Населення та трудові ресурси

Населення та трудові ресурси

Населення та трудові ресурси

Поняття трудовий потенціал

Узагальнюючим показником процесу становлення й розвитку людини в трудовій діяльності є трудовий потенціал суспільства. Слово «потенціал» звичайно називають кошти, запаси, джерела, які можуть бути використані, а також можливості окремої особи, групи осіб, суспільства в конкретній обстановці.

Трудовий потенціал - це інтегральна оцінка кількісних й якісних характеристик економічно активного населення.

Розрізняють трудовий потенціал: людини, підприємства, території, суспільства.

Трудовий потенціал людини включає: здоров'я, утворення, професіоналізм, творчий потенціал, активність, ресурси робочого часу, організованість

Трудовий потенціал працівника становить основу формування трудових потенціалів більше структурних рівнів. Є величиною постійної, геть безупинно змінюється.

Трудовий потенціал працівника включає:

- психофізіологічний потенціал (здатності й схильності людини, його фізичний стан, працездатність й ін..);

- особистісний потенціал;

- кваліфікаційний потенціал (обсяг, глибину й різнобічність загальних і спеціальних знаний).

Стосовно до підприємства, трудовий потенціал являє собою граничну величину можливої участі працівників у виробництві з урахуванням їх особливостей щодо психофізіологічного, особистісного й кваліфікаційного факторів.

Таким чином, якщо сукупність фізичних і духовних здатностей людини є основою трудового потенціалу особистості, те продуктивна чинність, що виникає завдяки спільній діяльності різних індивідів, становить основу трудового потенціалу колективу підприємства.

Структура трудового потенціалу підприємства являє собою співвідношення різних демографічних, соціальних, функціональних, професійних і других характеристик груп працівників і відносин між ними.

У трудовому потенціалі підприємства виділяються наступні фактори:

- кадровий (кваліфікаційний потенціал й освітній потенціал);

- професійний (зміни змісту праці під впливом різних факторів);

- кваліфікаційний (якісні зміни в трудовому потенціалі: ріст умінь, навичок, знаний);

- організаційний (висока організація й культура праці, що знаходить своє вираження в задоволеності працівника результатами трудової діяльності).

Трудовий потенціал суспільства являє собою сукупні здатності до суспільно-корисної діяльності працездатного населення.

У кількісному відношенні суспільний трудовий потенціал характеризує можливості суспільства по залученню до суспільної праці населення різного віку й статі.

У якісному відношенні - це його реальні можливості по реалізації через участь у суспільно-корисній праці всього різноманіття особистих здатностей й якостей: знаний, умінь і навичок, що здобувають людьми в процесі життя.

Потенціал суспільства залежить від якості характеристик сукупної робочої чинності, що визначають рівень розвитку здатностей до праці (професійної майстерності, інтелекту, творчої активності й ін.) і специфіку найважливіших соціальних рис суспільства (відповідальності, ретельності).

Таким чином, трудовий потенціал виражає, з одного боку, можливість участі працівника або всіх членів колективу підприємства в суспільно корисній діяльності як специфічного виробничого ресурсу, з іншого - характеристику якостей працівників, що відображають рівень розвитку їхніх здібностей, придатності і підготовленості до виконання робіт певного виду і якості, ставлення до праці, можливостей і готовності працювати з повною віддачею сил і здібностей.

При визначенні величини потенціалу використаються такі показники, як: чисельність - показник обсягу, людино/ч - показник використання.

Величина сукупного потенційного фонду робочого часу виробничого колективу являє собою різниця між календарним фондом (Фк) і сумарними резервоутворюючим календарним фондом (Фр.), тобто об'ємну величину часу виконання виробничого завдання даним колективом працівників.

Стосовно до підприємства величина трудового потенціалу розраховується по формулі:

ТП = Фк*Фр, або Фп = ЧД, (1)

де Фп - сукупний потенційний фонд робочого часу підприємства, ч;

Ч - чисельність працюючих, чіл;

Д - кількість днів роботи в періоді.

Можна виділити параметри трудового потенціалу:

1) параметри виробничих складових трудового потенціалу:

- чисельність персоналу;

- кількість робочого часу, який можливо відпрацювати за нормального рівня інтенсивності праці;

- професійно-кваліфікаційна структура;

- підвищення та оновлення професійного рівня;

- творча активність.

2) параметри, що характеризують соціально-демографічні складові трудового потенціалу:

- статево-вікова структура;

- рівень освіти;

- сімейна структура;

- стан здоров'я тощо.

Якісна характеристика передбачає оцінювання:

- фізичного і психологічного потенціалу працівників (здатність і схильність працівника до праці, стан здоров'я, фізичного розвитку тощо);

- обсягу загальних і спеціальних знань, трудових навичок і вмінь, що обумовлюють здатність до праці певної якості (освітній, кваліфікаційний рівні тощо);

- якість членів колективу як суб'єктів господарської діяльності підприємства тощо).

Оцінити деякі якісні характеристики можна з використанням кількісних показників. Наприклад, для оцінювання стану здоров'я застосовують показники частоти і важкості захворювань на 100 працівників, для оцінювання рівня кваліфікації - показник середнього розряду робітників, рівня професійної підготовки - показник частки осіб, які закінчили ПТУ, кількість місяців професійної підготовки тощо.

Відтворення населення, його міграція

Сучасний стан і розвиток суспільства значною мірою визначаються чисельністю й структурою його населення. Саме населення, з одного боку, є джерелом ресурсів для ринку роботи, а з іншого - споживачем, через який створюється попит на товар.

Населення - це природно-історична сукупність людей, що формується й безперервно відтворюється як у процесі виробництва, так і самого життя. Практично, населення характеризується як елемент продуктивних чинностей, так й як носій виробничих відносин.

Відтворення населення це процес постійного відновлення поколінь людей у слідство взаємодії народжуваності й смертності. Є три види руху населення: природний, просторовий (міграція) і соціальний (соціальна мобільність).

Природний рух - це безперервний процес відновлення населення за рахунок появи одних життів і зникнення інших.

Отже, об'єктом дослідження природного руху є чисельність народжуване, померлих, число зареєстрованих шлюбів, а також чисельність усього населення.

Населення й трудові ресурси визначаються кількісними і якісними характеристиками, які необхідні для аналізу й оцінки демографічних процесів. Для характеристики відтворення населення застосовуються показники народжуваності й смертності й абсолютного приросту. Народжуваність і смертність розраховується на 1000 особи населення й виміряється за допомогою системи коефіцієнтів:

Кн = (Н/Чс) * 1000 і Кс = (П/Чс) * 1000, (2)

де Кн. (Кс) - коефіцієнт народжуваності (смертності);

Н - число народжених за рік;

П - число померлих за рік;

Чс - середньорічна чисельність населення.

Різниця між числом народжуваних і померлих називається природним приростом населення.

Середньорічна чисельність населення визначається на середину року як середня арифметична на початок і кінець року або шляхом додавання до початкової чисельності населення половини її приросту.

Абсолютний розмір природного приросту визначається формулою:

? = Н - П, (3)

де ? - природний приріст чисельності населення за досліджуваний період (рік);

Н - чисельність народжених за період (рік);

П - чисельність померлих за той самий період.

Виходячи з формули вкажемо, що природний приріст - е може здобувати додатних значення, тобто характеризувати абсолютне збільшення чисельності населення в досліджуваному періоді за рахунок того, що Н>П; нульового значення при незмінній чисельності населення й негативних значень - при скороченні чисельності населення.

Просторовий рух (міграція) - це переміщення населення й він обумовлений такими причинами: політична, економічна, релігійна.

Міграція робочої сили - переміщення працездатного населення з одного регіону в іншого, а також з однієї країни в іншу в пошуках роботи, вищої заробітної плати й кращих умов життя. Міграція робочої чинності відбувається як правило з менш розвинених регіонів, країн у більше розвинені.

Імміграція (immigration) - в'їзд працездатного населення в дану країну через її границі.

Еміграція (emigration) - в'їзд працездатного населення з дану країну через її границі.

Міграційне сальдо (net migration) - різниця імміграції із країни й еміграції в країну.

„Відплив мозків” («brain brain») - міжнародна міграція висококваліфікованих кадрів.

Рееміграція (re-emigration) - повернення емігрантів на батьківщину на постійне місце проживання.

Міграція населення - складне соціальне явище. Її характер, напрямки й інтенсивність визначаються зміною структури економіки й продуктивних чинностей, соціальної й трудової мобільності населення.

Міжнародна міграція робочої сили виникла багато сторіч назад і з тих пір перетерпіла серйозні зміни.

Міграція являє собою механічне переміщення населення з перетинанням адміністративних границь з наступним поверненням до місця постійного проживання чи без. Причини міграції можуть бути економічні, національні, політичні, екологічні тощо.

Особливе місце серед причин і мотивів міграції населення займає якість навколишнього природного середовища, що є найважливішою умовою, яка визначає якість життя і стан здоров'я людей. Численні дослідження підтверджують тісний кореляційний зв'язок захворюваності з забрудненням природного середовища і вплив останнього на територіальне переміщення населення. Однак розрізненість такого роду досліджень і розходження в методичних підходах перешкоджають їх широкому практичному використанню.

Слід підкреслити, що міграцію розрізняють внутрішню (усередині країни) і зовнішню (з перетинами державного кордону).

Водночас, за тимчасовими ознаками виділяють постійну (безповоротну), тимчасову, сезонну і маятникову міграцію.

Безповоротна міграція пов'язана зі зміною постійного місця проживання (переїзд із села в місто, з одного регіону в інший, з одної країни в іншу).

Тимчасова міграція припускає переселення на заздалегідь обумовлений термін (наприклад, робота за контрактом на кілька років).

Сезонна міграція представляє щорічне переміщення людей у визначені періоди року (наприклад, сільськогосподарські роботи).

Маятникова міграція включає регулярні поїздки до місця роботи чи навчання за межі свого населеного пункту.

За формами реалізації розрізняють організовану і неорганізовану міграцію.

Організована міграція здійснюється за допомогою державних і суспільних органів.

Неорганізована міграція проводиться силами самих мігрантів без матеріальної й організаційної допомоги з боку яких-небудь установ.

У залежності від місця пересування населення виділяють внутрішню(усередині даної території)і і зовнішню (за межами даної території) міграцію (еміграція).

Міграційні потоки впливають на демографічну ситуацію і трудові ресурси даної території. Вони сприяють обміну трудовими навичками, досвідом і знаннями, активізують розвиток особистості, впливають на сімейний склад і статево-вікову структуру населення.

У процесі міграції населення складається певне розміщення трудових ресурсів на конкретних територіях, формується відповідне співвідношення між попитом та пропозицією робочої чинності.

Соціально-економічна характеристика трудових ресурсів та їх структура

Вироблення державної демографічної політики з метою впливу на процеси відтворення населення та забезпечення його зайнятості потребує вивчення трудових ресурсів.

Трудові ресурси - це форма вираження людських ресурсів, що являють собою один із видів ресурсів економіки поряд з матеріальними. Особливість людських ресурсів полягає в тому, що вони одночасно є і ресурсами для розвитку економіки, і людьми, споживачами матеріальних благ і послуг. Проте залежно від соціальних, психологічних якостей людей, статі, віку, освіти, здоров'я, сімейного стану їхні матеріальні і моральні потреби неоднакові.

Поняття «трудові ресурси» є ринковою категорією, має широку інформативність і дає змогу використовувати його як ефективний інструмент державного регулювання ринку праці.

Трудові ресурси - це працездатна частина населення, яка має фізичні й інтелектуальні можливості, здатна провадити матеріальні блага або робити послуги.

До трудових ресурсів належать:

а) населення в працездатному віці, зокрема, в Україні чоловіка 16-59 років (включно); жінки 16-54 (включно), за винятком непрацюючих інвалідів роботи й війни 1 й 2 групи й непрацюючі особи непрацездатного віку, осіб які одержують пенсію за віком на пільгових умовах (чоловіка 50-59 років, жінки 16-54 року);

б) населення, старше й молодше від працездатного віку, що зайнято в народному господарстві.

Рис.1. Структура трудових ресурсів

Сучасна система міжнародної класифікації трудових ресурсів:

Рис.2. Класифікація трудових ресурсів.

Все працездатне населення, що перебуває в працездатному віці, залежно від того, зайнято воно суспільно-корисною чи працею ні, можна розділити на дві категорії: зайнятих і незайнятих.

Працездатне населення складається із двох груп: економічно активного й економічно неактивного населення.

Економічно активне населення - частина населення, що забезпечує пропозицію робочої чинності для виробництва товарів і послуг. Рівень економічної активності населення розраховується по формулі:

Ре.а. = Че.а./Чн (4)

Ре.а - рівень економічної активності населення;

Че.а - частка в загальній чисельності економічно активного населення;

Чн - загальна чисельність населення.

Економічно неактивне населення - це населення, що не входить до складу економічно активного населення, включаючи осіб молодшого віку, установленого для виміру чисельності. Включає такі категорії:

- учні студенти, слухачі й курсанти денної форми навчання (включаючи денні аспірантури й докторантури);

- особи, які одержують пенсію по старості й на пільгових умовах, а також особи, які одержують пенсію у випадку втрати годувальника при досягненні ними пенсійного віку;

- особи, які одержують пенсію по інвалідності;

- особи, які займаються домашнім господарством, доглядом за дітьми, хворими;

- особи, які втратили надію знайти роботу, тобто ті, хто припинив пошуки роботи, але які можуть і готові працювати;

- особи, які не бажають працювати (не бачать потреби в роботі) незалежно від джерела доходу.

Використання трудових ресурсів у процесі праці передбачає їх відтворення, яке перебуває у взаємозв'язку із відтворенням суспільного продукту. Процес відтворення трудових ресурсів поділяється на окремі фази, а саме: фаза формування, фаза розподілу й перерозподілу і фаза використання.

Фаза формування характеризується:

- природним відтворенням, тобто народженням людей, та досягненням ними працездатного віку;

- відновленням здатності до праці в існуючих працівників. Для цього їм необхідні продукти харчування, одяг, житло, а також вся інфраструктура сучасного існування людини (транспорт, зв'язок тощо);

- одержання людьми освіти, спеціальності й певної трудової кваліфікації.

Фаза розподілу й перерозподілу трудових ресурсів характеризується розподілом їх за видами робіт, родом діяльності, а також по організаціях, підприємствах, районах, регіонах країни. Розподіл трудових ресурсів здійснюється також відповідно до статі, віку, рівня освіти і здоров'я. Великого значення в умовах ринку набуває структура трудових ресурсів за віком, оскільки успіх економічних перетворень вирішальною мірою залежить від молодого покоління.

Перерозподіл робочої сили здійснюється у вигляді її руху відповідно до попиту і пропозиції на ринку праці. У системі ринкової економіки ця фаза забезпечується функціонуванням ринку праці.

Фаза використання полягає у використанні економічно активного населення на підприємствах, в організаціях і в економіці загалом. На цій фазі основна проблема полягає в забезпеченні зайнятості населення і в ефективному використанні працівників.

Велике значення має формування і використання трудових ресурсів по території країни з урахуванням регіональних особливостей, що пов'язані з впливом демографічних і соціально-економічних факторів.

Демографічними факторами формування трудових ресурсів регіону є інтенсивність відтворення населення, що залежить від рівня народжуваності, оскільки чим вищий цей рівень, тим швидше зростають трудові ресурси, а також від міграційних процесів, тобто залежно від співвідношення кількості приїжджаючих і від'їжджаючих збільшуються або зменшуються трудові ресурси. Вплив демографічних факторів на використання трудових ресурсів виявляється насамперед через вікову структуру населення, яка в різних регіонах неоднакова і в зв'язку з цим різний розподіл осіб працездатного віку на працюючу і непрацюючу частини.

На формування і використання трудових ресурсів у регіонах впливають такі важливі соціально-економічні фактори, як особливості структури виробництва. а також економічної кон'юнктури (зростання, стабілізація або спад виробництва). Від цих факторів залежить чисельність працюючих, підлітків і пенсіонерів, чисельність безробітних, розподіл працівників за галузями, професійною підготовкою робочої сили.

Усі фази органічно пов'язані між собою.

Розрізняють екстенсивний та інтенсивний типи відтворення робочої сили.

Екстенсивне відтворення означає збільшення чисельності трудових ресурсів в окремих регіонах та в країнах загалом без зміни їхніх якісних характеристик.

Інтенсивне відтворення трудових ресурсів пов'язане зі зміною їхньої якості. Це - зростання освітнього рівня працівників, їхньої кваліфікації, фізичних і розумових здібностей тощо. Екстенсивний та інтенсивний типи відтворення взаємно доповнюють один одного.

Основним джерело поповнення трудових ресурсів є молодь, яка вступає в працездатний вік. Чисельність цієї категорії залежить від режиму її відтворення (розширене - перевищення кількості народжень над числом смертей на 1000 осіб населення; просте відтворення - відсутність приросту чисельності населення, тобто кількість народжених дорівнює числу смертей на 1000 осіб населення; звужене відтворення - не тільки відсутній природний приріст, а й відбувається його абсолютне зменшення - депопуляція), що пов'язано зі зниженням рівня шлюбності і народжуваності в країні, а також від величини дитячої смертності.

Сучасній демографічній ситуації притаманна тенденція зменшення чисельності населення України, його економічно активної частини.

Становлення ринкових відносин характеризується природним переміщенням зайнятості з виробничої сфери у сферу обслуговування, але при цьому необхідно, щоб рівень виробництва забезпечував потреби економіки й населення за рахунок зростання ефективності виробництва на основі досягнення науково-технічного прогресу, удосконалення організації виробництва та праці.