Предмет, функції і методи економічної теор

Предмет, функції і методи економічної теор

ПРЕДМЕТ, ФУНКЦІЇ І МЕТОДИ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ

1. Виникнення, основні етапи і напрями розвитку економічної теорії. Виникнення і розвиток економічної думки в Україні

Економічна думка зародилася ще в стародавньому світі. Істотного розвитку вона зазнала в епоху рабовласництва. Про це свідчать праці Ксенофонта (430-355 рр. до н.е.), Платона (427-347 рр. до н.е.), Аристотеля (384-322 рр. до н.е.), а також інших мислителів античного світу, Древнього Єгипту, Китаю, Індії. Так, в працях Ксенофонта ("Економіка", "Про доходи") зроблено спробу обґрунтувати мотиви господарської діяльності людей, висловлено ряд інших цікавих економічних думок. З праць Аристотеля ("Політика" та ін.) випливає, що його цікавили такі проблеми, як ефективне використання майна та справедливий обмін продуктами. Йому належить геніальне прозріння щодо справедливої рівності обміну: "Отже, розплата буде мати місце, - писав він, - коли справедлива рівність встановлена так, щоб землероб ставився до шевця, як робота шевця до роботи землероба". Проте пройде майже дві тисячі років перш ніж економічна теорія заново відкриє і почне розвивати ідею трудової основи обміну. Але ні в рабовласницькому, ні навіть у феодальному суспільстві ще не існувало економічної теорії як самостійної науки.

Як самостійна галузь науки вона виникла тільки в ХУІІ-ХУІІІ століттях, в період становлення капіталізму. Першою школою, з якої, власне, починається її розвиток як науки, виступає школа меркантилізму (від італійського "мерканте" - торгівля, купець). Родоначальником школи був англійський економіст Томас Мен (1571-1641 рр.). Предметом дослідження в меркантилістів була торгівля. Вони вважали, що багатством нації (держави) є гроші - золото і срібло: чим більше залучається їх у країну, тим вона багатша. Джерелом багатства вважали торгівлю. Представник цього напряму Антуан Монкретьєн (франц.) у 1615 р. випустив книгу "Трактат політичної економії", тим самим давши назву економічній теорії як науці. Саме під цією назвою тривалий час вона і розвивалася.

На противагу меркантилізму виникає школа фізіократів (від грец. "фізіс" - природа, "кратос" - сила, влада). Родоначальником школи був французький економіст Франсуа Кене (1694-1774 рр.). Фізіократи вважали, що джерелом багатства країни є природа і праця (сільське господарство), а не торгівля. Кроком вперед було те, що предмет дослідження вони перенесли з сфери обігу у сферу виробництва. Але обмеженість їх вчення полягала в тому, що тільки землеробство оцінювалося ними як продуктивна сфера. Промисловість розглядалася як "безплідна" галузь. Особливо значимим у Ф.Кене є те, що він у своїй праці "Економічна таблиця" (1758 р.) вперше в економічній літературі процес суспільного відтворення розглядав як цілісну систему процесу виробництва, обміну і споживання.

Найбільш ґрунтовні відповіді на економічні питання дала класична школа політекономії, визначними представниками якої були англійські економісти Вільям Петті (1623-1687 рр.), Адам Сміт (1723-1790 рр.) і Давид Рікардо (1772-1823 рр.). Вони вважали, що: 1) багатство нації створюється у матеріальному виробництві, причому в усіх його галузях; 2) джерелом багатства є праця в сфері матеріального виробництва; 3) універсальною формою багатства виступає у них вартість товарів (власне втілена, уречевлена, затрачена праця на виробництво товарів); 4) держава не повинна втручатися в розвиток економіки. Створена ними система понять і категорій давала наукове відображення багатьох об'єктивних економічних процесів. Тим самим були закладені фундаментальні основи економічної теорії як науки.

Велике значення мають праці представників класичної школи політичної економії: В.Петті "Трактат про податки і збори" (1662 р.), А.Сміта "Дослідження про природу і причини багатства народів" (1776 р.), Д.Рікардо "Начала політичної економії та оподаткування" (1817 р.).

Подальший розвиток економічної теорії йшов у двох прямо протилежних напрямах: перший - марксистський, другий - маржіналістський (або неокласичний і кейнсіанський).

Марксизм завершив створення трудової теорії вартості, розпочате класиками, і виступив як революційне вчення, яке проголошувало швидкий кінець капіталізму. Економіка розглядалася ним як система, що знаходиться в стані розвитку, руху від нижчих до більш високих форм. Капіталізм - один із ступенів цього розвитку. На основі відкриття К.Марксом двоїстого характеру праці, що міститься в товарі, та всебічного обгрунтування поняття додаткової вартості було розкрито економічну суть експлуатації. Логічно доводилось, що розвиток капіталізму вестиме до подальшого зубожіння робітничого класу, зростання безробіття, злиднів, депресії, які неминуче приведуть капіталізм до загибелі. Головна праця К.Маркса "Капітал" (том 1, який вийшов з друку в 1867 р.) стала віхою в історії.

Пройшли десятиріччя, і стало ясно, що драма розігралася не за сценарієм, написаним К.Марксом. Реальні доходи робітників в капіталістичних країнах зростали, робочий день скорочувався, частка робітників в національному доході збільшувалась. Рівень доходів не набув тенденції до зниження. Капіталізм успішно розвивається. Як же сьогодні ставитися до вчення К.Маркса? Оцінюючи економічні погляди класиків марксизму з сучасних позицій, слід визнати: по-перше, певні їхні висновки, хоч і були правильними для свого часу, не витримали перевірки практикою; по-друге, не викликає сумніву, що праці К.Маркса є надбанням загальнолюдської культури, всієї сучасної цивілізації, "їх цінність полягає, насамперед, в тому, - відмічає професор Каліфорнійського університету У.Адамсон, - що вони вчать способу аналізу соціально-економічної і політичної реальності". По-третє, як вважають багато, навіть західних, економістів (П.Самуельсон, Дж. Гелбрейт та ін.), Карл Маркс є великим економістом, але для "свого часу".

Ленінська теорія імперіалізму вважалася логічним продовженням вчення К.Маркса. Проте, за сучасними оцінками, це самостійне вчення про революційне перетворення світу, яке є далеким від економічної теорії.

Маржіналізм (від франц. "маржінал" - граничний) виник в кінці XIX ст. як реакція на економічне вчення К.Маркса. Включає різні напрями (насамперед неокласичний і кейнсіанський) економічної думки, які займають прямо протилежну марксизму позицію, яку можна охарактеризувати як захисну по відношенню до капіталізму. Ця позиція, особливо раннього маржіналізму, полягала, насамперед, в небажанні обговорювати соціальні аспекти капіталістичної економіки. Щоб підкреслити свою прихильність до "чистої теорії", представники маржіналізму навіть відмовились від самого терміну "політична економія" на користь більш нейтрального "економікс".

Неокласичний напрям в економічній теорії представлено працями цілого ряду економістів, насамперед К.Менгера, Е.Бем-Баверка, . В.С.Джевонса, Л.Вальраса, А.Маршалла, Дж.Кларка та ін. В своїх працях для достовірного аналізу вони синтезували такі категорії, як "корисність" речей і "витрати" виробництва. Причому такий фундамент для аналізу заклали приблизно одночасно (1870 р.) і незалежно один від одного троє вчених: В.С.Джевонс (Англія), К.Менгер (Австрія) і ЛІВальрас (Швейцарія), їх теорія "граничної корисності" вивчатиметься в наступних темах даного курсу.

В основі теоретичних розробок неокласиків лежить принцип невтручання держави в економіку (принцип: "надайте свободу дії") та захисту приватного підприємництва, які і забезпечують, на їхню думку, ефективне функціонування економіки. Більш пізні розробки економістів неокласичного напряму призвели до появи цілого ряду теорій: 1) монетаризму; 2) "економіки пропозиції"; 3) "раціональних очікувань"; 4) неолібералізму.

Теорія монетаризму (чікагська школа) виникла наприкінці 70-х -початку 80-х років XX ст. і базується на: 1) теоретичному обґрунтуванні саморегулюючої економічної системи; 2) постулаті, що гроші представляють головну і вирішальну пружину всієї ринкової економіки та що; 3) приватне підприємництво здатне вивести економіку з кризи, забезпечити її розвиток і відповідну зайнятість населення. Виходячи з цього, вони допускають вплив держави на економіку, зводячи його, однак, лише до підтримання державою постійних темпів емісії (випуску в обіг) грошей - не більше 3-5% на рік. Цього, на їхню думку, досить для нормального функціонування ринкової економіки. Представником цієї школи є економіст зі світовим ім'ям М.Фрідмен.

В 70 - 80-х роках XX ст. виникла і теорія "Економіка пропозиції", прихильниками якої виступили економісти А.Лаффер, М.Фелдстайн, Дж.Гілдер, М.Еванс та ін. В цілому відстоюючи позиції невтручання держави в економіку, на їхню думку, для оздоровлення економіки необхідно орієнтуватись на пропозицію факторів виробництва, активізувати спонукальні мотиви і стимули індивідів, що буде сприяти зростанню виробництва і нагромадженню капіталу. Як стимулюючі заходи ними пропонуються зниження податків і надання пільг корпораціям. І в цьому плані неабияка роль належить державі. Головне, - вважають вони, - стимулювати пропозицію приватного підприємництва, а воно за допомогою ринкового механізму створить попит на свою продукцію. Причому, позиція їхня така: "соціальні витрати" необхідно скорочувати, а це змусить людей працювати.

Представники теорії "раціональних очікувань" Дж.Мут, Р.Лукас, Т.Сарджент, Н.Уоллес та ін. вважають, що економічні суб'єкти (корпорації, підприємці, робітники) не просто покладаються на набутий досвід, а успішно переробляють (засвоюють) всю наявну в них інформацію про перспективи розвитку господарської кон'юнктури (наприклад, рівня цін, безробіття, темпів економічного зростання тощо). При формуванні своїх очікувань вони використовують наявну інформацію оптимально (раціонально), отже, їхнє очікування слід розглядати як "раціональне", звідси і назва даної теорії, яка з'явилась ще в 60-х роках XX ст. (засновник - амер. економіст Дж.Мут), але поширення набула лише у 80-ті роки. Представники теорії виходять з того, що господарські агенти, "раціонально" оцінюючи "перспективи на майбутнє", швидко вловлюють наміри держави, отже всі регулюючі заходи з її боку будуть зводитись до нуля. Тим самим вони доводять, що держава не повинна втручатися в економіку.

Неолібералізм (лондонська школа і ін.) виник в 30-х роках XX ст., але найбільшого поширення набув після другої світової війни. Його фундатором вважають австро-американського економіста Ф.Хайєка (1899-1992 рр). Неоліберали відстоюють принципи саморегулювання ринкової економіки, пріоритет свободи суб'єктів економічної діяльності, відкидають надмірну державну регламентацію економіки. В той же час, на відміну від старого лібералізму, який не вбачав в появі монополії ніякої загрози конкуренції, неоліберали вважають, що держава повинна протистояти монополістичним тенденціям.

В неокласичному напрямі виділяють також кембріджську школу, представники якої (А.Маршалл, А.С.Пігу та ін.), хоча і стоять на позиції, в цілому, невтручання держави в економіку, проте доводять, що "уряд повинен пом'якшувати нерівність, компенсувати дію монополій, коригувати стрибки". Власне, відстоюють позицію соціального захисту з боку держави.

Кейнсіанська революція (теорія) припадає на часи великої депресії (економічна криза 1929 - 1933 рр.). Важливу роль у становленні даної теорії відіграла праця англійського економіста Дж.Кейнса "Загальна теорія зайнятості, процента та грошей" (1936 р.). У ній значне місце відведено дослідженню державного регулювання економіки. Дж.Кейнс одним з перших економістів XX ст. зрозумів, що капіталізм не виживе за нових умов без активного втручання держави у соціально-економічні процеси. Свій висновок він обґрунтовує кризою, яка вибухнула на початку 30-х років і охопила весь капіталістичний світ. На його думку, здатність ринкової економіки до саморегулювання та самоадаптації виявилася вичерпаною у ці роки. Отже, держава повинна взяти на себе відповідальність за соціально-економічний розвиток країни і обґрунтовує форми і методи державного регулювання економіки. З часом вони успішно були апробовані більшістю розвинутих західних країн. Таким чином, на противагу неокласичному напряму, кейнсіанці стоять на позиції активного втручання держави в економіку.

Інституціоналізм-напрям в економічній теорії, який виник в кінці XIX - першій половині XX століть, він базувався на неекономічному тлумаченні суті економічних процесів. Найбільше поширення набув у СІЛА. Основоположником вважають американського економіста Т.Веблена, найбільш відомий представник цього напряму - ам. економіст Дж.Гелбрейт, автор широко відомої теорії індустріального суспільства. Категорії "інституції" в трактуванні представників цієї течії досить невизначені, припускали, що ними є різноманітні соціальні явища як базисного, так і надбудовчого характеру: податки і сім'я, держава і профспілки, конкуренція і монополії, приватна власність і фінансова система тощо. Але слід віддати їм належне, з появою інституціалізму відбулися зрушення від опису історичного минулого капіталізму та "абстракцій" маржіналістів до відображення і класифікації дійсно існуючих явищ і процесів кінця XIX - початку XX століть. Інституціоналізм, відчуваючи на собі істотний вплив філософії прагматизму, значну увагу приділяв наданню певних практичних рекомендацій для економічної політики монополій і держави. Він виявився одним із найближчих і найважливіших попередників кейнсіанства. З певними застереженнями (умовно), до маржіналізму належать теорії, які розробляють ідеологи соціал-демократичних, соціалістичних і лейбористських партій західних країн, їхні теорії тісно пов'язані з рядом течій, викладених нами, але далеко не тотожні їм. Економічні доктрини, які пропагують "демократичний соціалізм", представляють собою модель "трансформації" самого капіталізму в "демократичний соціалізм", базисом якого виступає "змішана економіка". При цьому соціал-демократи не виступають за ліквідацію приватної власності, а проголошують загальнолюдські цінності ("свобода", "справедливість", "солідарність", "рівність" тощо). Причому "демократичний соціалізм" подається як "третій шлях" розвитку між капіталізмом і "реальним соціалізмом", - що існував як у колишньому СРСР, так і в ряді інших країн. Разом з тим, соціал-демократи теоретично розробляють і певною мірою реалізують такі проекти реформ, які враховують поточні потреби широких верств населення і, тим самим, значно поліпшують їх становище. Інструментарій, рекомендований соціал-демократами для вирішення ряду соціальних проблем (скорочення безробіття, стабілізація цін, забезпечення їх помірного зростання з врахуванням поліпшення якості життя тощо), виходить за теоретичні уявлення кейнсіанців і, тим більше, неокласиків, вони більш радикальні. Радикали закликають до заміни законів ринку "демократичним плануванням", нав'язують контроль за заробітною платою і цінами як засіб стримування інфляції тощо.

На рубежі 70-80-х років XX ст. переміг неоконсерватизм. Якщо в перші повоєнні роки Захід рішуче пішов шляхом регулювання економіки, то в даному випадку він настільки ж рішуче повернув у зворотному напрямі. Цілком ймовірно, що з поглибленням втручання держави в економіку наступає момент, коли знижується ефективність ринкового механізму, а згодом розпочинається його руйнація. Якщо свого часу кейнсіанці показали, що невтручання держави у процес регулювання економіки веде до саморуйнування ринку, то заслугою неоконсерваторів є всебічне обґрунтування недоліків надмірного регулювання економіки державою. Високі податки вбивають стимули до праці і підприємницького ризику, всеохоплюючі програми створюють атмосферу утриманства і апатії. Тому з'явилась настійна необхідність і можливість вивільнити стихійні ринкові сили саморегулювання від стримуючих їх і спотворюючих обмежень.

Таким чином, економічна теорія пройшла три основні етапи в своєму розвитку. Перший - від древнього світу до меркантилізму, другий - від меркантилізму до марксизму і третій - від неокласиків до неоконсерваторів.

Ознайомлення з основними віхами історії розвитку економічної теорії (а вони викладені нами лише фрагментарне) свідчить, наскільки це складний і суперечливий процес, що відображає складність економічного життя суспільства. Саме тому ні одна із численних течій, шкіл, теорій не в спромозі пояснити цей процес в повному обсязі і навряд чи може на це претендувати. Монополією на істину не володіє ніхто, як і на звання "єдино вірного і передового вчення", на яке тривалий час претендував марксизм. Кожна теорія, напрям, школа роблять свій внесок у розвиток економічної теорії, і лише спільними зусиллями вони можуть наблизитись до істини.

Саме з цієї позиції доцільним і логічним є з'ясування наступного питання про розвиток економічної думки в Україні.

2. Предмет, Методи і функції економічної теорії

Ознайомившись з виникненням і розвитком економічної теорії, можна зробити вже деякі узагальнення щодо предмету, який вона вивчає. А саме, що це наука "про багатство" (суспільне). Проте таке узагальнення не відповідатиме сучасним уявленням про предмет економічної теорії. Приступаючи до з'ясування цього питання, зауважимо, що:

- по-перше, поняття "економічна теорія" тісно пов'язане з назвою "політична економія". Остання походить від грецьких слів "політікос", що означає державний, суспільний, і "ойкономія", що, в свою чергу, складається з слів "ойкос" - дім, домашнє господарство, і "номос" -закон. (Отже, можна зробити висновок, що це наука "про закони, які управляють суспільним і домашнім господарством");

- по-друге, поняття "економіка" і "економічна теорія" близькі, але далеко не тотожні. Теорія - це форма наукового пізнання, яке дає уявлення про певну об'єктивну дійсність як цілісну систему. Отже, економічна теорія - "це наука про економіку як цілісну систему".

В економічній літературі даються різні тлумачення предмету економічної теорії як науки. Наведемо найбільш поширені з них. Всесвітньо відомий американський економіст Поль Самуельсон, якому в 1970 році за підготовлений ним підручник "Економікс" (витримав декілька видань) було присуджено Нобелівську премію, пише, що це: 1) наука про види діяльності людей, пов'язані з обміном і грошовими угодами; 2) наука про використання людьми рідкісних чи обмежених економічних ресурсів для виробництва різних товарів і розподілу їх між членами суспільства з метою споживання; 3) наука про щоденну ділову життєдіяльність людей, Досягнення ними засобів до існування і використання цих засобів; 4) наука про те, як людство розв'язує свої завдання у галузі споживання і виробництва; 5) наука про багатство.

Шведський економіст К.Еклунд в роботі "Ефективна економіка" зазначає, що економічна теорія вивчає, як організувати використання різних ресурсів суспільства, щоб задовольнити потреби людей.

Американські економісти, автори підручника "Економікс" К.Р.Макконнелл і С.Л.Брю вважають, що "економікс" досліджує проблеми ефективного використання обмежених виробничих ресурсів або управління ними з метою досягнення максимального задоволення матеріальних потреб людини.

Цей перелік може бути досить великий, але продовжувати його, очевидно, нема рації. Жодне визначення не охоплює всієї системи економіки, тому не є повним. Втиснути у декілька рядків точний опис предмету просто неможливо. Але ні одне з тлумачень не можна і відхилити, оскільки у кожному з них є раціональне зерно, відображається та чи інша сфера економіки. Очевидно, що і претендувати на "найбільш повне" тлумачення предмету економічної теорії нема сенсу, через те що воно теж ніколи не буде повним.

На наш погляд, більшість як вітчизняних економістів, так і зарубіжних, схиляються до того, що найбільш вдалою дефініцією предмету економічної теорії можуть бути визначення, що подаються в підручниках "Економікс" К.Макконнелл і С.Л.Брю або ж за редакцією П.Самуельсона (за номером два). Ці визначення можна розширити, уточнити, але суть залишається та ж. Так, Пруссова Л.Г., автор посібника "Основи ринкової економіки", пише, що предметом економічної теорії є "вивчення закономірностей розвитку суспільного виробництва і обґрунтування вибору господарюючими суб'єктами способів оптимального використання обмежених ресурсів з метою задоволення зростаючих потреб індивідуумів і суспільства]

Сучасна економічна теорія виконує такі основні функції: по-перше, пізнавальну. Вона полягає в тому, щоб розкрити суть економічних явищ і процесів, форми їх прояву, притаманні суперечності тощо, щоб дати відповіді на питання, які є важливими для суспільства в цілому і кожного індивіда зокрема. По-друге, практичну функцію. Вона полягає в розробці принципів і методів раціонального господарювання, науковому обґрунтуванні економічної політики держави. Вчені безпосередньо беруть участь у визначенні економічної стратегії - довгострокової господарської політики суспільства (про це йшла мова у другому питанні, при з'ясуванні стану розвитку економічної теорії в Україні в сучасних умовах). Посилюється роль економічної теорії в підвищенні результативності суспільного виробництва. Для світових лідерів тепер звична справа, - пишуть К.Р.Макконнелл і СЛ.Брю в "Економікс", - отримувати від економістів або просити у них порад і рекомендацій з проблем економічної політики, "політеконом нині входить як обов'язковий член у вищі урядові ради", - зазначають вони.

По-третє, економічна теорія виконує методологічну функцію. Це означає, що дана наука виступає теоретичною основою для конкретних економічних наук, таких як бухгалтерський облік, фінанси і кредит, статистика, економіка промисловості тощо. Вона розробляє загальні методологічні принципи, без яких не може обійтися жодна з них, дає визначення (тлумачення) категорій (наприклад, що таке гроші, прибуток, собівартість тощо), якими користуються всі інші економічні науки. Крім вказаних, виділяють ще і такі функції економічної теорії, як прогностичну, суть якої полягає в тому, що економічна теорія є базовою наукою при обґрунтуванні прогнозів, програм і планів, а також виховну, оскільки економічна теорія формує економічний тип мислення кожної людини та соціальної чи професійної груп населення. З точки/зору обґрунтування необхідності ресурсозбереження і охорони навколишнього середовища економічна теорія за окремими оцінками виконує і таку функцію, як екологічна.

Виконуючи дві перші названі нами функції, економічна теорія використовується для того, щоб, по-перше, описати і пояснити економічні процеси і явища (рух виробництва, інфляцію, доходи тощо), по-друге, для обґрунтування економічної поведінки. В обох випадках ми маємо справу спочатку з позитивною, а потім з нормативною економічною теорією.

Позитивна економічна теорія описує факти, відносини в сфері економіки. Наприклад: який сьогодні рівень інфляції або безробіття?

Нормативна економічна теорія обґрунтовує економічну поведінку людей в тому чи іншому суспільстві. Наприклад, обґрунтовує, яким є допустимий рівень інфляції чи безробіття, або чи варто через систему податків перерозподіляти доходи на користь бідних верств населення, як мають зростати витрати держави на оборону - на 3,5 чи 10 відсотків в рік тощо.

Саме по широкому колу політичних і морально-етичних проблем економіки, які обґрунтовує нормативна економічна теорія, існують суттєві розбіжності між самими економістами і різними економічними школами, течіями, теоріями.

Економічна теорія тісно пов'язана з іншими науками. Це зумовлено насамперед тим, що різні сторони і процеси розвитку суспільства, а також суспільства і природи тісно зв'язані і взаємодіють один з одним. Отже, існує певний взаємозв'язок економічної теорії як з гуманітарними, так і природничими науками. Їх предмет вивчення нерідко пересікається з предметом економічної теорії. Прикладом може бути її близькість хоча би з історією. Чи можна вважати простим збігом обставин той історичний факт, що після того, як Колумб відкрив Америку з усім її золотом, ціни в Іспанії Європі підвищувалися протягом століть? Для тлумачення подібних фактів історії необхідні аналітичні засоби економічної теорії, бо факти інколи не свідчать самі за себе.

Високий рівень і швидкі темпи розвитку природничих наук, як правило, відкривають можливості вирішення тих чи інших техніко-виробничих задач не одним, а декількома способами. Впровадження їх досягнень у виробництво вимагає великих затрат. Тому для їхнього вирішення все більш важливе значення набуває економічне обґрунтування тих чи інших варіантів. Причому економічних обґрунтувань вимагають все нові і нові галузі людської діяльності, але розвиток природничих наук одночасно веде і до розширення рамок економічних досліджень (використання різних математичних методів в економічних дослідженнях, ЕОМ тощо).

Серед великої кількості наук, зв'язаних з економічною теорією, особливої уваги заслуговує з'ясування її взаємозв'язку з різними економічними науками: загальними (ті, що вивчають економічну структуру суспільства в цілому, наприклад такі, як економічна історія, історія економічних вчень тощо); спеціальними або функціональними, такими як економічна статистика, фінанси і кредит, бухгалтерський облік, аналіз господарської діяльності та ряд ін.; галузевими, які складають найбільшу групу економічних наук, наприклад економіка промисловості, економіка сільського господарства, економіка будівництва, економіка охорони здоров'я тощо. Функціональні і галузеві економічні науки є складовою частиною комплексу прикладних економічних наук, кожна з яких несе відповідальність за ефективне функціонування тієї чи іншої ділянки народного господарства чи певної сторони економічної діяльності. Об'єктом вивчення всіх економічних наук поряд із специфічним предметом кожної з них є відносини між людьми в процесі їх економічної діяльності, тому економічні науки взаємодіють між собою через обмін інформацією, використання суміжних досліджень тощо. Якщо для функціональних і галузевих економічних наук питання про вихід на суспільну практику носить прямий, то вихід економічної теорії на практику носить опосередкований прикладними економічними науками характер. Економічна теорія визначає вихідні позиції, напрями і шляхи для конкретних економічних досліджень, для вирішення тих чи інших виробничих задач.

Економічні процеси і явища аналізуються на мікро-, макро- і глобальному рівнях. Мікрорівень економіки починається з сім'ї; фірма (підприємство) є його основною ланкою. Макрорівень охоплює господарство цілої країни, а глобальний - міждержавні економічні об'єднання та всесвітнє господарство.

Мікроекономіка як наука вивчає механізм прийняття рішень окремими економічними суб'єктами, досліджує взаємозв'язки виробництва і споживання. Об'єктами мікроекономічного аналізу є процеси функціонування ринку окремих товарів і послуг; економічні процеси в рамках конкретного виробництва; проблеми ціноутворення, попиту і пропозицій; проблеми ефективності виробництва на рівні фірми, окремого робочого місця тощо.

Макроекономіка - розділ економічної теорії, який вивчає економічні процеси на рівні держави, народного господарства в цілому, зокрема проблеми суспільного відтворення, проблеми виробництва суспільного продукту, розподіл, перерозподіл та використання національного доходу; проблеми інфляції, безробіття тощо.

Макро- і мікроекономічні процеси взаємозв'язані між собою. Це зумовлено тим, що межа, між макро- і мікроекономікою є певною мірою умовний. Виділення макро- і мікроекономіки не слід розуміти таким чином, ніби предмет економічної теорії настільки різко розділений на окремі ланки, що будь-яку тему курсу, який вивчатиметься, можна віднести або до макро-, або до мікроекономіки. Більшість тем входять до обох сфер. Але якщо макроекономіка вивчає "не окремі дерева", а ліс, робить огляд економіки ніби з пташиного польоту, то мікроекономічний аналіз необхідний для того, щоб побачити з найближчої віддалі деякі досить специфічні компоненти нашої економічної системи. Образно висловлюючись, в мікроекономіці ми вивчаємо уже не ліс, а окремі дерева.

3. Методи дослідження економічних процесів і явищ

Поняття методу походить від грецького слова "методос" - шлях до чого-небудь. У чому ж полягає діяльність економістів? Що вони мають на меті? Які методи використовують?

Діяльність і методи, які використовуються економістами, наочно зображені на рис. 1.

Економісти нерідко вирішують свою задачу, починаючи з рівня теорії, перевіряючи або відкидаючи дану теорію, звернувшись до фактів. Такий метод, від теорії чи гіпотези (гіпотезою виступає неперевірений принцип) до фактів, називається дедуктивним. Дедукція і індукція являють собою не протилежні, а взаємодоповнюючі методи дослідження.

Нарешті загальні уявлення про економічні явища і процеси, а точніше економічну поведінку, які формуються на основі економічних принципів, можуть потім бути використані для вироблення економічної політики. Під останньою розуміють всю сукупність дій держави по відношенню до економіки. Держава впливає на різні сторони економіки з допомогою адміністративно-правової влади в поєднанні з зосередженими в її руках економічними важелями, такими як бюджет, грошова система, фінансова тощо.

Для того, щоб держава могла справляти ефективний вплив на економіку, потрібно володіти умінням передбачувати. Економічні принципи допомагають зробити можливим таке передбачення і служать базою для реальної економічної політики.

В економічній теорії виділяють загальні закони - ті, що діють на всіх етапах людського розвитку, наприклад закон зростання продуктивності праці; особливі або проміжні - ті, що діють на декількох етапах, але не на всіх, до них належать закони ринкової економіки - попиту і пропозиції, грошового обігу тощо; специфічні - ті, що діють на одному етапі, скажімо, закон породження монополії концентрацією виробництва.

Поняття "принцип" дещо меншою мірою передбачає ступінь точності. Економічні принципи - це узагальнення, які випливають з самого терміну і втілюють в собі дещо неточні кількісні визначення, нерідко постають у формі ймовірностей. Модель - це спрощена картина реальності, абстрактне узагальнення того, яка дійсна поведінка відповідних статистичних даних. В працях західних економістів, підручниках "Економікс" ці терміни здебільшого вживаються як синоніми. Вибір вживання того чи іншого з них диктується нерідко доцільністю або звичкою.

Економічні теорії чи принципи обов'язково виявляються абстракціями. Вони не відображають всієї гами реальної дійсності. Метод наукової абстракції в економічній теорії є одним з найважливіших. Він полягає у виділенні найсуттєвішого, що вивчається, абстрагуванні від усякого другорядного, випадкового, аналізі взаємозв'язків між двома явищами, припускаючи, що інші відсутні тощо.

Важливим засобом пізнання економічних процесів і явищ є використання методу аналізу і синтезу. Аналіз передбачає розчленування предмету (явища чи процесу) на складові частини, окремі сторони. Синтез, навпаки, означає поєднання розрізнених раніше частин і сторін у цілісність. Аналіз сприяє розкриттю істотного в явищі, а синтез завершує розкриття суті, дає можливість показати, в яких формах це притаманне економічній дійсності, веде до узагальнення Наукове пізнання передбачає використання і таких методів, як поєднання логічного і історичного підходів до вивчення економічних процесів і явищ; кількісного і якісного їх аналізу. Логічний метод дослідження є історичним методом, звільненим від історичної форми і випадковостей історичного процесу. Не можуть досліджуватись економічні явища тільки з боку кількості або якості. Розкриваючи кількісні зміни процесів економічного життя, економічна теорія викреслює і перехід кількості в нову економічну якість. Використання кількісного і якісного аналізу обумовлює використання математичних і статистичних методів і інструментів дослідження економічних явищ.

Завершальною ланкою методу пізнання економічних процесів і явищ, критерієм істини виступає суспільна практика.

Окремої уваги заслуговує проблема ролі графіків в процесі пізнання економічних явищ і процесів. Відзначимо, що графіки служать засобом, з допомогою якого економісти виражають свої теорії і моделі. Більшість принципів і моделей, з якими зустрічається графіків є зручним засобом як демонстрації цих зв'язків, так і маніпуляції ними. Отже, графіки служать зручним і інформаційним засобом ілюстрації економічних взаємозв'язків чи принципів. При вивченні курсу економічної теорії, цілком ймовірно, неодноразово доведеться звертатися до графічних зображень.

Цю науку важливо вивчати хоча би тому, що: 1) вона дає цінні знання про наше соціальне середовище і поведінку; 2) озброює демократичні суспільства спроможністю розумно приймати фундаментальні рішення; 3) не будучи переважно професійною дисципліною, вона тим не менш може забезпечити менеджера (керівника), підприємця чи споживача цінною інформацією; 4) відкриває можливість студентові, майбутньому кваліфікованому спеціалістові, стати людиною ерудованою, економічно мислячою, почерпнути знання, які слугуватимуть її особистим інтересам, а також інтересам розбудови економіки незалежної України.

4. Економічна теорія і економічна політика і їх взаємозв'язок

Економічна теорія є основою для вироблення державної економічної (господарської) політики. Між тим її зв'язок з господарською практикою опосередкований багатьма чинниками й умовностями. Економічна теорія,

по-перше, пізнає економічні процеси та явища, економічні закони, форми їх прояву і механізм дії; по-друге, вона визначає принципи економічної поведінки агентів економіки; по-третє, допомагає виявити чинники розвитку господарства; по-четверте, вона сприяє ухваленню раціональних рішень.

Економічна політика держави контролює економічну поведінку або її наслідки, або ж впливає на них. У багатьох випадках її результативність визначається компетентністю державних діячів і службовців, їх здатністю своєчасно приймати рішення та передбачати короткі та довгострокові, бажані або небажані наслідки своїх дій.

Політика активного втручання держави в суспільне життя може впливати на економічний прогрес у трьох напрямках:

* сприяти його розвитку;

* стримувати суспільний прогрес, у тому числі економічний розвиток;

* суперечливо діяти на економічний прогрес, прискорюючи його в одному напрямі і стримуючи в іншому.

Історичний досвід переконує, що політика стає рушійною силою розвитку суспільства і людини, якщо вона науково обґрунтована. Такою є політика, що ґрунтується на об'єктивно діючих законах, враховує різноманітні інтереси суспільства, передбачає багатоваріантність рішень і свободу вибору.

Якщо ж політика засновується на помилковій теорії, яка не виходить з об'єктивних законів і всієї сукупності інтересів суспільства, підпорядковує одні інтереси іншим, вона є антинауковою. Така політика веде суспільство до кризових явищ, а відтак до регресу. Це стосується й економічної політики. З огляду на це першоосновою вироблення науково обґрунтованої економічної політики є економічна теорія.

У той же час економічна наука не дає готових рекомендацій, які застосовуються безпосередньо в господарській політиці. Але незважаючи на те, що економічна політика представлена багатьма напрямами, нерідко взаємовиключаючими твердженнями, незважаючи на абстрактність і нібито вдавану надуманість її міркувань, справедливі слова американського економіста П. Самуельсона (лауреата Нобелівської премії - 1970 р.), що економічні принципи володіють такою ж витонченістю, яку ми знаходимо, наприклад, в геометрії Евкліда. Економічна теорія виступає скоріше методом, ніж ученням, інтелектуальним Інструментом, технікою мислення, допомагаючи тому, хто володіє нею, робити правильні висновки. Ці слова належать одному з найвизначніших економістів XX століття Дж. Кейнсу.

Узагальнюючи вище сказане, можна відзначити, що економічна теорія, розкриваючи й науково аргументуючи економічні принципи та закони, закладає лише основи обґрунтування державної активності й прийняття рішень в економічній політиці.

Наприклад, класична економічна теорія вважає найкращою економічною політикою таку, яка передбачає мінімально можливе втручання держави в економіку, кейнсіанська економічна теорія, навпаки, дотримується погляду безумовного втручання держави в економічне життя суспільства. Неоліберальна концепція відстоює принцип невтручання держави безпосередньо в господарський процес і водночас принцип втручання держави, в процес формування захисту конкуренції. Моиетаристська концепція концентрує увагу на антиінфляційних засобах економічної політики, регулювання обсягу грошової маси.

Отже, в сучасних умовах жоден із напрямів економічної теорії не відкидає участі держави в економічному регулюванні економіки. Мова йде лише про механізм, ступінь, напрями та межі втручання держави в економіку.

Сучасна економічна політика держав з ринковою економікою - це цілісна система заходів спрямованих на регулювання поведінки економічних агентів або наслідки діяльності цих агентів для досягненних поставлених економічних цілей. Крім цілей вона включає напрями, шляхи, методи, важелі розвитку економіки, що визначені суб'єктами влади.

У цивілізованому суспільстві, що г мова ґрунтується на ринкових засадах економіки, визначають такі традиційні цілі (рис. 6).

Стосовно визначених цілей слід зауважити. По-перше, у різних країнах і в різні періоди такі цілі мають свої специфічні форми прояву. По-друге, виникає проблема адекватного тлумачення перелічених вище економічних цілей, а також розробки специфічних політичних програм, спрямованих на досягнення цих цілей. Якщо окремі цілі можуть бути досить точно виміряні (1,4,8), то кількісно виміряти інші - проблематично, що призводить до виникнення суперечок з приводу їхнього точного значення. По-третє, деякі цілі доповнюють одна одну, оскільки з досягненням однієї з них можна досягти інших цілей. Але окремі цілі можуть суперечити, або взаємно виключати одна одну. За цих умов суспільство змушене визначати пріоритети у здійснені завдань.

Для вироблення економічної стратегії на основі всебічного врахування вимог об'єктивних економічних законів першочергове значення має забезпечення реалістичної, об'єктивної оцінки, з одного боку, досягнень у здійсненні соціально-економічних завдань, з'ясування труднощів і недоліків, що виникли, їхніх причин, а з іншого -- такої ж реалістичної оцінки наявних можливостей, ресурсів для подальшого соціально-економічного розвитку.

5. Економічні цілі суспільства

1. Економічне зростання. Потрібно забезпечити виробництво більшої кількості високоякісних товарів та послуг, що дає змогу досягти вищого рівня життя людей.

2. Повна зайнятість. Відповідну роботу слід забезпечити можливість знайти роботу всім, хто бажає і здатний працювати.

3. Економічна ефективність. Необхідно за мінімальних витрат одержати максимальну віддачу від обмежених виробничих ресурсів, що перебувають у розпорядженні суспільства.

4. Стабільний рівень цін. Потрібно уникати значного підвищення або зниження загального рівня цін.

5. Економічна свобода. Керівники підприємств, робітники і споживачі мають володіти високим ступенем свободи у своїй економічній діяльності.

6. Справедливий розподіл доходів. Жодна група громадян не повинна злидарювати, коли інші купаються в розкоші.

7. Економічна захищеність. Слід забезпечити гідне існування хронічно хворих, непрацездатних, недієздатних, літніх і всіх тих, хто не спроможний заробити собі на прожиття хоч би мінімальний дохід.

8. Торговельний баланс. Кожна країна має підтримувати розумний баланс міжнародної торгівлі та міжнародних фінансових операцій.

У кожний період часу важливо визначити конкретні напрями економічної політики, їхній зміст, політичну значимість. Вибір їх не може бути довільним. На кожному етапі розвитку суспільства він визначається рівнем розвитку продуктивних сил, конкретними історичними умовами, ситуацією у світі.

Після проголошення в серпні 1991 року державної незалежності Україна одержала можливість скористатися правом на реалізацію національних економічних інтересів, вироблення і здійснення власної економічної політики. Однак процес формування держави і переорієнтації економіки на власні національні інтереси виявився значно складнішим, ніж це очікувалось.

Економічна політика, яка здійснювалась у перші роки незалеяшості в Україні, характеризувалася відсутністю уявлень про зміст та напрями

формування нової економічної системи, місце та роль держави в здійсненні трансформаційних перетворень адміністративно-командної економіки і, як наслідок, прийняттям суперечливих рішень законодавчою і виконавчою владою, непослідовністю і нерішучістю у здійснені економічних реформ.

В умовах проведення радикальних економічних реформ в Україні відбувається:

* звільнення економіки від адміністративно-командних методів управління, утвердження ринкових відносин;

* формування багатоукладної ринкової економіки, в якій взаємодіють різноманітні форми власності, домінуючою з яких є приватна власність на засоби виробництва;

відродження класу реальних власників, формування середнього класу;

* економічне зростання (протягом 2000-2003 рр. ВВП зріс на 132,9%) тощо.

Перед українською державою сьогодні постало одне з ключових завдань - знайти розумне співвідношення між державним регулюванням економіки І її ринковим саморегулюванням.

Основною метою соціально-економічної політики на середньострокову перспективу є формування такої моделі розвитку економіки, яка б мала довгостроковий потенціал зростання, здатність забезпечувати послідовне підвищення добробуту населення, зміцнення конкурентоспроможності української продукції.

Перехід до ринку, економічні реформи, економічне зростання не можуть бути для України самоціллю. Це лише інструменти, які поряд з посиленням державного впливу на економіку мають забезпечити досягнення важливих економічних цілей. Такими цілями в Україні на сучасному етапі, безумовно, є не просто вихід економіки з кризового стану і забезпечення стабільного економічного зростання, а підвищення рівня життя широких верств населення, зміцнення здоров'я нації, досягнення соціального миру і стабільності, гармонії у взаєминах між самими людьми, людиною та природою, забезпечення українській державі економічної самостійності та гідного місця у світовому співтоваристві тощо.