Пенсійне забезпечення і розвиток економіки

Пенсійне забезпечення і розвиток економіки

Економічний факультет

Кафедра економічної теорії

Курсова робота

з курсу: Макроекономіка

на тему: Пенсійне забезпечення і розвиток економіки

Виконала

студентка І курсу

гр. №13

денної форми навчання

Чирва Олена Олександрівна

Науковий керівник

асистент Гуляєва Людмила Петрівна

Київ - 2006

Вступ

Однією з найважливіших складових діяльності держави у галузі соціальної політики є регулювання та організація пенсійного забезпечення громадян. З переходом економіки України від командно-адміністративної системи до ринкових відносин, стара державна система пенсійного забезпечення перестала виконувати свою основну функцію - забезпечення гідного прожиття непрацездатних громадян. Безумовно, головною причиною вкрай незадовільного пенсійного забезпечення на сучасному етапі є економічна криза і пов'язані з нею низькі надходження до Пенсійного фонду, до державного і місцевих бюджетів, але надзвичайно важливим є і суто демографічні фактори, які сьогодні є чи не найбільш серйозним бар'єром на шляху реформування системи пенсійного забезпечення в Україні За даними міністерства праці і соціальної політики на сьогодні в України налічується близько 15 млн. пенсіонерів, 10млн. ветеранів (війни і праці), 2,3 млн. інвалідів, 3,5 млн. потерпілих внаслідок аварії на ЧАЕС, майже 2 млн. одиноких громадян похилого віку.[4] Щорічно кількість пенсіонерів та інвалідів зростає. Таким чином діюча законодавча база з урахуванням чинника природного зростання кількості непрацездатних громадян обумовлює значне навантаження на працююче населення. З урахуванням дітей і пенсіонерів, сьогодні один працюючий фактично утримує одного непрацездатного. І тому не тільки пенсійна система, а й діюча система соціального забезпечення в цілому, яка перестала бути ефективною і тягарем лягла не державу, не відповідає вимогам часу та потребує термінового реформування.

Досліджуючи проблеми пенсійного забезпечення, у роботі розглянуті такі питання, як процес зародження, формування і розвиток пенсійної системи в Україні, системи органів, що здійснюють пенсійне забезпечення (розглянуті діяльність державних органів і недержавних пенсійних фондів), види державних пенсій (трудові та соціальні), вплив трудового та страхового стажу на пенсійне забезпечення, а також проблеми пенсійного забезпечення сьогодні. Використовуючи дані Держкомстату, праці наукових співробітників Інституту демографії та соціальних досліджень НАНУ (Л.Ткаченко, Г.Ковальська), кандидатів економічних наук Комітету верховної Ради України у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів (Б.Надточій) та інших наукових праць, зроблено висновки, що невідкладним завданням є реформування у сфері пенсійного забезпечення. Нагальність його розв'язання зумовлюється цілою низкою проблем, серед яких у першу чергу слід назвати низький рівень пенсій, невідповідність розміру пенсій трудовому внеску громадян протягом працездатного віку, існування значних переваг та пільг у пенсійному забезпеченні окремих категорій працівників та інші.

Головною метою такого реформування є перехід до страхової соціальної системи та зближення з існуючими системами соціального забезпечення країн з розвиненою ринковою економікою.

Процес реформування пенсійного забезпечення в Україні вже розпочався, прийнято ряд законів, спрямованих на підвищення ефективності такого забезпечення, проведено реорганізацію органів, що його здійснюють.

Важливого значення в процесі реформування пенсійної системи, а отже соціального забезпечення в цілому, набуло прийняття 9 липня 2003р.Верховною Радою України Законів України „Про недержавне пенсійне забезпечення” та „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, що набрали чинності з 1 січня 2004р.Разом ці закони охоплюють регулювання трьох рівнів пенсійного забезпечення:

-солідарну систему обов'язкового державного пенсійного страхування;

-накопичу вальну систему обов'язкового державного пенсійного страхування;

-добровільну систему недержавного пенсійного забезпечення.

Один з цих законів „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” є базовим. Він стосується регулювання солідарної державної пенсійної системи та обов'язкової накопичу вальної системи. Останню в нашій країні планували запровадити в недалекому майбутньому.

Запровадження з 1 січня 2004 року пенсійного страхування дало можливість перерахувати пенсії 12,5 млн. пенсіонерам. При цьому 2,5 млн. осіб отримали підвищення пенсії в розмірі від 20 до 100грн. Решта пенсіонерів згідно з рішенням кабінету Міністрів України отримала підвищення пенсії на 4,2%.[7]

На сьогодні розмір мінімальної пенсії становить 332грн., тоді як у 2004р. лише 284грн., середня пенсія зросла з 315грн. у 2004р. до 404грн. у 2006р.[14]

Одним важливим аспектом запровадження нової пенсійної системи є створення довіри людей до нової системи, і зокрема молоді. Для того щоб зберегти свій рівень споживання по досягненні пенсійного віку, потрібно відкладати гроші на старість і починати заощаджувати якомога раніше. Найнадійніший спосіб це зробити - скористатися можливостями, які надає пенсійна реформа. Незважаючи на традиційну байдужість молоді до такої віддаленої перспективи, як старість, необхідно інформувати молодих людей про реформування української пенсійної системи. Як свідчать результати соціологічного опитування, проведеного Українським освітнім центром реформ у грудні 2003 року, лише 8,47% респондентів віком до 25 років є добре поінформованими про пенсійну реформу в Україні (приміром, для осіб старше 55 років цей показник становить 43,29 %).[5]

1. Процес зародження, формування та розвиток пенсійної системи в Україні

Пенсії ... мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму... Ст.46 Конституції України

Об'єктивна необхідність в утриманні непрацездатних членів суспільства існувала з давніх давен. Протягом століть цю функцію виконувала церква, благодійні організації, товариства взаємодопомоги тощо.

Виникнення державного соціального забезпечення стало результатом розвитку промисловості та широкого застосування на промислових підприємствах найманої праці. Формування капіталістичного способу виробництва призвело до виникнення необхідності в організації державної системи захисту найманих працівників від соціального ризику втрати заробітку. Найчастішими причинами втрати заробітку були нещасні випадки на виробництві і професійні захворювання. Через те першими виплатами по державному соціальному страхуванню стали допомоги в зв'язку з трудовим каліцтвом та захворюванням, які називалися пенсіями.

З поміж перших країн світу, які запровадили солідарну пенсійну систему на зламі ХІХ-ХХ ст. були Німеччина, Англія, Франція та Швейцарія, а згодом Чехословаччина і Румунія. За межами Європи першими такі самі пенсійні системи у 20-хр.р.минулого століття заснували три латиноамериканські країни - Чилі, Аргентина і Уругвай. З початку зародження пенсійного забезпечення проводилося страхування не старості, а інвалідності, оскільки через важкі умови праці та побуту більшість найманих працівників, які доживали до 65 років, фактично ставали непрацездатними.

В Росії пенсійне забезпечення було започатковане з ухваленням в 1901р. Тимчасових правил про пенсії робітникам казенних гірничих заводів і рудників, які втратили працездатність та прийняттям в 1903р. закону „Про виплату відшкодування робітникам, потерпілим в наслідок нещасних випадків ”. але цей закон по суті не встановлював права працівників на матеріальне забезпечення в зв'язку з нещасними випадками на виробництві, а в основному передбачав особливості відповідальності роботодавців, яка базувалася на цивільно-правових засадах. За цим законом роботодавець звільнявся від відповідальності за наявності умислу чи грубої необережності потерпілого. Але призначувана в зв'язку з трудовим каліцтвом компенсація називалася пенсією.

Наступним значним кроком на шляху формування державної системи соціального страхування в Росії було прийняття в 1912р. цілої низки законів. Це, зокрема, „Про страхування робітників від нещасних випадків на виробництві”, „Про забезпечення працівників на випадок хвороби”, „Про затвердження Ради у справах страхування робітників” та інші.

До 1917р. в Росії соціальне забезпечення людей похилого віку будувалось не на основі врахування досягнутого віку, а на підставі втрати працездатності і настання інвалідності. Незважаючи на те, що чимало країн Європи вже на початку ХХ століття почали запроваджувати соціальне страхування за старістю, в Росії, а далі й в СРСР такий страховий випадок як настання старості аж до 1929р. не входив до сфери соціального страхування. Проте для окремої категорії працівників пенсійне забезпечення за старістю почали запроваджувати дещо раніше. Так викладачі вищих навчальних закладів були охоплені пенсійним забезпеченням за старістю з 1924р. при досягненні віку 65 років, робітники текстильної промисловості - з 1928р., зайняті у провідних галузях промисловості й транспорту - 1929р. Таким чином, пенсійне забезпечення, пов'язане з старістю, на той час не мало всеохоплюючого характеру. Лише в 1932р. після проведеного обстеження робітників, які виходили на пенсію через інвалідність із втратою працездатності, воно було поширене на робітників усіх галузей народного господарства.

У 1930р. Наркомат праці СРСР затвердив Правила забезпечення в старості. Згідно них пенсійний вік був встановлений: для чоловіків 60 і для жінок 55 років. Загальний стаж роботи за наймом: для чоловіків - 25 і для жінок - 20 років.

Після Великої Вітчизняної війни в СРСР проводилась робота щодо удосконалення законодавства в області пенсійного забезпечення. Були підвищені розміри пенсій за вислугу років вчителям, лікарям та іншим працівникам, в 1949р. прийнято положення про пенсії працівникам науки.

Упродовж перших 50 років існування радянської влади половина економічно активного населення України взагалі була вилучена з державної пенсійної системи. Приміром, у 1960р. в УРСР проживало 5,6 млн. осіб пенсійного віку, або 13,5% загальної чисельності населення республіки, але загальна чисельність пенсіонерів становила лише 4,4 млн. осіб, тобто на 21% менше. Та з усього числа пенсіонерів лише 844 тисячі, або 19,2% були пенсіонерами за старістю. Решту становили пенсіонери за інвалідністю, за вислугу років, у разі втрати годувальника, колишні військові та члени їх сімей.[4]

У 1990р., після ухвалення Законів СРСР „Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР” і „Про пенсійне забезпечення військовослужбовців”, практично завершився процес створення єдиної всеохоплюючої системи пенсійного забезпечення, яка діяла за єдиними умовами і нормами. Фактично ця система була поєднана на принципах соціального страхування і соціальної допомоги, але вона закладала страхові основи, передбачивши відокремлення пенсійної системи від держбюджету. Основним джерелом коштів для фінансування пенсій став пенсійний фонд, який формувався за рахунок коштів, що відраховувалися підприємствами і організаціями, а також страхових внесків громадян та інших надходжень. Окрім того кожному працівнику за місцем роботи щорічно заповнювалась вкладка до трудової книжки з позначкою сплаченої суми страхових внесків до пенсійного фонду, і вона була розрахована на створення в майбутньому більш справедливої пенсійної системи.

Після здобуття незалежності перед Україною постало питання розробки національного законодавства з соціального забезпечення й нової стратегії соціального захисту населення, яка б відповідала ринковим умовам, забезпечувала кращу соціальну захищеність непрацездатних. 5 листопада 1991р. Верховна рада України схвалила Закон „Про пенсійне забезпечення ”. Але він майже нічим не відрізнявся від аналогічного закону СРСР 1990р. Винятком стало істотне розширення пільгових категорій пенсіонерів, які одержали право на достроковий вихід на пенсію. Значним недоліком цього закону є і те, що він не враховує демографічного чинника, тобто процесу старіння населення, при створенні пенсійної системи.

Прийняття ряду законів, таких як „Про підприємства в Україні”, „Про підприємництво”, „Про акціонерні товариства” та інших стало законодавчою базою для створення так званих недержавних пенсійних фондів. Перші такі фонди в Україні почали створюватися в 1994р., а наприкінці 1999р. в Україні було зареєстровано понад сто недержавних пенсійних фондів, із яких фактично функціонували не більше півтора десятка і діяльність їх здійснювалась всупереч пенсійному законодавству і їх основною метою було викачування коштів у населення. Так, за даними чисельних перевірок один лише такий недержавний пенсійний фонд „Оберіг” за підтримки рекламних компаній і засобів масової інформації з початку своєї діяльності залучив внески 194 тисяч громадян України, які добровільно втратили мільйони доларів США.[4]

У 1993р. Верховна Рада України схвалила „Концепцію соціального забезпечення населення України”, з метою реалізації якої 1998 року був прийнятий Закон „Про основи загальнообов'язкового державного соціального страхування”, де передбачалося обов'язкове пенсійне страхування, пенсійне забезпечення за місцем роботи через пенсійні плани, що перебувають у приватному секторі, добровільне особисте страхування через недержавні пенсійні фонди. Ці пропозиції знайшли відображення в Основних напрямах реформування пенсійного забезпечення в Україні. Основні напрями передбачають створення в Україні трирівневої пенсійної системи, яка поєднуватиме елементи державного солідарного і приватної пенсійної системи, зокрема, 2003 року ВРУ були прийняті Закони України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, „Про недержавне пенсійне страхування”, які набули чинності з 1 січня 2004 року, внесені зміни до чинного пенсійного законодавства, спрямовані на вдосконалення діючої солідарної пенсійної системи. [4]

2. Системи органів, що здійснюють пенсійне забезпечення

У системі державних органів, що здійснюють функції з пенсійного забезпечення першорядне місце посідають органи законодавчої і виконавчої влади. Вони відіграють провідну роль у керівництві всією системою соціального захисту населення України.

Вищим органом законодавчої влади є Верховна Рада України. Вона приймає закони про форми і види пенсійного забезпечення, затверджує основні джерела його фінансування та витрати з Державного бюджету на ці цілі, визначає розмір обов'язкових страхових внесків тощо.

Вищим органом у системі виконавчої влади є Кабінет Міністрів України. До його компетенції віднесені питання, пов'язані з реалізацією та виконанням законодавства з пенсійного забезпечення. Кабінет Міністрів видає акти з питань здійснення пенсійного забезпечення, щороку подає на затвердження Верховної Ради Державний бюджет, складовою якого є витрати на пенсійне забезпечення, вживає заходів до виконання Державного бюджету, затверджує бюджет Пенсійного фонду України тощо.

Міністерство праці і соціальної політики (Мінпраці) України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері зайнятості, соціального захисту населення, соціального страхування, оплати, нормування та стимулювання праці, охорони і умов праці, пенсійного забезпечення, соціального обслуговування населення, соціально-трудових відносин, трудової міграції.

Коло повноважень Міністерства досить широке, але більшість із них Міністерство виконує через систему обласних, міських, районних, районних в містах управлінь соціального захисту населення, що входять до складу відповідних місцевих державних адміністрацій за принципом подвійного підпорядкування.

Пенсійний фонд України здійснює керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, провадить збирання, накопичення та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для їх виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, інших соціальних виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду України. Як самостійна фінансово-банківська система він діє в Україні з 1992 р. Фонд створений на базі Українського республіканського відділення колишнього Пенсійного фонду СРСР.

Джерелами формування коштів Пенсійного фонду України є:

страхові внески;

кошти державного бюджету та державних цільових фондів, що перераховуються до Пенсійного фонду України у випадках, передбачених законодавством;

благодійні внески юридичних та фізичних осіб;

добровільні внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;

банківські кредити;

- інші надходження відповідно до законодавства. Бюджет Пенсійного фонду України щороку затверджується Кабінетом Міністрів України.

Кошти Пенсійного фонду України спрямовуються на:

фінансування виплати пенсій у солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, допомоги на поховання та інших соціальних виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України;

оплату послуг з виплати та доставки пенсій;

формування резерву коштів Пенсійного фонду України;

погашення банківських кредитів та відсотків за їх використання;

створення та функціонування системи персоніфікованого обліку відомостей у системі обов'язкового державного пенсійного страхування;

утримання центрального апарату та органів Пенсійного фонду України, розвиток їх матеріально-технічної бази;

організацію роз'яснювальної роботи серед населення та здійснення інших заходів відповідно до завдань Пенсійного фонду України.

Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві, Севастополі, та управління Пенсійного фонду України в районах., містах і районах у містах.

Управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах є органами Фонду, підвідомчими відповідно головним управлінням Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему органів Фонду.[4]

Законом „Про недержавне пенсійне забезпечення” на додаток до солідарної та накопичувальної складових державного пенсійного забезпечення в Україні запроваджується система недержавного пенсійного забезпечення. Головною її рисою є добровільність, тобто така система створюється на добровільних засадах.

Робити добровільні заощадження на старість людина може трьома шляхами: через недержавні пенсійні фонди (НПФ), страхові компанії та банківські установи.

Недержавний пенсійний фонд - юридична особа, яка має статус неприбуткової організації (непідприємницького товариства), функціонує та провадить діяльність виключно з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасників пенсійного фонду з подальшим управлінням пенсійними активами, а також здійснює пенсійні виплати учасникам зазначеного фонду.

Недержавні пенсійні фонди можуть бути відкритими, професійними та корпоративними. Учасниками відкритих НПФ можуть стати будь-які фізичні особи. Учасниками професійних НПФ можуть бути лише громадяни, об'єднані за професійною ознакою, а корпоративні фонди створюватимуться роботодавцями виключно для своїх працівників. За прогнозами експертів, у найближчі роки в Україні почнуть розвиватися саме корпоративні пенсійні фонди.

Учасником недержавного пенсійного фонду може бути фізична особа, на користь якої сплачуються пенсійні внески. Ця фізична особа може бути учасником кількох пенсійних фондів. Вкладниками недержавного пенсійного фонду можуть бути як роботодавці, так і самі учасники фонду, подружжя, батьки, діти.

Державне регулювання з питань запровадження добровільної складової пенсійної системи здійснюють державна комісія з цінних паперів і фондового ринку, яка забезпечує ліцензування діяльності і проведення аудиту компаній з управління активами, банків-зберігачів, затверджує інвестиційну декларацію, та державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг, яка забезпечує ліцензування діяльності і проведення аудиту НПФ, адміністраторів фондів.

Впровадження та розвиток діяльності недержавних пенсійних фондів є на сьогодні пріоритетним напрямом роботи Держфінпослуг, яка є основним регулятором діяльності у сфері недержавного пенсійного забезпечення. На цю комісію покладена дуже відповідальна роль - розробка нормативно-правової бази, яка б дозволяла створюватися, належно функціонувати та розвиватися недержавним пенсійним фондам, а також суб'єктам системи недержавного пенсійного забезпечення, що здійснюють їх обслуговування.

Починаючи з 1992р., в Україні функціонують небанківські фінансові установи, які надають відповідні послуги. При первинному формуванні інформаційної бази існуючих недержавних пенсійних фондів до списку було внесено 55 організацій, що зареєстровані як недержавні пенсійні фонди.

За 2003 р. Держфінпослуг перевірена діяльність реально існуючих 47 фондів. Решта знялася з податкового обліку та припинила своє існування, хоча зареєстрована в органах статистики. Станом на 1 січня 2004р. Із зазначених 47 фондів 22 безпосередньо провадять недержавне пенсійне забезпечення; не було встановлено місцезнаходження 12 фондів; 9 фондів не здійснюють фінансово-господарської діяльності; 4 - здійснювали діяльність, не пов'язану з пенсійним забезпеченням.[9]

Нині загальний обсяг активів, залучених до діючих недержавних пенсійних фондів, становить близько 16 млн. грн.[3]. Слід зазначити, що майже 90 % активів акумульовані чотирма найбільшими НПФ: „Народним пенсійним фондом „Україна”, зареєстрованим у 1995р. у м. Києві - 7,8 млн. грн..; „Укоопспілкою”, зареєстрованою в 1996 р. у м. Києві - 3,6 млн. грн..; „Кримспоживспілкою”, зареєстрованою у 1997 р. у м. Сімферополі - 1,6 млн. грн..; фондом „Добробут”, зареєстрованим у 1998 р. у м. Києві - 1,2 млн. грн..

Загальна кількість громадян, що беруть участь у недержавному пенсійному забезпеченні, становить приблизно 31 тис. осіб. При цьому 72 % загальної кількості учасників залучені до 4 фондів, 3 з яких належать до найбільших за обсягом пенсійних активів. Найбільшим НПФ за кількістю залучених до участі громадян є „Номадний пенсійний фонд „Україна” - 14 тис. осіб; „Кримспоживспілка” - 3,2 тис. осіб; Перший український фонд (м. Київ) - 3,1 тис. осіб; „Укоопспілка” - 1,4 тис. осіб.

З 22 діючих пенсійних фондів 13 (60%) належать до споживчої кооперації. У кожного фонду цієї системи є власні засновники, працівники яких залучені до системи недержавного пенсійного забезпечення. Найбільшими фондами в цій кооперації є „Кримспоживспілка” (м.Сімферополь), „Укоопспілка” (м. Київ), „Облспоживспілка” (м. Миколаїв), „Облспоживспілка” (м. Одеса). Частка осіб, залучених до фондів споживчої кооперації, у загальній кількості учасників системи недержавного пенсійного забезпечення (31 тис. осіб) становить приблизно 34 % (11 тис. осіб). Загальний обсяг активів, залучених до фондів споживчої кооперації, - 7 млн. грн.., або 43 % від загального обсягу активів, залучених до сучасної системи недержавного пенсійного забезпечення (16 млн. грн..).

У середньому на одного учасника пенсійного фонду припадає 1132 грн. активів пенсійного фонду. Щомісячний розмір пенсійних виплат учасникам пенсійних фондів коливається від 8 до 750 грн., У середньому ця сума складає 40-50 грн. на місяць. Слід відзначити, що 7 з 22 організацій, що провадять додаткове пенсійне забезпечення, ще не здійснювали пенсійних виплат своїм учасникам. Це обумовлено тим, що ними встановлений мінімальний термін початку виплат - три роки- після першого внеску.

Станом на 1 листопода 2004 р. зареєстровано 31 недержавний пенсійний фонд та 18 адміністраторів НПФ (жоден з них ще не отримав ліцензію).

Найбільша кількість діючих недержавних пенсійних фондів розташована у м. Києві - 7 з 22. Решта розміщена в обласних центрах (Вінниця - 1, Дніпропетровськ - 2, Житомир - 1, Львів - 1, Миколаїв - 1, Одеса -1, Рівне - 1, Сімферополь -1, Тернопіль -1, Ужгород - 1, Харків - 1, Херсон -1, Черкаси -1, Чернігів -1). [9]

3. Види державних пенсій

Термін „пенсія” походить від латинського „pensio” - тобто платіж. У тлумачному словникові російської мови термін „пенсія” визначається як грошове забезпечення за вислугу років, з інвалідності, непрацездатності тощо. У літературі з соціального забезпечення думки різних авторів щодо визначення поняття пенсії неоднакові. Наприклад, Є.І.Астрахан вважає, що пенсія - це періодичні виплати, що проводяться за рахунок коштів соціального страхування з метою матеріального забезпечення робітника, службовця чи його сім'ї у зв'язку з завершенням певного великого циклу його трудової діяльності або у зв'зку з остаточним чи тривалим вибуттям його з числа повноцінних працівників.

На думку В.Н.Толкунової пенсія - це матеріальне забезпечення громадян у старості, з інвалідності та в разі втрати годувальника, а також за вислугу років у вигляді системних грошових виплат.[4]

За І.М.Сиротою пенсія - це грошова виплата (з розрахунку на місяць), що призначається непрацездатним громадянам у зв'язку з настанням певних обставин - із виповненням відповідного віку, настанням інвалідності. [11]

В сучасних умовах пенсію можна розглядати як грошову виплату (з розрахунку на місяць), яка призначається відповідно до встановлених державою правил громадянам, що досягли пенсійного віку, чи які набули спеціального стажу (вислуги років) встановленої тривалості, або яким встановлена інвалідність чи які втратили годувальника, чи за інших обставин, за рахунок коштів Пенсійного фонду, Накопичувального пенсійного фонду, Фонду соціального страхування від нещасних випадків, недержавних пенсійних фондів, а також коштів, асигнованих на ці цілі державою з державного бюджету.[4]

Отже, всі пенсії поділяються на два види - трудові (які включають пенсії за віком, пенсії по інвалідності, пенсії у зв'язку з втратою годувальника, пенсії за вислугу років) і соціальні пенсії та допомоги.

Пенсії за віком на сьогодні - це основний вид матеріального забезпечення непрацездатних громадян, що стосується життєво-важливих інтересів мільйонів пенсіонерів. У загальній чисельності пенсіонерів нашої країни (а їх близько 15 млн. осіб) 10 млн. (70 %) - це пенсіонери за віком.

Для призначення трудової пенсії за віком, крім досягнення певного віку, що є для цього основною підставою, необхідна ще й наявність трудового (в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування - страхового) стажу, характер та тривалість якого якісно впливає на вид та розмір пенсії за віком. Отже, пенсія за віком - це така пенсія, яка призначається з досягненням особою певного віку та водночас набуттям нею необхідного трудового (страхового) стажу. Пенсійний вік та тривалість стажу, які необхідні для призначення пенсії, встановлюються законом. Для кожної категорії осіб вони різні.

Пенсія за віком призначається довічно. Вона не залежить від фактичного стану працездатності. І саме цим цей вид пенсії відрізняється від пенсії по інвалідності. Пенсія за віком суттєво відрізняється і від пенсії за вислугу років, яка також не залежить від фактичного стану працездатності особи. При призначенні пенсії за віком до уваги насамперед береться пенсійний вік і як додаткова підстава - наявність трудового (страхового) стажу. З призначенням цього виду пенсії працівник може продовжувати працювати на тій же роботі чи посаді, де він працював до призначення пенсії. А для призначення пенсії за вислугу років вік, зазвичай, до уваги не береться, а враховується лише наявність спеціального стажу - вислуги років і працівник повинен полишити роботу, яка дає право на цей вид пенсії.

Загальними умовами пенсійного забезпечення за віком є пенсійний вік і загальний трудовий (страховий) стаж установленої тривалості для загального кола громадян. Під пільговим пенсіонуванням розуміється можливість вийти на пенсію за віком в молодшому, порівняно із загальним колом громадян, віці, за загальної незмінної тривалості трудового (страхового) стажу, або за одночасним зниженням вимог як до віку так і до тривалості трудового стажу.

Пенсійний вік, зазвичай, є головною умовою для призначення цього виду пенсії. Хоча, як виняток, пенсії за віком окремим працівникам, зайнятих на підземних і відкритих гірничих роботах та в металургії можуть призначатися незалежно від віку, а за наявності відповідного стажу на вказаних роботах, а жінкам, які пропрацювали в сільськогосподарському виробництві та виховали п'ятеро і більше дітей, - незалежно від віку і трудового стажу.[4]

Право на пенсію за віком мають: чоловіки - після досягненням 60 років, жінки - після досягнення 55 років.[13] Такий вік встановлений для призначення пенсій тим, хто працював на роботах із звичайними умовами праці.

Другою загальною умовою призначення пенсій за віком є наявність трудового чи страхового стажу. Так, для призначення пенсії за віком для загального кола громадян в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування є необхідним страховий стаж не менше п'яти років. Мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється законодавством.

Пенсійне забезпечення за віком на пільгових умовах за деякими особливостями відрізняється від пенсійного забезпечення на загальних підставах. В одних випадках такими підставами є наявність і тривалість спеціального стажу роботи, в інших випадках - правовий статус громадянина. Для кожної категорії громадян ці пільги є неоднаковими. Вони залежать від умов, характеру та тривалості роботи, а також від правового статусу громадянина. Одним надаються пільги щодо зменшення пенсійного віку, другим - стажу, третім зменшується і пенсійний вік і загальний трудовий стаж.

Найбільші пільги щодо пенсійного забезпечення за віком мають працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці .

Ще одним підвидом трудових пенсій є пенсії по інвалідності. Їх можна визначити, як щомісячні грошові виплати з Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, а також з Державного бюджету, які призначаються в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату здоров'я, внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання чи загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства).

Пенсії по інвалідності призначаються незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи.

Цей вид пенсії істотно відрізняється від пенсії за віком та від пенсії за вислугу років насамперед тим, що така пенсія цілком залежить від фактичного стану працездатності особи, який визначається спеціальним державним медичним органом і вона призначається, зазвичай, на певний період, тобто на період встановлення інвалідності. Лише в окремих випадках призначається довічно. В залежності від причин настання інвалідності пенсії по інвалідності поділяються на:

- пенсії по інвалідності внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання;

- пенсії по інвалідності внаслідок загального захворювання. Пенсії по інвалідності внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання призначаються і виплачуються Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

Право на таку пенсію мають особи, які підлягають обов'язковому страхуванню від нещасного випадку, а також особи, які застрахувались від нещасного випадку добровільно.

Обов'язковому страхуванню від нещасного випадку підлягають:

особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту);

учні та студенти навчальних закладів, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти, залучені до будь-яких робіт під час, перед або після занять; під час занять, коли вони набувають професійних навичок; у період проходження виробничої практики стажування, виконання робіт на підприємствах;

особи, які утримуються у виправних, лікувально-трудових, виховно-трудових закладах та залучаються до трудової діяльності на виробництві цих установ або на інших підприємствах за спеціальними договорами.

Інвалідність внаслідок трудового каліцтва - це нещасний випадок, який спричинив інвалідність чи стався:

а) при виконанні трудових обов'язків (у тому числі під час відрядження), а також при здійсненні будь-яких дій в інтересах підприємства або організації, хоча б і без спеціального доручення;

б) по дорозі на роботу або з роботи;

в) на території підприємства, організації або в іншому місці роботи протягом робочого часу (включаючи і встановлені перерви), протягом часу, необхідного для приведення в порядок знарядь виробництва, одягу тощо перед початком або після закінчення роботи;

г) поблизу підприємства, організації або іншого місця роботи протягом робочого часу (включаючи і встановлені перерви), якщо перебування там не суперечило правилам внутрішнього трудового розпорядку;

д) при виконанні державних або громадських обов'язків; є) при виконанні дій по рятуванню людського життя, по охороні державної, колективної та індивідуальної власності, а також по охороні правопорядку.

До професійних захворювань належать такі захворювання, які виникли внаслідок професійної діяльності працюючого та зумовлені виключно або переважно впливом шкідливих речовин, певних видів робіт та інших факторів, пов'язаних з роботою.[4]

Пенсії по інвалідності внаслідок загального захворювання встановлюються всім іншим особам, інвалідність яких не пов'язується з трудовим каліцтвом чи професійним захворюванням, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Для призначення пенсії по інвалідності внаслідок загального захворювання, крім встановлення однієї із трьох груп інвалідності, потребується ще й страховий стаж інваліда. Цей стаж нараховується аналогічно, як і для призначення пенсії за віком, але він є значно меншим і диференціюється в залежності від віку інваліда.

Пенсії призначаються на весь час інвалідності, встановленої органами медико-соціальної експертизи. Інвалідам - чоловікам старше 60 років і жінкам старше 55 років пенсії по інвалідності призначаються довічно. [13]

Протягом останнього десятиріччя в Україні домінує тенденція зростання інвалідності. За даними Держкомстату України, на початку 90-х років загальна чисельність інвалідів становила близько 3% усього населення, або 1,5 млн. осіб. У 1995р. загальна чисельність інвалідів дорівнювала 2 млн. 322 тис. осіб, або 4,5 млн. усього населення. На початок 2005р. загальна чисельність інвалідів (включаючи дітей до 18 років) становила 2 млн. 462 тис. Осіб, або 5,3% усього населення.[10]

Наступним підвидом трудових пенсій є пенсії у зв'язку з утратою годувальника. Вони пов'язуються з необхідністю матеріального забезпечення з боку держави непрацездатних членів сім'ї, які перебували на утриманні померлого. Під пенсією у зв'язку з утратою годувальника розуміються щомісячні виплати з Пенсійного фонду (в окремих випадках з фонду соціального страхування чи бюджету), призначені непрацездатним членам його сім'ї в разі втрати годувальника, які перебували на його утриманні, у розмірі, співвіднесеному із заробітком (доходом) годувальника. Особливість цього виду пенсії полягає в тому, що пенсійне забезпечення членів сім'ї носить похідний характер від права на пенсію іншої особи, яка є годувальником і, що ця пенсія призначається не конкретній особі, а сім'ї, тобто, на всіх членів сім'ї, які мають право на цей вид пенсії призначається одна спільна пенсія. Хоча на вимогу конкретного члена сім'ї із загальної суми пенсії виділяється його частка, яка виплачується йому окремо.

Незалежно від перебування на утриманні годувальника пенсія призначається: непрацездатним дітям; непрацездатним батькам і дружині (чоловікові), якщо вони після смерті годувальника втратили джерело засобів до існування, а також непрацездатним батькам і дружині (чоловікові) військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти в період проходження служби або пізніше внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, що мали місце під час служби.[4]

Останнім підвидом трудових пенсій є пенсія за вислугу років. За певними своїми ознаками вона дуже схожа на пенсію за віком, оскільки вона, як і пенсія за віком, призначається довічно, не залежить від фактичної працездатності особи, для призначення пенсії за вислугу років до уваги береться трудовий стаж, а іноді враховується і вік. Але пенсія за вислугу років має і суттєві відмінності. Перш за все вона встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Тобто, право на цей вид пенсії має не загальне коло громадян, як на пенсії за віком, а лише окремі категорії працівників.

Запровадження такого виду соціального забезпечення як пенсії за вислугу років головним чином пояснюється специфікою відповідної роботи, професії чи посади, які пов'язані з підвищеними фізичними і емоційними навантаженнями і тривале перебування на яких призводить до інтенсивного зношування людського організму, в наслідок чого працівник втрачає свою професійну працездатність до настання віку, необхідного для призначення пенсії за віком. А подальше використання працівника на такій роботі чи посаді не завжди є доцільним, а інколи і взагалі неможливим і тому виникає необхідність звільнення такого працівника з цієї роботи та компенсувати йому в певній мірі втрачений заробіток у зв'язку з переходом на іншу роботу чи повним припиненням трудової діяльності. Отже встановлення пенсії за вислугу років в певній мірі є пільгою.

Пенсію за вислугу років можна визначити, як щомісячні грошові виплати з Пенсійного фонду та Державного бюджету, що призначаються довічно в розмірі, співвіднесеному з минулим заробітком, визначеній законодавством категорії працівників, які мають спеціальний стаж -- вислугу років, встановленої тривалості.

Основною умовою для призначення цього виду пенсії є наявність встановленої законом тривалості вислуги років. Слід зазначити, що умови призначення пенсії за вислугу років для кожної категорії громадян неоднакові. Одним вони призначаються лише за наявності вислуги років, незалежно від віку, другим - крім вислуги років, встановлюється і вік, а для третіх, наприклад, державних службовців, враховується, крім всього, і загальний стаж. Але для всіх категорій працівників обов'язковою умовою виходу на пенсію за вислугу років є полишення роботи чи посади, перебування на яких дає право на цей вид пенсії.

До категорії працівників, які мають право на пенсію за вислугу років належать зокрема, військовослужбовці, державні службовці, судді, працівники прокуратури і митних органів, наукові працівники, журналісти державних і комунальних засобів масової інформації, робітники і майстри (у тому числі старші майстри), безпосередньо зайняті на лісозаготівлях і лісосплаві, деякі категорії артистів театрів та інших театрально-видовищних підприємств і колективів, працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення та інші.[4]

Другим видом державних пенсій є соціальні пенсії та допомоги.

Під соціальними пенсіями розуміються щомісячні грошові виплати, які призначаються і виплачуються із Пенсійного фонду непрацездатним непрацюючим громадянам, які з тих чи інших причин не набули права на трудову пенсію. До таких громадян належать:

-інваліди І і II груп, у тому числі інваліди з дитинства, а також інваліди III групи;

-особи, які досягли віку: чоловіки - 60 років, жінки - 55 років;

-діти ( в тому числі: брати, сестри й онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років, при цьому брати, сестри й онуки - за умови, якщо вони не мають працездатних батьків) - у разі втрати годувальника;

-діти-інваліди віком до 16 років.[4]

4. Вплив трудового та страхового стажу на пенсійне забезпечення

Стосовно сфери пенсійного забезпечення трудовий стаж можна визначити як нараховану за встановленими правилами тривалість минулої трудової та іншої суспільно-корисної діяльності громадян, яка протікає в певних суспільних формах.

Трудовий стаж, як особлива міра величини трудової діяльності, має кількісну і якісну характеристики. Перша відображає загальну тривалість трудової та іншої суспільно-корисної діяльності, друга - є показником не тільки тривалості, а й характеру трудової діяльності за певними кваліфікаційними ознаками (важкі та шкідливі умови праці, сфера, в якій проходить трудова діяльність, неперервність праці тощо). Виходячи з цього, трудовий стаж поділяється на : загальний стаж (кількісна характеристика), спеціальний та неперервний (якісна характеристика).

Загальний трудовий стаж - це загальна сумарна тривалість трудової та іншої суспільно-корисної діяльності, незалежно від тривалості перерв в ній, нарахована за встановленими правилами.

Загальний стаж має особливо велике значення. Тільки за наявності певної його тривалості виникає право на пенсійне забезпечення в старості, в разі настання інвалідності в наслідок загального захворювання, в разі втрати годувальника, який помер від загального захворювання, а в окремих випадках і за вислугу років. Від тривалості загального трудового стажу залежить розмір вказаних трудових пенсій.

До стажу роботи зокрема зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, установах, організаціях, кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв, військова служба та перебування в партизанських загонах і з'єднаннях, служба в органах державної безпеки та органах внутрішніх справ, незалежно від місця проходження служби, тимчасова непрацездатність, що почалася у період роботи; час догляду за інвалідом І групи або дитиною-інвалідом віком до 16 років; час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше, ніж досягнення кожною дитиною 3-річного віку.

Спеціальний стаж - це сумарна тривалість трудової діяльності, виокремлена із загального стажу з урахуванням важких та шкідливих умов, інтенсивності праці, сфери чи місцевості, в якій вона здійснювалась. За певних умов до нього може включатися інша суспільно-корисна діяльність (навчання, військова служба тощо).

На відміну від загального стажу, з яким пов'язується право на пенсійне забезпечення, спеціальний стаж служить підставою для надання пільг, що стосуються права на пенсію за віком на пільгових умовах, а також для призначення пенсій за вислугу років.

До стажу роботи насамперед слід віднести трудову діяльність працівників, безпосередньо зайнятих повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах по видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії. Основною особливістю пільгового пенсійного забезпечення цієї категорії працівників є те, що вони мають право на пенсію за віком незалежно від віку, якщо вони були зайняті на цих роботах не менше 25 років, а працівники провідних професій на цих роботах: робітники очисного вибою, прохідники, машиністи гірничих виймальних машин, сталевари, горнові, агломератники, - за умови, якщо вони були зайняті на цих роботах не менше 20 років.

До спеціального стажу слід зокрема відносять працю трактористів-машиністів, робітниць текстильного виробництва, зайнятих на верстатах і машинах; жінок, які працюють у сільськогосподарському виробництві та виховали п'ятеро та більше дітей; водіїв міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів.

Для окремих категорій працівників, зайнятих на роботах, що потребують підвищеної інтенсивності, значних емоційних та фізичних навантажень, внаслідок чого людський організм зношується значно швидше, передбачене пенсійне забезпечення у зв'язку з втратою професійної працездатності, тобто вихід на пенсію до настання віку, який дає право на пенсію за віком.

Вислуга років - це пільга, що застосовується до конкретного та обмеженого кола осіб: військовослужбовців, працівників правоохоронних органів (органів внутрішніх справ, суду, прокуратури), митних органів, державних службовців, окремих категорій працівників народного господарства.

Неперервний трудовий стаж - це тривалість неперервної трудової діяльності, нарахованої за встановленими відповідними правилами, на тому ж самому підприємстві, установі, організації, галузі.

Для призначення пенсій та визначення їх розміру відповідно до Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування ”, враховується страховий стаж.

Страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі, не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. До страхового стажу для обчислення пенсій враховуються періоди трудового стажу до набрання чинності Законом „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”; періоди роботи після набрання чинності Законом „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” - за умови сплати страхових внесків; час догляду за дітьми до досягнення ними 3-річного віку та отримання допомоги в зв'язку з цим доглядом; час догляду за дитиною-інвалідом, інвалідом І групи, за престарілим, який потребує постійного стороннього догляду або досяг 80-річного віку; час професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації з відривом від виробництва за направленням підприємств, установ, організацій (без збереження заробітної плати та з отриманням стипендії); час від дня визнання особи інвалідом до дня досягнення нею пенсійного віку - до страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком інваліда; час від дня смерті годувальника до дня, коли годувальник досягнув би пенсійного віку - до страхового стажу для обчислення розміру пенсії у зв'язку з втратою годувальника.[4]

5. Проблеми пенсійного забезпечення сьогодні

Реформування пенсійної системи є одним з найважливіших завдань розбудови соціально орієнтованої ринкової економіки в Україні. З-поміж інших видів соціального захисту населення пенсійне забезпечення найпоширеніше і має найвагоміше значення як джерело доходів. Від фінансової спроможності пенсійної системи безпосередньо залежить добробут третини населення країни. [11]

В Україні історично склалася однорівнева система пенсійного забезпечення, яка базується на солідарності поколінь. Солідарність поколінь означає фінансування пенсій працівників, які завершили трудову діяльність, за рахунок внесків нинішнього покоління працівників. Солідарний принцип фінансування пенсій може ефективно функціонувати при явному перевищенні чисельності молодих працівників над кількістю пенсіонерів.

Загальновідомо, що необхідність реформування пенсійних систем була викликана, головним чином, демографічними змінами. Сучасна демографічна ситуація і у світі, і в Україні характеризується терміном «старіння нації». Це означає збільшення частки пенсіонерів у структурі населення. Тобто з часом кожний працівник буде «утримувати» відносно більшу кількість пенсіонерів. Пенсіонери в Україні становлять значну за абсолютними і відносними розмірами групу населення. За останні 20 років чисельність пенсіонерів збільшилась на 35%.

Співвідношення населення пенсійного і працездатного віку має дещо поліпшитись найближчими роками. За комплексним демографічним прогнозом, виконаним фахівцями Ради по вивченню продуктивних сил Національної академії наук України, протягом перших років третього тисячоліття ситуація буде змінюватись: працездатний вік покидатиме численне покоління перших повоєнних років народження - періоду демографічного "вибуху" (1946-1955 рр.), а вступатиме до цієї вікової групи, навпаки, нечисленне покоління періоду найнижчої народжуваності 90-х р.р. за прогнозом, найнижчий рівень коефіцієнта навантаження очікувався на початок 2006р., коли на 1000 осіб працездатного віку припадало 388 осіб пенсійного віку. Але така тенденція буде досить короткотривалою, і на початок 2025 року рівень навантаження становитиме 505 осіб, тобто буде в 1,23 разу більше, ніж сьогодні. Найбільше навантаження (пік) на осіб працездатного віку особами пенсійного віку буде спостерігатися у 2055-2057 роках: його рівень становитиме 770 осіб, що в 1,88 разу більше, ніж сьогодні. Після цього навантаження почне поступово знижуватись і буде становити в 2075 році 742 особи, що в 1,8 разу вище, ніж сьогодні.[5]

Солідарна пенсійна система, що діяла в Україні до 1 січня 2004р., давно вже віджила своє: вона була не здатна забезпечити потреби ні тих, хто перебуває на пенсії, ні тих, хто ще працює, але вже думає про забезпечену старість. Головний недолік старої пенсійної системи - занадто високі пенсійні внески в солідарну систему при занадто низьких розмірах пенсій.

Запровадження з 1 січня 2004 року пенсійного страхування дало можливість перерахувати пенсії 12,5 млн. пенсіонерам. При цьому 2,5 млн. осіб отримали підвищення пенсії в розмірі від 20 до 100 гривень. Решта пенсіонерів згідно з рішенням кабінету Міністрів України отримала підвищення пенсії на 4,2%.[7]

Накопичувальну систему доцільно вводити з 01.01.2007 року із запровадженням відразу 7-% ставок.

Запропонований варіант пенсійного реформування максимальною мірою враховує фінансові можливості Пенсійного фонду України і забезпечує найвищі рівні пенсій.

Однак необхідно підкреслити, що зазначені розрахунки спираються на досить оптимістичні гіпотези щодо темпів зростання реальної заробітної плати і рівнів інвестиційного доходу. При гірших тенденціях іншими будуть і доходи ПФ України і цілком імовірним стане їх дефіцит. Саме тому розробниками було додатково здійснено прогнози-застереження показників зростання реальної заробітної плати і рівнів інвестиційного доходу, згідно з якими передбачається більш стриманий розвиток економіки країни протягом найближчих 40 років.

За песимістичним варіантом прогнозу, на думку розробників, зростання реальної заробітної плати у найближчі 5 років не перевищить 30%, а найвищий рівень реального інвестиційного доходу становитиме лише 5%. Розрахунки показують, що запровадження повномасштабної пенсійної реформи в Україні за умови помірного зростання економіки супроводжуватиметься довготривалим дефіцитом бюджету Пенсійного фонду України, що відповідно вимагатиме або передбачення у Державному бюджеті України компенсації витрат перехідного періоду, або, як один з можливих варіантів, поступового підвищення пенсійного віку.[5]

Як бачимо, ця модель була розроблена як підґрунтя для вирішення основних фінансових питань реформування пенсійної системи.В Україні запроваджена багаторівнева система пенсійного забезпечення, яка має три складові: солідарну (перший рівень), обов'язкову накопичувальну та добровільну накопичувальну (третій рівень). Перший і другий рівні є обов'язковими складовими частинами пенсійного забезпечення. Однак, зі зростанням заробітної плати у громадян може з'явитися більше вільних грошей і виникнути бажання робити додаткові заощадження на старість. Здійснити це можливо шляхом участі у системі добровільного недержавного пенсійного забезпечення.

Перший рівень представляє собою солідарну систему пенсійних виплат, внески до якої сплачуватимуться всіма працюючими громадянами країни та їх роботодавцями. За рахунок цих коштів і будуть виплачуватись страхові пенсії та встановлюватись мінімальний рівень пенсійних виплат пенсіонерам.

Створення другого рівня пенсійної системи означає запровадження в Україні системи загальнообов'язкового накопичувального пенсійного страхування. Суть такої системи полягає в тому, що частина обов'язкових внесків до пенсійної системи (загальний рівень пенсійних відрахувань залишиться незмінним) буде накопичуватись в єдиному Накопичувальному фонді і обліковуватись на індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунках громадян, які (та на користь яких) сплачуватимуть такі внески. Ці кошти будуть інвестуватись в економіку країни з метою отримання інвестиційного доходу і захисту їх від інфляційних процесів. Кошти, що будуть обліковуватись на індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунках громадян, будуть власністю цих громадян. Виплати з Накопичувального фонду будуть здійснюватись додатково до виплат із солідарної системи.

Введення другого рівня пенсійного страхування дозволить: збільшити загальний розмір пенсійних виплат завдяки отриманню інвестиційного доходу (сукупний середній розмір пенсійних виплат із солідарної та обов'язкової накопичувальної систем очікується на рівні 55-60% середньої заробітної плати в Україні, а зараз такі виплати складають близько 35%); посилити залежність розміру пенсії від трудового вкладу особи, а отже, посилити зацікавленість громадян та їх роботодавців у сплаті пенсійних внесків; зменшити "податковий тиск" на фонд оплати праці роботодавців за рахунок перерахування частини обов'язкових пенсійних внесків до Накопичувального фонду з заробітку працівника; успадковувати кошти, обліковані на персональному пенсійному накопичувальному рахунку, родичам застрахованої особи; створити потужне джерело інвестиційних ресурсів для зростання національної економіки.

Третій рівень пенсійного забезпечення передбачено створити у вигляді системи добровільного недержавного пенсійного забезпечення за пенсійними схемами з визначеними внесками, які вимагають менших адміністративних витрат. Основу такої системи будуть становити недержавні пенсійні фонди, які за типами поділяються на відкриті, корпоративні та професійні.

Перевагою системи добровільного пенсійного забезпечення є нарахування складного проценту по заощадженнях. Складний процент означає, що фінансова установа нараховує процент (інвестиційний дохід) як на внески, так і на вже отриманий інвестиційний дохід. Навіть незначні, але регулярні, внески у молодому віці дають у результаті суттєві пенсійні заощадження. А якщо врахувати податкові пільги, які передбачені законодавством, то величина заощаджень буде ще більшою.

Трирівнева пенсійна система дозволить розподілити між трьома її складовими ризики, пов'язані із змінами в демографічній ситуації (до чого більш чутлива солідарна система) та з коливаннями в економіці і на ринку капіталів (що більше відчувається у накопичувальній системі). Такий розподіл ризиків дозволить зробити пенсійну систему більш фінансово збалансованою та стійкою, що застрахує працівників від зниження загального рівня доходів після виходу на пенсію і є принципово важливим та вигідним для них.

Для забезпечення виконання Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у Державному бюджеті на 2004 рік на розмежування витрат з фінансування пенсій, призначених за різними програмами, зокрема, не властивих Фонду пенсійних програм, передбачено 2,8 млрд. грн., що в 1,5 разу перевищує минулорічну суму. Вивільнені кошти також можуть бути направлені на підвищення пенсій.[5]

Якщо ж зароблена людиною пенсія виявиться нижчою за прожитковий мінімум, держава буде надавати їй відповідну соціальну допомогу зі свого бюджету. Результатами так званої середньої перспективи можна вважати наближення розміру пенсій до прожиткового мінімуму.

Таким чином, трирівнева система дозволить розподілити між трьома її складовими ризики, пов'язані зі змінами в демографічній ситуації (до чого більш чутлива солідарна система) та з коливаннями в економіці та на ринку капіталів (присутня у накопичувальній системі). Такий розподіл ризиків дозволить зробити пенсійну систему більш фінансово збалансованою та стійкою, що має застрахувати працівників від зниження загального рівня доходів після виходу на пенсію.[8]

Висновки

Реформування пенсійної системи є одним з найважливіших завдань розбудови соціально орієнтованої ринкової економіки України. З-поміж інших видів соціального захисту населення пенсійне забезпечення найпоширеніше і має найвагоміше значення як джерело доходу. Від фінансової спроможності пенсійної пенсійної системи безпосередньо залежить добробут майже третини населення України.

Практичне втілення пенсійної реформи пов'язувалося з набуттям чинності з 1 січня 2004 року Законами України „Про недержавне пенсійне забезпечення” та „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, спрямованими на на поступове запровадження трирівневої системи пенсійної системи. Наразі постає питання реальної оцінки перших результатів реформи, аналізу наявних проблем та пошуку можливих способів їх розв'язання.

Україна чи не остання на пострадянському просторі наважилася на реформування пенсійної системи. Проте незважаючи на тривалу підготовку, практична реалізація її ідей одразу зіткнулася зі значними проблемами. Перше розчарування принесли результати перерахунку пенсій наявним пенсіонерам за новою формулою в солідарній системі. Замість очікуваного 30-40%-го підвищення розміри пенсій майже не змінилися (середній приріст становив лише 4,2 %). Причиною цього стало штучне зниження величини середньої в економіці заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії: перерахунок здійснювався із застосуванням середньої заробітної плати за 2002 рік (306 грн.), тимчасом як у 2003 році цей показник становив 372,72 грн., тобто на 21,8% більше.

Пізніше Урядом було прийняте рішення про збільшення розміру пенсій особам, котрі після перерахунку не одержали право на підвищення пенсій або в яких підвищення не сягнуло 12% до досягнення цього приросту. Загалом за результатами цих перерахунків понад 9,1 млн. осіб було підвищено пенсії на 12%, а більш як на 12% - лише 3,3 млн. осіб (чверть загальної кількості пенсіонерів).

Щодо органів, що здійснюють пенсійне забезпечення, то до них належать державні органи та недержавні пенсійні фонди (відкриті, професійні та корпоративні. Учасниками відкритих НПФ можуть стати будь-які фізичні особи. Учасниками професійних НПФ можуть бути лише громадяни, об'єднані за професійною ознакою, а корпоративні фонди створюватимуться роботодавцями виключно для своїх працівників. За прогнозами експертів, у найближчі роки в Україні почнуть розвиватися саме корпоративні пенсійні фонди).

В сучасних умовах пенсію можна розглядати як грошову виплату (з розрахунку на місяць), яка призначається відповідно до встановлених державою правил громадянам, що досягли пенсійного віку, чи які набули спеціального стажу (вислуги років) встановленої тривалості, або яким встановлена інвалідність чи які втратили годувальника, чи за інших обставин, за рахунок коштів Пенсійного фонду, Накопичу вального пенсійного фонду, Фонду соціального страхування від нещасних випадків, недержавних пенсійних фондів, а також коштів, асигнованих на ці цілі державою з державного бюджету.

Отже, всі пенсії поділяються на два види - трудові (які включають пенсії за віком, пенсії по інвалідності, пенсії у зв'язку з втратою годувальника, пенсії за вислугу років) та соціальні пенсії та допомоги.

На відміну від інших доходів громадян пенсія не оподатковується, але у передбачених Законом випадках з неї можуть провадитися відрахування можуть провадитися на підставі судових рішень, ухвал, постанов і вироків (щодо майнових стягнень), виконавчих написів нотаріальних контор та інших рішень і постанов, виконання яких відповідно до чинного законодавства провадиться в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Трирівнева пенсійна система дозволить розподілити між трьома її складовими ризики, пов'язані із змінами в демографічній ситуації (до чого більш чутлива солідарна система) та з коливаннями в економіці і на ринку капіталів (що більше відчувається у накопичувальній системі). Такий розподіл ризиків дозволить зробити пенсійну систему більш фінансово збалансованою та стійкою, що застрахує працівників від зниження загального рівня доходів після виходу на пенсію і є принципово важливим та вигідним для них. Як бачимо, нова пенсійна система частково побудована за солідарним принципом. Відсоток заміщення зарплати, тобто ціна одного року стажу, повинна бути адекватною фінансовим можливостям ПФ України, має реально забезпечуватися страховими внесками. Сьогодні загальна ставка внесків до Пенсійного фонду України - 34%. Рік стажу буде оцінюватись в 1% заміщення зарплати (як бачимо, трохи відрізняється від запропонованої моделі). В подальшому ставка страхового внеску до Фонду визначатиметься Верховною Радою щорічно, разом з прийняттям держбюджету, виходячи з фінансової ситуації в країні.

Список використаних джерел

1. Закон України „Про недержавне пенсійне забезпечення” від 9 липня 2003 року.

2. Закон України „Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 року.

3. Білоусов В. Огляд зарубіжного досвіду в сфері реформування системи пенсійного забезпечення. Перспективи для України// Україна: аспекти праці. - 2004. - №3. - с..39-45.

4. Бойко М.Д. Право пенсійного забезпечення в Україні. Навчальний посібник. Курс лекцій. - Київ: „Олан”, 2005. - 368с.

5. Ковальська Г.С. Актуальні питання реформування пенсійної системи України// Статистика України. - 2004. - №2. - с.65-69.

6. Конституція України. - Харків: Фоліо, 2003. - 48с.

7. Надточій Б. Три удари по пенсійній реформі - що робити далі?// Україна: аспекти праці. - 2005. - №6. - с.8-12.

8. Ричік Л. Пенсійна реформа та її фінансові наслідки// Україна: аспекти праці. - 2004. - №5. - с.19-26.

9. Романенко Є.О. Місце та роль державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України в регулюванні діяльності недержавних пенсійних фондів// Економіка і регіон. - 2004. - №1(2). - с.163-166.

10.Сандлер Д. Проблеми і перспективи становлення сучасної системи пенсійного забезпечення в російській Федерації та Україні// Україна: аспекти праці. - 2005. - №7.

11.Сирота І.М. Право пенсійного забезпечення в Україні: Курс лекцій. - К.:Юрінком Інтер, 1998. - 288с.

12.Ткаченко Л. Пенсійна реформа в Україні: крок уперед, два кроки назад// Україна: аспекти праці. - 2005. - №8. - с.13-18.

13.Україна. Закони. Чинне законодавство України: За станом на 1 липня 2003р./ Уклад. Ю.П.Єлісовенко. - К.: Махаон, 2003. - 800с.