об'єкт правової охорони. Природне середовище -- це фактично природа, проте її у чистому вигляді вже практично не існує. Понад 90 % екосистем у світі є штучними. Під впливом науково-технічного прогресу в останні півстоліття утворилося нове антропогенно-природне середовище, яке й отримало назву навколишнього середовища.

В навколишньому середовищі виділяють природні об'єкти; природні ресурси та природні комплекси.

До природних об'єктів відносять землю, надра, води, ліси, нелісову рослинність, тваринний світ та атмосферне повітря.

Серед природних ресурсів виділяють земельні, мінеральні, водні, лісові, фауністичні, екологічні, економічні, енергетичні та кліматичні ресурси.

До природних комплексів відносяться: заповідники, заказники, національні природні парки, пам'ятки природи, курортні, зелені, приміські зони, типові, рідкісні ландшафти, лісопарки, заповідні урочища, дендрологічні парки, ботанічні сади, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва.

Концепція права навколишнього середовища є офіційною концепцією ООН, її органів і установ, зокрема Програми ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП). Вона сприйнята європейським співтовариством і багатьма країнами світу (США, Канада, Велика Британія, Японія та ін.).

Певний рух у цьому напрямі є і в Україні. Чинна Конституція ввела в екологічний вжиток термін "довкілля" (ст. 50). Звідси походить "право охорони довкілля".

Термін "довкілля" є більш адекватним термінові "навколишнє середовище", ніж "навколишнє природне середовище". Якби було навпаки, то відповідний конституційний термін мав би назву "природне довкілля". Отже, зроблено крок до гармонізації екологічного права України з міжнародним правом навколишнього середовища.

Екологічне право виступає регулятором екологічних відносин, а формою екологічного права є сукупність нормативних актів, які регулюють весь спектр екологічних відносин. Цю сукупність нормативних актів прийнято вважати екологічним законодавством. Слід відрізняти екологічне право як галузь права від екологічного законодавства. Екологічне право як галузь права регулює переважно однорідні екологічні відносини, які виникають у різних напрямках екології. Екологічне законодавство регулює різнорідні суспільні відносини, зокрема, екологічні відносини та зв'язані з ними деякі управлінські відносини, фінансові відносини в частині плати (зборів) за користування природними ресурсами, їх забруднення та деякі інші.

Щодо визначення поняття екологічного права як галузі права, то тут поки що не досягнуто єдиної думки.

Одні автори вважають, що екологічне право належить до числа комплексних (інтегрованих) галузей права, до складу якої входить декілька самостійних галузей права, що регулюють різні види екологічних відносин. На їх думку, кожна галузь права, яка входить до складу екологічного права, регулює самостійний вид екологічних відносин, в основі яких лежать різні екологічні об'єкти. Тому й існують такі самостійні галузі права, як земельне, лісове, водне, гірниче, фауністичне, атмосфероповітряне та інші.

Інші автори, підтримуючи дану думку, вважають, що єдині екологічні відносини мають декілька різновидів (земельні, водні, лісові, гірничі, фауністичні, атмосфероповітряні та інші), для яких характерні свої істотні специфічні особливості і спеціальні правові форми у вигляді підгалузей екологічного права: земельного, водного, лісового, гірничого, фауністичного, атмосфероповітряного, природно-заповідного та ін. На їх думку, такий підхід до розуміння екологічного права забезпечує його єдність як самостійної (некомплексної) галузі права і внутрішню диференціацію.

Але деякі фахівці стверджують, що екологічне право з огляду на його предмет є сукупністю однорідних суспільних екологічних відносин, тому його не слід відносити до комплексних галузей права. У літературі справедливо стверджується, що екологічні відносини є єдиними.

Викладене дає підстави зробити висновок про те, що в науці йде активний пошук оптимального розуміння сутності екологічного права, його місця в системі права. Найбільш прийнятною є думка тих авторів, які розглядають екологічне право як самостійну (некомплексну) галузь права з підгалузевою структурою.

Немає достатніх наукових підстав розглядати екологічне право як комплексну галузь права. У науці панує думка, що галузь права регулює однорідні суспільні відносини, тоді як галузь законодавства -- як однорідні, так і різнорідні відносини. Оскільки екологічні відносини за своєю сутністю є однорідними та єдиними, то відпадають обґрунтування для віднесення екологічного права до комплексної галузі права. Галузі права не вигадуються людьми, їх поява обумовлена об'єктивними факторами. Виникнення екологічних відносин і екологічного права обумовлено об'єктивно існуючою взаємодією суспільства і природи. Тому є справедливим твердження, що система права та її галузі -- це явище об'єктивної реальності.

Підгалузева структура галузей права також відома науці теорії права. Оскільки існують різновиди екологічних відносин у межах єдиних екологічних відносин, то правовою формою різновидів цих відносин виступають підгалузі екологічного права: земельне, водне, гірниче, лісове, фауністичне, атмосфероповітряне, природно-заповідне право. Екологічні відносини єдині, а їх юридичною формою є екологічне право зі своїми підгалузями з урахуванням різновидів екологічних відносин. Немає нічого виняткового в тому, що екологічне право має в своєму складі згадані підгалузі права. Багато галузей права структурно складаються з підгалузей. У цивільному праві, наприклад, виділяються такі підгалузеві структури: право власності; зобов'язальне право; авторське право; право на відкриття та інші.

Джерела

А.А.Герасимчук „Основи екології”, Київ, 1999

Н.Л. Магура „Біологія навколишнього середовища”, „Громада”, 2001

Г.О.Білявський, Р.С.Фурдуй „Основи екологічних знань”, Либідь, 1997