Філософсько-економічні аспекти підприємництва

Філософсько-економічні аспекти підприємництва

29

Курсова робота

з дисципліни “Філософія ” на тему

“ФІЛОСОФСЬКО-ЕКОНОМІЧНІ АСПЕКТИ

ПІДПРИЄМНИЦТВА ”

ЗМІСТ

Вступ

1. Поняття «підприємництво»: історичний та економічний аспект

2. Проблеми моралі в підприємницькій діяльності

3. Парадокси підприємницької діяльності. Проблеми підприємництва та шляхи їх вирішення

Висновки

ВСТУП

Будь-яка нація пишається плодами діяльності своїх підприємців. Але будь-яка нація і кожний її окремий представник пишаються і своєю причетністю до втілення якої-небудь конкретної підприємницької ідеї. Підприємництво як одна з конкретних форм прояву суспільних відносин сприяє не тільки підвищенню матеріального і духовного потенціалу суспільства, не тільки створює сприятливий ґрунт для практичної реалізації здібностей і талантів кожного індивіда, але і веде до єднання нації, збереження її національного духу і національної гордості.

У зв'язку з несприятливими політичними подіями і, як наслідок, незавершеним і недосконалим законодавством, підприємництво переживає протягом багатьох років незалежності нашої держави суттєву кризу. Звичайно, частково відбувається пожвавлення, але цей процес незначний. Проблема становлення та розвитку підприємництва в економіці будь-якої країни, а тим більше України, що перебуває в умовах трансформації всієї економічної системи, належить до категорії особливо актуальних, оскільки вона прямо пов'язана з рівнем соціальної комфортності населення. При цьому необхідно усвідомити, що переведення вітчизняної економіки на ринкові засади саме собою не здатне поліпшити умови життєдіяльності людей. Для цього необхідна зважена політика виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що повинна базуватися на пріоритетності людського розвитку.

Прагнення вирішити економічні проблеми України в сучасний період становлення і розвитку ринкових відносин на базі цінностей теорії макроекономіки, в якій такий чинник виробництва, як підприємництво, врахований слабо, не дало бажаного результату. Причина в тому, що дана категорія економічної науки не підлягає обґрунтовуванню за допомогою тільки економічного інструментарію (як, наприклад, праця і капітал). Підприємництво -- це не просто особливий вид економічної активності (під якою ми розуміємо доцільну діяльність, направлену на отримання прибутку), заснований на самостійній ініціативі, відповідальності і інноваційній підприємницькій ідеї. Підприємництво -- це інновація, тобто перетворення оригінальної ідеї людського розуму в комерційно реалізовуване нововведення. Таким чином, можна сказати, що поняття «підприємництво» має одночасно і просте, і складне значення. Тому для вирішення нинішніх проблем України необхідний новий, філософський, погляд на розуміння специфічних особливостей домінуючого чинника виробництва і його інноваційної складової в контексті становлення і розвитку соціально-ринкових відносин. В науці визначення не грають такої значущої ролі, як у філософії.

Мета науково-пошукової роботи -- виявити філософію чисто економічного феномена підприємництва як домінуючого чинника інноваційної економіки. Підхід до дослідження використовується філософсько-економічний.

Завдання, поставлені для написання роботи:

• висвітлення поняття «підприємництво» у новому, філософсько-економічному змісті;

• дослідження проблем підприємницької діяльності в Україні через призму філософії;

• формулювання шляхів подолання кризи підприємництва як передумов економічного розвитку країни, шляхи підвищення економічної активності тощо.

Філософсько-економічні аспекти підприємницької діяльності не досить досліджені у науковій на навчальній літературі. Науково-періодичних видань з колом дослідження поставлених завдань дуже мало, оскільки підприємництво розглядається лише в економічному змісті. Теоретичним підґрунтям написання даної роботи стали праці Целіна Д.С. («Философско-экономические аспекты предпринимательства»), Безтелесної Л. («Підприємництво у контексті людського розвитку»), Сизоненка В. («Теорія підприємництва: здобутки і проблеми дослідження»), Вдовиченка І. («Проблеми розвитку підприємництва в Україні») та інших.

1. ПОНЯТТЯ «ПІДПРИЄМНИЦТВО»: ІСТОРИЧНИЙ ТА ЕКОНОМІЧНИЙ ЗМІСТ

Поняття підприємництва в своєму історичному аспекті має різні форми і зміст.

В епоху домінування грошового товару ми вперше стикаємося з поняттям «підприємництво», оскільки історично початковим пунктом додатку підприємницької ініціативи була торгова діяльність. В цей час підприємництво ще не виділяється в самостійну категорію, та і самого визначення підприємництва як такого не існувало.

З самого початку формування ринкової економіки вона сприймалась як економіка підприємницького устрою. У поглядах меркантилістів, фізіократів, представників класичної та після класичної течій економічної думки, сучасних економічних теорій визначається, що центральним творчим елементом ринкової системи господарювання стає «економічна людина», «самореалізовувана людина» з притаманною їй раціональною поведінкою в практичній діяльності. У багатьох дослідників спостерігається схожість позицій щодо визнання значення людини, тобто особистого фактора виробництва, у системі ринкового господарства.

При цьому головним діючим суб'єктом, рушійною силою розвитку ринкової економіки стає підприємець, людина, зайнята творчо-продуктивними видами діяльності, що мають ринкову цінність. Згідно з цивілізаційним підходом, підприємництво являє собою сферу реалізації здібностей людини до ініціативної діяльності, прояву її потенціальних можливостей щодо саморозвитку і самовираження. Поняття «підприємець» і «підприємництво» є надзвичайно місткими. Вони охоплюють сукупність соціальних, економічних, правових, психологічних і політичних відносин. Поняттєвий апарат теорії підприємництва складався протягом значного часу, змінюючись під впливом базисних економічних інститутів, надбудовних структур, панівних економічних, політекономічних, психологічних, управлінських та інших точок зору. З огляду на це, виділяють чотири «хвилі» еволюції концепції підприємництва і різні підходи до визначення його суті.

Як відомо, вперше термін «підприємництво» запровадив у науковий оборот англійський економіст Р. Кантільон (1680-1734) під час дослідження формування капіталістичної системи господарювання. На його думку, підприємництво пов'язане з ризиком, з прийняттям рішень в умовах невизначеності. Він зауважував, що в економічному середовищі з'явився новий прошарок людей, які на власний ризик здійснюють ринковий обмін у зв'язку і з метою одержання прибутку, володіють передбаченням і бажанням брати на себе ризик.

Подібну точку зору розвивали у своїх працях Й. Тюнен і Ф. Найт, які розглядали підприємницький доход ще й як винагороду за новаторську діяльність, за підприємницьке мистецтво.

Погляди цих вчених багато в чому збігаються з підходом до визначення підприємницької діяльності, який відстоював Ж. Б. Сей. У своїй книзі «Трактат політичної економії» він дав визначення підприємництву як діяльності щодо об'єднання та комбінування трьох класичних факторів виробництва - землі, капіталу і праці. Водночас Ж. Б. Сей підкреслював відмінності підприємця від капіталіста у вузькому значенні цього слова: підприємець - це активна людина, навколо якої «обертаються» виробництво й розподіл, талант якої сприяє розвиткові промисловості. За його висловом, підприємець переміщує ресурси з площини низької продуктивності та низьких доходів у площину вищої продуктивності та вищої прибутковості.

Класики економічної теорії А. Сміт і Д. Рікардо розглядали підприємницьку діяльність лише в контексті діяння ринкового механізму саморегулювання. Однак поглиблене дослідження нових економічних відносин змушувало аналізувати розвиток економіки як кругооборот. У праці «Дослідження про природу та причини багатства народів» А. Сміт характеризує підприємця як власника капіталу, який заради реалізації певної комерційної ідеї та одержання прибутку йде на ризик. Підприємець сам планує і організовує виробництво, реалізує вигоди, пов'язані з поділом праці, розпоряджається результатами виробничої діяльності. Його поведінка регулюється центральним механізмом ринкової системи - конкуренцією. Д. Рікардо вважав, що підприємець є лише інвестором, тобто звичайним капіталістом, а його діяльність виступає обов'язковим елементом ефективного господарювання.

Значно глибше трактував роль підприємця К. Маркс, який пов'язував ті з глибинними підвалинами капіталістичного способу виробництва - відносинами власності. Дослідження руху позичкового капіталу, коли власність на капітал «цілком відокремлюється від функції в дійсному процесі відтворення»[16, 46], дозволили визначити відмінності привласнення в процесі розвитку економічних відносин. Грошовий капіталіст привласнює проценти на підставі того, що він є власником певної суми грошей, а капіталіст, який функціонує (підприємець), здійснює привласнення у формі підприємницького доходу. Розуміння відокремлення капіталу-функції від капіталу-власності набуває особливого значення з розвитком кредиту та поширенням корпоративних відносин в умовах ринкового трансформування, яке сьогодні переживає економіка України.

Справжнє усвідомлення значення і ролі інституту підприємництва починається на зламі XIX і XX ст., коли дослідники змінили уявлення про підприємця, збагнувши значення творчих, новаторських засад його діяльності для економічного зростання. Розвиток системи кредитних відносин остаточно роз'єднав поняття «власник» і «підприємець» у провідних сферах індустріального суспільства. А. Маршалл першим додав до трьох класичних факторів виробництва (землі, капіталу і праці) четвертий - організацію (або згодом - підприємницьку здатність). Особливо підкреслювались активна роль самого підприємця, інноваційна спрямованість його діяльності, застосування нових машин і технологічних процесів. Подібна розширена суть підприємництва та функцій підприємця є характерною також для Дж. Б. Кларка. У своїй праці «Розподіл багатства» він наголошує на такій функції підприємця, як координування факторів виробництва.

Логічним продовженням цих напрямів стала концепція інноваційності підприємницької діяльності, проголошена Й. Шумпетером. Аналізуючи період зародження й розвитку капіталізму, основним рушієм якого став підприємець, Й. Шумпетер характеризував його діяльність як процес «творчого руйнування». Він стверджував, що джерелом розвитку економічної системи слугують внутрішні процеси, нові комбінації факторів виробництва та обігу, а також різні нововведення в галузі технології або організації виробництва. Інновація розглядається вченим як процес впровадження нових технологій, результатів наукових відкриттів і винаходів у соціально-економічну практику. На його думку, інновації спрямовані на підвищення продуктивності і, як правило, на одержання додаткового доходу в результаті втілення нововведень і створення кращих за своїми якостями ідей і технологій. Інакше кажучи, за Шумпетером, бути підприємцем означає «робити не те, що роблять інші», й «робити не так, як роблять інші» [16, 47].

Важливим є висновок Шумпетера про те, що підприємництво виступає універсальною загальноекономічною функцією будь-якої економічної системи, органічно поєднується з виконанням таких видів діяльності, як управління, маркетинг і наукові розробки, а тому «розсіюється» серед різних спеціалістів. При цьому право власності не є визначальною ознакою підприємця. Головний імпульс, який приводить капіталістичний механізм у рух і підтримує його, виходить від нових споживчих благ, нових методів виробництва і транспортування товарів, нових ринків і нових форм економічної організації. За цих умов визначальна роль належить не конкуренції цін або якості, а конкуренції введення нових продуктів, нових технологій, нових джерел забезпечення, нових організаційних форм, тобто конкуренції нововведень.

Дещо інакше розглядає суть підприємництва Ф. Хайєк, який визначає його як пошук і вивчення нових економічних можливостей, як характеристику поведінки, але не як вид діяльності. За Хайєком, по-перше, найвищою цінністю є особиста свобода: адже вона дозволяє людині продуктивніше розпоряджатися своїми здібностями та знаннями, своїм інформаційно-економічним потенціалом. По-друге, ринок через діяння цінових механізмів координує процеси використання підприємницького потенціалу особи, інформує про шанси й ризики, стан попиту і пропозиції, можливості нових засобів задоволення потреб споживачів. Підприємець здійснює пошук шляхів якнайефективнішого поєднання власного унікального «ноу-хау» з ринковою ситуацією - з метою досягнення лідерства у конкуренції та максимізації доходу. По-третє, функція підприємництва є притаманною усім індивідам, але щодо цього особливо виділяються групи людей, готових випробувати свої можливості. По-четверте, підкреслюються спільність і відмінності підприємництва і управлінської діяльності. Основна властивість менеджера - вміння внести організованість у неструктуровану організацію - може бути не притаманною навіть успішному підприємцю. Саме тому, на думку Ф. Хайєка і А. Шапіро, на значній частині підприємств (насамперед, великих) на зміну підприємцю-новатору
повинен прийти високопрофесіональний керуючий - менеджер.

Істотно відрізняється підхід А. Хоскінга, який стверджує, що індивідуальним підприємцем є особа, яка веде справу за власний рахунок, особисто займається управлінням бізнесом і несе особисту відповідальність за забезпечення необхідними коштами, самостійно приймаючи рішення. Його винагородою є одержаний у результаті підприємницької діяльності прибуток і задоволення, яке він відчуває від заняття вільним підприємництвом. Але, поряд з тим, підприємець повинен брати на себе весь ризик втрат у випадку банкрутства його підприємства Такої самої думки дотримуються сучасні західні економісти - Е. Дж. Долан і Д. Ліндсей, які пов'язують підприємництво з інноваціями, пошуком і використанням нових ринкових можливостей, використанням нових технологій та нових сфер вкладення капіталу, подоланням старих стереотипів і меж. Важливою є характеристика підприємництва як явища невідчутного та невимірного (на відміну від праці, капіталу і природних ресурсів), як процесу пошуку якнайкращого шляху поєднання трьох основних факторів виробництва, але не самостійного фактора виробництва.

Так само визначають підприємницьку здатність К. Р. Макконнелл і С. Л. Брю. На їх погляд, це «здатність людини використовувати певне поєднання ресурсів для виробництва товару, приймати послідовні рішення, створювати нововведення та йти на ризик».

Згідно з підходами П. Ф. Друкера, підприємці не виступають капіталістами або інвесторами у повному розумінні цих термінів. На його погляд, суть підприємницької діяльності полягає в обґрунтуванні та утвердженні положень економічної та соціальної теорій, згідно з якими зміни за умов динамічної нерівноваги ринкової системи господарювання - це цілком нормальне і природне явище. При цьому головне завдання підприємця в економічному розвитку полягає в одержанні результатів, відмінних від попередніх, а не в поліпшенні чогось, що вже існує. Інакше кажучи, підприємця характеризує, в основному, намагання створити щось нове й відмінне від уже існуючого, що змінювало б і перетворювало наявні в суспільстві ціннісні настанови.

Наведений аналіз концептуальних підходів до визначення суті підприємництва як особливого виду діяльності дозволяє стверджувати: поки що не створено загальноекономічну теорію підприємництва або, принаймні, чіткі методологічні позиції щодо вивчення підприємництва як предмета та об'єкта економіко-теоретичного дослідження.

Аспект інноваційності підприємництва починає виявлятися лише в 1934 р. в роботах Йозефа Шумпетера. За Шумпетером, підприємець -- це новатор, який розробляє нові технології. В його думках простежується нова якість підприємця -- здатність по-новому організувати, комбінувати продуктивні сили. Отже, домінування підприємництва служить постійним джерелом конкурентній реструктуризації економіки і економічного зростання [6, 40].

Настання епохи панування підприємництва на основі нових і інформаційних технологій (інновацій) корінним чином змінило економіку розвинених країн, які в результаті досягли соціально-ринкових відносин. Становлення інформаційної парадигми в економічній науці відбувається досить швидкими темпами, але пережитки індустріальної парадигми, логіка якої відповідає епосі панування індустріальних технологій, ще довго відчуватимуться і в теорії, і в ухваленні практичних рішень.

Проте в новому економічному середовищі високоінноваційні (на базі нових і інформаційних технологій) фірми повинні грати провідну роль в соціальному прогресі, будучи важливого ланкою цього середовища.

Виділимо основні аспекти сутності підприємництва. Крім інноваційності, суть сучасного підприємництва складають:

• інформаційний (віртуальний) аспект (революційні зміни в інформаційних технологіях, що підвищують прозорість ринків і впливають на рівень трансакційних витрат (електронна комерція));

• фінансовий аспект (залучення в економічний процес «суб'єктів малого і середнього бізнесу за допомогою венчурного капіталу);

• маркетинговий аспект [6, 41].

В сучасному економічному середовищі інноваційна складова підприємництва є не конкретним науковим відкриттям або винаходом, а цілий сегмент економіки, що генерує всезростаючий потік інновацій, що задовольняють змінні суспільні потреби і формуючих принциповою нові об'єкти попиту.

В умовах ринкової економіки інформація виступає як один з основних товарів. Успіх комерційної і підприємницької діяльності пов'язаний з муніципальними, банківськими, біржовими інформаційними системами, інформатизацією оптової і роздрібної торгівлі, торгових будинків, служб управління працею і зайнятістю, створенням банку даних ринку товарів і послуг, розвитком центрів довідкової і аналітико-прогнозної котирувальної інформації, електронної пошти, електронного обміну даними. Як правило, робота цих систем базується на локальних і глобальних мережах різної архітектури або їх об'єднаннях, що одержали назву INTERNET.

Сьогодні Інтернет спільно з новітніми інформаційними технологіями фактично є могутнім засобом, який не тільки робить можливим функціонування віртуальних підприємств, але й робить віртуальний бізнес прибутковим (причому цей прибуток зовсім не віртуальний).

Віртуальні підприємства можуть і постійно перебудовуватимуть свою конфігурацію і архітектуру процесів, щоб зберігати максимальну ефективність в умовах динамічного ринку. Завдяки своїй здатності створювати і експлуатувати більш новаторські і цілеспрямовані служби при менших капіталовкладеннях, в більш стислі терміни і із значно меншим фінансовим ризиком, вони складуть серйозну конкуренцію крупним традиційним корпораціям.

По суті, більшість підприємців стикається сьогодні лише з однією проблемою -- де і як продати свої товари? Філософія успішного підприємництва -- маркетинг. Маркетинговій складовій підприємництва зараз надається особлива увага. Її концепція заснована на таких положеннях:

продавати те, що хочуть купувати, а не те, що ми можемо або нам хочеться продавати, -- це пережитки минулого;

ставити на перше місце споживача;

регулярно виявляти за допомогою маркетингових досліджень потреби і бажання покупців;

організовувати і координувати бізнес з метою задоволення виявлених потреб і бажань.

Загалом маркетинг спрямований на пошук найбільш ефективного поєднання традиційної і нової продукції, є основою для прийняття рішень про розширення чи скорочення обсягів тих або інших видів продукції, її модернізації чи зняття з виробництва, сприяє розробці і впровадженню планів розвитку підприємства. Він також підвищує культуру підприємницької діяльності, дає змогу підприємцям пов'язувати ресурси з цілями, а цілі -- з запитами покупців, допомагаючи людям задовольняти їх потреби, а організаціям -- визначити, що саме потрібно виробляти. Маркетинг сприяє суспільному прогресу. Отже, маркетинг -- це система організації і управління виробничою, збутовою і торговельною діяльністю підприємства, що орієнтоване на вимоги ринку, задоволення потреб покупців у товарах і послугах.

Але свідомість багатьох вітчизняних підприємців не приймає уявлення про систематичні витрати на маркетинг, пропорційні витратам на виробництво.

Дисбаланс між зусиллями, затрачуваними на виробництво і на продажі, указує на недооцінку труднощів, пов'язаних із збутом і нерозуміння умов, які можуть зробити збут більш ефективним.

Підприємницька діяльність (підприємництво) -- це ініціативна, самостійна діяльність осіб або підприємств (фірм), націлена на отримання прибутку, або особистого доходу, і яка здійснюється на власний ризик та під власну майнову відповідальність [5, 364].

Підприємцю повинні бути притаманні певні здібності, серед них -- ініціативність, здатність самостійного мислення та прийняття рішень, завзятість щодо досягнення мети, вміння організувати та вести за собою колектив, зробити цей колектив групою однодумців. Значну увагу, коли мова йде про характеристику особи підприємця, приділяють етичній стороні його діяльності, необхідності дотримання даного слова, виконання взятих зобов'язань, порядності у стосунках, тобто етиці ділових відносин. Сучасний підприємець повинен добре розуміти сутність економічних процесів, які відбуваються у суспільстві, орієнтуватись в обставинах, що швидко змінюються, вміти приймати нестандартні рішення, розбиратись в людях, правильно оцінювати їх позитивні якості та недоліки.

Отже, термін «підприємництво» пройшло у своєму розвитку велику кількість етапів. В особі підприємця мають поєднуватися новаторські, комерційні та організаторські здібності для пошуку та розвитку прогресивних методів виробництва, створення нових видів продукції високої якості, ефективних сфер застосування капіталу. А термін «підприємництво» означає розвиток інновативної ідеї в процесі самоорганізації та саморозвитку підприємства у взаємодії з внутрішнім і зовнішнім середовищами його функціонування, систематизовану, самостійну, ініціативну, здійснювану на власний ризик діяльність.

2. ПРОБЛЕМИ МОРАЛІ В ПІДПРИЄМНИЦЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

У сучасному уявленні мораль є сукупністю норм і принципів поведінки людей у стосунках один з одним і в суспільстві. При цьому йдеться не тільки про чисто побутову, а й службову, трудову поведінку. Мораль характеризує культуру та етику людських відносин, їх основою є не юридичні закони і службові принципи, яких потрібно дотримуватися, а людське виховання, совість і честь.

Між морально-етичними принципами і самою сутністю підприємництва існує безпосередній зв'язок. Адже бізнес -- це неперервні контакти, зв'язки, відносини, переговори, угоди з величезною кількістю людей: партнерами, іншими підприємцями, найманими працівниками, покупцями, постачальниками товару, споживачами, представниками податкових органів. З усіма необхідно будувати відповідні відносини і часто, спираючись не стільки на офіційні документи, скільки на взаємну довіру. А довіряти можна лише тому, чиї тверді моральні принципи не викликають сумніву. Оскільки механізм підприємництва полягає в обміні товарами, грішми, ресурсами, послугами, то визначальним принципом такого обміну має бути еквівалентність, рівноцінність взаємних розрахунків. При еквівалентному обміні, як засвідчує досвід, жоден із учасників не програє, а навпаки, закріплюються довірливі та тривалі ділові відносини.

У літературі про підприємництво зустрічається вислів «чесний бізнес». З погляду моралі бізнес має бути чесним, адже інакше це не бізнес, не обмін, а обдурювання.

Одним із принципів чесного бізнесу є укладання підприємницьких угод або здійснення спільних операцій, як кажуть, «один на один», без свідків. Єдиною гарантією і запорукою у таких випадках служить чесність і порядність особистостей, що домовляються. Ще з давніх часів існує таке поняття, як «ціна слова», його тримали в свій час не тільки лицарі, а й підприємці. Ціна слова в підприємництві має бути щонайвищою.

Однак, як засвідчує підприємницька дійсність нині, в різних країнах, в тому числі в Україні, широко розповсюджений нечесний бізнес. Прислів'я «не обдуриш -- не продаси», на жаль, глибоко в'їлося у свідомість та дії багатьох підприємців. Далеко не всі підприємці здатні встояти перед спокусою отримати доход обманом, присвоєнням чужої праці.

Боротьба з нечесним бізнесом і запобігання його поширенню є гострою суспільною проблемою. Складність викорінення нечесності в бізнесі полягає в тому, що тільки тоді, коли заборонено злочин і порушено юридичні закони, виникає громадянська, адміністративна або кримінальна відповідальність бізнесмена. У менших порушеннях залишається сподіватися тільки на совість людини [15, 12].

Морально-етичний кодекс цивілізованого підприємця в багатьох розвинених країнах світу виник унаслідок історичного розвитку уявлень про риси чесного підприємництва. Правила морально-етичної поведінки цивілізованого підприємця можна сформулювати так:

• впевненість у корисності своєї праці не тільки для себе, а й для інших людей, для суспільства, для держави;

• уявлення про людей, з якими треба спілкуватися, як таких, що прагнуть і вміють добре працювати, намагаються самореалізуватися разом із підприємцем;

• віра в бізнес, сприйняття його як творчого процесу і ставлення до нього як до високого мистецтва;

• визнання необхідності конкуренції при одночасному прагненні до співробітництва, партнерства;

• повага до усіх видів власності, державних органів влади, громадських організацій, соціального порядку, законів;

• довіра до інших людей, їх професіоналізму і компетентності;

• турбота про охорону навколишнього природного середовища;

• прагнення до новацій, застосування у підприємництві сучасних досягнень науки і техніки;

• виховання почуття гуманізму.

Етика бізнесу розглядає взаємозв'язок цілей і засобів бізнесу та специфічно людських цілей. Таким чином, етика бізнесу вивчає особливі зобов'язання, які людина, як бізнесмен і громадянин суспільства, приймає на себе, коли розпочинає бізнесову діяльність (завдяки чому й інтегрується у світ бізнесу). Вона вивчає прийняті у бізнесі моральні норми, щоб визначити, мають вони під собою серйозне підґрунтя чи виражають лише обмежений консенсус деякої групи людей або різновид комерційного етикету. Вона повинна керуватися виключно розумом, без сторонньої допомоги і ґрунтується вона не на почуттях, а на уважному спостереженні навколишньої реальності.

Специфічно людською метою є найвищий рівень досконалості людської істоти як особистості. З цього випливає, що людина в демократичному суспільстві не є засобом для досягнення досконалості суспільства. Саме суспільство є засобом для досягнення реальної досконалості особи (при цьому вплив суспільства може бути не обов'язково безпосереднім). Інструментом для досягнення досконалості особи є праця, яка може використовуватися індивідуумом або групою людей як засіб досягнення добробуту, морального задоволення та громадського визнання (за умови поваги до інших індивідуумів, їх прав і особистої гідності, та при, забезпеченні добробуту усіх працюючих в групі людей).

Бізнес, як пов'язана з суспільством діяльність, призводить до виробництва продукції -- товарів і послуг, серед яких виділяються необхідні й корисні. Бізнес також потенційно може завдавати або реально завдає шкоди суспільству. Етика бізнесу саме досліджує і вивчає ступінь зла -- більшого чи меншого, що його може завдавати суспільству в цілому або окремим індивідуумам бізнес.

Слід зауважити, що в демократичному світі вважається, що послідовна етика є запорукою і необхідною складовою успішного бізнесу. Також вважається, що ефективність бізнесу є лише однією з сторін життя суспільства. Головними в житті людства вважаються високо моральні вчинки й етична поведінка, дотримання вимог якої у повсякденній діяльності сприяє вдосконаленню людей як вищих істот і вдосконаленню суспільства, як сприятливого середовища для існування людей. Іншими словами, без високої моралі й дотримання етики (в бізнесі -- ще й етики бізнесу) людина не може стати ні успішним бізнесменом, ні громадянином суспільства.

Головна теза етики бізнесу -- «в бізнесі потрібно творити добро і уникати зла» [15, 16]. В основу цієї тези покладений філософський закон єдності і боротьби протилежностей: добро і зло. На практиці, трапляється, що результати бізнесу спричиняють суспільству шкоди, містять у тій чи іншій мірі зло. Тому доцільно навчати майбутніх бізнесменів щодо необхідності нести відповідальність за результати своєї діяльності, вміти правильно ставити й обирати необхідні засоби, щоб спричиняти суспільству якомога меншої шкоди. Необхідно навчати майбутніх бізнесменів зважувати наслідки й детально аналізувати наміри їх підприємницької діяльності з позицій моралі ті професійної етики, запобігаючи, або мінімізуючи зло, або шкоду, що в результаті може завдати їх бізнес суспільству або окремій особі.

Необхідно підкреслити, що існують різні види зла та його наслідків, що їх може завдавати бізнес. Найгіршими та найнебезпечнішими вважаються такі різновиди зла, що б'ють безпосередньо по гідності людей чи по засобах, необхідних для вдосконалення особистості. При цьому, аналізуючи та розв'язуючи проблему щодо мінімізації або попередження шкоди (зла) від результатів бізнесової діяльності необхідно відкидати хибну теорію: «мета виправдовує засоби». З традиційної теорії етики, що стверджує, що «люди відповідальні принаймні за те, що самі обирають як засіб чи мету», випливає один з головних і вирішальних принципів етики бізнесу: «кожний несе відповідальність за обрані мету і засоби її досягнення» (принцип відповідності результатів і наслідків меті і засобам її досягнення).

Відповідно до цього принципу, якщо і мета, і засоби її досягнення є добрими самі по собі, етичним буде допускати появу чи ризик появи передбачуваних, але небажаних побічних наслідків, тоді і лише тоді, коли для цього існують достатні підстави. В свою чергу підстави є достатніми, якщо передбачуване добро не менше, або переважає зло, поява якого допускається. Це означає, що підприємець не несе відповідальності за ненавмисні побічні наслідки, якщо у нього були достатні підстави допустити їх появу чи ризик їх появи за незмінної умови, що і обрана мета і засоби її досягнення є добрими.

Принцип відповідності застосовується до оцінки можливості допущення появи чи ризику появи будь-якого зла. Він може використовуватися лише тоді, коли метою і засобами її досягнення є добро. Майбутні бізнесмени повинні в своїй діяльності реально застосовувати цей принцип, особливо при виникненні можливості допущення появи чи ризику появи фізичного зла (яке при деяких достатніх підставах може бути допустимим) або морального зла (яке може зачіпати людську гідність і тому завжди є недопустимим). Також необхідно розрізняти так зване більше зло, яке означає знищення необхідних для особи чи суспільства благ та порушення прав, і менше зло, що завдається деяким фізичним особам або деяким корисним, але не необхідним для людей і суспільства засобам. З цього витікає, що одним із головних завдань етики бізнесу є намагання встановити, яке зло є більшим, і таким чином доведення неетичності вибору його в якості мети чи засобу її досягнення.

Існують такі принципові положення етики бізнесу:

1. В бізнесі неетично завдавати будь-кому (комусь іншому, а
також собі) більше зло, чим би воно не було (чи метою, чи засобом
її досягнення).

2. В бізнесі неетично допускати появу чи ризик появи більшого
зла для будь-кого (когось іншого, а також для себе), не маючи на це
достатніх підстав.

3. В бізнесі неетично бажати, планувати або допускати появу чи ризик появи меншого зла без достатніх для цього підстав.

Бізнесмен, як і кожний громадянин суспільства, має певні права та обов'язки. Етика бізнесу формулює такі принципи щодо обов'язків:

1. Ніхто не зобов'язаний чинити добрі дії, шкідливі побічні ефекти
яких переважатимуть заплановані добрі наслідки.

2. Ніхто не зобов'язаний допомагати людям, які не бажають
допомогти самі собі, хоч при бажанні це можна робити.

3. Людина не зобов'язана до певних добрих дій, якщо хтось інший
є більш зобов'язаним до цього, готовий і здатний їх виконати.

Головними філософськими аспектами є підприємництва, пов'язаними з етикою бізнесу, є такі:

1) морально-етичні проблеми щодо доцільності заснування конкретного бізнесу, організації та керівництва діяльністю фірми. В тому числі -- етичність та ієрархія цілей, співвідношення користі та шкоди для індивідуума, груп людей і суспільства в цілому від діяльності фірми, оцінка прибутковості та ефективності її діяльності, а також суспільної корисності фірми, етичність менеджменту, його права та обов'язки, економічні та політичні аспекти діяльності фірми, її відношення до влади тощо;

2) морально-етичні проблеми, що виникають під час найму та звільнення з роботи працівників, виявлення їх дійсної кваліфікації, просування по службі, оцінки результатів їх діяльності та виплати винагород, справедливе встановлення та регулювання заробітної плати, стабільність і умови праці, виробничо-побутові проблеми, ризик на роботі тощо;

3) морально-етичні проблеми, пов'язані з приватним життям працівників (сфери законного зацікавлення керівництвом компанії, умови та ступінь втручання) і діяльністю компанії, довірою у відносинах і конфліктами інтересів, негативними явищами (хабарництвом, здирництвом, крадіжками), етичністю подарунків, фінансовими та іншими інтересами, роботою за сумісництвом, кадровим піратством тощо;

4) проблеми моралі та етики у справах із промисловим, комерційним та іншим шпигунством, секретністю, чесністю і довірою, контролем і доносами, позитивним і негативним прикладом керівництва тощо;

5) моральність і етика у професійно-виробничих стосунках із покупцями, компаньйонами, акціонерами, поставниками, дилерами, конкурентами, проблеми якості і безпеки виробів (товарів, послуг), ціноутворення, стосунків із законодавством, рекламної діяльності, гласності і суспільних відносин, розподілу дивідендів, зростання прибутків тощо;

6) дуже важливими є стосунки бізнесу і бізнесових структур з трудовими спілками, місцевими громадами, навколишнім середовищем, владою, законодавством, міжнародним бізнесом тощо. Багато морально-етичних проблем виникають також під час взаємодії бізнесу (приватного малого, сімейного, середнього і т.п.) з соціальною економікою, з проявами націоналізму й шовінізму [15, 20].

Специфічно до реальних умов України доцільно також зупинитися на морально-етичних проблемах щодо проявів корупції, зловживань, використання службових посад в корисних цілях, хабарництва посадових осіб, здирництва представниками виконавчих структур, некоректної та недобросовісної конкуренції, відсутності свобод і альтернативних рішень в питаннях політико-правового регулювання та економічного розвитку країни, що безпосередньо негативно впливає на ефективність підприємницької діяльності.

3. ПАРАДОКСИ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ. ПРОБЛЕМИ ПІДПРИЄМНИЦТВА ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

Розглянемо тепер з філософської точки зору можливі парадокси підприємницької діяльності.

Парадокс № 1. Компанії, що збільшують свої витрати на розробку нових ідей, нових видів бізнесу, зрештою втрачають ефективність своєї підприємницької діяльності, оскільки конкуренти застосовують аналогічний підхід. В результаті, щоб обігнати конкурентів, необхідно скорочувати тривалість циклу роботи над інноваціями. Як наслідок, відбувається збільшення вкладень додаткових ресурсів і скорочення частки одержуваного доходу.

Парадокс № 2. З одного боку, підприємництво дає можливість творчій самореалізації, отримання прибутку, з іншою - унаслідок високого ступеня ризику -- загрожує недоотриманням прибутку, неупровадженням інновацій і т.п. Чим вище рівень невизначеності і величина ризику, тим вище новизна ідеї, що напряму впливає на прибуток підприємця.

Проте керівники багатьох підприємств, організацій і фірм розвинених країн починають усвідомлювати роль науково-технічного розвитку як одного із способів підвищення якості своєї підприємницької діяльності. В Україні процес розуміння різносторонньої сутності підприємництва як стрижня і стабілізатора нинішньої економічної ситуації поки, на жаль, загальмований. Для сучасних економічних умов характерні швидкі зміни кон'юнктури, активна конкурентна боротьба, різноманітність ресурсів, що використовуються, і т.д. Зараз важливо зрозуміти і чітко уявити собі всі аспекти підприємницької діяльності, які в сукупності з вищепереліченими чинниками здатні вивести економіку України на якісно новий рівень і підвищити її адаптивну до змін зовнішнього середовища [6, 44].

Здійснювані в Україні соціально-економічні перетворення зумовлюють необхідність суттєвого реформування господарсько-правових відносин. Це насамперед стосується проблем становлення вітчизняного підприємництва та товаровиробництва як матеріальної основи забезпечення життєдіяльності держави. Окремі позитивні зрушення в економічному процесі, що відбуваються протягом останніх років незалежного державного статусу України, не можуть компенсувати ті паралітичні, гальмівні явища, якими оплутане суспільне виробництво і які стримують його розвиток, не даючи можливостей долучити до господарського обороту колосальні природно-матеріальні ресурси, нагромаджені та заморожені резерви розвитку продуктивних сил.

Важливим напрямком стимулювання та державного регулювання розвитку малих форм підприємництва є формування відповідної податкової політики держави. Система оподаткування, в якій малий бізнес користується тими чи іншими податковими пільгами, сприяє залученню капіталу саме до цієї сфери підприємницької діяльності. У такий спосіб здійснюється державна підтримка малих та середніх підприємств у багатьох країнах світу.

Ще однією формою державного стимулювання розвитку малого бізнесу з допомогою податків є прогресивне оподаткування доходів чи прибутків корпорацій: ставки податків для корпорацій з меншими доходами (що властиво для малих підприємств) менші, ніж для корпорацій з великими доходами.

Суттєвим важелем регулювання розвитку малого й середнього бізнесу є надання йому кредитної підтримки, без чого він просто виявиться неконкурентоздатним порівняно з великими підприємствами, концернами чи об'єднаннями, оскільки малі фірми не мають можливості надавати необхідні фінансові гарантії, а тому й одержувати в комерційних банках кредити, брати широку участь в лізингових операціях.

Результати досліджень показали, що основними причинами, які стримують розвиток підприємництва в Україні, є:

1. Недосконалість законодавства з питань розвитку дрібного та малого бізнесу, як і підприємництва в цілому.

2. Високі податки, що примушую деяких суб'єктів дрібного і малого підприємництва йти в тіньову економіку.

3. Недостатня державна фінансово-кредитна підтримка дрібних і малих підприємств.

4. Відсутність дієвого механізму реалізації державної політики з підтримки дрібного та малого бізнесу.

5. Недосконалість системи обліку та статистичної звітності дрібних і малих підприємств.

6. Обмеженість інформаційного та консультативного забезпечення.

7. Недосконалість системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для підприємницької діяльності.

8. Відсутність стимулів для інвестицій.

9. Психологічне несприйняття позитивної ролі підприємців у ринкових перетвореннях серед окремих верств населення.

Однією з умов стратегії розвитку підприємництва є суттєва перебудова правової бази. Зокрема необхідні:

ь перегляд законодавства з метою скасування положень тих чинних нормативних актів, які заважають розвиткові підприємництва;

ь підготовка проектів актів законодавства з участю підприємців і їх спілок, які б містили гарантії щодо обмеження втручання держави в підприємницьку діяльність та визначали ступінь відповідальності посадових осіб;

ь упровадження механізму реалізації прийнятих правових і нормативних актів;

ь удосконалення системи правового забезпечення роботи органів державного контролю за фінансовою та господарською діяльністю малих підприємств;

ь установлення в законодавстві додаткових санкцій за дії, що завдають збитків підприємству;

ь удосконалення антимонопольного законодавства [11, 62].

Основними напрямами підвищення ефективності функціонування діяльності підприємництва можуть бути:

підвищення якості управління через забезпечення реалізації відповідного законодавства на місцевому рівні при його стабільності протягом 3-5 років;

спрямування зусиль держави на удосконалення чинного законодавства щодо розвитку підприємництва;

збереження спрощеної системи оподаткування для суб'єктів малого підприємництва та встановлення лише двох видів ставок податку для дрібних торгівців і решти малих підприємств, а також подальшого спрощення податкового обліку;

в умовах недостатніх фінансових можливостей держави зростає роль інтеграційних форм підтримки малого підприємництва. Серед них можна виділити два основних напрями - взаємодію малого підприємництва з великим та інтеграцію саме малих підприємств. Найбільш перспективними її формами є лізинг, венчурне фінансування, кооперативне кредитування.

Отже, підприємництво є органічним структурним елементом ринкової економіки, її провідним фактором, одним з найважливіших діючих факторів економічного розвитку суспільства, що спирається на ринкові моделі господарювання.

ВИСНОВКИ

Як відомо, вперше термін «підприємництво» запровадив у науковий оборот англійський економіст Р. Кантільон (1680-1734) під час дослідження формування капіталістичної системи господарювання. На його думку, підприємництво пов'язане з ризиком, з прийняттям рішень в умовах невизначеності.

А. Сміт характеризує підприємця як власника капіталу, який заради реалізації певної комерційної ідеї та одержання прибутку йде на ризик.

Д. Рікардо вважав, що підприємець є лише інвестором, тобто звичайним капіталістом, а його діяльність виступає обов'язковим елементом ефективного господарювання.

Значно глибше трактував роль підприємця К. Маркс, який пов'язував ті з глибинними підвалинами капіталістичного способу виробництва - відносинами власності. Грошовий капіталіст привласнює проценти на підставі того, що він є власником певної суми грошей, а капіталіст, який функціонує (підприємець), здійснює привласнення у формі підприємницького доходу.

Важливим є висновок Шумпетера про те, що підприємництво виступає універсальною загальноекономічною функцією будь-якої економічної системи, органічно поєднується з виконанням таких видів діяльності, як управління, маркетинг і наукові розробки, а тому «розсіюється» серед різних спеціалістів.

Підприємницька діяльність (підприємництво) -- це ініціативна, самостійна діяльність осіб або підприємств (фірм), націлена на отримання прибутку, або особистого доходу, і яка здійснюється на власний ризик та під власну майнову відповідальність.

Основні аспекти сутності підприємництва, крім інноваційності, такі: інформаційний (віртуальний) аспект; фінансовий аспект; маркетинговий аспект.

Правила морально-етичної поведінки цивілізованого підприємця можна сформулювати так: впевненість у корисності своєї праці не тільки для себе, а й для інших людей, для суспільства, для держави; уявлення про людей, з якими треба спілкуватися, як таких, що прагнуть і вміють добре працювати, намагаються самореалізуватися разом із підприємцем; віра в бізнес, сприйняття його як творчого процесу і ставлення до нього як до високого мистецтва; визнання необхідності конкуренції при одночасному прагненні до співробітництва, партнерства; повага до усіх видів власності, державних органів влади, громадських організацій, соціального порядку, законів; довіра до інших людей, їх професіоналізму і компетентності; турбота про охорону навколишнього природного середовища; прагнення до новацій, застосування у підприємництві сучасних досягнень науки і техніки; виховання почуття гуманізму.

Специфічно людською метою є найвищий рівень досконалості людської істоти як особистості. З цього випливає, що людина в демократичному суспільстві не є засобом для досягнення досконалості суспільства. Саме суспільство є засобом для досягнення реальної досконалості особи (при цьому вплив суспільства може бути не обов'язково безпосереднім). Інструментом для досягнення досконалості особи є праця, яка може використовуватися індивідуумом або групою людей як засіб досягнення добробуту, морального задоволення та громадського визнання (за умови поваги до інших індивідуумів, їх прав і особистої гідності, та при, забезпеченні добробуту усіх працюючих в групі людей).

Парадокси підприємницької діяльності:

Парадокс № 1. Компанії, що збільшують свої витрати на розробку нових ідей, нових видів бізнесу, зрештою втрачають ефективність своєї підприємницької діяльності, оскільки конкуренти застосовують аналогічний підхід. В результаті, щоб обігнати конкурентів, необхідно скорочувати тривалість циклу роботи над інноваціями. Як наслідок, відбувається збільшення вкладень додаткових ресурсів і скорочення частки одержуваного доходу.

Парадокс № 2. З одного боку, підприємництво дає можливість творчій самореалізації, отримання прибутку, з іншою - унаслідок високого ступеня ризику -- загрожує недоотриманням прибутку, неупровадженням інновацій і т.п. Чим вище рівень невизначеності і величина ризику, тим вище новизна ідеї, що напряму впливає на прибуток підприємця.

Основними напрямами підвищення ефективності функціонування діяльності підприємництва можуть бути: підвищення якості управління через забезпечення реалізації відповідного законодавства на місцевому рівні при його стабільності протягом 3-5 років; спрямування зусиль держави на удосконалення чинного законодавства щодо розвитку підприємництва; збереження спрощеної системи оподаткування для суб'єктів малого підприємництва та встановлення лише двох видів ставок податку для дрібних торгівців і решти малих підприємств, а також подальшого спрощення податкового обліку; в умовах недостатніх фінансових можливостей держави зростає роль інтеграційних форм підтримки малого підприємництва. Серед них можна виділити два основних напрями - взаємодію малого підприємництва з великим та інтеграцію саме малих підприємств. Найбільш перспективними її формами є лізинг, венчурне фінансування, кооперативне кредитування.

Отже, підприємництво є органічним структурним елементом ринкової економіки, її провідним фактором, одним з найважливіших діючих факторів економічного розвитку суспільства, що спирається на ринкові моделі господарювання. Тема роботи розкрита відносно поставленої мети і завдань.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Білодід Ю.М.Філософія: український світоглядний акцент. - К., 2006. - 356 с.

2. Петрушенко В.Л. Філософія: Курс лекцій. 3-тє видання, перероблене і доповнене. - Львів, 2004. - 528 с.

3. Подольська Є.А. Філософія. - К., 2006. - 706 с.

4. Причепій Є.М., Черній А.М., Гвоздецький В.Д., Чекаль Л.А. Філософія. - К., 2001. - 576 с.

5. Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов. Кн. I-III. - М., 1993. - 239 с.

6. Целин Д.С. Философско-экономические аспекты предпринимательства // Философия хозяйства. Альманах Центра общественных наук и экономического факультета МГУ им. М.В. Ломоносова. - 2006. - № 5. - С. 39-44.

7. Шумпетер Й. Теория экономического развития (исследование предпринимательской прибыли, капитала, кредита, процента и цикла конъюнктуры). - М.: Прогресс, 1982. - 351 с.

8. Безтелесна Л. Підприємництво у контексті людського розвитку // Економіка України. - 2003. - № 12. - С. 62-68.

9. Вдовиченко І. Проблеми розвитку підприємництва в Україні // Формування ринкових відносин в Україні. - 2004. - № 7. - С. 20-22.

10. Голубенко О. Проблеми підприємництва в Україні // Діловий вісник. - 2004. - № 1. - С. 11-14.

11. Дяків Р. Підприємництво: економіко-правові важелі підтримки та розвитку // Віче. - 2001. - № 9. - С. 56-64.

12. Комарницький І., Свірін В. Напрями активізації підприємницької діяльності малого підприємництва в процесі становлення ринкової моделі господарювання // Регіональна економіка. - 2001. - № 2. - С. 50-58.

13. Ластовецький А. Зміст і спрямування державного регулювання підприємництва за умов перехідної економіки в Україні // Підприємництво, господарство і право. - 2003. - № 5. - С. 125-129.

14. Мокряк В., Мокряк Е. Проблеми формування і розвитку підприємництва в процесі пострадянського трансформування суспільства. // Економіка України. - 2004. - № 11. - С. 49-57.

15. Романовський О., Романовська Ю. Мораль і етика в підприємницькій діяльності // Пам'ять століть. - 2004. - № 6. - С. 12-21.

16. Сизоненко В. Теорія підприємництва: здобутки і проблеми дослідження // Економіка України. - 2002. - № 9. - С. 45-51.