Нормування праці на ВАТ "Електрон Газ"

Нормування праці на ВАТ "Електрон Газ"

Вступ

Нормування праці є основою наукової організації праці. Без обґрунтованих норм праці не можна організувати і вести боротьбу за всемірну економію робочого часу. За допомогою методів, вживаних в нормуванні праці, виділяються втрати і непродуктивні витрати робочого часу. Шляхом вивчення трудових рухів виробляються найекономніші, продуктивніші і найменш стомливі прийоми роботи. Це сприяє зростанню продуктивності праці. Подальше вдосконалення організації праці неможливе без поліпшення його нормування.

Також нормування праці є основою організації заробітної плати. Встановлення норм праці переслідує мета гарантувати суспільству певну продуктивність праці, а працівникові певний рівень заробітної плати. По виконанню норм праці оцінюється трудова діяльність кожного працівника і оплачується його праця. Без нормування праці неможлива реалізація економічного закону розподілу по праці.

Нормування праці є важливим засобом організації виробництва. Організація виробництва є управління процесом виробництва матеріальних благ, тобто налагодження взаємодії між робочою силою і засобами виробництва для досягнення максимального економічного ефекту в конкретних умовах. Через організацію праці виявляється вплив нормування праці на організацію виробництва.

Науково обґрунтовані норми праці дозволяють оцінити результати трудової діяльності кожного працівника, кожної бригади і порівняти їх результати. Тільки при порівнянні виявляються передовики і що відстають.

Якщо ж норми праці занижені, вони можуть породити добросердя або песимізм, що негативно позначається на результатах продуктивності, якщо норми завищені, вони нездійснимі. У обох випадках гальмуватиметься зростання продуктивності праці. Таким чином, всі зміни в організації праці і виробництва, техніці і технології робіт відбиваються перш за все в нормах праці. І рівень норм праці є показником рівня організації виробництва і праці на підприємстві.

Організація праці - складова частина економіки праці - це організація праці людей в процесі виробництва. Вона сприяє раціональному з'єднанню техніки і персоналу, оптимізує ефективне використання живої праці, забезпечує збереження здоров'я працівників і підвищення задоволеності працею за рахунок зміни його змісту. Під організацією праці розуміють діяльність по впровадженню рекомендацій науки з метою раціоналізації процесу праці.

Нормування праці - це частина організації праці на підприємстві. Під нормуванням праці розуміють процес встановлення науково-обґрунтованих норм витрат праці на виконання робіт. Науково-обґрунтовані норми припускають облік технічних і технологічних можливостей виробництва, облік особливостей вживаних предметів праці, його фізіологічно виправдану інтенсивність, нормальні умови праці.

Оплата праці або заробітна плата - це частина фонду індивідуального споживання населення. Вона розподіляється між найнятими робітниками, що беруть участь в суспільно корисній праці і управлінні, по кількості і якості їх праці.

Ціллю нормування праці є найбільш точне визначення необхідних витрат, а відповідно і результатів праці і їх відбиток у нормах праці.

У діяльності працівника (від робітника до менеджера першого рівня) важливу роль відіграють норми праці. Успіх на ринку неможливий без усвідомлення що нормування праці є складовою менеджменту і соціально-трудових відносин. Узгодження трудової діяльності людей неможливе без встановлення необхідних витрат і результатів праці.

Нормі праці узгоджують виробничий процес та інтереси працівників підприємства. Нормі є основою планування і регулювання роботи шкіряного підрозділу підприємства, організації сплати праці персоналу, обліку витрат на продукцію, управління продуктивністю праці і соціально-трудовими відносинами. Не існує такої діяльності підприємства де б не використовувались норми праці. Сморід необхідні як на малих так і на великих підприємствах.

Нормі праці необхідні в усякій сфері діяльності людини: промисловості, торгівлі, сфері обслуговування, банках і т.д.

Основні завдання нормування праці полягають в тому, щоб систематично аналізувати виконання норм праці для розтину резервів виробництва; постійно аналізувати виконання норм праці для розтину резервів виробництва; постійно вивчати, узагальнювати і поширювати виробничий досвід, переглядати норми витрат праці.

Ціллю даного проекту є висвітлити суть нормування праці на підприємстві, показати методи і прийоми що використовуються для досягнення даної мети, проаналізувати ефективність нормування праці на підприємстві, а також вказати шляхи удосконалення нормування праці на підприємстві.

РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТІЧНІ ОСНОВИ НОРМУВАННЯ ПРАЦІ

1.1 Виникнення та розвиток нормування праці

Нормування праці - соціальне явище. Воно породжене розвитком виробництва і науки і підпорядковане об'єктивним економічним законам того способу виробництва, на основі і в межах якого воно здійснюється. Впродовж всієї історії докапіталістичних форм економічних відносин використовувалася проста форма встановлення витрат - урок. Урок - це норма, яка повинна бути виконана в певний період часу. Величина заданого уроку базувалася на індивідуальному досвіді роботи і часто складалася стихійно.

Розвиток мануфактури викликав таку організацію виробництва, при якій технологічний процес створення продукції перетворився з індивідуального в колективний процес. Він був роздільний між великою кількістю виконавців на часткові (робочі) процеси. Розподіл праці зробив необхідним встановлення уроків по окремих видах робіт, по професіях робочих. Забезпечення безперервності процесу виробництва вимагало узгодження продуктивності праці окремих робочих місць і підпорядкування їх єдиному темпу роботи.

Перші документи про нормування праці в Росії відносяться до 1843 р. Видане “Урочне Положення на все взагалі роботи, що проводяться у фортецях, цивільних будівлях і гідротехнічних спорудах” було першим узагальненням досвіду роботи. У “Урочному Положенні” були сформульовані умови визначення уроку: фізична сила робочого; ступінь навику до роботи; число робочих в день. Великий досвід виробництва гірських робіт узагальнений в “Урочному Положенні для робіт на копальнях Алтайського гірського округу” (1860 р.). У нім сформульовані деякі загальні положення і даны витрати праці і матеріалів на гірські роботи.

З Положення видно, що російські гірські інженери розуміли значення і уміли аналізувати вплив природно-геологічних і технічних умов роботи на продуктивність праці.

В процесі розвитку капіталістичного способу виробництва на базі машинної індустрії в кінці XIX ст. створилися передумови для появи технічного нормування праці. Основоположником його був Ф. Тейлор. Він поставив завдання встановлення уроку на основі інженерного розрахунку при детальному вивченні процесів праці по елементах (аналітичний метод). Розчленовування процесу праці на складові частини (операції, прийоми) дозволило йому знайти таку комбінацію прийомів, яка давала можливість виконувати роботу з найбільш високою продуктивністю праці. У Росії до 1918 р. продовжувало діяти “Урочне Положення”. У 1909 р. про продуктивність праці робочих в гірській промисловості Росії пише М.М. Протодьяконов в статті “Продуктивність забійника по вугіллю”. В умовах ручної праці із застосуванням примітивних знарядь продуктивність праці забійників на вугільній шахті залежала від потужності пласта, кута його падіння і фортеці вугілля. Ставиться мета представити продуктивність праці робочого як функцію ряду чинників, тобто у вигляді формули, по якій можна встановити величину норми для будь-яких конкретних умов. М.М. Протодьяконов і після 1909 року повертався до питання про нормування гірських робіт.

У сучасних умовах діє нова система нормування праці, що грунтується на положеннях:

- норми праці повинні встановлюватися на основі наукових даних, що враховують прогрес техніки;

- виробництво максимуму продукції при мінімумі витрат праці не повинне досягатися на основі надмірної інтенсифікації праці і погіршення умов праці;

- всі досягнення в області організації праці і раціоналізації виробництва необхідно відображати в нормах праці;

- необхідно привертати самих трудящих до роботи по встановленню норм праці з метою використання їх досвіду і творчої енергії.

Нормування праці стало основою відрядної платні праці, засобом порівняння праці окремих працівників і регулювання заробітної плати в рамках підприємства.

Суть нормування праці -- встановлення об'єктивної величини витрат робочого часу в конкретних умовах. Для різних видів і характеру корисної праці ці витрати знаходять свій вираз в нормах праці: нормі часу, нормі вироблення, нормі обслуговування, нормі продуктивності устаткування, нормативі чисельності працівників.

Люди в практичній діяльності по створенню споживних вартостей завжди мають справу з конкретною корисною працею. Тому предметом нормування праці є процес конкретної корисної праці, тобто свідома, цілеспрямована діяльність людини по створенню споживних вартостей, необхідних йому для життя.

Основними функціями нормування праці є розподіл по праці, наукова організація праці і виробництва, планування виробництва, оцінка трудової діяльності окремих працівників і колективів, яка служить підставою для морального і матеріального заохочення і розповсюдження передового досвіду.

Планування виробництва повинне удосконалюватися, але для цього необхідно точно знати величину всіх елементів процесу виробництва і мати надійний інструмент для їх вимірювання. Таким інструментом може бути тільки норма праці, що об'єктивно визначає необхідні витрати на виробництво продукції (або роботи) для конкретних умов. Отже, раціональне ведення виробництва неможливе без норм праці.

Зміст нормування праці визначається його предметом - процесом праці. Воно повинне відображати всі сторони процесу праці, робочу силу, засоби праці і предмети праці в їх взаємному зв'язку і залежності. Тому нормування праці включає:

1) вивчення і аналіз умов праці і виробничих можливостей на кожному робочому місці;

2) вивчення і аналіз виробничого досвіду для усунення недоліків, виявлення резервів і віддзеркалення передового досвіду в нормах праці;

3) проектування раціонального складу, способу і послідовності виконання елементів процесу праці з урахуванням технічних, організаційних, економічних, фізіологічних і соціальних чинників;

4) встановлення і впровадження норм праці; систематичний аналіз виконання норм праці і перегляд застарілих норм.

Основні завдання нормування праці полягають в тому, щоб обґрунтувати необхідну і достатню величину витрат робочого часу на одиницю продукції в конкретних умовах; проектувати раціональні методи праці; систематично аналізувати виконання норм праці для розтину резервів виробництва; постійно аналізувати виконання норм праці для розтину резервів виробництва; постійно вивчати, узагальнювати і поширювати виробничий досвід, переглядати норми витрат праці у міру зміни умов праці. Вирішення цих завдань дозволить полегшити працю працівників, підвищити продуктивність праці і збільшити об'єм виробництва.

Значення і принципи нормування праці. Нормування праці є основою наукової організації праці. Без обґрунтованих норм праці не можна організувати і вести боротьбу за всемірну економію робочого часу. За допомогою методів, вживаних в нормуванні праці, виділяються втрати і непродуктивні витрати робочого часу. Шляхом вивчення трудових рухів виробляються найекономніші, продуктивніші і найменш стомливі прийоми роботи. Це сприяє зростанню продуктивності праці. Подальше вдосконалення організації праці неможливе без поліпшення його нормування.

Також нормування праці є основою організації заробітної плати. Встановлення норм праці переслідує мета гарантувати суспільству певну продуктивність праці, а працівникові певний рівень заробітної плати. По виконанню норм праці оцінюється трудова діяльність кожного працівника і оплачується його праця. Без нормування праці неможлива реалізація економічного закону розподілу по праці.

Нормування праці є важливим засобом організації виробництва. Організація виробництва є управління процесом виробництва матеріальних благ, тобто налагодження взаємодії між робочою силою і засобами виробництва для досягнення максимального економічного ефекту в конкретних умовах. Через організацію праці виявляється вплив нормування праці на організацію виробництва.

Науково обґрунтовані норми праці дозволяють оцінити результати трудової діяльності кожного працівника, кожної бригади і порівняти їх результати. Тільки при порівнянні виявляються передовики і що відстають.

Науково обґрунтовані норми праці, правильно відображаючи конкретні умови, забезпечують підвищення продуктивності праці. Якщо ж норми праці занижені, вони можуть породити добросердя або песимізм, що негативно позначається на результатах продуктивності, якщо норми завищені, вони нездійснимі. У обох випадках гальмуватиметься зростання продуктивності праці. Таким чином, всі зміни в організації праці і виробництва, техніці і технології робіт відбиваються, перш за все, в нормах праці. І рівень норм праці є показником рівня організації виробництва і праці на підприємстві.

Нормування праці є основою планування праці. Для перспективного, поточного і оперативного планування застосовується ціла система норм: норми витрати матеріалів, енергії палива, норми продуктивності машин, норми витрат робочого часу. Таким чином, норми праці грають важливу роль в системі норм, вживаних при плануванні на підприємстві.

Складання плану по праці і встановлення витрат праці відповідно до об'єму виробництва неможливе без науково обґрунтованих норм праці. Велика самостійність підприємств в питаннях планування праці підсилює зацікавленість колективів у впровадженні науково обґрунтованих норм праці.

Принципи нормування праці. Враховуючи соціальне значення нормування праці, економісти, організатори виробництва в наший країні при встановленні норм праці посилаються на суспільно нормальні умови виробництва, що забезпечують середню інтенсивність праці і збереження основної продуктивної сили нашого суспільства - людей праці. Вважається, що встановлювані норми праці повинні виконуватися кожним кваліфікованим працівником без жодної шкоди його здоров'ю. Тому в основу нормування праці повинні бути покладені наступні принципи:

- наукова обґрунтованість норм праці;

- рівна напруженість норм праці на однакові роботи в ідентичних умовах;

- збереження основної продуктивної сили суспільства трудящих;

- участь трудящих у встановленні норм праці;

Наукова обґрунтованість норм забезпечується тим, що норми праці встановлюються з урахуванням вимог об'єктивних законів природи і суспільства і враховую природний, технічний, організаційний, економічний, фізіологічний і соціальні чинники. Вони повинні змінюватися у міру розвитку і зміни умов виробництва, відповідати досягнутому рівню техніки, організації праці і виробництва.

Норма праці виступає не тільки як величина необхідних витрат робочого часу, але і як вираз трудових обов'язків кожного учасника виробництва.

Методи нормування праці. Зростання продуктивності праці є неодмінною умовою підйому добробуту народу, створення достатку матеріальних і культурних благ для трудящих. Встановлення об'єктивної величини витрат робочого часу для конкретних умов здійснюються різними методами нормування.

Досконаліший метод нормування праці забезпечить вища якість норм праці, тобто високий ступінь вірогідності того, що встановлена величина витрат праці дійсно необхідна і достатня.

Величини норм праці, визначені інтуїтивним методом, представляють здогадку, засновану на попередньому досвіді. Вірогідність збігу величини норм праці, отриманої таким методом, з об'єктивно необхідною величиною витрат в конкретних умовах незначні. Величина норм праці, визначена статистичним методом, мають своєю базою математичну статистику, а саме теорію вироблення вибіркового методу. В цьому випадку кількісні значення норм праці достовірніші, оскільки визначаються на основі великої або малої вибірки.

Сумарний метод нормування праці встановлює витрати робочого часу в цілому на одиницю продукції конкретного робочого процесу без аналізу останнього. Спосіб виконання роботи визначається працівником. Різновидами сумарного методу є досвідчений і досвідчено-статистичний методи.

Досвідчений метод. Експерт знайомиться з робочим місцем, засобами і умовами праці і інтуїтивно, на основі своїх суб'єктивних вражень і попереднього досвіду, визначає норму праці. Встановлена норма праці не є середньою величиною, а лише приватним значенням можливих витрат робочого часу. Її обґрунтованість, відповідність умовам робочого місця цілком залежать від досвіду експерта. Цей метод не в змозі забезпечити однакову напруженість норм. Крім того, він відображає тільки минулий досвід. Практика показує, що норми праці, встановлені досвідченим інтуїтивним методом, як правило, низької якості. Про це свідчить значне перевиконання таких норм більшістю робочих.

Досвідчено-статистичний метод. Норми праці встановлюють на основі фактичних даних про продуктивність праці за минулий період. Даний метод не аналізує нормований робочий процес, способи організації праці і робіт, не враховує технічний прогрес і передовий досвід. Тому норми праці, встановлені цим методом, включають всі недоліки, які мали місце в організації праці і виробництва у минулому і відбилися у фактичних показниках продуктивності праці. Таким чином, досвідчено-статистичні норми мають неусувний недолік: вони завжди фіксують пройдений етап, обернені в минуле і тому не можуть бути мобілізуючою силою, стимулюючою подальше вдосконалення процесів праці і зростання продуктивності праці. Застосування таких норм повинне бути обмежене.

Аналітичний метод нормування праці названий так тому, що застосовує аналіз як метод дослідження процесу праці. Аналітичний метод нормування праці встановлює витрати робочого часу на одиницю продукції конкретного робочого процесу не в цілому, а по видах витрат робочого часу для кожної складової його частини: операції, прийому, руху. Аналітичний метод має два різновиди - наукове і технічне нормування праці.

Наукове нормування праці є метод встановлення необхідних витрат робочого часу на виробництво одиниці продукції, що враховує природні, технічні, організаційні, економічні, фізіологічні, психологічні і соціальні чинники праці, тобто всю сукупність чинників, що впливають на продуктивну силу праці в конкретних умовах.

Технічне нормування праці є метод встановлення необхідних витрат робочого часу на виробництво одиниці продукції, що враховує природні, технічні і організаційні чинники продуктивності праці в конкретних умовах і частково фізіологічний чинник (стомлюваність робочого); є першим етапом наукового нормування праці і наближається до нього у міру зростання числа чинників, що враховуються. Норми праці, встановлені методом технічного нормування, називають технічно обґрунтованими нормами праці. Вони менш досконалі, чим науково обґрунтовані норми праці, встановлені методом наукового нормування, оскільки враховують тільки частину тих чинників, які необхідно брати до уваги при встановленні норм праці.

Застосування аналітичного методу нормування дозволяє глибоко і всесторонньо вивчити процес праці і встановити технічно і науково обґрунтовані норми праці, необхідні і достатні витрати робочого часу, що об'єктивно відображають, в конкретних умовах.

Класифікація норм і нормативів. У плановій діяльності підприємств знаходять широке застосування різних нормативів і норм. Вони дозволяють на точній економічній і математичній основі базуватися на рівновазі попиту і пропозиції і відкриває вільний доступ до всіх видів ресурсів і товарів. В умовах ринку скорочення витрати ресурсів, зниження трудових, матеріальних і інших витрат на виробництво продукції і виконання послуг стає необхідним який найекономніше використовує обмежені ресурси і досягає їх мінімальної витрати на одиницю продукції, що випускається.

Комплексними планово-економічними показниками, що характеризують механізм рівноваги між ринковим попитом, цінами і пропозицією на продукцію, роботи і підсистем, згрупованих по певних ознаках.

Угрупування окремих нормативів по деяких виробничо-технічних, планово-економічних і іншим ознакам називається класифікацією. Вона є об'єднанням іншими ознаками.

Відповідно до економічних процесів, що існують в ринкових умовах, і механізмів, понять і визначень всі багатообразні нормативні матеріали,, які можна об'єднати в окремі групи по наступних класифікаційних ознаках.

По видах ресурсів необхідно розрізняти нормативи і норми, регулюючі також нормативи або коефіцієнти використання різних виробничих ресурсів на фірмах і підприємствах.

По стадіях норм, величина і динаміка яких характеризують процес перетворення матеріальних ресурсів в готові товари, роботи і послуги.

Норми і нормативи на підприємствах є основою виконання таких найважливіших планових функцій, як визначення об'ємів і термінів виготовлення продукції, обґрунтування витрат і результатів, облік і контроль витрачання виробничих ресурсів і тому подібне

Організаційні функції встановлюють тривалість виробничого циклу, розміри партій запуску-випуску виробів, величини нормальних заділів або запасів заготовок, періодичність запуску партії деталей, значення випереджень і ін.

Стосовно первинної ланки виробництва, яким є робоче місце, деякі розширюється відповідно від поточного регулювання ходу окремих технологічних процесів до оперативного керівництва всіма сукупними виробничими процесами.

В умовах ринку особливу роль виконують економічні, фінансові, правові і інші нормативи, і банками, федеральним і місцевим бюджетом, різними фондами і податковими службами.

Соціальні нормативи сприяють регулюванню як внутрішніх, так і зовнішніх взаємин персоналу на підприємстві і за його межами. Наприклад, існуючий норматив мінімальної заробітної плати визначає не тільки встановлювану державою ціну робочої сили, але і величину інших доходів працівників і рівень життя людей.

За часом дії нормативи бувають перспективні, річні і поточні, умовно-постійні і тимчасові, разові і сезонні. Чим точніше початкові планові нормативи, тим вище і кінцевий результат всякого планування.

По сфері розповсюдження виділяють нормативи міжгалузеві, і регіональними закономірностями або особливостями розвитку макроекономічних і мікроекономічних процесів в країнах, регіонах, на підприємствах (фірмах).

По методах встановлення розрізняють нормативи науково обґрунтовані, розрахунково-аналітичні, експериментальні, аналітично-дослідницькі, заданого результату; другою полягає в максимізації результатів при заданих витратах (ресурсах). Розрахунково-аналітичні норми розробляються на основі аналізу техніки, технології і організації виробництва в заданих або запроектованих умовах. Застосування таких норм забезпечує раціональне використання обмежених ресурсів на кожному робочому місці.

Дослідно, як правило, не відображають наявних можливостей зниження витрати ресурсів на виробництво одиниці продукції, що значно обмежує сферу їх застосування в процесі внутрішньовиробничого планування.

За формою виразу своїх значень розрізняють табличні, графічні і аналітичні нормативи. Табличні і графічні використовують зазвичай при встановленні розрахунково-аналітичних і інших норм ручним способом. впровадження автоматизованих систем планових розрахунків.

По ступеню деталізації нормативи підрозділяються на індивідуальних і групових, диференційованих і укрупнених, приватних і загальних, методами їх виконання, що діють.

По чисельних значеннях норми можуть бути оптимальні, допустимі, при внутрішньо-фірмовому плануванні різних видів діяльності.

За цільовим призначенням нормативи бувають витратні і технічні, і порядок руху ресурсів в процесі виробництва продукції.

Розглянуті десять основних ознак класифікації норм дозволяють, як того вимагає ринок, об'єднати в єдину систему всі існуючі багатообразні нормативи і норми.

Єдність і цілісність системи планово-економічних нормативів є основою вільних ринкових відносин. Нормативи витрачання, що саме діють, різних виробничих і об'єми продукції, що випускається, а також допустиму витрату ресурсів і величину отримуваних доходів.

Норма витрат праці, виконуючи функцію критерію ефективності трудових процесів, є еталоном, що дозволяє визначити і оцінити кількісно наявні резерви підвищення продуктивності праці на ділянці і в цеху. У цій якості вона повинна враховувати найбільш прогресивну технологію, по якій можна виконувати операції в умовах підприємства або цеху, а також повне оснащення технологічного процесу всім передбаченим устаткуванням, інструментом і пристосуваннями. При встановленні такої норми необхідно врахувати і найбільш доцільні методи праці робочого, і високий рівень обслуговування робочих місць, нормальну інтенсивність і хороші умови для праці і відпочинку робочого.

При нормуванні праці робочих і службовців застосовуються наступні види норм витрат праці: норми часу, норма вироблення, норма часу обслуговування, і норми організаційних умовах.

1.2 Основні поняття організації праці

Організація праці або організаційні відносини це форма, в якій реалізуються економічні результати трудової діяльності. Тому організація праці розглядається як складова частина економіки праці.

В умовах ринкової економіки зростає значення різних чинників, які впливають на ефективність виробництва, оскільки через конкуренцію, що відроджується, результативність діяльності стає вирішальною передумовою існування і розвитку підприємств. Серед чинників ефективності істотне місце займає організація праці. Так, навіть найсучасніше устаткування і високопродуктивна техніка не дадуть бажаного результату при низькій організації їх обслуговування і навпаки, при науковій організації праці можна отримати від відповідного технічного оснащення виробництва максимальний результат.

Що ж розуміється під організацією праці на підприємстві? Для відповіді на це питання необхідно знати, що термін «організація» має декілька значень.

У одному випадку під організацією розуміють будову, пристрій чого-небудь, його структуру, внутрішню впорядкованість, взаємне розташування частин якого-небудь цілого явища і так далі У цьому сенсі організація позначає деяку систему, щось встановлене, продумане, таке, що володіє певними властивостями.

Визначення, що розкриває поняття «Організація праці» у вказаному вище сенсі, називають атрибутивним (від слова «атрибут» істотна ознака, невід'ємна властивість чого-небудь), оскільки таке визначення повинне характеризувати істотну властивість даного явища. У цьому сенсі організація праці на підприємстві це система виробничих взаємозв'язків працівників із засобами виробництва і один з одним, твірна певного порядку здійснення трудового процесу. Істотною властивістю організації праці є порядок трудового процесу на відміну від безладу як ознаки відсутності організації праці.

У іншому випадку під організацією праці розуміють функцію управління, пов'язану зі встановленням, зміною або впорядкуванням чого-небудь. Це так званий функціональний сенс терміну «організація». У цьому значенні організація праці "на підприємстві це дії зі встановлення або зміни порядку здійснення трудового процесу і пов'язаних з ним виробничих взаємодій працівників із засобами виробництва і один з одним.

Після розкриття суті організації праці на підприємстві необхідно встановити її зміст, тобто показати, з яких складових частин або елементів складається той самий порядок трудового процесу, про який йшла мова вище.

Для цього відзначимо, що порядок здійснення трудового процесу припускає,

по-перше, встановлення мети діяльності;

по-друге, керуючись технологією виробництва, встановлення переліку виробничих операцій і їх послідовності;

по-третє, розділення всіх видів робіт між працівниками і встановлення між ними системи взаємодії, тобто певній кооперації праці.

По-четверте, пристосування робочих місць для зручності роботи; по-п'яте, організацію обслуговування робочих місць всякого роду допоміжними роботами; по-шосте, розробку раціональних прийомів і методів праці; по-сьоме, встановлення норм праці і системи його оплати. Для забезпечення відповідної організації праці необхідні також створення на підприємстві безпечних і здорових умов праці, планування і облік праці, виховання дисципліни праці, підбір і підготовка кадрів.

Вирішення перерахованих завдань складає зміст організації праці на підприємстві, а її елементами будуть:

1. Підбір, підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації працівників.

2. Розподіл праці, тобто розстановка працівників по робочих місцях і закріплення за ними певних обов'язків.

3. Кооперація праці, тобто встановлення системи виробничого взаємозв'язку між працівниками.

4. Організація робочих місць.

5. Організація обслуговування робочих місць.

6. Розробка раціональних прийомів і методів праці.

7. Встановлення обґрунтованих норм праці.

8. Створення безпечних і здорових умов праці.

9. Організація оплати і матеріального стимулювання праці.

10. Планування і облік праці.

11. Виховання дисципліни праці.

Виходячи з сказаного, організація праці на підприємстві це, з одного боку, система виробничих взаємозв'язків працівників із засобами виробництва і один з одним, твірна певного порядку трудового процесу, який складається з розподілу праці і його кооперації між працівниками, організації робочих місць і організації їх обслуговування, раціональних прийомів і методів праці, обґрунтованих норм праці, його оплати і матеріального стимулювання, планування і обліку праці і який забезпечується підбором, підготовкою, перепідготовкою і підвищенням кваліфікації кадрів, створенням безпечних і здоров'ю умов праці, а також вихованням дисципліни праці.

Організація праці на підприємстві це, з іншого боку, дії зі встановлення, впорядкування або зміни порядку здійснення трудового процесу і пов'язаних з ним виробничих взаємодій працівників із засобами виробництва і один з одним.

Зміни техніки і технології виробництва вимагають відповідної зміни або вдосконалення організації праці. Крім того, наука про організацію праці збагачується новими даними, виникає передовий досвід нових організаційних рішень.

Якщо виробництво чуйно реагує на все нове, що з'являється в області організації праці, і систематично упроваджує його в свою практику, то ми маємо право говорити про наукову організацію праці (НОП).

Науковий підхід до організації праці дозволяє найкращим чином з'єднати в процесі виробництва технікові і людей, забезпечує найбільш ефективне використання матеріальних і фінансових ресурсів, зниження трудомісткості і зростання продуктивності праці. Він направлений на збереження здоров'я працівників, збагачення змісту їх праці.

Важливою ознакою НОП є її спрямованість на рішення взаємозв'язане груп завдань:

- економічних (економія ресурсів, підвищення якості продукції, зростання результативності виробництва);

- психофізіологічних (оздоровлення виробничого середовища, гармонізація психофізіологічних навантажень на людину, зниження тяжкості і нервово-психічної напруженості праці);

- соціальних (підвищення різноманітності праці, його змістовності, престижності, забезпечення повноцінної оплати праці).

Розвитком уявлень про завдання НОП є положення про її функції, тобто специфічних особливостях прояву НОП на підприємстві, її дії на різні сторони виробництва.

Категорія «функція» надає можливість конкретизувати загальні завдання НОП, виділити в межах кожної з них особливі напрями дії НОП на виробництво і його суб'єкт людини, виявити принципові відмінності між організацією праці науковою і «звичайною», яка часто упускає важливі моменти в організації трудової діяльності, що втратами для виробництва.

Аналіз дії НОП на виробництво дозволяє виділити наступні її функції:

1. Ресурсозберігаюча, зокрема трудозбережна, направлена на економію робочого часу, ефективне використання сировини, матеріалів, енергії, тобто ресурсів. Крім того, економія праці включає не тільки економію засобів виробництва, але і усунення всякої даремної праці. Це досягається раціональним розділенням і кооперацією праці, застосуванням раціональних прийомів і методів праці, чіткою організацією робочих місць і добре відладженою системою їх обслуговування. Економії ресурсів служить і спрямованість НОП на підвищення якості продукції: краща якість рівносильна більшій кількості.

Ресурсозберігання один з головних важелів інтенсифікації виробництва. У сучасних умовах приріст потреби в паливі, енергії, металі і інших матеріалах повинен бути на 75-80% задоволений за рахунок їх економії. На це необхідно націлити не тільки технологію, але і організацію праці. Отже, одним з критеріїв науковості організації праці стає її здатність забезпечувати загальну економію витрат живої і минулої праці.

2. Оптимізуюча функція виявляється в забезпеченні повної відповідності рівня організації праці прогресивному рівню технічного озброєння виробництва, в досягненні наукової обґрунтованості норм праці і інтенсивності праці, в забезпеченні відповідності рівня оплати праці його кінцевим результатам. Оптимізація в сучасних умовах центральний напрям в пошуку шляхів вирішення різних завдань в області організації праці.

3. Функція формування ефективного працівника. Це здійснення на науковій основі професійної орієнтації і професійного відбору працівників, їх навчання, систематичного підвищення кваліфікації. Вимоги до якості підбору працівників і до їх професійної майстерності в умовах переходу до ринкових відносин істотно зростають. Збільшення складності використовуваної техніки веде до зростання відповідальності виконавців за своєчасні і правильні рішення і дії. Науковий підхід до формування кадрів і до їх підготовки -- таке веління часу, і це стає важливою функцією НОТ.

4. Функція піднесення праці. Це надзвичайно важлива функція організації суспільної праці в цивілізованій державі. Не можна говорити про НОТ, наскільки б економічна не була праця, якщо при цьому забувають про саму людину, з його соціальними запитами і прагненням до високо змістовної, престижної праці. Прославляє працю створення на виробництві умов для гармонійного розвитку людини, підвищення змістовності і привабливості праці, викорінювання рутинних і примітивних трудових процесів, забезпечення різноманітності праці і його гуманізації.

5. Виховна і активізуюча функції направлені на вироблення дисципліни праці, розвиток трудової активності і творчої ініціативи. Високий рівень організації праці сприяє формуванню цих якостей працівника, а чим вище за якість виконавців, тим вище і рівень організації праці.

Розуміння функцій НОТ дозволяє забезпечити комплексний підхід до вирішення проблем організації праці на підприємстві, чіткіше представити механізм дії НОТ на працівника і само виробництво. Функції НОТ -- це її властивості і ознаки. Для наукової організації праці повинно бути характерним єдність вказаних функцій.

1.3 Вивчення витрат робочого часу

1.3.1 Фотографія робочого часу

Вивчення витрат робочого часу проводиться за допомогою спостережень: фотографій робочого часу, хронометражу і інших методів.

Фотографія робочого часу вид спостереження, при якому вимірюють всі без виключення витрати часу, здійснювані виконавцем (виконавцями) за певний період роботи (наприклад, за зміну або її частину). Вона проводиться головним чином для виявлення втрат робочого часу, встановлення причин, що викликають ці втрати, і розробки необхідних організаційно-технічних заходів щодо їх усунення

Застосовується фотографія робочого часу і для розробки нормативів підготовчо-завершального часу, часу обслуговування робочого місця, перерв на відпочинок і особисті потреби, а також визначення оперативного часу на різні роботи в одиничному і дрібносерійному виробництві.

Крім того, фотографія проводиться для встановлення норм обслуговування устаткування і нормативів чисельності працівників, вивчення використання робочого часу передовими працівниками з метою розповсюдження їх досвіду, виявлення причин невиконання норм вироблення окремими працівниками.

Залежно від кількості спостережуваних працівників фотографія може бути індивідуальною, груповою (бригадною), масовою.

При індивідуальній фотографії робочого часу вивчається використання часу одним працівником протягом робочого дня або іншого періоду. (див. Додаток 1)

Фотографія робочого часу складається з наступних етапів: підготовка до спостереження, спостереження і вимірювання витрат робочого часу, обробка і аналіз спостережень, розробка і впровадження у виробництво організаційно-технічних заходів. В період підготовки до спостережень вивчається майбутній технологічний процес, організація робочого місця, його обслуговування; технічні характеристики, режими роботи і стан устаткування.

Спостереження і вимірювання витрат робочого часу ведеться по поточному часу. Всі дії виконавця і перерви в роботі фіксуються строго по порядку в наглядовому листі.

При обробці даних фотографії складається звідний баланс робочого часу по категоріях витрат: підготовчо-завершальний час, оперативний час і так далі В процесі аналізу визначаються нераціональні витрати і втрати робочого часу, встановлюються їх причини.

Після аналізу складається проектований баланс робочого часу. При цьому всі нераціональні витрати і втрати робочого часу виключаться і за їх рахунок збільшується оперативний час. На підставі даних фактичного і проектованого балансів визначається можливе зростання продуктивності праці за рахунок усунення втрат і нераціональних витрат робочого часу.

Потім розробляються заходи щодо усунення втрат робочого часу і вдосконалення організації праці, які включаються в план організаційно-технічних заходів з вказівкою терміну їх виконання і виконавців.

Групова фотографія робочого часу проводиться в тих випадках, коли робота виконується групою працівників. Одним з основних завдань групової фотографії є вивчення існуючого розділення і кооперації праці, використання робочого часу, ефективності застосування устаткування. Порядок проведення спостережень при груповій фотографії такий же, як при індивідуальній фотографії робочого часу.

При вивченні використання робочого часу більшого числа працівників (більше 10 чоловік) проводиться масова (фотографія робочого часу методом миттєвих спостережень, при якому фіксуються не абсолютні величини витрат часу на окремі види робіт, а число моментів їх виконання. Для досягнення необхідної точності результатів спостережень заздалегідь встановлюється по формулах або відповідних таблицях їх об'єм, тобто число моментів, яке необхідно зафіксувати.

Спостереження проводяться шляхом обходу по заздалегідь розробленому маршруту ділянки, де розташовані робочі місця виконавців. В процесі обходу спостерігач фіксує, чим зайнятий працівник в даний момент, шляхом нанесення відміток в наглядовому листі.

В процесі обробки результатів спостереження підраховується кількість моментів по кожному виду витрат робочого часу, а також їх сума і визначається їх процентний вираз.

Аналіз результатів і розробка заходів щодо усунення виявлених недоліків проводиться так само, як при індивідуальній і груповій фотографіях робочого часу.

У практиці нормування праці широко застосовується самофотографія робочого часу. На відміну від фотографії робочого дня при самофотографії враховуються лише втрати робочого часу, пов'язані з організаційно-технічними неполадками, які записуються самим працівником в спеціальний бланк спостереження.

Метою проведення самофотографії є залучення до вдосконалення організації праці самих працівників. На основі аналізу отриманих даних розробляються заходи щодо усунення недоліків.

1.3.2 Хронометраж

Хронометраж вид спостереження, при якому вивчаються елементи оперативної роботи, що циклічно повторюються, окремі елементи підготовчо-завершальної роботи або роботи по обслуговуванню робочого місця.

Основне призначення хронометражу: визначення тривалості елементів операції (прийомів і рухів) для розрахунку норм, що повторюються, або для розробки нормативів часу; виявлення і вивчення передових методів і прийомів праці в цілях передачі цих методів роботи широкому кругу працівників; перевірка встановлених норм вироблення; виявлення причин невиконання норм окремими працівниками.

В період підготовки до проведення хронометражу спостерігач вивчає технологічний процес виконання нормованої операції, аналізує його, розбиває операцію на елементи, вивчає режим роботи устаткування і організацію робочого місця. Всі виявлені недоліки усуваються до початку спостереження.

При виборі виконавця враховується ступінь виконання ним норм, його кваліфікація, відповідність розряду нормованої роботи і робочого.

Перед проведенням хронометражу встановлюється кількість необхідних спостережень. Воно залежить від тривалості елементів операції, типу виробництва і вимог, що пред'являються до ступеня точності отриманих даних. Для більшої точності проводиться більше число спостережень.

Хронометраж може бути безперервний, коли виміри тривалості елементів операції проводяться безперервно від початку до кінця операції, і вибірковий, при якому проводяться виміри окремих елементів операції.

При проведенні безперервного хронометражу в хроно-карті наголошується час початку хронометражу, а потім фіксується по поточному часу закінчення кожного елементу.

Обробка результатів спостереження починається з визначення тривалості виконання окремих елементів операції. При проведенні безперервного хронометражу вона рівна різниці свідчень поточного часу двох суміжних вимірів. Потім виключаються помилкові (дефектні) виміри, про які зроблені відмітки при спостереженні, і складаються хронометражні ряди тривалості виконання кожного елементу операції у всіх вимірах. Якість результатів спостереження характеризується величиною коливань цифрових значень хроноряду. Коливання залежать від виконуваної роботи, характеру участі в ній робочого, тривалості елементів операції, типу виробництва, кваліфікації спостерігача і використовуваних при вимірюванні приладів.

Показником оцінки хроноряду є фактичний коефіцієнт стійкості, який визначається відношенням максимальної тривалості елементу в даному хроноряді до мінімальної. Фактичний коефіцієнт стійкості порівнюється з нормативним. Якщо він менше або рівний нормативному, хроноряд вважається стійким, а само спостереження якісним. Далі визначається середня тривалість виконання кожного елементу операції.

Аналіз отриманих результатів проводиться з метою перевірки раціональності процесу виконання операцій. При цьому знаходяться можливості скорочення витрат часу шляхом усунення окремих елементів операції, заміни деяких прийомів раціональнішими і менш утомливими, а також перекриття машинним часом окремих елементів ручної роботи.

За допомогою аналізу визначаються склад операції і тривалість виконання окремих її елементів. Після цього встановлюється оперативний час виконання операції або початкові дані для розробки нормативів на ручні і машинно-ручні роботи.

Аналогічно проводиться вивчення хронометражем витрат часу на окремі елементи підготовчо-завершальної роботи і роботи по обслуговуванню робочого місця.

Вивчення витрат робочого часу дозволяє отримати необхідні дані для вдосконалення організації праці і встановлення норм трудових витрат, виявити резерви зростання продуктивності праці і кращого використання устаткування.

Для нормування праці окрім даних, отриманих за допомогою фотографій робочого часу і хронометражів, використовуються наступні нормативні матеріали.

Нормативи режимів роботи устаткування це регламентовані величини режимів роботи устаткування, що забезпечують найбільш доцільне його використання. Прикладом можуть служити нормативи режимів різання металу на верстатах, які містять значення глибини різання, подачі і швидкості залежно від конструкції і матеріалу ріжучої частини інструменту, заданої частоти і точності обробки і інші параметри. Ці нормативи призначені для встановлення раціональних режимів роботи устаткування і визначення часу машинної роботи.

Нормативи часу це регламентовані витрати часу на виконання окремих елементів, що входять до складу операції. Вони призначені для визначення норм витрат праці на машинно-ручні і ручні роботи і діляться на наступні групи нормативів: основного часу (при ручних роботах), допоміжного часу, часу підготовчо-завершальної роботи, часу обслуговування робочого місця, часу на відпочинок і особисті потреби.

Нормативи часу обслуговування це регламентовані величини витрат часу на обслуговування одиниці устаткування, робочого місця і інших виробничих одиниць. Вони використовуються для встановлення норм обслуговування, тобто кількості одиниць устаткування, робочих місць, виробничих площ і інших об'єктів, які необхідно закріпити за одним працівником або їх групою.

Нормативи чисельності регламентована кількість працівників певного професійно-кваліфікаційного складу, яке необхідне для виконання одиниці (або певного об'єму) роботи. Такі нормативи призначені для встановлення чисельності робочих в основному на роботах, на які визначення її іншими способами, зокрема через нормативи часу, утруднено.

Типові норми розробляються на роботи, що виконуються за типовою технологією з урахуванням раціональних організаційно-технічних умов, що вже існують на більшості або частині підприємств, де є такі види робіт. Типові норми рекомендуються як еталон для підприємств, де організаційно-технічні умови виробництва ще не досягли рівня, на який розраховані вказані норми.

По сфері застосування нормативні матеріали підрозділяються на міжгалузеві (відомчі), галузеві і місцеві, а по ступеню укрупнення на диференційованих (елементні і мікроелементні) і укрупнених.

1.4 Загальна характеристика підприємства ВАТ «Електрон-Газ»

Історія розвитку, мета та задачі діяльності підприємства.

Відкрите акціонерне товариство "Завод електронної та газової апаратури "Електрон-газ"" є правоприємником державного підприємства "Приладний завод "Електрон"".

Приладний завод "Електрон" був заснований у 1968 році (наказ Міністерства середнього машинобудування від 19.02.68р. №148).

Завод був створений для задоволення потреб промисловості, міністерства оборони, охорони здоров`я, геологорозвідки та ін. у приладах, реєструючих та контролюючих процеси, пов'язані з використанням радіоактивних матеріалів в ядерних енергетичних установках та в інших цілях. Продукція була виготовлена у 1972 році. Це булі високовольтні блоки живлення.

У 1973 році почалося виготовлення те постачання профільної продукції - дозиметри ДРГЗ-01,02,03 та СРП-68 для наукових закладів та геологорозвідки.

У 1974 році булі поставлені на виробництво системи радіаційної розвідки місцевості, а у 1977 році - комплекси багатоцільового контролю.

Ці складні вироби коштували близько 1млн.крб.

У 1975 році обсяг виробництва склав 14,3 млн.крб.

Найбільший обсяг виробництва було досягнуте у 1991р. - 94,4млн.крб., з чисельністю персоналу 6 тисяч.

Серійність характеризувалась широким спектром: від одиничного виробництва - 2-7 шт. на рік, до масового - до 1 млн.шт. за рік.

Великий імпульс для розвитку виробництва дозиметричної апаратури завод отримав після Чорнобильської катастрофи - за 1986 рік обсяг збільшився на 34%, що забезпечило потребу у приладах для Чорнобильської зони у відповідності до постанов уряду.

До 1992 долі випуск спеціальної техніки складав 85-90% від загального обсягу виробництва.

За цей період було поставлено на виробництво 150 видів спеціальної техніки та 30 товарів народного споживання.

Після качану конверсії попит на спеціальну техніку зник, що привело до спаду виробництва починаючи з 1992 долі.

Крім того, на складі готової продукції накопичились запаси цієї техніки, яка була замовлена, але не сплачена.

Одночасно знижувався попит на товари народного споживання.

За період конверсії на підприємстві розроблено і поставлено на виробництво близько 40 найменувань товарів народного споживання, але постійним попитом користуються лише прилади газової апаратури, це:

- водогрійний апарат ВПГ-19 (1992р.)

- автоматика для газових котлів опалювання (1985р.)

- побутовий лічильник газу (1995р.)

У 2000 році розпочато виготовлення устаткування для потреб гірничорудної промисловості.

Подальшому зростанню виробництва та реалізації продукції заважає нестача обігових коштів, що виникла у ході конверсії, яка проводилася за власні кошти підприємства без державної фінансової підтримки, та наявність великої кількості спеціальних основних фондів, які не можуть бути використані, але потребують витрат на утримання.

На підприємстві ВАТ "Електрон-Газ", яку більше 20 років спеціалізувалося на виробництві дозиметричної і радіометричної апаратури зі застосуванням джерел би, в, г, нейтронного випромінювання, у результаті 100% конверсії зібралося і довгий година не використовуються джерела загальною активністю більше 15 тисяч , визначений термін їх безпечної експлуатації вичерпано.

Ця висока активність і фізичний стан джерел іонізуючого випромінювання небезпечні для регіонів Україні, тому що створюють небезпеку розгерметизації високоактивних радіонуклідних джерел і можливої радіаційної аварійної ситуації.

Спеціалістами різних відомств і наглядово-регулюючих органів підтверджена ситуація, визначена як дуже небезпечна, носити надзвичайний характер що потребує прийняття і реалізації відповідних заходів невідкладного і не передбачуваного характеру.

Не дивлячись на прийняті урядом рішення, фінансових коштів підприємству на вирішення цієї проблеми не виділялось.

Подалі продовження зберігання вказаних джерел ще більше ускладнює екологічну небезпеку, якові важко спрогнозувати.

Організаційна структура підприємства ВАТ «Електрон-Газ».

Організаційна структура підприємства -- головний важіль, який використовується при проведенні реструктуризації підприємства. Її можна удосконалювати на різних рівнях та з мінімальними капіталовкладеннями. Метою удосконалення організаційної структури повинне статі зменшення витрат на управління підприємством.

Організаційна структура підприємства визначається організаційною структурою управління (див. Додаток 3).

Організаційна структура управління ВАТ «Електрон-Газ» представляє собою лінійно-функціональну модель управління. Вона спирається на розподіл повноважень і відповідальності по функціях управління та прийняття рішень по вертикалі, дозволяє організувати управління за лінійною схемою, а функціональні служби сприяють вирішенню управлінських завдань.