БОЛЬШАЯ НАУЧНАЯ БИБЛИОТЕКА  
рефераты
Добро пожаловать на сайт Большой Научной Библиотеки! рефераты
рефераты
Меню
Главная
Банковское дело
Биржевое дело
Ветеринария
Военная кафедра
Геология
Государственно-правовые
Деньги и кредит
Естествознание
Исторические личности
Маркетинг реклама и торговля
Международные отношения
Международные экономические
Муниципальное право
Нотариат
Педагогика
Политология
Предпринимательство
Психология
Радиоэлектроника
Реклама
Риторика
Социология
Статистика
Страхование
Строительство
Схемотехника
Таможенная система
Физика
Философия
Финансы
Химия
Хозяйственное право
Цифровые устройства
Экологическое право
Экономико-математическое моделирование
Экономическая география
Экономическая теория
Сельское хозяйство
Социальная работа
Сочинения по литературе и русскому языку
Товароведение
Транспорт
Химия
Экология и охрана природы
Экономика и экономическая теория

Шляхи підвищення ефективності виробництва

Шляхи підвищення ефективності виробництва

ДИПЛОМНА РОБОТА

на тему

"Шляхи підвищення ефективності виробництва"

Вступ

Актуальність теми. В економіці України в 2003-2004 роках відбулося зростання обсягів виробництва. На жаль, зазначені процеси не є результатом поліпшення стану та підвищення технічного рівня парку технологічного обладнання великих підприємств машинобудування. Це зростання є наслідком певного підвищення рівня завантаження основних виробничих фондів великих підприємств (здебільшого в металургії та хімічній промисловості) і пожвавлення окремих галузей легкої та харчової промисловості, де не потрібні однострокові великі вкладення капіталу в розвиток. Стабільність таких темпів зростання може забезпечити тільки інноваційний шлях розвитку народного господарства в цілому, та в першу чергу в машинобудуванні. Прискорення морального зносу технологічного обладнання промислових підприємств під впливом науково-технічного прогресу призвело до того, що обладнання застаріває швидше, ніж зношується в процесі використання. У зв'язку з цим урахування темпів та рівня морального зносу в усіх його проявах стає дедалі важливішим. Дуже важливо своєчасно виявляти ту межу, за якою подальше використання обладнання стає економічно недоцільним. Великі промислові підприємства України орієнтовані на виробництво великих обсягів продукції, які набагато перевищують місткість її внутрішнього ринку. Отже, потрібно якомога скоріше виходити на зовнішні ринки. Але це потребує переходу до нового рівня якості продукції, зміни її асортименту та номенклатури, стандартів і вимог до виробництва. Необхідно також проводити відновлення продукції, технології та технологічного обладнання у великому масштабі, у стислі строки, та ще й з дефіцитом коштів на її фінансування. Це вимагає виявлення найбільш важливих об'єктів відновлення, та координування процесу фінансування. В таких умовах особливого значення набуває визначення строків корисного використання технологічного обладнання з урахуванням морального та фізичного зносу, як і передбачено стандартами бухгалтерського обліку. Строк корисного використання кожного окремого об'єкта може бути не тільки основою для визначення норм амортизації обладнання, як термін відшкодування зносу, але й важливим показником планування процесу його відновлення. Саме це зумовлює актуальність дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дипломна робота виконана відповідно до планів підприємства почати впровадження нового обладнання та технології виробництва.

Мета і задачі дослідження. Метою дипломної роботи є розробка теоретичних основ, методичних і практичних рекомендацій щодо питань підвищення ефективності виробництва підприємств машинобудування та визначення строків корисного використання об'єктів активної частини основних виробничих фондів з урахуванням фізичного та морального зносу.

Для досягнення поставленої мети в роботі вирішуються такі завдання:

дослідити теоретичні основи виникнення морального і фізичного зносу технологічного устаткування та процесу його відшкодування;

проаналізувати чинне у сфері оновлення основних виробничих фондів законодавство;

удосконалити єдину для цілей економічного аналізу, планування й обліку термінологію в частині, що стосується зносу та відновлення основних виробничих фондів і уточнити класифікацію процесів відновлення;

розробити підхід щодо планування показників строків корисного використання основних виробничих фондів для застосування в діючих методах амортизації;

розробити спосіб визначення фактичного рівня зносу основних виробничих фондів підприємства з урахуванням фізичного та морального зносу.

Об'єктом дослідження є процес відновлення основних виробничих фондів підприємств машинобудування. Предметом дослідження є принципи, методи та практичні аспекти відшкодування морального зносу технологічного обладнання підприємств машинобудування.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети в роботі використовувалися загальнонаукові принципи проведення досліджень. Теоретична база дослідження - наукові праці вітчизняних та зарубіжних учених у галузі економіки зносу та відновлення технологічного обладнання промислового підприємства.

Правове поле дослідження складає чинне законодавство у сфері визначення зносу та проведення заходів відновлення технологічного обладнання. Інформаційна база охоплює статистичні дані про стан обладнання підприємств в Україні та дані, що отримані в ході власних досліджень.

У роботі використано методи структурно-логічного аналізу (у ході аналізу законодавчої та нормативної бази, обґрунтування, уточнення, упорядкування й узгодження термінології), математичного моделювання (при розробці алгоритму вибору об'єктів відновлення); метод логічного моделювання (у ході теоретичного обґрунтування системи показників рівня морального та фізичного зносу засобів виробництва).

Наукова новизна отриманих результатів. Основний науковий результат роботи полягає в обґрунтуванні теоретичних основ визначення реального рівня зносу технологічного обладнання, підходів щодо планування його відновлення.

Наукова новизна результатів дослідження полягає в тому що удосконалено класифікацію морального зносу засобів виробництва з виділенням суспільного морального зносу, що проявляється як втрата їх суспільної корисності та ринкової вартості, та індивідуального морального зносу, який веде до втрати індивідуальної корисності для власника і проявляється в скороченні строку корисного використання обладнання на конкретній операції технологічного процесу виробництва, та факторів, що впливають на рівень морального зносу засобів виробництва та швидкість його накопичення, понятійний апарат економічного аналізу, обліку, планування та податкового законодавства в частині, що стосується відновлення основних фондів на основі врахування економічного змісту процесів їх зносу та відновлення;

Практичне значення отриманих результатів дослідження. Розроблені в дипломній роботі підходи, способи й методи визначення морального зносу та його відшкодування являють собою методичну основу для вдосконалення планування відновлення технологічного обладнання промислових підприємств, більш точного обчислення балансової вартості основних засобів та її зближення з ринковою вартістю обладнання, що виводиться з експлуатації або підлягає оцінюванню у складі єдиного господарського комплексу при продажу.

До числа результатів, що мають найбільше практичне значення, належать:

методика визначення строків корисного використання об'єктів активної частини основних виробничих фондів, що дозволяє визначити оптимальний термін проведення заходів відновлення щодо кожного окремого об'єкта;

спосіб обчислення рівня фактичного зносу технологічного обладнання підприємств машинобудування з урахуванням суспільного морального зносу, який дає можливість обґрунтувати вартість обладнання при його виведенні з експлуатації та продажу або визначити попередню суму витрат на відшкодування зносу для подальшого використання.

Результати дослідження розраховані на базі ВАТ «ХК «Луганськтепловоз».

1. Теоретичні основи вибору шляхів підвищення ефективності виробництва

1.1 Підвищення ефективності виробництва методом відновлення устаткування

При середньому рівні зносу ОВФ у промисловості України, що становить понад 55%, зростання обсягів виробництва без відновлення технічної бази виробництва неминуче зупиниться в результаті падіння фактичних потужностей, досягнення критичного рівня, як з погляду економічних границь експлуатації зношеної техніки і застарілих технологій, так і в плані різкого зростання кількості й ваги наслідків аварійних зупинок. До цього треба додати, що на великих підприємствах, особливо важкого та транспортного машинобудування, верстатобудування, електротехнічної галузі, знос фондів досяг 80-90%. Потрібен новий підхід до відновлення ОВФ на основі стандартів і вимог світового ринку. Ситуація погіршується тим, що на даний час в Україні немає єдиного понятійного апарату, який відображає сутність процесів зносу, його відшкодування шляхом відновлення засобів виробництва, й у тому числі основних виробничих фондів (засобів) підприємства (далі - відновлення ОВФ), яке було б закріплене в концепції технічної політики держави. Немає навіть єдиного підходу до визначення тієї частки засобів виробництва, яка багаторазово використовується впродовж одного виробничого циклу. Економіка і податкове законодавство оперує поняттям - «основні фонди (ОФ)», тоді як бухгалтерський облік побудовано на понятті «основні засоби (ОсЗ)», визначені як частка необоротних матеріальних активів. Економічний зміст цих термінів та перелік елементів майже повністю збігається, але на практиці вартість ОВФ і ОсЗ визначається по-різному й у різних цілях, та вони навіть по-іншому структуруються. Що ж стосується безпосередньо відновлення, як процесу відшкодування морального та фізичного зносу, то цьому питанню за останній період майже не було присвячено фундаментальних наукових праць, воно розглядалося лише як напрямок інвестиційної діяльності підприємства [8, 11]. Це призвело до того, що глобальні питання розвитку підприємства знаходять відображення в наукових розробках, тоді як актуальні проблеми методичного плану не вирішуються. Наприклад, є необхідність у врахуванні морального зносу в розрахунках норм амортизації, але ж немає затверджених методичних вказівок, як це робити. У традиційному трактуванні відновлення ОВФ [9, 10, 12, 14] розглядається за укрупненими напрямками, що не мають чітких меж, де автори дотримуються класифікації, яка застосовувалася в загальнодержавних, а інші - в галузевих методичних розробках. Однак в офіційних методичних матеріалах, не дається визначення напрямків відновлення, мова йде тільки про напрямки капіталовкладень, тому класифікації, побудовані на зазначених матеріалах не можуть бути досить повні та не відображають характерних рис процесу, що вимагають визначеної організації робіт.

Існуюча класифікація відновлення не відповідає вимогам ринкової економіки ще й тому, що напрямки відновлення визначалися відповідно до напрямків централізованого державного фінансування (на реконструкцію, технічне переозброєння, розширення, нове будівництво). Оскільки в умовах ринку підприємство формує кошти на відновлення саме, воно ж повинно визначати конкретні об'єкти відновлення, його види, форми, напрямки, що найбільш повно відповідають сучасним вимогам з урахуванням перспектив розвитку і парку обладнання, і технології, і продукції, і ринку.

У плануванні відновлення підприємство може використовувати різні системи показників, які базуються на визначенні потужностей, розрахункові показників виробничого потенціалу, визначенні вікової структури парку та інші, що відповідають конкретній виробничо-фінансовій обстановці і ринковій кон'юнктурі. Найбільш повно зазначені умови можуть бути враховані при використанні показників морального та фізичного зносу. Однак для його застосування в практиці планування відновлення має бути уточнена класифікація морального зносу, розширена система показників з урахуванням умов ринку, розмежовані прояви морального зносу в сфері виробництва засобів виробництва й у сфері їхньої експлуатації, враховані прояви морального зносу стосовно моделі машини, парку машин, окремо узятому об'єктові основних фондів (засобів).

Крім цього, необхідно виділяти і враховувати в єдиній класифікації дві найбільші складові процесу відновлення - у виробництві й експлуатації засобів виробництва, а також враховувати, що відновлення потребують не тільки окремі одиниці обладнання, але і єдині комплекси - виробництва, підприємства, галузі, промисловий комплекс країни в цілому. Сфера виробництва засобів виробництва є основним джерелом виникнення морального зносу другого роду, що виявляється стосовно ОВФ у сфері їхньої експлуатації, - одного з основних факторів, які визначають обсяги, напрямки і форми відновлення, а також методи їхнього планування на всіх рівнях керування. З цього погляду, доцільно використовувати уточнену класифікацію, що відображає сучасні вимоги до планування відновлення в ринковій економіці та специфічні прояви морального зносу в умовах його прискорення (рис. 1.1).

Згідно з цією класифікацією потрібно розглядати окремо модель машини, парк діючого обладнання та діючу одиницю обладнання, тобто конкретну машину. Кожен з цих об'єктів потребує специфічних форм відновлення з притаманними їм методами, засобами реалізації, особливостями фінансування. Так, модель машини - це об'єкт, який підлягає відновленню у сфері виробництва засобів виробництва. Відновлювальні процеси тут стосуються верстатобудівних підприємств. У сфері експлуатації відновлювання моделі може відбуватися лише в напрямку агрегування даної машини (моделі) з іншими моделями або агрегатами задля виконання конкретних завдань конкретного виробництва. При цьому вихідна модель зміниться на модифіковану з урахуванням того, що агрегуватися можуть кілька машин різних моделей одночасно, й далі ця нова модель тиражуватися не буде, або тираж буде маленький й лише для власних потреб. До цього треба додати, що зміна моделі машини може реалізуватися раніше, ніж вона піде в серію. Тоді ці зміни відобразяться у змінах до проекту. Якщо такі зміни є корінними, то мова йде про заміну даної моделі на іншу у її виробництві. Якщо ж ні, то це модернізація вихідної моделі у її виробництві може здійснюватися кілька разів у процесі поступового переходу до принципово нової моделі.

Якщо зміна моделі машини у процесі її виготовлення означає для верстатобудівного підприємства зміну продукції, то заміна діючого обладнання на підприємстві, що його експлуатує, може бути викликана цілою низкою причин. Це може бути високий рівень фізичного зносу, який робить подальшу експлуатацію обладнання неефективною. А, може, причиною є швидке зростання рівня морального зносу другого роду, що випереджає зростання зносу фізичного. Заміна також може бути наслідком переходу підприємства на виготовлення іншої продукції, що потребуватиме й іншої технології. Таке може спричинитися при переході виробництва до іншого типу, наприклад, якщо підприємство переходить до масового виробництва тієї ж продукції або, навпаки, від серійного виробництва переходить на позамовну систему.

Діюча одиниця обладнання є елементом парку діючого обладнання підприємства, окремого виробництва або якоїсь ланки техпроцесу. Парк обладнання - це вже складна технічна система, яка не є механічною сумою окремих машин. Парк обладнання має свою організаційну та виробничу структуру. Кожен окремий елемент (машина) має свої власні характеристики, які у тій чи іншій мірі відповідають рівню парка в цілому, а також потребам конкретного робочого місця. З цього витікає протиріччя, бо рівень парка обладнання якщо і змінюється, то повільно, тоді як потреби конкретного робочого місця можуть змінюватися досить часто та різко в залежності від співвідношення потреб робочого місця та можливостей встановленого на цьому місці обладнання.

Відновлення на підприємстві, в окремому виробництві, на кожній ланці виробничого процесу може бути реалізоване у вигляді реконструкції, технічного переобладнання або розширення виробництва.

Треба зауважити, що на даний момент є розбіжності у визначенні всіх цих понять, а також у переліку ознак віднесення робіт до того чи іншого напрямку відновлення. Дехто каже, що найважливішим критерієм є коефіцієнт відновлення або коефіцієнт приросту виробничих потужностей [27]. Однак досить важко дати обґрунтування конкретних показників, що відділяють, наприклад, реконструкцію від технічного переобладнання. Саме тому різні автори пропонують дуже широкий діапазон значень цих показників, що відрізняються у кілька разів. Тому треба виходити з того, що організаційну форму того чи іншого напрямку відновлення все ж таки визначає ряд характерних особливостей, а саме:

перелік характерних саме для цього напрямку робіт (будівельні, монтажні, механоскладальні, налагоджувальні);

засіб організації виконання робіт (наприклад, передача їх спеціалізованому підрядчику, закупівля готових блоків, власне виготовлення);

масштаб змін та необхідність залагодження окремих питань з місцевою владою;

економічна сутність змін (поступове накопичення, ступінь переходу на більш високий рівень розвитку, інтенсивний або екстенсивний напрямок розвитку);

система обмежень, у яких відбувається процес відновлення (обмеження по території, у часі, у ресурсах, у методах виконання робіт);

необхідність зупинення повністю або частково технологічних процесів основного виробництва.

З урахуванням сказаного вище можемо визначити основні терміни, що характеризують процеси відновлення.

Технічне переобладнання - це напрямок інтенсивного відновлення, що реалізується методами заміни, модернізації та об'єднання окремих машин в комплекси на діючих виробничих площах без довготривалої зупинки основного виробництва, не потребує узгодження із сторонніми організаціями і виконується за єдиним планом.

Реконструкція - це напрямок переважно інтенсивного відновлення, пов'язаний з необхідністю зміни організаційної, виробничої структури, структури управління, що реалізується методами заміни, модернізації, додаткового вводу та об'єднання окремих машин в комплекси як на діючих, так і на знов збудованих виробничих площах у межах периметра діючого підприємства, який дозволяє використати новітні технології по окремих виробництвах і потребує зупинки основного виробництва на період виконання основних обсягів робіт за етапами єдиного плану.

Розширення виробництва - це напрямок переважно екстенсивного розвитку, що передбачає обмежене використання нових технологій на знов збудованих площах як у межах периметру підприємства, так і на нових площах, що потребує згоди органів місцевої влади, і забезпечує виготовлення традиційної продукції у збільшених об'ємах переважно на основі традиційних технологій.

Нове будівництво - це напрямок відновлення таких об'єктів, як фірма, об'єднання підприємств, галузь виробництва, пов'язаний зі зміною їх структури, як інтенсивного, так і екстенсивного характеру розвитку, в залежності від рівня використовуваних технологій та прогресивності продукції, що реалізується шляхом додаткового вводу передової техніки на знов зведених площах, що виділені додатково згідно з планом розвитку регіону, галузі.

Відновлення може відбуватися, як вже було показано, у вигляді заміни, модернізації, додаткового введення обладнання, будівництва, переоснащення обладнання та його об'єднання у комплекси. Слід відзначити, що кожен з цих видів відновлення (рис. 1.2) має свої характерні особливості, які дозволяють виділити підвиди відновлення, кожен з яких потребує окремих методів реалізації.

Так, заміна може бути рівноцінною, а може бути зі зміною показників. Рівноцінна заміна характерна для періодів сталого і довготривалого рівня виробництва продукції, попит на яку не змінюється довше, ніж середній строк служби обладнання, на якому ця продукція виробляється, але ж менше, ніж потрібно на зміну моделей у виробництві цього обладнання. Заміна зі зміною показників відбувається частіше, бо не потребує згаданих вище умов, до того ж дозволяє поступово поліпшувати рівень парку обладнання в цілому. На практиці можлива ситуація, коли на конкретному робочому місці потрібна машина більш застарілої моделі, ніж сучасна. Така заміна теж можлива, бо дозволяє, як правило, економити на енергоносіях.

Підвиди модернізації розрізняються переважно за призначенням. Так, ремонтна модернізація дозволяє ліквідувати навіть залишковий фізичний знос, який не можна ліквідувати за допомогою ремонту. При цьому конструкція, що модернізується, змінюється незначно, але ж дозволяє замінити найбільш ненадійні, фізично зношені вузли на нові.

Технологічна модернізація, як правило, дозволяє знизити енерговитрати, витрати праці, зменшити рівень відходів та браку, що дозволяє підняти технологічний рівень об'єкта до сучасного за умови виконання тих самих операцій, що і раніше, або ж дати можливість обробляти аналогічні деталі більшого типорозмірного ряду. Технологічна модернізація є альтернативою заміні обладнання, до того ж може бути виконана без зупинки виробництва у найкоротші терміни та з меншими витратами.

Модернізація за розширенням функцій передбачає або повну зміну функцій, або розширення діапазону операцій. При цьому підвищуються рівні універсальності обладнання, гнучкості парку в цілому, зростає можливість переналадки обладнання на виготовлення нової продукції. Оскільки при цьому знижується рівень спеціалізації, то цей підвид модернізації доцільно використовувати в одиничному та мілко серійному типі виробництва. Альтернативою цьому підвиду модернізації є розширення рівня кооперації з передачею окремих операцій на інші підприємства у вигляді замовлень або закупівля цілих готових вузлів.

Додаткове введення обладнання доцільне тільки тоді, коли неможливо вирішити проблеми наявним парком машин, тому що, як показала практика, додаткове введення не дозволяє у більшості випадків повністю використати можливості як нової машини, так і того парку, що склався і взаємодіє з новою технікою. Додаткове введення традиційної техніки теж має свої недоліки, тому що, добре вписуючись у технічний рівень існуючого парку, фізично нова традиційна техніка не встигне відробити свою вартість, як вже виникне необхідність замінювати весь парк, або технологічну лінію, або технологію внаслідок морального зносу. Таким чином, додаткове введення як традиційної, так і прогресивної техніки обмежене економічними показниками ефективності їх використання. Найбільш ефективним є додаткове введення традиційної техніки з виготовлення традиційної продукції, зміна якої не прогнозується на довгострокову перспективу, на нових площах.

Такий вид відновлення як переоснащення обладнання дуже близький до його модернізації, однак має специфічні відмінності. Так, наприклад, переоснащення у більшості випадків потребує лише зміни оснастки, інколи робочих органів або ж агрегування додаткових вузлів, таких як перевантажуючі роботи, бункери завантаження, автомати керування процесами. Що ж до модернізації, то вона потребує зміни конструкції самої машини, її несучих елементів, стикуючих вузлів. Переоснащення дозволяє автоматизувати обладнання або змінити функції, які воно виконує, тому можна виділити ці два напрямки в окремі підвиди переоснащення. Зміна функцій (наприклад, переобладнання токарно-гвинторізного станка на горизонтально-свердлильний) може бути виконана з додаванням позиції обробки, наприклад, дві замість одної, без змін основного приводу. Частіше за все таке обладнання переходить з розряду універсального до розряду спеціального. Це пов'язано з тим, що припасування додаткових вузлів звужує діапазон використання машини. Так, наприклад, якщо встановлено завантажувальний бункер та автоматичне фіксування деталі, цей станок без переоснащення вже не можна використовувати для виготовлення іншого типорозміру деталі, бо цього не дозволить конструкція бункера.

Сам термін «відновлення» у сучасному розумінні не однозначний. Відновлення іноді трактується як «…стадія відтворення основних фондів, у ході якої відбувається їхнє відшкодування в натурально-речовій формі» [28]. Якщо прийняти цю точку зору, стає неясно, за рахунок якого ж процесу відбувається розвиток технічної бази, усунення її морального зносу. Тому виходимо з того, що відновлення - не доведення об'єкта до первісного стану, а підняття даного об'єкта на якісно новий рівень, що відповідає ступеню розвитку продуктивних сил суспільства, тобто - відшкодування не тільки фізичного, але й морального зносу. При такому підході доведення об'єкта до стану близького до вихідного (практично ніколи не вдається відшкодувати фізичний знос цілком [2]) логічніше зазначити як підтримку на визначеному, припустимому рівні зношеності. Недостатньо коректним є і формулювання, відповідно до якого відновлення - це «…придбання нового або модернізація діючого обладнання…» [27], оскільки придбане, але не встановлене обладнання - усього лише товар, тоді як перекомпонування вже наявного обладнання може дати нову організацію техпроцесу складної системи машин, тобто матиме місце відновлення, витрати на його проведення і результат. Занадто вузькими є визначення, що трактують відновлення як «…форму технічного переозброєння підприємств…» [13]. У даному підході не врахована різноманітність об'єктів морального зносу і, отже, - відновлення, спрямоване на відшкодування зазначеного зносу. Технічне переозброєння як категорія застосовується тільки до парку машин (галузі, підприємства, народного господарства в цілому), але не до моделі машини або окремого верстата.

Процеси відшкодування зносу ОВФ можуть проводитися у формі підтримки (відбудови) або відновлення. Пропонується дати визначення названим процесам, яке уточнювало б найбільш повне наведених у вітчизняній економічній літературі [9]:

Підтримка (відбудова) ОВФ - це процес відшкодування фізичного зносу шляхом здійснення поточних і капітальних ремонтів, рівноцінної заміни, а також ремонтної модернізації обладнання, який частково усуває і моральний знос другого роду, але тільки в рамках, обмежених показниками машини, що модернізується, на початку її експлуатації.

Відновлення ОВФ - процес відшкодування морального зносу другого і третього роду (див. розділ 1.2) в процесі виробництва й експлуатації об'єкта шляхом прогресивної модернізації і нерівноцінної заміни на більш досконале обладнання, під час реалізації яких може відбуватися відшкодування фізичного зносу об'єкта (парку машин, окремої машини або лінії). Уточнення, що пропонується, полягає в тому, що підтримка (відбудова) не повинна включатися у відновлення, оскільки, на відміну від останнього, спрямовано головним чином на відшкодування фізичного зносу.

Відновлення моделі машини, як інтелектуальної власності її виробника, в процесі її виробництва - усунення суспільного морального зносу (комплекту конструкторської і технологічної документації) шляхом внесення удосконалень у документацію, а також внесення змін у технологічну документацію, що забезпечує виробництво машин нової або модернізованої моделі.

Відновлення діючої машини в процесі її експлуатації - усунення суспільного морального зносу обладнання шляхом виконання її модернізації, припасування до складної технічної системи та заміни на більш досконалу техніку, або відшкодування індивідуального (розділ 1.2) морального зносу шляхом модернізації з метою приведення параметрів машини у відповідність до вимог робочого місця, заміни, що проводиться з тією ж метою. Усі ці види, форми та напрямки відновлення знаходяться у взаємозв'язку, який відображено на рис. 1.1 та 1.2.

У даному розділі роботи виходимо з того, що процеси відшкодування зносу ОВФ можуть бути реалізовані у формі підтримки або відновлення. Відповідно до пропонованого нами визначення, підтримка ОВФ - це процес відшкодування фізичного зносу шляхом здійснення поточних і капітальних ремонтів, рівноцінної заміни, а також ремонтної модернізації устаткування, що частково усуває і моральний знос другого роду. Відновлення ОВФ - процес відшкодування морального зносу другого і третього роду шляхом прогресивної модернізації та нерівноцінної заміни, тобто заміни на більш прогресивне устаткування, у результаті чого може мати місце усунення і фізичний знос об'єкта.

1.2 Вплив морального і фізичного зносу на ефективність виробництва

Класифікація морального зносу мало змінилася і не відрізняється від класичної, але ж у такому вигляді вона майже непридатна для практичного використання. Як показує практика, не завжди обладнання застарілої моделі потребує заміни, якщо фізичний його знос не досяг критичного рівня. Це обумовлено умовами експлуатації обладнання на конкретному робочому місці, де більш прогресивна машина з високими показниками кількості продукції, що обробляється, може виявитися недовантаженою, або споживати занадто багато енергії, або бути занадто складною в ремонті та обслуговуванні.

На рис. 1.3 представлена укрупнена схема диференціації морального зносу за родом, видом і рівнем. Як випливає з наведеної схеми, треба доповнити загальноприйняту класифікацію поділу морального зносу на перший і другий рід новою класифікаційною одиницею - моральним зносом третього роду, механізм виникнення якого буде розглянуте нижче. У цій же класифікації розглядається диференціація морального зносу 2-го роду на суспільний та індивідуальний, а 3-го роду - на той, що відшкодовується, і той, що не відшкодовується. Класифікація враховує рівень зносу і його основні напрямки.

Виходячи зі сказаного, пропонуються такі визначення:

Суспільний моральний знос другого роду - це втрата вартості об'єкта (моделі, парку, машини) у результаті появи більш досконалого об'єкта аналогічного призначення, обумовлена шляхом продажу зазначеного об'єкта в умовах немонополізованого ринку засобів виробництва.

Індивідуальний моральний знос - втрата споживчої вартості об'єкта для його власника в результаті невідповідності можливостей конкретної машини до вимог конкретного робочого місця. Цей вид зносу може бути усунутий шляхом заміни об'єкта обладнанням, що більш повно відповідають вимогам конкретної виробничої ситуації на даному робочому місці; шляхом модернізації об'єкта у відповідному напрямку або переміщення об'єкта на робоче місце, вимогам якого він задовольняє. Якщо заміна з переміщенням об'єкта нездійсненна, то він може бути реалізований за ринковою ціною з урахуванням суспільного морального і фізичного зносу (рис. 1.3).

Для того, щоб у єдиній класифікації морального зносу враховувати вплив ринку, треба доповнити загальновідому класифікацію, виділивши в ній
моральний знос 3-го роду щодо засобів виробництва, у т.ч. до основних фондів діючих виробничих підприємств.

Пропонується вважати моральним зносом 3-го роду втрату вартості засобів виробництва (у т.ч. моделей машин як таких, усього парку випущених машин цієї моделі, а також тих, що знаходяться в експлуатації, тобто є основними фондами машин цієї моделі), зайнятих виготовленням визначеної продукції внаслідок повного або часткового (звуження ринку) зникнення суспільної потреби в цій продукції. Характерним прикладом морального зносу 3-го роду можна вважати повну втрату вартості спеціального обладнання, призначеного для масового виготовлення радіоламп в електронній промисловості, у зв'язку з переходом на виробництво напівпровідникових приладів, що прийшли на зміну вакуумній техніці, і виготовлених за вузькоспеціалізованими технологіями (наприклад, планарні технології). У даний час ринок вакуумних електронних приладів звузився настільки, що не вимагає їхнього масового виробництва. Таким чином, усе спеціальне високопродуктивне обладнання, призначене для випуску вакуумної техніки, утратило свою вартість до рівня ліквідаційної. Характерною рисою морального зносу 3-го роду є те, що він по-різному виявляється стосовно спеціального й універсального обладнання. Універсальне обладнання, у силу своєї гнучкості, може у визначених рамках перенастроюватися на виробництво іншої продукції, що користується попитом. Такий перехід пов'язаний з додатковими витратами. Крім того, виробництво нової продукції може виявитися набагато менш рентабельним, тому ринкова вартість даного обладнання знизиться, тобто буде мати місце реальна часткова втрата вартості.

У зв'язку з вищесказаним, заходи відновлення, спрямовані на відшкодування морального зносу 3-го роду, повинні носити довгостроковий характер і реалізовувати у вигляді великомасштабних заходів реконструкції та технічного переозброєння. Ясно, що заходи щодо усунення морального зносу 3-го роду, повинні плануватися на далеку перспективу з урахуванням потенціалу розвитку продукції, що випускається

Розглянемо докладніше диференціацію морального зносу 2-го роду, як найбільш вагомого фактора, що вимагає врахування в плануванні відновлення, на суспільний та індивідуальний. Такого підходу дотримуються й інші автори [17].

Виділення суспільного й індивідуального морального зносу необхідно в процесі планування, тому що дозволяє оцінити стан парку в цілому і необхідність його технічного переозброєння, реконструкції, розширення з урахуванням рівня індивідуального морального зносу кожної конкретної одиниці обладнання. Суспільний знос визначає техніко-економічний рівень виробництва на підприємстві в цілому, індивідуальний - ступінь відповідності показників машини до мінливих умова виробництва на конкретному робочому місці. Якщо при оцінці рівня суспільного морального зносу парку машин у цілому виявиться потреба в підвищенні технічного рівня виробництва, тобто усуненні суспільного морального зносу другого роду шляхом реконструкції, технічного переозброєння або нового будівництва, то усунення індивідуального морального зносу конкретних об'єктів варто відкласти до завершення заходів корінного відновлення, оскільки індивідуальний знос об'єктів може змінитися. Така зміна призведе до зміни черговості виконання заходів відновлення конкретних об'єктів.

Як випливає з визначення, капітальний і поточний ремонт не може поліпшити основні фонди, а тільки їхній стан. Жоден вид ремонту, на відміну від заміни, не може цілком усунути фізичний знос, і завжди має місце непереборний залишковий знос ОВФ. Виходячи з цього, можна стверджувати, що в останній редакції Закону України «Про оподаткування прибутку» ігнорується це найважливіше положення і спотворюється як облік, так і планування розвитку технічної бази. П. 8.7 зазначеного Закону говорить: «поточний і капітальний ремонт, реконструкція, модернізація, технічне переозброєння й інше поліпшення основних фондів», тобто в даному пункті ремонт трактується як поліпшення основних фондів. У зв'язку з цим, витрати на ремонт у сумі, що перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів за станом на початок звітного періоду будуть віднесені на збільшення балансової вартості ОВФ. Тут має місце очевидне протиріччя. Ніякий ремонт не може підвищити реальну ринкову вартість об'єкта до величини її первісної вартості, а тим більше перевищити її. Отже, балансова вартість буде все більше відхилятися від реальної ринкової і, у кінцевому рахунку, втратить зв'язок з фактичним станом ОВФ. Більш того, таке значне зростання витрат на ремонт може знизити ринкову вартість об'єкта до рівня нижче ліквідаційної. Це говорить про те, що об'єкт, який потребує таких витрат на ліквідацію морального і фізичного зносу, не потрібний нікому, він втратив свою споживчу вартість. Очевидно, це і є вартісна границя, що визначає термін корисного використання об'єкта. Необхідно відзначити, що термін «термін корисного використання» неодноразово застосовується стандартами бухгалтерського обліку, однак немає його досить чіткого визначення. Визначення, приведене в стандартах, не дозволяє побудувати методику його розрахунку. Так, наприклад, якщо підприємство придбало устаткування для виконання конкретного замовлення, після чого це устаткування буде продано, орієнтуватися на «очікуваний обсяг випущеної на цьому устаткуванні продукції» очевидно не можна, тому що розрахована на такій основі норма амортизації неприйнятна.

Орієнтації на «очікуваний період часу» - неясно, які ж фактори повинні бути враховані при розрахунку даного показника. Він не може цілком відповідати поняттю «нормативний термін служби устаткування» уже хоча б тому, що немає відповідних галузевих міністерств, які б займалися розрахунком і затвердженням даного показника. Старі нормативи поступово втрачають свою актуальність з появою нових видів і типів устаткування, що не відповідає вимогам застарілої класифікації. Підприємства-виробники зараз вкрай рідко вказують у паспортних даних устаткування показники, що відображають його довговічність. Немає методик визначення терміну корисного використання з урахуванням умов експлуатації устаткування, включаючи рівень кваліфікації працівників; не відпрацьовані методи обліку рівня морального зносу техніки; не встановлений точний характер зв'язку змінності роботи устаткування з тривалістю терміну корисного використання, тим більше з урахуванням впливу морального зносу, що може наступити раніш за фізичний. На рис. 1.5 приведено схему, яка відображає зв'язок суспільного зносу обладнання через ринковий механізм з виникненням індивідуального зносу обладнання підприємства в конкретних умовах виробництва. Такий підхід дозволяє трактувати суспільний знос як втрату ринкової вартості об'єкта, а індивідуальний - як втрату корисності його для власника у процесі виробництва.

При виборі методу визначення терміну корисного використання можна керуватися даними заводу-виробника, отриманими шляхом проведення іспитів. Однак такий метод орієнтований, у першу чергу, на облік рівня фізичного зносу. Крім того, ремонт як спосіб усунення фізичного зносу не обмежений технічними можливостями і може продовжуватися нескінченно шляхом заміни послідовно усіх вузлів і деталей. Очевидно, що межа, за якою проведення чергового ремонту недоцільне, може бути тільки економічною [2]. Якщо врахувати, що моральний знос техніки може наступити пізніше або раніше такої межі, то він може або відбитися на термінах корисного використання, або ні. На жаль, не обґрунтована теоретично методика визначення рівня морального зносу і співвіднесення його з термінами служби устаткування.

Передчасна заміна призведе до втрати вкладеного в засоби виробництва суспільної праці, зволікання буде означати втрату можливих економічних результатів від усунення морального зносу.

Найбільш повно такий підхід відображений у методиці, запропонованої
Р.З. Акбердіним [2], де економічна доцільність заміни застарілої техніки сучасною обґрунтована з урахуванням ефективності капітального ремонту і подальшої експлуатації зношеного устаткування:

, (1.1)

де - окупність додаткових капітальних вкладень на заміну морально зношеного устаткування сучасним за рахунок річної економії від впровадження нової техніки з урахуванням плати за основні фонди, рік;

- капітальні витрати на заміну зношеної техніки;

- коефіцієнт, що враховує співвідношення тривалості ремонтного циклу експлуатації старої й нової моделей устаткування;

- коефіцієнт, що враховує співвідношення продуктивності старої моделі устаткування в i-м циклі його експлуатації і нової моделі;

- залишкова вартість зношеної техніки, грн;

- кошторисна вартість чергового i-го капітального ремонту, грн.;

- ліквідаційна вартість зношеного устаткування, грн.;

- різниця експлуатаційних витрат з урахуванням зміни продуктивності й фізичної довговічності нового та зношеного обладнання, грн.;

- плата за основні виробничі фонди;

- тривалість ремонтного циклу експлуатації діючого устаткування після чергового капітального ремонту, роки.

По розглянутій формулі заміна морально застарілої техніки ефективна в тому випадку, якщо додаткові капітальні вкладення на впровадження сучасного устаткування окупаються протягом ремонтного циклу експлуатації діючої техніки після чергового капітального ремонту. При цьому величина річного економічного ефекту від заміни морально застарілої техніки сучасною визначається в такий спосіб:

, (1.2)

де - нормативний коефіцієнт економічної ефективності капітальних вкладень на впровадження нової техніки; = 0,15 - при нормативному терміні окупності капітальних витрат на впровадження нової техніки в машинобудуванні 6,7 року.

Із строками корисного використання ОВФ безпосередньо зв'язані норми амортизації. Помилки при визначенні строків корисного використання призводять до постійного процесу порушення процесів амортизації, бо майже завжди є об'єкти, що переамортизуються або виводяться з експлуатації через повний фізичний знос недоамортизованими. Для компенсації цих недоліків підприємства мають право робити уцінку або дооцінку ОВФ, але ж це додаткова робота, до того ж підприємство у цьому випадку взагалі встановлює вартість, що амортизується на власний розсуд. Обладнання, що вже кілька разів амортизовано, знов дооцінюється, експлуатується за всіма межами розумного терміну використання, ремонтується з такими витратами, що давно вже можна було провести заміну, і амортизується тепер вже у збиток бюджету.

Відповідно до визначення, амортизація являє собою процес відшкодування зносу ОВФ (у першу чергу фізичного) [17, 21, 25]. З цієї причини при розробці методичного забезпечення відновлення логічно було б указати на те, що підтримка устаткування, яка здійснюється у формі ремонту, ремонтної модернізації, рівноцінної заміни, повинна фінансуватися, головним чином, за рахунок амортизаційних відрахувань. Але ж тоді треба вертатись до нарахування амортизації на ремонт та повне відновлення нарізно.

На інші цілі, у т.ч. відновлення, ці засоби можуть витрачатися тільки в тому випадку, якщо по ходу усунення морального зносу буде відшкодований і фізичний. Однак на практиці мають місце такі відхилення:

норми амортизації не відбивають правдивих масштабів зносу;

усунення морального зносу ключових об'єктів технічної бази може виявитися важливішим за підтримку рівня парку в цілому на визначеному етапі розвитку підприємства (тимчасово);

відволікання накопичених сум амортизації іноді є життєво важливою необхідністю, наприклад, на тимчасове поповнення оборотних коштів у критичний період, виконання штрафних санкцій, щоб уникнути пені та ін.;

у новій редакції Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» [57] уведено 10-ти відсоткове (від балансової вартості ОВФ) обмеження, за межами якого витрати на ремонт, модернізацію, заміну основних фондів повинні бути віднесені на збільшення вартості ОВФ. У результаті такого обмеження, а також віднесення за рахунок прибутку витрат на сировину і матеріали, не витрачені за звітний період, виникає ситуація, при якій навіть збиток не гарантує, що не буде прибутку до оподатковування. Таке становище приводить до перекручувань у механізмі фінансування відновлення, але підприємство змушене керуватися чинним законодавством. Приведені вище відхилення неминучі в практиці господарської діяльності підприємства, але вони не повинні докорінно змінювати загальної спрямованості відновлення.

Результати дослідження об'єкту та предмету роботи, що наведені вище, дають змогу встановити, які само науково-практичні завдання потребують у цьому аспекті як найшвидшого розв'язання.

По-перше, навіть з переліку робіт, які вийшли останнім часом і присвячені проблемам відновлення ОВФ, можна побачити, що немає єдиної сучасної теоретичної бази відновлення, бо публікації з цієї тематики відсутні. З цього витікає, що при розробці законів, стандартів та інших документів, які регулюють інвестиційні процеси в Україні, окремі групи розробників орієнтуються на різні теоретичні підвалини, користуються різною термінологією, що не забезпечує зв'язку цих документів в єдиний пакет. Таким чином, є необхідність розробки загальної концепції регулювання відновлення в перехідному періоді.

По-друге, у зв'язку з тим, що велика кількість верстатобудівних підприємств України більш не виробляє профільної продукції, а якщо виробляє, то малими серіями, що призводить до подорожчання обладнання і зниження його якості, держава припинила регулювання пропорцій виробництва засобів виробництва, навіть у формі держзамовлень або рекомендацій. Споживачі закуповують обладнання за межами України без будь-якої системи, що ускладнює формування інфраструктури з його обслуговування та ремонту. З цього випливає необхідність формування єдиної технічної політики держави, у руслі якої була б можливість координувати взаємодії виробників, постачальників та споживачів засобів виробництва.

По-третє, така координація може бути найбільш ефективною, коли держава має дійсного стратегічного партнера, дружню державу, з якою може бути налагоджено науковий, технічний, фінансовий обмін з метою швидкого підйому промислового виробництва на основі співробітництва. Нестабільність у виборі стратегічного партнера обов'язково знизить темпи розвитку країни, бо потребує залагодження цілого комплексу складних питань на перспективу.

Перелік термінових завдань, які потребують вирішення, можна доповнити необхідністю розробки єдиного комплексного підходу, що базується на оцінці об'єктивних економічних закономірностей при розробці пакета законів, які регулюють процеси відновлення. Треба узгодити підзаконні акти, стандарти, методичні розробки та рекомендації з діючими законами. Таке погодження знов-таки потребує поглиблення теоретичної бази, визначення рівня та характеру морального, фізичного зносу, використання цих показників в розрахунках строків корисного використання об'єктів та груп ОВФ. Необхідно організувати відповідну роботу на підприємствах, треба ввести до обов'язків співробітників функціональних підрозділів вирішення конкретних задач з відновлення парка обладнання підприємства. Всі ці задачі розглядаються більш конкретно в наступному підрозділі роботи.

1.3 Проблеми законодавчого регулювання і стимулювання відновлення устаткування, як методу підвищення ефективності виробництва

Науково-практичні завдання, що потребують рішення у процесі відновлення ОВФ в Україні, витікають з цілої низки взаємозалежних проблем, що виникають на усіх рівнях керування цими процесами на підприємстві, або координування їх у масштабі галузі. При розробці нормативних актів бракує наукового обґрунтування рішень, немає єдиної термінології, та й взагалі єдиної концепції самого підходу до регулювання процесів відновлення. У зв'язку з цим, не встановлена критична межа, за якою ні в якому разі не можна, наприклад, вилучати до бюджету суми вже нарахованої амортизації і кілька років поспіль бюджетні проблеми вирішувались саме таким чином. Через брак концепції та відповідної теоретичної бази неможливо виконувати вимоги стандартів обліку, що передбачають врахування таких показників, як строк корисного використання ОВФ, рівень морального та фізичного зносу. Тут наглядно виявляється взаємозалежність названих факторів на різних рівнях керування.

Необхідність розробки загальної концепції регулювання відновлення в перехідний період, яка полягає в першу чергу в тому, що ні законодавство, ні методичні рекомендації, ні практика роботи виконавчих органів влади ніяким чином не забезпечують правильних пропорцій процесів відновлення. Методи обліку зносу, не відображають і не можуть згідно з прийнятою концепцією відображати фактичного стану основних фондів, бо різноманітність методів амортизації, що використовуються не дозволяє однозначно визначити знос ОВФ як суму нарахованої амортизації. Але навіть при такій оцінці очевидно, що знос фондів досяг і перевищив межу економічної доцільності їхньої подальшої експлуатації на переважній більшості великих і середніх підприємств України. У редакції Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.97 р. №283/97-ВР, зі змінами і доповненнями, було закріплене положення (п. 8.3.1, абз. 2), що забороняє вилучення амортизаційних відрахувань у бюджет. Таким чином, існувала відправна точка для створення концепції регулювання відновлення. Логічним продовженням такого підходу повинне було стати проведення аналізу стану основних виробничих фондів (ОВФ) за галузями, дослідження впливу існуючої системи амортизації та рівень фінансування інноваційної діяльності, що узагальнює аналіз законодавства України в частині регулювання умов інвестування, особливо в стратегічно важливих галузях і, в остаточному підсумку, вироблення необхідної концепції.

На ВАТ «ХК «Луганськтепловоз» переважає універсальне обладнання широкого призначення. Це дозволяє робити заміну обладнання окремими верстатами й агрегатами в процесі поточного відновлення, що не вимагає значних одноразових капітальних вкладень. У той же час на підприємствах з високим рівнем предметної спеціалізації заміна обладнання може здійснюватися тільки комплексом за кожним окремо взятим виробництвом, а іноді й декількома виробництвами, якщо вони тісно пов'язані техпроцесом. У цьому випадку неминуча зупинка суміжних виробництв, а іноді й усього підприємства в цілому. Як правило, відновлення технічної бази на такому підприємстві повинне відбуватися в ході реконструкції і бути пов'язане з необхідністю проведення будівельно-монтажних робіт, що вимагає великих одноразових вкладень, залучення інвесторів, позикових коштів, участі спеціалізованих підприємств. В умовах існуючого інвестиційного клімату залучення інвестора на таке підприємство проблематичне, довгостроковий кредит одержати практично неможливо. У зв'язку з цим, вихід такого підприємства з кризової ситуації, зв'язаної з високим рівнем морального і фізичного зносу ОВФ, неможливий без підтримки держави або великого інвестора.

Суперечливість і непослідовність процесу формування єдиного механізму керування відновленням ОВФ підтверджує відсутність загальної концепції його регулювання в перехідному періоді й в умовах сталих ринкових відносин. Це впливає на стабільність інвестиційного клімату в Україні, що доповнює і без того несприятливі умови фінансування відновлення за рахунок амортизаційних відрахувань.

Відсутність загальної концепції регулювання відновлення ОВФ в Україні означає невизначеність у фінансуванні відновлення технічної бази, а значить і у швидкості змін поколінь техніки, у виборі напрямків і методів відновлення, тобто породжує проблеми чисто технічного характеру, що виражаються в некомплексності вирішення проблем, відсутності єдиної спрямованості процесів відновлення, єдиної технічної політики держави.

Необхідність створення єдиної технічної політики держави, не обмеженої тимчасовими рамками і не залежної від поточних змін у структурі законодавчої та виконавчої влади, є важливим фактором, використання якого являє собою наступний крок, що логічно випливає зі створення загальної концепції регулювання відновлення ОВФ.

Очевидно, що при відсутності централізованого керування з боку держави воно, проте, повинне впливати на процеси відшкодування зносу засобів виробництва в цілому по промисловості. За особистої участі держави повинні вирішуватися питання регулювання рівнів концентрації, спеціалізації і кооперування навіть у тих галузях, де процеси приватизації близькі до завершення [27, 29]. У даний час, незважаючи на обмеження, що вводяться державою в умови реструктуризації стратегічно важливих об'єктів, переважає вплив процесів розукрупнення, розриву кооперованих зв'язків, ліквідації окремих спеціалізованих виробництв.

У результаті демонтажу централізованого керування і переходу до ринкових відносин на рівні держави вже не планується заходів щодо розвитку технічної бази промисловості. На підприємствах планування ведеться чисто формально, оскільки засобів на їхню реалізацію практично немає. Держава має систему важелів економічного впливу, за допомогою яких можливо непряме регулювання процесів відновлення. Навіть у складних умовах перехідного періоду залишається можливість координування процесів реконструкції, технічного переозброєння, розширення, нового будівництва шляхом надання допомоги при укладанні договорів лізингу або прямих постачань технології й обладнання з-за кордону під державні гарантії. На жаль, навіть ці можливості практично не використовуються. Процеси реконструкції на підприємствах України реалізуються, як правило, на малих і середніх підприємствах, на підприємствах з високою технологією, таких як літакобудування, підприємствах первинної переробки сировини (наприклад, чорна металургія - Алчевський металургійний комбінат), або на підприємствах за участю іноземного інвестора. Технічне переозброєння проводиться не комплексно через відсутність засобів на проведення одноразової заміни обладнання по всьому технологічному циклі. Таке становище збережеться, поки система кредитування процесів відновлення ОВФ не буде орієнтована на довгострокові проекти з прийнятним рівнем відсотків за кредит. Нове будівництво має місце головним чином у сфері обслуговування населення й у проектах, що знаходяться безпосередньо під контролем держави (наприклад, будівництво нафтопроводу «Одеса-Броди», швидкісного автобану «Київ-Одеса», суднохідного каналу у гирлі Дністра).

Значною мірою прерогативою держави залишається орієнтація великих технічних систем у напрямку підвищення рівня гнучкості або збереження твердої структури з різким ростом продуктивності (роторні лінії). Особливо важливим є правильний вибір напрямку розвитку в умовах масового виробництва, наприклад, в автомобілебудуванні. В Україні підприємства такого рівня виділялися в стратегічно важливі об'єкти, у яких держава при приватизації залишала за собою, як мінімум, пакет акцій, що блокує. На жаль, представник від держави, що керує відповідним пакетом акцій, як правило, змушений додержуватися у своїх рішеннях вимог великих інвесторів, які володіють вільними фінансовими коштами. Можливість оперувати вільними фінансовими коштами дозволяє такому інвесторові контролювати всі оборотні кошти підприємства, а значить і збут продукції, і постачання сировини, матеріалу, що комплектують за вигідними йому цінами. У таких умовах великий інвестор не зацікавлений у яких-небудь значних заходах відновлення технічної бази і бачить свою мету, насамперед, у якнайшвидшому поверненні вкладених коштів, а держава не має можливості впливати не тільки на вибір напрямку розвитку, але й на прийняття рішень про проведення будь-якого заходу відновлення ОВФ. Ситуація, що сформувалася, не дозволяє державі реалізувати намічену технічну політику ні через своїх представників на підприємствах, ні на рівні галузі або промисловості. Практично не одержують розвитку і підтримки ресурсозберігаючі технології і природоохоронні заходи.

Очевидно, що навіть у найскрутніших обставинах держава все-таки повинна сформувати основи технічної політики, незалежно від політичних колізій зберігати її спрямованість, створити механізм її реалізації в рамках існуючих структур керування, і наявні кошти направляти на найвідповідальніші і такі, що потребують термінового втручання, напрямки. Механізм реалізації повинен містити в собі глибоке обґрунтування обраної технічної політики, розподіл обов'язків відповідальних осіб, систему контролю за виконанням, аналітичний апарат для коректування ходу реалізації технічної політики. Інструментом проведення в життя прийнятого напрямку можуть служити:

система збору й обробки інформації;

система добору перспективних ідей і рішень;

система забезпечення фундаментальних досліджень;

система фінансування, податкових і митних пільг;

система професійного утворення й обміну фахівцями;

система залучення інвестицій і перспективних технологій;

система формування прогресивної технічної бази.

Найбільш ефективно зазначені системи можуть бути використані в міжнародному поділі праці, якщо правильно обраний стратегічний партнер в області проведення технічної політики й економічного співробітництва. У цих рамках має бути погоджене національне законодавство, національні стандарти й вимоги, полегшений візовий режим, створені оптимальні умови для залучення інвестицій з боку стратегічного партнера, зближені принципи і підходи до розвитку великих технічних систем.

Потреба у підвищені стабільності вибору стратегічного партнера. Нестабільність у цьому питанні пояснюється, з одного боку, важливістю геополітичного розташування України в системі рівноваги сил світової політики, а з іншого боку, - незавершеністю процесу формування політичної стабільності в країні. Очевидно, що стратегічними партнерами України не можуть бути одночасно США, Росія, Польща, що змінюють один одного протягом півроку. Відносини зі стратегічним партнером вимагають тривалого періоду формування, врегулювання цілого ряду питань міжнаціонального, міждержавного, міжгалузевого характеру. Оскільки провідною стороною у відносинах стратегічного партнерства повинна бути країна зі сталою ринковою економікою, у національне законодавство України необхідно внести зміни, що дають можливість зблизити законодавчі бази партнерів, забезпечити їм режим найбільшого сприяння при передачі технологій, експорту капіталу, обміну фахівцями, співробітництві в області освіти і т.д.

Дуже важливим питанням у виборі стратегічного партнера є зближення системи стандартів і вимог двох країн. З цього погляду орієнтація в одній з найважливіших галузей національної промисловості (автомобілебудуванні) на Корею є зовсім непослідовним кроком. Очевидно, що ніякі тимчасові переваги при підписанні конкретних угод не компенсують втрату переваг стратегічного партнерства. Крім того, банкрутство деяких великих компаній підтверджує необхідність ретельного аналізу становища майбутнього партнера, що йде на значні поступки, і виявлення дійсних причин таких поступок. Слід зазначити, що Україна виявилася зовсім не готова до ринкових відносин ні в науковому, ні в методичному, ні в правовому відношенні. Не була підготовлена суспільна думка, не створений необхідний психологічний клімат, не була прийнята за основу економічна модель ні однієї з європейських країн. Україна декларує європейський вибір, однак стратегічного партнера шукає де завгодно, тільки не в Західній Європі. Звичайно, сліпе копіювання законодавства тут неможливе, оскільки зовсім різний рівень розвитку ринкових відносин, має місце специфіка структури промисловості, орієнтованої на участь у кооперованих зв'язках із країнами колишнього СРСР. Але вибір стратегічного партнера ще на початковому етапі дозволив би будувати економіку цілеспрямовано, зблизити законодавчі бази ще при формуванні ринкового механізму України, забезпечити сумісність законів і підзаконних актів. Таким рішучим діям повинне було передувати глибокий аналіз питання, економічне обґрунтування кожного закону. На жаль, якщо така робота і велася, то в законодавчому процесі це відображення не знайшло.

Розробка комплексного єдиного підходу, що базується на оцінці об'єктивних економічних закономірностей при розробці пакета законів, що регулюють процеси відновлення, найбільш яскраво виявляється в кількості змін і поправок, внесених у законодавчі акти. На всіх рівнях обговорюється недосконалість Закону «Про податок на додану вартість», але саме в нього поправок вноситься менше, ніж у Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», коректування якого, у свою чергу, вкрай суперечливе. На етапі переходу до ринку, може бути, і виправдана тактика «латання дір у бюджеті», але в Україні цей етап занадто розтягся. Крім того, існуюча законодавча база не здатна забезпечити нормального переходу до умов сталих ринкових відносин. Можна виділити такі основні недоліки, властиві тією або іншою мірою рядові законодавчих актів:

недостатня обґрунтованість ключових положень. Наприклад - розподіл ОВФ у Законі «Про оподаткування прибутку підприємств» на чотири групи з включенням у «інші» машин і обладнання явно невдалий. На підприємствах з перевагою в технологічній структурі великого обладнання, розрахункові терміни служби якого - 50-60 років, виникає проблема переамортизації. При цьому обладнання служить у 9-10 разів довше, ніж здійснюється його повна амортизація, а отже нарахований знос не буде відбивати дійсний стан парку обладнання підприємства, постійне завищення зносу спотворює картину, ускладнюючи планування відновлення. Відповідно, на тих підприємствах, де переважає легке обладнання з термінами служби 3-4 роки, має місце постійна недоамортизація ОВФ і, отже, виникають труднощі з формуванням фонду розвитку виробництва, або ж обладнання експлуатується за економічною межею доцільності проведення капітального ремонту;

перевантаженість законів положеннями, що повинні б виноситися в окремий документ. Так, у тому же Законі, приводяться норми амортизації, перелік термінів і визначень, структура ОВФ і т.д. Ці положення тільки затемнюють основний зміст Закону і повинні проходити окремими документами. Перелік термінів і визначень повинен був бути єдиним для всього господарського законодавства [68, 122], а не для кожного окремого закону або стандарту свій. Це забезпечило б єдину базу, однозначність розуміння термінів, єдиний підхід до оцінки економічних закономірностей. Викликає сумнів трактування основних понять Закону, таких, як валовий доход, валові витрати: «Валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, винятковій (морській) економічній зоні, так і за її межами». При такому підході в поняття доходу включаються усі витрати, ПДВ, акциз і т.д., тобто це поняття аналогічне поняттю виторгу від усіх видів діяльності. Існуюче розуміння терміна «доход» як результату живої праці, що включає в себе прибуток і заробітну плату, не суперечить сучасному розумінню питання, і не було необхідності змінювати його зміст. І бухгалтерський облік, і податкове законодавство повинні враховувати дії об'єктивних економічних законів і будуватися на єдиній економічній теорії. Саме відсутність такої єдиної теоретичної бази стало причиною виникнення розбіжностей між бухгалтерським і податковим обліком. Які б тактичні цілі не переслідувало в конкретній ситуації податкове законодавство, в цілому воно повинне враховувати дію об'єктивних економічних законів;

узгодження підзаконних актів, стандартів, вимог з діючими законами. Проблема породжується як неузгодженістю самих законів, так і різною відомчою і функціональною приналежністю розробників. Якщо є Закон «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», то стандарти бухгалтерського обліку вже можуть будуватися без якого-небудь зв'язку з Законом «Про оподаткування прибутку підприємств». Назріла необхідність створення механізму координування дій виконавців, особливо при переході від рівня законодавчої роботи на рівень методичного забезпечення реалізації законів;

уточнення теоретичної бази виникнення та накопичення морального зносу та взаємодії його з фізичним зносом засобів виробництва. У цьому питанні потребує уточнення класифікація зносу, визначення до кожного роду чи виду, підхід до кількісної оцінки кожного виду зносу, встановлення відповідного виду, напрямку, форми відновлення, що дозволяє усунути знос. Це дозволить встановити єдину термінологію, єдиний підхід до кількісної оцінки зносу щодо кожного об'єкта та до парку обладнання в цілому. Обґрунтована і апробована теоретична база може бути використана в офіційних документах, що виключить неоднозначність трактувань та різноманітність термінів, що стосуються одного і того ж поняття. Усі положення теоретичної бази мусять бути погоджені з усіма групами спеціалістів, що приймають участь в розробці всього пакету документів економічного характеру, що стосується процесів зносу та відновлення засобів виробництва. У цій роботі може бути запропонований один з можливих варіантів підходу до вказаних питань та уточнена класифікація з відповідною термінологією.

Особливої уваги потребує вирішення науково-практичного завдання, пов'язаного з розрахунками показника строку корисного використання ОВФ, і, в першу чергу, основного виробничого обладнання підприємства. У першу чергу необхідно розмежування таких понять, як нормативний строк служби, економічно виправданий строк служби, фактичний строк служби, життєвий цикл машин, строк корисного використання. Деякі автори [14, 8] ототожнюють економічно виправдані строки з періодом зміни моделей нових машин. ГОСТ 13377-75 «Надійність техніки, терміни і визначення» діє до цього часу, характеризує строк служби як календарну тривалість експлуатації об'єкта від початку або відновлення після капітального ремонту до настання повного руйнування з утратою спроможності до роботи. Середній строк служби трактується як математичне очікування даного показника. Розрізняють середній строк служби групи об'єктів, середній строк служби вибуваючих засобів виробництва, середній строк служби діючих засобів виробництва, тривалість використання машин усіх років випуску. Можна відмітити, що ці визначення втратили актуальність, у першу чергу, у зв'язку з тим, що дуже прискорився моральний знос техніки. Тому строк служби, як і строк корисного використання, не може вимірюватися лише рівнем фізичного зносу та межею фізичного руйнування об'єкту. В.Ф. Спірін розрізняє економічний строк служби як оптимальний. При цьому оптимальний строк служби - «вероятная и нестабильная величина, связанная с неопределенностью, недостаточной достоверностью прогнозируемых показателей, которые используются при его расчетах, а также с неполным учетом всех влияющих на него факторов. Модели определения оптимального срока отражают, как правило, наиболее важные, основные факторы, а не их совокупность.» Виділення найбільш впливових факторів з ігноруванням інших - це правомірний підхід, але ж з тих факторів, що виділені, не можна ігнорувати жодного. Тому у ході оцінки рівня зносу треба враховувати вплив фізичного зносу, морального зносу усіх родів і видів, економічні результати, втрати (втрати від браку, втрата робочих речовин, підвищене споживання енергії та інше), витрати у ході експлуатації конкретної машини у конкретних виробничих умовах (на проведення чергового ремонту, наладочних робіт, технічного догляду).

2. Методики аналізу парку і вибору об'єктів підвищення ефективності виробництва

2.1 Аналіз продукції і парку виробничого устаткування

Аналіз що випускається й альтернативної продукції варто робити на основі визначеної стратегії маркетингу, що найбільше повно відповідає вимогам ринку з урахуванням довгострокових прогнозів його стану. Для підприємств машинобудування, значна частка продукції якого має виробниче призначення, найбільш прийнятним методом вибору стратегії є побудова матриці можливостей по товарах / ринкам. Матриця передбачає використання чотирьох альтернативних стратегій чи маркетингу їхніх сполучень: проникнення на ринок, розвиток ринку, розробка товару і диверсифікованість [18]. Вибір стратегії даним методом може бути уточнений з використанням матриці БКГ, що дозволить зробити попередній добір номенклатурних груп продукції, що вимагають більш глибокого аналізу на предмет необхідності їхньої подальшої маркетингової чи підтримки зняття з виробництва. Загальний підхід до вибору загальної стратегії розвитку, стратегії маркетингу, а отже і до формування життєвого циклу номенклатурних груп продукції з наступним ухваленням рішення про його чи просування знятті з виробництва може бути представлений блок - схемою (рис. 2.1).

На першому етапі аналізу (блок 1) розглядаються зовнішні фактори, формуючих ринки профільної продукції підприємства (фірми). До них відносяться:

коливання стану світової і національної економіки [12] (у процесі аналізу дається прогнозна оцінка тенденції зниження, чи підвищення застою на найближчі 10 - 15 років);

рівень і характер зв'язку обсягів продажів і цін конкретної продукції на конкретному ринку з коливаннями ринку більш високого порядку (наприклад, загальний спад світового виробництва може проходити на тлі росту попиту на чи нафту зброю);

поява і розвиток потенційний конкуруючих галузей (як приклад можна привести поява і розвиток сугубо технічної галузі - виробництво персональних комп'ютерів, що роблять усе велику конкуренцію індустрії традиційних видів організації дозвілля);

рівень загальної стабільності обстановки і ступінь ризику в процесах інвестування в національній економіці (імовірність прямого збройного конфлікту, участі країни в регіональних конфліктах, напруженість політичної обстановки у відносинах із країнами, що є імпортерами профільної продукції чи фірми експортерами сировини). Слід зазначити, що навіть якщо саме в ці країни фірма не поставляє продукцію, ринок для неї може звузитися. У той же час аналогічні відносини з експортерами конкуруючої продукції можуть дати розширення ринку (ризик вкладень при цьому росте).

Очевидно, що загальне зниження купівельної спроможності споживачів не однаково відіб'ється на цінах і обсягах продажів різних товарів. Однак, у дійсній роботі нам досить загальної оцінки тенденції, що буде враховуватися в процесі вибору стратегії маркетингу. В елементах 2, 3.4, 5 і 6 блок-схеми (рис. 2.1) виробляється оцінка тенденцій розвитку світових ринків, що роблять прямий чи непрямий вплив на обсяги реалізації продукції підприємства (фірми). Якщо заключний висновок аналізу - «ринок розширюється» (коефіцієнт розширення ринку ДО>0), то в цьому випадку можливі довгострокові інвестиції, глибина упевненого прогнозу - 15 -20 років, ризик мінімальний. У випадку стабілізації ринку (ДО=0) глибина прогнозу - 10 років, можливі середньострокові інвестиції зі звичайним ступенем ризику, а також довгострокові проекти з підвищеним ступенем ризику. Звуження ринку в перспективі (ДО<0) означає ріст ступеня ризику будь-яких вкладень і вимагає ухвалення рішення про чи стабілізацію зниженні обсягів, чи диверсифікованості згортанні виробництва, пошуку нових ринків, нових технологій, нового застосування традиційних товарів.

Для цілей визначення загальної стратегії планування розвитку технічної бази фірми ми використовуємо найбільш раціональну, на наш погляд, модель вибору стратегії маркетингу («матриця можливостей» з урахуванням елементів матриці БКГ) як елемент спільного процесу впливу попиту і розвитку техніки і технології.

Для формалізації процедури вибору, приводяться в елементах 9, 10 і 11 блок-схеми (рис. 2.1) групи умов вибору найбільш раціональної для даного періоду часу (t) стратегії поводження фірми, що робить товари в діапазоні (1,2.3…i…m) позицій номенклатури для діапазону (1,2.3…j…n) ринків збуту. Більш докладно процедура розрахунку цих показників буде показана в пункті 3.1 даної роботи на прикладі розглянутого підприємства.

Обрана методика передбачає оцінку об'єкта (фірми, підприємства, стратегічного підрозділу) у цілому, сумарно по всій номенклатурі і у всіх ринках. При цьому мається на увазі, що більш «слабкі» товари будуть просуватися на ринку і міцніти за рахунок товарів ввійшли в «силу», що мають визначену репутацію і стійкий ринок. Така узагальнена оцінка, дозволяючи прийняти визначену загальну стратегію поводження об'єкта в цілому, вимагає конкретизації при переході до оцінки перспектив окремого виробу на конкретних ринках. Ніж більш стабільна обстановка на ринку, тим більше глибина упевненого прогнозу. Період 2 - 3 роки характерний саме для кризового стану економіки і неміцності виробничих зв'язків, для низького рівня відповідальності постачальників за виконання умов постачань, для бартерної системи взаєморозрахунків і митних бар'єрів на шляху товарних потоків.

У ринковій економіці життєвий цикл виробів формується під впливом системи факторів, важливе значення, серед яких має фактор маркетингової підтримки. Чим вище рівень конкуренції, тим більший вплив робить маркетингова підтримка.

Планування життєвих циклів по номенклатурних групах виробів (рис. 2.1, блок 16) проводиться з урахуванням впливу загальних тенденцій ринку й обраної стратегії поводження підприємства (фірми) на ринку.

Ніж більш стабільна обстановка на ринку, тим більше глибина упевненого прогнозу. Зазначений нами період 2 -3 роки характерний саме для кризового стану економіки і неміцності виробничих зв'язків, для низького рівня відповідальності постачальників за виконання умов постачань, для бартерної системи взаєморозрахунків і митних бар'єрів на шляху товарних потоків.

У ринковій економіці життєвий цикл виробів формується під впливом системи факторів, важливе значення, серед яких має фактор маркетингової підтримки. Чим вище рівень конкуренції, тим більший вплив робить маркетингова підтримка.

У даному блоці враховується зміна співвідношення попиту та пропозиції, виробляється облік співвідношення виробничих потужностей і прогнозованого попиту. Необхідно відзначити важливу особливість: тут (рис. 2.2) плановані зміни чи технології конструкції виробів, маркетингова підтримка приймаються в розрахунок по кожнім конкретному виробі, а не сумарно, як передбачено для вибору стратегії поводження фірми в цілому.

На основі цих розрахунків виробляється побудова уточнених графіків життєвих циклів кожного виробу з докладним проробленням ділянки графіка, що відбиває тенденцію зміни обсягів випуску даної продукції на найближчі 5 років, з яких до подальшого розрахунку (блок 17) будуть прийняті найближчі 2 - 3 роки планового періоду (в умовах стабільної економіки - 5 -10 років).

Для формалізації процесу прийняття рішень по кожній позиції номенклатури пропонується друга група умов вибору, розрахунок якої більш детально буде розглядатися в пункті 3.1 цієї роботи.

Процедура блоку 23 «заміна у виробництві» включає: оформлення повідомлень на зняття i-й продукції з виробництва; проведення маркетингових досліджень по виявленню на світових ринках продукції, що відповідає загальному профілю фірми і має значну перевагу попиту над пропозиціями (тобто прийнятної в якості альтернативної, що йде на заміну продукції фірми, що випускається,); виконання конструкторсько - технологічних робіт зі створення принципово нових виробів по профілі фірми і запуску їхній у виробництво замість застарілої продукції; підготовка варіантів заміни для проведення оптимізаційних розрахунків вибору кращого; розробка заходів плану маркетингової підтримки альтернативного виробу, та ін.

Процедура блоку 24 «модернізація у виробництві» включає: оформлення повідомлень на зміну ТУ по виробництву i-й продукції; проведення маркетингових досліджень по виробленню технічного завдання на модернізацію відповідно до вимог ринку; виконання конструкторсько - технологічних робіт з модернізації виробу і внесення змін у технологію виготовлення застарілої продукції; підготовка варіантів модернізації для проведення оптимізаційних розрахунків вибору кращого; розробка заходів плану маркетингової підтримки модернізованого виробу, ін.

Процедура блоку 25 «розширення виробництва» включає:

проведення маркетингових досліджень по визначенню сегментів ринку, що товар фірми по i-й позиції номенклатури має можливість зайняти в силу визначеного рівня своєї конкурентноздатності;

розрахунок граничних термінів, протягом яких ця продукція буде відповідати вимогам ринку (виходячи з динаміки вимог ринку до основних параметрів виробу і його внутрішніх резервів конкурентноздатності);

виконання конструкторсько - технологічних робіт зі збільшення обсягів виробництва за рахунок інтенсивних і екстенсивних факторів розвитку виробництва;

підготовка варіантів розширення виробництва для проведення оптимізаційних розрахунків вибору кращого; розробка заходів плану маркетингової підтримки виробу на знову освоюваних ринках, ін.

Процедура блоку 26 «здешевлення стабільного випуску» включає:

проведення маркетингових досліджень по визначенню сегментів ринку, що товар фірми по i-й позиції номенклатури має можливість зайняти в результаті зниження собівартості замість ринкам, що втрачається з - за загального зниження купівельної спроможності споживачів;

розрахунок граничних термінів, протягом яких ця продукція буде відповідати вимогам ринку (виходячи з динаміки вимог ринку до основних параметрів даної продукції);

виконання конструкторсько - технологічних робіт зі зниження собівартості за рахунок удосконалювання технології і здешевлення в результаті змін конструкції виробу;

підготовка варіантів здешевлення виробництва для проведення оптимізаційних розрахунків вибору кращого варіанта;

розробка заходів плану маркетингової підтримки здешевленого виробу, ін.

Блоки 27 і 28 виконуються на основі використання результатів аналізу парку устаткування, методика проведення якого розглядається далі.

Обраний підхід заснований на угрупованні устаткування по приналежності до масового і серійного виробництва продукції (знімається з виробництва, замінної, розширюваним випуском) і на зіставленні типорозмірів рядів операцій, що може забезпечити існуючий парк універсального устаткування, з потребою в них (поточної і на перспективу). Такий підхід вимагає глибокого аналізу застосовуваних технологій, особливо в дрібносерійному й одиничному виробництві. Очевидно, що підхід до аналізу парку універсального устаткування в дрібносерійному й одиничному виробництві і спеціальному устаткуванні в масовому виробництві повинний бути різний, так само, як повинні враховуватися особливості аналізу парку машин, зайнятих виробництвом продукції з попитом, що розширюється, і продукції, що знімається з виробництва. Ми пропонуємо наступну послідовність аналізу парку устаткування масового і крупносерійного виробництва підприємства (фірми), представлену на блок - схемі (рис. 2.3) «Аналіз стану і рівня використання діючого парку устаткування підприємства»:

На підставі аналізу, проведеного відповідно до методики, викладеної в попередньому розділі, по кожній позиції номенклатури продукції, що випускається, приймається рішення про зняття з виробництва, модернізації продукції в процесі її виробництва, заміні випуску продукцію на альтернативну (тобто пред'являються до устаткування ті ж чи близькі вимоги, що і замінна продукція, але облачаючи більш високими показниками конкурентноздатності), розширенні виробництва даної продукції.

Кожна одиниця основного технологічного устаткування розподіляється по зазначеним вище групах. Якщо це устаткування зв'язане з випуском декількох видів продукції, воно закріплюється за групою, по якій устаткування має найбільше завантаження. Для кожної одиниці устаткування аналіз її стану і можливостей використання повинний проводитися у визначеному порядку відповідно до вимог до обсягів, якості, вартості, конкурентноздатності продукції, у виробництві якої зайнята дана одиниця устаткування (блоки 1; 10; 22; 23; 24, рис. 2.3).

У першу групу (блок 1) включається устаткування, зв'язане з виробництвом продукції, що знімається з виробництва для визначення можливості його подальшого використання на даному підприємстві при виробництві іншої продукції. Угруповання робить відділ головного технолога шляхом індексації єдиної бази даних основного технологічного устаткування відповідно до приналежності до визначеного техпроцесу виробництва по всій номенклатурі продукції.

У блоці 2 виробляється класифікація устаткування на вузькоспеціалізоване, подальше використання якого при виробництві іншої продукції (чи іншого типорозміру продукції) на даному підприємстві неможливо, і на переналагоджуване на інші чи операції типорозміри. Якщо устаткування є вузькоспеціалізованим (так), воно підлягає реалізації і включається у відповідний перелік. Перелік складається відділом головного технолога і передається у відділ головного механіка для виключення цього устаткування з подальшого аналізу стану і можливості використання парку машин. Відділ головного механіка доповнює даний перелік за результатами аналізу рівня фізичного і морального зносу устаткування. Для автоматизації роботи з визначення можливості подальшого використання спеціалізованого устаткування на даному підприємстві рекомендується створити масив даних про типорозміри рядів операцій по видах обробки, виконуваних на підприємстві. Цей масив необхідний також для рішення задачі довантаження устаткування, розрахунків необхідного і достатнього рівня підвищення продуктивності в процесі модернізації і заміни устаткування на більш продуктивне. Структура бази даних приведена в третьому розділі дійсного дослідження.

По першій групі устаткування, зайнятого у виготовленні продукції, що знімається з виробництва, проводиться (блок 3) аналіз рівня фізичного зносу. Оскільки, відповідно до змін, внесеними в механізм амортизації законом про оподаткування прибутку, норми амортизації не зв'язані безпосередньо з термінами служби по групах устаткування, рівень фізичного зносу доцільно визначати співвідношенням нормативного терміну служби і фактично відпрацьованого календарного часу по кожній одиниці устаткування. Основним недоліком такого підходу є складність визначення нормативного терміну служби машини. Базою для розрахунків у цьому випадку є паспортні дані заводу - виготовлювача, однак при цьому не враховуються дві групи факторів: конкретні умови експлуатації, що відрізняються від нормативних і ефективність ремонтної бази, що визначає економічну доцільність проведення капітальних ремонтів, як умови подальшого використання устаткування. Таким чином, немає можливості грузнути нормативний термін служби й умови експлуатації машини. У той же час, методика, що враховує вплив умов експлуатації на нормативний термін служби, не відбиває обмежень, що накладаються рівнем ефективності ремонтної бази на доцільність проведення чергового капітального ремонту. Більш докладно методика розрахунку фактичного терміну роботи устаткування буде описано у розділі 3.2.

Оцінка морального зносу устаткування (блок 4) може бути виконана за існуючою методикою [19], однак для даної групи устаткування (зайнятої у виробництві продукції, що знімається з виробництва) важливо визначити моральний знос не як застарілість моделі машини (суспільний моральний знос), а як повна невідповідність техніко - економічних показників устаткування вимогам техпроцесу на операціях, машина, що вивільняється, могла бути використана на досліджуваному підприємстві (індивідуальний моральний знос). Тільки в цьому випадку вона включається в перелік устаткування, призначеного до реалізації (у тому числі на металобрухт).

Для формалізації оцінки рівня морального зносу можливо використовувати як основу класифікацію морального зносу 2-го роду представлену нижче на рис. 2.4. У вихідній класифікації як напрямки морального зносу зазначені: «по ергономічності», «по собівартості», «по точності», «по продуктивності». Але у вихідному варіанті даної моделі, класифікація була неповної і неточний, оскільки цілком упускала експлуатаційні характеристики (такі, як довговічність, надійність, ремонтоздатність, автоматичність, екологічність, експлуатаційні витрати), деякі показники призначення (такі, як універсальність, гнучкість операцій) і на індивідуальний моральний знос поширювала таке поняття, що характеризує модель машини в її виробництві, як собівартість. Для сфери експлуатації, у якій появляється індивідуальний моральний знос, варто використовувати поняття повної первісної балансової вартості.

Крім того, для цілей визначення рівня зносу, не грає ролі ступінь охоплення напрямків морального зносу, оскільки оцінка виробляється по кожному з них і значення має тільки оцінка рівня одиничних показників, використовуваних при визначенні інтегрального показника морального зносу 2-го роду.

Принцип оцінки рівня морального зносу 2-го роду складається, по визначенню, у зіставленні основних характеристик застарілої машини і більш прогресивної аналогічного призначення. У більш точному формулюванні варто виділити суспільний моральний знос (як моральний знос не конкретної машини, а моделі, при цьому порівнюються характеристики моделей машин, що зіставляються,) і індивідуальний моральний знос, при визначенні якого зіставляються характеристики конкретної машини і вимог, що пред'являються до цієї машини умовами виконання конкретної операції на діючому підприємстві. Якщо на даному підприємстві параметри машини (навіть якщо її модель не застаріла) не відповідають вимогам жодного робочого місця (операції), значить має місце повний індивідуальний моральний знос машини і вона підлягає реалізації на інші підприємства чи в металобрухт. Така ситуація характерна для випадків зняття з виробництва продукції масового виробництва (наприклад, при переході радіоелектроніки на напівпровідникові планарні технології) і відповідає, по блок-схемі 2.4, групі устаткування 1. У цьому випадку нас цікавить не рівень морального зносу, а тільки граничний результат - чи є знос (у даному випадку - індивідуальний) повним. Виходячи з даної класифікації, індивідуальний моральний знос є повним, якщо на всіх операціях, виконуваних на досліджуваному підприємстві в основному виробництві, характеристики верстата не задовольняють мінімальним вимогам хоча б по одному параметрі. Це значить, що знос може бути чи частково цілком усунутий тільки шляхом переміщення в інше (наприклад допоміжне) виробництво, на інше чи підприємство шляхом модернізації. Ефективність таких заходів як правило низка, тому, після перевірочного розрахунку, таке устаткування включається в перелік для реалізації.

У блоці 7 блок-схеми визначається рівень фізичного зносу другої, третьої і четвертої груп устаткування. Процедура розрахунку відрізняється від процедури блоку 3 тим, що устаткування зазначених груп забезпечує випуск продукції знімається не з виробництва, тому мова йде не тільки про те, як використовувати фізично зношене устаткування, але і про те, яке устаткування повинне бути спрямоване на заміну. Блоком 9 починається розробка заходів заміни, виконувана відділом головного технолога. У результаті першого етапу виробляється узгодження з заходами заміни по технологічних причинах (блок 16) і складається доповнення до переліку устаткування, призначеного до реалізації (блок 6).

На наступному етапі аналізу парку ми пропонуємо провести визначення границі повного суспільного морального зносу парку устаткування, зайнятого на випуску продукції, знімається не з виробництва. Параметри моделі устаткування, прийняті до розрахунків, відповідають параметрам верстата у формулі (13) за винятком параметра собівартості заводу - виготовлювача (може використовуватися ціна з урахуванням доставки і монтажу), що враховується в даному випадку в обов'язковому порядку з причин, зазначеним у пункті 7 цього розділу. Зіставлення параметрів моделі виробляється не з конкретними вимогами на даній операції техпроцеса, а з відповідними характеристиками кращих з існуючих зразків аналогічного призначення (типовий підхід до визначення порівняльної ефективності стосовно базового устаткування). Проведення цих розрахунків повинне виконуватися заводом - виготовлювачем устаткування, тому аналізоване підприємство, що експлуатує машину даної моделі повинне орієнтуватися на її життєвий цикл. Так, наприклад, зняття з виробництва останньої модифікації даної моделі і перехід на випуск принципово нових машин означає повний суспільний моральний знос моделі в її виробництві. Для користувача, на наш погляд, повний суспільний моральний знос, як причина заміни устаткування, настає в тому випадку, коли зняті з виробництва всі моделі устаткування, сполучені з даною машиною в техпроцесу виробництва визначеної чи продукції виробу - представника визначеного типорозмірного ряду. Слід зазначити, що для чіткої організації процесів відновлення парку основного технологічного устаткування необхідно створити і постійно обновляти базу даних не тільки по типорозмірних рядах операцій, виконуваних на підприємстві, але і карти даних.

Устаткування, використовуване у виробництві продукції, що підлягає заміні (блок 10, рис. 2.4), досліджується на можливість і достатність використання у виробництві нової продукції послідовно: у блоці 11 на можливість і достатність довантаження для операцій нового техпроцеса; на можливість і достатність проведення модернізації по параметрах, що не відповідають нової технології, з можливим довантаженням (блок 13); можливість і достатність заміни на рівноцінне чи більш прогресивне устаткування (блок 15); можливість (по ресурсах, енергозабезпеченості, площам наявним і споруджуваної, ін.) і достатність додаткового введення з можливою заміною застарілого устаткування (блок 17); у випадку чи неможливості недостатності перерахованих вище заходів приймається рішення (блок 19) про передачу незабезпечених устаткуванням операцій по випуску нової продукції стороннім організаціям для виконання під чи замовлення постійно по договорах надання послуг промислового характеру. Послідовність вибору заходів відновлення обумовлена наростанням витрат при переході від заходів довантаження (не потребуючих капітальних вкладень) до заходів заміни і замовленням на стороні. Для випадків, що вимагають чи заміни модернізації цілих комплексів устаткування можуть бути окремо виконані розрахунки порівняльної економічної ефективності заходів для підвищення точності прийняття відповідальних рішень з обліком конкретної виробничої обстановки.

Для устаткування, зайнятого у виробництві продукції, по якій прийняте рішення про її модернізацію для подальшого просування на ринку (блок 22) звичайні заходи довантаження не є характерними і застосовуються тільки для випадків, коли модернізація продукції вимагає перерозподілу станкоємності по окремих операціях. У той же час, довантаження устаткування по цій групі устаткування (3-й) не відрізняються по своєму чи змісті організації від довантаження по будь-якій іншій групі, у зв'язку з чим нами показана епізодичний зв'язок блоку 22 і блоку 11 (довантаження устаткування). Модернізація, заміна і додаткове введення устаткування по цій групі має свою специфіку. Так модернізація () носить характер технологічної модернізації. Технологічна модернізація є вузькоскерованим процесом, вона спрямована на відшкодування індивідуального функціонального морального зносу (див. рис. 2.5). Якщо індивідуальний функціональний моральний знос являє собою втрату частини споживчої вартості устаткування, у результаті зміни вимог до параметрів машини на конкретному робочому місці (операції), у результаті конструктивних змін продукції, що випускається, то модернізація верстата в напрямку її усунення може навіть погіршити параметри верстата по ряду важливих показників по ходу усунення їхньої невідповідності з вимогами нового техпроцеса. Заміна () у даному випадку теж має свої особливості і спрямована не на підвищення загального технічного рівня парку чи машин одиничної машини, а на приведення параметрів машини на конкретній операції у відповідність з новим техпроцесом. Додаткове введення () як і довантаження по даній групі устаткування застосовуються тільки для випадків, коли модернізація продукції вимагає перерозподілу станкоємності по окремих операціях.

Устаткування 4-й групи, зайнятої у виготовленні продукції, виробництво якої планується розширювати, може модернізуватися, замінятися, уводитися додатково в порядку убування пріоритетності заходів. Довантаження в даному випадку не рекомендуються до проведення додаткового введення, тому що після введення і заміни проведених у великому масштабі неминуче проведення вирівнювання завантаження групи устаткування. Модернізація 4-й групи устаткування носить характер загальнотехнічної. У процесі цього виду модернізації () охоплюється широке коло параметрів і обов'язково основні - продуктивність, експлуатаційні витрати. Оскільки обсяг виробництва продукції, що випускається на даному устаткуванні, буде рости, цикл його життя повинний бути продовжений шляхом підвищення загального технічного рівня конкретної машини і 4-й групи устаткування в цілому. Рівноцінна заміна для устаткування даної групи виробляється тільки по аварійному виході з чи ладу повному фізичному зносу, тобто за результатами аналізу в блоці 7. Основні заходи заміни () по блоці 23 виробляються на більш прогресивне устаткування одного призначення з замінним чи заміна виробляється комплекс на комплекс (наприклад - ділянка токарських напівавтоматів на роторну лінію для масового виробництва протягом тривалого періоду часу). Особливістю відновлення даної групи ми вважаємо те, що додаткове введення устаткування тут небажане. За результатами досліджень, проведених на Холдинговій компанії «Луганськтепловоз» у механоскладальному виробництві кафедрою економіки промисловості СНУ, додатково введене нове обладнання погане стикується з іншим технологічним ланцюжком.

Устаткування, що неможливо віднести до першого чотирьох групам (тобто воно не закріплено за визначеною продукцією в силу її частої чи зміни незначної частки участі у виробництві усіх видів продукції, що випускається підприємством,), формується в масив (блок 24) універсального устаткування, для якого необхідно проводити аналіз по його розподілі відповідно до типорозмірних рядів операцій, необхідних для виробництва груп виробів що часто змінюються однорідних. Більш докладно методика проведення даного аналізу буде розглянута нами в наступному підрозділі даної роботи.

2.2 Аналіз рівня організації виробництва і застосовуваних технологій

В основному виробництві того самого підприємства, як правило, сполучаються елементи дрібносерійного і масового виробництва. Так, при виробництві невеликих серій тепловозів, виробництво колісних пар може носити масовий характер. У зв'язку з цим, у процесі аналізу ми виділяємо устаткування серійного і масового виробництва й устаткування одиничного і дрібносерійного виробництва в тому самому паренню устаткування підприємства. Якщо устаткування не закріплене за визначеним чи виробом типорозміром виробів, його аналіз для оптимізації завантаження і виділення об'єктів і напрямків відновлення необхідно проводити в зовсім іншому напрямку, з урахуванням постійної зміни асортименту продукції. При цьому особливу увагу треба приділяти рівню відповідності продукції, прийнятої до виготовлення на даному підприємстві, його профілю, що характеризується визначеним набором типорозмірних характеристик діапазону операцій по видах обробки, що може забезпечити даний парк устаткування. Очевидно, що такий парк машин повинний мати універсальність і гнучкістю. Питання про необхідність відновлення для такого парку в першу чергу зв'язаний не з життєвими циклами продукції, що випускається, а з рівнем морального і фізичного зносу об'єктів, при цьому пріоритетність окремих параметрів значно міняється. Так, наприклад, показник продуктивності для такого парку вже не може вважатися ведучим, оскільки високопродуктивне устаткування, як правило, є спеціальним і не володіє необхідним при частій зміні чи асортименту навіть номенклатури продукції рівнем універсальності і гнучкості. Типовий представник даного напрямку - роторна автоматична лінія. У зв'язку з викладеним вище, підхід до аналізу парку устаткування, що закріплюється не за окремими видами продукції, заснований на:

визначенні рівня морального і фізичного зносу устаткування;

аналізі технології (рівень відповідності типорозмірних рядів операцій, необхідних для виготовлення заданої кількості виробів відповідно до попереднього портфеля замовлень, типорозмірним рядам, забезпечуваних парком діючого устаткування);

аналізі організації виробництва (у розрізі розподілу завантаження устаткування і формування оптимального портфеля замовлень).

визначення рівня морального і фізичного зносу виконується по всьому парку машин відповідно до єдиного алгоритму (рис. 2.1, роздягнув 2.2). Аналіз технології й організації виробництва можливо сполучити в одному алгоритмі, оскільки кількісна оцінка технологічної поопераційної структури обробки зв'язана з обсягами виробництва, що визначають станкоємність продукції по кожній операції.

Вихідним для розрахунків є перелік устаткування, не закріпленого за визначеною продукцією, одержуваний як вихідний блок схеми аналізу парку устаткування для масового і крупносерійного типу виробництва (рис. 2.4). Зазначений перелік містить дані про наявність і відсутність повного морального і фізичного зносу цієї частини парку основного технологічного устаткування (блок 6) і список устаткування, що було зайнято виробництвом продукції, що знімається з виробництва, і може бути спрямоване на поповнення парку машин дрібносерійного типу виробництва на даному підприємстві (блок 5).

Загальна концепція завершальної стадії аналізу побудована з обліком того, що на попередньому етапі з переліку обладнання виключені машини, що піддалися повному фізичному зносу, чи суспільному моральному зносу 2-го роду. Оскільки устаткування цієї групи не закріплено за визначеною продукцією, визначення ступеня індивідуального морального зносу зв'язано з виявленням, у першу чергу, невідповідності рівня гнучкості парку машин вимогам динаміки змін набору профільної продукції (портфеля замовлень) по обсягах і складу необхідних для її виробництва операцій.

У даної проблеми існує два основних аспекти:

реально сформований традиційний портфель замовлень не забезпечує повну (достатню) завантаження устаткування;

цей же портфель замовлень не забезпечений здатністю парку устаткування виконати весь обсяг необхідних для виробництва продукції операцій.

Слід зазначити, що оптимізація завантаження устаткування і формування оптимальної структури номенклатури продукції, що випускається, має сенс навіть в умовах чи кризи застою, коли використання виробничих потужностей падає до 10 - 20 відсотків. Задачею аналізу парку устаткування, не закріпленого за конкретними виробами є визначення неузгодженості між фактичним (плановим) і станом парку, що вимагається, машин і номенклатури продукції, на підставі якого може вироблятися оптимізація завантаження парку устаткування, оптимізація структури прийнятих до виконання замовлень на виробництво продукції і виконання робіт (послуг), а також розробка планів відновлення. На першому етапі аналізу складається перелік устаткування, не закріплений за визначеною продукцією. Крім того, перелік включає устаткування, раніше закріплене за продукцією крупносерійного і масового виробництва, виготовлення якої припиняється без заміни, якщо відповідне рішення було прийнято на початок планового періоду. Наступним кроком є підготовка попереднього портфеля замовлень по традиційній профільній номенклатурі продукції дрібносерійного й одиничного виробництва, якщо таке має місце на аналізованому підприємстві.

Попередній портфель замовлень проробляється на предмет прив'язки до наявної чи технології по існуючим техпроцесам і на кожен виріб з урахуванням обсягу його виробництва відповідно до попереднього замовлення. У процесі зіставлення можливостей діючого парку устаткування з вимогами, що пред'являє до устаткування продукція в процесі її виготовлення визначається відхилення, що характеризує чи нестачу надлишок станкочасів. Для ухвалення рішення про включення замовлення в подальший розгляд важливо весь портфель замовлень диференціювати на двох груп:

вироби, що цілком відповідають профілю підприємства по усіх видах обробки і всіх параметрів;

виробу, що мають негативні відхилення показника по одному, декільком чи усім видам обробки.

По першій групі виробів необхідно відзначити, що на даній стадії розрахунку кожен виріб розглядається на відповідність окремо. Можливо, що для виконання всіх замовлень, що відповідають профілю, парк не забезпечить необхідної кількості станкочасів по одному чи декільком видам обробки, тому їхня пріоритетність, як профільної продукції, недостатня, список зажадає надалі ранжирування по рентабельності виробів кожного замовлення. Перелік устаткування не цілком відповідному профілю підприємства необхідно ранжирування у порядку убування показника рівня відповідності, оскільки у виробництві продукції постійно мінливої номенклатури (і особливо в умовах дефіциту засобів на розвиток виробництва) найбільш раціональним є формування портфеля замовлень з мінімальними відхиленнями від профілю підприємства. Такий підхід забезпечує:

мінімум додаткових одноразових вкладень для досягнення відповідності шляхом модернізації, чи заміни додаткового введення устаткування (варто врахувати, що тип виробництва дрібносерійний чи одиничний, і, при черговій зміні номенклатури, вкладення можуть не виправдатися, тобто зростає ступінь ризику);

збереження профілю підприємства від змін, що накопичуються, що дозволяє зберігати стабільну інфраструктуру в сфері постачання, збуту, енергоспоживання й ін.;

можливість своєчасного виявлення об'єктивно обумовлених технічним прогресом загальних змін потреби суспільства в продукції даного профілю по кількості, якості і технології її виготовлення, тобто наявності морального зносу продукції, як моделі, що вимагає відновлення парку універсального устаткування підприємства шляхом чи реконструкції технічного переозброєння.

На наступному етапі аналізу необхідно зробити комплектування портфеля замовлень.

2.3 Дії, необхідні для довантаження потужностей і переходу до випуску нової продукції з метою підвищення ефективності виробництва

З ряду відомих причин протягом декількох останнього років різко упав платоспроможний попит на тепловози і запчастини до них. Так у 1996 році їхній кількісний випуск упав у 25 разів у порівнянні з відносно благополучним 1990 роком.

У компанією в тім чи іншому ступені було апробовано більш 30 найменувань різної продукції для різних галузей промисловості. Ряд з них створені й освоєні у виробництві (поворотне коло для залізничних депо, казан опалювальний 20 кВт, скребковий конвеєр для шахт, колісні пари і приводи для шахтних електропоїздів, вагонетки для підземного перевезення людей).

Але задача складалася в створенні й освоєнні такої продукції, що дозволила б підприємству цілком завантажити виробничі потужності. Таку продукцію, що раніше не випускалася підприємствами України, завод почав створювати в рамках галузевої програми залізничного транспорту України.

У 1990-1995 роках компанією в тім чи іншому ступені було апробовано більш 30 найменувань різної продукції для різних галузей промисловості. Ряд з них були створені й освоєні у виробництві:

поворотне коло для залізничних депо;

казан опалювальний потужністю 20 кВт;

скребковий конвеєр для шахт;

колісні пари і приводи для шахтних електропоїздів;

вагонетки для підземних перевезень людей;

і ряд інших.

Але задача складалася в створенні й освоєнні виробництва такої продукції, що була би рівноцінним тепловозам для завантаження наявних виробничих потужностей.

Таку продукцію, що раніше не випускалася підприємствами України, завод почав створювати в рамках галузевої «Програми розвитку залізничного транспорту України».

Були створені і виготовлені досвідчені зразки наступних виробів:

мотовоз;

трамвайний вагон;

дизель-потяг.

Відсутність джерел фінансування не дозволяє завершити комплекс міжвідомчих іспитів цих зразків і зайнятися створенням і освоєнням виробництва електропоїздів постійний і перемінний токи для приміських перевезень.

Тому компанія робила наступну серійно охоплену продукцію виробничого призначення:

для залізничного транспорту: магістральні тепловози, дизель-потяги, пасажирські і маневрові тепловози;

для виробництва кінцевої продукції (тепловозобудування, зборка трамваїв, виробництво дизелів, гірничошахтне устаткування): виробництво матеріалів і заготівля чорної металургії, ковальські заготівлі, лиття, виробництво з пластмас, вуглекислота, електроліт та інше;





17.06.2012
Большое обновление Большой Научной Библиотеки  рефераты
12.06.2012
Конкурс в самом разгаре не пропустите Новости  рефераты
08.06.2012
Мы проводим опрос, а также небольшой конкурс  рефераты
05.06.2012
Сена дизайна и структуры сайта научной библиотеки  рефераты
04.06.2012
Переезд на новый хостинг  рефераты
30.05.2012
Работа над улучшением структуры сайта научной библиотеки  рефераты
27.05.2012
Работа над новым дизайном сайта библиотеки  рефераты

рефераты
©2011