Інноваційна активність підприємницьких структур в умовах інтернаціоналізації української економіки

Інноваційна активність підприємницьких структур в умовах інтернаціоналізації української економіки

ПЛАН

ВСТУП

РОЗДІЛ 1 ТЕОРИТИЧНІ ОСНОВИ ІННОВАЦІЙ, ІННОВАЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ ТА ІННОВАЦІЙНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

1.1 Сутність інновацій, інноваційного процесу та інноваційного менеджменту

1.2 Класифікація і специфіка інновацій

1.3 Особливості і задачі організації інноваційного процесу

РОЗДІЛ 2 ІННОВАЦІЙНА АКТИВНІСТЬ ПІДПРИЄМНИЦЬКИХ СТРУКТУР В УМОВАХ ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЕКОНОМІКИ

РОЗДІЛ 3 ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО АКТИВІЗАЦІЇ ІННОВАЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ В УКРАЇНІ

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Глобалізація змінила характер міжнародних економічних відносин, які стають одним з визначальних факторів економічного зростання, що потребує реформування внутрішньої економіки з урахуванням тенденцій світогосподарського розвитку.

Сучасний етап ринкової трансформації економіки України передбачає, насамперед, розбудову таких елементів економічної системи, які, з одного боку, здатні забезпечувати сприятливі умови для здійснення господарської діяльності, а з іншого - слугують інструментами впливу на загальну конкурентоспроможність держави.

В умовах НТП, що прискорюється, інтернаціоналізації економічних зв'язків, економічної інтеграції, що поглиблюється, особливого значення набувають процеси вдосконалення інноваційної інфраструктури держав як основи реалізації стратегії інноваційного розвитку.

Формування сталих довгострокових переваг, заснованих на науково-технічних досягненнях та інноваціях, виступає головним чинником підвищення конкурентоспроможності окремих організацій, галузей та національних економік у світовій економічній системі. Саме тому подальший розвиток та модернізація державних інноваційних систем, у тому числі технопарків, стає найважливішим народногосподарським завданням .

Динаміка світового науково-технічного прогресу веде до глибоких змін в економіці всіх країн. Пасивна сповільнена реакція як державних органів, так і менеджерів організацій всіх форм власності на нові вимоги до діяльності і продукції, що випускається, адаптація, що запізнилася, до нових умов приводять до негативних економічних наслідків: різкому зниженню прибутковості власної продукції в порівнянні з аналогічною прогресивною, конкурентоздатною.

Більшість передових промислових підприємств і організацій України усвідомили необхідність проведення інноваційної політики, проте невизначеність в структурній перебудові економіки і інші чинники, обумовлені національним менталітетом, перешкоджають приєднанню українських бізнесменів до світових інноваційних процесів.

Перед українськими менеджерами в умовах нестабільності законодавчої діяльності державних органів в перехідний період виникають складні проблеми, від рішення яких часто залежить само існування підприємства. За даними соціологічних досліджень, на ці проблеми окрім об'єктивних чинників впливають низька якість менеджменту, нездатність багатьох менеджерів максимально використовувати творчий потенціал персоналу підприємства.

РОЗДІЛ 1 ТЕОРИТИЧНІ ОСНОВИ ІННОВАЦІЙ, ІННОВАЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ ТА ІННОВАЦІЙНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

1.1 Сутність інновацій, інноваційного процесу та інноваційного менеджменту

Інновація - це використання в тій або іншій сфері суспільної діяльності (виробництві, економічних, правових і соціальних відносинах, науці, культурі, освіті і т. д.) результатів інтелектуальної праці, технологічних розробок, направлених на вдосконалення соціально-економічної діяльності.

Значення терміну “інновація” залежить від конкретної мети дослідження, вимірювання або аналізу об'єкту.

Сучасна економічна теорія розрізняє п'ять основних типів інновацій:

- введення нового продукту (товарна інновація);

- введення нового методу виробництва (технологічна інновація);

- створення нового ринку товарів або послуг (ринкова інновація);

- освоєння нового джерела постачання сировини або напівфабрикатів (маркетингова інновація);

- реорганізація структури управління (управлінська інновація) [13, ст.5].

Інноваційний процес (ІП) - це послідовний ланцюг подій, в ході яких інновація визріває від ідеї до конкретного продукту, технології, структури або послуги і розповсюджується в господарській практиці і суспільній діяльності.

На відміну від науково-технічного прогресу (НТП) інноваційний процес не завершується впровадженням нової технології і появою нового продукту на ринку. Цей процес не уривається і після впровадження, бо у міру розповсюдження (дифузії) нововведення удосконалюється, стає ефективнішим, набуває нових споживчих властивостей.

Основа ІП - процес створення і освоєння нових технологій, що вимагає, як правило, фундаментальних досліджень, напрямлених на отримання нових знань про розвиток природи і суспільства безвідносно до їх конкретного використання. Фундаментальні дослідження поділяються на теоретичні і пошукові (цілеспрямовані). Модель ІП має циклічний характер, складається з окремих ланок (самостійних процесів) і матеріалізується у функціональні організаційні структури. Економічна і технологічна дія ІП на суспільну діяльність виявляється в збільшенні економічного і науково-технічного потенціалу держави, підвищенні технологічного рівня всіх ланок ІП.

У узагальненому вигляді модель ІП можна записати так:

ФД > ПД > РПр > Ос > ПВ > М > Зб

де ФД - фундаментальні дослідження; ПД - прикладні дослідження; Рпр - розробка і проектування; Ос - освоєння; ПВ - промислове виробництво; М - маркетинг; Зб - збут.

Фундаментальні дослідження - початкова стадія ІП, насичена науковими дослідженнями. Проте кожен подальший елемент циклу також вимагає наукових і прикладних досліджень [13, ст.6].

Кількість і якість інформації убувають від фундаментальних досліджень до промислового виробництва. Дослідницька діяльність замінюється досвідом, навиками, стандартними прийомами, що носять часто суб'єктивний характер ст.5іки. - 2007. - №8(74).

Світовий досвід показує, що тільки окремі фундаментальні дослідження утілюються в розробку, проектування і промислове виробництво. До 90 % тих фундаментальних досліджень мають негативний результат. З 10 % що залишилися не всі мають практичний вихід. Основною метою фундаментальних досліджень є пізнання і розвиток ІП, вивчення теорії питання. Прикладні дослідження мають іншу спрямованість - це упредметнені знання, використовувані в різних технологіях, в результаті яких створюються нові машини, устаткування і системи. Прикладні дослідження плавно переходять в розробку і проектування, далі - в освоєння і промислове виробництво.

Фази маркетингу і збуту пов'язані з комерційною реалізацією результатів ІП.

Таким чином, інноваційний менеджер в процесі своєї діяльності вникає в різні фази ІП і з урахуванням цього створює свою управлінську стратегію.

Інноваційний менеджмент - це сукупність методів і форм управління ІП, а також зайнятими цією діяльністю організаційними структурами і їх персоналом. Як і для будь-якої іншої області менеджменту, для інноваційного менеджменту необхідно вміти чітко поставити мету і обрати стратегію. Інноваційний менеджмент включає такі стадії:

- планування (складання плану реалізації мети і стратегії);

- визначення умов і організація (виявлення потреби в ресурсах для реалізації фаз ІП, постановка завдань перед співробітниками, організація роботи);

- виконання (проведення досліджень, здійснення розробок, реалізація плану);

- керівництво (контроль і аналіз, коректування дій, накопичення досвіду, оцінка ефективності застосування інновацій - проектів, управлінських рішень і т. д.) [13, ст.7].

Інноваційний менеджмент покликаний вирішити соціальні проблеми трудових колективів стагнуючих підприємств, що накопичилися, оздоровити в цілому суспільство України, дати йому шанс і надію економічного зростання.

Першочерговими завданнями інноваційних менеджерів в Україні є наступні:

- забезпечення життєздатності свого підприємства в умовах внутрішньої і зовнішньої конкуренції;

- розробка і послідовна реалізація програм розвитку персоналу підприємства (фірми) з урахуванням соціальних проблем свого підприємства і суспільства в цілому;

- уміння йти на ризик в розумних межах і здатність нівелювати дію ризикових ситуацій на фінансове положення фірми [13, ст.3].

Інноваційний менеджер повинен ухвалювати раціональні рішення, засновані на методах економічного аналізу, на технічному обґрунтуванні і оптимізації ІП.

1.2 Класифікація і специфіка інновацій

Для успішного управління інноваційною діяльністю менеджерові необхідно відрізняти власне інновації від неістотних видозмін в продуктах, технологіях, а також від реорганізацій (незначні зовнішні зміни продукту без істотних змін його споживчих властивостей, зміна параметрів технологічного процесу без економічного ефекту, створення нових управлінських структур без розробки стратегічних напрямів і т. д.).

Новизну інновацій оцінюють як по технологічних параметрах, так і з ринкових позицій [13, ст.8].

По технологічних параметрах розрізняють інновації продуктові і процесні.

За допомогою продуктових інновацій отримують принципово нові соціально корисні продукти із застосуванням нових матеріалів, напівфабрикатів, що комплектують.

Процесні інновації полягають в розробці і застосуванні нових технологій, методів організації, створенні нових організаційних структур.

Класифікація інновацій з урахуванням результативності і напряму ІП, а також вибору методу управління, адекватного особливостям ІП, приведена в табл. 1.

Таблиця 1

Класифікація інновацій

По ступеню ринкової новизни розрізняють інновації для світової галузі, для галузі в країні, для даного підприємства або для групи підприємств [13, ст.9].

Існують такі типи інновацій:

- за глибиною змін, що вносяться, - радикальні (базові), поліпшуючі, модифікаційні (приватні);

- за ступенем розповсюдження - одиничні і дифузні;

- за місцем у виробничому циклі - сировинні, такі, що забезпечують (технологічні), продуктові;

- за захватом очікуваної частки ринку - локальні, системні, стратегічні;

- за інноваційним потенціалом і ступенем новизни - радикальні, комбінаторні, удосконалювальні.

Комплексний характер інновацій, їх різноманітність і різносторонність вимагають серйозної розробки і обґрунтованої класифікації.

1.3 Особливості і задачі організації інноваційного процесу

Інноваційні процеси тієї або іншої спрямованості здійснюються у всіх сферах соціальної і економічної діяльності держави в рамках підприємств і установ різних форм власності. Головним ресурсом, що залучається в ІП, є людина. Успіх інновацій залежить як від цивільної позиції, так і від науково-технічної компетенції персоналу, від творчої активності, стимуляції і мотивації окремих співробітників.

На фірмах і підприємствах ІП повинні охоплювати інформаційну, наукову, проєктно-конструкторськую і виробничу діяльність. Велика роль в здійсненні ІП відводиться також економіко-управлінській і соціально-культурній діяльності. По значущості, трудомісткості, кваліфікації фахівців переважає наукова і проектна діяльність.

Організація ІП в рамках наукових і проектних установ багатоваріантна. По характеру виконуваних робіт можна виділити чотири групи чинників:

- відмінність і послідовність виконання досліджень і розробок;

- структура ресурсів;

- терміновість і швидкість розгортання робіт;

- організаційні зв'язки [13, ст.10].

Матеріально-технічна база наукових і проектних розробок - виключно важливий і найбільш динамічний елемент ІП.

Раціональна організація і управління ІП залежать від оптимального поєднання величини витрат на створення інновацій, термінів їх реалізації, а також ринкових параметрів (можливостей).

Зарубіжний і вітчизняний досвід роботи наукових і інноваційних організацій дозволяє класифікувати їх залежно від сфери діяльності (табл. 2).

Таблиця 2

Сфери організаційної діяльності ІП

РОЗДІЛ 2 ІННОВАЦІЙНА АКТИВНІСТЬ ПІДПРИЄМНИЦЬКИХ СТРУКТУР В УМОВАХ ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЕКОНОМІКИ

Під інноваційно активним підприємством розуміють підприємство, що займалось інноваційною діяльністю. Аналіз інноваційної сфери української промисловості вказує на її кризовий стан. Уникнути його можливо лише відновлюючи самостійний науково-технічний розвиток. На сьогодні вбачається два напрямки інноваційного розвитку країни: з акцентом на першочерговий розвиток наукоємного виробництва на базі ВПК або ж першочерговим розвитком цивільних галузей, споживчого сектору. Необхідно відзначити, що перевагу необхідно надати споживчому сектору.

Для стимулювання інноваційної діяльності у промисловій галузі необхідні: мотивація працівників до інноваційної діяльності, зменшення міграції вчених; законодавчі зміни у галузі інноваційної діяльності щодо пільг і стимулів (зниження податків до підприємств, які розвиваються; удосконалення амортизаційної політики); розширення джерел фінансування; тісна співпраця з іноземними підприємствами, обмін досвідом; активізація діяльності технопарків шляхом державної підтримки; розширення практики надання інноваційним підприємствам середньострокових кредитів із зниженням процентної ставки [4, с.114].

Інноваційна спрямованість економічного розвитку змінює його основу, що потребує високої концентрації матеріальних і фінансових ресурсів, а також підвищеної уваги до використання інтелектуальних ресурсів [6, с. 23].

Аналіз наукових праць підтверджує актуальність і важливість дослідження згаданої проблеми і пошуку шляхів її розв'язання.

За минулий період вжито низку заходів для регулювання й стимулювання інноваційної діяльності, створено механізми державного фінансування інновацій, зокрема й інфраструктури інноваційної діяльності. Однак головною проблемою залишається недосконалість зв'язків між розробниками й споживачами нововведень, тобто головними учасниками інноваційного процесу, низька мотивація і для розробки, і для фінансування інновацій, що є наслідком інформаційної непрозорості цього процесу.

Характерна ознака нинішнього етапу розвитку економічно розвинених країн -- пріоритети в галузі технологій. Це етап становлення нового підходу до формування й реалізації національної політики науково-технічного, промислового й інноваційного розвитку з метою швидкого нарощування обсягів виробництва конкурентоспроможної продукції і на внутрішньому, і на зовнішніх ринках [14, с.152].

Нині інноваційна діяльність у технологічній сфері здійснюється переважно на промислових підприємствах, а також в організаціях малого бізнесу. Під час вивчення інноваційної діяльності основна увага приділяється дослідженню промислових підприємств, оскільки саме промисловість є основним споживачем створюваних технологічних інновацій.

Нові макроекономічні умови сприяють інноваційній діяльності підприємств, особливо орієнтованих на внутрішній ринок, що різко підвищило конкурентоспроможність їхньої продукції порівняно з імпортною. Підприємства, що працюють на міжнародний ринок, змогли використати нові можливості незначною мірою. У таких умовах виробництва почали здійснювати технологічні нововведення з метою підвищення конкурентоспроможності своєї продукції на світовому ринку. Істотно підвищився їхній інтерес до вітчизняної техніки й вони активніше зверталися до вітчизняних виробників.

У дослідженнях, присвячених обговорюваній проблематиці, завжди роблять спроби обґрунтувати зв'язок рівня інноваційної активності з галузевою приналежністю, розмірами підприємств, їхнім територіальним розташуванням, формою власності. Результати досліджень свідчать, що найвищою інноваційною активністю характеризуються підприємства машинобудування й металообробки. Рейтинг їхній за рівнем інноваційної активності залишається незмінним протягом останніх років.

Вплив чинника форми власності, а також розміру підприємства на рівень його інноваційної активності вивчено недостатньо, хоча вища інноваційна активність характерна переважно для великих підприємств, що мають можливості використання оборотних коштів для реалізації технологічних інновацій. У структурі підприємств такого типу зазвичай є власні наукові й проектно-конструкторські підрозділи. Водночас дослідженнями встановлено, що найкращі умови для впровадження інновацій мають підприємства середнього розміру, бо їм легше мінімізувати витрати й регулювати чисельність, домагаючись адекватного обсягу завантаження потужностей [8, ст. 187].

Аналіз впливу чинника форми власності свідчить, що найбільша інноваційна активність характерна для підприємств іноземної і змішаної форм власності. Загальноприйнятою є точка зору, що державна форма власності мало стимулює впровадження інновацій для одержання прибутку, оскільки значна частина його надходить у дохід держави. Однак державні підприємства краще захищені в умовах політичної й соціально-економічної нестабільності, і, отже, можуть визначати більш довгострокові цілі свого розвитку, які можна реалізувати завдяки інноваційній діяльності. Крім того, державні підприємства, порівняно з новоствореними недержавними, мають великий запас завершених наукових розробок. Отже, форму власності підприємства не можна розглядати окремо від інших його характеристик, таких як галузева приналежність і специфіка виробленої продукції.

Територіальний чинник також впливає на рівень інноваційної активності. Цільові опитування показують значну роль місцевих адміністрацій у стимулюванні інновацій. Важливе значення тут мають не лише прямі інвестиції з місцевого бюджету, а й створення інституційно-законодавчих умов, сприятливих для інноваційної діяльності. Кошти з регіональних джерел зазвичай розподіляються або на основі конкурсу, або в результаті прямого рішення місцевих органів влади. Неабияке значення мають також неформальні механізми, до того ж чим більший обсяг наданих коштів, то істотніша їхня роль. Окрім того, сьогодні конкурентне середовище також неоднакове в різних регіонах.

Малі інноваційні підприємства орієнтовані переважно на внутрішній ринок. За результатами досліджень, менш як 20 відсотків їх від загальної кількості мають закордонних партнерів. Більшість малих підприємств випускають наукоємну продукцію, маючи незначні витрати на дослідження й розробки. Лише близько 30 відсотків малих інноваційних підприємств інвестують значні ресурси в наукову й проектно-конструкторську діяльність.

Аналіз чинників активізації інноваційної діяльності підприємств засвідчує насамперед орієнтованість інноваційного процесу на ринок, а також таке: варто брати до уваги потреби не лише країни, а й світового ринку, необхідність випереджального виробництва інновацій порівняно з рівнем попиту на них і, нарешті, формування інфраструктури інноваційної діяльності.

На практиці також основну увагу приділено саме цим аспектам інноваційної діяльності, що є природним, тому що споживача здебільшого цікавлять не труднощі, що постають перед творцем інноваційної розробки, а практичні можливості останньої. У підсумку поза увагою дослідників зазвичай залишається ще один важливий аспект цієї діяльності, а саме рівень її достатності для неперервного й економічно доцільного розвитку національної економіки загалом та окремих її структурних ланок зокрема.

Отже, для нормального здійснення інноваційної діяльності необхідна відповідно розвинена інфраструктура; ініціювати інноваційну діяльність повинні самі розробники, інакше попит на інновації завжди випереджатиме їхню пропозицію; рівень інноваційних розробок має відповідати світовому рівню або перевищувати його. Принципове поєднання названих чинників дає можливість визначити, наскільки достатньою є активність інноваційної діяльності в країні для забезпечення її перманентного й ефективного розвитку. Крім того, ці чинники найістотніше визначають масштаби, динаміку й інші кількісні та якісні характеристики інноваційного потенціалу, який у зв'язку з цим можна розглядати як один із найзначніших параметрів інноваційного процесу [8, ст. 201]..

З огляду на викладене можна дійти висновків, що стосуються обліку впливу зазначених чинників на інноваційну діяльність, частина яких має загальний характер, а решта належить безпосередньо до вітчизняних особливостей.

По-перше, інфраструктуру інноваційної діяльності потрібно приймати і враховувати в обсязі й складі, що забезпечує її нормальне здійснення в національній економіці. Це означає, що до складу інфраструктури інноваційної діяльності входять мікросистеми, які забезпечують практичну реалізацію розроблених або створених нововведень (упровадження нововведень у мікросистему користувача).

По-друге, якщо ініціацію інноваційної діяльності повинен здійснювати розробник, то до її інфраструктури обов'язково мають входити наукові підрозділи, що забезпечують розробку новацій і в такий спосіб, по суті, формують фонд нововведень або інноваційний заділ.

Отже, інфраструктура інноваційної діяльності має складатися з двох основних систем підтримки, що, з одного боку, забезпечують створення нововведень, а з другого -- сприяють якнайшвидшому впровадженню їх у практичну діяльність користувачів.

По-третє, такі інфраструктурні підрозділи мають бути забезпечені фінансовими активами, необхідними для виконання своїх функцій.

Отже, уже на стадії створення нововведення необхідна наявність особи, зацікавленої у позитивному кінцевому результаті його впровадження. Така особа стає інвестором інноваційної діяльності.

По-четверте, ініціація інноваційної діяльності розробником або творцем нововведення має бути чітко обґрунтована, щоб перед ним згодом не поставали проблеми зі збутом своєї продукції. Інакше творець нововведення стикатиметься з ризиком, який може нівелюватися лише перспективністю новації [13, ст. 318].

2.2 Інноваційна активність промислових підприємств України

Одним з найбільш важливих показників, що характеризують інноваційну сферу країни, є частка інноваційно-активних підприємств, тобто питома вага підприємств, що активно проводять інноваційну діяльність. Так якщо аналізувати період від 1995 року до 2007, то можна зробити висновок, про негативну тенденцію зменшення частки інноваційно-активних підприємств у загальній кількості промислових підприємств України з 26% у 1995 році до 11,5% у 2007 році. Зменшення інноваційної активності спричинено браком у підприємств власних коштів, а також великою вартістю кредитних ресурсів. Хронічний дефіцит фінансових ресурсів, як на рівні господарюючих суб'єктів, так і на рівні держави, зрештою призвів до втрати вітчизняного пріоритету на ряд не запатентованих вчасно винаходів, наприклад, на конструкцію соняшникової жатки, розробленої на вищому за світові аналоги рівні. Падає і загальний технічний рівень техніки, що пов'язано, перш за все, з відтоком із наукової сфери спеціалістів вищої кваліфікації.

Протягом 9 місяців 2004р. інноваційну діяльність у промисловості здійснювали 1047 підприємств або кожне дев'яте промислове підприємство України (табл. 3). З них 711 підприємств (67,9%) створювали та впроваджували технологічно нову чи значно удосконалювали продукцію.

Обсяг реалізованої інноваційної продукції за цей період становив 11,9 млрд.грн. або 5,2% загального обсягу реалізованої промислової продукції. Понад 80% (9,8 млрд.грн.) обсягу реалізованої інноваційної продукції приходиться на підприємства Донецької, Запорізької, Дніпропетровської, Харківської, Луганської, Закарпатської, Сумської областей, Автономної Республіки Крим та м.Києва.

Більша, ніж у середньому в Україні, частка інноваційних підприємств була у м.Києві, Кіровоградській, Харківській, Закарпатській, Київській областях та Автономній Республіці Крим (відповідно 37,6%, 23,2, 16,0, 13,5, 13,0 і 14,6%). У розрізі видів промислової діяльності серед підприємств, що займались виробництвом коксу та продуктів нафтопереробки, інновації здійснювало майже кожне четверте підприємство, у машинобудуванні, хімічній і нафтохімічній промисловості - майже кожне п'яте, металургії та обробленні металу - кожне восьме, харчовій промисловості - кожне десяте підприємство. Разом з тим, в легкій промисловості їхня частка становила 7,9%, в добувній, целюлозно-паперовій промисловості, видавничій справі і серед підприємств, що займались виробництвом деревини та виробів з деревини - менше 6, електроенергії, газу та води - 1,0% підприємств.

Із загальної кількості підприємств, що займались інноваційною діяльністю, 75,9% впроваджували нововведення, з яких 619 підприємств - інноваційну продукцію і 366 - нові технологічні процеси.

Таблиця 3

Інноваційна діяльність підприємств за 9 місяців 2004р. за регіонами [11]

Протягом січня-вересня 2004р. ними освоєно виробництво 3030 найменувань нової продукції, серед яких 596 - нової техніки. При цьому, порівняно з відповідним періодом попереднього року кількість найменувань вироблених нових видів машин, устаткування, апаратів, приладів збільшилась майже на третину. Серед впровадженої нової техніки 196 найменувань - електричне та електронне устаткування, 80 - транспортне, 62 - механічне, 52 - насоси, компресори і гідравлічні системи, 51 - машини для добувної промисловості і будівництва, 46 - для переробки сільськогосподарських продуктів, 34 найменування - сільськогосподарські машини.

Найбільше нової техніки освоєно підприємствами м.Києва (211 найменувань), Сумської (60), Донецької (59) та Запорізької (56 найменувань) областей.

У січні-вересні 2004р. інноваційну продукцію реалізовували 905 підприємств. Майже на кожному другому підприємстві її частка в обсязі промислової продукції становила менше 10%, на кожному п'ятому - 10-25%, на кожному сьомому - 25-50%, на кожному дванадцятому - понад 70%. Найбільший обсяг такої продукції реалізовано підприємствами машинобудування - 5,9 млрд.грн., майже 60% якого підприємствами, що виробляли транспортне устаткування, хімічної і нафтохімічної промисловості -1,7 млрд.грн., харчової - 1,4 млрд.грн.

Пожвавилась робота підприємств зі створення та впровадження нових чи значного удосконалення виробничих процесів. Порівняно з відповідним періодом минулого року їхня кількість збільшилась на 6,8% і становила 1168 процесів. Майже 60% прогресивних технологічних процесів впроваджено підприємствами м.Києва, Запорізької, Донецької та Харківської областей. У машинобудуванні створено та впроваджено 729 таких процесів, хімічній і нафтохімічній промисловості - 94, металургії та обробленні металу - 65, легкій промисловос- ті - 37 процесів.

Для здійснення нововведень підприємствами було придбано 168 нових технологій, з яких 30 за договорами про передачу права власності на об'єкти промислової власності або за ліцензіями на їхнє використання. Нові технології придбали 8,4% інноваційно активних підприємств. Найбільше їх придбано і використано підприємствами машинобудування (60 технологій), харчової промисловості (41), хімічної і нафтохімічної промисловості (25 технологій). Майже кожна четверта нова технологія придбана підприємствами м. Києва, кожна восьма - Харківської, кожна дванадцята - Донецької областей.

Механізацію і автоматизацію виробництва здійснювали 272 підприємства або 26% інноваційно активних підприємств. У цьому напрямі інноваційної діяльності працювали, в основному, підприємства машинобудування, харчової, хімічної і нафтохімічної промисловості, металургії та оброблення металу та легкої промисловості (відповідно 81, 64, 24, 20 і 15 підприємств). Понад 60% підприємств, що придбали нові засоби механізації і автоматизації виробництва, приходиться на м. Київ, Вінницьку, Дніпропетровську, Донецьку, Київську, Луганську, Харківську області.

Вище зазначені дані свідчать про по-перше, інноваційна активність, як підприємств, так і держави знижується. В других, знижуються обсяги експорту високотехнологічної продукції на світовий ринок. В 2006 р. експорт складав 1,45 млрд. дол. США - це лише 0,05% світового ринку і 4,8% від всього експорту України, хоча потенціал вітчизняного експорту високотехнологічної продукції значно більший і оцінюється приблизно в 10 - 15 млрд. дол. США, або 0,3 - 0,5 % світового експорту. Однією з важливих причин недостатнього використовування інноваційного потенціалу є відсутність адекватних організаційно - економічних структур, які б стимулювали його реалізацію. Перехід до ринкових відносин істотно змінив структуру джерел фінансування інвестицій та інновацій. У даний час основним джерелом є власні кошти підприємств. Структура джерел інвестицій у технологічне переозброєння української промисловості наблизилась до структури світового інвестиційного ринку, де 65 - 70% становлять власні кошти підприємств, з них приблизно 80% припадає на амортизацію і 20% на чистий прибуток. В Україні є вже певний позитивний досвід нових форм інноваційної діяльності - технополісів, технопарків. У цих структурах забезпечується безперервне відтворення інновацій, їх прискорена апробація, поєднання фундаментальних наукових досліджень і прикладних науково-технічних розробок, впровадження їх у виробництво [11].

Проаналізувавши динаміку показників інноваційної сфери промислових підприємств України, можна зробити висновок - аналізовані показники демонструють ряд небезпечних тенденцій, основні з яких:

- тенденція до збільшення частки обробної промисловості з низьким рівнем переробки;

- велика залежність від зовнішніх ринків через нерозривність внутрішнього, особливо для науково місткої продукції;

- мала питома вага витрат на інноваційну діяльність у ВНП.

Підсумовуючи викладене можна зробити узагальнюючий висновок, що на порядку денному стоїть питання розробки та запровадження механізму надання суттєвих пільг промисловим підприємствам, що розробляють та впроваджують інновації. Керівники підприємств вказують на відсутність попиту на інноваційну продукцію, тому необхідно забезпечити замовлення на інноваційну продукцію, зокрема - у рамках реалізації пріоритетних програм із енергозбереження та інформатизації. Потрібно поширити практику надання середньострокових кредитів із знижкою кредитної ставки тим підприємствам промисловості, які представляють вищі технологічні уклади і демонструють позитивну динаміку власного інноваційного розвитку.

РОЗДІЛ 3 ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО АКТИВІЗАЦІЇ ІННОВАЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ В УКРАЇНІ

З метою активізації інноваційного процесу в Україні вбачається за доцільне розробити і запровадити в практику норми та заходи законодавчого й організаційного характеру. Для затвердження на законодавчому рівні пропонується розробити норми, які б встановлювали:

1. Порядок оподаткування, згідно з яким розмір бази оподаткування прибутку підприємств та організацій зменшувався б на суму коштів, яка була ними спрямована безпосередньо на науково-технічну та інноваційну діяльність.

2. Механізм забезпечення "податкових канікул" для учасників реалізації інноваційного проекту на термін до трьох років з часу підписання інноваційної угоди.

3. Новий тип оподаткування, згідно з яким податковий тиск на товаровиробника кінцевої продукції глибокої переробки був би меншим за податковий тиск на виробника сировини чи напівфабрикатів - це конче необхідна вимога зламу негативної тенденції до сировинізації економіки України. Природним для ментальності українців і відповідним до геоекономічної та демографічної ситуації нашої держави є перехід від екологічно небезпечних, енерго- та матеріалоємних виробництв до новітніх ресурсоощадливих і наукоємних високих технологій.

Пропонується розробити і запровадити у практику організаційні заходи щодо:

- державного страхування та відшкодування можливих ризиків від інноваційної діяльності з урахуванням інтересів інноватора, винахідника та інвестора, проектів при їх венчурному фінансуванні;

- розвитку сучасної інноваційної інфраструктури, яка була б максимально пристосована до роботи в ринкових умовах. У межах останніх заходів, наприклад, пропонується розробити за участю Державного комітету України з питань науки та інтелектуальної власності, Міністерства освіти України, Державного комітету України з питань розвитку підприємництва та Державного інноваційного фонду міжгалузеву програму з активізації інноваційної діяльності у промисловості України. Її метою має бути підвищення інноваційної активності у промисловості за рахунок створення сприятливих умов для діяльності й активної спеціалізації учасників інноваційного процесу з метою плідної роботи та практичного використання результатів науково-дослідних робіт;

- створення та залучення до активної інноваційної, винахідницької та інвестиційної (до реального сектора економіки) діяльності фінансово-промислових груп в Україні.

ВИСНОВОК

Більшість передових промислових підприємств і організацій України усвідомили необхідність проведення інноваційної політики, проте невизначеність в структурній перебудові економіки і інші чинники, обумовлені національним менталітетом, перешкоджають приєднанню українських бізнесменів до світових інноваційних процесів.

Інновація - це використання в тій або іншій сфері суспільної діяльності (виробництві, економічних, правових і соціальних відносинах, науці, культурі, освіті і т. д.) результатів інтелектуальної праці, технологічних розробок, направлених на вдосконалення соціально-економічної діяльності.

Сучасна економічна теорія розрізняє п'ять основних типів інновацій:

- введення нового продукту (товарна інновація);

- введення нового методу виробництва (технологічна інновація);

- створення нового ринку товарів або послуг (ринкова інновація);

- освоєння нового джерела постачання сировини або напівфабрикатів (маркетингова інновація);

- реорганізація структури управління (управлінська інновація).

Під інноваційно активним підприємством розуміють підприємство, що займалось інноваційною діяльністю.

Для стимулювання інноваційної діяльності у промисловій галузі необхідні: мотивація працівників до інноваційної діяльності, зменшення міграції вчених; законодавчі зміни у галузі інноваційної діяльності щодо пільг і стимулів (зниження податків до підприємств, які розвиваються; удосконалення амортизаційної політики); розширення джерел фінансування; тісна співпраця з іноземними підприємствами, обмін досвідом; активізація діяльності технопарків шляхом державної підтримки; розширення практики надання інноваційним підприємствам середньострокових кредитів із зниженням процентної ставки.

Проаналізувавши динаміку показників інноваційної сфери промислових підприємств України, можна зробити висновок - аналізовані показники демонструють ряд небезпечних тенденцій, основні з яких:

- тенденція до збільшення частки обробної промисловості з низьким рівнем переробки;

- велика залежність від зовнішніх ринків через нерозривність внутрішнього, особливо для науково місткої продукції;

- мала питома вага витрат на інноваційну діяльність у ВНП.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Валдайцев С.В. Оценка бизнеса и инноваций. -- М.: ИИД “Филио”, 1997. - 216 c.

2. Валинурова Л.С., Кузьминих Н.А. Оценка уровня инновационного развития отраслей промышленности // Инновации 2007.- №6 (104).-с.42-47

3. Вікіпедія: http://uk.wikipedia.org/

4. Говоруха Ж.А. Питання розвитку інноваційної діяльності підприємств України // Актуальні проблеми економіки. - 2007. - №8(74). - с.107-115.

5. Гринев В.Ф. Инновационный менеджмент: Учеб. пособие. -- 2-е изд., стереотип. -- К.: МАУП, 2001. -- 152 с.

6. Гриньова В.М., Козирєва О.В. Соціально-економічні проблеми інноваційного розвитку підприємств: Монографія. - Х.: ВД «ІНЖЕК», 2006. - 192 с.

7. Зятковський І.В. Державна підтримка нових форм інноваційної діяльності промислових підприємств // Актуальні проблеми економіки 2007.-№ 6 (72).- с. 73-81.

8. Ілляшенко С.М. Управління інноваційним розвитком: Навч. посіб. -- 2-ге вид., перероб. і доп. -- Суми: ВТД «Університетська книга»; К.: Видавничий дім «Княгиня Ольга», 2005. -- 324 с.

9. Лапко О. Інноваційна діяльність у системі державного регулювання: Монографія. -- К.: Інститут економ. прогнозування НАН України, 1999. -- 342 с.

10. Санто Б. Сила инновационного саморазвития // Инновации. -- 2004. -- № 2. -- С. 5--15.

11. Статистична інформація http://ukrstat.gov.ua/

12. Твисс Б. Управление научно-техническими нововведениями. -- М.: Экономика, 1993. - 120 c.

13. Фатхутдинов Р.А. Инновационный менеджмент. -- Спб.: Питер, 2002. -- 400 с.

14. Федулова Л.І. Інноваційна економіка: Підручник. -- К.: Либідь, 2006. -- 480 с.

15. Федулова Л.І. Інноваційний розвиток промисловості України// Актуальні проблеми економіки 2007,-№ 3 (69).-с.83- 97.