Конкуренція: сутність, форми та її значення в становленні ринкових відносин

Конкуренція: сутність, форми та її значення в становленні ринкових відносин

Міністерство аграрної політики України

Полтавської державної аграрної політики

Кафедра економічної теорії та економічних досліджень

Міждисциплінарна курсова робота

з дисциплін загальноекономічної підготовки

на тему «Конкуренція: сутність, форми та її значення в становленні ринкових відносин»

2010

Зміст

ВСТУП

РОЗДІЛ 1 СУЧАСНІ ЕКОНОМІЧНІ СИСТЕМИ І СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО

1.1 Сутність, функції та види економічної конкуренції і особливості її проявів у сучасні та вітчизняній економіці

1.2 Сучасні проблеми становлення конкурентного підприємницького середовища та його захист в Україні

РОЗДІЛ 2 ХАРАКТЕРИСТИКА РИНКОВИХ СТРУКТУР ЗАЛЕЖНО ВІД СТУПЕНЯ ОБМЕЖЕННЯ КОНКУРЕНЦІЇ: МІКРОЕКОНОМІЧНИЙ АСПЕКТ

2.1 Значення, умови існування та механізм досконало конкурентних фірм і галузей

2.2 Неповна конкуренція і монополія в економіці України. Соціально-економічні наслідки монополії

2.3 Монополістична конкуренція та олігополія в сучасній економіці

РОЗДІЛ 3 ПРОБЛЕМИ НАЦІОНАЛЬНОЇ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ТА ПРІОРІТЕТИ КОНКУРЕНТНОЇ ПОЛТИКИ В УКРАЇНІ

3.1 Ресурсний потенціал економічного зростання як фактор конкурентоспроможності національної економіки

3.2 Конкурентоспроможність робочої сили: макроекономічний аспект

3.3 Значення інновацій для підйому конкурентоспроможності України

ВИСНОВКИ

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Сучасна світова економіка перебуває у стані глибоких змін, коли традиційні принципи та орієнтири структуризації та розвитку національного господарства втрачають свою дієвість через такі процеси як глобалізація, активний технічно-інформаційний прогрес. Виникає потреба у оновленні теорії та практики. Зокрема поняття «конкуренція» та «конкурентні відносини» потребують глибшого аналізу.

Проблема конкуренції в економічній науці є завжди актуальною, хоча поняття конкуренція, методи конкурентної боротьби та механізм конкуренції є досить детально проаналізованими багатьма дослідниками. Зокрема цими поняттями займалися такі зарубіжні та вітчизняні вчені, як А.Сміт, Д.Рікардо, Д.С.Міль, К.Маркс, А.Маршал, Ф.Еджуорт, Ф.Курно, Дж.Робінсон, Е.Чемберлін, Дж.Кейнс, Й.Шумпетер, Ф.А.Хайек, Ф.Найт, К.Р.Макконелл, С.Л.Брю, М.Портер, Г.Л.Азоєв, Д.Ю.Юданов, І.Дахно, А.Гальчинський, А.Чухно. Кожен з них залежно від свого часу відкривали певні сторони конкуренції.

Сама конкуренція є невід'ємною складовою ринкових відносин, тому вона піддається еволюції, як саме поняття так і методи її досягнення на практиці. Тобто поняття «конкуренція» завжди потребує додаткового вивчення та аналізу.

Сьогоднішня тенденція до глобальної інтеграції змушує пристосовуватися національним економікам до специфіки міжнародного ринку, що потребує нових конкурентних відносин, нової структуризації ринку. На сучасному етапі конкуренція є важливим та дієвим механізмом, який забезпечує високоефективність, пропорційність та динамічність ринкових відносин як у галузі виробництва, так і реалізації товарів чи послуг.

Проблематика конкуренції є особливо гострою і для національної економіки України. Останні роки існування України як незалежної країни вказали на ряд помилок , які перешкоджають подальшому розвитку багатьох сфер, зокрема і економічної. Пріоритетним питанням у розвитку економіки є забезпечення конкурентоспроможності національного виробника, досягнення її високого рівня. Але ми маємо ряд проблем пов'язаних з недосконалістю конкурентної та антимонопольної політики, невизначеністю конкурентної тактики та стратегії. Це зумовлено відсутністю необхідної бази: інституціональної структури, інструментів, спеціалістів, досвіду та інше - що також потребує детального дослідження такого ринкового явища як конкуренція.

РОЗДІЛ 1 СУЧАСНІ ЕКОНОМІЧНІ СИТЕМИ І СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО

1.1 Сутність, функції та види економічної конкуренції і особливості її проявів у сучасній та вітчизняній економіці

Конкуренція є основною частиною ринкової економіки, тому вона пройшла великий шлях розвитку. Класична та неокласична економічні школи трактували конкуренцію, як суперництво за найбільш вигідні умови виробництва та збуту товарів. При чому, до уваги бралися лише дві форми конкуренції - чиста конкуренція та монополія, як повна її протилежність, існування чогось середнього не передбачалося. Справжню революцію даного поняття спричинили Дж.Робінсон та Е. Чемберлін, які більшою мірою відобразили реальну ситуацію на ринку. Були детально розглянуті олігополія та монополістична конкуренція, а чиста конкуренція трактувалася як недосяжна, зауважуючи, що в реальній економіці не існує умов для чистої конкуренції.

Отже, в сучасній економічній науці має місце чотири основних типи конкуренції.

Чиста конкуренція має місце при існуванні на ринку таких умов:

- присутність на ринку великої кількості учасників, що, як правило, перешкоджає впливу на ціну товару;

- товари та послу повинні бути однорідними;

- входження та вихід з ринку повинні бути безперешкодними;

- володіння однаковою інформацією про товар, ринок, виробництво учасниками ринку;

- однакова забезпеченість ресурсами.

При монополії на ринку існує єдиний товаровиробник певного виду продукції, він має повну владу на формування ціни, забезпечення пропозиції даного товару. При спробі входження на ринок конкуренти зустрічаються з рядом перешкод: патенти та авторські права, монопольне володіння рідкісними ресурсами компанією-монополістом, високі капітальні та інвестиційні затрати для початку справи.

Монополія не є абсолютно негативним явищем, в деяких галузях присутність великої кількості учасників є небажаною ситуацією через їх технічну специфіку. Тоді має місце природна монополія. На приклад, вона характерна для комунального господарства, залізничної дороги, державних організацій. Ці галузі або належать державі, або знаходяться під її контролем.

Найпоширенішою формою конкуренції є монопольна конкуренція. Вона поєднала в собі як елементи досконалої конкуренції, так і монополії. Монопольна конкуренція є результатом диференціації товарів з метою, кожної фірми виділити свою продукцію, яка може мати велику кількість аналогів. Тобто, при вході на ринок суб'єкт пропонує певний товар чи послугу, який відрізняються від інших товарів чи послуг, представлених в даний час на ринку, але мають схожі корисні властивості, і зіштовхується з великою кількістю конкурентів. Особливістю недосконалої або монопольної конкуренції є те, що поняття самої конкуренції значно розширилося, і конкурентна поведінку може виникнути між різногалузевими виробниками. Наприклад, якщо покупець має певну суму грошей і хоче її витратити, то перед ним постає питання, що придбати, і це може бути не вибір між буханкою хліба 1-го чи 2-го Хлібозаводу, а або придбати хліб, або поповнити рахунку на мобільному телефоні. В цей момент вибору оператор мобільного зв'язку та Хлібозавод стають конкурентами, їх метою стає переконання, що їх товар є найпотрібнішим. При недосконалій конкуренції зростає вплив такого фактору як інформація, що може суттєво впливати на попит продукції.

Олігополія існує при невеликій кількості товаровиробників певної продукції на ринку, що дає їм змогу більше впливати на конкурентів різними маркетинговими прийомами, ніж це можливо при недосконалій конкуренції. В окремих випадках, з метою одержання більшого прибутку олігополісти можуть об'єднуватися. Таким видом олігополії є картель. Картель дає змогу його членам домовлятися про розподіл ринків збуту, розподіл ресурсів та встановлення договірної ціни, яка буде значно вищою за ринкову, але все ж нижчою від монопольної. В більшості країн світу картель є забороненою практикою.

Відповідно, можна дати узагальнене визначення конкуренції. Економічна конкуренція - це складна система взаємодії суб'єктів ринку, результатом якої є досягнення компромісів: рівноважного розподілу ресурсів, капіталів та прибутків - для сторони продавця-виробника, та максимальне задоволення потреб покупця - відповідні якісна та цінова сторони товару чи послуги.

Стосовно конкуренції існують різні концепції, в кожній з яких їй приділяють певні її функції.

Концепція, конкуренція як елемент ринкового механізму. Тут конкуренція є механізмом, що врівноважує попит та пропозицію, скоординовую та узгоджує поведінку суб'єктів ринку. Вона діє через попит, пропозицію та ціну.

За структурною концепцією, конкуренцію розглядають як критерій, за яким визначається тип структури галузевого ринку: ринок чистої конкуренції, монополії, монополістичної конкуренції чи олігополії.

Поведінкова концепція - конкуренція розглядається як змагальність на ринку. Більшість сучасних визначень конкуренції даються згідно цієї концепції. Тобто конкуренція є поведінкою суб'єктів ринку, а саме, це боротьба підприємців за одержання прибутку шляхом використання найвигідніших умов виробництва, збуту продукції. Закон України трактує конкуренцію як змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, мають можливість вибрати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання, не може визначити умови обороту товарів на ринку.

Функціональна концепція - конкуренція як боротьба старого з новим. Для того, щоб стати лідером потрібні абсолютно нові ідеї, впровадження не тільки нових товарі та послуг, а створення зовсім нових ніш в економіці витісняючи старі; потреба в радикальних інноваціях.

Отже, конкуренція виконує такі функції:

- рівноважна - досягнення збалансованості між попитом та пропозицією;

- стимулююча - стимулювання впроваджень досягнень науково-технічного прогресу у виробництво;

- ціноутворююча - визначення вартості товарів та формування ринкової ціни;

- санаційна - вибору найбільш ефективних форм власності та господарювання через механізм фінансового банкрутства;

- структурна - визначає тип структури галузевого ринку;

- розподільча - розподіляє між товаровиробниками ресурси, прибутки, ринки збуту;

- регулююча - щоб перемогти, підприємець повинен виготовляти товар, якому надає перевагу споживач;

- мотиваційна - підприємець,що пропонує кращу за якістю продукцію або виготовляє її за меншими витратами, одержує винагороду у вигляді прибутку.

Сучасний ринок характеризується глобалізацією, що в свою чергу створює абсолютно нові конкурентні відносини. Тобто, можна стверджувати про майбутню революцію у конкурентних відносинах. Так, у книзі Г.Хамела «Революція в бізнесі», йдеться мова про створення компаній ХХІ ст., основою яких є «нелінійні» інновації. Щоб увійти у майбутнє, треба відкинути практично все, що складали основу менеджменту ХХ ст. Конкуренція - це вже не «продукт проти продукту», «ефективність проти неефективності», а «нелінійна» інновація проти «лінійної» [20, с.35].

Але ідеї Г.Хамела вважають занадто революційними і вони піддалися жорсткій критиці, особливо через такі принципи: обов'язкове запровадження абсолютно нових видів бізнесу та будування майбутнього - ця справа є досить затратною та непередбачуваною, до того ж Хамел пропонує план створення компаній-лідерів, що не є досяжним для кожного.

Проблеми формування глобального ринку та способи існування в ньому суб'єктів господарювання тісно пов'язані з розвитком суспільства нового типу, де основними інструментами стають потужні інформаційні технології, це зумовлює, як вже зазначалося, виникненню нових конкурентних відносин, що в свою чергу вимагає додаткового детального дослідження. Для національної економіки, в тому числі і України, це означає, що прийшла доба економічних та соціально-культурних реформацій.

Конкурентне середовище сучасної української економіки досить складне. З одного боку, національний політичний курс направлений на посилення внутрішнього конкурентного середовища: демонополізація, приватизація, підтримка малого та середнього бізнесу. За часи незалежності, що супроводжуються поступовим рухом в ринкову економіку, на вітчизняному ринку з'явилися нові типи господарювання, утворення нових ринкових ніш, що загострило конкурентну боротьбу та надало нові потенціальні можливості для учасників ринку. Але безсистемність запровадження економічних перетворень в Україні не змогла забезпечити формування дієвого конкурентного середовища. З одного боку вітчизняна система конкурентного права відповідає міжнародним стандартам та адаптоване до відповідного законодавства Європейського Союзу, але з іншого боку - факти реального життя свідчать про її недосконалість.

Структура ринку України змінилася, так з 2000р. по 2005р. помітно збільшилася частка ринку з конкурентними ознаками та зменшилася частка з ознаками домінування та монополії. Проте збільшилася частка ринків з олігополістичною структурою [1, с.14]. Найвищим рівнем конкуренції характеризується такі види економічної діяльності як торгівля та посередництво, тобто сфера послуг, через швидкість та малозатратність інновацій в порівнянні з виробничою сферою. А найвищий рівень конкуренції мають паливно-енергетичний комплекс, транспорт та зв'язок - вони переважно відносяться до монополій.

1.2 Сучасні проблеми становлення конкурентного підприємницького середовища та його захисту в Україні

Як було зазначено, сучасні економічні відносини рухається в бік активної інтеграції, що тягне за собою серйозні структурні зміни ринку, особливо в країнах, що розвиваються. Інтеграція розглядається як інструмент глобальної конкуренції,а інформація, як ресурс, стала головним рушійним елементом.

Рух до глобалізації та інтеграції, звісно, не оминув і Україну. До останнього часу в основу визначення напрямів конкурентної політики та антимонопольного законодавства було покладено ліберальну концепцію ідеальної конкуренції, яка була сформована теоретиками часів раннього капіталізму, вона на півтора століття відстає від сучасності та значно втратила свою дієздатність. Сучасний ринок не має постійної структури, його учасники безперервно змінюються - малі підприємства об'єднуються, а монополісти розпадаються, утворюючи менші структури.

Основним економічним курсом нашої країни з початку незалежності був перехід до ринкових відносин, а одним з основних принципів - надання рівних можливостей всім, хто бажає займатися підприємницькою діяльністю в межах державного законодавства. Досить активною стала інтеграція до міжнародного ринкового простору, що в свою чергу потребує високий рівень конкурентоспроможності, як національної економіки в цілому, так і її окремих складових - підприємств. Та даний курс не зміг повністю виконати основні поставлені задачі через дуже серйозні помилки. По-перше, даний курс не має й на сьогодні чіткої системності. По-друге, неефективність правової бази. По-третє, при русі до міжнародної економічної інтеграції економіка України стала однією з найвідкритіших у світовій економіці, при чому національні підприємства залишилися беззахисними перед зовнішнім впливом. По-четверте, в напрямі конкурентної політики не були закладені еволюційні зміни конкурентної боротьби.

Основним інструментом щодо посилення конкурентного середовища передбачався у демонополізації, тобто розкрупнення великих підприємств, та підтримці малого та середнього підприємництва. Як наслідок, величезна кількість потужних виробничих та науково-технічних комплексів були зруйновані, а на основі них створені дрібніші господарюючі суб'єкти. Окрім цього, були зруйновані технологічні та господарські зв'язки. Саме ці дії відкинули економіку України значно назад, бо замість осмисленого кроку вперед, працездатність більшості галузей була значно ослаблена через порушення механізму розподілу ресурсів та капіталів. Безумовно держава діяла в рамках діючого законодавства, що виявило значні його вади.

Існують два шляхи забезпечення конкурентоспроможності національної економіки - верхній та нижній. Верхній шлях ґрунтується на освоєнні нових знань, технологій, запровадження інновацій. Якщо країна йде верхнім шляхом, то основним її завданням є підвищення продуктивності праці в межах інноваційних технологій, що вимагає високоосвіченої, кваліфікованої робочої сили з високим рівнем оплати праці. В свою чергу формується стабільний середній клас і соціальна макроструктура - підвищення рівня освіти та соціальних стандартів. Інтеграція у світову економіку нижнім шляхом базується на експорті продукції переважно добувної промисловості та галузей, що здійснюють первинну обробку та збагачення сировини для виготовлення напівфабрикатів. В цьому випадку високі технології та знання не використовуються. Зростає потреба у кадрах, які не потребують університетської бази знань. Конкурентною стратегією являється збільшення обсягів виробництва. Прагнення зменшення затрат задовольняється зменшенням оплати праці. Формування середнього класу стає неможливим. Значно скорочується національна економіка і країна перетворюється на сировинний придаток значно сильніших і розвиненіших країн, це деградує соціальну, економічну та культурну сфери країни.

На жаль, сучасні джерела формування конкурентоспроможності економіки України відповідають нижньому шляху її нарощування, що спричиняє відповідні соціальні наслідки [12]. При переході до верхнього шляху основні зусилля повинні бути спрямовані на збільшення ВВП за допомогою якісних параметрів. Орієнтирами для зрушень національної економіки повинно бути:

- збільшення рівня заробітної плати,скорочення субсидій на виробництво та імпорт і частки податків;

- збільшення частки домашніх господарств;

- скорочення частки промисловості та сільського господарства, збільшення інших видів діяльності - фінансової, охорони здоров'я, освіти.

Сьогоднішня необхідність у ретельному аналізі та критичного переосмислення моделі розвитку сучасної української економічної системи, зокрема і конкурентних відносин, зумовлюється реакцією на кризові прояви влади, соціальних суперечностей та й самої економіки.

Розвиток економіки України останніх років перебуває під значним впливом міжнародних ринків. Питома вага експорту у ВВП 2008р. становить 46,9%. Переваги відкритість економіки визначається конкурентним статусом її продукції.

Завдання держави полягає у формуванні культури конкурентних відносин, що сприятиме розвитку малого, середнього та великого бізнесу, впровадження нових принципів підприємницької діяльності. Основним завдання конкурентної політики повинно бути посилення конкурентоспроможність національного виробника не тільки в рамках національного економічного простору, а й на міжнародному, що пояснюється стрімкою інтеграцією. Завданням антимонопольної політики повинно бути не ліквідація великих монопольних компаній, а максимально зменшити їх зловживання, які можуть позначитися на економічній та соціальній стабільності. Негативними наслідками монополізму в Україні є спад виробництва, створення надприбутків, тінізація економіки, вилучення капіталів закордон, втрата наукового потенціалу, соціальних гарантій, духовних цінностей, зростання злочинності, корумпованість влади.

З-поміж видів економічної діяльності найвищим рівнем конкуренції характеризується торгівля та посередництво, частка таких ринків збільшується. Натомість в агропродовольчому секторі та машинобудуванні частка ринків з конкурентною структурою зменшилася, найнижчим рівнем конкуренції характеризується ринок паливно-енергетичного комплексу, транспорту та зв'язку. Найвищим рівнем монополізації відзначається транспорт та зв'язок, бо вони відносяться до монопольної діяльності.

Для ефективної міграції у міжнародне економічне поле Україна має піти верхнім шляхом розвитку економіки. Основним інструментом мають стати інноваційні введення, що якісно підвищить конкурентоспроможність національного виробника. Але для цього необхідна база: фінансові ресурси та інтелектуальний потенціал. До того ж, проведена демонополізація економіки України була своєрідною організаційною та інституціональною антиінновацією, яка практично унеможливила розробку і впровадження у виробництво технологічних інновацій, які вимагають великих витрат, а тому не під силу дрібним підприємствам. З 2000р. по 2009р. питома вага підприємств, що займаються інноваційною діяльність зменшилася на 5,2%, а загальна сума витрат на інноваційну діяльність має тенденцію до збільшення (див. додаток 1, 2). Дана тенденція свідчить про збільшення концентрації виробництва, що є позитивною тенденцією, бо сприяє накопиченню фінансових ресурсів, які йдуть на інноваційні впровадження. Це підвищує з якісної сторони конкурентоспроможність підприємства (прискорення виробничого процесу та покращення якості товару чи послуги). Що стосується малих та середніх підприємств, то необхідно розвивати сіткову форму співробітництва господарюючих суб'єктів з метою посилення взаємодії між ними та об'єднання ресурсних баз, тобто створення кластерів. Такі об'єднання активізують інноваційну діяльність, виникнуть нові можливості для ведення господарства. Відбудуться зміни у конкурентних відносинах, бо вони будуть базуватися не тільки суперництві, а й на взаємодопомозі. При чому, основна увага антимонопольної політики повинна бути прикута до контролю за цінами і не перешкоджати утворенню таких груп. А конкурентна політика повинна встановити чіткі межі діяльності господарюючих суб'єктів, визначити їх зобов'язання. В іншому випадку є активна загроза перетворення країни у постачальника дешевих ресурсів, руйнування чи зникнення цілих галузей.

Що стосується становлення малого та середнього підприємництва, слід прийняти наступні міри:

- необхідні дієві державні проекти, щодо підтримки малого та середнього підприємництва, які мають передбачати створення гнучкої системи надання підприємцям регіонів кредитів та фінансової допомоги, посередництва в контактах з інвестиційними фондами, лізинговими, ощадно-позичковими компаніями;

- зняти бар'єри вступу на ринки нових господарюючих суб'єктів через удосконалення системи реєстрації, лізингування, сертифікації, оподаткування, митного та адміністративного регулювання підприємницької діяльності;

- надання пільг при вході нових господарюючих суб'єктів на ринки з небажаною високим рівнем монополізованості;

- активізувати залучення коштів місцевих бюджетів, асоціацій, громадських об'єднань, організацій і підприємств на фінансування пріоритетних проектів;

Отже, сучасне українське економічне середовище потребує чіткої та дієвої нормативної бази, перебудови якісної та структурної організації управління, шляхи розвитку виробничого та інноваційного процесів.

РОЗДІЛ 2 ХАРАКТЕРИСТИКА РИНКОВИХ СТРУКТУР ЗАЛЕЖНО ВІД СТУПЕНЯ ОБМЕЖЕННЯ КОНКУРЕНЦІЇ: МІКРОЕКОНОМІЧНИЙ АСПЕКТ

2.1 Значення, умови існування та механізм досконало конкурентних фірм і галузей

Конкурентною фірмою вважається фірма,що продає свою продукцію на ринку з досконалою конкуренцією. За К.Р.Макконелом і С.Л.Брю прикладами ринку з досконалою конкуренцією є сільське господарство,фондові біржі та ринок іноземних валют. Метою діяльності конкурентної фірми та основою її діяльності є максимізація прибутку - один з парадоксів ринку досконалої конкуренції: кожна конкурентна фірма прагне до монопольного становища.

Досконало конкурентна фірма не має змог вливати на ціну, тому вона приймає її як належне. Попит з точки зору окремої конкурентної фірми не залежить від обсягів продажу. Незмога впливати фірми на ціну призводить до того, що граничний дохід конкурентної фірми буде дорівнювати ринковій ціні. Саме тому фірма буде зацікавленою у збільшенні обсягу виробництва для збільшення обсягів продажу. Граничний дохід в умовах досконалої конкуренції є незмінним. Ринкова пропозиція (пропозиція галузі) складається з обсягів пропозиції всіх фірм,що пропонують свою продукцію на ринку по будь-якій можливій ціні. Складові, від яких залежить ринкова пропозиція - це кількість фірм у галузі, середній розмір фірми в галузі, цін змінних ресурсів, що використовуються фірмами, технологія.

Крива пропозиції конкурентної фірми показує, який обсяг випуску продукції буде виробляти та пропонувати фірма, щоб максимізувати прибуток. Крива конкурентної фірми -- це частина кривої її граничних витрат МС, що розташована вище за АVС.

Рис 2.1 А - точка припинення операцій; В - точка самоокупності.

Точка самоокупності визначається, там де граничні витрати (МС) дорівнюють середнім сукупним витратам (АТС). Точка припинення операцій, це так ситуація, коли ціна нижча за мінімальні середні витрати фірма припиняє виробництво (Рис 2.1).

Досконала конкуренція обумовлює ефект розподілу ресурсів. Ресурси розподілені ефективно тоді,коли жоден із суб'єктів не має можливості покращити свій економічний стан без погіршення стану інших суб'єктів. Такий стан виключає неефективний розподіл ресурсів. Граничними умовами ефективності виробництва певного блага є;

MB=MC, (2,1)

де МВ - гранична корисність споживача;

МС - граничні витрати виробництва.

Жодна фірма поза галуззю не виявляє ініціативи щодо входження до цієї галузі. Галузь і кожна фірма в галузі будуть продовжувати здійснювати виробництво на тих самих рівнях, поки не зазнають впливу зміни одного з факторів попиту чи пропозиції.

Довгострокова крива ринкової пропозиції залежить від зміни на довгостроковому інтервалі рівня витрат галузі по мірі розширення обсягів випуску продукції. В залежності від цього вона може мати додатний або від'ємний нахил. Якщо середні витрати не змінюються залежно від зміни кількості фірм, що входять в галузь і виходять з неї, то в іншому випадку пропозиція галузі буде абсолютно еластична, і крива пропозиції, відповідно, буде горизонтальною.

Галузь з незмінними витратами -- це галузь, в якій ціни на фактори виробництва не залежать від зміни обсягу випуску продукції. Фірми в галузі мають незмінні середні витрати. (Незмінний ефект масштабу.) Довгострокова крива пропозиції галузі з незмінними витратами -- горизонтальна (Рис 2.2,а). Галузь із зростаючими витратами це галузь, в якій ціни на ресурси в довгостроковому періоді зростають, фірми в галузі мають зростаючі середні витрати. (Від'ємний ефект масштабу. Довгострокова крива пропозиції галузі із зростаючими витратами має додатний нахил. (Нахил втору.)(Рис. 2.2,б). Галузь зі спадними витратами -- це галузь, в якій ціни на фактори виробництва зменшуються по мірі розширення випуску продукції. (Додатний ефект масштабу.) Довгострокова крива пропозиції в такій галузі буде мати від'ємний нахил. (Нахил вниз.) (Рис 2.2.в).

Рис. 2.2 a) б) в)

а) галузь з незмінними витратами, б) галузь зі зростаючими витратами, в) галузь зі спадними витратами

Рівноважна ціна га досконало конкурентному ринку дорівнює з одного боку цінності для споживача кожної додаткової одиниці блага, з іншого, витратам виробництва цієї додаткової одиниці.

В досконало конкурентній економіці дії виробників, що прагнуть прибутку, приведуть до того розподілу ресурсів, який максимізує задоволення потреб споживачів.

2.2 Неповна конкуренція і монополія в економіці України. Соціально-економічні наслідки монополії

Сьогоднішній економічний курс країни направлений на становлення якісних ринкових відносин, які потребують високого рівня конкурентоспроможності національного виробника. Україні у спадок від соціалістичного минулого залишився ринок з великим рівнем монополізованості, де основним власником виступала держава, а отже і велика частка державної власності. Тому перші кроки на шляху до конкурентних відносин стали демонополізація та приватизація, посилаючись на такий принцип конкурентного ринку як велика кількість господарюючих суб'єктів. Але відсутність активних заохочуваних заходів з боку держави для появи нових господарюючих суб'єктів, дефекти правової бази стали результатом низького конкурентного рівня малого та середнього підприємництва та допустили значні негативні наслідки від монопольності ринку.

Сучасні ринкові перетворення в Україні супроводжуються роздержавленням власності та появою нових структурних одиниць, що в свою чергу мали привести до підвищення рівня конкурентоспроможності суб'єктів національної економіки.

Для аналізу структури ринку країни виділимо чотири типи ринків: чистої монополії (частка найбільшого підприємства перевищує 90%); з ознаками індивідуального домінування (частка найбільшого підприємства від 35 до 90%); з ознаками олігополії (частка трьох найбільших підприємств перевищує 50%); конкурентної структури. В період з 2001 р. по 2009 р. помітно зменшилася частка ринків з чистою монополією (з 11,8% до 6,5%), повільно розвиваються ринки з конкурентною основою (з 53,9% до 54,3%). Незначні зміни на ринках з ознаками індивідуального домінування - з 22,7% до 36,34%, збільшилася частка олігополістичних ринків - з 11,6% до 16,6% [1, ст.13]. Збільшення частки олігополістичних ринків потребує необхідність у постійному контролі з боку Антимонопольного комітету України - збільшується кількість зловживань. Найпоширенішим зловживанням є завищення цін,що являється результатом картельних змов. Так за 2009 р. кількість розглянутих заяв, скарг, звернень з приводу порушення законодавства про захист конкуренції Антимонопольним комітетом та кількість проведених ним перевірок значно зросла в порівнянні з 2008 (скарги, заяви, звернення - з 4923 од. до 5987од., перевірки - з 660 од. до 900 од.). Найбільше порушень припадає на агропромисловий комплекс - 17,9%, житлово-комунальне господарство - 17,8%, паливно-енергетичний комплекс - 10,1%, охорона здоров'я - 9%, будівництво - 8,7%транспорт - 7,5% (див. додаток 3).

Основою картелів є економічна концентрація,чим менше суб'єктів конкурує на ринку і чим вони потужніші, тим частіше перетинаються їх інтереси і тим сильніше бажання домовитися про ціну, розподіл капіталів та ресурсів. Це в свою чергу має як позитивні так і негативні наслідки. Ціна встановлена олігополістами значно завищена за ринкову, тому вона потребує жорсткого контролю державою. Концентрація капіталів є причиною створення надприбутків, які найчастіше «відходять у тінь». Концентрація ресурсів є бар'єром для входження у галузь нових суб'єктів господарювання. Але разом з тим концентрація має ряд позитивних моментів: високі прибутки олігополістів можуть бути направлений у розвиток галузі, запровадження інновацій, а концентрація ресурсів допоможе «по дружньому» розподілити ресурси між учасниками - це все сприятиме підвищенню продуктивності праці, зменшенням витрат та збільшенням оплати праці.

Сучасні монополізовані ринки мають два шляхи розвитку: у економічно розвинених країна намагаються використати позитивні наслідки монополій та олігополій жорстко їх контролюючи, у країнах,що розвиваються монополія проявляє себе з негативної точки зору.

Розглянемо позитивні та негативні соціально-економічні наслідки монополії. Позитивні наслідки.

Завдяки своїм масштабам монополіст може мати переваги у виробничо-збутових витратах. Експансіоністська поведінка монопольних компаній несе в собі потенціал до економічного зростання. Обсяг випуску монопольної фірми значно перевищує обсяг виробництва окремої фірми-конкурента, а політика мінімізації витрат дуже часто сприяє значному падінню цін у монополізованих галузях.

Компанія-монополіст може досягти значних переваг у трансакційних витратах. Величезна монополія здатна знижувати витрати адміністративного характеру, витрати на різні угоди та накладання договорів між окремими виробничими підрозділами, об'єднуючи у свою структуру суміжні стадії виготовлення продукції, збуту, обслуговування споживачів. В результаті об'єднань зусиль досягається значний економічний ефект.

Величезні монополістичні об'єднання вносять вагомий вклад у ВВП країни, забезпечуючи конкурентоспроможність національної економіки. Наприклад, в Україні основою для формування ВВП є підприємства-монополісти нафтогазової галузі, електроенергетики, металургійного комплексу, вони займають перші місця в рейтингах за обсягами валового доходу та експорту.

Монополії, які являють собою групу підприємств, які пов'язані технологічною залежністю, взаємними поставками продукції, тощо, несуть у собі потенціал планування та планомірності. У межах такої монопольної фірми виникає єдність власності з розгалуженими виробничим процесом. Монополіст координує ринкові ціни та обсяг продукції, контролює відносини з постачальниками і конкурентами, впливає на попит споживачів і темпи розвитку галузі, здійснює жорсткий облік ресурсів та їх раціональний розподіл між окремими виробниками, управляє величиною інвестицій. Ринкові процеси стають керованими та підконтрольними, знижується невизначеність та непередбачуваність господарської сфери, обмежується банкрутство фірм.

За умов інформатизації та глобалізації світової економіки наявність і утвердження монополій не знищує, а лише видозмінює конкуренцію, переводячи її в русло інноваційної активності, переставляючи акценти з жорсткої боротьби за розорення і витіснення конкурента з традиційного місця на ринку на пошук перспективних можливостей, ще не використаних потенціалами суперниками. Це зумовлює певне пом'якшення конкурентної боротьби, відхід у минуле її найбільш руйнівних проявів, підвищення інтенсивності конкурентної боротьби на тих ділянках і втих сферах, де технічний прогрес відбувається найдинамічніше, руйнуючи усталені пропорції та породжуючи нові потенціальні ринки.

Монополісти характеризуються широким можливостями великомасштабного фінансування, вагомим науково-технічним потенціалом, сукупністю економічних, технологічних, організаційних факторів, які необхідні для реалізації відкриттів та нововведень. Тобто фірми-монополісти мають більший інноваційний потенціал, ніж малі господарюючі об'єкти. Інноваційна діяльність монополіста є гарантією та умовою збереження свого монопольного становища.

Монополістичні фірми володіють значним інвестиційним потенціалом. Одним із джерел інвестицій є надприбутки. За Й.Шумпетером, монопольний прибуток виступає стимулом, рушійною силою нововведень і одночасно винагородою за нововведення.

На монопольних підприємствах рівень заробітної праці є істотно вищим,ніж на підприємствах, які функціонують в умовах сильної конкуренції. Монополіст також надає значні соціальні гарантії та забезпечує нормальні умови праці для чисельного персоналу компанії, що сприяє підвищенню його добробуту.

Монополісти іноді беруть участь у заходах соціального характеру, займаються активною доброчинністю та спонсорською діяльністю, встановлюючи та підтримуючи тісні зв'язки з громадськістю. Це робиться задля підвищення престижу компанії.

Але разом з тим, панування монополій в тій чи іншій галузі можуть призвести до певних проблеми.

При монопольній організації ринків має місце алокативна неефективність. Завищення цін і зниження обсягів виробництва порівняно з їх конкурентам призводять до втрат суспільства, які виражаються у недовиробленому продукті та у зниженні суспільного добробуту. Ці витрати мають назву «мертвий вантаж монополії».

Відсутність в галузі ефективних механізмів конкурентної боротьби монопольне становище на ринку може спричинити мотиваційну неефективність. Витрати фірми-монополіста на виробництво будуть значно вищими від відповідних витрат конкурентної фірми. Надприбутки можуть спрямовуватися не у виробничий процес, а на створення бар'єрів для конкурентів.

З метою підтримки монопольної влади та збільшення прибутків монополія зазнає невиробничих витрат на надлишкову диференціацію продукції, утримання надлишкових потужностей, рекламу, підкуп державних чиновників, судові витрати.

Монополісти можуть використовувати надприбутки для інвестування у соціально неефективні види діяльності з метою посилення монопольної влади.

Діяльність монополій посилює диференціацію доходів у суспільстві, наслідком чого можуть стати соціально-політичні конфлікти. Можливості пошуку привабливіших для споживача варіантів вибору товарів є обмеженими, що зумовлює консерватизм покупців. Ліквідуючи рівноважну ціну та її регулятивну роль, монополісти сприяють перерозподілу частини доходів товаровиробників, аутсайдерів і споживачів на свою користь. Різниця між рівнем монопольно високих (монопольно низьких) цін, з одного боку, і вартістю (конкурентною рівноважною ціною) продукції, з другого, -- це не що інше, як трансферт частини споживчих доходів виробникові. Нерідко саме через механізм ринкового ціноутворення монопольні структури привласнюють значну частину економічних ресурсів нації, знижуючи її добробут.

Монополісти часто зловживають своїм становищем, порушуючи правові, економічні, етичні норми і правила поведінки на ринку, завдаючи шкоду своїм конкурентам.

Спостерігається тенденція до стримування науково-технічного прогресу. У багатьох випадках прагнення уникнути збитків від морального старіння функціональних активів послаблює стимули монополій до нововведень. Тактика поведінки фірм-монополістів полягає у тому, що, коли їх становище захищене, вони не схильні проявляти інноваційну активність, але тільки виникає загроза появи конкуренції на даному ринку, інтерес до інновацій і науково-дослідницької діяльності різко зростає.

Монополія може спричинити негативні зовнішні ефекти не тільки в економічній, але й у політичній і правовій сферах суспільства. Небезпека полягає в тому, що приватні економічні інтереси монополістичних структур слугують визначальним мотивом політичних рішень і юридичних норм. Така тенденція дедалі більше проявляться в умовах глобалізації. Міжнародні монополії прагнуть окрім економічної, політичної та ідеологічної влади. Це в свою чергу зумовлює ситуацію двовладдя і динамічну рівновагу, що склалася між транснаціональним капіталом, з одного боку, і державою - з другого. Ця ситуація може набирати дві форми - від прямого протистояння до цілком конструктивного і взаємовигідного співробітництва.

Монополія є неоднозначним явищем, і які вона матиме соціально-економічні наслідки залежить, перш за все, від контролю за нею, тобто від антимонопольної та конкурентної політики держави. Так найсприятливіші умови для негативних наслідків монополії є нестабільна економіка, де мають місце відсутність розвинених ринкових відносин, асиметрія інформації, низька ефективність системи інституційно-правового регулювання.

Із подальшою будовою якісних ринкових відносин у вітчизняній економіці, окремі проблеми породжені монополіями вдасться подолати. Для покращення ефективності антимонопольно-конкурентного регулювання потрібне скорочення масштабів тіньової економіки та корупції;зменшення кількості державних органів регулювання та контролю монополій,чіткий розподіл функцій між різними контролюючими органами, покращення законодавчої бази.

За сучасної глобальної інтеграції більшу конкурентоспроможність має великий бізнес, тому держава, окрім обмеження влади монополій повинна сприяти їх конкурентному розвитку на міжнародному ринку. Це дасть змогу одержувати не тільки значні прибутки фірмам, але й величезні внески до бюджету країни. Додаткові кошти можуть направлятися на розвиток інших необхідних галузей економіки, які сприятимуть їх розвитку, та у соціальну сферу, що допоможе покращити добробут народу.

2.3 Монополістична конкуренція та олігополія в сучасній економіці

Поняття монополія в наш час є дуже суперечливим, що викликає неоднозначне ставлення до неї як держави так і суспільства. Практика багатьох сучасних країн довела, що наслідки монополії залежать від державного контролю за нею та стану економіки. Вже зазначалося, що за нестабільної, невизначеної економіки монополія проявляє свої негативні наслідки: тінізація економіки, корумпованість влади, відтік капіталів за кордон. І навпаки, при стабільній економіці з якісними ринковими відносинами, правильному контролі держави монополії мають значні позитивні соціально-економічні наслідки: раціональний розподіл ресурсів та капіталів, активна інноваційна діяльність, значні вклади до бюджету країни, соціальні витрати. Це все сприяє покращенню добробуту країни. Тобто монополісти повинні сприяти розвитку своєї країни, що є своєрідною платою за монопольне становище.

Новий рівень розвитку економічних відносин відкрив парадокс сучасної конкуренції. Виявляється, що конкуренція та темпи науково-технічного прогресу є практично несумісними речами та мають не пряму, як вважалося раніше, а зворотну залежність, що в свою чергу змушує шукати нові стратегії економічного розвитку. Постає питання необхідності концентрації виробництва, яке приведе до повернення трестівських форм, що і забезпечить міжнародну конкурентоспроможність та ефективність національного господарства. Безсумнівно, така ситуація на ринку дає дуже малі шанси для існування малого та середнього підприємництва, бо вони тепер вважаються тягарем на шляху до макроінтеграції та гальмом науко-технічного прогресу.

Серед таких переваг монополії над досконалою конкуренцією є такі:

- монополія дозволяє розгорнути великомасштабне виробництво, одержати економію в масштабі та досягти у такий спосіб мінімальних виробничих витрат на одиницю продукції;

- створю достатні стимули для проведення досліджень. Одержання можливості вдосконалення виробничого процесу вимагає великих фінансових ресурсів.

- може забезпечити достатній діапазон споживчого вибору і сприяти розробці нових продуктів.

Концентрація внутрішнього виробництва дає змогу модернізувати галузі з високими капітальними затратами. Так, завдяки картельній практиці в Японії в 1955-1970 рр. було успішно проведено модернізацію чорної металургії, вугледобувної промисловості, суднобудування, нафтопереробки, виробництва хімічних добрив. У Північні Кореї в машинобудуванні, електроніці, текстильній промисловості, чорній і кольоровій металургії, нафтохімії та суднобудуванні здійснилося примусове злиття приватних компаній, що призвело до утворення високо монополізованих виробничих структур [6, с. 20].

Більшість розвинених країн дозволяють своїм компаніям діяти як монополісти, бо їх існування є важкоподоланим бар'єром для входження на ринок зарубіжних конкурентів. До того ж , підвищується ефективність виробництва національних компаній.

З усього вище сказаного можна зробити висновок, що паралельно з процесами концентрації виробництва, злиття та поглинань у економічно-розвинених країнах світу конкуренція набула абсолютно нового значення і трансформуються в інтеграцію, кооперацію та координацію між вітчизняними підприємствами (які трансформуються у кластери - об'єднання за територіальним принципом) та фінансово-промислові групи (об'єднання за ознакою капіталу).

Отже, сучасний ринок має такі відмінні ознаки:

- інтернаціоналізація виробництва, як наслідок висока відкритість національних економік;

- високе значення інформаційної забезпеченості та комунікативность;

- впровадження інновацій;

- використання у виготовленні одного інноваційного продукту сукупності технологій, якими володіють різні підприємства.

Отже, на сучасному етапі економічних відносин - розвиток міжнародної господарської діяльності та посилення конкуренції, до основних факторів виробництва додалися інтелектуальний капітал та міжнародні інформаційні ресурси. За таких умов середнє та мале підприємництво втрачає свою актуальність і для забезпечення конкурентоспроможності національного виробника на міжнародному ринку, економічно-розвинені країни світу віддають перевагу великим монопольним об'єктам, які грають значну позитивну роль у національній економіці.

РОЗДІЛ 3 ПРОБЛЕМИ НАЦІОНАЛЬНОЇ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ТА ПРІОРІТЕТИ КОНКУРЕНТНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ

3.1 Ресурсний потенціал економічного зростання як фактор конкурентоспроможності національної економіки

Ресурсний потенціал є одним з чинників, що може впливати на конкурентоспроможність національної економіки.

М. Портер виділяє чотири стадії розвитку конкурентоспроможності національної економіки країни:

- конкурентоспроможність на основі факторів (людські ресурси: кваліфікація і вартість робочої сили; фізичні ресурси: доступність і вартість земельних наділів, води, корисних копалин, лісових ресурсів, джерел енергії тощо; ресурс знань: сума наукової, технічної і ринкової інформації, що впливає на створення товарів і послуг; грошові ресурси: кількість і вартість капіталу, який може бути пущений в обіг на фінансування бізнесу; інфраструктура: тип, якість існуючої інфраструктури (транспортна система, системи зв'язку, система банківських платежів, охорона здоров'я, житловий фонд, установи культури - все те, що обслуговує функціонування бізнесу і робить країну привабливою як місце проживання і плата за користування);

- конкурентоспроможність на основі інвестицій;

- конкурентоспроможність на основі інновацій;

- конкурентоспроможність на основі багатства.

Природно-ресурсний потенціал -- важливий фактор розміщення продуктивних сил, який включає природні ресурси і природні умови. Природно-ресурсний потенціал є багатокомпонентним. Виділяють такі його складові: мінеральні, земельні, водні, лісові, біологічні, рекреаційні, кліматичні та космічні ресурси В основі економічної класифікації природних ресурсів лежить їх поділ на ресурси виробничого й невиробничого, промислового й сільськогосподарського, галузевого й міжгалузевого, одноцільового та багатоцільового призначення. За ознакою вичерпності ресурсів, ресурси поділяють на невичерпні: сонячна енергія, енергія води, вітру, та невідновлювані - корисні копалини.

Для адекватного використання природо-ресурсного потенціалу, необхідна його оцінка. Існує виробнича (технологічна) та економічна оцінка. Перша -- характеризує економічні результати використання природних ресурсів, друга -- економічні наслідки дії на навколишнє природне середовище (переважно це економічні втрати від забруднення чи порушення природного середовища). Для економічної оцінки природних ресурсів застосовують передусім методичні підходи, засновані на категоріях ренти та ефективності.

Для розміщення галузей народного господарства велике значення мають кількісні параметри певного виду ресурсу. За народногосподарським значенням запаси корисних копалин поділяють на такі групи: балансові, використання яких економічно вигідне, тобто вони відповідають промисловим вимогам за якістю сировини і гірничотехнічними умовами експлуатації; позабалансові, які при наявному рівні технології експлуатувати економічно не вигідно.

Під мінеральними ресурсами розуміють сукупність різних видів корисних копалин, які можуть бути використані за сучасного рівня розвитку продуктивних сил. За характером використання мінеральні ресурси поділяються на групи: паливно-енергетичні, рудні й нерудні. На їх базі розвиваються такі важливі галузі промислового виробництва, як чорна і кольорова металургія, електроенергетика, машинобудування, хімічна промисловість та ін.

Земельні ресурси виступають територіальною базою розміщення народногосподарських об'єктів, системи розселення населення, а також основним засобом виробництва (в першу чергу сільського і лісового господарства). Всі землі України незалежно від їх цільового призначення, господарського використання і особливостей правового режиму відносяться до земельних ресурсів і складають єдиний земельний фонд держави.

Водні ресурси виступають джерелом промислового і побутового водопостачання, а тому відіграють вирішальну роль у розвитку всього народного господарства та у життєдіяльності населення.

Лісові ресурси відіграють важливу роль у збереженні навколишнього середовища та господарській діяльності людей, слугують важливим сировинним фактором для розвитку галузей народного господарства.

Рекреаційні ресурси забезпечують відновлення та розвиток життєвих сил людини, витрачених у процесі трудової діяльності, тобто слугують для регенерації здоров'я і підтримки працездатності населення. До рекреаційних ресурсів відносять об'єкти і явища природного походження, які можуть бути використані для лікування, оздоровлення, відпочинку, туризму. До їх складу входять бальнеологічні (мінеральні води, грязі), кліматичні, ландшафтні, пляжні та пізнавальні ресурси. Вони розміщені практично на всій території України, однак їх територіальне розміщення є дуже нерівномірним.

На сьогодні основним напрямом використання природо-ресурсного потенціалу є ресурсозбереження. Воно забезпечує економію природних ресурсів та зростання виробництва продукції при тій самій кількості використаної сировини, палива, основних і допоміжних матеріалів. Основні стратегічні напрями ресурсозбереження можуть бути зведені до таких: комплексне використання мінерально-сировинних і паливних ресурсів; впровадження ресурсозберігаючої техніки і технології; широке використання в галузях переробної промисловості вторинної сировини; стабілізація земельного фонду, відновлення родючості землі, рекультивація відпрацьованих кар'єрів тощо; ефективне регулювання лісокористування, підтримання продуктивності лісів, активне лісовідновлення; збереження рекреаційних ресурсів при розміщенні нових промислових об'єктів.

На сьогодні особливо актуальним є вторинний ресурсний потенціал. У більшості країнах приділяють велику увагу розширенню напрямків використання маку лату, полімерної вторинної сировини, деревини, скла,металу.

Актуальним є впровадження енергозберігаючих технологій, у зв'язки з високими темпами за останні два століття вичерпування невідновлюваних природних ресурсів.

В цілому комплексний розвиток усіх напрямів ресурсозбереження дасть змогу сформувати нову основу господарювання, що базується на економному використанні наявної ресурсної бази, оптимальному співвідношенні первинних і вторинних ресурсів та маловідходному виробничому циклі. Для цього необхідні відповідні інновації в даній сфері. Саме вони забезпечать найкраще використання ресурсного потенціалу, що дасть змогу фірмам отримувати вищі прибутки і сприятиме підвищенню конкурентоспроможності національної економіки.

3.2 Конкурентоспроможність робочої сили: макроекономічний аспект

Сучасна глобалізація та створення міжнародних ринків, зокрема і ринку праці, стимулює до додаткових детальних досліджень ринку та ринкових явищ. Особливо актуальними є конкурентоспроможність робочої сили на макрорівні. Макроекономічний рівень дослідження конкурентоспроможності людських ресурсів охоплює все населення країни, що формує собою пропозицію робочої сили. Тому конкурентоспроможність робочої сили є умовою забезпечення як конкурентоспроможність підприємства так і національної економіки в цілому. За таких умов критеріями оцінки конкурентоспроможності робочої сили стає зростання суспільної ефективності виробництва та задоволення потреб.

Якісними характеристиками конкурентоспроможності робочої сили на рівні суспільства пов'язані з формуванням людського капіталу: знання, досвід, навички, здоров'я - це все сприяє підвищенню продуктивності праці, ефективності ринку праці та всього суспільства.

Можна виділити такі основні групи чинників,які пливають на конкурентоспроможність робочої сили:

- стан економіки та ринків: загальна кон'юнктура національного ринку, галузева структура національної економіки, співвідношення реального та тіньового ринку, співвідношення цін на ринку ресурсів, розвиток ринкової інфраструктури, ринкових механізмів та інноваційних процесів,ступінь інтегрованості національної економіки;

- політико-інституційні чинники: державна політика зайнятості,державне регулювання підприємства;

- соціально-демографічні чинники: соціально-демографічна структура населення, рівень життя населення (рівень освіченості, здоров'я, соціальні гарантії);

- технологічні чинники: науково-технічна політика держави, технологічний спосіб виробництва, питома вага наукомістких виробництв і продукції;

Конкуренція на ринку праці, на відміну від економічної конкуренції, є дуже жорсткою і може призвести до негативних соціально-економічних наслідків. Перш за все на конкурентоспроможність робочої сили є кон'юнктурні умови, що відображають відношення між попитом та пропозицією робочої сили. В Україні кількість офіційно зареєстрованих безробітних поступово зменшується, так з січня 2007 р. по березень 2010 р. їх відсоткове відношення до працездатного населення становить - 2,8% до 1,8%, але навантаження на робоче місце значно зросла, навантаження на 10 вільних робочих місць з 50 до 83. Це зумовлюється тим, що потреба підприємств у працівниках має тенденцію зниження - з 177,7 тис. осіб до 71 тис. осіб.

Спотворення механізму ринкового ціноутворення на ринку ресурсів через низьку оплату праці порівняно з капіталом, не викликає зацікавленості у суб'єктів господарювання проводити технологію низькопродуктивного обладнання, що гальмує розвиток конкурентоспроможності робочої сили.

Зниження рівня заробітної плати в перехідній економіці, спотворення її економічного змісту та сутності, не врахування у витратах праці вартості професійного навчання та підготовки, створили негативні передумови до навчання, перенавчання, постійного підвищення кваліфікації. Низька оплата праці, відсутність гідної трудової зайнятості зі своєї кваліфікації та професійного профілю на вітчизняному ринку праці призводять до зниження рівня конкурентоспроможності осіб, що мають високу кваліфікацію, науковий ступінь. Висококваліфікована робоча сила на вітчизняному ринку незапотребувана, тому має місце трудова міграція, до того ж вона перетворилася на джерело дешевої робочої сили, що виконує низькокваліфіковані чи взагалі некваліфіковані види робіт.

В умовах нерозвиненості елементів ринкового механізму створюються передумови для розвитку тіньового сектору економіки. В таких умовах різко зростає тіньова зайнятість, наслідки якої є протирічними: з одного боку, тіньова зайнятість зменшує тиск безробіття через створення додаткових робочих місць, з іншого боку, часом гарантії працевлаштування отримують люди, які не мають належної освіти і які є неконкурентними в офіційному секторі економіки. Тому займаються робочі місця, на які потенційно можуть бути претенденти, що мають вищі освітньо-кваліфікаційні характеристики, і з точки зору суспільства різко знижується суспільна ефективність використання людських ресурсів та гальмується розвиток конкурентного середовища.

За сучасних умов глобалізації та інформатизації кваліфікаційні знання, навички та вміння швидко старіють, тому необхідним є забезпечення навчання на протязі всього трудового періоду людини.

Для забезпечення формування конкурентоспроможності в цілому необхідне комплексне вирішення взаємопов'язаних завдань стимулювання розвитку виробництва, технологічної модернізації, якісного підвищення характеристик робочої сили, розвитку елементів ринкової інфраструктури, підвищення життєвого рівня тощо.

3.3 Значення інновацій для підйому конкурентоспроможності України

Законом України «Про інноваційну діяльність» інновації визначено як новостворені (новозастосовані) і (або) вдосконалені конкурентоспроможні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшує структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери.

Основою сучасної конкурентоспроможності виступають інновації - техніко-технологічні, організаційні, структурні, інституціональні - саме вони створюють конкурентні переваги і дозволяють країнам, що ними володіють, посідати гідне місце в суспільно-цивілізаційному розвитку. Отже, ключовим завданням економічної політики України є підвищення її конкурентоспроможності на інноваційних засадах і створення для цього відповідних умов.

Серед чинників формування і підтримання умов конкурентоспроможності є проведення конкурентної політики, адекватної мірі розвитку економічної системи й такої, що стимулюватиме виникнення перелічених інновацій. Процеси розробки і впровадження того чи іншого виду інновацій тісно взаємопов'язані, взаємозалежні та не можуть здійснюватися автономно один від одного. Наприклад, відсутність відповідних організаційних чи інституціональних інновацій не спричинить розробку і впровадження техніко-технологічних і структурних інновацій і, навпаки, відсутність останніх робить перші два види малоефективними.

Необхідність урахування системності впровадження інновацій при проведенні конкурентної політики до останнього часу в Україні практично не бралася до уваги. Основний акцент робився здебільшого на здійсненні організаційного та інституціонального реформування. Проте обрані засоби не можна назвати інноваційними, навпаки, вони породили антиінновації в організаційному, інституціональному й особливо в структурному реформуванні, призупинивши тим самим розробку техніко-технологічних інновацій.

Порівняно з більшістю економічно-розвинених країн Україна не використовує повною мірою інноваційних факторів зростання. В країні до цього часу не створено умов для належного фінансування розвитку науки та освіти, стимулювання інвестицій у технологічні інновації. Сьогодні вартість наукомістких технологій, комп'ютерного програмного забезпечення, ліцензій, патентів тощо в національному багатстві України становить лише 0,1%. В основному загальна кількість витрат на інноваційну діяльність має тенденцію до збільшення - з 2000 р. по 2009 р. - з 1760,1 до 7949,9 млн. грн. З них на дослідження і розробки - з266,2 до 846,7 млн. грн., придбання нових технологій - з 72,8 до 115,9 млн. грн. Але загальна частка підприємств, які займаються інноваційною діяльністю знижуються (з 18 до12,8%), це свідчить про поступове збільшення економічної концентрації. Зокрема серед промислових підприємств, питома вага які займаються інноваційною діяльність теж зменшується: з2000 р. по 2009 р. - з 14,8 до 10,7%. Впровадження нових технологічних процесів у промисловості за ці роки збільшилося -з 1403 до 1893. Але питома вага реалізованої інноваційної продукції в обсязі промисловості має схильність дот зменшення - з 6,8 до 4,8%, що свідчить про неефективність використання інноваційного потенціалу (див. додаток 1, 2).

Проблемами розвитку національної інноваційної системи слід вважати такі.

Відсутність чіткої концепції інноваційних національних пріоритетів, цілеспрямованого, послідовного та системного управління інноваційними процесами з боку держави, незадовільне інституційне забезпечення інноваційних зрушень, нестабільність, фрагментарність та суперечливість нормативно-правової бази інноваційної діяльності.

Існування системних проблем у розвитку наукової та науково-технічної сфери, деградація інтелектомістких секторів національної економіки, недостатнє використання інноваційного потенціалу української науки та освіти. За останні роки, незважаючи на зростання обсягу виконаних наукових і науково-технічних робіт в Україні, їхня питома вага у ВВП постійно скорочується [5].

Незадовільне фінансування наукової та науково-технічної діяльності.

Низька інноваційна діяльність вітчизняних господарюючих суб'єктів.

Неготовність національної економіки до повноцінного функціонування в глобальних мережах та структурах.

Таким чином, забезпечення високоякісної конкурентоспроможності національного товаровиробника, що ґрунтується на інноваційних зрушеннях, залежить перш за все від внутрішніх факторів розвитку національної інноваційної системи. Сучасні прогресивні структурні зрушення повинні враховувати світові тенденції науково-технологічного розвитку, органічно поєднуватися з політичними,економічними, інституційними, соціально-психологічними та культурними факторами інноваційної діяльності. Це в свою чергу потребує дійової стратегії підвищення конкурентоспроможності національної економіки та свідомого цілеспрямованого регулювання.

Для забезпечення нормального існування інноваційної діяльності, що позитивно впливатиме на національну конкурентоспроможність національного виробника потрібні наступні дії:

- розвиток наукомістких галузей, що потребують науково-технічні розробки для якісного покращення продуктивності праці;

- концентрація матеріальних, фінансових та інтелектуальних ресурсів для інноваційного розвитку; збільшення частки ВВП, що інвестується у дослідження та науково-технічні розробки;

- концентрація фінансових, матеріальних та інтелектуальних ресурсів на розвиток галузей з високотехнічним виробництвом;

- розвиток інфраструктури інноваційної системи;

- створення ефективної системи державних замовлень на науково-технічну продукцію;

- стимулювання та підтримка розвитку перспективних інноваційних підприємств;

- заохочувати суспільство до споживання наукомісткої продукції, нарощування інвестицій розвиток інтелектуального капіталу, збільшення оплати праці в наукомістких галузях;

- підтримка великого підприємництва - потужних національних корпорацій, які мають потенціал до високої конкурентоспроможності на міжнародному ринку високотехнологічної продукції.

За сучасних умов міжнародної глобалізації економіки для забезпечення конкурентоспроможності національного виробника «якісним шляхом» необхідний високий рівень інноваційної діяльності. А на це потрібні значні як фінансові, матеріальні так і інтелектуальні ресурси. На міжнародному ринку інновації є не тільки запорукою успіху, а і являють собою умовою існування на ньому. Інформація починає виступати головним фактором виробництва, природно виникає потреба у інтелектуальних ресурсах, а це стимулює розвитку науки та освіти. До того ж, підприємства, основою яких є інноваційна діяльність, зазвичай мають великі прибутки, значна частина яких перерозподіляється державою у соціальну сферу, таким чином покращуючи добробут народу.

Висновки

Сучасна світова економіка перебуває у стані глибоких змін, коли традиційні принципи та орієнтири структуризації та розвитку національного господарства втрачають свою дієвість через такі процеси як глобалізація, активний технічно-інформаційний прогрес. Виникає потреба у оновленні теорії та практики. Зокрема поняття «конкуренція» та «конкурентні відносини» потребують глибшого аналізу.

Згідно поведінкової концепції, конкуренція - це змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, мають можливість вибрати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання, не може визначити умови обороту товарів на ринку.

На сьогодні існує чотири типи конкуренції: досконала конкуренція, монополія, олігополія, монопольна конкуренція.

Сучасний ринок має такі відмінні ознаки:

- інтернаціоналізація виробництва, як наслідок висока відкритість національних економік;

- високе значення інформаційної забезпеченості та комунікативность;

- впровадження інновацій;

- використання у виготовленні одного інноваційного продукту сукупності технологій, якими володіють різні підприємства.

Сучасний активний рух до міжнародної глобалізації потребує високого рівня конкурентоспроможності національної економіки. Існує два шляхи підвищення конкурентоспроможності: верхній та нижній. Щоб розвиватися верхнім шляхом країні необхідні значні фінансові ресурси для впровадження інноваційних процесів, які мають покращити якісні характеристики товару чи послуги, що і визначатиме їх конкурентоспроможність. Рух же нижнім шляхом зробить країну сировинним придатком іншої, яка є економічно сильнішою.

В Україні для забезпечення конкурентоспроможності національного виробника необхідно рухатися верхнім шляхом, тобто необхідні інноваційні зміни. Для цього необхідні значні фінансові ресурси. Економічна концентрація допоможе сконцентрувати виробництво, ресурси та капітал. Саме тому мале та середнє підприємництво втрачає свою актуальність, якщо фірми діють один проти одного. Міжгосподарські відносини набувають нових пріоритетів, конкуренція набула абсолютно нового значення і трансформуються в інтеграцію, кооперацію та координацію між вітчизняними підприємствами.

Отже, для посилення національної конкурентоспроможності значно дієвішими є великі компанії, які часто займають монопольні та олігопольні позиції на вітчизняному ринку. Це в свою чергу стимулює нове відношення до монополії, бо великі господарські суб'єкти мають значно більше переваг ніж малі.

Однією з найбільших переваг великих корпорацій є монопольні надприбутки, які державі необхідно контролювати від «відпливу» за кордон або у тіньову економіку. Монопольні надприбутки перш за все повинні направлятися у інноваційну діяльність та соціальну сферу, це дозволить як покращити національну конкурентоспроможність так і підвищити суспільний добробут.

Процес глобальної інтеграції змусив переглянути саме поняття конкуренція, її значення як у міжнародних господарських відносинах так і у національній економіці. Сьогоднішня тенденція до глобальної інтеграції змушує пристосовуватися національним економікам до специфіки міжнародного ринку, що потребує нових конкурентних відносин, нової структуризації ринку. На сучасному етапі конкуренція є важливим та дієвим механізмом, який забезпечує високоефективність, пропорційність та динамічність ринкових відносин як у галузі виробництва, так і реалізації товарів чи послуг.

Список використаних джерел

1. Аптекар С. Розвиток конкуренції в Україні. - 2009. - №7.

2. Буянова Н. Основні функції та стан конкуренції в Україні//Формування ринкових відносин в Україні. - 2007. - №6.

3. Годляк Ю. Теоретичні аспекти конкурентоспроможності стратегічних галузей Української економіки//Актуальні проблеми економіки. - 2006. - №6.

4. Горняк О. Розвиток теоретичних підходів до аналізу взаємозв'язків ринкових структур, конкуренції та концентрації//Економічна теорія. - 2009. - №1.

5. Гражевська Н. Забезпечення конкурентоспроможності національної економіки в глобальному постіндустріальному вимірі//Економіка України. - 2008. - №9.

6. Грецький Р. Теоретичні підходи до визначення природи і сутності конкуренції//Формування ринкових відносин в Україні. - 2007. - №12.

7. Кіндзерський Ю. Проблеми національної конкурентоспроможності та пріоритети конкурентної політики в Україні//Економіка України. - 2006. №8.

8. Макконелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс: принципы, проблемы, політика. Москва, Республика, 1995. Т.2.

9. Мартиненнко В. Методи оцінки конкурентоспроможності суб'єктів господарювання//Формування ринкових відносин в Україні. - 2008. - №10.

10. Марцин В. Конкуренція як засіб антимонопольного регулювання ринків та місце в ньому держави//Економіка. Фінанси. Право. - 2007. - №10.

11. Механік О. Інновації, Історія їх виникнення, суть та значення для підвищення конкурентоспроможності України//Формування ринкових відносин в Україні. - 2006. - №2.

12. Паламарчук Г. Проблеми концентрації виробництва в Україні//Економіка України. - 2008. - №11.

13. Попова В. Конкурентоспроможність економіки України: джерела формування та соціальні наслідки//Економіка України. - 2008. - №8.

14. Пуцентейло П. Конкуренція як економічна категорія//Економіка АПК. - 2007. - №4.

15. Стрембіцька Л. Конкурентоспроможність робочої сили: макроекономічний аспект досліджень//Формування ринкових відносин в Україні. - 2004. - №9.

16. Тарановська Н. Новітні прояви конкуренції в суспільстві, яке базується на знаннях//Економіка України. - 2008. - №2.

17. Трецький Р. Теоретичні підходи до визначення природи і чутності конкуренції//Формування ринкових відносин в Україні. - 2007. - №12.

18. Филюк Г. Конкурентна політика України та напрями її вдосконалення в умовах глобалізації//Формування ринкових відносин в Україні. - 2009. - №4.

19. Филюк Г. Соціально-економічні наслідки монополії: теоретичні і прикладні аспекти//Економіка України. - 2008. - №1.

20. Чепурна О. Сутність та концепція конкуренції як передумови конкурентоспроможності//Формування ринкових відносин в Україні. - 2009. - №3.

21. Швиданенко О. Концептуальні фактори розвитку конкуренції у макроінтегрованому просторі//Формування ринкових відносин в Україні. - 2006. - №6.

22. Шнипко О. Конкуренція як специфічна форма конфлікту і співіснування суб'єктів ринку//Економіка І прогнозування. - 2005. - №1.

Додатки

Додаток 1

Інноваційна активність

Додаток 2

Впровадження інновацій на промислових підприємствах

Додаток 3

Структура визнаних порушень законодавства про захист економічної конкуренції за галузями