|
Проблеми інтелектуальної в УкраїнПроблеми інтелектуальної в УкраїнПроблеми інтелектуальної в Україні. ПЛАН
Вступ Відкритий усім зовнішнім впливам глобалізируючий вільний ринок виявився вільний, як свідчить досвід, тільки для покупців. Останні, як правило, не бажають купувати занадто дорогу чи неякісну продукцію. Тому багато виробників товарів і послуг почувають себе на ринку незатишно і готові стимулювати платоспроможний попит будь-якими доступними методами і засобами. Найважливіший з таких методів - реклама, що практично неможлива без демонстрації потенційним покупцям товарних знаків і знаків обслуговування. Цю потребу в торгових знаках, буквально „на власній шкірі” відчувають продавці всякого роду підробок, на яких красуються етикетки з написами „Rebok” замість „Reebok”, „BІ” замість „BІ'M”, „Chrіsom Dіana” замість „Chrіstіan Dіor” тощо. І хоча шахраїв досить багато, чесних виробників, що не займаються мімікрією і відкрито виходять на ринок з метою створити собі гарну репутацію, набагато більше. Саме дослідженню проблеми захисту права інтелектуальної власності на торгову марку присвячена дана курсова робота. Робота складається з чотирьох розділів в яких послідовно розглядається дана проблема та шляхи її вирішення. 1. Особливості охорони і використання загальновідомих торгових знаків Останні десятиліття розвитку світової економіки характеризуються стрімким зростанням промисловості, розширенням торгових відносин і економічного співробітництва між державами. У зв'язку з цим істотно зросла роль знаків для товарів і послуг як позначень, що не тільки вказують на виробника, але і відображають його репутацію. У більшості випадків саме вдало придуманий логотип чи зображення стають запорукою успіху тієї чи іншої компанії на ринку, її візитною карткою. Знак робить конкретний товар чи послугу пізнаваної серед безлічі подібних, і споживач має можливість орієнтуватися на ринку і вибирати виробника, що сподобався йому. Часто знак, що добре зарекомендував себе на ринку визначених товарів чи послуг, стає згодом заставою популярності нової продукції того ж виробника. Покупець, довіряючи його якості, уже не буде сумніватися у виборі при покупці нової, ще невідомої йому продукції. Таким чином, знак для товарів і послуг став однією з основних умов просування товару чи послуги на ринку. Однак розробка і введення нового знака в господарський оборот, створення масштабної рекламної кампанії і подальша його популяризація серед споживачів вимагає величезної кількості часу, чималих матеріальних витрат, а також залучення великого числа фахівців у даній області. До того ж це пов'язано з визначеним ризиком, тому що важко пророчити, наскільки добре сприйме знак споживач і чи буде позначення достатньо популярним і пізнаваним. Перш ніж увести новий знак на ринок, виробник повинний провести ґрунтовні дослідження, тести, соціологічні опитування і т.д. з метою виявлення впливу знака на потенційних споживачів, але і після цього він не застрахований від невдачі. Тому все частіше стали мати місце випадки, коли несумлінні виробники, бажаючи "зняти вершки", грають на популярності добре відомих знаків, що шляхом тривалого використання і широкої реклами зарекомендували свого власника з найкращої сторони. Подібні ситуації можна спостерігати в багатьох країнах з досить розвитою торгівлею, причому прояви такого "піратства" можуть бути найрізноманітнішими . 1.Реєстрація і використання загальновідомого знака на території держави, де цей знак ще не має правової охорони чи навіть не використовується. Приклад: Фірма А, виробник безалкогольних напоїв, починає свою діяльність на території держави N. Для маркірування продукції фірма реєструє знак "Холодок". Завдяки якості продукції і широкої рекламної кампанії, напої "Холодок" завоювали велику популярність серед споживачів країни N. У цей час фірма В, довідавшись про популярність напоїв "Холодок", реєструє знак "Холодок" на своє ім'я на території держави М. Через якийсь час фірма А розширює територію збуту своїх напоїв і виходить на ринок держави М. Результат: · фірма А стає порушником свого ж знака "Холодок"; · фірма А змушена вести переговори з порушником У відносно використання знака "Холодок". 2. Реєстрація і використання загальновідомого знака для неоднорідних товарів. Приклад: Фірма З є виробником молочної продукції під товарним знаком "Му-му". Її продукція займає значний сегмент ринку молочної продукції, а знак "Му-му" відомий широкому колу споживачів. У цей час фірма D реєструє знак "Му-му" у відношенні виробництва дитячих іграшок і починає їхнє виробництво під цим знаком. Результат: · споживач введений в оману щодо виробника дитячих іграшок, тому що думає, що фірма З розширила свою діяльність; · відбувається ослаблення розпізнавальної здатності знака "Му-му", тобто він перестає вказувати на одного виробника. 3. Підробка загальновідомого знака. Приклад: На ринку є "розкручений", уже добре відомий споживачам знак „ОРТ ЕКС” фірми Е, що виробляє канцтовари. Користаючись популярністю цього знака, фірма F робить аналогічну продукцію під знаком „ОРЛЕКС”. Результат: · фірма Е зазнає збитків, тому що визначений відсоток продажів приходиться тепер на фірму F. · споживач, плутаючи візуально схожі знаки, купує продукцію не того виробника, і, відповідно, іншої якості. 4. Реєстрація порушником загальновідомого знака як доменне ім'я в мережі Інтернет. Приклад: На ринку побутової техніки існує велика компанія "TERRA", що має свої представництва в багатьох країнах. Знак "TERRA" відомий широкому колу споживачів цих країн. У цей час рядовий громадянин країни М створює сайт з адресою www.terra.m, реєструє його на своє ім'я і розміщає на ньому інформацію приватного характеру. Результат: · фірма "TERRA" не може розмістити про себе інформацію для користувачів країни М; · користувачі Интренет і потенційні споживачі продукції фірми "TERRA" у країні М не знаходять цікавлячу їхню інформацію в глобальній мережі. Дані випадки несумлінного використання загальновідомих знаків є найбільш розповсюдженими у світовій практиці. Однак існує ще багато можливостей використання популярності чужого знака для отримання власної вигоди. До того ж розвиток економіки і торгових відносин часто створює ситуації, що грають на руку порушникам. Проблема охорони загальновідомих торгових знаків є однієї з найбільш актуальних у сфері обігу товарних знаків на сьогоднішній день. Яким чином розробити ефективні заходи по недопущенню використання добре відомих позначень третіми особами? Як передбачити усі види можливих порушень і запобігти їм? Чи є універсальні критерії для чіткого встановлення границь порушення? Як однозначно вирішити, чи є знак загальновідомим чи ні? Подібні питання залишаються відкритими в законодавствах багатьох країн, незважаючи на спроби законодавців створити нормативно-правову базу для ефективної охорони загальновідомих знаків. Відправною крапкою для розробки таких положень можна вважати статті 6 bіs Паризької конвенції по охороні промислової власності. Країни-учасниці взяли на себе зобов'язання не реєструвати чи відхиляти реєстрацію знаків, що являють собою імітацію, повторення чи переклад знака, визнаного в цій країні загальновідомим. Наступним кроком з вирішення проблеми охорони загальновідомих знаків стала Спільна резолюція про положення у відношенні охорони загальновідомих знаків. Цей документ одержав статус рекомендацій Генеральною асамблеєю Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ). Його положення не є обов'язковими, однак можуть використовуватися державами в процесі розробки законодавства в області охорони загальновідомих знаків. Крім документів ВОІВ, загальновідомі знаки згадуються в Угоді по торгових аспектах прав інтелектуальної власності (ТRІPS). Стаття 16 (3) визначає, що країни, які входять у СОТ, повинні надавати охорону загальновідомим знакам також щодо неоднорідних товарів, якщо таке використання буде вводити в оману споживача. Це відноситися, насамперед , до загальновідомих знаків, що придбали популярність серед широких кіл населення, незалежно від того, чи є вони споживачами цієї продукції. Вартість таких знаків часто перевищує вартість усіх матеріальних активів компанії. Кожна держава вирішує проблему охорони загальновідомих знаків по-своєму. От кілька прикладів. У більшості країн рішення про визнання знака загальновідомим виносить суд у ході судового розгляду по питанню зіткнення знаків. Насамперед потрібно ввести поняття "загальновідомий знак" у законодавчі акти; визначити обсяг охорони, що буде надаватися загальновідомим знакам; визначити компетентний орган, уповноважений виносити рішення про загальновідомість знака; на основі Спільної резолюції ВОІС виділити фактори, прийняті в увагу для визнання знака загальновідомим на території України; увести державний реєстр загальновідомих знаків; установити види покарань за порушення прав власників загальновідомих знаків. Що стосується судової практики з вирішення спорів щодо порушень прав на загальновідомі знаки, то, через вкрай обмежену практику по цьому питанню, українські юристи і судді цілком можуть використовувати досвід своїх закордонних колег, беручи на озброєння найбільш вдалі й ефективні методи боротьби з подібними порушеннями. Природа товарних знаків така, що неможливо виробити універсальні правила для встановлення порушення, загальновідомості, ступеня схожості знаків. У цьому питанні переплітаються не тільки проблеми юридичного характеру, але і психологічні, соціальні, економічні фактори, а також мовні особливості. Кожна людина сприймає й оцінює конкретне позначення по-своєму, тому в багатьох конфліктних ситуаціях не можна однозначно відповісти на запитання: чи мало місце порушення чи ні, особливо коли справа стосується схожих знаків. Дуже важко установити границю, що відокремлює порушника від сумлінного власника схожого знака. Тому рішення відомств і судів про установлення факту порушення і неправомірного використання загальновідомого знака є суб'єктивними й у більшості випадків залежать від уміння сторін довести свою правоту. Про це свідчить і той факт, що часто рішення судів переглядаються у вищих інстанціях, а іноді по тій самій справі рішення на користь тієї чи іншої сторони міняється кілька разів. Однак вивчення специфіки даної проблеми і використання практики закордонних відомств і судів може зіграти позитивну роль у процесі захисту прав власників загальновідомих знаків, а також запобігти можливі порушення в цій області. 2. Регулювання відносин у сфері інтелектуальної власності в Україні
На сьогоднішній день в Україні вже створено необхідну нормативно-правову базу для регулювання відносин у сфері інтелектуальної власності. Правовідносини тут регулюються окремими положеннями Конституції України, нормами Цивільного, Кримінального, Господарського, Митного кодексів, Кодексу України про адміністративні порушення, процесуальними кодексами, нормами окремих законів, підзаконними правовими актами, яких маємо близько ста. Сформовано дієздатну інфраструктуру, що забезпечує застосування правових норм щодо захисту прав інтелектуальної власності в адміністративному та судовому порядку. Процес формування та вдосконалення нормативно-правової бази в країні особливо активним є в останні роки. У 2001 - 2002, наприклад, було прийнято Кримінальний кодекс України та внесено важливі зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення. Вступив у дію Закон України “Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування”, який є правовою основою для боротьби з “піратством” у царині авторського та суміжних прав. Для запровадження дієвіших механізмів протидії виробництву та розповсюдженню підробок внесено зміни до Закону України “Про авторське право та суміжні права”. З цією ж метою прийнято й низку постанов Кабінету Міністрів України. Рівно рік тому розпорядженням уряду затверджено також Концепцію розвитку національної системи правової охорони інтелектуальної власності. Всі ці кроки позитивно оцінені зарубіжними експертами. Таким чином, вдосконалення правових засад у цій важливій сфері триває системно, послідовно й поетапно. Наші пріоритеті у цій справі відомі - вони зумовлені прагненням України приєднатися до Світової організації торгівлі й необхідністю гармонізації національного законодавства до норм і правил СОТ. Одним із найважливіших аспектів цього завдання є гармонізація у сфері відносин інтелектуальної власності. Тут орієнтиром для України є норми Угоди TRIPS, а конкретною формою досягнення поставленої мети - прийняття Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань інтелектуальної власності”. Метою даного Закону є приведення національного законодавства у сфері інтелектуальної власності в повну відповідність до норм Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності” (Угода ТРІПС), що прискорить приєднання України до СОТ. Закон спрямований на забезпечення належного захисту права інтелектуальної власності та посилення відповідальності за його порушення. Ним внесено зміни до багатьох законодавчих актів, які формують правове поле держави. До прийнятого Закону України увійшли положення щодо захисту прав інтелектуальної власності. Запропоновані до Кримінального кодексу України зміни пов`язані з посиленням відповідальності за порушення права інтелектуальної власності. Цивільний та Господарський процесуальні кодекси доповнено положеннями, що дозволяють застосовувати швидкі та ефективні запобіжні заходи з метою попередити порушення права інтелектуальної власності чи зберегти докази стосовно заявленого порушення. Прийнятий Закон також удосконалює процедуру надання прав на об`єкти інтелектуальної власності. Після прийняття Верховною Радою України зазначеного Закону, можна говорити, що в Україні створено законодавчу базу, яка забезпечує рівень захисту права інтелектуальної власності відповідний до промислово розвинених країн. Українське законодавство дотримується вимог міжнародних договорів, зокрема, Угоди TRIPS. Слід також зазначити, що з 2004 року вступає в дію новий Цивільний кодекс України, в четвертій книзі якого чітко визначено поняття інтелектуальної власності і власності на торговельну марку зокрема. Цим питанням присвячено такі глави кодексу: · Глава 35. Загальні положення про право інтелектуальної власності. · Глава 36. Право інтелектуальної власності на літературний, художній та інший твір (авторське право). · Глава 37. Право інтелектуальної власності на виконання, фонограму, відеограму та програму (передачу) організації мовлення (суміжні права). · Глава 38. Право інтелектуальної власності на наукове відкриття. · Глава 39. Право інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок. · Глава 40. Право інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми. · Глава 41. Право інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію. · Глава 42. Право інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин. · Глава 44. Право інтелектуальної власності на торговельну марку. · Глава 45. Право інтелектуальної власності на географічне зазначення. · Глава 46. Право інтелектуальної власності на комерційну таємницю. Таким чином, згідно нового Цивільного кодексу України, торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, якi придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів. Суб'єктами права інтелектуальної власності на торговельну марку є фізичні та юридичні особи. Право інтелектуальної власності на певну торговельну марку може належати одночасно кільком фізичним та (або) юридичним особам. Набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом. Умови та порядок видач i свідоцтва встановлюються законом. Обсяг правової охорони торговельної марки визначається наведеними у свідоцтві її зображенням та переліком товарів i послуг, якщо інше не встановлено законом. Набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку, яка має міжнародну реєстрацію або визнана в установленому законом порядку добре відомою, не вимагає засвідчення свідоцтвом. Майновими правами інтелектуальної власності на торговельну марку є: 1. право на використання торговельної марки; 2. виключне право дозволяти використання торговельної марки; 3. виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання; 4. iншi майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку належать володільцю відповідного свідоцтва, володільцю міжнародної реєстрації, особі, торговельну марку якої визнано в установленому законом порядку добре відомою, якщо інше не встановлено договором. Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку є чинними протягом десяти років з дати, наступної за датою подання заявки на торговельну марку в установленому законом порядку, якщо інше не встановлено законом. Зазначений строк може бути продовженим щоразу на десять років у порядку, встановленому законом. Чинність майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку припиняється в установленому законом порядку достроково у зв'язку з перетворенням торговельної марки у загальновживане позначення певного виду товарів чи послуг. Чинність майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку може бути припинено достроково за iнiцiативою особи, якій вони належать, якщо це не суперечить умовам договору, а також в інших випадках, передбачених законом. Якщо у зв'язку з достроковим припиненням чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку завдано збитків особі, якій було надано дозвіл на її використання, такі збитки відшкодовуються особою, яка надала зазначений дозвіл, якщо інше не встановлено договором чи законом. Чинність достроково припинених виключних майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку може бути відновлено у порядку, встановленому законом, за заявою особи, якій ці права належали у момент їх припинення. Права інтелектуальної власності на торговельну марку визнаються недійсними з підстав та в порядку, встановлених законом. Будь-яка особа, яка до дати подання заявки на торговельну марку або, якщо було заявлено пріоритет, до дати пріоритету заявки в інтересах своєї діяльності добросовісно використала торговельну марку в Україні або здійснила значну i серйозну підготовку для такого використання, має право на безоплатне продовження такого використання або використання, яке передбачалося зазначеною підготовкою (право попереднього користувача). Право попереднього користувача може передаватися або переходити до іншої особи тільки разом із підприємством чи діловою практикою або з тією частиною підприємства чи ділової практики, в яких було використано торговельну марку або здійснено значну i серйозну підготовку для такого використання. 3. Визнання торгового знаку загальновідомим як один з ефективних способів його охорони
На даний момент міжнародно-правову основу для охорони загальновідомих знаків (well-known trademarks) складають Паризька конвенція по охороні промислової власності (далі - Паризька конвенція), Угода по торгових аспектах прав інтелектуальної власності (далі - Угода ТРІПС), деякі документи рекомендаційного характеру, що, як правило, приймаються в увагу при розробці і прийнятті національних законів у сфері охорони торгових знаків, а також при розгляді компетентними органами справ про визнання знаків загальновідомими. Одним з найбільш авторитетних рекомендаційних документів у цій області є Спільна рекомендація про положення про охорону загальновідомих знаків (Joіnt Recommendatіon Concernіng Provіsіons on the Protectіon of Well-Known Marks), прийнята в 1999 році Асамблеєю Паризького союзу по охороні промислової власності і Генеральною асамблеєю Всесвітньої організації інтелектуальної власності (далі - Рекомендація ВОІВ). Аналіз відповідних положень вищевказаних документів дозволяє зробити висновок про деякі особливості, властиві загальновідомим торговим знакам. Надання правової охорони загальновідомим знакам багато в чому є виключенням з основних принципів правової охорони знаків. Насамперед це 1) принцип надання правової охорони знакам на території конкретної держави на основі їхньої реєстрації в компетентному державному органі (далі - відомство) чи пріоритету в їхньому використанні на території цієї держави; 2) принцип територіальної охорони знаків, що полягає в наданні правової охорони винятково на території держави, де була здійснена реєстрація чи використання знаків; 3) принцип надання правової охорони винятково для визначеного переліку товарів і послуг, у відношенні яких проведено реєстрацію чи у відношенні яких використовувалися знаки. Виключення з правил. Виключення з вищезгаданих принципів полягає в наступному. Як відомо, правова охорона надається знакам на основі їхньої реєстрації в відомстві чи на основі пріоритету у використанні знаків на території конкретної держави. Як правило, у країнах континентальної системи права охорона знакам надається на основі реєстрації, а в деяких країнах англо-американської системи права ця охорона може надаватися на основі їхнього використання. Однак у випадку визнання знаків загальновідомими на території держави, у якій запрошується охорона вони можуть одержати таку охорону, незважаючи на відсутність реєстрації чи на невикористання знаків у такій державі. До такого висновку можна прийти на основі аналізу статті 6 bіs Паризької конвенції. Відповідно до зазначеної статті "країни Союзу зобов'язуються відхиляти чи визнавати недійсною реєстрацію і забороняти використання товарного знаку, що представляє собою відтворення, імітацію чи переклад іншого знака, здатні викликати змішання зі знаком, що по визначенню компетентного органа країни реєстрації чи країни застосування вже є в цій країні загальновідомим як знак особи, що користається перевагами дійсної Конвенції, і використовується для ідентичних чи подібних продуктів". Слід зазначити, що в статті 16(2) Угоди ТРІПС міститься пряме відсилання на необхідність застосування статті 6 bіs Паризької конвенції для регулювання таких правовідносин. Крім того, ідентичне по своєму змісті статті 6 bіs Паризької конвенції положення міститься й у Рекомендаціях ВОІВ. Зокрема, у відповідності зі статтею 2(3)(а) Рекомендацій ВОІВ, держави - учасники Паризького союзу і члени ВОІВ при визнанні знаків загальновідомими на своїй території не повинні висувати вимоги у відношенні: використання знаків на території даної держави; реєстрації знаків у даній державі чи подачі заявки на реєстрацію знаків у даній державі. Тісно пов'язаний із принципом надання правової охорони знакам на основі реєстрації чи використання і принцип територіальної охорони знаків, що ґрунтується на тих же нормах. Його суть полягає в тім, що знаки підлягають правовій охороні винятково в межах границь держави, де була здійснена реєстрація чи використання знаків. У випадку визнання знаків загальновідомими в державі, де не здійснювалася ні реєстрація, ні використання знаків, вони все рівно одержують правову охорону. Будучи зареєстрованими в одній державі, знаки, у випадку їхнього визнання загальновідомими в іншій державі, одержують правову охорону за межами держави реєстрації, що і є виключенням із загального правила про територіальности охорони знаків. За загальноприйнятим правилом, закріпленому в більшості національних законів і основних міжнародно-правових актів, правова охорона надається знакам тільки у відношенні конкретних товарів чи послуг. Спеціально для цих цілей була розроблена Міжнародна класифікація товарів і послуг (МКТП), що дотримує більшість держав при реєстрації знаків. Як відомо, факт реєстрації знака по окремих класах МКТП на ім'я одного суб'єкта, як правило, не є перешкодою для реєстрації і використання ідентичного чи схожого знака іншим суб'єктом у відношенні інших класів товарів і послуг. Однак аналіз норм Угоди ТРІПС свідчить про те, що загальновідомим знакам охорона може надаватися й у відношенні класів товарів і послуг, по яких реєстрація знаків не проводилася. Зокрема, у статті 16(3) Угоди ТРІПС зазначено, що "країни-члени застосовують статті 6 bіs Паризької конвенції mutatіs mutandіs до товарів чи послуг, відмінним від тих, для яких зареєстрований товарний знак, за умови, що використання цього товарного знаку для згаданих товарів чи послуг буде вказувати на взаємозв'язок між згаданими товарами чи послугами і власником зареєстрованого товарного знаку, маючи у виді, що при такім використанні інтереси власника зареєстрованого товарного знаку можуть бути ущемлені". Таким чином, можна зробити висновок, що визнання знаків загальновідомими на території конкретної держави і надання знакам на цій основі правової охорони на території цієї держави є виключенням з деяких загальновизнаних принципів надання знакам правової охорони. Однак варто визнати, що надання такого "пільгового" статусу загальновідомим знакам є необхідним і ефективним способом захисту прав власників таких знаків і сприяє охороні інтересів споживачів товарів і послуг, у яких загальновідомий знак асоціюється з високою якістю товарів чи послуг. 4. Аспекти визнання знаків для товарів і послуг загальновідомими в Україні Незважаючи на те, що термін "загальновідомий знак" (well-known mark) застосовується в законодавстві ряду держав, наприклад, у Російській Федерації і Республіці Бєларусь, а також міститься в російському перекладі Паризької конвенції по охороні промислової власності, він усе-таки повинний розглядатися як умовний. Так, на підставі запиту одного з патентних повірників Російської Федерації комісією експертів Гільдії лінгвістів-експертів по документаційним і інформаційним спорах (РФ) була проведена лінгвістична експертиза на предмет тлумачення слів "відомий" і "загальновідомий". В експертному висновку був зроблений висновок, з посиланням на один з основних академічних словників, про те, що, оскільки в прикметнику "загальновідомий" перша частина "загально" має значення "властивий усім, що стосується усіх, що поширюється на всіх", що закріпилося в сучасній мові значення слова "загальновідомий" визначається як "відомий усім, кожному". Зрозуміло, що жоден з найвідоміших знаків для товарів і послуг не відомий усім без винятку громадянам. Знак може бути відомий лише деякій частини суспільства - визначеному його "сектору". Це означає, що термін "загальновідомий знак" не слід тлумачити буквально, а зміст цього поняття повинний розкриватися через його ознаки. У Законі України "Про внесення змін у деякі законодавчі акти України з питань інтелектуальної власності" передбачений термін "добре відомий", а не "загальновідомий знак". Відповідно до проекту цього Закону, "добре відомий" знак для товарів і послуг - це знак, що став на Україні широко відомим серед визначеного кола споживачів товарів і/чи послуг визначеної особи і якому надана правова охорона у відповідності зі статтею 6 bіs Паризької конвенції. Таким чином, у чинному законодавстві України немає нормативного визначення терміна "загальновідомий знак". Непряме згадування про "загальновідомі знаки" міститься в пункті 3 статті 6 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", відповідно до якого не можуть бути зареєстровані позначення, тотожні чи подібні до ступеня змішання зі знаками інших осіб, якщо ці знаки охороняються без реєстрації на підставі міжнародних договорів, учасником яких є Україна. Таким міжнародним договором є Паризька конвенція по охороні промислової власності. Позовні вимоги про визнання знаків загальновідомими, як правило, висуваються одночасно з вимогами про визнання свідчень України на знаки для товарів і послуг недійсними. Такі позовні вимоги ґрунтуються в тому числі на тім, що свідчення, що заперечуються, були видані на знаки, тотожні або подібні до ступеня змішання з "загальновідомими" знаками позивачів. З огляду на те, що чинним законодавством України не визначений спеціальний орган, у компетенцію якого входило би визнання знаків "загальновідомими", а також те, що відсутні критерії, по яких можна було б визначити, чи є знак "загальновідомим" на Україні, суди неоднозначно підходять до розгляду подібної категорії справ. Так, у справі, розглянутій Вищим арбітражним судом України, по позову фірми "Булгартабак-Холдінг" до Державного патентного відомства України, ТОВ СП "Булпром-Україна", ТОВ "Інтер-Табак", ВАТ "Одеська тютюнова фабрика" позивач просив визнати використовувані їм знаки "TU-134" і "Родопі" загальновідомими на Україні до дати подачі відповідачем, ТОВ СП "Булпром-Україна", заявок на видачу посвідчень України на тотожні знаки для товарів і послуг, а також визнати такі посвідчення недійсними. При вирішенні суперечки судом були прийняті в увагу рекомендації з визнання знаків "загальновідомими", що містяться в Спільній резолюції у відношенні охорони "загальновідомих" знаків, схваленою Генеральною асамблеєю Всесвітньої організації інтелектуальної власності й Асамблеєю Паризького союзу у вересні 1999 року. Суд прийняв як належні докази "загальновідомості" знаків позивача, фактичні дані: про використання позивачем знаків "TU-134" і "Родопі" у СРСР, а потім на Україні протягом 26 років; про визнання знаків "TU-134" і "Родопі" загальновідомими як знаки позивача в Республіці Болгарія; про реєстрація знаків "TU-134" і "Родопі" на ім'я позивача в 34 державах; результати соціологічних досліджень, проведених Центром соціальних експертиз і прогнозів Інституту соціології НАН України; публікації в спеціалізованих міжнародних виданнях, у яких знаки "TU-134" і "Родопі" згадувалися як знаки позивача; про реєстрацію знаків "TU-134" і "Родопі" в Інституті винахідництва і раціоналізації Болгарії до дати подачі заявок власником свідчень, що заперечуються. Позовні вимоги в частині визнання цих знаків загальновідомими були задоволені, а свідчення України №№ 8875, 8876 на знаки для товарів і послуг "TU-134" і "Родопі", відповідно приналежні ТОВ СП "Булпром-Україна", визнані недійсними. Скасовуючи дане рішення, судова колегія по перегляду рішень вказала, що рекомендації, викладені в Спільній резолюції що підлягають обов'язковому застосуванню при установленні факту загальновідомості знака, не можуть бути прийняті в увагу. Крім того, Судова колегія прийшла до висновку, що у відповідності зі статтею 6 bіs Паризької конвенції, загальновідомість знака повинна бути встановлена компетентним органом ще до розгляду суперечки. У справі по позові фірми Kabushіkі Kaіsha Sega Enterprіses, Ltd. до ТОВ "Флеш" (третя особа без самостійних вимог на стороні позивача - Державний департамент інтелектуальної власності) про визнання посвідчення України № 7312 на знак для товарів і послуг "Sega" недійсним визначенням Арбітражного суду м. Києва була призначена судова експертиза. Перед експертом було поставлене у тому числі питання про те, чи є знак для товарів і послуг "Sega" загальновідомим, з огляду на міжнародну практику і звичаї по визнанню знаків загальновідомими? На дане визначення Арбітражного суду м. Києва відповідачем була подана апеляційна скарга, у якій він просив її скасувати на підставі того, що, по-перше, для відповіді на таке питання не потрібно спеціальних дознань, а по-друге, у відповідності зі статтею 6 bіs Паризької конвенції він відноситься винятково до компетенції "спеціального органа" або суду, але не експерта. Постановою Арбітражного суду м. Києва визначення суду про призначення експертизи було скасовано. У постанові вказувалося, що постановка перед експертом питань правового характеру є неприпустимою, тому що їхній дозвіл відноситься до виняткової компетенції суду. Розглянувши справу по суті, суд прийшов до висновку про загальновідомість знака "Sega" і визнав посвідчення України № 7312 на знак для товарів і послуг "Sega", видане на ім'я відповідача, недійсним. У Господарському суді м. Києва була розглянута справа про визнання знака позивача загальновідомим і визнанні свідчення України на знак для товарів і послуг відповідача недійсним. Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що знак відповідача є подібним до ступеня змішання з загальновідомим знаком позивача. Розглянувши справу, суд прийшов до висновку, що законодавством України не визначено, у компетенцію якого саме органа входить визнання факту загальновідомості знака, і оскільки жодним нормативно-правовим актом не встановлена компетенція саме господарського суду розглядати питання про визнання знака загальновідомим, виробництво в справі в частині визнання знака загальновідомим підлягає припиненню на підставі пункту 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України. Подібне рішення відбиває зовсім інший підхід до розгляду справ цієї категорії. Приведені приклади судової практики свідчать про те, що питання про внесення змін і доповнень у законодавство України, що стосується охорони "загальновідомих" знаків, є надзвичайно актуальним. Однак прийняття Закону України "Про внесення змін у деякі законодавчі акти України з питань інтелектуальної власності", у якому дається визначення "добре відомого знака", а також визначені органи, до компетенції яких буде відноситися визнання знака добре відомим (Апеляційна палата Державного департаменту інтелектуальної власності і суд), не вирішить, повною мірою всіх існуючих проблем. Зокрема, необхідно розробити і затвердити Правила визнання знака для товарів і послуг добре відомим на Україні. У Правилах повинні бути встановлені порядок і вимоги для визнання знака для товарів і послуг добре відомим на Україні, а також не вичерпний перелік даних, що можуть прийматися в увагу при визнанні знака для товарів і послуг добре відомим. У Російській Федерації перелік таких даних встановлений у Правилах визнання товарного знаку загальновідомим у РФ, затверджених наказом Російського агентства по патентах і товарних знаках № 38 від 17 березня 2000 року. Положення цих Правил, фактичні дані, що підтверджують загальновідомість товарного знаку. Крім цих даних, Українська асоціація власників товарних знаків у проекті Методичних рекомендацій з визнання знака для товарів і послуг добре відомим на Україні запропонувала брати до уваги і дані про використання знака в державах, у яких розповсюджена мова, використовувана на Україні, а також дані про кількість реєстрацій знака в інших державах і будь-якій іншій інформації, що свідчить про популярність знака серед визначеного кола споживачів. Висновок
Таким чином, базуючись на наведеній в курсовій роботі зрезюмуємо основні її положення стосовно України. Прагнення України до євроінтеграції і вступу у СОТ приводить до зміни правил гри на українському ринку інтелектуальної власності. Сфера, якій в Україні до недавніх пір не приділялося достатньої уваги, останнім часом стала предметом оживлених обговорень на різних рівнях. Одним із плодів таких дискусій став підписаний Президентом Леонідом Кучмою Закон "Про внесення змін у деякі законодавчі акти України про правову охорону інтелектуальної власності" (№ 850-15 від 22 травня 2003 року). Його норми вносять виправлення в дев'ять вітчизняних законодавчих актів і приводять українське законодавство у відповідність з вимогами Міжнародної угоди про торгові аспекти інтелектуальної власності (TRІPS) - одне з вимог до будь-якої країни, що прагне одержати членство у СОТ. Насамперед, новий закон підсилює відповідальність за порушення авторських і суміжних прав, порушення прав на об'єкти промислової власності і за незаконне використання товарного знаку. TRІPS ставить за обов'язок країнам-членам СОТ забезпечити "ефективні заходи проти будь-яких дій, що порушують права інтелектуальної власності". В угоді вказуються три основні галузі, у яких ця мета повинна бути досягнута: цивільне, адміністративне і карне право. У той же час, за словами розроблювачів документа, такі міри дозволять знизити кількість зловживань у цій сфері. Зокрема, змінами в Кримінально-процесуальний кодекс підвищений розмір штрафів за відповідні порушення і встановлений новий вид покарання - позбавлення волі. Відтепер порушення прав на інтелектуальну власність буде каратися штрафом від 200 до 2000 неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян чи позбавленням волі терміном від 6 місяців до 5 років. Цікаво, що за такі порушення, зроблені посадовою особою з використанням службового становища, передбачений штраф від 500 до 1000 н.м.д.г. чи позбавлення волі терміном до 2 років з позбавленням права займати визначені посади чи займатися визначеною діяльністю терміном до 3 років. Крім того, внесені зміни в Цивільний процесуальний і Господарський процесуальний кодекси. Нововведення надають право суб'єкту, чиї права порушені чи існує така погроза, звернутися в суд із заявою про вживання заходів припинення до подачі позову. До таких мір віднесений огляд приміщень, де відбуваються дії, пов'язані з порушенням, і арешт майна порушника. Рішення суду можна оскаржити в апеляційному суді. Але скасування запобіжних заходів відбувається тільки після задоволення апеляції, а не з моменту її подачі в суд. Експерти побоюються, що така норма часом може стати просто знаряддям тиску. Такі норми діють у Франції, Британії, інших розвитих країнах. Однак потрібно запобігти можливі зловживання. Наприклад, запобіжним заходом може стати арешт товару на границі, у зв'язку з чим експортер понесе істотні збитки. Тому потрібна серйозна робота над підзаконними актами. Хоча, відзначимо, що за невиконання постанови про вживання заходів припинення, якщо ці дії не підлягають кримінальної відповідальності, передбачений штраф у розмірі одного н.м.д.г. Однієї з істотних перемог закону його автори вважають закріплення в документі поняття "добре відомий товарний знак". Відповідні зміни внесені в Закон "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг". Визначено, що такий знак охороняється на рівні зі знаками, зареєстрованими в Україні, і не вимагає обов'язкової реєстрації. Більш того, добре відомий знак не може бути зареєстрований без згоди його власника для будь-якої продукції незалежно від товарних позицій власника бренда (наприклад, не можна зареєструвати ТЗ Соса-Соla для виготовлення носків, хоча відома компанія цим виробництвом не займається). Рішення про визнання знака добре відомим приймає Апеляційна палата в складі Держдепартаменту інтелектуальної власності чи суд. Також заборонена реєстрація товарного знаку, схожого чи подібного зареєстрованому раніш у тій же групі товару, наприклад, виготовлення спортивного одягу під маркою Abіbas буде вважатися порушенням. Список використаної літератури 1. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, NN 40-44, ст.356 2. Закон України "Про внесення змін у деякі законодавчі акти України про правову охорону інтелектуальної власності" № 850-15 від 22 травня 2003 року 3. Власова Г. Особливості охорони і використання загальновідомих знаків // Юридичний вісник, № 8, 2003, с 17-19 4. Гонгало П. Проблеми охорони інтелектуальної власності в Україні // Економіст, №5, 2005, с.12-14 5. Гуцалюк Н. Товарний знак - фірмовий знак якості ! // Юридичний вісник, № 3, 2007, с.5-6 6. Харук С. Торговий знак як об'єкт інтелектуальної власності // Галицькі контракти від 12.05.2006р. |
 |
||||||||||||||||||
| ©2011 |
