Стабілізаційна політика в Україні: передумови, фактори, реалізація

Стабілізаційна політика в Україні: передумови, фактори, реалізація

з дисципліни:

" Державне регулювання економіки"

на тему:

"Стабілізаційна політика в Україні: передумови, фактори, реалізація"

Зміст

Вступ

1. Політика стабілізації: теоретичні положення та реальна дійсність окремих складових політики економічного зростання

2. Стабілізація фінансової політики уряду - стабілізація в Україні в цілому

3. Структурна зумовленість характеру економічної рівноваги як фактор стабілізаційної політики

4. Досвід зарубіжних країн відносно стабілізаційної політики

5. Реалізація стабілізаційної програми в Україні

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Становлення суверенної України знаменує собою поглиблення процесу демократичних економічних реформ, спрямованих на ефективну інтеграцію в світове ринкове поле, яке поєднує в собі ринкові засади і механізм державного регулювання.

Сучасний ринок регулюється державою за допомогою правових актів, що закріплюють ринкові відносини, широкого використання договірних відносин, через фінансування розвитку державного сектора, науки, культури, освіти, соціального захисту населення, через податкову, кредитну, банківську системи, ціноутворення та інші регулятори з метою досягнення цілей, визначених державною соціально-економічною політикою.

У західній економічній літературі регулюючі функції держави в ринковій економіці зводяться до трьох основних -- законодавчої, стабілізуючої, розподільної. Зокрема, в рамках законодавчої функції держава розробляє систему економічних, соціальних та організаційно-господарських законів і постанов, які виступають правовими засадами ринкової економіки. Сутність стабілізуючої функції полягає у підтриманні високого рівня зайнятості та цінової рівноваги, а також стимулюванні економічного зростання. Розподіляюча функція пов'язана, з одного боку, з досягненням більш справедливого розподілу доходів у суспільстві, а з іншого - більш ефективним розміщенням ресурсів у ринковій економіці.

В українській економіці перехідний період до ринку істотно змінює зміст і характер державного регулювання економіки. Від функції прямого директивного планування економіки держава переходить до функції регулювання ринкових відносин вільних рівноправних економічних суб'єктів. На перший план виступають такі економічні елементи і важелі впливу, як прогнозування та індикативне планування, розробка системи цільових програм та формування принципово нової фінансово-бюджетної та грошово-кредитної політики, інвестиційної та зовнішньоекономічної діяльності.

1. Політика стабілізації: теоретичні положення та реальна дійсність окремих складових політики економічного зростання

Кінцевою метою будь-яких економічних перетворень (в тому числі і стосовно стабілізації економіки), що здійснюються в економіках перехідного типу, є забезпечення умов для економічного зростання при одночасному підвищенні ефективності використання ресурсів та продуктивності праці. Такий, по суті, канонічний перелік бажаних результатів стабілізації економіки можна зустріти сьогодні як у підручниках та наукових статтях, так і у відповідних урядових документах.

При цьому стабілізація як ринкової, так і перехідної економіки зрештою в своїх загальних положеннях являє собою політику держави, спрямовану на досягнення стабільного рівня цін, повної зайнятості, а також забезпечення сприятливого клімату для економічного зростання. В класичному трактуванні це означає опрацювання та реалізацію політики держави щодо узгодження найважливіших макроекономічних проблем інфляції, безробіття та економічного зростання. Тобто оптимальною була б така політика стабілізації, яка б дозволяла досягти повної зайнятості, незмінних цін та економічного зростання одночасно, оскільки кожна з названих проблем у випадку її загострення може призвести до негативних явищ із складними соціальними наслідками.

Ця суто теоретично сформульована ціль політики стабілізації при більш ґрунтовному аналізі окремих її складових наштовхується на серйозні протиріччя. Так, залежність між інфляцією і безробіттям, що свого часу знайшла відбиття у всім відомій кривій Філіпса, по суті може знаходитися у взаємному протиріччі; тобто можна досягти низької інфляції, але за рахунок зростаючого безробіття (або навпаки). Такої класичної залежності між інфляцією та безробіттям може і не Існувати: можна отримати такі зміни в економіці, при яких будуть спостерігатись одночасне зростання як цін, так і безробіття. Крім того, відбуватиметься економічний спад. Такі зміни в економіці можливі не тільки теоретично, але й і відбувалися на практиці -- бо саме те, що спостерігалося в 70--80 роках на Заході в реальному житті, дозволяло стверджувати, що кривої Філіпса не існує.

В умовах перехідної економіки внаслідок відсутності багатьох складових, що регулюють економічні стосунки як такі, що властиві суто ринковій економіці, відповідні процеси не мають явно вираженого характеру, тому в даній роботі ми не будемо далі вести аналіз вказаної залежності в фактичному плані.

Особливості феномену перехідної економіки полягають також в тому, що в умовах такої економіки проблема безробіття, особливо на першій стадії економічних перетворень, ще не переросла в одну з основних. Вона є тільки очікуваною. У зв'язку з тим, що централізована планова економіка функціонувала при так званій "повній зайнятості", або скоріше в умовах її природного рівня, саме в цей час реалізуються заходи по стабілізації економіки. Останнє дозволяє стверджувати, що механізми ефективного використання і міжсекторного перерозподілу трудових ресурсів та адаптивних очікувань, які працюють в ринковій економіці, не тільки не існують, а й не можуть бути задіяні, оскільки безробіття і відповідна мотивація населення як суб'єкта економіки пропозиції до зміни поведінки йому не лише невідома, а й незрозуміла. Відбувається все сказане тому, що працюючі ще не можуть усвідомлювати зміст змін в економіці. У такому випадку гіпотеза неоліберальних економістів про те, що спрацює теорія раціональних очікувань, яка дозволить вже навіть в короткостроковому плані адаптуватись до нових умов, не працює. І не тільки тому, що, як твердять економісти кейнсіанського напрямку, їм невідома інформація про зміни в економіці або вони не можуть її ефективно використати з метою пристосування до нових умов, а тому, що більшість працюючих і підприємців не може навіть уяснити природи нових явищ. За таких умов вони не можуть ані захистити себе, ані, тим більше -- покращити своє становище за рахунок адаптації, особливо в короткостроковому плані, Останнє є основною умовою того, що ефективні структурні зрушення за рахунок так званого "конструктивного руйнування" в цей період не відбуваються, тобто ідеологія стабілізації дуже часто не дає і не може, за такої моделі, дати позитивні зрушення в аспекті переходу від кризи до зростання.

Створення передумов для цього почнеться тільки тоді, копи безробіття стане дійсністю. В той же час серед основних складових реформ в перехідній економіці, в тому числі і при розв'язанні проблем макроекономічної стабілізації, проблема безробіття на першому етапі залишається поза увагою.

Внаслідок того, що держава не виконує однієї з найважливіших своїх функцій (мова йде про забезпечення умов для опанування запланованих змін), населення не отримує необхідної підготовки. Згідно з прийнятою моделлю стабілізації економіки пропонується, всього-на-всього, лише створення нової системи соціального захисту, що в значній мірі відрізняється від попередньо існуючої в плановій економіці моделі, при якій цю функцію на себе повністю брала держава. Тепер вона в значній мірі перекладається на саме населення. Саме тому після майже 5 років економічних перетворень в Україні значна частина працездатного населення ( за даними опитувань -- 70 -- 80%) пов'язує своє майбутнє з результатами перетворень з боку держави, а не з власною ініціативою. Для дійсних змін, за нашими оцінками, потрібно, щоб 2/3 працездатного населення могли діяти ініціативно. Задля досягнення цього треба зробити цілий ряд принципово важливих кроків, які відкривають нові можливості для розвитку економіки.

Перш за все, мова йде про окремі оцінки економічної ситуації та роль малого і середнього підприємництва в забезпеченні економічного зростання в Україні, оскільки саме ці види діяльності можуть зробити серйозний поштовх до розвитку економіки і позитивно впливати на прискорення в умовах загострення ситуації в фінансовій сфері.

Незважаючи на наявність багатьох суперечливих тенденцій, існує декілька ознак того, що економіка України стабілізується на макроекономічному рівні. Враховуючи ці суперечності, навіть того, що відбулося, достатньо, щоб засвідчити, що в Україні йде серйозний трансформаційний процес, пов'язаний зі створенням і розширенням ринку праці та збільшенням кількості безробітних; а в такій ситуації очікується їх зростання. Це свідчить про те, що економіка на шляху до ринкової проходить певні стадії розвитку.

Сьогодні, за експертними оцінками фахівців та даними в періодичній пресі в структурі зайнятості населення новими видами діяльності відбувається серйозна трансформація. По-перше, прискорено створюється мережа нових магазинів, ресторанів (у тому числі невеликих), які торгують широким асортиментом товарів. В результаті зайнятість "човниковим бізнесом" та торгівля з рук на вулиці починають витіснятися більш організованими формами торгівлі. Відбувається не лише становлення цих форм, але й їхня спеціалізація. Загалом це явище очікуване. Проблема безробіття почала загострюватися.

Необхідно підкреслити, що нові форми власності вельми неохоче створюють нові робочі місця. Фактично це означає, що ми увійшли в новий період. За таких умов, як свідчить світовий досвід, середнє та мале підприємництво відігравали неабияку роль. У такі періоди завжди відбувалося два процеси: з одного боку, йшла надзвичайна концентрація капіталу і створювалися економічні структури, які вивільняли надлишкову робочу силу. З іншого боку, коли концентрований капітал вивільняв робочу силу, мале підприємництво створювало велику кількість відносно дешевих робочих місць. Ці два процеси, які відбулися у всьому світі, тепер торкнулися і нас, хоча, як буде показано далі, проходять вони далеко не однозначно.

Зважаючи на необхідність збереження та створення нових робочих місць для утримання більш-менш стабільної ситуації, ми повинні створити умови для того, щоб зберегти робочі місця для 2 -- 2,5 млн. чол. Використовуючи попередні розрахунки вартості одного робочого місця за рахунок чи за участю іноземного капіталу при тій вартості одного робочого місця, яка склалася на цей час (понад 90 тис. грн.), на найближчі 2--3 роки сума капіталовкладень повинна встановитися на рівні 200 млрд. грн. Якщо вчені в найближчі роки прогнозують величину капіталовкладень на рівні 15 млрд. грн., то знадобиться, як ми бачимо, не 2--3, а 15 років, тобто мінімум у 5 разів більше. За таких умов збереження стабільності в економіці як за рахунок інвестиційної діяльності у висококонцентрованих сферах застосування капіталу, так і за рахунок іноземних інвестицій є нереальним, оскільки збільшити їх до такого рівня у зазначений термін неможливо.

За оцінками Міністерства освіти України, сучасної перепідготовки до нових умов потребує близько 7,5 млн. громадян, які реально задіяні в економіці. Тобто, з одного боку, формується велика кількість безробітних, а з іншого--величезна маса населення є непідготовленою навіть для занять малим бізнесом, оскільки за даними опитування населення, яке торгує сьогодні на базарах, 70--80% людей мають вищу освіту. Це свідчить про те, що йдучи шляхом концентрації капіталу й інвестування в економіку, ми повинні мати, як видно з наведених розрахунків, сумарні капіталовкладення в декілька сотень мільярдів доларів.

Зрозуміло, що під такі робочі місця, які ми хотіли б створити, сьогодні іноземних інвестицій потрібно навіть не 40 млрд. дол. США, як це офіційно оголошується. Зрозуміло, що такої суми капіталовкладень немає навіть в усьому світі, -- оскільки, за оцінками експертів, чисті капіталовкладення у світі складають близько 120--150 млрд. дол. США Тому, вирішуючи проблему безробіття як одного з наслідків макроекономічної стабілізації, ми зіткнулися з тим, що складова концентрація капіталу може спрацювати далеко не в позитивному плані. Вона є абсолютно необхідною, оскільки інакше не може відбутися технологічне оновлення; з іншого боку, за таких умов маса безробітних збільшуватиметься, дестабілізуючи ситуацію.

Існує ще одна оцінка, на яку необхідно звернути увагу. Якщо ми дійсно пройдемо всі складові макроекономічної стабілізації і спробуємо конкурувати на ринках продукцією, що виробляється за допомогою високих технологій відповідно до реалізації національних інноваційно-інвестиційних пріоритетів, то вартість одного робочого місця зросте. Сьогодні, за статистичними оцінками, одне робоче місце в галузях, де відбувається ще більша концентрація капіталу з використанням високих технологій, коштує до 100 тис. дол. США. У таких країнах вища ціна робочої сили, але основна складова її все ж таки витрачається на створення власне робочих місць ще до того, як людина почне працювати у цих сферах. Зрозуміло, що ми матимемо тенденції до підвищення ціни робочої сили, а в зв'язку з тим, що обмеженість інвестиційних ресурсів існує й існуватиме ще досить тривалий час, ми можемо опинитися перед фактом збільшення кількості безробітних -- за рахунок також і цих тенденцій, що гальмуватимуть нашу економіку. Як на мене -- це один з головних факторів, які сьогодні формують складові процесу макроекономічної стабілізації і створення нових передумов нашого життя.

Безробіття є однією з трьох найважливіших макроекономічних проблем. Якщо виходити з передумов, які вище сформульовано, стає зрозумілим, що проблему безробіття ми можемо розв'язати за рахунок того, що проблема малого та середнього бізнесу повинна вийти на рівень серйозної державної політики. Нині є тільки розуміння того, що це справді так. А якщо спробувати перекласти це на реальні процеси, то, на превеликий жаль, можна констатувати, що створення всіх передумов для розвитку малого та середнього підприємництва не відповідає вимогам часу, -- зокрема, збереженню стабільності в економіці і переходу від кризи до економічного зростання. Наприклад: процес прискореного росту в економіці Польщі почався завдяки тому, що надзвичайно потужно спрацювали саме малі підприємства, яких у Польщі 2 млн.; у той час як в Україні їх лише 100 тис. Поки що можна констатувати, що цей процес відбувався стихійно через формування, власне, вуличних базарів і загалом вичерпав себе. Надалі в цій сфері відбуватиметься процес концентрації. Що це означає? Ті, хто вдало розвиває свій бізнес, почнуть закономірно створювати і концентрувати для торговельної діяльності більш-менш нормальні приміщення, в яких буде надаватися широкий спектр торговельних послуг. І замість, наприклад, 20 ми будемо мати всього декілька робочих місць. Тобто серйозна проблема полягає в тому, щоб надалі організовувати процес розвитку малого та середнього підприємництва і спрямовувати його у відповідне русло. Подальший розвиток цього процесу можна покращити за рахунок, перш за все, здійснення реструктуризації тих підприємств і сфер, які не є перспективними при збереженні їх у тому концентрованому вигляді, який сформувався сьогодні. Але існуюча загальна тенденція така, що в більшості випадків поки що ці підприємства виглядають справжніми "монстрами". Нині реструктуризація, яка має за мету створення необхідної кількості малих і середніх підприємств, що можуть диверсифікувати свою діяльність і наблизитися до того, щоб відіграти свою позитивну роль, не відбувається.

У чому ж тут причина? Річ у тому, що влада надто затягнула розв'язання двох проблем: по-перше, не визначилися з пріоритетами, завдяки яким економіка України може зберегти й реалізувати свій науково-технологічний потенціал, а по-друге, уповільнили процес приватизації та реструктуризації підприємства. Це зупинило формування всіх тих передумов, завдяки яким дійсно можна створювати велику кількість малих підприємств, що можуть досить швидко диверсифікувати свою діяльність, використовуючи ті робочі місця і той капітал, який там сконцентрований (на сьогодні більшість з них не працює). Ці два процеси досить серйозно стримують подальшу реалізацію державної політики підтримки малого та середнього бізнесу в Україні.

2. Стабілізація фінансової політики уряду - стабілізація в Україні в цілому

В умовах, переходу до соціальної ринкової економіки різко зростає значення фінансів і кредиту. Ефективність соціально-економічних перетворень у перехідний період можна оцінювати за результатами виконання двох найважливіших планів - державного бюджету і кредитного шану Національного банку України. Від стану, їх виконання значно залежить успіх переходу до ринку і розвиток економіки.

У формуванні і становленні фінансової політики в Україні можна виділити три етапи.

Перший - 24 серпій 1991 р. - 16 листопада 1992 р. тобто від проголошення політичної незалежності і до здобуття незалежності української економіки від російського рубля. Як відомо, рубль продовжував обслуговувати наш безготівковий обіг, доки не було введено купоно-кар6ованець (до 16 листопада 1992 р.).

Другий період - з листопада 1992 р. по вересень 1993 р. Це період пошуків державою “власного обличчя” у фінансовій політиці.

Третій період триває з жовтня 1993 р. Це етап реальних років у фінансовій політиці, які характеризуються певними позитивними зрушеннями у фінансово-грошовій сфері, погашенням гіперінфляції, його можна трактувати як переддень економічних реформ в Україні, беручи до уваги і грошову реформу 1996 р.

Під час першого періоду фінансова політика України як суверенної держави майже повністю залежала від фінансової політики Росії. Україна вимушена була вслід за Росією лібералізувати ціни. Український грошовий ринок у 1992 р. пройшов три етапи розвитку. Перший - від моменту лібералізації цін у січні-травні-червні: тоді реальна грошова маса (номінальна, скоригована на зростання цін) зменшилася у 7-8 разів. У товарному обігу виникла серйозна диспропорція, що поклало початок кризі неплатежів. Це значно зумовило розрив господарських зв'язків, прискорило спад виробництва, впровадження бартерних операцій та остаточний розвал грошової системи. В Україні на той час функціонували дві валюти - купоно-карбованець, що обслуговував готівковий обіг, і російський рубль, який, будучи валютою іншої держави, обслуговував безготівко вий обіг. Тоді ж були проіндексовані обігові кошти державного сектора. Набув розвитку нелегальний "чорний" ринок рубля.

У результаті інтенсивної емісії на фінансовому ринку України нагромадилася велика маса грошей, яка у значній кількості мігрувала до Росії, - там, були порівняно вищі відсоткові ставки за кредити, а ціни були нижчими. Тому в наступні місяці Україна знову опинилася без фінансових ресурсів.

Водночас у Росії було вжито низку заходів з подолання кризи неплатежів (кредитування державного сектора). Це мало короткотерміновий позитивний ефект, що виявилось у стабілізації виробничого сектора, більшій стійкості банківської системи, зростанні додатка який надходив до російського бюджету. Однак усе це практично не вплинуло на політику України, завдяки ЦБР жорстко регулював надходження рублів в Україну через Російський контрольний центр.

Другій етап характеризувався тим, що фінансовий стан підприємств України різко погіршився, тоді як російських - поліпшився. На початку жовтня 1992 р. Росія провела лібералізацію цін на енергоносії, у результаті чого ефективне функціонування багатьох енергомістких виробництв в Україні стало неможливим. Платіжна криза продовжувала зростати. Банки всілякими способами затримували на рахунках кошти клієнтів, а комерційні структури використовували ці кошти для свого збагачення.

Окрім того, в Україні стрімко розвивався інфляційний процес, оскільки ціни на енергоносії та всі види сировини різко зросли. Нестача фінансових ресурсів стала хронічною і наростала величезними темпами, що почало загрожувати повним крахом фінансової системи.

У цей час уряд України зробив хибний крок, який призвів до штучного зростання зовнішнього боргу. У жовтні 1992 р. в Москві був підписаний договір України з Росією, відповідно до якого Українська держава взяла на себе відповідальність за борги українських підприємств, тоді як Росія від аналогічного рішення щодо російських підприємств відмовилась. Ще однією причиною штучного зростання зовнішнього боргу України стали неадекватні ціни, за якими наша держава продавала, а в деяких випадках і продовжує продавати свої товари. Зокрема, ціни на російську нафту були (й залишаються) вищими, ніж світові, тоді як, на думку спеціалістів, ціни, за якими Україна продає свої товари в Росію та інші країни СНД, були в середньому на 35% нижчі від світових. Результатом цього також є зростання зовнішнього боргу України. Із запровадженням Росією світових цій на енергоносії Україна мала б запровадити аналогічну плату за транзит товарів Росії та інших країн СНД своєю територією. Цей транзит у шість разів перевищує обсяги нашого транзиту територією Росії та країн СНД. Вартість транзиту нафти і газу через Україну становить 3,7 млрд. дол. США, за транзит інших видів вантажів (усіма видами транспорту) Україна могла б отримати ще 5,1 млрд. дол. США. Загальна сума становила 68,8 млрд. дол.

Криза неплатежів, яка виникла восени 1992 p., змусила уряд України прийняти рішення про вихід із рубльової зони тa девальвувати свою національну валюту в 1,5 рази.

Крім того, у період з 24 серпня 1991 р. до 16 листопада 1992 р. уряд України припустився таких помилок.

Купон не був уведений у готівковий і безготівковий обіг одночасно.

Не було створено стабілізаційного фонду для підтримки національної грошової одиниці. Рішення про такий фонд прийнято лише на початку 1994 р.

Купон у ролі тимчасової української валюти, як свідчить світовий досвід, мав змогу ефективно функціонувати лише п'ять-шість місяців. Пізніше його потрібно було замінити повноцінною валютою (гривнею) ще принаймні в червні 1992 р. Можна згадати ситуацію, яка склалася свого часу в Українській Народній Республіці. Під час першої спроби побудувати незалежну державу у видатного українського економіста М. Туган-Барановського запитали, чи потрібно вводити гривню. Відповідь була такою: "Вводити і негайно!" Хоча ситуація у ці роки також була дуже складною: перша світова війна, розруха, громадянська війна.

Зазначимо, що купон не виконував функції нагромадження, тобто його не сприймали як одну із форм майна. Тому в 1991-1992 pp. відбулася "втеча" купона в реальні товарні цінності, що стало ще однією причиною зростання цін. Крім того, процес нагромадження відбувався у вільно конвертованій валюті (ВКВ), а це теж спричиняло падіння ціни купона.

Отже, протягом першого періоду розвитку фінансової політики незалежної України було втрачено сприятливий момент для введення повноцінної української валюти.

За період 1991-1993 pp. загострилася криза й у валютній системі, відбулося штучне заниження в десятки разів курсу національної валюти стосовно російського рубля. Не було гарантовано і забезпечено репатріацію (повернення) валютного виторгу експортерів. Зменшився зовнішньоторговельний оборот з негативним для України сальдо платіжного балансу.

Кредитні емісії НБУ не сприяли гальмуванню спаду виробництва. Понад 80% кредитів були спрямовані у державний сектор економіки на підтримку передусім збанкрутілих підприємств. Найдоцільніше було б закрити такі підприємства згідно з Законом "Про банкрутство", надаючи підтримку тільки найважливішим з них. Проте були прокредитовані підприємства і цілі галузі без урахування їхньої значимості, що і стало вирішальним інфляційним фактором.

Унаслідок перелічених негараздів в економіці України відбулося сторазове зростання роздрібних цін за вдвічі нижчих темпів зростання заробітної плати. Частка заробітної плати в собівартості продукції зменшилася майже вдвічі. Поволі зникали і стимули до праці.

У фінансовій політиці Української держави значне місце посідає грошова реформа 1996 р. Середньомісячна інфляція за серпень 1996 - липень 1997 pp. становила 1.4 %, а за відповідний період 1995-1996 pp.-5.1 %. Зміцнення гривні сприяло зміні структури грошової маси. Якщо на початок серпня 1996 р. питома вага національної валюти в структурі грошової маси М2 становила 82.1%, то на відповідний період поточного року - 85.3 %.

Довіра до нової грошової одиниці зумовила зростання вкладів населення в комерційні банки. Питома вага строкових вкладів у загальній сумі вкладів населення за аналогічний період зросла майже на 10%.

Сьогодні фінансово-економічна ситуація в Україні є складною; суперечливою і неоднозначною. Об'єктивно самим процесом розвитку ситуації в центр економічної політики нині поставлено питання про перехід до економічного зростання. Останнє можливе за наявності грошової, фінансової і виробничої стабілізації.

Фінансова криза в Україні (неплатежі, спад виробництва, інфляція, девальвація гривні) є головним дестабілізаційним фактором економічного життя. Наповнення дохідної частини бюджету за рахунок повного збору податків, а також зовнішніх запозичень, зменшення державних витрат - це важливий, проте не основний шлях виходу із кризової ситуації. Тому в рамках поглиблення ринкової трансформації треба спрямувати ринкові механізми та інститути до відновлення і розвитку національного виробництва на сучасній техніко-технологічній і організаційній основі, проведення радикальних структурних перетворень у галузевій і територіальній структурі господарства.

Це дасть змогу суттєво збільшити доходи як національних виробників, так і населення, що стане основою для вирішення фінансових проблем в Україні. Крім того, для виходу із фінансової кризи і зміцнення економічної безпеки держави потрібно:

- досягти перелому в розвитку інвестиційного процесу, забезпечити прискорений розвиток пріоритетних галузей та виробництв - високотехнологічного машинобудування (особливо ВПК) та агропромислового комплексу;

- активізувати роботу з подолання кризи неплатежів, у тім числі за рахунок використання вексельного обігу, використовувати в повному обсязі Закон про банкрутство, звести до мінімуму бартерні операції;

- створити сприятливі умови для залучення в національну економіку іноземного капіталу, віддаючи перевагу прямим закордонним інвестиціям;

- вести активну і цілеспрямовану діяльність щодо повернення в Україну грошових засобів, вивезених за межі держави, скорочення тіньового, сектора економіки, повернення закордонних кредитів, одержаних підприємствами під гарантії уряду;

- сприяти підвищенню кредитної спроможності комерційних банків зниженню рівня відсоткової ставки та збільшенню частки довготермінових кредитів.

Грошова стабілізація в нашій країні досягнута, проте без фінансової стабілізації вона є штучною, а фінансова без стабілізації виробництва - нестійкою. Україна стоїть перед потребою доповнити грошову стабілізацію фінансовою, а фінансову - стабілізацією виробництва. Звідси випливає, що фінанси і підприємництво є головними ланками у ланцюгу економічних реформ. Здорові фінанси - це здорове виробництво. Зростання виробництва було і є основою фінансово-економічної стабілізації і процвітання.

3. Структурна зумовленість характеру економічної рівноваги, як фактор стабілізаційної політики

Циклічні коливання ділової активності найчастіше розглядають з точки зору порушення та відновлення ситуації рівноваги. Вони в будь-якій системі мають місце тоді, коли (1) існують фактори, що порушують стан рівноваги в системі, а також (2) фактори, що відновлюють рівновагу. Факторами, що порушують рівновагу, можуть бути імпульси різного роду. Фактори ж, які зумовлюють відновлення рівноваги, безпосередньо характеризують структуру системи, тобто середовище, в якому розповсюджуються імпульси. Щодо самої рівноваги, вона може бути трьох типів: а) стійкою; б) нестійкою; в) байдужою. Про стійку рівновагу говорять тоді, коли за незначного порушення рівноваги в системі спрацьовують чинники, що намагаються відновити початковий рівноважний стан. У випадку нестійкої рівноваги відхилення від стану рівноваги викликає дію чинників, які посилюють це відхилення. У випадку байдужої рівноваги будь-яка дія зовнішніх чинників не призводить до порушення рівноважного стану, тобто такий тип рівноваги є ідеальним. В останньому випадку йдеться про таку систему, в якій порушення рівноваги є неможливим.

Ідеальному типу рівноваги відповідають ринки досконалої конкуренції. Ідеальність його полягає в досконалій еластичності, тобто досконалій чутливості попиту та пропозиції, що миттєво реагують на будь-які зміни (імпульси). Припустимо, що на такому досконалому ринку збільшився попит на певний товар. Це має призвести до зростання цін. Продавці миттєво реагують на це зростанням пропозиції, після чого ціна знову знижується. Фактично ціна залишається на тому ж рівні, а рух пропозиції відбувається в тому ж напрямку, що й попит. Таке розгортання подій вимагає досконалої мобільності ресурсів, які повинні з легкістю переміщуватися в часу і просторі. Наведений приклад демонструє, що аналіз рівноваги безпосередньо зачіпає проблему ринкової структури, на формування якої впливають правові (форма власності, законодавство), технологічні (функціонування основного капіталу, ступінь виробничої концентрації, дія ефекту масштабу) і інші чинники.

Для аналізу ринкової рівноваги найчастіше використовують графічний метод. Згідно з традиційним визначенням графік попиту демонструє кількість продукту, яку споживачі готові та здатні купити за певної ціни. Однак тут відображається не просто залежність, де, наприклад, кожному значенню обсягів попиту "q" відповідає одне значення ціни "р" (рис. 1).

Очевидно, що покупець згоден придбати певний товар в кількості "q" за будь-яку іншу ціну, що не перевищує величину "р". Тобто можемо припустити, що величина "р", яка відповідає величині "q", є граничною декотрої множини цін, в той час як графік попиту відіграє роль верхньої границі множини, отже те, що у найближчій перспективі немає можливостей надійної стабілізації.

Визначними у формуванні як нерівноважної, так і рівноважної ситуації є фактор попиту. Наприклад, досягнення еластичності попиту означає послаблення вхідних бар'єрів, котрі безпосередньо формують вихідні бар'єри. Це означає, що в результаті настання депресії починають формуватися передумови для економічного зростання. Однак у зв'язку з тим, що економіку СРСР характеризували принаймні два стійких стани рівноваги: класична і нестандартна, немає гарантій, що автоматично відбудеться перехід до стадії пожвавлення економіки.

Якщо розглядати конкурентну ринкову економіку, то в ній спостерігається класичний характер зміни середньотермінової сукупної пропозиції, а це означає наявність в економіці автоматичних стабілізаторів: зростання еластичності попиту створює передумови переходу до фази пожвавлення. У прикладі з Україною сильними є саме ті фактори, котрі і визначають нестандартне положення графіка сукупної пропозиції, саме тому досягнення стабілізації і зростання можливі шляхом обмеження імпорту, регламентування споживання і цін, зростання державного сектора, витіснення відносин обміну розподілом, зростання податків, урізування заробітної плати, що явно не відповідає багатьом завданням реформи.

Для досягнення в Україні стабілізації ринкового типу у фазі депресії необхідно, в першу чергу, впливати на фактори пропозиції. До них, як ми вже говорили, належить передусім зниження процентних та податкових ставок. Проте вжиття таких заходів (наприклад, податкової реформи), багато в чому визначається проведенням інституціональних змін, котрі потребують тривалого періоду часу. Здійснювані нині інституціональні реформи (реформування інституту власності, формування ринкової інфраструктури) нівелюються надмірно розгалуженою системою пільг.

Це означає подальшу присутність в економіці чималої кількості неефективних структур, які накладаються непосильним тягарем на економіку і блокують нормалізацію функціонування ефективних структур. З огляду на це проблема перетворення сукупної пропозиції із цілковито нееластичної на еластичну пов'язана з реорганізацією структури пропозиції на мікрорівні. При цьому без трансформації психології та поведінки економічних суб'єктів здійснювана зверху реформація суспільства буде половинчастою, що не зможе дати у найближчий час позитивні результати. Це взагалі загрожує її припиненням. Водночас гола віра реформаторів у дію законів ринку на неринковому грунті не примусить плодоносити цей грунт без зміщення акцентів реформування у сферу пропозиції, криза якої у даний час, як ми показали, є основоположною. Такий стан справ породжує багато проблем: зокрема з боку держави можливе створення умов для збільшення прибутковості господарюючих суб'єктів, у першу чергу, шляхом зниження податкових ставок (при цьому витрати уряду надалі скорочувати просто неможливо). Надзвичайно актуальною стає проблема дефіциту бюджету і пошук способів його фінансування. Причому це є дуже важливим як у короткочасовому, так і в довгочасовому аспектах. У короткочасовому -- тому, що на першому етапі зниження податкових надходжень, поки відбудеться адаптація підприємств у нових умовах і настане фаза можливого пожвавлення, дефіцит бюджету зміниться. Його фінансування пов'язане із зростанням державного боргу. Фінансування бюджету шляхом позик на внутрішньому ринку вже сягнуло в Україні граничних значень. Крім того, діє ефект витіснення інвестицій, оскільки держава змушена платити порівняно високу ціну і гарантовано обслуговувати позики. Буде й надалі спостерігатися ефект витіснення грошей з кредитного ринку, а отже, як наслідок, -- інвестиційна пасивність (не дивлячись на те, що Україні вдається поки що уникнути надзвичайного загострення у фінансовій сфері, як це відбулося в Росії в середині 1997р. та у 1998 p.).

Таким чином, очікуваний перехід до пожвавлення за рахунок зниження податків може не відбутися. Внаслідок цього криза пропозиції триватиме, набуваючи довгострокового характеру. Крім того, припущення, що тривалий час буде спостерігатися ефект пожвавлення від податків, які скорочуватимуться, і скорочення витрат держави, також досить спірне. В нинішній час в економічній думці існують два погляди на вказану проблему. Один із них йде від необхідності скорочення урядових витрат, позаяк урядові витрати -- малопродуктивні і неекономічні, тобто опадаткування має високу ціну. Потрібно піклуватися про прибуток господарюючих суб'єктів -- це те, на що нами уже зверталася увага. За іншим вважається: уряд відіграє в економічному розвитку центральну роль, забезпечуючи достатню кількість суспільних товарів, підтримуючи виробниче споживання і забезпечуючи оптимальне (насамперед з соціальної точки зору спрямування економічного зростання).

Узагальнення, яке ми зробили сьогодні, показало: теоретичні й емпіричні дослідження світової економічної думки стосовно взаємозв'язку економічного зростання та зниження рівня оподаткування, не досягли сьогодні консенсусу. Податкова політика може мати негативні, що дорівнюють нулю, або позитивні ефекти зростання, і це залежить від особливостей ситуації та механізму, які забезпечують зростання.

4.Досвід зарубіжних країн відносно стабілізаційної політики

Держави колишнього СРСР розпочали процес стабілізаційних реформ за специфічних та у деякому відношенні гірших вихідних умов, ніж інші країни, що здійснюють економічні реформи, наприклад, такі центральноєвропейські країни, як Чехія, Румунія або Словенія. Маються на увазі:

- нераціональне територіальне розміщення промислових підприємств без урахування витрат на транспортування та енергію на території, що займає майже одну шосту частину поверхні Землі;

- порівняно з Центральною Європою ще більша монополізація господарських структур, щільніше переплетіння економічних зв'язків між колишніми республіками, менший приватний сектор, недостатній досвід управління якістю, фінансами та збутом;

- переважання галузей військово-промислового комплексу;

- відсутність історично сформованих національних господарств та досвіду використання національної валюти;

- недостатність або повна відсутність ринкових традицій, несприйняття категорій ринкової економіки, яке інтенсивно прищеплювалось протягом сімдесяти років існування СРСР, відмова від практичного застосування таких понять, як при ватна власність, прибуток, власна ініціатива, самореалізація, конструктивне мислення;

- відсутність досвіду самостійного управління та діяльності національного уряду;

- більша віддаленість від Європи, ніж країни Центральної Європи.

З іншого боку, такі чинники, як: громадянські війни (зокрема у Грузії, Таджикистані); зволікання з початком справжніх реформ (зокрема Україна, Білорусь) відповідно -- затягування і розмивання розпочатих реформ (зокрема Росія, Казахстан, Узбекистан) так чи інакше зумовили падіння обсягів виробництва.

До цього необхідно додати, що поряд з економічними умовами існує ціла низка політичних факторів, які мали і все ще зберігають гальмуючу дію: країни СНД повинні не лише здійснити зміну економічної системи, а й водночас подолати труднощі трьох великих перехідних процесів, а саме:

- вперше створити власні національні держави;

- здійснити перехід від тоталітарної політичної системи пізнього сталінізму до демократії та -- у випадку Росії -- від централізованої держави до федеральної держави;

- від соціальної системи, що повністю спиралася на державу, перейти до плюралістичних структур.

У післявоєнній Японії модель стабілізаційної політики ґрунтувалась на таких п'яти важливих складових:

перша -- створення джерел енергії та забезпечення економіки альтернативними енергоносіями (що є надзвичайно важливим і для України);

друга -- власна розробка передових технологій, котрі забезпечили Японії стабільне місце у світовому розподілі праці. (На сьогоднішній день Україна має у значній мірі необхідні науково-технічні накопичення);

третя -- будівництво всеохоплюючої ринкової інфраструктури, включно з необхідними фінансовими інституціями (в Україні цей процес йде активно);

четверта -- наявність ідеї національного відродження, твердо й ефективно уведеної до свідомості людей і втіленої на практиці численними японськими урядами, котрі змінювали один одного у послявоєнні часи (вимагає подальшого розвитку в Україні);

п'ята -- мобілізація внутрішніх ресурсів для відродження економіки шляхом концентрації їх на пріоритетних напрямках під безпосереднім і жорстким контролем держави (відсутня в Україні).

Основні кошти було мобілізовано у населення. Це дає однозначну відповідь на запитання, де взяти кошти.

Для організації було створено державну систему, яка змогла акумулювати й ефективно використати позики населення. Це було квінтесенцією економічної реформи, котра дозволила досягнути успіху, підняти рівень життя.

5. Реалізація стабілізаційної програми в Україні

Пріоритетним завданням Програми є зміцнення основ громадянського суспільства, подальше формування відкритого демократичного суспільства та нової національно-державної ідентичності людини як громадянина України.

Усе це можна забезпечити лише за умови подолання тенденції занепаду економіки та забезпечення стабільно високих темпів економічного зростання.

На підставі аналізу ситуації, з уроків 1998 p., коли суттєвому випробуванню була піддана так важко вистраждана Україною фінансова стабільність, визначено такі три етапи соціально-економічного розвитку України:

перший (1999-2000 pp.) -- досягнення стабілізації економіки та перехід до економічного зростання;

другий (2001-2005 рр.) -- проведення інтенсивних змій структури економіки та підвищення її ефективності, досягнення темпів приросту ВВП до 7 % на рік;

третій (2006-2010 pp.) -- продовження структурної перебудови економіки та забезпечення високих (до 8 % щорічно) темпів зростання.

Економічне зростання потребує спрямування значних обсягів виробленого продукту в інвестиції.

Вирішальними факторами стабілізації в 2003-2004 pp. і започаткування зростання є такі:

Прийняття реального бюджету. Його дефіцит суттєво не збільшує внутрішні та зовнішні запозичення, створює довіру до фінансової політики держави.

Помірна девальвація національної валюти та інфляція зберігають умови і надають орієнтири для ефективного виробництва.

Зниження ставки рефінансування і переорієнтація діяльності банківської системи забезпечують кредитну підтримку реального виробництва.

Нормалізація виплати заробітної плати і значне скорочення заборгованості щодо соціальних виплат із бюджету.

Впровадження заходів, спрямованих на прискорену легалізацію тіньової економіки, а саме: задіяння механізму повернення тіньових коштів, у тому числі з-за кордону, до легального обігу на користь національного виробництва.

Розвиток малого підприємництва, яке приведе до підвищення конкурентоспроможності українських товарів, поліпшення структури виробництва і структури зайнятості.

Реструктуризація великих підприємств АПК, розвиток приватного сектора в сільському господарстві, що дасть змогу збільшити експорт продовольчих товарів.

Залучення прямих іноземних інвестицій в експортоспроможні галузі, що сприятиме переорієнтації зовнішньої торгівлі на нові товари та нові ринки.

Для забезпечення стабільного зростання на початку наступного тисячоліття принципово важливим є радикальне реформування податкової системи, скорочення вже протягом 2003 та 2004 років щонайменше на 15 - 20% (сукупного) податкового навантаження на товаровиробників та поліпшення якості бюджетних витрат. Ключовим для цього є прийняття Податкового кодексу.

Економічне зростання неможливе без суттєвого оновлення основних фондів та їхньої структури. Без цього три чверті з них у 2010 р. можуть досягти критичного віку (понад 20 років) та не відповідатимуть вимогам технологій XXI століття, обмежуватимуть можливості здійснення політики технологічних проривів.

Принципово важливим є відповідно до комплексної державної програми енергозбереження на період до 2010 р. радикальне зменшення енергомісткості виробництва та підвищення конкурентоспроможності української продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках. Цьому повинно сприяти ліквідація на першому етапі реструктуризації фінансових боргів підприємств і забезпечення дії ринкових механізмів, вилучення неконкурентоспроможних виробництв. Нагадаємо, що на виробництво одного долара ВВП країна витрачає 3,25 умовного палива проти 0,6 в Західній Європі. Крім усього іншого, це повинно забезпечити зростання експорту українських товарів і послуг з темпами 7 - 8 % щорічно. Досить високі темпи зростання імпорту (хоча й нижчі від експорту) зумовлені потребою залучення значних обсягів інвестиційних та інноваційних ресурсів. Водночас завданням є послідовне скорочення від'ємного сальдо торговельного балансу та досягнення, починаючи з 2007 p., його рівня не менше, ніж 2-3 % від зовнішнього торговельного обороту.

Надто важливою є послідовна легалізація тіньової економіки і зменшення її обсягів щонайменше на 25 % до 2005 р. та на 70 - 80% до 2010 р.

Потрібно визначити, передусім, пріоритети науково-технологічного та інноваційного розвитку:

- створення та впровадження нових енерго- та ресурсозбережних технологій, розвиток екологічно чистої енергетики;

- розроблення нових технологій, у тім числі біотехнології для сільського господарства та переробних галузей, легкої та харчової промисловості;

- технологічне і технічне оновлення базових та переробних галузей;

- високотехнологічні конкурентоспроможні виробництва в літакобудуванні, ракетно-космічному комплексі, судно- та автомобілебудуванні, а також сучасних озброєнь;

- створення та використання перспективних інформаційних технологій та систем зв'язку;

- розвиток інформаційних комунікацій та потрібного обладнання;

- виробництво вітчизняних інформаційних технологій (не менше 20 % від потреб внутрішнього ринку);

- створення та впровадження нових матеріалів та речовин з високими конкурентоспроможними властивостями, в тому числі імпортозамінних.

Програма має системний характер, охоплює весь комплекс економічних та соціальних сфер, всі сторони державного впливу на них.

Висновок

Домінантою економічних перетворень в Україні є макроекономічна стабілізація, основними складовими першочергових завдань якої для перехідних економік є розв'язання проблем обмеження існуючого надмірного попиту, зниження рівня дефіциту зведеного державного бюджету та від'ємного сальдо зовнішньоторговельного балансу, а також зростання зовнішньої заборгованості.

Названі складові політики стабілізації економіки розглядаються як такі, що в подальшому можуть дати можливість переходу до реалізації політики макроекономічного контролю ситуації та забезпечення стратегії економічного зростання, -- в першу чергу, за рахунок фіскальної та грошово-кредитної політики, а також включення на цей момент інших складових реформи, особливо в частині необхідних інституційних змін. Що особливо важливо? Найкращою або бажаною була б ситуація, при якій вдалося б об'єднати економічні і соціальні інтереси громадян таким чином, щоб ринкова економіка набула характерну ознаку сучасності, тобто була соціальна орієнтованою.

Як висновок можна визначити декілька складових економічної політики стабілізації, які були б спрямовані: на активізацію процесів реструктуризації, що дозволить прискорити диверсифікацію діяльності більшості підприємств; надзвичайно швидке визначення пріоритетів національного рівня, які зберігатимуться і розвиватимуться при підтримці держави. Якщо ми серйозно не опрацюємо економічну базу цих стратегічний питань, то малий бізнес не зможе оперативно спрацювати у структурних перетвореннях, які очікуються в економіці. Крім того, дослідженнями, проведеними ще за радянських часів, нами встановлено, що багато в чому нагромаджений капітал втратив свою цінність і ринкову вартість. Отже, існує загроза створення досить серйозних передумов процесу дестабілізації економіки при нагромадженні великої кількості безробітних. Це тривалий час залишатиметься досить серйозним дестабілізуючим фактором.

Усе сказане засвідчує: фаза стабілізації може затягнутися, а очікуване пожвавлення -- не відбутися. Це може порушити, передусім, досягнуту стабільність цін, що ускладнить умови виконання зобов'язань державою. Тобто у реалізації подібного виду стабілізаційної політики, коли затримується настання пожвавлення в економіці, така політика приводить до того, що економіка--ніби знаходження у болоті: витягнувши одну ногу, застряєш другою, і навпаки.

Список використаної літератури

1. Михасюк І., А. Мельник, М. Крупка, З. Залога. Державне регулювання економіки. - ЛНУ ім. Франка, Львів: “Українські технології”, 1999. - 640с.

2. Государственное регулирование рыночной экономики: Учебн. пособие. - 2-е изд. - М: Дело, 2002. - 280с.

3. Мельник А.Ф. Державне регулювання економіки. - К.: "Наукова думка", 1994.

4. Стельмащук А.М. Державне регулювання економіки. Навчальний посібник. - Тернопіль: Астон, 2001. -362с.

5. Стеченко Д.М. Державне регулювання економіки: Навч. посібник. - К.: МАУП, 2000. - 176с.