Модель сталого розвитку та організаційний механізм її впровадження в Україн

Модель сталого розвитку та організаційний механізм її впровадження в Україн

Модель сталого розвитку та організаційний механізм її впровадження в Україні

Аналіз наслідків реформування економіки України протягом 90-х років дозволяє констатувати, що реалізація непродуманої екологічної політики тільки загострила успадковані з радянських часів диспропорції, в тому числі в природно-ресурсній сфері, що і послужило однією з причин гальмування успішного просування в Україні моделі повноцінної ринкової економіки. Однією з визначальних рис домінуючої ще донедавна політики стала відсутність єдиної стратегії державного управління, направленої на реалізацію балансу еколого-економічних інтересів. Згідно своїх міжнародних зобов'язань Україна, як член ООН, повинна була до 2002 р. розробити Національну стратегію сталого розвитку, але, на жаль, слід констатувати, що це зобов'язання залишилось невиконаним.

Між тим довгострокова стратегія України щодо інтеграції до ЄС означає, зокрема, поступове наближення до відповідних стандартів природоохоронного законодавства та забезпечення дієвості механізмів їх впровадження. Ефективність таких зусиль залежить від темпів екологічних реформ в державі, які відбуваються сьогодні. Але домінує думка, що Україна не в змозі самостійно забезпечити багатомільярдні витрати для гармонізації свого екологічного законодавства з вимогами €С. Більш того вважається, що навіть за найоптимістичнішими прогнозами Україна може розглядатися як можливий кандидат на вступ до ЄС не раніше ніж через 10 років. Тому сценарій майбутніх членів ЄС-країн Центральної та Східної Європи (ЦСЄ) щодо залучення визначальних коштів від ЄС на досягнення гармонізації свого екологічного законодавства з вимогами ЄС для України є несприятливим. Отже, враховуючи тенденції сучасного етапу розвитку, необхідно більш активно ініціювати нові форми міжнародної співпраці, що дозволять мобілізувати як зовнішні, так і внутрішні резерви України для збереження, відтворення та сталого управління власним довкіллям.

Така теза визначає необхідність опрацювання наукових підходів щодо організаційного механізму сгановлення ринкових реформ в Україні в тісній взаємозалежності з процесом екологізації і курсом на сталий розвиток. Тільки в такому контексті, можливо усунення існуючого антагонізму у відносинах «виробництво - навколишнє середовище» і вихід України на траєкторію економічного зростання. При цьому зміст структурної перебудови макроекономічної моделі розвитку полягає в тому, щоб забезпечити (поряд зі згортанням і ліквідацією неефективних еколого-небезпечних, не задовольняючих еколого-безпечним вимогам підприємств ) достатні темпи впровадження сучасних конкурентноздатних і беззбиткових виробництв і видів діяльності.

Екологізація виробництва та раціональне використання природних ресурсів мають стати пріоритетними напрямками державної політики в здійсненні соціально-економічних реформ, необхідною умовою та підґрунтям формування національної екологічної доктрини, повна офіційна версія якої до останнього часу, на жаль, в Україні відсутня. Виходячи з розуміння суті цього терміну можна консгатувати, шо лише чітко сформульована програма дій щодо збалансованого еколого-економічного розвитку економіки може призвести до позитивних зрушень в напрямі економічного зростання. Тому розробка екологічної доктрини в контексті становлення загальнонаціональної стратегії сталого розвитку може розглядатися як найважливіша віха і основа державоутворення, де Україна може наочно продемонструвати не тільки свою прихильність до проголошення принципів еколого-безпечного розвитку в масштабах єдиного еколого-економічного простору, але і чітко визначити основні напрями сталого розвитку на найближчі роки.

В зв'язку з цим, концепція національної екологічної доктрини, як підґрунтя розвитку екологічного менеджменту, мас базуватись на принципах:

пріоритетності ідеї сталого розвитку в контексті економічної і екологічної безпеки країни та її регіонів;

системності і комплексності в здійсненні стратегії розвитку системи екологічного менеджменту як якісно нової ідеології управління;

послідовності та цілеспрямованості через розробку зваженої стратегії розвитку системи екологічного менеджменту і конкретного організаційно-економічного механізму на кожному етапі її становлення;

спадкоємності в розвитку екологічного менеджменту через призму духовних екологічних цінностей, систему екологічного виховання і освіти, культурної спадщини.

Тільки таким чином Україна зможе гідно інтегруватися в світовий економічний простір, забезпечити необхідний рівень економічної і екологічної безпеки і добробут її населення.

Ініціатива створення власної національної екологічної доктрини цілком правомірна і підтримується світовою спільнотою, в тому числі такими фінансовими інститутами, як Всесвітній банк, Європейський банк реконструкції і розвитку та іншими. Так, Всесвітній банк, що вносить істотний внесок у розв'язання глобальних екологічних проблем і впливає помітним чином на екологічну ситуацію і політику різних країн, активно почав розробляти нову екологічну стратегію, що направлена на краще управління природними ресурсами і довкіллям, зменшення бідності і досягнення сталого зростання. Частиною цієї роботи стала підготовка регіональним департаментом Всесвітнього банку для Європи і Середньої Азії (ЄСА) Проекту регіональної стратегії, яка вже набула свого початкового розвитку.

Таким чином, сьогодні суспільство має реальну можливість переломити негативні тенденції і почати радикальне поглиблення ринкових реформ з врахуванням екологічного фактору. Це передбачає реалізацію політики цілеспрямованого сприяння розвитку ефективних вітчизняних виробництв; становленню національного екокапіталу; активній підтримці створення в Україні сучасної конкурентоздатної еколого-безпечної економіки. її формування на сучасному етапі вимагає підвищення ролі держави із залученням усього арсеналу ринкових інструментів, при одночасному активному здійсненні і петиту ціональних перетворень, направлених на підвищення ефективності і конкурентноздатності вітчизняних підприємств за рахунок заохочення їх конкуренції на внутрішньому ринку і прагнення вийти в лідери на світовому; контролю за діяльністю природних монополій, сприяння адаптації міжнародних вимог щодо оздоровлення навколишнього природного середовища та втілення їх в національних природоохоронних стандартах.

Одночасно має трансформуватися і процес нормотворчості, направлений, передусім, на системне правове забезпечення економіки України на шляху інтеграції в світовий еколого-економічний простір. Основну увагу при цьому необхідно сфокусувати на законодавчому режимі і конкретизації * основ регіоналізації відносно створення ефективних регулюючих та заохочувальних механізмів збереження довкілля.

Досвід більшості європейських країн свідчить про те, що управління просторовим плануванням є одним з основних шляхів підвищення ефективності використання суспільно-економічного та містобудівного потенціалу. При цьому гармонізація соціальних, економічних та екологічних суспільних відносин є запорукою сталого розвитку населенних пунктів.

У науковій літературі існує багато різних тлумачень сталого розвитку, але найбільш цитоване - визначення комісії Брундтланда в доповіді „Наше спільне майбутнє": „Сталий розвиток - це такий розвиток, при якому задовольняються потреби теперішнього часу, не ставлячи під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби".

Ідеологічною платформою та базисом нової моделі розвитку суспільства стала концепція сталого розвитку, прийнята в Ріо де Жанейро і зафіксована в Декларації по навколишньому середовищу та Програмі дій „Порядок денний на 21 століття": Стратегія має бути реалізована таким чином, щоб ріпною мірою забезпечити задоволення потреб у розвитку і збереженні навколишнього середовища як для нинішніх, так і майбутніх поколінь."

На подальших конференціях у Люцерні (Швейцарія, 199.3 p.); Софії (Болгарія, 1995 р.); Орхус (Данія, 1998 p.); а також у процесі підготовки до п'ятої конференції у Києві (Україна, травень 2003 р.), до процесу.довкілля для Європи" долучилися всі країни Європи, Північної Америки, Кавказу та Центральної Азії, міжнародні організації та інститути, включаючи Європейську Комісію, ЄЕК ООН, Екологічну програму ООН (ЮНЕЙ), Європейське регіональне представництво ВООЗ (ВООЗ/ЄВРО), Організацію з економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), Раду Європи, Організацію з безпеки та співробітництва у Європі (ОБСЄ), Світовий банк, Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), Регіональний екологічний центр (РЕЦ) для центральної та Східної Європи, організації громадянського суспільства та інші основні інституції.

Визначення сталого розвитку включає дві визначальні ідеї:

задоволення потреб, зокрема першочергових, необхідних для існування найбільших прошарків населення;

необхідність обмежень, що зумовлено здатністю навколишнього середовища задовольняти теперішні й майбутні потреби.

Здебільшого сталий розвиток розглядається з позицій трьох аспектів:

екологічна сталість, яка означає екологічний розвиток;

економічна сталість, що визначає еколомічний поступ розвитку;

соціальна сталість, яка припускає соціальну прийнятість розвитку. Як відмічають вчені Т. Галушкіна (2000 p.), Є. Хлобистов (2004 p.), нині сформовано три групи визначень сталого розвитку, де під сталим розуміється розвиток, що забезпечує :

продуктивність природних ресурсів ("біологічне визначення");

різноманіття окремих видів в екосистемах у процесі експлуатації чи під будь-яким іншим антропогенним впливом ("екологічне" визначення);

* економічний розвиток за умов відсутності загроз виснаження наявних ресурсів для майбутніх поколінь ("економічне" визначення). Модель1' стійкого розвитку, яка визначається в Порядку денному на XXI століті як система гармонійних відносин, що реалізовує збалансоване соціально орієнтований, економічно ефективний і природозахисний розвиток країни на користь задоволення потреб нинішнього і майбутнього поколінь, передбачає існування трьох основних компонент стійкого розвитку: соціальної, економічної та екологічної. Кожна з компонент базується на загальних принципах стійкого розвитку і в той же час має свої особливості, цілі та імперативи функціонування і взаємодії в рамках інтеграційного механізму і єдиної політики стійкого розвитку.

Як констатують фахівці, постає питання, а чи відповідає цим визначенням сучасне українське трактування концепції сталого розвитку? Точнішим, мабуть, був би термін „збалансований розвиток, тобто такий, що має збалансовану динамічну рівновагу між компонентами інтегративної геосистеми "природа - суспільство". Збалансованість - це пропорційність, баланс - кількісне співвідношення між елементами системи, іцо визначає збереження її якісних характеристик". Таким чином, сталий (збалансований) розвиток - це розвиток, що забезпечує певний тип рівноваги, тобто баланс між соціально-економічними та природними його складовими, тобто рівновага та збалансованість повинні лежати в основі регіонального розвитку. Якщо виходити з визначення сталого розвитку, яке запропоновано в межах Проекту Закону України про Концепцію переходу України до сталого розвитку (2000 p.), то можна констатувати, що сталий розвиток - це система взаємоузгоджених управлінських, економічних, соціальних, природоохоронних заходів, спрямованих на формування системи суспільних відносин на засадах довіри, партнерства, солідарності, консенсусу, етичних цінностей, безпечного навколишнього середовища, національних джерел духовності. В основу сталого розвитку покладено невід'ємні права людини на життя та повноцінний розвиток. При цьому стратегічною метою сталого розвитку України є досягнення збалансованості співіснування природного середовища, держави і суспільства на основі демократичної, толерантної, плюралістичної та екологічно орієнтованої соціально-економічної політики, відкритої димамічно-інтегрованої в глобальні процеси економіки, забезпечення національної безпеки держави, гармонійних суспільних відносин та рівноправного міжнародного співробітництва.

У цьому ж Проекті проголошується, що державна політика щодо сталого розвитку базується на таких основних принципах:

збалансованість розвитку українського суспільства - паритетність економічної, соціальної та екологічної складових, визнання неможливості тривалого поступального розвитку суспільства в умовах деградації природного середовища;

- забезпечення екологічно та техногенно-безпечних умов життєдіяльності населення;

утвердження гуманізму, демократії і загальнолюдських цінностей, розвиток громадянського суспільства та залучення широких верств населення до державотворчих процесів;

підтримка і підвищення ролі всіх секторів громадянського суспільства та забезпечення вільного доступу його членів до екологічної інформації та правосуддя для захисту своїх невід'ємних прав і свобод;

забезпечення еколого-економічної збалансованості розвитку окремих регіонів на фоні тісної міжрегіональної господарської взаємодії за умови узгодження з загальнонаціональними потребами та інтересами національної безпеки;

встановлення рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами для сприяння сталому розвитку всіх країн світу.

Стратегічні завдання сталого розвитку представлені у вигляді матриці стратегічних завдань сталого розвитку (табл. 2.1).

Матриця стратегічних завдань сталого розвитку

Таблиця 2.1

Таким чином, принцип збалансованості є визначальним для забезпечення сталого розвитку. Сталий розвиток можна визначити як запропоновану світовим співтовариством, поглиблену сучасну концепцію "бажаного суспільного розвитку, що ґрунтується на стратегії оптимізації всієї діяльності людства в його взаємодії з довкіллям". С. Дорогунцов та О. Ральчук визначають сталий розвиток як баланс інтересів поколінь у межах конкретної еколого-економічної системи, "де покоління кінця горизонту і планування" повинні мати рівень безпеки не менший, ніж "покоління на початку горизонту і планування" .

Л.С. Гринів пов'язує можливість сталого розвитку з практичною реалізацією ноосферної концепції та через забезпечення стабільного функціонування еколого-економічної системи .

О. Веклич відмічає, що ідея сталого розвитку "базується на узгодженні економічного процесу із збереженням природно-ресурсного потенціалу з метою забезпечення життєвих потреб нинішнього і майбутнього поколінь" . У цьому контексті охорона навколишнього природного середовища та раціональне використання природних ресурсів розглядається не як самоціль, а як невід'ємна частина прогресу соціального розвитку. Основною концепції сталого розвитку є паритетність відносин у тріаді "людина - господарство - природа". Заслуговує уваги визначення сталого розвитку бельгійського еколога Д. Девуйста (Dimitri Devuyst) "як багатовимірної концепції, що може бути усвідомлена через підхід, який передбачає соціальну частину як об'єкт управління, екологічну - як обмеження, економічну - як інструментарій. Мова йде про сприйняття системи цінностей, в якій економічна ефективність вимірюється соціальними потребами всіх людей на планеті, а не лише згідно з бажанням певних індивідів".

Таким чином, на сучасному етапі переходу до сталого розвитку можуть бути створені рамкові умови, що забезпечують можливість спільного, внутрішньо збалансованого функціонування тріади "природи - населення -господарства".

Ряд вчених висловлюють думку, що концепції та принципи сталого розвитку є "загально методологічною основою" розробки державної політики у сфері регіонального та державного управління з урахуванням особливостей регіону або країни. Вважаємо за доцільне розглядати концептуальні положення сталого розвитку як принципи дії при розробці державних і регіональних програм соціально-економічного розвитку.

У цьому контексті більш доцільно говорити про еколого-збалансований розвиток, який, на думку авторів, є не лише синонімом поняття "сталий", а й містить у собі цілеспрямовану домінанту щодо забезпечення екологічних пріоритетів розвитку держави і цим самим відображає ключову ідею національної екологічної доктрини.

Концептуальні засади її формування, як свідчать фахівці Інституту проблем ринку та економіко-екологічних досліджень HAH України, ще опрацьовані недостатньо, що є, можливо, причиною того, що до цього часу в законодавчому полі України відсутня Загальнодержавна стратегія сталого розвитку. Тому Концепція сталого розвитку є ні що інше, як ключ до розуміння взаємозв'язку між навколишнім середовищем і розвитком суспільства. Досягнення соціальної рівноваги можливе лише завдяки докорінним змінам в моделях споживання, розподілу природних ресурсів і відповідно, у способі життя. Сталий розвиток неможливий без політичних перетворень і намірів провести відповідні перетворення, на рівні соціально-економічного і науково-технологічного розвитку, використання та забруднення природних ресурсів, антропогенних, техногенних навантажень на навколишнє природне середовище. Окремі континенти, держави та території є складовими частинами, своєрідними підсистемами біосфери, яка справедливо вважається єдиною, цілісною глобальною системою. Екологічні проблеми звичайно є глобальними за своєю сутністю, але для конкретної країни - загальнодержавними. За специфікою виникнення та методами вирішення переважну більшість їх слід вважати такими, шо мають переважно, регіональний характер. Гострота екологічних, економічних і соціальних проблем органічно й нерозривно залежить від специфіки територіального розміщення продуктивних сил, спеціалізації виробництва та рівня соціально-економічного розвитку того чи іншого регіону.

Важливим фактором, що забезпечує сталий розвиток суспільства, є створення економічних, соціальних, культурних, правових та інших умов для гармонійного розвитку і соціально позитивного способу життя особистості, реалізації загальновизнаних світовим співтовариством конституційних прав і свобод людини. Потребам та принципам сталого розвитку сучасного суспільства відповідає тип гармонійної та всебічно розвиненої, фізично здорової, освіченої і духовної особи, яка веде активний спосіб життя. Розвитку особистості та інтересам суспільства сприяє поступальний розвиток економіки та суспільства, формування сильної держави, забезпечення соціальної консолідації, яка є необхідною умовою як зміцнення демократичних інститутів, так і становлення громадянського суспільства.

Всесвітній Самміт в Йоханесбургу у 2002р. засвідчив, що, не дивлячись на документи, прийняті в Ріо-де-Жанейро, суспільство продовжує нефективно використовувати природні ресурси, що веде до деградації навколишнього середовища та виникнення нових екологічних проблем. Незважаючи на особливу гостроту, узгоджена в Ріо-де-Жанейро глобальна концепція сталого розвитку, на жаль, не набула в Україні досгатнього поширення. Загальносвітова програма "Порядок денний на XXI ст." не знайшла досі належного відображення ні в суспільній думці, ні в національних програмах, ні в державній політиці та економічній системі України.

Пріоритетними напрямками державної та територіальної політики задля здійснення соціально-економічних реформ з необхідною умовою формування національної екологічної доктрини (розробка якої в контексті становлення стратегії сталого розвитку є дуже важливою) повинні стати, на думку Б.В. Буркинського та Т.П. Галушкіної раціональне використання природних ресурсів та екологізація виробництва, оскільки Україна повинна продемонструвати не тільки свою направленість на проголошення принципів сталого розвитку, а й чітко визначити основні пріоритети екологозбалансованої політики на найближчі роки.

Досягти такої консолідації та масової підтримки влади можна лише за умови, що головною метою і реальним пріоритетом розвитку соціальної держави і економіки є здійснення державою такої політики, яка буде спрямована на забезпечення певного рівня добробуту своїх громадян, підтримку соціально вразливих груп населення, на затвердження в суспільстві соціальної справедливості. Ефективна соціальна політика у поєднанні з розкутістю ініціатив найбільш активної частини населення покликана збалансувати інтереси та консолідувати суспільство на основі надійних соціальних гарантій і впевненості в завтрашньому дні.

Очевидно, що сталий розвиток територій повинен виходити з інтегрального врахування трьох аспектів, хоча, як правило, в реальному житті переважно лише економічній складовій приділяється увага з боку суб'єктів господарювання. Звичайно, відносна важливість різних сфер життя, які розглядаються через призму трьох аспектів, відрізняються на об'єктивному та адміністративному рівнях. Разом із тим слід зазначити, що в Україні досі не існує у правовому полі національної концепції сталого розвитку, яка б визначала принципи, напрями й цілі збалансованого розвитку країни. Однак вже зроблено перші кроки до офіційного визначення всесвітньої стратегії сталого розвитку:, створено Національну комісію сталого розвитку України, підготовлено проект Концепції сталого розвитку України, розроблено Цілі розвитку тисячоліття, затверджено Концепцію сталого розвитку населенних пунктів України. Згідно з останнім документом „Сталий розвиток населених пунктів - це соціально, економічно і екологічно збалансований розвиток міських і сільських поселень.спрямований на створення їх економічного потенціалу, повноцінного життєвого середовища для сучасного та наступних поколінь на основі раціонального використання ресурсів (природних, трудових, виробничих, науково-технічних, інтелекгуальних тощо), технологічного переоснащення і реструктуризації підприємств, удосконалення соціальної, виробничої, транспортної, комунікаційно-інформаційної, інженерної, екологічноїінфраструктури, поліпшення умов проживання, відпочинку та оздоровлення, збереження та збагачення біологічного різноманіття та культурної спадщини".

Концепція є основою для розроблення відповідних нормативно-правових актів і програм соціально-економічного розвитку населених пунктів, забезпечення скоординованої діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування з розв'язання практичних завдань на державному, регіональному і місцевому рівні.

Однак, на жаль, необхідно визнати, що чітко ідеологія екологозбалансованого розвитку в регіональному вимірі ще однозначно не визначена.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Борщук С, Загорський В. Концепція сталого розвитку і проблеми оптимізації еколого-економічних систем // Регіональна економіка. - 2005. -№3.-С. 113-119.

Веклич О.О. Сучасний стан та ефективність економічного механізму екологічного регулювання // Економіка України. - 2003. - № 10. -С. 62-70.

Галушкіна Т.П., Сударкін О.О. Сталий розвиток прибережних зон: комплексне управління та нова співпраця / Веб-сторінка конференції International Conference on Freshwater, Bonn, Germany; http://www.water-2001.de/2001 c.3-4.

Гринів Л.С. Концептуальні засади просторової парадигми екологічно збалансованої економіки // Регіональна економіка. - 2001. - № 4. -С.54

Дорогунцов С.І., Ральчук О.М. Управління техногенно-екологічною безпекою парадигми сталого розвитку: концепція системно-динамічного вирішення. - К.: Наукова думка, 2001. - С. 38-65

Європейське майбутнє - у поглибленні відносин з НАТО // Уряд, кур'єр. - 2005. - 24 лют. - С. 21