Основні поняття мікроекономіки

Основні поняття мікроекономіки

Донецький університет економіки та права

Кафедра економічної теорії

Навчальний посібник для самостійного вивчення дисципліни

Основні поняття мікроекономіки

Донецьк ДонУЕП 2008

Тема 1. Предмет і метод мікроекономіки

Мікроекономіка вивчає взаємодію окремих економічних суб'єктів і досліджує функціонування конкретних ринків.

Мікроекономіка розкриває основні закономірності функціонування ринкової економіки на рівні товаровиробника і споживача і показує механізм ухвалення рішень господарюючими суб'єктами, прагнучими досягти максимального задоволення потреб в умовах використання обмежених можливостей.

Основні об'єкти наукового дослідження в мікроекономіці:

1. Поведінка споживача на індивідуальному ринку.

2. Поведінка фірми в коротко- і довгостроковому періоді і оптимальні розміри фірми.

3. Ринки чинників виробництва і ціноутворення на них.

4. Теорії попиту і пропозиції.

5. Розподіл доходів і теорія граничної продуктивності чинників виробництва.

6. Ринкові структури недосконалої конкуренції: монополія, монополістична конкуренція, олігополія тощо.

7. Загальна рівновага в умовах оптимального обміну на індивідуальних ринках.

8. Суспільні блага, їх виробництво в умовах ринку.

Альтернативність цілей використання обмежених ресурсів зводиться до проблеми оптимального вибору.

Економічний вибір - це вибір кращого з альтернативних варіантів, який дозволяє досягти максимального задоволення потреб при мінімумі витрат. Для того, щоб зробити оптимальний економічний вибір, необхідно підрахувати не тільки майбутні витрати, але і витрати невикористаних виробничих можливостей. Витрати одного блага, виражені в іншому благові, яким довелося нехтувати (пожертвувати), називаються альтернативними витратами.

Проблему економічного вибору відображає крива виробничих можливостей.

Виробничі можливості - це можливості суспільства по виробництву економічних благ при повному і ефективному використанні всіх наявних ресурсів при даному рівні розвитку технології. Виділяють 4 види економічних ресурсів:

1. «земля» - всі природні ресурси, які застосовуються у виробничому процесі.

2. «капітал» - всі виготовлені засоби виробництва, необхідні для створення товарів і послуг.

3. «праця» - фізичні і розумові здібності людини, вживані у виробництві.

4. «підприємницькі здібності» - чинник виробництва, що об'єднує економічні ресурси заради створення економічних благ.

Обмеженість ресурсів породжує серед товаровиробників конкуренцію в їх використовуванні і розподілі, а тим самим обумовлює вибір оптимального варіанту їх вживання.

Докладніше відповідь на це питання див. Нурєєв Р.М. Основи економічної теорії. - М.: 1996. - Гл. 2.

Проблема методології мікроекономіки в цілому зводиться до з'ясування методів мікроекономічного дослідження. В мікроекономіці застосовують загальнонаукові методи: аналізу; синтезу; індукції; дедукції; наукової абстракції і ін.

Проте є і деяка специфіка їх вживання. Так, в мікроекономіці використовуються моделі двох типів: оптимізаційні і рівноважні. Оптимізаційні моделі застосовуються при дослідженні поведінки окремих економічних суб'єктів. Основний метод - граничний аналіз, розроблений теорією маржиналізму. В оптимізаційних моделях використовують особливі категорії - гранична корисність, гранична продуктивність, граничні витрати, гранична вигода та ін. Рівноважні моделі використовують при дослідженні взаємодії між економічними моделями (наприклад, модель попиту-пропозиції).

Питання до самоконтролю

1. Перерахуйте основні об'єкти наукового дослідження в мікроекономіці

2. Пояснить суть економічного вибору економічних суб'єктів.

3. Назвіть головний метод мікроекономічного аналізу.

Тема 2. Теорія граничної корисності та поведінки споживача

Кожний споживач прагне задовольнити свої потреби найраціональнішим способом тобто отримати максимум ефекту при мінімум витрат. Рушійній силою активній діяльності (господарської) людини є його потреби: первинні та вторинні. Первинні не замінні, а вторинні - можуть бути замінені.

Спосіб задоволення потреб - це блага. Обмежені блага здобули назву економічних благ. Для отримання економічних благ використовуються економічні ресурси. Це вся сукупність чинників необхідні для отримання того або іншого блага.

Метою вибору споживача є корисність блага - це здатність блага задовольнити ту або іншу потребу. Блага, які не доступні не володіють потребою. В мікроекономіці існують види корисності: Загальна корисність (ТU); та гранична корисність (MU)

Загальна (сукупна) корисність (ТU) - це величина, що відображає загальний рівень задоволення індивіда споживанням даної кількості блага.

Гранична корисність (MU) - це додаткова корисність, яку одержує споживач із споживанням кожної додаткової одиниці блага.

TU

MU

Рисунок 2.1 - Криві загальної корисності (TU) та ганичної корисності(MU)

Герман Генріх Госсен досліджував зв'язок між кривою граничної корисності кривої попиту, що негативно нахиляється. Перший закон Госсена - закон убутної граничної корисності. Другий закон Госсена: Споживач максимізував свою корисність, коли розподіляє грошові кошти між різними благами так, що досягає рівного задоволення від останньої одиниці грошей, витраченої на кожний з товарів.

MU1/Р1 = MU2/Р2 = MU3 / Р3.

Питання до самоконтролю

1. Пояснить залежність динаміки загальної та сукупної корисності.

2. Де й для чого може бути використано другий закон Госсена?

Тема 3. Ординалістська теорія поведінки споживача

Існує декілька комбінацій різних благ, що приносять одне і те ж задоволення споживацьких бажань. Наприклад, придбаваючи для задоволення своїх потреб гастрономів м'ясо і сир, споживач може комбінувати їх кількість в різних поєднаннях.

Тема 4. Аналіз поведінки споживача

Коли бюджет споживача зростає при незмінних цінах на блага, тоді бюджетна лінія, переміщаючись управо, торкається все більш і більш віддалених кривих байдужості.

Благо Б

„Дохід - споживання”

Благо А

Рисунок 4.1 - Крива „Дохід - споживання” для суперіорних благ А та Б

З'єднавши всі точки рівноваги споживача, отримаємо лінію «Бюджет (дохід) - споживання». Вона показує, як при фіксованих цінах міняється споживання індивіда у міру зростання його бюджету (доходу). Якщо індивід має карту байдужості із зсунутими до однієї з осей координат кривими байдужості, то лінія «Дохід - споживання» буде нахилено до цієї осі. У такому разі із збільшенням добробуту індивід скоротить споживання одного з благ, умовно зване «неякісним» (інферіорним). Споживання «нормальних (суперіорних) благ» із зростанням доходу збільшується.

Б1

Б2

Рисунок 4.2 - Крива „Дохід - споживання” для Блага А суперіорного блага А та інферіорного блага Б

Залежність об'єму попиту на благо від доходу споживача в умовах стабільних цін, представлена в графічному вигляді, називається кривою Енгеля.

Коли при фіксованій номінальній величині бюджету змінюється ціна одного з благ, тоді бюджетна лінія повертається навкруги точки свого перетину з віссю іншого блага, досягаючи все більш віддалених кривих байдужості.

„Ціна - споживання”

Рисунок 4.3 - Крива „Ціна - споживання”

Всі точки дотику, що повертаються унаслідок зміни ціни бюджетної лінії з кривими байдужості, утворюють лінію «Ціна - споживання». Вона показує, як споживач реагує на зміну ціни одного з благ. Зміна ціни блага міняє не тільки порівняльну доступність блага для споживача з фіксованим номінальним бюджетом, але і його реальний добробут: зниження ціни робить його багачі, а підвищення - бідніше. Тому перехід до нової комбінації благ, що купуються, є наслідок дії двох чинників: зміни співвідношення цін і зміни реальної величини бюджету споживача. Виділимо в загальному ефекті зміни ціни частку кожного з цих чинників.

Щоб виявити ефект доходу, необхідно провести лінію бюджетного обмеження N1G2, паралельну лінії бюджетного обмеження NG1, так, щоб вона торкалася первинної кривої байдужості U1. Позначимо точку дотику бюджетної лінії N1G2 з кривою байдужості U1 через Е2. Величина проекції відрізка кривої байдужості Е0Е2 на вісь абсцис пояснюється виключно зміною відносних цін благ і називається ефектом заміщення (субституції).

Ефект заміщення (substitution effect) - зміна структури споживацького попиту (співвідношення засобів, що виділяються на покупку різних товарів) в результаті зміни ціни одного з товарів, що входять в споживацький набір без урахування ефекту доходу. Збільшення попиту на благо Х у вигляді відрізка R2R1, що залишилося, представляє ефект доходу, оскільки пов'язане з переходом з одного бюджетного обмеження на інше. Це теж саме, що й збільшення купівельної спроможності споживача.

Ефект доходу (income effect) - ця дія, що надається на попит споживача за рахунок зміни реального доходу, викликаного зміною ціни блага без урахування ефекту заміщення. У випадку з нормальними товарами ефект доходу і ефект заміщення підсумовуються, оскільки відбувається розширення споживання нормальних товарів. Розмежування ефекту доходу і ефекту заміщення має важливе значення для розуміння закономірностей ціноутворення в умовах ринкової економіки.

Рисунок 4.4 - Ефект доходу і ефект заміщення

Ефект заміни що виділяється на основі припущення про повну компенсацію купівельної спроможності індивіда, називається ефектом заміни по Слуцькому, а ефект заміни, що виділяється в припущенні повної компенсації початкового рівня добробуту, - ефектом заміни по Хіксу. Оскільки ефекти заміни по Слуцькому і по Хіксу, як правило, не дорівнюють один одному, то і друга складова реакції споживача на зміни ціни блага - ефект доходу, визначений по Слуцькому, не дорівнює ефекту доходу, визначеному по Хіксу. Ефект зміни ціни виявляється по - різному у «нормальних» і «неякісних» благ. Для «нормальних» благ ефект зміни ціни та складуючи ефекти заміни і доходу, що його складають схематично був представлений на малюнках при підвищенні ціни на благо В. Ефект заміни виражається в скороченні споживанні блага В і збільшенні споживанні блага А, а ефект доходу - в скороченні споживанні обох благ (1). При зниженні ціни на тож саме благо дії обох ефектів виявляються у зворотному напрямі (2).

Рисунок 4.5 - Напрямок дії ефекту доходу та ефекту заміни для суперіорних та інферіорних благ

Таким чином, ефект заміни у будь-якому випадку виявляється в тому, що товар, що відносно подорожчав, частково замінюється тим, що відносно подешевшав. Наслідки ефекту доходу (бюджету) залежать від різновиду блага, зміна ціни якого викликає даний ефект.

Питання для самооцінки

1. Що показують крива «Доход-споживання» та «Ціна-споживання»?

2. Як за динамікою ефекту доходу та ефекту заміни з'ясувати тип блага?

Зворотна залежність між ціною і величиною попиту називається законом попиту. Крива попиту - крива, що показує, яку кількість економічного блага готові придбати покупці.

Рисунок 5.2 - Вплив еластичності попиту на поведінку кривої попиту

Чинники цінової еластичності попиту:

1) замінність: чим більше добрих замінників даного продукту пропонується споживачу, тим еластичніше буде попит на нього;

2) питома вага в доході споживача: чим більше місця займає продукт в бюджеті споживача, за інших рівних умов, тим вище буде еластичність попиту на нього;

3) необхідність продукту (предмети розкоші і предмети першої необхідності): попит на предмети необхідності звичайно є нееластичним, попит на предмети розкоші звичайно еластичний;

4) чинник часу, попит на продукт звичайно тим еластичніше, чим довше період часу для ухвалення рішення.

Пропозиція -- це кількість товарів, яка перебуває на ринку або може бути туди доставлена. Вона визначається виробництвом, але не тотожна йому. Є випадки, коли і в урожайний рік "дари" сільського господарства відсутні на полицях магазинів. Закон пропозиції стверджує: чим вища ціна на товар, тим більша пропозиція товару, і навпаки. Отже, встановлюється прямо пропорційна залежність між ціною і величиною пропозиції. Звичайно, для виробника більш прибутковим е пропонувати товар за вищими цінами (за умови, що високі ціни гарантовано тривалі).

Основні поняття, пов'язані з пропозицією, значною мірою аналогічні поняттям, пов'язаним з попитом. Так, аналогічно до попиту ринкову пропозицію формує пропозиція благ окремими фірмами. Пропозиція окремої фірми визначається її виробничими можливостями, згідно з якими для кожної конкретної ціни фірма може запропонувати до продажу певні обсяги блага. Тому пропозиція аналогічно до попиту також характеризується набором обсягів певного блага, які виробники (постачальники) бажають та можуть продати на ринку, і відповідних цін.

Ринкова пропозиція блага складається із суми обсягів блага, які окремі фірми можуть та хочуть запропонувати до продажу за кожної конкретної ціни.

Функція пропозиції -- залежність обсягу пропозиції блага від його ціни. Крива пропозиції -- графічне відображення функції пропозиції. На малюнку крива пропозиції позначена буквою S (англ. suplly) і прямує знизу вгору, зліва направо

Отже, еластичність пропозиції:

Еластичність пропозиції дорівнює відношенню відсотка зміни величини пропозиції до відсотка зміни ціни.

1) кожна фірма ухвалює єдине рішення, неначебто вона складалася з однієї людини. Це дозволяє економістам розглядати фірму як первинну, єдину компоненту виробничого процесу, а домогосподарства - аналогічної компонентою процесу споживання;

2) більшість своїх рішень фірми приймають, переслідуючи єдину мету - отримати максимальний прибуток;

3) фірми є повновладними користувачами чинників виробництва. На ресурсному ринку роль фірм аналогічна ролі, яку грають домогосподарства на ринку товарів і послуг.

Основою приватного підприємництва служать фірми - виробничі одиниці, які використовують чинники виробництва, щоб виготовити товари і послуги, а потім продати їх іншим фірмам, домогосподарствам або державі. Які мотиви примушують, стимулюють кожну фірму брати участь в такому складному і ризикованому процесі як виробництво товарів і послуг, якими принципами вона керується в своїй діяльності? Строго кажучи, таких мотивів і принципів може бути багато - і бажання проявити себе, і добродійність, і нанесення мінімальної екологічної утрати, і заздрість і т.п. Проте економісти вважають, що головним мотивом будь-якого приватного підприємництва є можливість отримання прибутку, а основним принципом діяльності кожної фірми служить досягнення максимальному прибутку. Іншими словами, економічна наука будується на припущенні, що будь-яка фірма, ухвалюючи своє рішення, завжди дотримуватиметься тієї альтернативи, яка обіцяє принести їй максимальний прибуток.

В західній економічній літературі були розроблені теорії оптимізації діяльності фірми, в основі яких не був закладений принцип максимізації прибутку. На думку деяких дослідників, метою фірми є максимізація не прибутку, а об'єму продажів. Затверджується, що менеджери прагнуть проводити політику фірми так, щоб одержувати якийсь мінімальний рівень прибутку, що задовольняє утримувачів акцій і створює у них ілюзію благополуччя, а основні зусилля направляти на збільшення об'єму продажів. Це відображається на престижі фірми, положенні і заробітку менеджера. В крупній корпорації менеджер одержує винагородження, значно перевищуюче винагородження менеджера дрібної високорентабельної корпорації.

В 1978 р. Нобелівську премію в області економіки отримав Американський професор Г. Саймон за дослідження поведінки фірми. Згідно його теорії «задоволення», фірма прагне досягти певного рівня прибутку, а далі не робить зусиль, щоб її максимізувати. Значить, і кількість продукції, яку вона випускає, не відповідає максимальному рівню прибутку.

Існує також еволюційна теорія, відповідно до якої фірми можуть тільки прагнути, але не досягають максимального прибутку, оскільки вони функціонують в світі неповної, часом спотвореної, інформації, в постійно змінних умовах, на які фірма не може адекватно реагувати. Недосконалість інформації, на підставі якої ухвалюються рішення, а також відсутність або неповне знання граничних величин, зокрема граничних витрат, граничної виручки, не дозволяють одержувати максимально можливий прибуток. Хоча фірми орієнтуються на максимальний прибуток, вони ніколи її не одержують або ж досягають її чисто випадково. Прихильники еволюційної теорії підкріплюють свої висновки матеріалами з практики, які свідчать про те, що фірми направляють свої зусилля головним чином на те, щоб добитися певної частки на ринку і утримати її, а не на те, щоб вийти на новий або покинути завойований ринок. Свої погляди «еволюціоністи» засновують на теорії еволюції в біології, де поведінка біологічних індивідуумів зумовлюється генами. Так і поведінка фірми в ухваленні рішень, за словами одного із засновників даної теорії С. Вінтера, є «рутинною». Рутинне ухвалення рішень розповсюджується, на його думку, на ціноутворення, інвестування, науково - дослідницькі розробки і т.п. Прихильники даної теорії вважають, що до еволюційного розвитку фірму спонукають інновації, включаючи нові правила поведінки. Фірма міняє рутинний характер, тільки якщо її вимушують обставини, вона «чинить» опір крупним, «структурним» змінам.

У всіх названих теоріях, хоча мету фірми і не складає максимізація прибутку, але остання зберігає свою функцію - бути рушійною силою в економіці і проводити товари і послуги. Зміни в попиті і пропозиції неодмінно позначаються на величині прибутку, що спонукає фірму перерозподіляти ресурси.

Чинники виробництва - економічна категорія, що позначає вже реально залучені в процес виробництва ресурси.

На відміну від ресурсів, чинники стають такими тільки в рамках взаємодії; тому виробництво завжди є взаємодіюча єдність його чинників.

В економічній теорії виділяють чотири основні чинники виробництва, за допомогою яких здійснюється виробництво товарів і послуг.

Залежність випуску продукту від дії чинників виробництва описує так звана виробнича функція:

Q = f (К, L, N, T,…х)

, де - К капітал, L - праця, N - сировина, T - НТП, х - інші чинники.

Властивості виробничої функції.

Чинники виробництва є взаємодоповнюючими, тобто подальший процес виробництва можливий тільки при наборі певних чинників.

Існує певна взаємозамінність чинників, тобто в процесі виробництва один чинник може бути замінений в певній пропорції іншим чинником, але взаємозамінність відносна, не означає можливості повного виключення з виробництва процесу, якого - або процесу.

Різні комбінації чинників виробництва дають різні об'єми проведеній продукції. Існує певна межа зростання об'єму виробництва, відбувається збільшення одного чинника, тоді як решта чинників залишається незмінною - ця властивість отримала назву закон спадаючої продуктивності.

Цей закон характерний для виробничої функції з одним змінним чинником. Для характеристики виробничої функції з одним змінним чинником використовуються показники продукту загального, середнього і граничного.

Загальний продукт ТР- ця загальна кількість виробленого продукту, яка змінюється у залежності від зростання використовування змінного чинника.

Середній продукт АР- це відношення загального об'єму продукту до кількості змінного чинника Х, що використовується у виробництві.

АР = ТР/Х

Граничний продукт МР - ця кількість додаткового продукту отриманого при використанні додаткового змінного ресурсу Х.

Ізокванта - крива, що показує всі поєднання виробничих чинників при випуску певного об'єму продукції.

Карта ізоквант зображає набір ізоквант, які показують максимальний випуск продукції при використовуванні різних комбінацій чинників. Ізокванти аналогічні кривим байдужості. Перші були пов'язані з рівнем виходу продукції, останні - з рівнем задоволення споживача.

Гранична норма технічного заміщення (субституції).

Гранична норма технологічної заміни капіталу працею MRTS є кількість, на яку витрати капіталу можуть бути скорочені, коли використовується додаткова одиниця праці, а випуск залишається незмінним. MRTS показує, як фірма здійснює заміщення одного чинника іншим

MRTS = - (ДK / ДL)

Була помічена тенденція щодо скорочення граничного продукту праці в процесі виробництва при послідовному приєднанні до фіксованої кількості капіталу додаткових одиниць змінного чинника L. Це так званий закон убуваючої віддачі чинників виробництва. В довгостроковому періоді важливе значення має вибір масштабу виробництва (діяльності фірми). Позитивний ефект масштабу є положенням, коли зростання об'єму витрат приводить до більш високого зростання випуску продукції. Незмінний ефект масштабу означає, що зростання об'єму витрат веде до адекватного зростання випуску продукції. Ефект масштабу, що скорочується, означає, що зростання об'єму витрат призводить до згасання приросту продукції.

Рисунок 7.4 - Зміна положення ізокости:

а) при зміні ціни на чинник х;

б) при зміні ціни на чинник у

Задача виробника полягає в тому, щоб, використавши всі бюджетні засоби на два змінні чинники, отримати найбільший об'єм продукту, тобто досягти максимально видаленій від початку координат ізокванти.

Діючи таким же методом, як при визначенні рівноваги споживача, сумістимо карту ізоквант з ізокостой. Та ізокванта, по відношенню до якої ізокоста займе положення дотичної, визначить найбільший об'єм виробництва при заданому бюджетному обмеженні. Точка дотику ізокванти Q2 ізокостой буде точкою найраціональнішої поведінки виробника (Рис. 7.5).

Будь-яка ізокванта, розташована ближче до початку координат, дасть менший об'єм продукту, що випускається (ізокванта Q1). Ті ізокванти, які розташовані вище і правіше ізокванти Q2, складають більшу кількість чинників, чим може дозволити бюджетне обмеження виробника. Отже, точка дотику ізокости і ізокванти - це оптимальна точка, в якій виробник одержує бажаний для себе результат (т. Е).

Рисунок 7.5 - Визначення точки раціональної поведінки виробника

Для того, щоб представити перспективу розвитку підприємства в довгостроковому періоді, необхідно уявити, як збільшуватимуться об'єми виробництва продукту і, відповідно, витрати на придбання двох змінних чинників. Задача для виробника на кожному етапі зростання об'ємів виробництва залишається колишньою: необхідно оптимізувати витрати чинників Х і У і «пов'язати» їх з бюджетними можливостями підприємства (рис.7.6)

AVC = VC / Q.

Вони досягають свого мінімуму, коли був досягнутий технологічно оптимальний об'єм виробництва. Поняття середніх змінних витрат використовується для визначення ефективності господарювання фірми, положення рівноваги і перспектив розвитку-розширення або скорочення об'єму виробництва.

Середні валові витрати (АТС або АС) визначають за формулою

АС = (FC + VC) / Q = ТС / Q.

Граничні витрати (МС) показують приріст сукупних витрат, викликаний нескінченно малим збільшенням виробництва (на одну одиницю продукту), тобто це витрати, пов'язані з виробництвом останньої одиниці продукту

Крива МС перетинає криві АVС і АС в точках їх мінімального значення.

Рисунок 8.5 - Криві середніх змінних, середніх валових і граничних витрат

Економічні і бухгалтерські витрати виробництва

Розуміння економістами витрат ґрунтується на факті рідкості ресурсів і можливості їх альтернативного використовування. Тому вибір певних ресурсів для виробництва якогось товару означає неможливість виробництва якогось альтернативного товару. Витрати в економіці безпосередньо були пов'язані з відмовою від можливості виробництва альтернативних товарів і послуг. Точніше кажучи, економічні (поставлені) витрати будь-якого ресурсу, вибраного для виробництва товару, рівні його вартості, або цінності, при якнайкращому зі всіх можливих варіантів використовування. Така концепція отримала яскраве втілення в кривій виробничих можливостей. Наприклад, сталь, використана для виробництва озброєння, виявиться втраченою для виготовлення автомобілів або будівництва житлових будівель. І якщо робітник на конвеєрі здатний проводити як автомобілі, так і пральні машини, то витрати, понесені суспільством при використовуванні цього робітника на автомобільному заводі, будуть рівні тому внеску, який він зміг би в осоружному випадку внести у виробництво пральних машин.

Розглянемо витрати з позиції окремої фірми. Спираючись на поняття поставлених витрат, можна сказати, що економічні витрати - це ті виплати, які фірма зобов'язана зробити, або ті доходи, які фірма зобов'язана забезпечити постачальнику ресурсів для того, щоб відвернути ці ресурси від використовування в альтернативних виробництвах. Ці виплати можуть бути або зовнішніми, або внутрішніми. Грошові виплати - тобто грошові витрати, які фірма несе «з своєї кишені» на користь інших фірм, що поставляють трудові послуги, сировину, паливо, транспортні послуги, енергію і т.д., - називаються зовнішніми або бухгалтерськими витратами. Іншими словами, зовнішні витрати є платнею за ресурси постачальникам, що не належать до числа власників даної фірми. Проте, крім того, фірма може використовувати певні ресурси, що належать їй самій. З концепції поставлених витрат нам відомо, що незалежно від того, чи є ресурс власністю підприємства або отриманий їм внайми, певний спосіб використовування цього ресурсу був пов'язаний з деякими витратами. Витрати на власний ресурс і той що самостійно використовується є неоплачуваними, або внутрішніми, витрати. З погляду фірми, ці внутрішні витрати рівні грошовим платежам, які могли бути б отримані за ресурс, що самостійно використовується, при якнайкращому (з можливих) способі його вживання.

Наприклад, припустимо, що N. є одноосібним власником невеликого бакалійного магазина. Він має в повній власності приміщення магазина і використовує в ньому свою власну працю і грошовий капітал. Хоча на підприємстві відсутні зовнішні витрати на виплату ренти і заробітної платні, внутрішні витрати такого роду все-таки існують. Використовуючи своє власне приміщення під магазин, N. жертвує щомісячним рентним доходом, який в осоружному випадку він міг би одержувати, здаючи це приміщення комусь іншому. Аналогічним чином, використовуючи на своєму підприємстві власний грошовий капітал і працю, N. жертвує відсотком і заробітною платнею, які він міг би отримати, забезпечивши цим ресурсам якнайкраще з можливих вживань. І, нарешті, управляючи своїм власним підприємством, N. відмовляється від заробітку, який він міг би мати, запропонувавши свої послуги в області менеджменту якійсь іншій фірмі.

Щоб бути зацікавленим у віданні власного бізнесу, підприємець повинен одержувати від нього певний мінімальний дохід. Цей необхідний мінімальний дохід економісти називають нормальним прибутком. Вона повинна відшкодувати підприємцю ті упущені доходи, які б він отримав від альтернативного використовування його власних ресурсів (землі, капіталу, підприємницьких і управлінських здібностей і т.д.). Таким чином, нормальний прибуток лише відшкодовує неоплачені внутрішні витрати фірми.

Дохід, отриманий понад нормальний прибуток, потрактує як власне прибуток і називається економічним або чистим прибутком.

Зіставляючи отриману підприємством прибуток з витратами або ціною продукції, можна визначити рентабельність виробництва, тобто ступінь його прибутковості, або прибутковості. Для цього розраховують т.з. норму прибутку - процентне відношення суми прибутку до витрат або ціни.

Питання для самоконтролю

1. Відмінності постійних, змінних та сукупних витрат, їх графічна інтерпретація.

2. Для чого необхідно розрізняти бухгалтерські та економічні витрати?

Що визначає чутливість виробників до змін ціни на ресурс, тобто що визначає еластичність попиту на ресурс?

Коефіцієнт зниження граничного продукту змінного ресурсу. Якщо граничний продукт праці знижується поволі у міру його додавання до фіксованої кількості капіталу, то граничний продукт в грошовому виразі, або крива попиту на працю, знижуватиметься повільніше за ціну на такий ресурс призводить до відносно великого зростання необхідної кількості ресурсу. І навпаки, якщо гранична продуктивність праці різко падає, то граничний продукт в грошовому виразі, або крива попиту на працю, швидко знижується, Це означає, що відносно велике зниження ставки заробітної платні супроводжується вельми скромним підвищенням кількості найманої праці; попит на ресурс буде нееластичним.

Легкість ресурсозаміщення. Ступінь, за якою здатні взаємозаміщатися ресурси, є дуже важливим показником еластичності. Чим більше кількість. відповідних ресурсозамінників, тим більше еластичність попиту на певний ресурс. Якщо виробник меблів вважає, що п'ять або шість різних порід дерева в рівному ступені підходять для виготовлення кавових столиків, то підвищення ціни на одну з порід дерева може викликати різке падіння попиту на неї, оскільки . виробник може легко замінити цю породу дерева іншими породами. В іншому крайньому випадку заміщення може виявитися неможливим.: боксити, наприклад, абсолютно необхідні для виробництва алюмінію. Це означає, що попит на боксити з боку виробників алюмінію має тенденцію бути дуже нееластичним.

Важливо помітити, що особливу роль в процесі заміщення ресурсів грає час. Наприклад, водії грузовиків якоїсь фірми можуть добитися істотного підвищення заробітної платні на ряді з незначним або наступаючим не відразу зниженням зайнятості. Але через деякий час грузовики зносяться і їх замінюють, фірма може закупити грузовики більшої вантажопідйомності і тим самим забезпечити доставку тієї ж кількості продукції, але з меншою кількістю водіїв. Крім того, у міру зносу грузовиків фірма може залучити інші засоби транспортування.

Еластичність попиту на продукт. Еластичність попиту на який-небудь ресурс залежить від еластичності попиту на вироблюваний з його допомогою продукт. Чим більше еластичність попиту на продукт, тим більше еластичність попиту на ресурс. Невелике підвищення ціни продукту з великою еластичністю попиту викликає різке зниження випуску продукції відповідно відносно велике скорочення кількості різних ресурсів, на які пред'являється попит. А це значить, що попит на даний ресурс є еластичним.

Співвідношення витрат на працю і загальних витрат .Чим більше загальних витрат виробництва доводитися на якийсь ресурс, тим вище еластичність попиту на даний ресурс. Логічне обґрунтовування цього цілком очевидно. В граничному випадку, якщо витрати на працю були не єдиними витратами виробництва, то 20 %-не підвищення ставки заробітної платні викликало б зсув кривої витрат фірми на 20 %.При заданої еластичності попиту на даний продукт таке істотне зростання витрат привело б до відносно великого зниження продажів і різкого скорочення кількості необхідної праці . Попит на працю мав би тенденцію до еластичності. Але якщо витрати на працю склав би 50% витрат виробництва, то 20 %-не зростання ставки заробітної платні викликало б підвищення витрат тільки на 10 %.При тій же самій еластичності попиту на продукт слідувало б відносно невелике скорочення продажів і відповідно зменшення кількості праці Попит на працю мав би тенденцію до нееластичності.

Таким чином, еластичність попиту на ресурс буде тим менше чим:

- менше коефіцієнт зниження граничного продукту;

- більше число наявних в наявності ресурсозаміників;

- вище еластичність попиту на продукт ;

- більше частка даного ресурсу в сукупних витратах виробництва.

Докладніше проблеми формування рівноваги на ринках ресурсів можна подивитися у наступних виданнях: Нуреев Р.М. Основы экономической теории: Микроэкономика: Учебник для вузов. - М.: Высш.шк., 1996., Главы 9-10.

Питання для самоконтролю

1. Чим суттєво відрізняються ринки ресурсів та ринки готового продукту?

2. Від чого залежить та для чого практично використовується еластичність попиту на ресурс?

Тема 13. Загальна ринкова рівновага та економіка добробуту

У попередніх розділах було показано, що одні й ті ж ресурси можуть бути використані для виробництва різних благ, а ціна фактора виробництва визначається ціною продукції, яка виробляється із даного ресурсу. Це говорить про те, що ціни на різних типах ринків є взаємопов'язаними. Окрім того, від ціни ресурсу залежать доходи їх господарів, а доходи споживача визначають його попит і безпосередньо впливають на ціну блага. Кількісною мірою такого впливу є коефіцієнт еластичності попиту від доходу. На взаємозалежність всіх цін вказує і те, що будь-який товар, за виключенням товарів першої необхідності, є або ж взаємозамінним, або взаємодоповнюючим. Кількісною оцінкою такої залежності є коефіцієнт перехресної еластичності.

Отже, однією із особливостей ринкової економіки є те, що рівновага на окремому ринку залежить від рівноваги на інших ринках. В умовах вільної конкуренції сукупність цін на товари відповідає стану загальної рівноваги (рівноваги на всіх ринках), якщо задовольняються наступні вимоги:

- усі споживачі максимізують свою корисність за даних бюджетних обмежень;

- усі виробники максимізують свій прибуток за даної технології;

- для кожного блага попит дорівнює пропозиції.

На відміну від аналізу часткової рівноваги, аналіз загальної рівноваги здійснюється з передумови, що ціни і кількість благ на всіх ринках визначаються одночасно з урахуванням факторів зворотних зв'язків. Ефектом зворотного зв'язку називають зміну ціни і кількості товару на деякому ринку у відповідь на аналогічні зміни, що виникають на спряжених ринках. Наприклад, зміна ціни на нафту обов'язково позначиться на ринку газу, вугілля, а зміна цін на бензин - на ринку автомобілів тощо.

Велика кількість факторів, що визначають систему рівноважних цін, робить моделі загальної економічної рівноваги значно складнішими за ті, що розглядались для часткової рівноваги. Існує дві основні моделі загальної економічної рівноваги: неокласична (або Вальраса) та неокейнсіанська. За допомогою моделей загальної економічної рівноваги намагаються відповісти на запитання: за яких умов можливе існування системи цін, яка забезпечує загальну рівновагу на всіх ринках?

Аналіз поведінки функцій показує, що за лінійних функцій попиту і пропозиції на двох взаємозамінних благ може існувати стійка спільна рівновага за умови, коли попит і пропозиція кожного з благ в більшій мірі реагують на зміну ціни цього, а не іншого блага, тобто коли коефіцієнт прямої цінової еластичності більше за коефіцієнт перехресної цінової еластичності благ.

Ефективність обміну

Обмін товарами (благами) між індивідуальними споживачами як і між окремими ринками, є наслідком того, що початковий розподіл благ був неефективним. Ефективним (за Парето) вважається такий розподіл, за яким жоден із споживачів не може поліпшити свій добробут не погіршуючи добробуту інших споживачів.

Дослідження ефективності розподілу можна здійснити за допомогою діаграми (коробки) Еджворта (рис. 13.1).

Рисунок 13.1 - Ефективність обміну

Діаграма являє собою поєднання карт байдужості двох споживачів з початками координат благ в точках 01 і 02. Кожна точка в коробці відображає відповідний розподіл двох благ поміж першим і другим споживачем.

Припустимо, що початковий розподіл характеризується точкою А. Припустимо, що обмін від А до Б поліпшить добробут як першого, так і другого споживача, оскільки кожний з них переміститься на більш віддалену криву байдужості. Причому у точках А і Б рівновага споживачів не буде стійкою. Такою вона стане тільки у точці В, оскільки гранична норма заміщення першого споживача зрівняється з граничною нормою заміщення іншого споживача і обидва вони у цій точці будуть мати максимум корисності. З огляду на те, що таких точок взаємної рівноваги буде велика кількість, (дотичність кривих байдужості першого і другого споживача в коробці Еджворта), можна говорити про існування контрактної кривої лінії, що відображає ефективний розподіл благ. Контрактна крива (О1О2) показує всі розподіли, після яких неможливі взаємовигідні торгівельні операції.

Докладніше проблеми загальної рівноваги та економічної ефективності можна подивитися у наступному виданні: Нуреев Р.М. Основы экономической теории: Микроэкономика: Учебник для вузов. - М.: Высш.шк., 1996., Глава 11.

Питання для самоконтролю

1. В чому суть загальної рівноваги?

2. Пояснить ефективність обміну за Еджвортом.

Тема 14. Інституціональні аспекти ринкового господарства

Докладніше проблеми інституційного регулювання ринкового господарства можна подивитися у наступному виданні: Нуреев Р.М. Основы экономической теории: Микроэкономика: Учебник для вузов. - М.: Высш.шк., 1996., Глава 12.