Система методів, спрямованих на забезпечення санації підприємств

Система методів, спрямованих на забезпечення санації підприємств

42

Санацію умовно можна поділити на 4 блоки:

1. Соціальні заходи;

2. Організаційні заходи;

3. Виробничо-технічні заходи;

4. Фінансово -економічні заходи.

Заходи даного характеру відображають фінансові відносини , що з'являються в процесі мобілізації та використання внутрішніх та зовнішніх джерел оздоровлення підприємства .

Метою фінансової санації є покриття поточних збитків та усунення причин їх виникнення, поновлення або збереження ліквідності та платоспроможності підприємства, зниження всіх видів заборгованості, покращення структури капіталу ( де основне місце - оборотний), формування фінансових фондів , потрібних для проведення санаційних заходів.

Основними Випадками проведення санації підприємства є наступні :

За ініціпативою суб'єкта господарювання, який знаходиться в кризі якщо існує загроза неплатоспроможності та оголошення його банкрутом в недалекому майбутньому.

Рішення про санацію приймається до звернення кредиторів в Арбітраж із заявою про оголошення банкрутом даного підприємства ( тоже через газету)

Після того, як боржник з власної ініціативи звернувся в Арбітраж із заявою про порушення справи про своє банкрутство ( якщо підприємство фінансово неспроможнє, або існує реальна загроза такої неспроможності). Право вибору умов санації, реорганізації - за боржником. Одночасно з подачею заяви боржник повинен представити в Арбітраж список дебіторів-кредиторів, баланс, і т.д. інформацію про фінансовий, майновий стан підприємства + має запропонувати умови проведення своєї санації. Право вибору санатора-за підприємством.

По закінченні місячного терміну з моменту опублікування в офіційному друкованому органі ВР чи КМ( Голос України, Урядовий кур'єр) оглошення про банкрутство даного підприємства - якщо надійшли пропозиції від фізичних чи юридичних осіб , які бажають зодовольнить вимоги кредитора до боржника та представили акцептовані Комітетом кредиторів та Арбітражем пропозиції щодо санації чи реорганізації підприємства.

У випадку згоди кредиторів з умовами та механізмом задоволення їх претензій Арбітраж приймає рішення про припинення провадження справи про банкрутство та про проведення санації підприємства .

За ініціативою фінансово-кредитної установи.У відповідності до закону “ Про банки та банківську діяльность” установа банку має право відносно клієнта , оголошеного неплатоспроможнім ( неповернули кредит) використати комплекс заходів щодо його санації, в т.ч. : 1) передати оперативне управління даним підприємством адміністрації, сформованій за участю банку; 2) Реорганізувати боржника; 3) Змінити порядок платежів; 4) Направити на погашення заборгованості виручку і т.д.

За ініціативою заставодержателя цілісного майнового комплексу підприємства. У випадку невиконання зобов'язань, забезпечених іпотекою цілісного майнового комплексу підприємства, заставодержатель має право здійснити передбачені договором заходи щодо оздоровлення фінансового стану боржника, включаючи призначення своїх представників в керівництво підприємства , обмеження в праві розпоряджатися виробленою продукцією та іншим майном підприємства . Якщо санаційні заходи не призвели до поновлення платоспроможності , то заставодержатель має право звернутися в Арбітраж з вимогою про стягнення майна , яке в іпотеці ( а оскільки цілісний майновий комплекс - це фактично усе підприємство, то заставодержатель тут становиться фактичним володарем підприємства - боржника ).

За ініціативою Агенства по запобіганню банкрутств підприємств та організацій ( далі - Агенства).Після внесення боржника в Реєстр неплатоспроможних підприємств, Агенство уповноважене здійснювати управління його майном та розробляти пропозиції щодо фінансової санації підприємства .

За ініціативою НБУ, якщо мова йде про фін санацію Комерційного Банку (КБ). Режим санації є превентивою мірою впливу НБУ на КБ перед тим, як до нього будуть застосовані відповідні фінансові санкції.

Розглянемо теоретичну модель проведення санації, розроблену німецькими вченими на рис. № 1.

Відповідно до зазначеної схеми бачимо наступні етапи :

Процес проведення санації підприємства починається з виявлення ідентифікації фінансової кризи + аналізу її причин.

На основі даних бухгалтерського обліку та інших даних ( по фінансовому аналізу) визначаються зовнішні та внутрішні фактори кризи + якість фінансового стану підприємства.

В рамках внутрішнього аналізу виконується поглиблене дослідження фінансового стану на основного ряду показників( коефіціентів)

Рис. № 1. Теоретична модель проведення санації

Основними з таких коефіціентів є : показники платоспроможностів та ліквідності, фінансового леверіджу і т.д.

Отримавши потрібні дані про фінансовий стан підприємства та причини фінансової кризи робиться висновок про санаційну спроможність підприємства ; тобто доцільність або недоцільність санації.

Якщо внутрішні ( кадри, вир потенціал і т.д.) та зовнішні ( втрачені ринки збуту, постачальники і т.д.) фактори є негативними та невиправними - рішення про консервацію та ліквідацію підприємства .

Ліквідація може проводитися на добровільній основі ( розформування , злиття , продаж всього/частини підприємства ) або примусово.

Добровільна ліквідація підприємства - це процедура ліквідації неспроможного підприємства, яка проводиться поза судовими органами на підставі рішення власників або угоди між власниками та кредиторами і під контролем кредиторів.

Примусова ліквідація - це процедура ліквідації неспроможного підприємства , яка проводиться за рішенням Арбітражу ( Як правило в процесі провадження справи про банкрутство)

У випадку якщо підприємство має реальну можливість відновити платоспроможінсть , ліквідність , прибутковість і т.д. - рішення про санацію.

Тоді: Розробка санаційної стратегії, як узагнальнена модель дій по досягненню поставлених цілей шляхом координації та розподілу ресрсів підприємства.

Кінцева мета санаційної стратегії - досягнення довгострокової конкурентних вигод, які б забезпечили високу рентабельність. Її суть - в виборі кращого варіанту розвитку та оптимізації політики капіталовкладень.

Відповідно до стратегії розробляється програма санації - як система загальних дій по подоланню кризи. Вона формується на основі вивчення причин кризи, аналізу внутішніх резервів, висновків про можливості залучення стороннього капіталу.

Далі: ПРОЕКТ санації на базі програми і містить конкретні техніко-економічні розрахунки, розрахунок потрібних фін ресурсів, конкретні графіки та методи мобілізації фін ресурсів, строки освоєння інвестицій, їх окупності, оцінку ефективності санаційних заходів + ПРОГНОЗ на результати виконання проекту.

ВАЖЛИВИЙ компонент санаційного процесу - координація і контроль за якістю санаційних заходів . Керівні органи з боку ініціатора санації повинні своєчасно знаходити та використовувати нові резерви+приймати об'єктивне рішення для подолання слабких місць підприємства / перешкод у проводженні санації. Дієву допомогу тут може дати ОПЕРАТИВНИЙ санаційний контроль, який синтезує в собі інформаційну, планову, консалтингову, координаційну, контрольні функції.

Органи контролінгу для виконання своїх функцій використовують такі інструменти та методи:

Бенчмаркінг ( аналіз підприємства у порівнянні з конкурентами);

Сисстемуму раннього попередження та реагування;

Вартісний аналіз;

Портфельний аналіз;

Аналіз точки беззбитковості;

Імітаційне моделювання;

Калькулювання;

Систему планово-контрольних розрахунків;

Бюджетування, і т.д.

Завданням санаційного контролю є ідентифікація оперативних результатів та підготовка проектів рішень щодо використання виявлених резервів та подолання додаткових перешкод.

Розробка проекту санації як правило проводиться фінансовими та контролінговими службами підприємства, яке в кризі, представниками потенційного санатора, спеціалістами з Агенства, розпорядниками майна або незалежними аудиторськими та консалтінговими фірмами.

1.3. Розробка стандартного проекту санації підприємства, класична модель санації.

Економічно розвинені країни по-різному вирішують проблеми санації та банкрутства підприємств. Відмінності пояснюються особливостями економічного й соціального розвитку, принципа-ми побудови національних фінансових систем та їх складових -- фінансів підприємств. Цілісний погляд на етапи проведення фі-нансового оздоровлення окремого підприємства являє собою так звана «класична модель санації», яка широко використовується як основа для розробки механізму фінансової санації суб'єктів господарювання у країнах з розвиненою ринковою економікою.

Процес фінансового оздоровлення підпри-ємства починається з виявлення (ідентифікації) фінансової кризи. Наступним етапом санації є проведення причинно-наслідкового аналізу фінансової кризи. На підставі поданої інформації (первинні бухгалтерські документи, рішення зборів акціонерів, фі-нансові плани тощо) визначаються зовнішні та внутрішні фактори кризи, вид кризи, ЇЇ глибина та якість фінансового стану фірми.

У рамках аналізу здійснюється експертна діагностика фінансо-во-господарського стану підприємства, аналізуються його сильні та слабкі сторони. На підставі результатів причинно-наслідкового аналізу, згідно з класичною моделлю санації, робиться висновок про санаційну спроможність підприємства, доцільність чи недоці-льність санації відповідної господарської одиниці. Якщо виробни-чий потенціал підприємства зруйновано, ринки збуту продукції втрачено, структура балансу незадовільна, то приймається рішен-ня про консервацію та ліквідацію суб'єкта господарювання.

У противному разі санація означатиме лише відстрочку в часі лікві-дації підприємства і нічого окрім додаткових збитків для власників га кредиторів не принесе. Ліквідація може здійснюватися на доб-ровільній основі та у примусовому порядку.

Добровільна ліквідація підприємства-боржника -- це про-цедура ліквідації неспроможного підприємства, яка здійснюється поза судовими органами на підставі рішення власників або угоди, укладеної між власниками даного підприємства та кредиторами і під контролем кредиторів.

Примусова ліквідація підприємства -- це процедура ліквіда-ції неспроможного підприємства, яка здійснюється за рішенням арбітражного суду (як правило, у процесі провадження справи про банкрутство).

У разі, якщо підприємство має реальну можливість відновити платоспроможність, ліквідність та прибутковість, володіє достат-ньо підготовленим управлінським персоналом, ринками збуту товарів, виробництво продукції відповідає пріоритетним напрям-кам економіки країни, то приймається рішення про розробку са-наційної концепції з метою проведення фінансового оздоровлен-ня з одночасним визначенням цільових орієнтирів. Чим раніше на санаційно спроможному підприємстві розпочнеться санація, тим більші шанси на її кінцевий успіх.

У разі прийняття рішення на користь санації слід здійснити не-відкладні заходи щодо поліпшення ліквідності, платоспроможнос-ті підприємства та оптимізації структури капіталу в бік зменшення питомої ваги кредиторської заборгованості. Ідеться про реалізацію так званої першочергової (Crash) програми. Даною програмою можуть бути передбачені такі санаційні заходи: лізинг замість ку-півлі, зворотний лізинг, факторинг, заморожування інвестицій, збільшення власного капіталу, пролонгація заборгованості, акції з розпродажу товарів за зниженими цінами та деякі інші.

Окремим аналітичним блоком у класичній моделі є форму-вання стратегічних цілей і тактики проведення санації. При визначенні цілей санації слід враховувати, що кожне підприємст-во має обмежені ресурси, обмежені можливості збуту продукції та має здійснювати свою діяльність у рамках правового поля держави, в якій воно розташоване. Цілі мають бути реальними та піддаватися кількісному (чи якісному) вимірюванню. Головною стратегічною метою санації є відновлення ефективної діяльності підприємства в довгостроковому періоді. Для досягнення цієї ме-ти слід узгодити тактичні цілі, а саме:

* сферу діяльності, асортимент продукції та її споживачів;

· основні вартісні цільові показники (виручка, прибуток, лікві-дність тощо);

· соціальні цілі.

Лише за умови досягнення консенсусу щодо тактичних цілей між сторонами, відповідальними за прийняття рішень, можна до-сягти головної стратегічної мети санації.

Стратегія являє собою узагальнену модель дій, необхідних для досягнення поставлених цілей шляхом координації та розподілу ресурсів компанії. Конкретні оперативні заходи в санаційній стратегії не відображаються. Кінцева мета санаційної стратегії полягає в досягненні довгострокових конкурентних вигод, які б забезпечили компанії високу рентабельність. Суть стратегії поля-гає у виборі найкращих варіантів розвитку фірми та в оптимізації політики капіталовкладень.

Згідно з обраною стратегією розробляється програма санації, яка являє собою послідовний перелік основних етапів та заходів, що передбачається здійснювати в ході фінансового оздоровлення підприємства. Конкретизація програмних заходів здійснюється в плані санації. Програма формується на підставі комплексного вивчення причин фінансової кризи, аналізу внутрішніх резервів, висновків про можливості залучення стороннього капіталу та стратегічних завдань санації.

Наступним елементом класичної моделі санації є її проект, який розробляється на базі санаційної програми і містить у собі техніко-економічне обґрунтування санації, розрахунок обсягів фінансових ресурсів, необхідних для досягнення стратегічних ці-лей, конкретні графіки та методи мобілізації фінансового капіта-лу, строки освоєння інвестицій та їх окупності, оцінку ефектив-ності санаційних заходів, а також прогнозовані результати виконання проекту.

Важливим компонентом санаційного процесу є координація та контроль за якістю реалізації запланованих заходів. Менеджмент підприємств має своєчасно виявляти та використовувати нові са-наційні резерви, а також приймати об'єктивні кваліфіковані рі-шення для подолання можливих перешкод при здійсненні оздо-ровчих заходів. Відчутну допомогу тут може надати опера-тивний санаційний контролінг, який синтезує в собі інформа-ційну, планову, консалтингову, координаційну та контрольну функції. Завданням санаційного контродінгу є ідентифікація оперативних результатів, аналіз відхилень та підготовка проектів рішень щодо використання виявлених резервів та подолання додаткових перешкод.

Стандартний проект містить :

ВСТУП: Фактичний фін стан підприємства ( Об'єм виробництва, реалізації прибутку, рівень заборгованості, осн показники фінансового стану і т.д.); Аналіз причин кризи; Характеристика ринків збуту продукту.; кадровий потенціал і т.д. Формулюється стратегія санаційної політики, короткий прогноз результатів санації.

РОЗДІЛ 1. - план санації

План маркетингу та оцінка ринків збуту прод;

ринкові фактори, які вливають на збут прод;

еластичність попиту , платоспроможність попиту;

галузеві ризики, ситуація на суміжних ринках;

перспектива збільшення обсягів реалізації;

перелік конкурентів, їх переваги та недоліки;

схеми реалізації, методи стимулювання реалізації;

оптимальне співвідношення ціни та собівартості.

антимонопольне законодавство.

Мета санації вважається досягнутою, якщо за рахунок зовнішніх та внутрішніх фінансових джерел чи за допомогою реорганізації, проведення організаційних та виробничо-технічних удосконалень вдалося вивести підприємств з кризи, нормалізувати його виробничу діяльність та уникнути банкрутства та ліквідації, досягти його прибутковості та конкурентноспроможності у довгостроковому періоді.

Розділ 2. Характеристика фінансово-господарської діяльності ЗАТ „Спецмеблі”, санація підприємства.

2.1. Оцінка та аналіз економічного потенціалу суб'єкту господарювання.

Закрите акціонерне товариство "Спецмеблі"

Адреса: м.Київ-80, вул.Ново-Костянтинівська 1.

Основний вид діяльності - це виготовлення меблів і столярних виробів.

Асортимент продукції підприємства:

- вікна і двері різних типів і форм;

- кабінет для керівника вищого рівня "Кембрідж" і "Сенатор";

- кабінет для керівника "Монарх" і "Дипломат";

- гарнітур меблів для опочивальні "Наталі";

- набір м"яких меблів для офісу "Контакт";

- набір меблів Роксолана;

- ліжка і дивани, столи письмові, журнальні і кухонні;

- полиці навісні файлові і книжкові;

- крісла і стільці для офісів, ресторанів і готелів;

- шафи, пенали, тумби та інше.

ЗАТ "Спецмеблі" - це підприємство, яке постійно розвивається, має багаторічний досвід виконання відповідальних державних замовлень, використовує сучасне обладнання і матеріали провідних європейських фірм.

Практичність і висока якість, елегантність і незвичайність рішення, гармонійність і стилістична закінченість виробів товариства не залишають байдужими замовників і покупців. А порівняно невисокі ціни затверджують думку про слушність вибору.

В такому широкому асортименті продукції знайдеться функціональне рішення для потреб дому, офісу, театру, учбового закладу і готелю.

Аналіз балансу та оцінку його ліквідності можна провести за допомогою порівняльного аналітичного балансу. Його можна одержати з вихідного балансу шляхом додавання однорідних за своїм складом та економічним розрахунком статей балансу і доповнення показниками структури, динаміки та структурної динаміки. Аналітичний баланс включає показники як горизонтального, так і вертикального аналізу - найважливіші характеристики фінансового стану підприємства.

Таблиця 1.

Аналітичний баланс-нетто АТ "Спецмеблі"

--------------------------------------------------------------------------¬

¦ Показники На початок На кінець ¦

¦ звіт.періоду звіт.періоду ¦

¦ тис.грн. тис.грн. ¦

+-------------------------------------------------------------------------+

¦ Актив ¦

¦ 1. Оборотні активи

¦ Грошові кошти 571,4 440,6 ¦

¦ Розрахунки з дебіторами 2117,3 2831,2 ¦

¦ Запаси і затрати 3143,3 4274 ¦

¦ Поточні фінансові інвестиції - 300 ¦

¦ Разом по розділу 1 5832 7845,8 ¦

¦ 2. Основні засоби і інші необоротні ¦

¦ активи

¦ Основні засоби і капітальні вкладення 4308,7 17534,2 ¦

¦ Довгострокові фінансові вкладення 25,1 73 ¦

¦ Iнші необоротні активи 1,9 4,2 ¦

¦ Разом по розділу 2 4335,7 17611,4 ¦

¦ 3. Витрати майбутніх періодів - 5,7 ¦

¦

¦ Баланс 10167,7 25462,9 ¦

¦

¦ Пасив

¦

¦ 1. Залучений капітал

¦ Поточні зобов"язання 3522 2800,3 ¦

¦ Довгострокові зобов"язання 279,1 105,8 ¦

¦ Разом по розділу 1 3801,1 2906,1 ¦

¦ 2. Власний капітал

¦ Фонди власних коштів 5585,8 18359,3 ¦

¦ Нерозподілений прибуток 72,7 3316 ¦

¦ Забезпечення наступних витрат і платежів 708,1 881,5 ¦

¦ Разом по розділу 2 6366,6 22556,8 ¦

¦ 3. Доходи майбутніх періодів - - ¦

¦

¦ Баланс 10167,7 25462,9 ¦

L--------------------------------------------------------------------------

Вертикальний (структурний) аналіз - це визначення структури підсумкових фінансових показників із виявленням впливу кожної позиції звітності на реезультат у цілому.

Таблиця 2.

Вертикальний аналіз балансу АТ "Спецмеблі"

---------------------------------------------------------------------¬

¦ Показники На початок На кінець Зміни

¦ звіт.періоду звіт.періоду

¦ % % % ¦

+--------------------------------------------------------------------+

Актив ¦

¦ ¦

¦ 1. Основні засоби і інші ¦

¦ необоротні активи ¦

¦ Основі засоби 40,4 68,2 +27,8 ¦

¦ Iнші необоротні активи 2,3 0,9 -1,4 ¦

¦ Разом по розділу 1. 42,7 69,1 +26,4 ¦

¦ ¦

¦ 2. Оборотні кошти ¦

¦ Запаси і затрати 30,9 16,8 -14,1 ¦

¦ Розрахунки з дебіторами 20,8 11,1 -9,7 ¦

¦ Грошові кошти і інші ¦

¦ активи 5,6 3 -2,6 ¦

¦ Разом по розділу 2. 57,3 30,9 -26,4 ¦

¦ ¦

¦ Баланс 100 100 ¦

¦ ¦

¦ Пасив ¦

¦ ¦

¦ 1. Власний капітал ¦

¦ Фонди власних коштів 55 72,1 +17,1 ¦

¦ Прибуток 0,7 13 +12,3 ¦

¦ Забезпечення наступних ¦

¦ витрат і платежів 7 3,5 -3,5 ¦

¦ Разом по розділу 1. 62,7 88,6 +25,9 ¦

¦ 2. Залучені кошти ¦

¦ Довгострокові ссуди і ¦

¦ позики 2,7 0,4 -2,3 ¦

¦ Короткострокові ссуди ¦

¦ і позики 34,6 11 -23,6 ¦

¦ Розрахунки з кредиторами - - ¦

¦ Iнші пасиви - - ¦

¦ Разом по розділу 2. 37,3 11,4 -25,9 ¦

¦ Баланс 100 100 ¦

L---------------------------------------------------------------------

Розрахунок.

Наприклад, Основні засоби.

На початок року на кінець року

10167,7 - 100 % 25462,9 - 100 %

4102,7 - X 17372,4 - X

X = 40,4 % X = 68,2 %

Горизонтальний (тимчасовий) аналіз - це порівняння кожної позиції

звітності з попереднім періодом.

Таблиця 3.

Горизонтальний аналіз балансу АТ "Спецмеблі"

---------------------------------------------------------------------------¬

¦ Показники На початок На кінець Відхилення¦

¦ звіт.періоду звіт.періоду ¦

¦ тис.грн. тис.грн. тис.грн.¦

+--------------------------------------------------------------------------+

¦ Актив ¦

¦ ¦

¦ 1. Основні засоби і інші ¦

¦ необоротні активи

¦ Основні засоби 4102,7 17372,4 13269,7¦

¦ Iнші необоротні активи 233 239 6 ¦

¦ Разом по розділу 1 4335,7 17611,4 13275,7¦

¦ 2. Оборотні кошти ¦

¦ Запаси і затрати 3143,3 4279,7 1136,4¦

¦ Розрахунки з дебіторами 2117,3 2831,2 713,9¦

¦ Грошові кошшти і ін. активи 571,4 740,6 189,2¦

¦ Разом по розділу 2 5832 7851,5 2019,5¦

¦ Баланс 10167,7 25462,9 15295,2¦

¦ ¦

¦ Пасив ¦

¦ ¦

¦ 1. Власний капітал ¦

¦ Фонди власних коштів 5585,8 18359,3 12773,5¦

¦ Прибуток 72,7 3316 3243,3¦

¦ Забезпечення наступних витрат ¦

¦ і платежів 708,1 881,5 173,4¦

¦ Разом по розділу 1 6366,6 22556,8 16190,2¦

¦ 2. Залучені кошти ¦

¦ Довгострокові ссуди і позики 279,1 105,8 -173,3¦

¦ Короткострокові ссуди і позики 3522 2800,3 -721,7¦

¦ Розрахунки з кредиторами - - - ¦

¦ Iнші пасиви - - - ¦

¦ Разом по розділу 2 3801,1 2906,1 -895 ¦

¦ ¦

¦ Баланс 10167,7 25462,9 15295,2¦

L---------------------------------------------------------------------------

2.2. Оцінка фінансової стійкості і ліквідності АТ "Спецмеблі".

У ринкових умовах, коли господарська діяльність підприємства та його розвиток здійснюються за рахунок самофінансування, а при недостатності власних фінансових ресурсів - за рахунок позикових коштів, важливою аналітичною характеристикою є фінансова стійкість підприємства.

Фінансова стійкість - це певний стан рахунків підприємства, що гарантує його постійну платоспроможність. У результаті здійснення будь-якої господарської операції фінансовий стан підприємства може залишатися незмінним, поліпшитися або погіршитися. Щоденний потік господарських операцій є причиною переходу з одного типу стійкості в інший. Завданням аналізу фінансової стійкості є оцінка розміру та структури активів і пасивів, в результаті чого можна одержати відповіді на запитання: наскільки підприємство незалежне з фінансового погляду; зростає чи знижується рівень цієї незалежності; чи відповідає стан його активів і пасивів завданням фінансово-господарської діяльності?

На практиці застосовують різні методики аналізу фінансової стійкості. Показником фінансової стійкості є надлишок або брак джерел коштів для формування запасів і витрат, що визначається як різниця розміру джерел коштів та розміру запасів і витрат. Загальний розмір запасів і витрат

дорівнює сумі рядків 100+110+120+130+140 активу балансу.

По нашому підприємству загальний розмір запасів і витрат на початок року дорівнював 3143,3 тис.грн., а на кінець року - 4274 тис.грн.

Для характеристики джерел формування запасів і витрат використовується декілька показників, що відображають різні види джерел:

Наявність власних обігових коштів (380+430+630-080).

Для ЗАТ "Спецмеблі" наявність власних обігових коштів на початок 2002 року дорівнювала 5658,5+708,1-4335,7 = 2030,9 тис.грн., а на кінець року:

21675,3+881,5-17611,4 = 4945,4 тис.грн.

Отже, власні обігові кошти збільшилися на 2914,5 тис.грн.

Наявність власних і довгострокових позикових джерел формування запасів і витрат або функціонуючий капітал (380+430+480+630-080).

Функціонуючий капітал на початок року по нашому підприємству складав:

5658,5+708,1+279,1-4335,7 = 2310 тис.грн., а на кінець року він збільшився на 2741,2 тис.грн. (5051,2-2310 = 2741,2) 21675,3+881,5+105,8-17611,4 = 5051,2 тис.грн. Загальний розмір основних джерел формування запасів і витрат

(380+430+460+500+630-080).

Загальний розмір основних джерел формування запасів і витрат на данному підприємстві на початок 2002 року складав:

5658,5+708,1+179,1+400-4335,7 = 2610 тис.грн.

а на кінць року: 21675,3+881,5+65,8+300-17611,4 = 5312,2 тис.грн.

Отже, ми бачимо, що розмір основних джерел формування запасів і витрат

збільшився на кінець року на 2701,2 тис.грн. (5311,2-2610 = 2701,2).

Отриманий результат порівнюєммо з величиною запасів і витрат. Якщо величина джерел формування запасів і витрат перевищує величину запасів і витрат, то це дуже добре.

На початок року для ЗАТ "Спецмеблі" розмір запасів і витрат перевищував величину джерел формування запасів і витрат на 533,3 тис.грн.(3143,3-2610).

А на кінець року, навпаки, величина джерел формування запасів і витрат перевищувала величину запасів і витрат на 1037,2 тис.грн. (5311,2-4274).

Це дуже добре.

У сучасних умовах, коли загостреною є проблема взаємних неплатежів, наявність коштів у підприємства ще не можна прямо пов"язувати з прибутковою діяльнястю. Підприємство може вважатися досить рентабельним за даними звітності та одночасно відчувати нестачу обігових коштів, що може призвести до неплатежів контрагентом, у тому числі банком, і до банкрутства.

Для отримання точних і достовірних результатів фінансового стану підприємства пропонується здійснювати розрахунок показників фінансової стійкості.

Систему показників, що відображають фінансову стійкість підприємства, можна поділити на чотири групи:

1) показники структури капіталу, які характеризують фінансову залежність підприємства від позикових засобів;

2) показники, які характеризують стан обігових коштів;

3) показники, які характеризують стан основного капіталу;

4) показники платоспроможності.

Розглянемо деякі з цих показників на прикладі нашого підприємства.

Перша група містить показники структури капіталу, до яких відносяться:

а) коефіціент позикових засобів

Кпз = позиковий капітал / загальний капітал

Для данного підприємства Кпз на початок 2003 року дорівнював:

Кпз = 3801,1 / 10167,7 = 0,37 ( або 37 % ),

а на кінець року він склав:

Кпз = 2906,1 / 25462,9 = 0,11 ( або 11 % ).

Зниження цього коефіцієнту говорить про те, що зменшилася залежність підприємства від позикових коштів на 26 %.

Доповненням до цього показника є коефіцієнт автономії, або, як його ще називають, коефіцієнт концентрації власного капіталу - їх сума дорівнює 1

( або 100 % ).

б) коефіцієнт автономії - показує незалежність підприємства від позикових коштів.

Ка = Власний капітал / Загальний капітал

Західні й українські експерти звичайно за нормальне мінімальне значення коефіцієнта приймають 0,5. Мається на увазі, що власні фінансові джерела в загальному об"ємі фінансових джерел повинні складати по крайній мірі 50 %. Зростання данного коефіцієнту свідчить про збільшення фінансової незалежності підприємства, зниження ризику виникнення фінансових труднощів в майбутні роки.

Ка > 0,5 - дуже добре.

Ка = 0,5 - задовільно.

Ка < 0,5 - дуже погано.

Для АТ "Спецмеблі" коефіцієнт автономії на початок 2002 року дорівнював:

Ка = 6366,6 / 10167,7 = 0,63 ( або 63 % ).

На кінець року цей коефіцієнт збільшився на 26 %.

Ка = 22556,8 / 25462,9 = 0,89 ( або 89 %).

Як уже було сказано, сума коефіцієнту автономії і коефіцієнту позикових засобів, повинна дорівнювати 1 ( або 100 % ). Це характерно і для нашого підприємства.

На початок року: Кпз + Ка = 0,37 + 0,63 = 1.

На кінець року: Кпз + Ка = 0,11 + 0,89 = 1.

в) коефіцієнт співвідношення позикових та власних засобів підприємства:

Кспв = Позиковий капітал / Власний капітал

На початок року по нашому підприємству цей показник складав:

Кспв = 3801,1 / 6366,6 = 0,597 ,

а на кінець року: Кспв = 2906,1 / 22556,8 = 0,129.

Як і деякі інші показники, цей коефіцієнт дає найбільш загальну оцінку фінансової стійкості підприємства. Він має досить просту інтерпретацію: його значення, яке дорівнює 0,597 , означає, що на кожну гривню власних засобів, вкладених в активи підприємства, доводиться 59,7 коп. позикових засобів. Зростання показника в динаміці свідчить про збільшення залежності підприємства від зовнішніх інвесторів і кредиторів, тобто про деяке зниження фінансової стійкості, і навпаки. У нашому випадку Кспв на кінець року якраз саме і знизився, на 0,468 ( 0,129 - 0,597 = -0,468 ) або на 46,8 коп. Це свідчить про послаблення залежності підприємства від зовнішніх інвесторів і кредиторів.

Розглянемо тепер коефіцієнт маневреності власного капіталу, він відноситься до другої групи показників:

Км = Власний оборотний капітал / Власний капітал

або

Км = Функціонуючий капітал / Власний капітал

Км показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто вкладена в оборотні засоби, а яка частина капіталізована. Значення цього показника може відчутно вар"ювати в залежності від структури капіталу і галузевої приналежності підприємства.

Для ЗАТ "Спецмеблі" коефіцієнт маневреності власного капіталу дорівнював на початок року:

Км = 2310 / 6366,6 = 0,36 ,

а на кінець року - Км = 5051,2 / 22556,8 = 0,22.

Отже, Км на кінець року зменшився на 0,14 або на 38,9 %

( 0,14 / 0,36 * 100 % = 38,9 % ).

Для оцінки платоспроможності підприємства необхідно провести аналіз показників ліквідності, які складають 4 групу:

а) Коефіцієнт абсолютної ліквідності - обчислюється як відношення суми грошових засобів до суми короткострокової заборгованості.

Грошові засоби і короткострокові фінансові вклади

Кал = --------------------------------------------------

Короткострокові зобов"язання

На кінець 2002 року Кал для нашого підприємства дорівнював 0,26.

Кал = 740,6 / 2800,3 = 0,26. Це в межах достатнього рівня 0,20 - 0,30.

А на початок року цей показник складав лише 0,16.

Кал = 571,4 / 3522 = 0,16.

б) Коефіцієнт загальної ліквідності - характеризує ймовірність погашення короткострокових зобов"язань.

Оборотні активи - Матеріальні запаси

Кзл = ------------------------------------

Поточні зобов"язання

або

Гроші + Цінні папери + Дебітор.забор.

Кзл = -----------------------------------------

Поточні зобов"язання

На ЗАТ "Спецмеблі" коефіцієнт загальної ліквідності на початок року дорівнював 0,76.

Кзл = (5832 - 3143,3) / 3522 = 2688,7 / 3522 = 0,76

Це трохи нижче від того, що необхідно. Достатнім вважається коефіцієнт загальної ліквідності, який дорівнює 1. Чим вищий Кзл, тим більша ймовірність погашення підприємством боргів.

На кінць року Кзл склав 1,28, тобто він збільшився на 0,52 або на 68,4%, в порівнянні з минулим роком.

Кзл = (7845,8 - 4274) / 2800,3 = 3571,8 / 2800,3 = 1,28

в) Коефіцієнт поточної ліквідності, або загальний коефіцієнт покриття.

Кпл = поточні оборотні активи / короткострокові забов'язання На початок року Кпл склав 1,66 ( Кпл = 5832 / 3522 = 1,66 ) , а на кінець року - Кпл = 7845,8 / 2800,3 = 2,80 Коефіцієнт покриття ( загальний ) дає загальну оцінку ліквідності активів, і показує, скільки гривень поточних активів підприємства доводиться на 1 гривню поточних обов'язків.

Логіка вирахування даного показника полягає в тому, що підприємство погашає короткострокові обов'язки основним чином за рахунок поточних активів; відповідно, якщо поточні активи перевищують поточні обов'язки, підприємство може розглядатися як успішно функціонуюче ( по крайній мірі теоретично ). Розмір перевищення і задається коефіцієнтом покриття. Значення показника може значно варьювати по галузям і видам діяльності, а його розумне зростання в динаміці звичайно розглядається як благоприємна тенденція.

Окремо можна виділити коефіцієнт банкрутства, що розраховується за формулою:

Кб = забов'язання / підсумок балансу Для нашого підприємства він на початок року складав 0,37

Кб = 3801,1 / 10167,7 = 0,37 ,

а на кінець року коефіцієнт банкрутства став дорівнювати 0,11

Кб = 2906,1 / 25462,9 = 0,11 .

Отже Кб на кінець 2002 року зменшився на 0,26 або на 70,3 %

0,26/0,37 х 100% = 70,3 %.

Це добре, адже значення цього показника не повинно перевищувати 0,5.

Якщо цей рівень перевищенно, можна зробити припущення, що підприємство

перебуває на межі банкрутства.

2.3. Заходи, які можуть бути вжиті до підприємства, що фактично є банкрутом.

Основою наступного етапу є формування груп фінансової стійкості підприємств за визначеними критеріями. Пеердбачається, що такими критеріями можуть бути коефіцієнт поточної ліквідності ( нормативне значення - 2 ) та показник оптимального співвідношення позикових і власних засобів ( значення показника нее повинно пербільшувати 1 ). Залежно від цих значень сформовані такі групи підприємств:

- платоспроможні й фінансово стійкі підприємства, у яких коефіцієнт поточної ліквідності у ретроспективі не опускається нижче від мінімально допустимого значення, а коефіцієнт співвідношення позикових і власних засобів не перевищує 1. Вони характеризуються регулярним перевищенням поточних активів над поточними зобов"язаннями, постійним погашенням виникаючої заборгованості як перед кредиторами, так і перед бюджетом і преважанням розміру власного капіталу над розміром позикового;

- підприємства-банкрути, у яких коефіцієнт поточної ліквідності не досягає мінімального рівня, а коефіцієнт співвідношення позикових і власних засобів перевищує 1 і постійно зростає. Такі господарюючі суб'єкти характеризуються стійким перевищенням величини позикових засобів над сумою власного капіталу і хронічною неплатоспроможністю;

- підприємства з недостатнім рівнем фінансової стійкості, у яких один із коефіцієнтів, що розглядаються, перебуває у допустимих межах, а другий виходить за встановлені межі. Особливість подібних господарюючих суб'єктів полягає у тому, що платоспроможність у них періодично знижується, потім вона знову може зростати. Це виникає залежно від умов, що складаються на даний момент, і викликає коливання фінансової стійкості. Але такі підприємства, як правило, мають потенційні можливості для підвищення своєї фінансової стійкості

у разі використання певних стабілізуючих заходів. До цієї групи належить більшість господарюючих суб'єктів України. Саме подібні підприємства складають резерв національної економіки.

Зіставивши результати дослідження динаміки розвитку окремо взятого підприємства з характеристиками кожної групи, можна однозначно визначити, до

якої групи належить це підприємство.

Для підтвердження й уточнення отриманих результатів також додатково розраховується коефіцієнт банкрутства. Для підприємств, які віднесені до першої чи третьої групи, він не повинен перевищувати 0,5. Якщо ж визначено належність підприємства до другої групи, коефіцієнт банкрутства матиме значення вище від 0,5. Чим ближче цей показник до 1, тим вища вірогідність банкрутства.

Якщо підприємство визнане платоспроможним і фінансово стійким, тобто належить до першої групи, воно не є предметом нашого дослідження. Якщо ж підприємство за визначеним рівнем фінансової стійкості потрапляє у другу чи третю групу, для нього розробляється комплекс управлінських рішень.

Якщо господарюючий суб'єкт віднесений до групи хронічно неплатоспроможних

підприємств і значення розрахованого коефіцієнта банкрутства у нього наближається до 1, його подальше функціонування видається економічно недоцільним. Таке підприємство фактично є банкрутом, і щодо нього можуть бути вжиті такі заходи:

- реорганізація: якщо після виплати всієї суми заборгованості у суб'єкта підприємницької діяльності залишається майнових активів менше, ніж необхідно для його функціонування згідно із законодавством;

- санація: процедура, при якій юридична особа, що надає боржнику фінансову допомогу і преписує на себе його борги, встановлює умови його оздоровлення з

урахуванням власних інтересів ;

- ліквідація: якщо підприємство неплатоспроможне і його не можна продати,

воно повинне бути ліквідоване, а весь персонал звільнений.

Розділ 3. Ефективні схеми санації на підставі діючого законодавства України.

У редакції Закону України "Про банкрутство" від 14.05.92 р. №2343-XII все саме так і було. Дії арбітражних суддів і кредиторів були спрямовані на ліквідацію підприємств-боржників і продаж їх власності. На практиці з'ясовувалося, що під час ліквідації не задовольнялася жодна із сторін. А кредитори, як правило, отримували мізерні компенсації і зазнавали значних додаткових збитків під час процедури. Майно боржника у вигляді цілісного комплексу часто продати було неможливо.

Через два-три роки стало зрозуміло - в законодавстві про банкрутство необхідно змінити сам підхід до проблеми боргів, оскільки, незважаючи на наявність Закону, проблема боргів в Україні все-таки не розв'язувалася. Навпаки, до кінця 1999 року утворилися двісті з лишком мільярдів гривень "завислих" боргових зобов'язань. Як з'ясувалося, в структурі боргів переважала заборгованість перед бюджетом разом з відсотками і пенею.

Тому принцип задоволення вимог кредитора був змінений. В основу нової редакції Закону було покладено поняття "відновлення платоспроможності боржника". Основна роль в новому законі відведена керівникам санації або ліквідаторам: саме вони примусово, в рамках закону, зобов'язані вживати заходів з оздоровлення підприємства і задоволення безспірних вимог кредиторів. При цьому Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", що набрав чинності з 01.01.2000 р. (далі - Закон про відновлення платоспроможності), передбачає кілька судових процедур - розпорядження майном боржника, мирову угоду, санацію, відновлення платоспроможності і, як надзвичайний захід, - ліквідацію боржника.

Боржнику дається змога самому оголошувати себе банкрутом, що надає йому переважне право при затвердженні санаційної програми і реальний шанс відновити платоспроможність підприємства. Ця практика в дев'яноста випадках із ста використовується на Заході. На жаль, переважна більшість директорів через незнання або за звичкою зволікають, очікуючи поки не вони самі, а їх кредитори розпишуть їм "правила поведінки". Передбачена досудова санація здійснюється на підставі ст. 3 Закону про відновлення платоспроможності та Постанови КМУ "Про затвердження Порядку проведення досудової санації державних підприємств" від 17.03.2000 р. №515 (далі - Постанова №515).

На сьогодні роботі багатьох, навіть перспективних, підприємств перешкоджає величезна кредиторська заборгованість перед постачальниками, бюджетом, трудовим колективом. Жоден інвестор не буде вкладати кошти, знаючи, що його гроші підуть на погашення боргів підприємства.

У період з 1992 до 2000 року економіка країни "випробувала" чимало варіантів законного способу звільнення від боргового тягаря. До вашої уваги один з найпростіших і найрезультативніших способів звільнення підприємства від боргів.

На першому етапі керівництво організації скуповує акції у своїх працівників через підставні фірми. Досягти цього, зрозуміло, нескладно в умовах багатомісячної затримки виплати заробітної плати. Таким чином, поступово контрольний пакет акцій концентрується в одних руках.

На другому етапі реєструють три-чотири або більше нових організацій, засновниками яких є підставні особи. З цими новоствореними юридичними особами укладають договори оренди майна з правом викупу.

На третьому етапі здійснюється "викуп" майна, причому як засіб платежу часто використовують векселі різних фірм з тривалим терміном погашення.

На четвертому етапі власники майна виступають засновниками нового товариства, а все "викуплене" майно передається в статутний капітал новоствореної організації.

Внаслідок здійсненої операції виникає нова організація, не обтяжена боргами, як правило, приваблива для інвесторів, розширюється виробництво, створюються додаткові робочі місця, починають надходити податки та інші платежі до бюджету та до позабюджетних фондів, працівникам виплачують заробітну плату.

Статутний капітал старої організації оплачений або векселями, або неліквідним майном, або і першим, і другим. У цьому випадку кредитори, в тому числі держава, позбавляються можливості хоч якимось чином задовольнити свої претензії.

Тепер Закон про відновлення платоспроможності дає шанс кредиторам самостійно або об'єднавши зусилля навести порядок на проблемному підприємстві. Якщо керівництво або акціонери не хочуть "жити по-новому", санаційна програма кредиторів може реально змінити ситуацію і допомогти повернути кошти.

Реальними коштами при впровадженні антикризових програм є проекти оперативної і фінансової реструктуризації, глибокий санаційний аудит проблемного підприємства, комплекс юридичних заходів у роботі з дебіторською і кредиторською заборгованістю, переговори з усіма кредиторами і акціонерами і вироблення спільних дій, розробка інвестиційного проекту і залучення додаткових коштів.

Правова колізія на сьогодні полягає ще і в тому, що більшість справ про банкрутство ведеться в старому законодавчому полі, оскільки справи були порушені до 1 січня 2000 року. Кредитори, що подали свої позови після 1 січня, у жодному разі не могли задовольнити свої вимоги. Справа в тому, що, згідно з Законом про відновлення платоспроможності, від моменту подання позову до початку санації або ліквідації минає мінімум 395 днів.

Протягом всього цього часу проводяться підготовче, попереднє і підсумкове засідання арбітражного суду. У деяких країнах суди, які регулюють відносини в рамках законодавства про банкрутство, існують автономно через специфіку розглядів і складність процедури. В Україні прийняте рішення про призначення декількох десятків судів у Києві і областях для ведення справ про банкрутство. Досвід таких судів поки що невеликий, однак вже на сьогодні стали помітними деякі огріхи в законі, і надалі, очевидно, буде потрібне додаткове роз'яснення ВАСУ з окремих питань.

При вольовому рішенні кредиторів підприємства чекає довга процедура санації шляхом реорганізації і/або процедура фінансової санації. Оздоровлення підприємства - це завжди тривала, але результативна процедура, якщо сторони виявляють належну зацікавленість у її успіху. На цьому етапі можуть далі розвиватися симптоми банкрутства або, навпаки, підприємство почне відновлюватися. Загальних рекомендацій тут бути не може - кожне підприємство індивідуальне, хоч, звичайно ж, розроблені методики, що дозволяють жорстко витримувати курс, намічений кредиторами. Існує поняття як позасудової (досудової), так і судової санації боржника. Особливістю судової санації можна назвати контроль кредиторів боржника за вжиттям комплексу заходів щодо фінансово-економічного оздоровлення останнього, поновлення його платоспроможності і запобігання банкрутству. При проведенні позасудової (досудової) санації боржника роль кредиторів також значна, але ініціатором заходів щодо фінансового оздоровлення боржника виступає або він сам, або державний орган з питань банкрутства (для державних підприємств або підприємств зі значною часткою участі держави в статутному фонді - понад 25%).

Окремі нормативні акти, що набрали чинності за останні роки, регулюють діяльність держави з фінансового оздоровлення державних підприємств, що виявилися неспроможними (наприклад, Методика розробки планів реструктуризації державних підприємств і організацій, затверджена наказом Агентства з банкрутства від 02.06.97 р. №73).

У новій редакції Закону про банкрутство вже є норми, що регулюють заходи щодо запобігання банкрутству боржника, які здійснюються в рамках позасудових (досудових) процедур. Відповідно до ст. 3 Закону про відновлення платоспроможності, фундатори (учасники) боржника - юридичної особи, власник майна, центральні органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень зобов'язані вживати своєчасних заходів для запобігання банкрутству боржника.

Передбачена можливість отримання боржником фінансової допомоги в розмірі, достатньому для погашення зобов'язань перед кредиторами, в обмін на зобов'язання перед особами, що надали таку допомогу. У порядку, встановленому ст. 3 Закону про відновлення платоспроможності, санатором визнається громадянин або юридична особа, що звернулася до арбітражного суду з відповідною заявою. Така заява, згідно зі ст. 10 Закону про відновлення платоспроможності, повинна бути подана протягом одного місяця від дня опублікування оголошення про порушення провадження справи про банкрутство в офіційному друкованому органі Верховної Ради України або Кабінету Міністрів України. Заява санатора повинна містити письмове зобов'язання про переведення на нього боргу, а також умови проведення санації.

Включення цих норм до зазначеного Закону має чисто декларативний характер. Абсолютно очевидно, що особи, так або інакше зацікавлені в нормальному функціонуванні боржника, повинні щось робити для запобігання його банкрутству.

Дуже важливою в згаданому Законі є наявність особливостей позасудової (досудової) санації державних підприємств. Визначено, що така санація проводиться за рахунок коштів державних підприємств і інших джерел фінансування. Обсяг коштів для проведення санації за рахунок коштів державного бюджету України (читай - коштів, що відраховуються платниками податків) щорічно встановлюється Законом про державний бюджет України.

Щодо проведення судової процедури санації боржника, то в нині чинному Законі про відновлення платоспроможності санація боржника, у справі про банкрутство якого порушене провадження, передбачає переведення його боргу на санатора (санаторів).

Статтею 12 Закону про відновлення платоспроможності встановлено, що тільки в тому випадку, якщо до арбітражного суду надійшли пропозиції від бажаючих задовольнити вимоги кредиторів до боржника і виконати його зобов'язання перед бюджетом, за згоди зборів (комітету) кредиторів щодо термінів, приймається рішення про санацію. Якщо в санації підприємства-боржника виявили бажання брати участь кілька громадян або юридичних осіб, то добір санаторів здійснюється відповідними органами на конкурсній основі.

Далі у вказаній статті лише згадується, що:

- умови проведення санації державних підприємств шляхом реорганізації узгоджуються з відповідним органом, уповноваженим керувати державним майном, і Антимонопольним комітетом України в межах його компетенції;

- умови проведення санації державних підприємств шляхом приватизації узгоджуються з відповідним органом приватизації;

- якщо провадження у справі про банкрутство порушене проти державного підприємства, його трудовий колектив має право вимагати передання підприємства йому в оренду за умови переведення на себе боргів підприємства-боржника.

Тоді, зі згоди кредиторів, арбітражний суд ухвалює постанову про припинення провадження у справі про банкрутство. У постанові арбітражний суд затверджує узгоджені кредиторами, санаторами і боржником умови санації юридичної особи - боржника.

І все. Як бачимо, багатослівністю згадана стаття Закону про відновлення платоспроможності не вирізняється. Аналізуючи статтю, можна зробити висновок про те, що суттю санації, згідно з Законом про відновлення платоспроможності, є переведення

Неврегульованість багатьох питань, що виникають на практиці під час провадження у справах про банкрутство, і пропуски в самому Законі про банкрутство породили безліч роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України, якими керуються арбітражні суди. Наприклад, в пункті 26 Роз'яснень ВАСУ №01-8/106 від 07.03.96 р. "Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при розв'язанні суперечок", що уточнюють деякі моменти проведення процедури санації, визначено, що арбітражний суд затверджує умови:

1) угоди між боржником і санатором про переведення боргу;

2) реструктуризації статутного капіталу юридичної особи - боржника;

3) виплати санатором боргів кредиторам.

Висновок

Ринкова економіка, тобто економіка, коли товари виробляються і розподіляються не в плановому порядку, а завдяки приватній ініціативі незалежних підприємців, орієнтованих на попит споживачів, довела свою життєздатність протягом тривалого часу, оскільки вона:

споконвічно орієнтована на платоспроможний попит споживачів;

заснована на приватній ініціативі підприємців, змушених з метою максимізації своїх доходів орієнтуватися на споживачів (ринок) і на зниження власних витрат.

Сучасна економіка напередодні її реформування іменувалася економікою розвитого соціалізму. Вона формувалася багато десятків років і знайшла ряд специфічних характеристик, зовсім невідомих ринковій економіці.

1. На відміну від ринкової економіки, де підприємства створюються і знаходять своє місце на карті країни як продукт ініціативи підприємців, зацікавлених у доходах від ринків, що відкриваються, радянська економіка в основному була вибудована після 30-х років на основі централізованих планів з розрахунку єдиних і досить низьких енергетичних і транспортних тарифів.

Підприємства будувалися дуже великими і, у силу цього, негнучкими. Кожне підприємство звичайне спеціалізувалося на своїх виробничих функціях. Дублювання (і потенційної конкуренції) допускалося дуже мало.

У результаті створилася мережа дуже великих, малогибких підприємств із високим ступенем монополізму, з високою енергоємністю і значною залежністю від транспортної мережі. Багато хто з них виявилися зовсім неконкурентоспроможними, коли на російський ринок стали надходити імпортні товари.

2. Якщо в одні підприємств вкладалося багато засобів, інші через дефіцит капітальних вкладень ледь розвивалися. У результаті нагромадилася досить висока частка відверто застарілих підприємств - малопродуктивних шахт, чавуноливарних заводів. На жаль, багато таких підприємств є градо- і

У 1930-1950 р. узагалі не існувало поняття прибутку. Доходи підприємств вилучалися в повному обсязі, ще в момент відвантаження підприємствами продукції. На верхніх рівнях керування народним господарством ці доходи складалися і перерозподілялися. Частково вони поверталися на підприємства, але не як зароблене, а як отримане.

Підприємства одержували капітальні вкладення, фонд заробітної плати і так аж до суми витрат на відрядження, тобто фактично були поставлені в умови твердого кошторису витрат, що ніколи не погоджувалася з реальною прибутковістю підприємства.

Відповідно розвився менталітет, орієнтований:

виконувати плани і кошториси, але не навчений навичкам управління фінансами;

при будь-якому підходящому випадку просити в держави, вважаючи це природним правом;

витрачати зароблені й отримані на те, що раніш особливо не допускалося або стримувалося. Іншими словами, багаторічні стримування і змушений аскетизм підспудно породили тягу до марнотратства, що виявила себе, як тільки представилися відповідні умови.

Уся ця сукупність специфічних характеристик визначила особливу схильність багатьох українських підприємств до кризи і передбанкрутним явищам в умовах реформування економіки.

Безпосередньому початкові ринкових реформ передував короткостроковий період первісного становлення приватних комерційних структур. Доходи дуже багатьох з них ґрунтувалися на цінових ножицях між установленими державними цінами на продукцію і фактичними ринковими.

Ринкові ціни стали орієнтиром для підприємств в умовах скасування державного регулювання цін.

Україна фактично підтвердила положення економічної теорії про те, що в умовах монополії при відсутності ринкового регулювання ціп коливаннями попиту та пропозиції і державного контролю за цінами неминучий ріст цін і одночасне скорочення обсягів виробництва.

Спад промислового виробництва придбав структурний характер. Одночасно зі скороченням виробництва окремих видів продукції стала спостерігатися стабілізація випуску продукції інших видів. Така ситуація в промисловості мала місце вперше з початку економічних реформ.

Ріст цін і спад виробництва одночасно супроводжувалися прогресивним ростом усіх видів неплатежів і, насамперед, між підприємствами.

Певною мірою у формуванні неплатежів брала участь держава. Основна причина неплатоспроможності визначалася складом оборотних коштів, де абсолютно переважав позиковий капітал.

Якщо господарюючий суб'єкт віднесений до групи хронічно неплатоспроможних підприємств і значення розрахованого коефіцієнта банкрутства у нього наближається до 1, його подальше функціонування видається економічно недоцільним. Таке підприємство фактично є банкрутом, і щодо нього можуть бути вжиті такі заходи:

- реорганізація: якщо після виплати всієї суми заборгованості у суб'єкта підприємницької діяльності залишається майнових активів менше, ніж необхідно для його функціонування згідно із законодавством;

- санація: процедура, при якій юридична особа, що надає боржнику фінансову допомогу і переписує на себе його борги, встановлює умови його оздоровлення з урахуванням власних інтересів ;

- ліквідація: якщо підприємство неплатоспроможне і його не можна продати,

воно повинне бути ліквідоване, а весь персонал звільнений.

Акціонерне товариство "Спецмеблі" відноситься до підприємств з недостатнім рівнем фінансової стійкості. У нього коефіцієнт співвідношення позикових і власних засобів, на початок і на кінець 2002 року, перебуває у допустимих межах, тобто значення показника не перевищує 1. На початок року цей показник дорівнював - 0,597, а на кінець року він, навпаки, зменшився і складав 0,129. Це дуже добре. А ось коефіцієнт поточної ліквідності АТ "Спецмеблі" на початок року не досягав встановленого нормативного значення - 2, а дорівнював лише 1,66. Хоча на кінець року він зріс і складав 2,80. Отже, можна сказати, що платоспроможність у данного підприємства періодично знижується, але потім вона знову зростає. Це виникає залежно від умов, що складаються на даний момент, і викликає коливання фінансової стійкості.

Але такі підприємства, як правило, мають потенційні можливості для підвищення своєї фінансової стійкості у разі використання певних заходів.

Такими заходами можуть бути:

- реструктуризація боргів;

- корекція збутової і цінової політики;

- приведення витрат у відповідність із доходами;

- ведення політики обмеженого бюджету і т.ін.

Метою розробки подібного комплексу заходів є поступове погашення заборгованості господарюючого суб'єкта за рахунок власних коштів. Якщо це не можливо, аналізується варіант додаткового залучення позикових засобів під проведенням вищевказаних заходів, при цьому розмір коштів, що залучаються має бути зведений до мінімуму. Таким чином, більшість господарюючих суб'єктів України - це підприємства із недостатнім рівнем фінансової стійкості. Саме ці підприємства складають резерв національної економіки і за відсутності санації вони просто не мають права на життя.

Список використаних джерел

1. Закон України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 01.01.2000 р. з сайту www.rada.gov.ua

2. Бізнес-план, постанова КМУ від 19.09.94р. №645.

3. Постанова КМУ №1 від 4.01.98р. “Програма реструктуризації Укртелеком і Укрпошта”.

4. Бандурин В. В., Ларицкий В. Е. Проблемы управления несостоятельными предприятиями
в условиях переходной экономики. - М.: Наука и экономика, 1999.

5. "Баланс" 1999, N 39, N 42 октябрь 1999 г.

6. Бланк И.А. Стратегия и тактика управления финансами. - Киев: ИТЕМлтд, АДЕФ-Украина, 1997 г.

7. Крейнина М.А. Анализ финансового состояния и инвестиционной привлекательности акционерных обществ в промышленности, строительстве и торговле. - М.: ДИС, МВ-Центр, 1997 г.

8. Теория и практика антикризисного управления. Под ред. Беляева С.Г. и Кошкина В.И. - М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1997 г.

9. Макконнелл К. Р., Брю С. Л. Экономика: принципы, проблема и политика: пер. с англ. Т. 1, 2. - М. Республика, 1996 г.

10. Практикум по финансовому менеджменту: Учебно-деловые ситуации, задачи и решения. Под ред. Стояновой Е. С. - М.: Перспектива, 1998 г.

11. Финансовое управление компанией. Под ред. Е. В. Кузнецовой. - М.: Фонд «Правовая культура», 1997 г.

12. Витрянский В. Банкротство: ожидания и реальность // Экономика и жизнь, 1994, № 49.

13. Иванов Г.П. Антикризисное управление: от банкротства к финансовому оздоравлению. М. ЮНИТИ 1995.

14. В.В.Ковальов "Фінансовий аналіз" Москва: Фінанси і статистика.- 1996 р.

15. Шульга Н.П., Гаманкова О.О., Ковганич I.М. "Оцінка кредитоспроможності клієнта: Рекомендації банкіру при видачі кредиту". - Київ: "Київський інститут банкірів банку "Україна", 1995 р.

16. . "Фінансовий стан підприємства ( оцінка, аналіз, планування)" Під ред. А.В.Чупіса. - Суми: Університетська книга. - 1999 Р.

17. Журнал "Фінанси України" 10 / 2000 р., 4 / 1999 р., 11 / 1999 р.

18. Журнал "Економіка України" 12 / 1999 р., 2 / 2000 р.