|
Шкідливий вплив на атмосферу підприємств переробної галузі АПК, на прикладі "Миронівського заводу по виготовленню круп і комбікормів"Шкідливий вплив на атмосферу підприємств переробної галузі АПК, на прикладі "Миронівського заводу по виготовленню круп і комбікормів"25 Курсова робота Тема: «Шкідливий вплив на атмосферу підприємств переробної галузі АПК, на прикладі «Миронівського заводу по виготовленню круп і комбікормів»» Вступ Одним з найбільш потужних і багатогалузевих комплексів є агропромисловий. Це складний комплекс виробництва, що об'єднує різні галузі народного господарства. АПК за своїм складом та структурою значно відрізняється від інших міжгалузевих комплексів, передусім тому, що він як головний засіб виробництва використовує землю, на якій вирощується сільськогосподарська продукція та сировина для виробничого та невиробничого споживання. Власне, сільськогосподарське виробництво, що базується на використанні сільськогосподарських угідь, є основою розвитку переробних галузей промисловості. Виробництво сільськогосподарської продукції та її переробка - одна з найважливіших складових частин народного господарства країни. В Україні зернопереробна промисловість представлена багатьма підприємствами, але більшість з них, мають вузьку специфіку виробництва, займаються або виготовленням круп, або комбікормів, або іншої продукції. На відміну від цих підприємств, ВАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» (надалі «Миронівський ЗВКК») - це цілий комплекс, мабуть, найбільший на Україні, який одночасно має потужну і добре налагоджену систему виробництва та переробки багатьох видів продукції. Адже підприємство виробляє: крупи різних видів, соняшникову олію, напівфабрикати, протеїнові добавки, префікси, комбікорми. Але разом з тим підприємства-гігіанти є одними з найбільших забруднювачів довкілля. Підприємства зернопереробної галузі значно забруднюють атмосферне повітря різними речовинами та пилом. Саме цьому аспекту шкідливого впливу на довкілля «Миронівського ЗВКК» присвячена дана робота. 1. Огляд літератури 1.1 Агропромисловий комплекс України, його галузева структура Агропромисловий Комплекс (далі АПК) за своїм складом та структурою значно відрізняється від інших міжгалузевих комплексів, передусім тому, що він як головний засіб виробництва використовує землю, на якій вирощується сільськогосподарська продукція та сировина для виробничого та невиробничого споживання. Власне, сільськогосподарське виробництво, що базується на використанні сільськогосподарських угідь, є основою розвитку переробних галузей промисловості. Виробництво сільськогосподарської продукції та її переробка - одна з найважливіших складових частин народного господарства країни. Завдання АПК - забезпечити людей продуктами харчування, а промисловість - відповідною сировиною. АПК України виробляє 2/5 ВВП і концентрує 1/3 усіх зайнятих у народному господарстві тамає світове значення. За розрахунками спеціалістів, наша країна щорічно може виробляти стільки продуктів харчування, якими б здатна була прогодувати до 1 млрд. осіб. Потенціал АПК України практично безмежний. Але він нині майже не реалізується. Причини такого становища криються в пануванні в сільському господарстві соціалістичного колгоспного ладу. В кінці ХХ століття він показав свою повну неспроможність прогодувати навіть 50 млн. українців. Нині за кількістю зайнятих (близько 40%) АПК України переважає всі інші галузі і міжгалузеві комплекси. В ньому зосереджені також значні фонди виробничого призначення. Але більшість із них уже морально і матеріально застаріла, техніка спрацьована і не відповідає сучасним вимогам. Тому дуже великі втрати продукції під час її збирання на полях, при перевезенні і зберіганні. Одним з таких найбільш потужних і багатогалузевих комплексів є аграрно-промисловий. Це складний комплекс виробництва, що об'єднує різні галузі народного господарства. До його складу входять 3 основні сфери: · Сільськогосподарське виробництво - рослинництво і тваринництво, що створюють сировинну базу АПК. Це його основна базова ланка; · Галузі, що створюють матеріально-технічні засоби для галузей АПК. Це - сільськогосподарське машинобудування, виробництво засобів захисту рослин, мінеральних добрив, комбікормова і мікробіологічна промисловість, виробництво тари, спеціального устаткування і приладів для АПК та ін. · Галузі, що забезпечують переробку сільськогосподарської продукції (харчова, легка). На розвиток АПК і ступінь його ефективності в Україні впливають численні природні та економічні фактори. Велику роль відіграє природний фактор. Вплив природних умов проявляється зонально та опосередковується рівнем розвитку продуктивних сил та науково-технічним прогресом. Основними агрокліматичними ресурсами є тривалість вегетаційного періоду (тобто, теплової світло забезпеченості) та зволоженість території. Територіальні характеристики цих процесів дуже відмінні в трьох природних зонах. В Україні інтенсивність розвитку АПК та розгалуженість структури сільського господарства обумовлена, по-перше, різноманітністю природних умов у зв'язку з наявністю тут трьох природних зон: Полісся, Лісостепу, Степу та гірських масивів Карпат і Криму. Саме агро-кліматичні, ґрунтові та водні ресурси є провідними факторами розміщення і спеціалізації сільського господарства. Агрокліматичні ресурси виражають забезпеченість сільськогосподарських культур теплом і вологою, включаючи тривалість вегетаційного періоду. Вони сприяють високому сільськогосподарському освоєнню майже всієї території України, досягаючи максимуму сприятливості в її лісостеповій зоні, на південному березі Криму, в Закарпатті. Ґрунтові ресурси країни дуже різноманітні. Основний їх різновид - родючі чорноземи, які займають більш ніж 60% площі сільськогосподарських угідь. Їх структура та родючість погіршуються у зв'язку із застосуванням недосконалої, дуже важкої сільськогосподарської техніки, неефективних технологій землеробства і тощо. До числа провідних економічних факторів, крім високого рівня господарського освоєння земель, входить рівень науково-технічного прогресу, потреб населення у продовольстві, характер розселення, рівень працезабезпечення. Особливу роль відіграє рівень соціально-економічного розвитку сільської місцевості в цілому, забезпечення її об'єктами соціальної, транспортної інфраструктури, альтернативними місцями зайнятості та ін. Саме ці фактори, точніше їх недосконалість, і визначили активний відтік населення з села, різке старіння його в сільській місцевості більшості областей і в результаті - неефективність сільськогосподарського виробництва й АПК у цілому. Рівень розвитку АПК країни чи регіону визначається на основі аналізу рівня розселення та ефективності розвитку його виробництв. Ознакою ефективності і високого рівня розвитку АПК є забезпечення споживчого попиту населення країни в продуктах харчування відповідно до фізіологічних норм, формування експортного потенціалу цих товарів при раціональному використанні природних ресурсів і збереженні природи. Особливе значення у реформуванні АПК, підвищенні його конкурентоспроможності має зміна відносин власності, формування багатоукладної аграрної економіки, забезпечення раціональних виробничо-територіальних зв'язків між складовими АПК. Серед факторів, які впливають на розвиток АПК України, пріоритетними є: · система господарювання; · характер виробничих відносин; · рівень соціально-економічного розвитку країни; · природні ресурси та структура земельного фонду; · технічний рівень і стан основних фондів підприємств АПК; · забезпеченість трудовими ресурсами; · транспортно-географічні умови. Вирішальне значення мають економічні фактори, від яких залежить раціональне використання природних ресурсів, задоволення споживчого попиту населення, участь у міжнародному поділі праці, збереження навколишнього середовища. 1.2 Територіальна організація АПК Сфери АПК рідко оформляються організаційно. Наприклад, перша сфера - виробництво засобів виробництва, - організаційно відноситься до різних відомств і міністерств, але її вважають складовою частиною АПК через існування об'єктивного взаємозв'язку та взаємозалежності з комплексом. Частіше спостерігається поєднання сільського господарства з харчовою промисловістю та тими галузями, що використовують сільськогосподарську продукцію як сировину. Таке сполучення при бажанні учасників може бути оформлено організаційно. Щодо територіальної структури АПК, то вона формується на конкретній території утворення у вигляді різних форм агропромислової інтеграції, тобто елементів територіальної структури. В науковій літературі виділяють локальні та регіональні АПК. Локальні АПК сформувалися на порівняно невеликих територіях на основі поєднання агропромислових підприємств по переробці малотранспортабельної с/г продукції і мають найнижчий ступінь інтеграції. Локальні форми АПК є найбільш поширеними і серед них виділяють: 1) агропромисловий пункт - локальна форма АПК, що об'єднує в населеному пункті переробку кількох видів с/г сировини; 2) агропромисловий центр - локальна форма АПК, яка об'єднує в населеному пункті переробку кількох видів с/г сировини; 3) агропромисловий кущ - локальна форма АПК, що характеризується компактним розміщенням на невеликій території агропромислових пунктів і центрів з їх сировинними зонами; 4) агропромисловий вузол - складне територіальне агропромислове утворення, яке розглядається як система компактно розміщених агропромислових пунктів, центрів і кущів навколо міста (як правило, обласного чи районного центру). Розміщення і взаємодія локальних АПК на території певної адміністративної одиниці обумовлюють формування відповідного регіонального АПК. Регіональні (територіальні) АПК можуть включати територію країни, автономної республіки, області чи адміністративного району. В межах природноекономічних зон виділяють зональні АПК, сформовані під впливом природних умов відповідної зони. Вони представлені інтегральними агропромисловими зонами і агропромисловими районами та спеціалізованими агропромисловими зонами і районами. Інтегральна агропромислова зона - це територіальне зосередження всіх агропромислових підкомплексів в межах однієї природноекономічної зони. Такі зони сформувались у межах Полісся, Лісостепу і Степу України. До складу інтегральної агропромислової зони входять спеціалізовані агропромислові зони, які формуються на основі переважно одного спеціалізованого процесу (наприклад, картоплепродуктова зона). Спеціалізований агропромисловий район - територіальне зосередження агропромислових підприємств однієї спеціалізації в межах відповідної спеціалізованої зони (коноплепереробне в-во). Інтегральний агропромисловий район - це територіальне зосередження агропромислових підприємств у межах певної частини природноекономічної зони. Якщо зональні АПК формувалися переважно під впливом природних умов у межах природноекономічних зон Полісся, Лісостепу і Степу, то навколо великих міст, промислових і рекреаційних центрів переважно під впливом економічних факторів формувалися зональні - інтегральні і спеціалізовані приміські АПК. На формування таких агропромислових утворень насамперед впливає попит населення великих міст на малотранспортабельну продукцію харчування - овочі, свіже і дієтичне м'ясо, незбирана молочна продукція. Для приміських АПК характерна відсутність в-ва і переробки більшості зернових і технічних культур та тісний зв'язок виробництва продукції з її реалізацією. Практично це агропромислово-торгівельно-територіальні комплекси. 1.3 Переробні галузі в системі АПК України Виробництво сільськогосподарської продукції повинно бути закріплене потужною, ефективно діючою промисловістю. Протягом останніх п'яти років спостерігається стійкий ріст у харчовій промисловості України. Обсяги виробництва продукції харчової промисловості та перероблення сільськогосподарської продукції в 2004 році збільшилися на 12,4% у порівнянні з 2003 роком (44,2 млрд. грн. у відпускних цінах підприємств, що становить близько 15% всієї реалізованої продукції промисловості країни). Суттєвий приріст отримано (в натуральному виразі) у виробництві ковбасних виробів (22,2%), соків фруктових та овочевих (20,2%), овочів консервованих (19,4%), молока обробленого (23,9%), сирів жирних (29,4%), олії (7,0%). Нарис. 1 зображено темпи виробництва деяких галузей переробної промисловості України у2002-2004 роках. Сучасний АПК України має близько 9000 підприємств та виробництв харчової та інших галузей по переробці сільськогосподарської сировини: Цукрова промисловість - 189 цукрових заводів, 5 - цукрорафінадних. Борошномельно-круп'яна промисловість - галузь зорієнтована як на сировину, так і на споживача. Найбільші центри в Києві, Харкові, Одесі, Миколаєві, Запоріжжі, Львові, Тернополі. Елеватори високої потужності зосереджені у Херсоні, Миколаєві, Одесі, Маріуполі, Дніпропетровську, Запоріжжі, Кременчуці, Феодосії, Керчі. Крохмале-паточна промисловість - основне розміщення в Житомирській, Чернігівській та Дніпропетровській областях. М'ясопереробна промисловість. М'ясокомбінати, як правило, розміщені у великих містах та районних центрах. Найбільші - у Києві, Дніпропетровську, Полтаві, Одесі, Харкові, Запоріжжі, Вінниці, Черкасах, Прилуках. Молокопереробна промисловість - (включає також маслопереробну, сироварну та молококонсервну). В Україні є понад 500 підприємств, в тому числі 10-по виготовленню консервів. Оліє-жирова промисловість - це переробка насіння соняшника, сої, ріпаку, льону для виготовлення олії, маргарину, мила, оліфи тощо. Підприємства розміщені поблизу сировинних зон. Плодоовочеконсервна промисловість - зосереджена біля сировинних районів. Найбільші центри промисловості - в Одесі, Сімферополі, Херсоні, Ізмаїлі, Черкасах, Ніжині, Кам'янець-Подільську. Виноробна промисловість. Первинне виноробство розміщене у сировинних районах, а вторинне (та розлив) - як на сировинних місцях, так і в місцях споживання. Найбільші виробники вин - в Одеській обл., Криму, Херсонській, Миколаївській, Закарпатській обл. Ефіроолійна промисловість - зосереджена переважно в Криму. Пиво-безалкогольна промисловість - майже 300 заводів, що виготовляють пиво, плодово-ягідні напої, мінеральні води. Спиртова (та лікеро-горілчана) промисловість - понад 40 підприємств лікеро-горілчаної промисловості (зосереджено переважно у великих містах); багато спиртових заводів в межах сировинних районів. Тютюново-ферментаційна промисловість. Складається з 11 тютюнових фабрик, 7 ферментаційних заводів, 1 заводу ацетатних фільтрів. Тісно інтегровані переробні галузі - ті, що переробляють мало транспортабельну сировину (виноробна, плодоовочепереробна, ефіроолійна, тютюново-ферментаційна). Галузі, що розвиваються в місцях споживання продукції. Хлібопекарська, пивоварна, кондитерська, тощо. Вони не визначають спеціалізацію АПК (лише доповнюють її) і не беруть участі в територіальному поділі праці. Галузі переробної промисловості, що беруть участь в територіальному поділі праці і разом із сировинною базою створюють промислові райони: цукрова, олієжирова, виноградно-виноробна, ефіроолійна, тютюново-ферментаційна. На розміщення переробної промисловості мають вплив: - розміщення сировинної бази; - розселення населення (напр., в Донецькій і Луганські областях, внаслідок високої густоти населення, добре розвиненими є овочепереробна та молокопереробна галузі), тобто економічний фактор. На сьогоднішній день у переробному комплексі АПК України існує чимало проблем та неузгоджених питань, які потребують вирішення за рахунок проведення реформ. Власне проблеми є такими: а) велика зношеність обладнання (в окремих галузях досягає 90%); б) не досить вдале розміщення окремих підприємств з точки зору забезпечення сировиною; в) проблеми пов'язані зі зміною власності (переробні підприємства, на жаль не стали тим центром інтеграції, навколо якого формується агропромислова система); як і раніше ігноруються інтереси постачальників сировини, оскільки роздержавлення пройшло без залучення широкого кола учасників і, насамперед, сільськогосподарських виробників). Поруч із вище перерахованими проблемами важливе місце посідають екологічні проблеми. Ця проблема має дві сторони: Ш по-перше підприємства харчової промисловості утворюють складну екологічну ситуацію, тому що вони знаходяться, як правило в населених пунктах, та мають низькі ступені захисту, переробки, очистки стічних вод, шкідливих викидів у повітря (харчова промисловість потребує великої кількості тепла для переробки); Ш та з другого боку від харчової промисловості чекають високоякісних екологічно чистих продуктів, для виготовлення яких потрібна екологічно чиста сировина - що є великою проблемою для вітчизняного сільськогосподарського виробництва. Тож виходить, що по-перше підприємства створюють важку екологічну ситуацію викидами шкідливих речовин у повітря, а також забруднена шкідливими речовинами вода попадає на поля та для зрошення і розчинені у ній речовини нагромаджуються у ґрунті. Тому необхідність створення досконалих систем екологічного захисту є не тільки екологічною, але й економічною необхідністю. Без створення надійних екологічних систем захисту виробництва продуктів харчової промисловості неможливе вирощування екологічно чистої сировини для виробництва продуктів харчової промисловості. Ми маємо замкнуте коло, вирватися з якого можливо лише через створення надійних екологічних систем захисту від шкідливих викидів у повітря та очищення стічних вод. А також для подолання окремих проблем в переробних галузях потрібні інвестиції і залучення більш широкого кола акціонерів, переважно з числа сільськогосподарських виробників (для створення ефективного єдиного технологічного процесу). 2. Матеріал, і методика досліджень Метою даної роботи був аналіз впливу підприємств переробної галузі агропромислового комплексу на довкілля, зокрема, на атмосферу. Всі дослідження проводились на базі «Миронівського заводу по виготовленю круп і комбікормів» Для досягнення поставленої мети виконано наступні завдання:
3. Власні дослідження 3.1 Характеристика підприємства ВАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» Оскільки, наше підприємство входить в групу «Миронівський хлібопродукт», яка являє собою вертикально інтегрований комплекс із 20 підприємств, що спеціалізуються на виробництві курятини, інкубаційних яєць, кормів і вирощуванні великої рогатої худоби до переробки і реалізації готової продукції, то розглянемо головні моменти з діяльності групи. До складу групи «Миронівський хлібопродукт» входять птахофабрики: «Перемога Нова» (Черкаська обл.), «Ориль-Лідер» (Дніпропетровська обл.), «Дружба народів Нова» (АРК), а також птахофабрики, що спеціалізуються на виробництві інкубаційних яєць - «Старинська птахофабрика» (Київська обл.) і «Шахтарська Нова» (Донецька обл.), фабрики по виробництву товарного яйця - агрофірма «Березанська птахофабрика» (Київська обл.) і агрофірма «Київська». Також до складу групи входять ВАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів», Таврійський комбікормовий завод і ТОВ «Катеринопільский елеватор». ВАТ «Мироновский хлібопродукт» займає лідируючі позиції на українському ринку по виробництву м'яса птаха, соняшникової олії, яловичини, свинини, готових м'ясних продуктів, ковбас, гусячого м'яса і печінки. Крім того, компанія займається вирощуванням фруктів і картоплі. В даний час компанія реалізує м'ясо птиці під торговою маркою (ТМ) «Наша Ряба», делікатесне м'ясо яловичини, під торговою маркою «Сертифікований Ангус», делікатесну гусячу печінку під ТМ «Фуа Гра», м'ясні напівфабрикати під ТМ «Легко». Отже специфіка компанії є такою: зернозаготівля, виробництво протеїну та соняшникової олії, виробництво комбікормів, виробництво інкубаційного яйця, вирощування батьківського поголів'я курчат-бройлерів, виробництво м'яса курчат-бройлерів, тваринництво, виробництво делікатесної яловичини, виробництво делікатесної гусячої печінки та гусячого м'яса, виробництво м'ясних напівфабрикатів, м'ясопереробка, рослинництво, дистрибуція. Основним принципом діяльності групи підприємств ВАТ «Миронівський хлібопродукт» є постійне забезпечення високого рівня якості своєї продукції на всіх ланках технологічного ланцюга - від моменту обробки сировини до реалізації готової продукції. Своєю назвою компанія «Миронівський хлібопродукт» завдячує своєму першому підприємству - «Миронівському заводу з виробництва круп і комбікормів» - яке в 1998 році увійшло до її складу, зробивши компанію одним із провідних вітчизняних зерноторгових підприємств в Україні у 1999-2000 рр. На той час компанія була одним із найбільших вітчизняних зернотрейдерів, що і відбивалося в її імені. З часом, змінивши основний напрям діяльності, компанія вирішила залишити свою історичну назву. ВАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» - одне з найбільших підприємств в компанії, розташоване за адресою: 08800, Україна, Київська область, м. Миронівка, вул. Елеваторна, l; відстань до Києва 106 км, а до траси Київ-Дніпропетровськ 1 км. Підприємство включає в себе: крупозавод, 2 комбікормових заводи, олійно-пресовий завод, 2 елеватори по збереженню зернових; 2 елеватори по збереженню олійних культур і ряд допоміжних підрозділів, на приклад такі як: Миронівський м'ясопереробний завод «Легко» та Протеїновий завод. Миронівський м'ясопереробний завод «Легко» - найбільше вітчизняне підприємство з виробництва м'ясних напівфабрикатів, потужністю 120 тон на добу, аналогів якому немає в Україні. Унікальність заводу полягає в комплексі висококваліфікованої технологічної і промислової підтримки від провідних європейських компаній, зокрема голландської компанії CFS. Вся продукція заводу реалізується під ТМ «Легко». Протеїновий завод - частина ВАТ «Миронівський ЗВКК» було введено в експлуатацію у 2004 році, що дало можливість використовувати рослинний білок власного виробництва для виготовлення комбікормів, та, як результат, досягнути значного зменшення їхньої собівартості. На протеїновому заводі виробляються наступні продукти з насіння соняшника: соняшникова олія, соняшникова макуха, соняшникове лушпиння. Крупозавод має потужність 360 тон за добу. Виготовляє наступний асортимент круп: ячмінна, пшенична, кукурудзяна, пшоно, а також борошно кукурудзяне і вівсяне. Комбікормовий завод потужністю 520 т комбікормів на добу введений в дію в грудні 1979 року. В четвертому кварталі 2004 року введена нова лінія комбікормового заводу фірми «Спроут Матадор». На рис. 1. зображено зовнішній вигляд комбікормового заводу. У червні 2002 року було завершено повну реконструкцію комбікормового заводу та встановлено сучасне виробниче обладнання, зокрема швейцарську лінію BUHLER AG з виробництва комбікормів, зокрема лінії мікродозування та грануляції комбікормів, дало можливість на комбікормовому заводі довести виробництво комбікормів до 200 000 т на рік, зменшити витрати електроенергії та покращити якість комбікормів до рівня європейських стандартів. В цьому ж році були введені в дію лінія переробки сої потужністю 5 т/год., повножирової сої та лінія по облущенню насіння соняшника, потужністю 30 т за добу. Переробка бобів сої та насіння соняшника лініями заводу дала можливість здешевлювати вартість сировини для виробництва комбікормів. Основне виробництво доповнюють ряд допоміжних виробництв: лабораторія, автотранспортний відділ, залізничний транспорт, ремонтно-енергетична служба. В лабораторії здійснюється вхідний контроль якості сировини, яка надходить на виробництво, контроль технологічного процесу і виробництва та вихідний контроль при видачі готової продукції. Лабораторія оснащена найсучаснішими приладами. Центральна виробничо-технологічна лабораторія ВАТ «МЗВКК» складається зі наступних відділів: радіологічного, хімічного, технічного, токсикологічного і мікробного. 3.2 Джерела забруднення на ВАТ «Миронівський ЗВКК» На рис. наведена карта - схема ВАТ «Миронівський ЗВКК» 25 Умовні позначення: 1-адміністративний корпус; 2-вагова; 3-лабораторія; 4 - мехмайстерня; 5-котельня (працююча на природному газі); 6-елеватор зернових культур; 7-пункт приймання зернових культур від залізничного транспорту; 8-пункт приймання зернових культур від автотранспорту; 9 - лінія лущення гороху; 10-цех комбікормів; 11-склад комбікормового цеху; 12-елеватор насіння соняшника; 13-олійнопресовий цех; 14-котельня (працююча на лушпинні соняшника). Примітка: Межі території підприємства показані _______; джерела викидів забруднюючих речовин - дж. 1-87; межі санітарно-захисних зон - пунктиром. Територія проммайданчику межує: з півдня - орні землі; з заходу - орні землі; Зі сходу - орні землі; з півночі - хлібозавод, ДЕУ-686. Згідно санітарної класифікації «Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів» ВАТ «Миронівський ЗВКК» відноситься до підприємств 4 класу з СЗЗ100 м. Відстань до найближчої забудови складає 1000 м, отже СЗЗ витримана. На ВАТ «Миронівський ЗВВК» існує 87 джерел викидів забруднюючих речовин. Найбільші виробництва, на яких і утворюється найбільша кількість точок викиду ЗР є такими: · Котельня, працююча на природному газі (5) · Елеватор зернових культур(6) · Цех комбікормів(10) При роботі котельні, яка здійснює опалення адміністративного корпусу, цехів, дільниць підприємства, в атмосферне повітря викидаються: нітроген (IV) оксид, карбон(II) оксид, нітроген (I) оксид, карбон(IV) оксид, меркурій, метан. (дж. 6). При роботі елеватора зернових культур (очистці, транспортуванні, сортуванні, сушці зернових) в атмосферне повітря викидаються: пил зерновий (дж. 7-43), продукти згорання, а саме: нітроген (IV) оксид, карбон (II) оксид (дж. 44-49), які вивільняються під час сушки вологого зерна-газами від згорання природного газу трьома зерносушильними агрегатами СТЛ-6 Д, відбувається основне, більш шкідливе, ніж зерновим пилом, забруднення атмосфери. Для пиловловлювання на всіх етапах технологічних процесів елеватор обладнаний аспіраційними системами одно - чи двоступеневої очистки. При роботі комбікормового цеху (очистці, транспортуванні, сортуванні, гранулюванні, змішуванні зернових з домішками, сушці) у атмосферне повітря викидаються: пил зерна та пил зважених речовин. Під час сушки вологого зерна - газами від згорання природного газу зерносушильним теплогенератором, також відбувається викид шкідливих речовин, таких як і при сушці на елеваторі: нітроген (IV) оксид, карбон(II) оксид та пил зерновий. В цілому при обстеженні території ВАТ «Миронівського ЗВКК» у 2006 р. встановлено викиди в атмосферу 12-и забруднюючих речовин від 82-х джерел викиду. В числі шкідливих речовин - 11 речовин мають ГДК. В табл. 1. наведено загальний перелік забруднюючих речовин від ВАТ Таблиця 1. Перелік забруднюючих атмосферу речовин
3.3 Методи очистки атмосферного повітря Підприємства, установи та організації, діяльність яких пов'язана з викидами забруднюючих речовин в атмосферу, незалежно від часу введення їх в експлуатацію, повинні бути обладнані спорудами, обладнанням та приладами для очистки викидів в атмосферу та засобами контролю за кількістю та складом забруднюючих речовин, які викидаються в атмосферу. Очистка здійснюється за допомогою спеціальних газоочисних установок, які складаються із одного чи декількох газоочисних апаратів, допоміжного обладнання і комунікацій, які служать для уловлювання із вихідних газів та вентиляційного повітря шкідливих домішок. Розглянемо групу газоочисних апаратів сухої очистки газів від пилу та сторонніх домішок, а саме апарати інерційних і центробіжних сил, так як переважна більшість газоочисних установок на «Миронівському ЗВКК» представлена саме такими, а це циклони різних марок, вітчизняного та іноземного виробників, що і зображено на рис. 4. Процес циклонної очистки оснований на використанні інерційних сил, що виникають при різкій зміні напрямку газового потоку, що супроводжується значним зменшенням швидкості газу. Встановлені на шляху руху запиленого газу відбиваючї перегородки міняють напрям руху газу. При цьому тверді часточки прагнуть зберегти напрям попереднього руху і видаляються з потоку газу. Для ефективного вловлювання пилу, швидкість потоку перед перегородками повинна складати не менше 5-15 м/c. Апарати, що використовують для цього називають циклонами. Циклон являє собою циліндричний корпус із конічним дном. Запилений газ поступає тангенціально через патрубок вверху корпуса зі швидкістю 20-30 м/с і рухається по спіралі по внутрішній поверхні стінки циклону. При такому русі часточки пилу переміщуються в напрямку дії центробіжної сили, концентруються біля стінок корпуса, осідаючи в конічну частину а очищений газ виходить через центральну трубу. 3.4 Результати очистки повітря на ВАТ «Миронівський ЗВКК» В результаті оснащення всіх джерел викидів забруднюючих речовинна ВАТ «Миронівський ЗВКК» очисними установками типу циклон, завод майже повністю нейтралізує вплив газопилових викидів на довкілля, що добре видно з табл. 2, до прикладу розглянуто декілька джерел викидів, та в більшості випадків така ситуація по всіх джерелах викидів, окрім лише не контрольованих. Таблиця 2. Ефективність газоочисних установок заводу
Проводиться постійний контроль хімічного складу викидів, на наявність забруднюючих речовин, хімічними та фізико-хімічними методами. Оскільки підприємство здійснює викиди не тільки фізичного походження, а й хімічного. Тому виходячи з того, що всі апарати очистки повітря, типу циклон - є вловлювачами, лише, забруднюючих речовин фізичного походження, ми можемо судити про те, що всі інші речовини, які викидаються в атмосферне повітря, - є не очищеними взагалі, і мають високий клас небезпечності (2,3 та 4), а отже з'являється вірогідність виникнення напруженої екологічної ситуації, а вразі понаднормових викидів, і скупчення їх на незначній території за короткий проміжок часу - навіть екологічної катастрофи. Тому, щоб запобігти цьому, необхідно постійно здійснювати контроль за нормами цих викидів, і в жодному разі не допускати перевищення граничнодопустимих концентрацій. 3.5 Повітроохоронні заходи, щодо зниження обсягів викидів забруднюючих речовин, до нормативного рівня. Проведений аналіз впливу підприємства «Миронівський ЗВКК» на довкілля показав, що найбільше джерело викидів неочищених шкідливих речовин - це джерело №6 - «котельня працююча на природному газі». Вона здійснює викиди двох основних забруднювачів атмосфери - це нітроген(IV) оксид та карбон(II) оксид, які перебувають в межах нормативів ОБРВ, встановлених міською Радою для даного заводу. Літературні дані ГДК указаних забруднюючих речовин наведені в табл. 3. Таблиця 3. ГДК забруднюючих речовин
В табл. 4 наведено перелік повітроохоронних заходів, проведених на ВАТ «Миронівському ЗВКК» в 2006 році. Таблиця 4.
Повітроохоронні заходи Як видно з табл. 4, після проведення еколого-теплотехнічних вимірів, викиди сульфур (IV) оксиду знаходяться в нормі (за попередніми нормативами), проте зараз ці нормативи переглядаються. Після проведення еколого-теплотехнічної наладки, викиди нітроген (IV) оксиду та карбон (II) оксиду також знаходяться в межах ГДК. З метою зменшення впливу на повітряне середовище котельні, яка використовує як паливо лушпиння соняшнику, на якій встановлено котлоагрегат JNO-HD та електрофільтр іноземного виробництва, та яка здійснює викиди сульфур (IV) оксиду, потрібно якнайшвидше провести визначення та уточнення нормативів та обсягів ГДВ. Висновки 1. Проведений літературний аналіз галузевої та територіальної структур агропромислового комплексу України. Особлива увага приділена переробній галузі в структурі АПК. 2. Дана детальна екологічна характеристика ВАТ «Миронівський ЗВКК» - одного з найбільших підприємств переробної галузі. Визначені джерела забруднення, забруднюючі речовини та обсяги викидів. 3. Розглянуті загальні методи очистки атмосферного повітря та методи газоочисти використовувані на досліджуваному підприємстві. 4. Проаналізовані природоохоронні заходи щодо зменшення обсягів викидів забруднюючих речовин до нормативного рівня. Список використаної літератури 1. В.С. Джиригей. Екологія та охорона навколишнього середовища. - К.:Т - во «Знания», КОО, 2006. - 319 с 2. В.Т. Луконенко, Г.Ф. Несоленов. Определения антропогенного воздействия производственного процеса навоздушную среду. - Самара: Самарский гос. агрокосм. ун-т, 1994. - 44 с 3. Вредные химические вещества: Справ. изд. / Под ред. В.А. Филова и др. Л.: Химия, 1990.-464 с. 4. Гайдацький П. І. Аграрний ринок України - 2001 - №5 5. Глаура Славицька. Аналіз господарської діяльності АПК. - Мінськ: Екоперспектива, 1999 6. Є.П. Желібо, Д.В. Анопко, В.М. Буслик, М.А. Овраменко, Л.С. Петрик, В.П. Пирч Основи технологій виробництва в галузях народного господарства: Навч. посібник. - К.:Кондор, 2005. - 415 с. 7. Карасюк І.М., Єщенко В.О., Господаренко Г.М. та ін. Технологія виробництва продукції сільського господарства: Навч. посібник для екон. спец. вузів / За ред. І.М. Карасюка - К.: Вища школа, 1993.-206 с. 8. Кириленко І. Г. Агропромисловий комплекс України: сучасний стан та погляд у майбутнє // Економіка АПК, 2001. - №4 9. Колотило Д.М. Системи технологій і екологія промисловості: Навч. посібник. - К.: НМК ВО, 1992. - 220 с. 10. Контроль за выбросами в атмосферу и работой газоочистных установок на предприятиях машиностроения. - М: Машиностроение, 1984. - 128 с 11. Кутепов А.М., Бондарьова Т.І., Беренгартен М.Г. Загальна хімічна технологія: Підручник для вузів. - 2-ге вид., доп. - М.: Вища школа, 1990.-520 с. 12. Малита Д.М.идр. Современныеметодыопределениязагрязнений населенных мест. - М.: Медицина, - 1980. 13. Методы анализа загрязнений воздуха./ ДругоеЮ.С., Беликов А.Б., Дъякова Г.А., Тульчинский В.М.М.: Химия. - 1984. - 394 с. 14. Нормативні показники граничних викидів шкідливих речовин в атмосферу від головних видів технологічного обладнання підприємств галузі переробки. - Харків, 1997. 15. Саблук П. Агропромисловий комплекс: проблеми розвитку // Урядовий кур'єр. - 19 грудня 1995. - №190 16. Технологія найважливіших галузей промисловості: Підручник для вузів/ Р.А. Владимирський, А.М. Гінберг, І.П. Дрякіна та ін. / Під ред. А.М. Гінберга, Б.А. Хохлова. - М.: Вища школа, 1985. - 496 с. 17. Хімія та екологія атмосфери / Федишин Б.М., Борисюк Б.В., Вовк М.В. та інші. - К.:Алерта, 2003. - 272 с 18. Шпичак О.М. Економічні проблеми АПК в умовах формування ринкових відносин // Вісник аграрної науки №9, 1998 |
 |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| ©2011 |
