|
Політико-правове середовище МЕВ в УкраїнПолітико-правове середовище МЕВ в УкраїнТЕМА: Політико-правове середовище МЕВ в Україні ЗМІСТ Вступ……………………………………………………………………….3 1. Середовище існування МЕВ……………………………………… ….5 2. Політико-правове середовище МЕВ………………………………….9 3. Політико-правове середовище в Україні…………… ………………15 Висновки……....………………………………………………… ...……..23 Список використаної літератури……………………………………… ..25 Вступ Існування, функціонування і розвиток будь-якого явища залежить як від внутрішньої будови, внутрішніх рушійних сил, так і від умов, які впливають на це явище ззовні. Так міжнародні економічні відносини виникають, функціонують та розвиваються на базі певного середовища. Середовище міжнародної економіки може бути визначене як система умов і факторів існування міжнародних економічних зв'язків. Таке середовище можна поділити на внутрішнє та зовнішнє. Фактори безпосередньої дії характеризуються тим, що міжнародні економічні відносини без них не можуть функціонувати (міжнародні організації, торгові представництва, міжнародні правові норми). Навколишнє середовище міжнародних економічних відносин як система факторів безпосереднього впливу на існування та розвиток світової економіки називається інфраструктурою міжнародних економічних відносин. Завданням інфраструктури є забезпечення безперешкодного функціонування об'єктів і суб'єктів міжнародної економіки та спрямованість на оптимізацію їх взаємодії. Фактори непрямої дії характеризуються тим, що їх зміни безпосередньо й одразу не впливають на розвиток міжнародних економічних відносин (розробка нових родовищ корисних копалин, політичні непорозуміння, наукові відкриття, збільшення чи зменшення народжуваності тощо). За сферами впливу зовнішнє середовище міжнародної економіки поділяється на: - природно-географічне; - політико-правове; - економічне; - соціально-культурне. Політико-правове середовище впливає на МЕВ не так у плані умов і факторів їхнього існування, як у плані їхнього розвитку. Міжнародна політика є своєрідним механізмом задоволення або узгодження інтересів суб'єктів міжнародних відносин. Одним із основних політичних інтересів кожної країни є нормальний прогресивний хід розвитку власної економіки, який залежить від різних внутрішніх і зовнішніх факторів. Якщо ЗЕД буде успішною, то краще буде розвиватись національна економіка, багатшою буде країна, підвищиться життєвий рівень населення. До важливих політичних інтересів відносяться: - володіння найновішою інформацією, - найсучасніші технології, - розвиток соціальної і культурної сфери, - підняття загального престижу. Помітну роль у розвитку міжнародного співробітництва відіграє політична стабільність країни - це невелика імовірність зміни її політичного статусу протягом тривалого часу у вигляді виникнення соціальних конфліктів(страйків) і політичних актів типу тероризму, путчів. Політичний ризик передбачає можливість: політичної змови і політичного перевороту, конфіскації майна, націоналізації об'єктів приватної власності. 1. Середовище існування МЕВ Середовище МЕВ може бути визначене як система умов і факторів існування міжнародних економічних зв'язків. Таке середовище можна розділити на внутрішнє і зовнішнє середовище. Внутрішнє середовище міжнародної економіки - це внутрішня будова системи міжнародних економічних відносин, що разом з її законами функціонування і розвитку може бути представлене як набір таких елементів: 1. управління міжнародними економічними процесами, регулювання міжнародної економічної взаємодії; 2. форми і рівні міжнародних економічних відносин; 3. внутрішні закони розвитку міжнародної економіки, тобто ті явища і процеси, що відбуваються у світовій економіці і мають чітко виражений причинно-наслідковий характер. Зовнішнє середовище міжнародної економіки - це система зовнішніх умов, у яких розвиваються міжнародні економічні відносини, та система факторів, що формують мікро- та макромотивацію поведінки суб'єктів світогосподарської взаємодії та визначають ефективність їх участі у МПП. Зовнішнє середовище має певну структуру. За характером воно поділяється на: - умови й фактори прямої (безпосередньої) дії; - умови й фактори непрямої (опосередкованої) дії. Фактори безпосередньої дії характеризуються тим, що міжнародні економічні відносини без них не можуть функціонувати (міжнародні організації, торгові представництва, міжнародні правові норми). Навколишнє середовище міжнародних економічних відносин як система факторів безпосереднього впливу на існування та розвиток світової економіки називається інфраструктурою міжнародних економічних відносин. Завданням інфраструктури є забезпечення безперешкодного функціонування об'єктів і суб'єктів міжнародної економіки та спрямованість на оптимізацію їх взаємодії. Фактори непрямої дії характеризуються тим, що їх зміни безпосередньо й одразу не впливають на розвиток міжнародних економічних відносин (розробка нових родовищ корисних копалин, політичні непорозуміння, наукові відкриття, збільшення чи зменшення народжуваності тощо). За сферами впливу зовнішнє середовище міжнародної економіки поділяється на: - природно-географічне; - політико-правове; - економічне; - соціально-культурне. Природно-географічне середовище МЕВ. Найголовніші умови і фактори, що впливають на розвиток МЕВ, пов'язані з нерівномірністю розташування природних ресурсів, з наявністю чи відсутності тих чи інших ресурсів у різних країнах. Наявність ресурсів тісно перекликається з різноманітністю кліматичних умов, яка сприяє розвитку міжнародного поділу праці, а відповідно, грає значну роль у розвитку МЕВ. Наприклад: у країнах з теплим кліматом збирають по два урожаї; морські країни встановлюють між собою економічні зв'язки морським транспортом; країни одного материка використовують автомобільний і залізничний транспорт. Не менш важливу роль грає геополітичне розташування країни-це розташування по відношенню до інших країн на шляху чи на перетині різноманітних інтересів суб'єктів світового господарства. Країни, що знаходяться на перетині таких шляхів, спеціалізуються на наданні посередницьких послуг фінансового, комерційного і транспортного типу. Політико-правове середовище МЕВ. Політико-правове середовище впливає на МЕВ не так у плані умов і факторів їхнього існування, як у плані їхнього розвитку. Міжнародна політика є своєрідним механізмом задоволення або узгодження інтересів суб'єктів міжнародних відносин Помітну роль у розвитку міжнародного співробітництва відіграє політична стабільність країни-це невелика імовірність зміни її політичного статусу протягом тривалого часу у вигляді виникнення соціальних конфліктів(страйків) і політичних актів типу тероризму, путчів. Політичний ризик передбачає можливість: політичної змови і політичного перевороту, конфіскації майна, націоналізації об'єктів приватної власності. Інституціональне забезпечення МЕВ - це сукупність правових інституцій (конференцій, конгресів, нарад, комітетів, комісій) і правових норм, вироблених ними, котрі забезпечують регулювання МЕВ на різних рівнях. Міжнаціональні органи регулювання МЕВ - це такі інституції, які виконують рекомендаційно-координаторські функції, постанови яких бажані для виконання. Наднаціональні органи регулювання МЕВ - це інституції, як здійснюють наказово-координаторські функції і їхні постанови мають виконуватись беззаперечно. Економічне середовище МЕВ. Одним із показників економічного потенціалу країни є факт ефективності і можливості використання природних ресурсів. Наприклад: Україна має порівняно великі поклади нафти, але спроможна видобути 15%, а решту немає ні потужностей ні технологій. Стан наукових досліджень, розвиток засобів виробництва техніки і технологій відіграють велику роль в розвитку МЕВ. Розвинені країни, як правило, експортують продукцію переробної промисловості, а країни ,що розвиваються-експортують частіше сировину, в кращому випадку напівфабрикати. Там, де є високий інтелектуальний потенціал, завжди краще розвивається система комунікацій, транспортні мережі, що прискорює розвиток як національного виробництва так і ЗЕД. Сприяє розвитку МЕВ і розбудована на сучасному рівні фінансово-кредитна система країни. Не менш важливими елементами економічного середовища МЕВ є рівень доходів і рівень споживання у тій чи іншій країні. Загалом до економічного середовища МЕВ можна віднести стан розвитку економічного потенціалу країни, стан інтегрованості країни у світове господарство. Світове господарство-це сукупність національних господарств та економічних взаємозв'язків між ними, або це сукупність виробничих відносин, які функціонують на національному і на міжнародному рівні. Світове господарство-це сукупність національних господарств, пов'язаних одне з одним системою міжнародного поділу праці, економічних і політичних стосунків. Світове господарство-це система взаємодіючих господарств різних рівнів з усіх країн світу, цілісний характер і функціонування якої визначається об'єктивними законами розвитку людського суспільства, де господарства пов'язані одне з одним системою економічних та інших міжнародних відносин, що базуються на міжнародному поділі праці. Найрухомішою частиною світового господарства є Світовий ринок-сфера обмінних відносин між країнами та між іншими суб'єктами світового господарства, які пов'язані між собою участю у міжнародному поділі праці. Світовий ринок-це система відносин, що виникають з приводу обміну ресурсами, товарами, послугами, ідеями, і які історично склалися на основі МПП та МЕВ. Сучасний етап економіки показує, що національні господарства настільки міцно переплелись, що можна уже говорити про світовий і національні ринки не як про дві окремі системи, які тільки доповнюють одна одну, а як про одну систему, де національні ринки складають підсистему світового ринку. Саме тому ми вводимо національний ринок елементом у структуру світового ринку. Соціально-культурне середовище МЕВ. Узагальнено соціально-культурне середовище МЕВ можна звести до факторів, що випливають з поведінки людини. Переваги тих чи інших чуттєвих особливостей у великих групах людей зумовлюють виникнення певних потреб, що відповідно впливає на їхні запити і в кінцевому випадку відбивається на їхніх зовнішньоекономічних відносинах. Наприклад: гострі приправи вживають більше південні народи, а тому експортери їжі у південні країни це враховують. Складовою частиною соціально-культурного середовища є розвиток форм мотивації до праці: ціниться кваліфікована праця, престижна робота, заохочення до праці(пільги, побутові заохочення). Одним з найважливіших факторів у розвитку міжнародних відносин є порозуміння-здатність знайти спільну мову, тобто перекладна справа, яка характеризується: виділення англійської мови; вивчення одночасно декількох іноземних мов; створення електронно-технічних засобів перекладу; розвиток засобів масової інформації. Окремо слід виділити морально-етичні норми поведінки людини: тепер бізнесмен чи транснаціональна фірма повинні бути максимально чесними і пунктуальними, якщо хочуть надовго закріпитись на світовому ринку. 2. Політико-правове середовище МЕВ Політико-правове середовище впливає на міжнародні економічні відносини не стільки у плані умов і факторів їхнього існування, скільки у плані їхнього розвитку. Особливо слід зауважити діалектичний зв'язок міжнародної політики та світової економіки, оскільки міжнародна політика є своєрідним механізмом задоволення або узгодження інтересів суб'єктів міжнародних відносин. До деякої міри важливо розрізняти поняття «міжнародна політика» і «зовнішня політика». Міжнародна політика -- це сукупність методів і засобів, направлених на досягнення цілей і завдань, що випливають з інтересів суб'єктів міжнародних відносин. Зовнішня політика -- це діяльність держави у сфері зовнішніх відносин, яка витікає з інтересів країни та її суб'єктів. Як бачимо, «міжнародна політика» є більш агрегованим і ширшим поняттям, а «зовнішня політика» -- більш вузьким і прикладним. Варто зазначити, що внутрішня політика держави має менший вплив на національну економіку, ніж міжнародна політика на міжнародні економічні відносини. Таке відбувається з двох причин 1. Національна економічна система у більшості країн складалася протягом тривалого часу, а тому набула достатньої досконалості та самоврядності, і раптова зміна внутрішньої політики не може відразу помітно змінити напрямок розвитку національної економіки. Міжнародна економічна система за часом складалася пізніше і ще тепер знаходиться на стадії формування та політичного удосконалення, а тому ще не є добре усталеною й помітно реагує на зміни міжнародної політики. 2. Міжнародні економічні відносини функціонують на відповідальнішому рівні дотримання правових і договірних норм, порушення яких мають значно помітніші й відчутніші наслідки. Оскільки міжнародна політика є механізмом узгодження інтересів, слід розглянути політичні інтереси країн, груп країн, регіонів. Одним із основних політичних інтересів кожної країни є нормальний прогресивний хід розвитку власної економіки. Як відомо, це залежить від різних внутрішніх і зовнішніх факторів. На основі попереднього виникає ще один інтерес - це вигідна зовнішньоекономічна діяльність (ЗЕД). Якщо ЗЕД буде успішною, то краще розвиватиметься національна економіка, багатшатиме країна, підвищуватиметься життєвий рівень населення. Щоб економіка країни розвивалась у тому руслі, яке співпадає з напрямками задоволення національних інтересів, необхідно, щоб держава розвивала свою внутрішню політику самостійно, без втручання інших держав. Це, звісно, можливо тільки за умови, що держава буде незалежною, суверенною, і це також є одним з основних політичних інтересів. З попередніх інтересів випливає ще один не менш важливий політичній інтерес -- міцна й надійна оборона. Але тільки країна з добре розвиненою економікою спроможна утримувати сучасну боєздатну армію. До важливих політичних, а відповідно, й економічних інтересів відносяться: · володіння найновішою інформацією; · розвиток науки, володіння найсучаснішими технологіями, що означає високу конкурентоспроможність; розвиток соціальної й культурної сфер; · підняття загального престижу та інше. На основі подібних і спільних інтересів країни об'єднуються у регіональні чи інші групові об'єднання. Спільність інтересів різних країн витікає з: вигідного (взаємовигідного) економічного та іншого роду співробітництва; подібності природно-географічних умов: клімату (наприклад, країни Африки, Південно-Східної Азії чи інші), природних ресурсів (ОПЕК), географічного розташування (країни Причорномор'я), геополітичного розташування (країни Балтії); істрично-національного розвитку (країни Британської співдружності, країни Магрибу, країни СНД); спільності конкурентів (Західноєвропейський Союз); подібності соціально-економічного розвитку (ті ж країни ЄС, посткомуністичні країни); cпільності військового будівництва (НАТО, країни інших військових блоків); надзвичайної спеціалізації (країни Бенілюксу). Помітну роль у розвитку міжнародного співробітництва відіграє політична стабільність країн, груп країн, регіонів. Розглядають також і глобальну стабільність. Політична стабільність країни - це невелика імовірність зміни її політичного статусу протягом тривалого часу у вигляді виникнення соціальних конфліктів (наприклад, страйків) і політичних актів типу тероризму, путчів, партизанської боротьби. Діалектичну протилежність до політичної стабільності складає політичний ризик, що передбачає можливість: політичної змови й політичного перевороту: конфіскації майна; націоналізації і навіть експропріації об'єктів приватної власності; національного неприйняття; класового неприйняття; неприйняття на ґрунті релігії; оперативних прорахунків та інше. Як і всяка система, міжнародні економічні відносини потребують існування інституціонального забезпечення, яке б здійснювало регулювання їхнього функціонування й розвитку. Інституціональне забезпечення МЕВ - це сукупність правових інституцій (конференцій, конгресів, нарад, комітетів, комісій, організацій) і правових норм, вироблених ними, котрі забезпечують регулювання МЕВ на різних рівнях. Слід розрізняти міжнаціональні й наднаціональні органи регулювання міжнародних економічних відносин. Міжнаціональні органи регулювання МЕВ - це такі інституції, які виконують рекомендаційно-координаторські функції, постанови яких бажані для виконання. Наднаціональні органи регулювання МЕВ - це інституції (як правило, блокових об'єднань), які здійснюють наказово-координаторські функції, і їхні постанови мають виконуватись беззаперечно. Правові інституції мають різні назви, й тому виникає необхідність у з'ясуванні основних відмінностей між ними. Міжнародні конференції, конгреси, наради в основному являють собою інститути, які виробляють норми в певних напрямках розвитку міжнародних відносин, створюють виконавчі органи, скликаються порівняно рідко, а ще рідше періодично. Наприклад, конференції ГАТТ чи валютні конференції. Бувають випадки, коли конференції переростають в організації, які до своїх назв додають слово «конференція». Наприклад, Конференція з питань тихоокеанського співробітництва. Міжнародні комітети та комісії мають визначений статус, хоч і бувають в основному представницькими чи виконавчими органами. Це - постійно діючі інститути, завданням яких є втілення в життя рішень і намірів, ухвалених на міжнародних нарадах, конференціях, конгресах; також комітетами і комісіями називають підрозділи організацій. Працюють вони, як правило, постійно, але бувають тимчасові комісії, завданням яких є виконання якогось одного завдання. При одному з головних органів ООН, Економічній і Соціальній Раді (ЕКОСОР), працює п'ять комітетів і п'ять регіональних комісій. Міжнародні організації - це стійкі, міцно зорганізовані інститути зі своїми органами управління, що діють на основі чітко вироблених статутних засад. Класифікувати міжнародні організації можна за декількома критеріями, і вони бувають залежно від: рівнів створення й функціонування - міждержавними, регіональними, груповими; роду діяльності - політичними, науковими, промисловими, аграрними, торговельними, валютними, з питань реконструкції та розвитку і т. д.; рівня представництва -- урядовими, міжурядовими, міжпарламентськими, неурядовими. Кожна з розглянутих інституцій по-своєму впливає на розвиток економічних відносин, але всі разом вони складають управлінську систему, котра регулює їх. Напевно, варто відзначити, що інколи управлінські інститути, особливо на національному рівні, не сприяють нормальному розвитку МЕВ. Наприклад, корумповані уряди деяких країн сприяють задоволенню інтересів тільки окремих кланів, дозволяючи займатись незаконним бізнесом чи чимось подібним. Заважають розвитку міжнародних економічних відносин і протекціоністська політика багатьох країн, надзвичайно високі митні перепони. Різні країни відрізняються одна від одної своїм політико-правовим середовищем. Вирішуючи питання про встановлення ділових відносин із тієї або іншою країною, слід враховувати принаймні чотири чинники. Політична стабільність. Стабільність країни у майбутньому - ще одна проблема. Часта зміна уряду, різка зміна політичного курсу можуть призвести до конфіскації власності іноземної фірми, блокування її валютних резервів, введення імпортних квот чи нового оподаткування. Закордонним фірмам можливо буде вигідно займатися підприємницькою діяльністю навіть у країні з хиткою політичною стабільністю. Проте це неодмінно відіб'ється на характері їх підходу до фінансових і ділових питань. Валютні обмеження. Іноді уряди блокують власну валюту або забороняють її переведення у будь-яку іншу. Звичайно продавець намагається отримати дохід у валюті, якою він може користуватися. Якщо це неможливо, він прийматиме блоковану валюту за умови, що на неї можна придбати товари, які йому потрібні, або товари, які він зможе продати десь в іншому місці на зручну для нього валюту. У гіршому випадку продавцю, що має справу з блокованою валютою, очевидно, доведеться вивозити свої гроші з країни, де розташована його фірма, у вигляді "неходових" товарів, які він зуміє продати в іншому місці тільки зі збитком для себе. Окрім валютних обмежень, великий ризик для продавця на закордонних ринках пов'язаний і з коливаннями обмінних курсів валют. Державна машина. Цей чинник визначає ступінь ефективності системи допомоги іноземним компаніям із боку держави, що їх приймає. Йдеться про наявність ефективної митної служби, досить повної ринкової інформації та інших чинників, що сприяють підприємницькій діяльності. 3. Політико-правове середовище України Нинішній стан України з точки зору політичного режиму - це звичайна в рамках авторитаризму плюралізація (на противагу звичному для нас монізмові) суспільного життя, яка може бути, а може й не бути початком становлення демократії. Відновлення природних плюральних засад суспільного життя за відсутності характерного для нього стану несуперництва, за запеклої, часом брутальної за своїми методами боротьби за владу або вплив на неї, що відбувається в умовах загальної соціально-економічної й політико-духовної кризи, є частиною "великого процесу модернізації" в світі. Головні завдання модернізації суспільства здатні розв'язувати політичні режими різного тилу, як авторитарні, так і демократичні. До того ж, зіткнувшись з колосальними соціальними проблемами модернізації, політичний істеблішмент завжди відчував спокусу принести в жертву демократію задля економічних реформ. В сучасній Україні існує специфічний "змішаний" політичний режим, в якому поєднуються ознаки всіх основних "чистих" різновидів політичних режимів: а) демократичного, б) авторитарного, в) автократичного, г) тоталітарного, д) анархічного, е) охлократичного. Серед ознак демократичного політичного режиму, притаманних Україні, слід відзначити: 1) виборність найважливіших органів політичної влади (як державних, так і громадських); 2) юридичну рівність громадян; 3) гарантії прав меншості та запобігання свавілля більшості. В той же час є певні обмеження у сфері двох інших основних принципів демократичного режиму - вирішення найголовніших політичних проблем відповідно до волі більшості громадян та забезпечення широкого кола особистих, громадянських та політичних прав та свобод. Відсутнім є належний постійний контроль народу за органами політичної влади, за бюрократичним апаратом держави; суттєву роль відіграє маніпулювання інформацією. Для значної частини населення багато декларованих прав та свобод не підкріплені економічно та організаційно. Деякі з демократичних прав грубо порушуються існуючими підзаконними актами та бюрократичними процедурами (наприклад, право на вільний вибір місця проживання - антидемократичним інститутом прописки). Корупція та безвідповідальність зводять нанівець найкращі побажання законодавців та політиків. Існуючі обмеження демократичних принципів дають підстави для висновку про наявність у сучасній Україні певних елементів авторитарного політичного режиму. До таких елементів також належать: 1) широкі законодавчі повноваження виконавчих органів держави (уряду та президента); 2) звуженість принципу гласності у діяльності органів політичної влади та реальної відповідальності їх керівників та інших представників за зміст та наслідки своєї діяльності. Зокрема схованою від громадськості є інформація про фактичні основні джерла та реальний розмір доходів вищих посадових осіб у державі. Найважливішою ознакою автократичного політичного режиму, яка притаманна сучасній Україні, є обмеженість кола осіб, що здійснюють реальну політичну владу, та відокремленість абсолютної більшості народу від процессу її здійснення. До числа залишків тоталітаризму слід віднести такі специфічні риси політичної свідомості значної частини адміністративних кадрів, політиків та простих громадян, як впевненість у власній непогрішимості, нетерпимість до політичного інакомислення, анти-інтелектуалізм у сфері гуманітраних знань, догматизм, примітивізація полі-гичної культури. В основі своїй знищений на центральному інституційно-нормативному рівні тоталітаризм і далі розквітає в багатьох сферах на локальному і навіть регіональному та секторному рівнях політичної системи. Анархічний політичний режим часто буває представлений такими своїми компонентами, як: 1) відсутність системи ефективного нормативного регулювання суспільних відносин, свавілля сильнішого або більш спритного, відсутність гарантій безпеки населення та представників органів політичної влади; 2) конфронтація владних структур, відсутність ефективних форм координації їхніх дій; 3) ерозія загальної ідеї єдиної політичної системи (що виявляється в діяльності впливових сепаратистських сил та сил, що претендують на виключне право репрезентувати "справжні інтереси народу" та вимагати заборони діяльності своїх опонентів); 4) втрата (у деяких випадках) вищими органами політичної влади монополії на організоване застосування насиля. І, нарешті, суттєві елементи охлократичного політичного режиму характеризують політичне життя України тою мірою, якою її владним структурам притаманні: 1) некомпетентність, презирливе ставлення до знань, до досвіду світової цивілізації, зокрема постійні намагання неадекватними реальній ситуації простими засобами і дуже швидко розв'язувати складні проблеми суспільного життя, що потребують для свого вирішення довгої копіткої праці; 2) відсутність у представників органів політичної влади реального почуття громадянської відповідальності перед народом своєї країни та світом; 3) рекрутування певної частини правлячої політичної еліти з середовища "соціальних низів" та "маргінальних верств" суспільства, представники яких жадають швидкого підвищення свого індивідуального та групового соціального статусу та покращення матеріального рівня життя. Передбачити напрямки подальшої еволюції політичного режиму сучасної України досить складно, тому що характер цієї еволюції залежатиме від дуже великої кількості факторів (у тому числі випадкових), і не лише внутрішніх, тобто таких, що мають відношення до процесів всередині України, але й зовнішніх - тих, що стосуються процесів у інших країнах та у світовому співтоваристві в цілому. Однак з достатньо високим ступенем вірогідності можна припустити, що збережеться тенденція до посилення того чи іншого роду реформаційного авторитаризму. Як і було за Радянського Союзу до волі народу не прислухаються і зараз. І, взагалі, старі норми і ідеали ще надто глибоко сидять в мозку нашого народу. Розглянемо сучасне становище нашої країни, спираючись на чинники, які впливають на демократичний розвиток України. По-перше, громадяни України, особливо старше покоління, живуть як мінімум за половиною старих, комуністичних, принципів. Старі догми і правила поведінки керують їхними вчинками, а люди, спираючись на них, і не відчувають їхнього впливу на свої думки та дії. Але існує також і інша група населення, яка свідомо керується недемократичними правилами. І це не тільки "комуністи старої закалки", або нові комуністи; окрім них існує ще багато людей зі своїми нормами і ідеалами, які заважають сприймати демократію в тому розумінні, яке закладене в визначення цього поняття. Це перший чинник, який впливає на розвиток демократії в нашій країні. Другий чинник - різноманітність партій і організацій, які задля самозабезпечення і власного розвитку на суспільних сходах проповідують принципи недемократичного суспільства. Третій фактор - це правління держави, і, взагалі, урядовці. Народні обранці - депутати - збагачують кишені, а не працюють на користь їх обиравших - народа. Та навіть ті, хто не намагаються "нагріти руки у багаття влади", хоча їх не так вже і багато, не можуть протидіяти такій масі інших своїх колег. Деякі з них і не намагаються - стоячи з боку, а деякі просто так довго жили за іншими принципами, що їм просто не хочеться з ними розставатися. Четвертий фактор - розвинутість нашого суспільства в політичному відношенні. Починаючи від простого середньорозвиненого громадянина і закінчуючи людьми, які стоять в правлінні, - більшість не має належної політичної освіти. І це звичайно сказується на рішеннях які приймає держава. Ці рішення не мають належного підгрунтя, тобто вони не можуть бути правильними, якщо їх приймають неосвічені люди. Цей чинник можна вважати основним серед тих, які впливають на розвиток демократичної держави, оскільки постає питання: звідки візьметься демократія в нашому суспільстві, якщо люди не можуть навіть зрозуміти, що це слово означає, не говорячи вже про те, щоб визначити це поняття. Існує ще велика кількість факторів, які можуть вплинути і впливають на розвиток демократії, але все ж таки переліченні чинники - основні в нашій державі і найбільше впливають на розвиток суспільства взагалі. Звісно таке становище в Україні не можна назвати політичною стабільністю. В Україні існують умови частої зміни політичних режимів, не прогнозованості дій владних структур і правової бази, а отже зростає рівень політичної нестабільності і політичного ризику. Суб'єкти міжнародних економічних відносин неохоче роблять інвестування в Україну, боячись конфіскації - вилучення їх майна за рішенням правових органів, націоналізації - вилучення приватної власності на засоби виробництва і її перетворення у державну, експропріації - примусового без компенсаційного позбавлення власності. В Україні, на жаль, досі відсутня своя система оцінки інвестиційного клімату країни і її окремих регіонів. Іноземні інвестори орієнтуються на оцінки численних консалтингових фірм, що регулярно відстежують інвестиційний клімат в багатьох країнах світу, в тому числі і в Україні. Однак оцінки інвестиційного клімату, що даються зарубіжними експертами на їх регулярних засіданнях, що проводяться поза Україною і без участі українських експертів, представляються мало достовірними, а можливо, і упередженими. За даними “Централ юроніен економік ревю” Україна знаходиться на 15-му місці (з 25) серед країн з перехідною економікою за ступінню привабливості. Хоча зараз можна казати про поліпшення ситуації внаслідок недавнього обвалу української економіки і, як результат, повернення уваги іноземних інвесторів до сусідньої, більш стабільної України. Важко визначити в таких дослідженнях долю похибки, тим більше, що деякі наші власні дослідники, аналізуючи стан української економіки приходять до невтішних висновків: Результати аналізу і прогнозу середовища факторів України за 5-бальною шкалою
Як видно з таблиці політико-правове середовище МЕВ України знаходиться в неналежному стані. За 5-бальною шкалою лише 2.20, що звичайно не є привабливим для іноземних інвесторів, які при таких умовах мають великий ризик втрати своїх коштів. Україна має гарні регіональні і галузеві пріоритети іноземного інвестування в економіку України. Для кожного регіону нашої країни є свої певні галузеві пріоритети, які важливо враховувати при інвестуванні. Ці галузеві пріоритет розглянути в наступній таблиці, де чітко видно якому регіону і галузі притаманні свої пріоритети.
Саме тому в Україні потрібно формувати політичну стабільність і знижувати рівень політичного ризику. Також потрібно встановити стабільний політико-правовий режим, досягнувши демократії. Загалом для формування сприятливого політико - правового середовища в Україні необхідно: 1. Перебороти відірваність від міжнародних економічних структур. Перші кроки зроблені - Україна - член МВФ, МБРР, міжнародних фінансових корпорацій. Міжнародних асоціацій розвитку, а також - член СНД, ЧЕС (чорноморське економічне співробітництво). 2. Розвивати внутрішні ринкові структури й інститути для забезпечення ефективності міжнародної діяльності. Для цього сформовані і діють інститути, що регулюють зовнішньоекономічну діяльність: міністерства, банки, Державний митний комітет, антимонопольний комітет, міжвідомча комісія з зовнішньої торгівлі, НДІ міжнародного профілю й ін. організації. 3. Удосконалювати законодавчо-правову базу здійснення міжнародної діяльності. Отже при вмілому формуванні політико-правового середовища в Україні, наша країні може легко відігравати важливу роль у міжнародних економічних відносинах. Висновки Існування, функціонування і розвиток будь-якого явища залежить як від внутрішньої будови, внутрішніх рушійних сил, так і від умов, які впливають на це явище ззовні. Так міжнародні економічні відносини виникають, функціонують та розвиваються на базі певного середовища. Середовище міжнародної економіки може бути визначене як система умов і факторів існування міжнародних економічних зв'язків. Таке середовище можна поділити на внутрішнє та зовнішнє. За сферами впливу зовнішнє середовище міжнародної економіки поділяється на: - природно-географічне; - політико-правове; - економічне; - соціально-культурне. Політико-правове середовище відіграє одну з найголовніших ролей серед усіх середовищ. Політико-правове середовище впливає на міжнародні економічні відносини не стільки у плані умов і факторів їхнього існування, скільки у плані їхнього розвитку. Особливо слід зауважити діалектичний зв'язок міжнародної політики та світової економіки, оскільки міжнародна політика є своєрідним механізмом задоволення або узгодження інтересів суб'єктів міжнародних відносин. Політико-правове середовище формується державою як головним суб'єктом міжнародних економічних відносин і включає в себе: політико-правовий режим в країні, модель управління економікою, рівень політичної стабільності та політичного ризику, адміністративні методи регулювання міжнародних економічних відносин. Щодо України, сьогодні існує специфічний "змішаний" політичний режим, в якому поєднуються ознаки всіх основних "чистих" різновидів політичних режимів: демократичного, авторитарного, автократичного, тоталітарного, анархічного, охлократичного. В Україні існують умови частої зміни політичних режимів, не прогнозованості дій владних структур і правової бази, а отже зростає рівень політичної нестабільності і політичного ризику. Суб'єкти міжнародних економічних відносин неохоче роблять інвестування в Україну, боячись конфіскації - вилучення їх майна за рішенням правових органів, націоналізації - вилучення приватної власності на засоби виробництва і її перетворення у державну, експропріації - примусового без компенсаційного позбавлення власності. Саме тому в Україні потрібно формувати політичну стабільність і знижувати рівень політичного ризику. Також потрібно встановити стабільний політико-правовий режим, досягнувши демократії. Загалом для формування сприятливого політико - правового середовища в Україні необхідно: розвивати внутрішні ринкові структури й інститути для забезпечення ефективності міжнародної діяльності, перебороти відірваність від міжнародних економічних структур, удосконалювати законодавчо-правову базу здійснення міжнародної діяльності. Лише створивши тверде політико-правове середовище, поряд з економічним, соціально-культурним і природно-географічним Україні досягне значних успіхів в міжнародних економічних відносинах. Список використаної літератури: 1. І.М.Школа, В.М.Козменко: “Міжнародні економічні відносини” Чернівці- “Рута” 1996 ст.187-195. 2. В.В.Козик, Л.А.Панкова “Світове господарство та міжнародні економічні відносини” - ст. 63-73. 3. О.В. Гаврилюк, А.П. Румянцев. “Економічна інтеграція в сучасному світі” -Київ.- 1995. 4. Кириченко О.А. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності: Навч. посіб. - 3-тє вид., перероб. і доп. - К.: Знання-Прес, 2002. - 384 с. 5. Попов С.Г. Внешнеэкономическая деятельность фирмы. Особенности менеджмента и маркетинга. Учебное пособие - Изд. 2-е, доп. - М.: Издательство "Ось - 89", 1999. - С. - 40. |
 |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| ©2011 |
