Економічна система. Способи і типи суспільного виробництва

Економічна система. Способи і типи суспільного виробництва

ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА. СПОСОБИ І ТИПИ СУСПІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА

Вступ

Продуктивні сили суспільства системно організовані. Їх конструктивними системостворюючими елементами є праця людини, предмети і засоби праці у всій їх сукупності і безперервній взаємодії. До структури продуктивних сил входять також технологія, організація, виробнича і соціальна інфраструктури.

Технологія - сукупність способів дії людини на предмет праці з використанням відповідних засобів праці, а також різних режимів протікання виробничих процесів.

Організація виробництва - сукупність виробничих структур суспільства, різних галузей економіки, а також способів, прийомів, форм їх взаємодії, механізму їх виробничо-господарських зв'язків.

Інфраструктурою продуктивних сил є їх допоміжні складові частини, що забезпечують нормальне функціонування всієї системи продуктивних сил. Виробничу інфраструктуру утворюють транспорт, зв'язок, енергетика, особливе місце займає маркетингова діяльність, науково-технічна, ринково-кон'юнктурна та інша виробничо-господарська інформація. До соціальної відносяться: освіта, охорона здоров'я, житлово-комунальне господарство, які обслуговують функціонування і розвиток особистого фактора виробництва.

1. Технологічний спосіб виробництва

Суспільне виробництво має 2 сторони - соціальну і матеріально-речовинну. З соціального боку, виробництво виступає як сукупність процесів взаємодії між людьми у безпосередньому виробництві плюс процеси привласнення і розподілу результатів праці між членами суспільства.

З матеріально-речовинної сторони суспільне виробництво є всією сукупністю дії людей на предмети праці за допомогою відповідних засобів праці. Способи, прийоми впливу дій людей на предмети праці, що ґрунтуються на механічних, фізичних, хімічних та інших природних властивостях засобів виробництва, утворюють технологію виробництва. Технологія виробництва специфічна у кожному окремому випадку, але всі конкретні види виробничих технологій базуються, в основному, на єдиному досягнутому в кожен даний історичний відрізок часу рівні розвитку фундаментальних, природничих наук і на рівні оволодіння людьми силами природи. В результаті складається єдиний в основному рівень технологічності у всіх конкретних виробництвах, і технологія виступає як загальна форма продуктивних сил і важливий їх внутрішній структурний інструмент. У крупному, глобальному історичному плані процес розвитку технології як загальної форми продуктивних сил характеризується наявністю ряду специфічних етапів або технологічних способів виробництва.

Технологічний спосіб виробництва є сукупністю способів, прийомів, приватних технологій, створення життєвих благ і послуг, що характеризується історично певним рівнем розвитку природничих наук і прикладного використання їх досягнень у виробництві. Технологічний спосіб виробництва охоплює всю сукупність продуктивних сил і організаційно-економічні відносини, на відміну від суспільного або соціального способу виробництва він не включає соціально-економічні відносини. Технологічний спосіб виробництва є матеріальною основою виникнення і розвитку соціально-економічних відносин і матеріальним базисом суспільного способу виробництва.

Історія людства знає такі технологічні способи виробництва: збиральництво, мануфактурне виробництво, машинно-фабричне індустріальне виробництво і постіндустріальне інформаційне виробництво.

Кожен попередній технологічний спосіб виробництва історично вичерпує себе, вступає у кризовий стан, тобто нездатність до розширення виробництва відповідно до збільшених потреб суспільства. Перехід до нового технологічного способу виробництва є новим революційним стрибком.

Історично перший технологічний спосіб виробництва - це збирання готових продуктів природи: плодів, рослин; полювання на тварин; рибальство. Він відповідає історії первісного суспільства.

Революція, пов'язана з відкриттям вогню, зумовила перехід від збиральництва до мануфактурного виробництва, яке характерне для епох рабства і феодалізму і було матеріальною основою зародження капіталізму в його ранніх формах простої кооперації і мануфактури.

Машинно-фабричне індустріальне виробництво виникло при капіталізмі у другій половині XVIII століття і панує до наших часів. Перехід до нього відкрив промисловий переворот, що ознаменував перехід від ручного до машинного виробництва. Основним осередком організації виробництва при ньому була фабрика - підприємство, засноване на застосуванні машин, де машини доповнюють одна одну.

Основні елементи машинного комплексу: руховий механізм; передавальний пристрій; робоча машина або виконавчий механізм.

Сучасна НТР породила новий ступінь у розвитку машинного виробництва. Сучасні машини в своїй більшості доповнюються 4 ланкою - автоматичним контрольно-регулюючим пристроєм. На основі створених і широко впроваджуваних автоматизованих систем розвивається автоматизоване виробництво.

Сучасна НТР зумовила серйозні структурні зміни в суспільному виробництві. Виникли і набули прискореного розвитку новітні наукоємні, ресурсозберігаючі технології, а в біотехнології - виробництво нових нетрадиційних конструкційних матеріалів. Також сучасна НТР зумовила бурхливий розвиток засобів інформації - інформаційне виробництво.

Науково-технічна інформація є обов'язковою умовою роботи сучасної системи машин, які містять пристрої, що управляють; вона є засобом підвищення якості робочої сили. В цілому науково-технічна, економічна, комерційна інформація є необхідною передумовою успішної організації всієї виробничо-господарської діяльності підприємств та їх стратегічного планування та поточного оперативного регулювання. В економічно розвинених країнах склався інформаційний сектор економіки. Його підприємства здійснюють збір, високоякісну комп'ютерну обробку і продаж різної інформації з передачею значних об'ємів на великі відстані за допомогою різних засобів зв'язку (до нього відносяться і підприємства, які виробляють комп'ютерне устаткування).

Інформаційний сектор займає достатньо міцні позиції в економіці розвинених країн. Багато зарубіжних дослідників приходять до висновку про становлення і розвиток постіндустріального інформаційного суспільства.

2. Система виробничих відносин суспільства

Суспільне виробництво завжди є єдністю двох сторін: ставлення людей до природи (продуктивні сили) і ставлення людей один до одного (виробничі відносини).

Люди в процесі виробництва незалежно від своєї волі і свідомості вступають у певні зв'язки і відносини. Ці відносини одержали назву виробничих або економічних відносин.

Виробничі відносини не зводяться тільки до відносин у процесі виробництва. Справа в тому, що процес виробництва не є одноразовим актом. Він повинен безперервно поновлюватися, оскільки люди не можуть перестати виробляти, як не можуть перестати споживати.

Виробництво, що розглядається як постійно поновлюваний процес, є відтворення, яке включає не тільки сам процес виробництва, але і розподіл, обмін і споживання. Все ці чотири елементи відтворення знаходяться в тісній взаємодії, але визначальна роль завжди залишається за виробництвом.

Власне виробництво виступає як процес створення життєвих благ і послуг. Розподіл - проміжна фаза або стадія в русі суспільного продукту з виробництва у споживання, на якій визначається частка кожного учасника суспільного виробництва в спільно проведеному продукті. Обмін - це фаза у русі суспільного продукту з виробництва в споживання, на якій виробники обмінюють вироблені ними продукти на грошові доходи та на інші продукти і послуги, необхідні для задоволення їх потреб. Споживання - завершальна фаза в русі суспільного продукту, що полягає у використанні створених предметів для задоволення потреб.

Ці 4 процеси не існують поза їх взаємодіючою єдністю. Виробництво і споживання - початковий і кінцевий пункти руху продукту, при цьому кожен з них містить в собі інший, виявляє себе як інший або через нього. Виробництво є також і споживанням, і навпаки. Виробництво - це продуктивне споживання. Розподіл і обмін займають проміжне положення між виробництвом і споживанням. Примат у цій єдності належить виробництву, оскільки розподіляти, обмінювати і споживати можна тільки те, що вироблено. Розподіл, обмін і споживання не тільки знаходяться поряд з виробництвом, але і походять з нього. Обмін, перш ніж бути обміном продуктами, є обміном діяльністю в самому виробництві, який і складає суть виробництва.

Щоб виробництво здійснювалося безперервно, у наявності постійно мають бути всі його фактори, створюючи продуктивні сили суспільства.

Відтворення продуктивних сил насамперед припускає відтворення робочої сили, людей, тобто особистого фактора. Воно охоплює такі процеси:

1) відновлення працездатності економічно активного населення;

2) безперервне зростання кваліфікації, науково-технічного, загально-культурного рівня працівників;

3) відтворення самої людини, нових поколінь людей, їх виховання і спеціальну професійну підготовку до трудової діяльності;

4) безперервний прихід нових поколінь працівників на зміну тим, що вибувають.

Відтворення продуктивних сил припускає далі відтворення засобів виробництва. Воно включає ремонт і заміну будівель, споруд, верстатів, машин, що поступово зношуються у виробничих процесах, а також відновлення перехідних запасів, повністю споживаних при створенні нових продуктів, сировини, матеріалів тощо.

Відтворення продуктивних сил суспільства припускає також відтворення виробничої і соціальної інфраструктури, особливо наукового забезпечення матеріального виробництва і всіх інших сфер життєдіяльності суспільства. При цьому наука повинна неухильно перетворюватися на безпосередню продуктивну силу суспільства.

Всі елементи продуктивних сил мають відтворюватися в певних пропорціях і лише тоді процес суспільного відтворення протікатиме безперервно і ефективно.

Відповідно на основі і у взаємодії з відтворенням продуктивних сил здійснюється відтворення виробничих відносин. При цьому перш за все здійснюється відтворення власне виробничих відносин, які складаються в процесі формування продуктивних сил як безпосередньо трудові техніко-технологічні відносини людей. На основі цих відносин здійснюється відтворення відносин власності з усіма їх функціями, а також відносин розподілу й обміну результатів праці, системи економічних інтересів і всіх інших елементів соціально-економічних відносин.

Відтворення організаційно-економічних відносин виявляється в подальшому розвитку і поглибленні суспільного розподілу праці, спеціалізації і кооперації виробництва та його внутрішньої організації.

Розрізняють просте, розширене і звужене відтворення.

Просте відтворення характеризується відновленням виробництва в колишніх масштабах і на колишньому науково-технічному рівні. Докапіталістичним формаціям в основному було властиве просте відтворення. Просте відтворення - це початковий пункт і складова частина розширеного відтворення.

Поступальному розвитку суспільства властиве розширене відтворення, яке характеризується зростанням об'єму виробництва і життєвого рівня населення.

Іноді має місце звужене відтворення, яке характеризується занепадом відтворювальних процесів.

Продуктивні сили і виробничі відносини в їх єдності утворюють спосіб виробництва.

У системі економічних відносин функціонують дві підсистеми: організаційно-економічні відносини і соціально-економічні відносини.

Організаційно-економічні відносини - це відносини з приводу організації виробництва як процесу створення життєвих благ. Вони мають місце у зв'язку з розподілом праці, спеціалізацією, концентрацією і централізацією виробництва, економічною інтеграцією.

Концентрація - укрупнення, розширення підприємств, фірм.

Централізація - об'єднання декількох підприємств в єдине ціле.

Економічна інтеграція - господарське об'єднання підприємств, галузей, країн.

Соціально-економічні відносини - це відносини з приводу володіння факторами виробництва і використання його результатів. Сюди входять відносини власності, вся сукупність економічних інтересів, відношення господарювання, відношення розподілу, обміну і споживання.

3. Відносини власності

Основу виробничих відносин у суспільстві складає форма власності на засоби виробництва.

Відносини власності мають багатовікову історію. З ними пов'язані стимули до економічної, підприємницької діяльності людей, система цілей і інтересів, форми і методи господарювання. Ними зрештою визначається реальна влада в суспільстві.

Учені постійно прагнули розкрити об'єктивний зміст власності. Спочатку власність намагалися визначити як категорію божественного походження. Потім власність розглядали як біологічну категорію, виходячи з передумов, що процес привласнення матеріальних благ властивий будь-якій живій істоті. Розглядали натуралістичне походження власності, трактуючи відносини власності як відносини людини до речі незалежно від суспільних відносин. Визначали власність як категорію юридичну, тобто як вольове ставлення людини до речі, закріплене юридичним шляхом. Деякі дослідники власність визначали як морально-етичну категорію.

Сьогодні основу розуміння власності складає положення про те, що власність виражає історично певні відносини між людьми з приводу відчуження і привласнення результатів виробництва.

Саме діалектично суперечлива єдність відчуження і привласнення складає матеріальний зміст такого економічного явища, як власність, оскільки привласнення яким-небудь суб'єктом об'єкта власності можливе лише через відчуження його у іншого суб'єкта.

Власність - це сукупність відносин окремих індивідів, груп людей і їх асоціацій до речей, як до своїх, і відносин між людьми з приводу приналежності речей.

Власність як економічне явище є сукупністю неіснуючих поза зв'язком між собою таких елементів:

- об'єкти власності;

- суб'єкти власності;

- відносини власності.

Об'єкти (матеріально-речовинний зміст) - привласнені речі, що знаходяться у розпорядженні людей: фактори виробництва і життєві блага. За об'єктами власності розрізняють:

- власність на фактори виробництва, зокрема на засоби виробництва, робочу силу;

- власність на предмети споживання;

- інтелектуальну власність.

Суб'єкти або носії відносин власності - це люди, їх різні об'єднання і асоціації, що привласнюють, володіють і розпоряджаються об'єктами власності.

Відносини власності беруть свій початок у виробництві. Виробництво - не тільки процес створення життєвих благ, це також процес їх привласнення людьми відповідно до їх участі у виробництві.

Власність - не тільки результат і одна з істотних рис виробництва, у зв'язку з безперервністю виробничих процесів вона є неодмінною передумовою виробництва.

Виробниче привласнення - це первинний початок власності, подальший рух відносин власності здійснюється у формах відчуження і вторинного привласнення на стадіях розподілу і обміну.

Відносини власності є системостворюючим чинником у всій системі економічних відносин, а тому і основою існуючого ладу. У зв'язку з цим вони законодавчо закріплюються і захищаються державою. В результаті економічні відносини власності набувають юридичної форми, а їх суб'єкти наділяються правом власності.

Економічні відносини власності первинні, фундаментальні, оскільки вони виникають у виробництві і розподілі об'єктів власності і зрештою визначаються участю людей у виробничо-господарській діяльності.

Право власності вторинне, похідне, проте за допомогою законодавства держава може активно впливати на розподіл матеріального багатства в країні.

Залежно від об'єкта привласнення виділяється власність на засоби виробництва і власність на предмети споживання. Особливе місце серед форм власності за її об'єктами займає власність на засоби виробництва. Матеріальному виробництву належить визначальна роль у розвитку людського суспільства, тому власність на засоби виробництва є системостворюючим чинником, центральним ядром всієї системи відносин власності.

Робоча сила як особистий фактор виробництва невід'ємна від особи працівника, вона є надбанням кожного працездатного індивіда і знаходиться в його індивідуальній власності. Робоча сила може продуктивно використовуватися безпосередньо самим її володарем у власній виробничо-господарській діяльності або ж у законодавчо встановленому порядку відчужуватися в тимчасове користування іншими юридичними (або фізичними) особами у формі найму.

Предмети споживання спочатку привласнюються виробничо-господарськими осередками за місцем їх виробництва. За допомогою відчуження і вторинного привласнення вони надходять безпосередньо до споживача.

Розширення сфери розумової праці і збільшення маси його продукту зумовило його зростаюче значення. Об'єктами інтелектуальної власності можуть бути твори мистецтва, науки, літератури, науково-технічні розробки, винаходи, відкриття, раціоналізаторські пропозиції, а також фірмові знаки.

В економічному змісті власності слід розрізняти дві сторони: матеріально-речовинну (об'єкти власності) і соціально-економічну (відносини між людьми у зв'язку з їх привласненням). Окремою проблемою є юридичне оформлення вказаних відносин.

Разом з тим, хоча власність і привласнення нерозривні, не слід їх повністю ототожнювати. Привласнення - ширше поняття. Воно виражає об'єктивний процес перетворення предметів і явищ природи, їх властивостей у реальні компоненти життєдіяльності всіх економічних суб'єктів (суспільства, окремих колективів, сімей і кожного індивіда). Але привласнення в такому широкому сенсі завжди здійснюється у формі певних суспільних відносин між людьми. Основу цих відносин саме і утворюють відносини власності.

Власність на засоби виробництва є основою економічної системи. Зазначимо, що економічна система включає суспільне виробництво як ціле, тобто весь спосіб виробництва. Поняття «економічна система» використовується насамперед для позначення сукупності об'єктивних виробничих відносин. Оскільки виробничі відносини вельми різноманітні, то економічна система визначається, перш за все, пануючими в даних конкретних історичних умовах специфічними виробничими відносинами. Таким вузловим елементом є власність на засоби виробництва.

По-перше, відносини власності на засоби виробництва виявляються, розгортаються у всій системі виробничих відносин.

По-друге, відносини власності пронизують всі фази відтворення
(і розподіл, і обмін, і споживання).

По-третє, на основі відносин власності формується соціальна структура суспільства.

Ключовою проблемою власності є проблема реалізації. Реалізація власності - фактичне привласнення, тобто отримання життєвих благ на підставі власності.

Економічні форми реалізації власності:

1) розвиток виробництва для задоволення системи виробничих і особистих потреб суспільства;

2) підвищення ефективності виробництва;

3) зростання суспільного багатства.

Соціальні форми реалізації власності:

- підвищення рівня задоволення потреб (матеріальних і духовних) членів суспільства;

- повніший розвиток потенційних здібностей особи.

Рівні реалізації власності:

1) все суспільство (державна власність);

2) регіональний рівень (муніципальна власність);

3) виробничий рівень в особі окремої групи, індивіда (акціонерна, приватна власність).

Власність функціонує і реалізується в процесах:

- володіння або фактичного володіння її об'єктами;

- користування або вилучення з об'єктів корисних властивостей;

- розпорядження або визначення долі її об'єктів.

Невід'ємними атрибутами права власності є: право володіння, право користування і право розпорядження.

Право володіння - означає господарське володіння річчю. Володіння пов'язане з фактичним використанням об'єктів привласнення і частковим привласненням результатів діяльності.

Право користування - економічні відносини, пов'язані з вилученням з матеріальних благ корисних властивостей. Це відношення між людьми в процесі реалізації споживної вартості речей (засобів виробництва).

Право розпорядження означає можливість визначати долю матеріальних благ (подарувати, продати, обміняти, заповідати, знищити тощо). З економічної точки зору реалізація повного привласнення - це управління об'єктами привласнення.

Існують дві основні форми власності: державна і приватна. Їх взаємодія породжує проблему так званих змішаних, похідних, гібридних або симбіозних утворень. На основі базових форм власності шляхом об'єднання майна виникають і функціонують різні змішані форми власності, зокрема за участю іноземних громадян і юридичних осіб.

Державна власність функціонує у складі загальнодержавної власності і власності адміністративно-територіальних одиниць, або комунальної.

Об'єкти загальнодержавної власності (окрім специфічно державних) - це майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради, Президентських структур, Кабінету Міністрів та інших створюваних ними державних органів, майно збройних сил, органів державної безпеки, прикордонних і внутрішніх військ, оборонні об'єкти, єдина енергетична система країни, система транспорту загального користування, зв'язку та інформації загальнодержавного значення, кошти державного бюджету, майно основної мережі вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, майно державних підприємств, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний і соціальний розвиток.

Об'єкти комунальної власності - майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і створюваних ними органів, кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об'єкти житлово-комунального господарства, майно основної частини установ мережі народної освіти, культури, охорону здоров'я, місцеві енергосистеми, транспорт, системи зв'язку та інше необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідних територій.

Специфічними об'єктами державної власності в Україні є: надра землі, повітряний простір, водні та інші природні ресурси континентального шельфу і виняткової морської економічної зони.

Земля може знаходитися у власності будь-якого суб'єкта власності.

Фінансові ресурси, продукти інтелектуальної праці можуть бути об'єктами всіх, у тому числі і змішаних форм власності.

Держава створює рівні умови і юридичний захист для всіх форм власності.

Приватна власність громадян складає економічну основу їх особистої незалежності, прав і свобод людини. Вона вказує на основоположну роль громадянина в господарському житті і на кінцеву спрямованість останньої на індивідуальне споживання громадян.

Структура приватної власності:

- особиста власність, що носить споживчий характер;

- приватна власність, що допускає застосування найманої праці.

Об'єктами є доходи споживчого призначення, предмети особистого і сімейного споживання, а також домашнього вжитку і зручності (дома, дачі, машини).

Функціонуванню власності властиве різноманіття її форм.

Так суб'єктами колективної власності є колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства та інші господарські об'єднання, які мають статус юридичної особи. Вона виникає на основі або шляхом добровільного об'єднання грошових коштів, майна громадян та інших юридичних осіб з метою створення кооперативів, акціонерних товариств тощо.

У майні колективного підприємства визначаються долі його членів у вигляді внесків, паїв, акцій, відповідно до яких розподіляються доходи.

Об'єктами власності профспілок, добродійних та інших суспільних фондів є майно культурно-побутового, просвітницького призначення, необхідне для здійснення діяльності, передбаченої статутом.

Об'єктами власності політичних партій і організацій є будівлі, грошові кошти, споруди, необхідні виключно для виконання статутних функцій.

Об'єктами власності релігійних організацій є культові споруди, предмети релігійних обрядів тощо, необхідні для здійснення діяльності.

4. Економічна система суспільства

Кожне явище в природі і суспільстві пов'язане з іншими явищами і взаємодіє з ними. Достатньо тісні зв'язки і міцна стійка взаємодія між визначеними довкола явищами приводить до утворення відповідних систем.

Система - органічне утворення, що складається з ряду його частин, закономірно і міцно пов'язаних між собою причинно- наслідковими зв'язками і залежностями.

У навколишньому світі взаємодіють дві системи: природа і суспільство. Людина - частина природи; суспільна система виникла і функціонує на основі природної системи і не існує у відриві від неї, адже подвійна сама глибинна суть людини.

Людське суспільство як система є взаємодіючою сукупністю окремих індивідів, їх різних груп і об'єднань як соціальних феноменів.

Економічна система - сполучна ланка між природною і суспільною системами. При цьому вона різними своїми сторонами входить до складу і природи, і суспільства. У сфері економіки функціонують ресурси, науково-технічні, організаційні досягнення, які формуються суспільною системою. Суспільна система формує потреби, якісні та кількісні характеристики продуктів, що виробляються.

Під економічною системою розуміється реальна національна економіка, тобто економіка окремої країни з її внутрішньогалузевою структурою, фірмами, підприємствами, домашніми господарствами. Всі виробничо-господарські осередки, всі галузі економіки міцно, стійко пов'язані між собою розподілом праці та обміном.

Основні складові частини економічної системи:

- продуктивні сили суспільства, представлені особистими і речовинними факторами;

- техніко-економічні відносини;

- соціально-економічні відносини;

- господарський механізм.

Продуктивні сили і техніко-економічні відносини утворюють технологічний спосіб виробництва. А технологічний спосіб виробництва разом з соціально-економічними відносинами утворює соціальний або суспільний спосіб виробництва.

Господарський механізм - сукупність техніко-економічних, соціально-економічних відносин, юридичних відносин в області господарства і цивільного права та економічної політики.