БОЛЬШАЯ НАУЧНАЯ БИБЛИОТЕКА

Добро пожаловать на сайт Большой Научной Библиотеки!

Меню
Главная
Банковское дело
Биржевое дело
Ветеринария
Военная кафедра
Геология
Государственно-правовые
Деньги и кредит
Естествознание
Исторические личности
Маркетинг реклама и торговля
Международные отношения
Международные экономические
Муниципальное право
Нотариат
Педагогика
Политология
Предпринимательство
Психология
Радиоэлектроника
Реклама
Риторика
Социология
Статистика
Страхование
Строительство
Схемотехника
Таможенная система
Физика
Философия
Финансы
Химия
Хозяйственное право
Цифровые устройства
Экологическое право
Экономико-математическое моделирование
Экономическая география
Экономическая теория
Сельское хозяйство
Социальная работа
Сочинения по литературе и русскому языку
Товароведение
Транспорт
Химия
Экология и охрана природы
Экономика и экономическая теория

Інфляція та зайнятість населення

НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

ХАРКІВСЬКИЙ БАНКІВСЬКИЙ ІНСТИТУТ

Кафедра економічної теорїї

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни: Політична економія

на тему: „Інфляція та зайнятість населення”

Керівник роботи,

к. е. н., доцент І.В. Шкодіна

Студент факультету

банківської справи,

обліку і фінансів,

І курсу, групи 16 - ОА,

„Облік і аудит" А.О. Андрієнко

Харків - 2005

Зміст

Вступ

Розділ І. Теоретичні основи інфляційних процесів на сучасному етапі
1.1 Інфляція: суть, причини та фактори
1.2 Види інфляції та її наслідки
Розділ ІІ. Державна політика зайнятості населення
2.1 Форми і види зайнятості
2.2 Безробіття та його види
2.3 Особливості формування ринку праці в Україні
Розділ ІІІ. Вплив інфляції на зайнятість населення та основні етапи розвитку антиінфляційної політики
3.1 Вплив інфляції на макроекономічні показники (зайнятість і безробіття)
3.2 Оцінка факторів інфляції в Україні за 2000-2004 рр.
3.3 Основні етапи розвитку антиінфляційної політики в економічній системі України
Висновки
Список використаних джерел

Вступ
За останні роки в економіці України відбулися радикальні зміни, обумовлені досягненням України політичної та економічної незалежності і переходом до розбудови соціально-орієнтованої ринкової економіки.

Теоретичне осмисленні проблем інфляції, хоча і не було стрижнем економічної теорії, але йому приділялась належна увага. Періодично індекс до проблем інфляції то зростав, то вибухав у міру того, як суспільство переживало періоди її підвищення та зростання. Різні напрями та школи політичної економії розглядали цю проблему з різних боків і вносили свій внесок у її розробку.

В цьому зв'язку питання щодо інфляції, її сутності, форм прояву, наслідків та особливостей в Україні набуває особливого значення, що зумовлено необхідністю подолання інфляційних явищ в Україні на етапі переходу до ринкових відносин.

Об'єктом дослідження даної роботи є особливості впливу інфляції на зайнятість населення в Україні.

Метою даної роботи є теоретичні обгрунтування чинників, що спричиняють інфляційні процеси, їх вплив на макроекономічні показники безробіття та зайнятості в Україні, а також пошук напрямків подолання інфляційних явищ на основі систематизації існуючих пропозицій, щодо цього питання.

Для досягнення поставленої мети в роботі вирішуються такі завдання:

досліджено суть та причини інфляції, фактори впливу на інфляційні процеси, а також види інфляції;

наведено сучасний стан інфляційних процесів в Україні;

розглянуто основні етапи розвитку антиінфляційної політики;

досліджується ринок праці в Україні;

аналізуються показники безробіття та зайнятості;

запропоновано основні методи боротьби з інфляцією на сучасному перехідному етапі.

На вирішення цієї проблеми спрямовані дослідження Кемпбелла Р., Стенлі Л., В. Пріснякова, І. Савлука, А. Гальчинського, Т. Ковальчука.

Впровадження пропозицій та рекомендацій, наданих в роботі дозволить усунути інфляційні явища в Україні на етапі переходу до ринкових відносин, що зумовлені багатьма процесами, які відбуваються в сфері грошового обігу та безпосередньо в суспільному виробництві.

Розділ І. Теоретичні основи інфляційних процесів на сучасному етапі
Найефективнішим індикатором "здоров'я" економіки країни є її фінансовий стан. Адже фінансова система не лише забезпечує необхідні взаємозв'язки в економіці, вона є одним з найвпливовіших важелів макроекономічного регулювання, інструментом, за допомогою якого уряди мають змогу регулювати економічний розвиток. Саме тому діяльність виконавчої влади кожної країни спрямована на забезпечення стабільності фінансово-кредитної системи та фінансового стану в цілому. Запорукою цього, серед іншого, має бути стан “керованості” інфляційними процесами. Необхідність у цьому викликана тим, що інфляція не лише призводить до тяжких соціально-економічних наслідків - за умов інфляції втрачається ефективність дії та відбувається деформація інструментів макроекономічного регулювання.

1.1 Інфляція: суть, причини та фактори
Інфляція - це зростання загального рівня цін у країні впродовж певного періоду часу, що супроводжується знеціненням національної грошової одиниці. Іншими словами зростання ціни на продукти харчування, одяг підвищення квартирної плати тощо.

Процес виконання та становлення будь-якого явища проходить два етапи: прихований і явний. Проблема інфляції є складовою частиною теорії грошей. Існують різні погляди на природу і причини інфляції, але переважають два напрями:

Перший напрям розглядає інфляцію як суто грошове явище, спричинення порушення законів, грошового обліку.

Другий - як макроекономічне явище, спричинене порушенням пропорції відтворення і насамперед між виробництвом і споживанням, попитом і пропозицією товарів.

Термін "Інфляція" (від латині inflation) буквально перекладається як "розбухання" [3, с.124]. І справді фінансування державних видатків (наприклад у період екстремального розвитку війн, революцій, тощо) за допомогою паперово-грошової емісії призводило до "розбухання" грошового обігу, зростання цін та знецінення паперових грошей. Проте процеси "розбухання" грошового обігу зростання цін знецінення грошової одиниці спостерігалися не лише при функціонуванні паперових грошей. Згідно з поглядами економістів, які стоять на позиціях кількісної теорії грошей, зростання цін відбувається в наслідок зростання кількості грошей в обігу, незалежно від того, повноцінні ці гроші чи державні. Поява класичної політекономії, а потім і марксизму призвела до того, що в працях XIX початку XX століття виділились два напрями про які вже згадувалося на початку.

При цьому явищі у першому випадку за напрямом збереглась назва "інфляція", то другий процес дістав назву у літературі "революції цін".

Згідно з цими поглядами інфляція не ідентична будь-якому підвищенню цін і викликається господарськими процесами, пов'язані з переповненням сфер обігу паперово-грошевою, яка відривається від своєї золотої основи, недовірою населення до уряду, надмірним попитом на золото. Насправді ж інфляція зумовлена комплексом внутрішніх і зовнішніх причин.

Зовнішні фактори інфляції пов'язані з посиленням інтернаціоналізації господарських зв'язків між державами, що супроводжуються загостренням конкуренції на світових ринках капіталів товарів та послуг, робочої сили, загострення міжнародного валютно-кредитних відносин, зі структурними світовими кризами, енергетичною, продовольчою, фінансовою.

Найважливішими з внутрішніх причин інфляції є:

порушення пропорцій відтворення між виробництвом і споживанням, нагромадження і споживання попитом і пропозицією, грошовою масою в обігу і сумою товарних цін;

значне зростання дефіциту державного бюджету і державного боргу, замолених нетрадиційними державними витратами;

надмірна емісія паперових грошей, яка порушує закон грошового обігу;

мілітаризація економіки, що відволікає значну частину ресурсів в оборонну промисловість, призводить до не виробництва товарів народного споживання, створює їх дефіцит;

збільшення податкового тягаря на товаровиробництво;

випередження темпів зростання заробітної плати порівняно з темпами зростання продуктивності праці;

Інфляція як наслідок негативних процесів в економіці відома вже кілька століть. Однак в економічній теорії досі не існує одного погляду на суть цього надзвичайно складного економічного явища. В економічній науці сформулювалися дві основні концепції інфляції: [18, с.11-16].

1) інфляція - знецінення нерозмінних на золото паперових грошей внаслідок переповнення каналів обігу грошовою масою.

2) інфляція - загальне зростання цін на товари та послуги.

Отже, інфляція є результатом реалізації всіх господарських суб'єктів, які намагаються в таких умовах не тільки відновити реальну величину своїх доходів, а й посилити перерозподільні процеси на свою користь за рахунок підвищення власних грошових цін. Тобто інфляція є ознакою не тільки функціонального порушення лише у сфері грошового обігу. Вона передусім є ознакою порушення суспільного відтворення в цілому та того балансу суспільних інтересів, який існував у попередній період.

1.2 Види інфляції та її наслідки
У літературі зустрічаються десятки різних формулювань видів інфляції. Найбільш коректною є класифікація видів інфляції за трьома критеріями: формами прояву, темпами знецінення грошей, чинниками інфляції (Додаток А).

За формами прояву інфляції можна виділити:

цінову інфляцію, що проявляється у формі зростання цін;

інфляцію заощаджень, коли знецінення грошей проявляється у зростанні вимушених заощаджень при зафіксованих державою цінах і доходах;

девальвацію, за якої знецінення грошей проявляється у падінні їх курсу до іноземних валют.

Основним видом інфляції в розвинутій ринковій економіці є цінова інфляція, оскільки в умовах лібералізованого ринку вимушені заощадження взагалі неможливі, а девальвація звичайно розглядається як відносно самостійне явище.

За темпами знецінення грошей звичайно виділяють три види інфляції:

повзучу, що характеризується прискореним зростанням маси грошей в обороті без помітного підвищення чи з незначним зростанням цін - до 5% на рік;

помірну, відкриту, яка проявляється у прискоренні знецінення грошей у формі зростання цін, що коливається в межах 5-20% на рік. Така інфляція стає відчутною для економічних суб'єктів, і вони починають вживати адаптаційних заходів. Найбільше це вдається підприємствам монополізованих секторів економіки, особливо „природним монополістам”.

галопуюча інфляція, коли зростання цін досягає 20-50%, а інколи 100% на рік. Для цього виду інфляції характерне стрибкоподібне, вкрай нерівномірне зростання цін, яке важко передбачити і яке не піддається регулюванню. Від такої інфляції важко захиститися, і вплив її на економіку різко негативний;

гіперінфляція, що характеризується надзвичайно високими темпами зростання цін - більш як 100% на рік. На цій стадії гроші починають втрачати свої функції, купюри низьких номіналів та розмінна монета зникають з обігу, падає роль грошей в економіці, поширюється бартер.

За чинниками, що спричинюють інфляційний процес, можна виділити багато видів інфляції. [9, с.138] Проте на практиці всі ці чинники часто діють одночасно, накладаючись один на одного. Тому чітко вичленити такі види інфляції практично неможливо, і в літературі за цим критерієм заведено виділяти лише два види інфляції:

інфляцію витрат;

інфляцію попиту.

Інфляція витрат спричинюється тиском на ціни з боку зростання виробничих витрат. Це передусім зростання заробітної плати, витрат на енергетичні й сировинні ресурси, а також падіння продуктивності праці, посилення монополізації виробництва і ринку, зростання в структурі виробництва галузей з уповільненими темпами підвищення продуктивності праці (наприклад, послуг), з високою часткою витрат на заробітну плату та низькою питомою вагою виробництва предметів споживання тощо.

Інфляція попиту спонукається тиском на ціни з боку грошей, внаслідок зростання їх пропозиції банківською системою і зумовленого цим збільшення платоспроможного попиту на товарних ринках. Визначальним чинником цієї інфляції є зростання пропозиції грошей, тому її ще називають монетарною інфляцією.

Інфляція призводить до відчутних наслідків у багатьох сферах суспільного життя, насамперед у соціальній та економічній. Якраз через ці наслідки інфляція постійно перебуває в центрі суспільної уваги, викликає занепокоєння в підприємців, політиків, усієї громадськості.

Також широкий діапазон негативних наслідків інфляції в економічній сфері. Особливо відчутно вона впливає на сферу виробництва, торгівлю, кредитну і грошову системи, державні фінанси, валютну систему і на платіжний баланс країни [4, с.256].

Інфляція негативно впливає на структуру споживчого попиту, що дезорганізує господарські зв'язки та виробництво, а також викликає перерозподіл багатства в суспільстві.

Інфляція особливо на галопуючих та гіпервисоких стадіях сама зумовлює нові інфляційні чинники і посилює руйнівний вплив на грошовий обіг.

Негативно впливає інфляція і на фінансову систему, особливо на другій стадії, коли емісія грошей не встигає за їх знеціненням. Особливу увагу заслуговує питання впливу інфляції на зовнішньоекономічні зв'язки. Найбільш узагальненим наслідком є падіння курсу національної валюти відносно валюти країн, де інфляція відсутня чи розвивається низькими темпами [18, с.11-16].

Отже, дуже важливо правильно оцінити причини загострення інфляції, її рівень, адже засоби регулювання інфляції будуть ефективніші лише в разі їх адекватної відповідності її суттєвим причинам. Передусім, слід по можливості найбільш точно поставити діагноз, якого виду інфляцію і кризу переживає держава. Тоді можна оцінити альтернативи виходу з ситуації, що склалася.

Розділ ІІ. Державна політика зайнятості населення
2.1 Форми і види зайнятості
У будь-якому суспільстві існують об'єктивний зв'язок і взаємозалежність між наявним працездатним населенням і характером, ступенем його участі в суспільному виробництві. Сукупність економічних відносин, пов'язаних із забезпеченням робітників місцями й участю в господарській діяльності, можна розглядати як зайнятість.

Зайнятість - найважливіший показник використання людських ресурсів у виробничому процесі. Зайнятість поряд з реальним валовим внутрішнім продуктом та інфляцією широко застосовується як загальний показник поточного стану економіки країни. Вона розкриває один з найважливіших аспектів соціального розвитку людини, пов'язана із задоволенням її потреб у сфері праці. У Законі України „Про зайнятість населення" [1] до зайнятого населення належать громадяни нашої країни, які проживають на її території на законних підставах, а саме:

працюючі за наймом на умовах повного або неповного робочого дня на підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за кордоном;

громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їхніх сімей, які беруть участь у виробництві;

вибрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління чи в суспільних об'єднаннях;

громадяни, які служать у збройних силах, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, органах національної безпеки та внутрішніх справ;

особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; які навчаються у денних загальноосвітніх школах, в спеціальних та вищих навчальних закладах;

зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими,інвалідами та громадянами похилого віку;

працюючі громадяни інших держав, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції не пов'язані з забезпеченням діяльності посольств і місій.

Розрізняють такі форми зайнятості: повну, неповну, часткову, первинну та вторинну зайнятість.

Повна зайнятість - це діяльність протягом повного робочого дня (тижня, сезону,року), яка забезпечує дохід у нормальних для даного регіону розмірах.

Неповна зайнятість характеризує зайнятість конкретної особи або протягом неповного робочого часу або з неповною оплатою чи недостатньою ефективністю. Неповна зайнятість може бути явною або прихованою.

В Україні прихована неповна зайнятість поки що не регламентована законом. Водночас прихована неповна зайнятість набула загрозливих розмірів [11, с.138]

Часткова зайнятість - це добровільна неповна зайнятість

Первинна зайнятість характеризує зайнятість за основним місцем роботи.

Якщо крім основної роботи чи навчання ще є додаткова зайнятість, то вона називається вторинною зайнятістю.

Види зайнятості характеризують розподіл активної частини трудових ресурсів за сферами використання праці, професіями, спеціальностями, тощо. Під час їх визначення враховують:

характер діяльності;

соціальна належність;

галузева належність;

територіальна належність;

рівень урбанізації;

професійно - кваліфікаційний рівень;

статева належність;

віковий рівень;

вид власності.

Окрім цих видів зайнятості, існують ще так звані нетрадиційні, до яких належать: сезонна, поденна та тимчасова зайнятість, зайнятість неповний робочий день.

Сьогодні в Україні ці види зайнятості охоплюють велику частку населення.

В умовах перехідної економіки в Україні досить поширена нерегламентована форма зайнятості, яка функціонує і як первинна, і як вторинна зайнятість громадян.

В Україні спостерігається скорочення працюючих та зростання обсягів прихованого і відкритого безробіття. За 2002 рік чисельність населення, зайнятого в усіх сферах економічної діяльності, скоротилася майже на 3% порівняно з 2001 роком. Протягом 2002 року з різних причин залишили постійні робочі місця 20,6% робітників і службовців. Дві третини звільнених були прийняті в різні сектори економіки, а одна третина знайшла самостійне заняття або поповнила лави безробітних. Висока мобільність кадрів спостерігається переважно у виробничих галузях.

2.2 Безробіття та його види
Безробіття - складне економічне, соціальне і психологічне явище. Водночас безробіття - це економічна категорія, яка відбиває економічні відносини щодо вимушеної незайнятості працездатного населення [16, с.47].

Факторами формування безробіття можуть бути такі:

нестача сукупного економічного попиту;

недостатня мобільність робочої сили;

структурні зрушення в економіці;

демографічні зміни в чисельності робочої сили;

сезонні коливання в рівнях виробництва окремих галузей економіки.

Досвід переходу окремих країн до ринку свідчить про те, що в кожний період рівень зайнятості і масштаби безробіття характеризуються значними коливаннями, зумовленими сукупним впливом багатьох чинників. При цьому причини появи безробіття і його види можуть дуже різнитися

Розрізняють відкрите і приховане безробіття.

Відкрите безробіття означає існування явно незайнятого населення, приховане - наявність формально зайнятого населення.

Можна виділяти такі види безробіття: фрикційне, структурне, циклічне, сезонне, інституціональне.

Фрикційне безробіття пов'язане з переміщенням людей з однієї роботи на іншу, а також з однієї місцевості в іншу. В умовах ринкової економіки цей вид безробіття завжди існує. Одні змінюють роботу добровільно, інші у зв'язку з звільненням або втратою сезонної зайнятості. Дехто шукає роботу вперше. Наприклад, в США наприкінці 80-х років близько 49% безробітних не працювали менше 5 тижнів. Це свідчить про нормальний процес перерозподілу трудових ресурсів відповідно до потреб виробництва, а також про високу ефективність ринку праці.

Структурне безробіття відрізняється від фрикційного передусім тим, що працівники, які втратили роботу в одних секторах економіки, не можуть бути використані в інших секторах. Окрім того, структурне безробіття є тривалим і має, як правило, хронічний характер [7, с.258]. Причиною структурного безробіття є територіальна і кваліфікаційна невідповідність між вільними робочими місцями і безробітними.

Сезонне безробіття стосується тих видів виробництва, які мають сезонний характер і в яких протягом року відбуваються різкі коливання попиту на працю (с/г, будівництво).

Циклічне - це вид безробіття, яке постійно змінюється за своїми масштабами, тривалістю і складом, що пов'язано з циклом ділової кон'юнктури. Найбільшою мірою від циклічного безробіття страждають молодь, жінки, люди похилого віку і не корінне населення.

Інституціональне безробіття - це безробіття, яке породжується правовими нормами, що впливають на попит і пропозицію праці. [5, с.300]

Згідно із Законом України „Про зайнятість населення" безробітними вважаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку або інших передбачуваних чинним законодавством доходів через відсутність підходящої роботи, зареєстровані у державній службі зайнятості, тобто це особи, що справді шукають роботу та здатні приступити до праці.

Не можуть бути визнані безробітними громадяни:

віком до 16 років, за винятком тих, які працювали і були вивільнені у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці; реорганізацією перепрофілюванням і ліквідацією підприємства, установи й організації або скороченням чисельності (штату).

Які вперше шукають роботу і не мають спеціальності, в тому числі випускники загальноосвітніх шкіл, якщо вони відмовляються від проходження професійної підготовки або від оплачуваної роботи, включаючи роботу сезонного характеру;

Які відмовилися від двох пропозицій підходящої роботи з моменту реєстрації їх у службі зайнятості як осіб, котрі шукають роботу. При цьому вони втрачають право на надання статусу безробітного строком на три місяці з подальшою реєстрацією;

Які мають право на пенсію відповідно до законодавства України.

Рівень зареєстрованого безробіття розраховується як відношення кількості офіційно зареєстрованих безробітних до працездатного населення у працездатному віці.

Значно поширюється і приховане безробіття. Починаючи з 1992 року цей процес набув масового характеру в усіх галузях економіки України.

Приховане безробіття характерне для ситуації економічної кризи. Воно зумовлене неповним завантаженням потужностей підприємств, зменшенням обсягів виробництва, різким зниженням продуктивності праці, надання працівникам неоплачуваних відпусток, неповною зайнятістю протягом робочого тижня. Згідно з розрахунками, в народному господарстві прихованим безробіттям охоплено 16-20% зайнятих працівників. Така ситуація пов'язана з наслідками сировинної, енергетичної та платіжної криз, з відсутністю послідовності в реформуванні економіки [3, с.296].

Наявність значної чисельності працездатних осіб, які лише формально зайняті, а фактично не працюють і одержують низьку заробітну плату, сприяє збільшенню чисельності зайнятого населення у нерегламентованій діяльності, ускладненню криміногенної ситуації, загостренню соціальних конфліктів.

Зарубіжний досвід свідчить, що і в країнах з розвинутою економікою відбувається зростання вимушеної неповної зайнятості.

Загострення проблеми безробіття супроводжується економічними втратами, насамперед зменшенням валового національного продукту (ВНП), його відставанням від потенційного ВНП, який визначається за припущенням існування природного рівня безробіття та певних „нормальних" темпів економічного зростання. Чим вищий рівень безробіття, тим вище відставання ВНП. В економічній науці такий взаємозв'язок виражає закон А. Оукена: якщо фактичний рівень безробіття перевищує природний рівень (3-5%) на 1%, то відставання обсягу валового національного продукту становить 2,5%. З цього закону можна зробити висновок щодо практичної діяльності, а саме: необхідно щорічно не менш як 2,5 - 3,0% ВНП спрямовувати на створення нових робочих місць.

Економічними збитками від безробіття є також звуження споживчого ринку, нарощування елементів кризи надвиробництва. крім того, люди, які перебувають у статусі безробітних втрачають професійні навички, стереотипи трудової поведінки.

Серйозною проблемою є регіональне безробіття. Його подолання потребує проведення відповідної структурної політики і розроблення спеціальних регіональних програм забезпечення ефективної зайнятості населення на основі подальшої диверсифікації економіки, залучення та функціонування приватного капіталу, розвитку інфраструктури, відкриття центрів перепідготовки робочої сили, формування спеціальних фондів кредитування приватних підприємців.

В умовах становлення ринкової економіки особливо гострою проблемою є безробіття серед молоді, яке дедалі зростає. Для її вирішення необхідно створити реальні передумови для обгрунтованого вибору професії та місця роботи з урахуванням потреб ринку праці, а також покликання, здібностей психофізіологічних можливостей молодої людини та її професійної підготовки [17, с.214-219].

Важливим напрямом запобігання безробіттю серед молоді є реалізація спеціалізованих програм, які забезпечують розширення зайнятості молоді шляхом створення для неї додаткових робочих місць без великих матеріальних витрат, зокрема шляхом організації сезонної і тимчасової участі в проведенні с/г робіт, обслуговуванні і ремонті сільськогосподарської техніки, транспортуванні і реалізації урожаю, через надання допомоги інвалідам, людям похилого віку, через роботу в лікарнях, інтернатах, дитячих будинках та ін.

2.3 Особливості формування ринку праці в Україні
Стратегічним завданням подальшого розвитку української економіки є покращення ефективності використання людських ресурсів. Саме людина, її здатність до висококваліфікованої творчої праці є і залишатиметься в майбутньому одним з головних чинників економічного зростання. Своєрідним індикатором підвищення ролі людського фактору виступає ринок праці, який займає одне з центральних місць у системі ринкових відносин. В Україні, яка трансформує свою економіку в соціально - ринкову, проблеми функціонування ринку праці набувають статусу першочергових. Разом з тим, в умовах перехідного періоду, коли проходить становлення досконалих трудових відносин, ситуація на вітчизняному ринку праці характеризується багатьма негативними тенденціями.

Тільки протягом 2003 року рівень безробіття на зареєстрованому ринку праці становив 3,7%, навантаження на одне робоче місце - 7 осіб (у деяких областях цей показник досягає 23 осіб).

Формування ринку праці в Україні [11, с.328] за останні роки проходить в умовах різкого зростання пропозиції робочої сили і майже адекватного скорочення попиту на неї. Так, 2004 році попит на робочу силу на зареєстрованому ринку праці становив 142,1 тис. осіб, в той час як пр