БОЛЬШАЯ НАУЧНАЯ БИБЛИОТЕКА

Добро пожаловать на сайт Большой Научной Библиотеки!

Меню
Главная
Банковское дело
Биржевое дело
Ветеринария
Военная кафедра
Геология
Государственно-правовые
Деньги и кредит
Естествознание
Исторические личности
Маркетинг реклама и торговля
Международные отношения
Международные экономические
Муниципальное право
Нотариат
Педагогика
Политология
Предпринимательство
Психология
Радиоэлектроника
Реклама
Риторика
Социология
Статистика
Страхование
Строительство
Схемотехника
Таможенная система
Физика
Философия
Финансы
Химия
Хозяйственное право
Цифровые устройства
Экологическое право
Экономико-математическое моделирование
Экономическая география
Экономическая теория
Сельское хозяйство
Социальная работа
Сочинения по литературе и русскому языку
Товароведение
Транспорт
Химия
Экология и охрана природы
Экономика и экономическая теория

Статистична оцінка якості робочої сили

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни „Статистика”

на тему: «Статистична оцінка якості робочої сили»

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. СУТНІСТЬ ЯКОСТІ РОБОЧОЇ СИЛИ ТА ПЕРВИННІ СТАТИСТИЧНІ СПОСТЕРЕЖЕННЯ ПОКАЗНИКІВ

1.1. Показники якості робочої сили (інтелектуальний рівень, освіта, кваліфікація, набутий досвід, загальний рівень культури, ментальність, ставлення до праці)

1.2. Статистичне спостереження джерел показників якості робочої сили в Україні

1.3. Методика статистичної обробки інформації по показникам якості робочої сили

РОЗДІЛ ІІ. СТАТИСТИЧНИЙ АНАЛІЗ РІВНЯ ТА РУХУ ПОКАЗНИКІВ ЯКОСТІ РОБОЧОЇ СИЛИ В УКРАЇНІ

2.1. Аналіз ряду розподілу показників якості робочої сили

2.2. Аналіз ряду динаміки показників рівня якості робочої сили

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Процеси, що відбуваються у світовій спільноті на початку XXI cт. зумовили необхідність вибору Україною наступних альтернатив: йти шляхом інтенсивного розвитку, що потребує створення соціально орієнтованого управління, або залишатися у межах екстенсивного зростання. Досвід економічно розвинених країн демонструє необхідність обрання першого шляху, що спричиняє виникнення процесів, які нівелюють існуючу систему господарювання та сприяють інноваційному розвитку держави. Перетворення відбуваються з метою формування суспільства, в якому акцентується особистість, її добробут та процвітання. Це потребує формування нових відносин у сфері праці, через що основної уваги вимагає проблема розвитку продуктивних сил суспільства, що неможливо без піднесення на новий рівень якості робочої сили.

Побудова соціальноорієнтованої ринкової економіки в Україні та підвищення її конкурентоспроможності потребують адекватної якості робочої сили. Проте наявний на сьогодні механізм її регулювання є неефективним, що гальмує підвищення конкурентоспроможності у сфері праці. Виникла нагальна необхідність у формуванні дієвого механізму регулювання якості робочої сили, який би враховував тенденції розвитку ринку праці і забезпечував зростання конкурентоспроможності робочої сили країни.

Теоретичні та прикладні питання регулювання якості робочої сили привертали увагу дослідників у різні часи. Окремі аспекти цієї проблеми були і є в полі зору зарубіжних вчених: Б. Генкіна, Ю. Дмитрієва, Л. Євдокимової, І. Кириченко, Г. Мелік'яна, Н. Шаталової та ін. В Україні питання регулювання якості робочої сили досліджують: Д. Богиня, Н. Гавкалова, О. Грішнова, В. Гриньова, О. Гулевич, Б. Данилишин, М. Долішній, А. Колот, І. Кравченко, Е. Лібанова, О. Морозова, Г. Норд, В. Онікієнко, І. Петрова, В. Савченко та ін.

Актуальність теми курсової роботи полягає в тому, що, незважаючи на велику кількість наукових досліджень, досі відсутній загальноприйнятий підхід до визначення сутності якості робочої сили, недостатньо дослідженими є питання регулювання її якості з урахуванням тенденцій розвитку ринку праці, а також визначення потреби в робочій силі певної якості і джерел її забезпечення.

Предметом курсової роботи є питання балансування попиту і пропозиції робочої сили певної якості на ринку праці в Україні.

Об'єктом курсової роботи є структура та динаміка показників якості робочої сили на загальнодержавному рівні в Україні.

Метою курсової роботи є виявлення сучасних статистичних тенденцій динаміки показників якості робочої сили та балансування попиту і пропозиції робочої сили певної якості на ринку праці в Україні.

Курсова робота складається з двох розділів:

- теоретичного аналізу сутності показників якості робочої сили та методологій статистичної обробки цих показників;

- практичного аналізу структури та динаміки показників якості робочої сили на загальнодержавному ринку праці України.

Інформаційними джерелами статистичного дослідження були матеріали офіційного Інтернет-сайту Державного комітету статистики України за 2003 - 2009 роки.

РОЗДІЛ І. СУТНІСТЬ ЯКОСТІ РОБОЧОЇ СИЛИ ТА ПЕРВИННІ СТАТИСТИЧНІ СПОСТЕРЕЖЕННЯ ПОКАЗНИКІВ

1.1 Показники якості робочої сили (інтелектуальний рівень, освіта, кваліфікація, набутий досвід, загальний рівень культури, ментальність, ставлення до праці)

Визнаним у всьому світі інтегральним показником стану соціально-економічного розвитку країни, що відображає досконалість соціально-трудових відносин, виступає індекс людського розвитку, запропонований Програмою розвитку ООН (ПРООН) [33].

Рис.1.1. Основні показники для розрахунку індексу людського розвитку

В основі концепції людського розвитку лежить принцип, згідно з яким економіка існує для розвитку людей, а не люди - для розвитку економіки. Дана концепція розглядає розвиток людини як мету і критерій суспільного прогресу.

Ні за яких темпів економічного зростання суспільний прогрес не можливий, якщо не реалізовані важливі для людини можливості, зокрема:

Прожити довге й здорове життя;

Набути, розширювати й оновлювати знання;

Мати доступ до засобів існування, що забезпечують гідний рівень життя.

Людина як головний фактор виробництва є носієм виробничих і суспільних відносин. Продуктивні сили і виробничі відносини постійно змінюються, розвиваються. Відповідно змінюються -- незмірно зростають -- місце і роль людини в процесі виробництва, особливо в умовах сучасного науково-технічного прогресу. З одного боку, відбувається звільнення людини від виконання певних функцій безпосередньо у самому виробництві за рахунок його механізації та автоматизації, а з другого -- підвищується значення її професійної підготовки, здатності забезпечити функціонування складного технічного устаткування.

Людина як біосоціальна істота є часткою і природи, і суспільства. Вона включена у зв'язок з іншими людьми у процесі спільної трудової діяльності. Розуміння діалектичної єдності біологічного і соціального в людині має принципове значення. Якщо недооцінюється той чи інший аспект, неминучі викривлення у розвитку суспільства.

Робоча сила -- це сукупність фізичних і духовних здібностей, які має організм людини, її жива особистість і які вона застосовує кожного разу, коли виробляє будь-які споживні вартості. Це означає, що здатність до праці є важливою, але не єдиною якістю людини.

Категорія "особистий фактор виробництва" характеризує людину як головний і вирішальний елемент продуктивних сил. Проте людина є і суб'єктом виробничих відносин, і носієм системи інтересів. Тому категорія "людський фактор" значно ширша за "особистий". Вона характеризує діяльність людей, активне функціонування їх у системі не лише виробничих, а й усіх суспільних відносин. Людський фактор -- це органічна єдність свідомості й діяльності людини як рушійної сили та найвищої мети суспільного прогресу.

Продуктивні сили -- це єдність матеріально-речового та особистого факторів виробництва. Головну роль тут відіграє особистий фактор -- людина, яка створює засоби виробництва, приводить їх у дію. Людина -- головна продуктивна сила суспільства. Разом з тим засоби виробництва і насамперед знаряддя -- це найреволюційніший елемент продуктивних сил. Вони швидко змінюються, вдосконалюються, що пов'язано з розвитком людини, підвищенням її освітнього, кваліфікаційного рівня, поліпшенням організації праці та управління.

Відбувається паралельний розвиток засобів виробництва і людини. Ручні знаряддя праці вимагали працівника певного типу (без особливої підготовки). Застосування промислових машин висунуло нові вимоги до робочої сили (освіченість, професійна майстерність). Сучасна науково-технічна революція піднесла ці вимоги на ще вищий рівень.

Нині відбувається глибокий якісний переворот у розвитку продуктивних сил. Йде процес докорінної зміни становища людини у виробництві, вивільнення її праці з-під гніту машин, створення "не-фабричних" виробництв, технологічних ліній, які самоорганізуються і працюють без відходів, зменшують шкідливість виробництва.

Відповідно до змін у техніці та технології виробництва повинна вдосконалюватися система підготовки кадрів, розгортатися їх підготовка за новими науково-технічними напрямами, крім того, відбуватися якісні зміни у галузі народної освіти (професійно-технічної, середньої, вищої) та культури.

„Якість робочої сили” - це узагальнена характеристика рівня розвитку робочої сили (ступеня підготовленості й трудової активності працівників), що дозволяє забезпечити адекватну якість індивідуальної й колективної праці на основі ефективного використання нових і новітніх технологій, раціональних форм організації виробництва й виробничих процесів [28].

Взаємозалежними базовими компонентами якості робочої сили населення країни є:

- обсяг загальноосвітньої підготовки працівників;

- рівень загальної культури;

- рівень професіоналізму й кваліфікації (спеціальних знань і вмінь, компетентності);

- наявний досвід і навички роботи;

- моральна надійність.

Одне з найбільш науково систематизованих визначень якості робочої сили в науково-дослідницькій літературі [17] - це визначення її як сукупності властивостей людини, які виявляються в процесі праці та включають у себе кваліфікацію й особистісні характеристики працівника:

- його фізіологічні й соціально-психологічні особливості (стан здоров'я, розумові здатності);

- адаптованість, у тому числі гнучкість, мобільність, мотивуємість, іноваційність, профоріентованість і профпригодність.

Всі складові цього визначення включають комплекс вимог до сучасного працівника з боку работодавця, суспільства та споживачів результатів праці трудящого.

Економічна категорія «якість робочої сили» для сучасних умов відображає зростання впливу якісного рівня робочої сили на продуктивність, ефективність і якість праці; і являє собою той рівень професійно - кваліфікаційних знань, практичних навичок і накопиченого виробничого досвіду, які дозволяють робітникові виконувати конкретні види трудової діяльності з необхідною якістю й продуктивністю.

Рис.1.2. Складові показники інтегрованого терміну „якість робочої сили” в сучасних умовах [17]

Характеристика якості робочої сили й показники, які його визначають, виступають визначальними в розвитку організації. Незалежно від місця роботи й займаної посади умови, що змінилися (економічні, соціальні, географічні) вимагають нових якостей робочої сили. Сукупність нових складових якості робочої сили в сучасних умовах господарювання представлена на рис.1.2.

Категорія «якість робочої сили» широко використовується сучасною світовою економічною наукою. При цьому варто враховувати, що робоча сила - це не просто сукупність навичок, знань, здатностей, якими володіє людина. По-перше, це запас навичок, знань, здатностей. По-друге, це такий запас навичок, знань, здатностей, що доцільно використовується людиною в тій або іншій сфері суспільного відтворення й сприяє росту продуктивності праці й виробництва. По-третє, це таке використання даного запасу у вигляді високопродуктивної діяльності, що приводить до росту заробітку працівника. І по-четверте, збільшення доходів стимулює, зацікавлює людину шляхом вкладень, які можуть стосуватися здоров'я, освіти, нагромадження нового запасу навичок, знань і мотивацій, щоб надалі його знову ефективно застосовувати. Відповідно, якість робочої сили - це сукупність властивостей людини, що проявляються в процесі праці й включають у себе кваліфікаційний комплекс і трудову активність працівника.

У більше узагальненому виді якість робочої сили - це сформований у результаті інвестицій і накопичений людиною певний запас здоров'я, знань, навичок, здатностей, мотивацій, які активно використовуються в тій або іншій сфері виробництва, сприяють росту продуктивності і якості його праці й тим самим впливають на ріст заробітку даної людини.

При характеристиці поняття «якість» необхідно враховувати наступні особливості:

- у сучасних умовах якість робочої сили є головним чинником економічного росту;

- формування робочої сили високої якості вимагає від самої людини й усього суспільства значних витрат;

- робоча сила у вигляді навичок і здатностей є певним запасом, тобто може накопичуватися;

- інвестиції у кваліфікаційний комплекс робочої сили й здоров'я працівника забезпечують, як правило, його власникові одержання в майбутньому більше високого доходу;

- якісні характеристики робочої сили не тільки піддані фізичному й моральному зношуванню, але й здатні накопичуватися й примножуватися;

- характер і види вкладень у людину обумовлені історичними, національними, культурними особливостями й традиціями. Але лише ті вкладення в людину можуть бути визнані інвестиціями в робочу силу, які суспільно доцільні й економічно необхідні.

Для вдосконалювання механізму підвищення якості робочої сили важливо враховувати закордонний досвід. Так, аналіз тенденцій професійної підготовки кадрів у різних американських компаніях дозволяє виділити принципи, якими вони звичайно керуються:

1) навчання повинне бути орієнтоване на використання одержуваних знань і навичок у процесі роботи, тобто на придбання професії або кваліфікації;

2) придбання тої або іншої кваліфікації повинне сприяти реалізації стратегічних цілей компанії;

3) підготовка кадрів розглядається в аспекті подвійних інвестицій - у людину й у виробництво.

Із всіх соціальних наслідків НТР найбільш істотний вплив на якість робочої сили роблять зміни в змісті й характері праці, а також зрушення в професійно-кваліфікаційній структурі кадрів.

Зміна змісту й характеру праці виражається в наступних процесах:

1) міняються функції праці. Прості, вузькі, одноманітні функції спеціалізованої праці при обслуговуванні верстатів, конвейєрних ліній замінюються комплексом нових, більше складних функцій по керуванню, контролю, налагодженню, переоснащенню, ремонту, програмуванню автоматизованих систем і роботизованого виробництва. Росте значення універсалізації праці, його комбінування;

2) проявляється тенденція унікалізації праці. Збільшується число найменувань професій, що не мають аналогів, які вимагають від працівників високої кваліфікації, сприяють процесу поглиблення їхньої спеціалізації.

3) відбуваються зміни в структурі кваліфікаційного комплексу: якщо раніше його провідним компонентом були навички й уміння, що залежать від досвіду роботи, то тепер основного значення набувають знання. У сучасних умовах, коли суспільне виробництво стає більше динамічним, постійно міняються завдання виробничих одиниць і методи їхньої реалізації, у діяльності працівників все більшого значення набувають знання сучасних методів рішення виникаючих проблем, володіння результатами новітніх теоретичних досліджень і вміння реалізувати їх на практиці. У цьому зв'язку досвід як компонент кваліфікації може служити причиною існування стереотипів у трудовій діяльності працівників, спроб старими методами вирішувати нові проблеми. Тому об'єктивно зростає частка працівників, що відрізняються широтою й різноманіттям знань. Росте значимість творчих здатностей працівників. З одного боку, людина з розвиненими творчими здатностями більш успішно справляється із завданнями професійного навчання, досягає значимих успіхів, з іншого боку - розвинені творчі здатності необхідні в процесі трудової діяльності і її раціоналізації. Підвищується рівень компетенції працівників, змінюється їхній соціально-професійний статус у зв'язку зі змінами в чисельності й ролі різних функціональних груп у виробничому процесі;

4) міняється рівень і структура напруженості праці. Якщо раніше напруженість праці включала насамперед фізичне навантаження, то тепер - в основному нервово-психічну. Тому інтенсивна праця в сучасному розумінні припускає високий рівень розвитку психічних, вольових якостей людини, відпрацьованої загальної координації рухів.

На першу лінію виходять вимоги до компетентності та відповідальності працівника.

Компетентність - це рівень загальної й професійної підготовки, що дозволяє адекватно реагувати на вимоги конкретного робочого місця або виконуваної роботи, які постійно змінюються. Компетентність людини залежить від її відношення до своєї роботи, досвіду, старанню й умінню поповнювати свої знання.

Відповідальність визначається сумлінністю, надійністю, ретельністю, які необхідні для виконання різних виробничих завдань без шкоди для людей і матеріального збитку, а також світоглядом, достатньому для того, щоб не допустити виникнення перешкод і порушень у виробничому процесі й структурній організації.

Розрізняють три форми відповідальності:

- відповідальність за власну роботу;

- відповідальність за роботу інших;

- відповідальність за безпеку інших.

Перша форма відповідальності складається в належному використанні матеріальних ресурсів і часу, а якщо буде потреба - також установлених методів роботи, способів виробництва й виробничих процесів, а крім того, у встановленні й дотриманні необхідних з погляду виконання завдань зв'язків і контактів з людьми й інстанціями усередині й (або) за межами підприємства.

Відповідальність за роботу інших складається в необхідному впливі на підлеглих працівників з метою досягнення оптимального результату роботи й безперебійного ходу роботи. Вона містить у собі завдання доцільно використовувати, заохочувати й оцінювати підлеглих працівників, керувати ними, спостерігати за ними.

Відповідальність працівника за безпеку інших полягає в тому, щоб розпізнавати й попереджати небезпеку для людей, які перебувають у довіреній йому зоні відповідальності, а також у тім, щоб повідомляти про виникнення небезпеки людей, яким вона загрожує.

Соціально-економічні наслідки НТР пред'являють нові - підвищені - вимоги до якості робочої сили.

Високотехнологічне виробництво вимагає такої підготовки працівника, що наближається до рівня, забезпечуваного вищою освітою. Як вказувалося вище, відбувається переоцінка значимості накопиченого раніше досвіду (уміння й навичок) у зв'язку зі зрушеннями, що відбуваються в структурі професійно-кваліфікаційного комплексу. Його значення в умовах НТР знижується. А відповідно змінюється й значення віку працівника. Якщо раніше, коли накопичений досвід був провідним чинником ефективності праці, високо цінувалися насамперед працівники «найбільш продуктивних віків» (35-45 років), то в умовах високотехнологічного виробництва, коли на перший план висуваються вимоги постійного відновлення й поповнення знань, пріоритет одержують працівники тих віків, які мають максимальні гностичні здатності (20-40 років) і гарний стан здоров'я. Із прискоренням ритму життя й ускладненням виробництва збільшуються навантаження на організм, підвищується значення таких якостей, як швидкість реакції, швидкість ухвалення рішення, зібраність, зосередженість, уважність, які значною мірою визначаються станом здоров'я. Тому не дивно, що ті підприємства (фірми), які широко впроваджують нові технології, одночасно затрачають значні кошти на заходи щодо зміцнення здоров'я своїх працівників, затвердженню здорового способу життя.

У свою чергу ускладнення технологічних процесів і устаткування істотно підвищує значення такої якості працівника, як його відповідальність за доручену справу й за безпеку інших людей, оскільки багаторазово зростає величина ймовірного збитку через несумлінне виконання працівником своїх обов'язків.

1.2 Статистичне спостереження джерел показників якості робочої сили в Україні

Першим етапом будь-якого дослідження є збирання інформації (сукупності статистичних даних, що відображають соціально-економічні процеси і використовуються в управлінні економікою та суспільним життям), яке називають статистичним спостереженням.

Статистичне спостереження -- це планомірне, науково організоване збирання даних про масові соціально-економічні явища та процеси через реєстрацію за попередньо розробленою програмою спостереження їх істотних ознак.

За джерелом інформації статистичні спостереження поділяють на такі види [2]:

первинні -- реєструють дані, що надходять безпосередньо від об'єкта, який їх продукує;

вторинні -- збирають раніше зареєстровані та оброблені дані.

Суть статистичного спостереження полягає в тому, щоб здобути вірогідні статистичні дані, які об'єктивно характеризують явища і процеси суспільного життя.

Статистичні дані -- це масові системні кількісні характеристики соціально-економічних явищ і процесів. Вони мають бути:

вірогідними (відповідати реальному стану);

повними за обсягом і суттю;

своєчасними;

порівнянними в часі та у просторі;

доступними.

У результаті статистичного спостереження дістають матеріал, який характеризує окремі елементи сукупності. Постає потреба у спеціальному обробленні статистичних даних -- зведенні матеріалів спостереження.

Статистичне зведення -- це упорядкування, систематизація і наукове оброблення статистичних даних. Воно охоплює такі основні етапи:

групування матеріалу;

розроблення системи показників для характеристики типових груп і підгруп;

підбиття групових і загальних підсумків, оформлення результатів у вигляді таблиць.

Статистичне групування -- утворення однорідних груп одиниць сукупності за певною істотною ознакою, а також тих, що мають однакові або близькі значення групувальної ознаки, яку взято за основу утворення груп у процесі групування. За допомогою статистичного групування розв'язують три основні завдання:

поділ неоднорідної сукупності на якісно однорідні групи або, інакше кажучи, виокремлення соціально-економічних типів -- типологічні групування;

вивчення складу однорідної сукупності за різними ознаками -- структурні групування;

виявлення та вивчення взаємозв'язку явищ та їхніх ознак -- аналітичні групування.

Групування за однією ознакою називають простими. Якщо ж для виокремлення груп беруть по дві та більше ознак, то такі групування називають комбінованими. Окремо серед групувань у статистиці розглядають класифікації.

У результаті групування отримують ряди розподілу.

Ряд розподілу -- це сукупність значень групової ознаки (варіантів) та відповідних частот (часток).

Варіанти -- це окремі значення групувальної ознаки, а частоти -- числа, які показують, скільки разів окремі значення (варіанти) повторюються в ряді розподілу. Замість частот може бути частка, виражена коефіцієнтом або процентом. Нагромаджену частоту (частку) називають кумулятивною.

Залежно від статистичної природи групувальної ознаки розрізняють атрибутивні та варіаційні ряди розподілу.

В атрибутивних рядах одиниці сукупності розподіляються за атрибутивними (якісними) ознаками, у варіаційних рядах -- за кількісними. Варіаційні ряди можуть бути дискретними або інтервальними. Характер варіаційного ряду визначається характером варіації. Варіація може бути дискретною (перервною) або неперервною.

З метою адаптації основних ідей вимірювання людського розвитку до конкретних умов України науковцями Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України та фахівцями Державного Комітету статистики України розроблено методику побудови регіональних індексів людського розвитку, яка у багатьох показниках визначає також і показники «якості робочої сили”.

Методика базується на розрахунку 94 первинних показників людського розвитку, які інтегруються у 9 блоків [17]:

1) демографічний розвиток;

2) розвиток ринку праці;

3) матеріальне становище населення;

4) умови проживання;

5) рівень освіти;

6) стан здоров'я;

7) соціальне середовище;

8) екологічна ситуація;

9) фінансування людського розвитку.

Наприклад, демографічний розвиток характеризують наступні показники:

сальдо міграції;

сумарний коефіцієнт народжуваності;

коефіцієнт перинатальної смертності;

коефіцієнт смертності немовлят;

коефіцієнт інтенсивності міграції;

середня очікувана тривалість життя:

при народженні;

при досягненні 15 років;

при досягненні 45 років;

при досягненні 65 років.

Для характеристики рівня освіти населення використовуються наступні показники:

рівень охоплення дітей 3-6 років дошкільними дитячими закладами;

рівень охоплення дітей 6-9 років початковою шкільною освітою;

рівень охоплення дітей 10-14 років базовою середньою освітою;

рівень охоплення дітей 15-19 років повною середньою освітою;

чисельність студентів у вузах І-ІІ рівнів акредитації;

чисельність студентів у вузах ІІІ-ІV рівнів акредитації;

середня тривалість навчання;

питома вага осіб з вищою освітою серед населення старше 25 років.

Можливість займатися продуктивною працею, забезпечення зайнятості є основною сполучною ланкою між досягненням економічного зростання і створенням можливостей для розвитку. Серед причин ключового значення проблем зайнятості з погляду концепції людського розвитку слід виділити наступні:

1) трудова діяльність людини дає їй змогу самостійно забезпечити необхідні для гідного існування доходи, які можуть бути спрямовані на індивідуальний людський розвиток;

2) трудова діяльність дає можливість кожному реалізувати накопичений людський капітал і створює стимули для одержання освіти;

3) ефективно функціонуючий ринок праці, надаючи більшості працездатних роботу і дохід, дозволяє державі зосередитись на підтримці та захисті окремих соціально вразливих і непрацездатних категорій громадян і, таким чином, забезпечити більшу рівність можливостей для людського розвитку всіх громадян;

4) високий рівень зайнятості в умовах ефективного виробництва забезпечує зростання податкових надходжень до державного бюджету і сукупних доходів суспільства, створюючи можливості для виробництва більшої кількості суспільних благ, що сприяють людському розвитку;

5) трудова діяльність багато в чому визначає процес соціалізації особистості, формує ціннісні настанови, перешкоджає поширенню криміногенної поведінки.

Без трудової діяльності для суспільства не може бути людського розвитку, тому що зникають матеріальна основа цього розвитку і стимули, що забезпечують у майбутньому затребуваність результатів цього розвитку.

Таким чином, для статистичної оцінки показників „якості робочої сили” в якості матеріалів статистичного спостереження зібрана інформація Державного комітета статистики України по блокам:

Блок А [35]:

А.1. Таблиця демографічних характеристик населення України за чисельністю та віковим розподілом у 1990 - 2009 роках

А.2. Природній та міграційний рух населення України у 1990 - 2008 роках

А.3. Основні причини смертності населення України у 1990 - 2008 роках за видами захворювань та смертності при нещасних випадках і самогубствах

А.4. Середня тривалість життя населення України у 1990 - 2008 роках

Блок Б [35]:

Б.1. Склад економічно активного населення в Україні у 2000 - 2008 рр.

Б.2. Склад економічно неактивного населення в Україні та частка учнів та студентів в ній у 2000 - 2008 рр.

Б.3. Склад працездатного населення в Україні у 2005 - 2009 рр.

Блок В [35]:

В.1. Кількість загальноосвітніх навчальних закладів в Україні та чисельність учнів у 1991 - 2009 роках

В.2. Кількість професійно-технічних навчальних закладів в Україні та чисельність випускників у 1990 - 2008 рр.

В.3. Кількість вищих навчальних закладів в Україні та чисельність студентів у 1990 - 2009 рр.

В.4. Кількість вищих навчальних закладів в Україні та випуск спеціалістів у 1990 - 2009 роках

Блок Г [23], [24], [25], [26], [27]:

Г.1. Динаміка основних показників ринку праці України у 2005 - 1 півріччі 2009 рр.

Г.2. Попит на робочу силу за видами економічної діяльності у 2005 - 1 півріччі 2009 рр.

Г.3. Попит та пропозиція робочої сили за професійними групами у 2005 - 1 півріччі 2009 рр.

На рис.А.1 - А.4 Додатку Д наведені графіки вікового розподілу чоловіків та жінок в Україні в допрацездатному, працездатному на післяпрацездатному вікових діапазонах у 1991, 2000, 2007 та 2009 роках. Як показує порівняльний аналіз графіків рис.А.4 при зменшенню загальної чисельності населення України за кожні 9 років самостійної держави з рівня 51 944,4 тис.осіб (1991) до рівня 49 429,8 тис.осіб (2000) та до рівня 46 143 тис.осіб у 2009 році, в основних демографічних групах з точки зору працездатності виникли наступні зміни:

1. Допрацездатна вікова група (0-14) років трудового резерву наступних років становить:

- у 1991 році - 11 029,5 тис.осіб;

- у 2000 році - 8 781,0 тис.осіб;

- у 2009 році - 6 476,2 тис.осіб;

Таким чином, обсяг трудового резерву наступних років в Україні за 18 років зменшився в 1,70 раза.

2. Перша працездатна вікова група (15-24) років трудового ресурсів, яка проходить активне навчання, службу в армії та поступово вступає в контингент працюючих:

- у 1991 році - 7 002,9 тис.осіб;

- у 2000 році - 7 275,9 тис.осіб;

- у 2009 році - 6 829,9 тис.осіб;

Таким чином, обсяг трудового ресурсу, який проходить активне навчання та вступає в контингент працюючих, в Україні за 18 років зменшився в 1,02 раза, тобто тільки на 2%.

3. Друга працездатна вікова група (25-44) років трудового ресурсів, яка має найбільший рівень трудової активності та сучасний рівень сприйняття нових технологій, а також мінімальний рівень захворюваності (тимчасової та професійної):

- у 1991 році - 14 764,5 тис.осіб;

- у 2000 році - 14 092,2 тис.осіб;

- у 2009 році - 13 255,5 тис.осіб;

Таким чином, обсяг трудового ресурсу, який має найбільший рівень трудової активності та сучасний рівень сприйняття нових технологій, в Україні за 18 років зменшився в 1,114 раза, тобто на 11,4%.

3. Третя працездатна вікова група (45- 64) років трудового ресурсів, яка має найбільший рівень трудового досвіду, але недостатній для сучасності рівень сприйняття нових технологій, а також значний рівень захворюваності (тимчасової та професійної):

- у 1991 році - 12 497,5 тис.осіб;

- у 2000 році - 12 008,4 тис.осіб;

- у 2009 році - 12 084,4 тис.осіб;

Таким чином, обсяг трудового ресурсу, який має найбільший рівень трудової активності та сучасний рівень сприйняття нових технологій, в Україні за 18 років зменшився в 1,034 раза, тобто тільки на 3,4%.

В той же час, спільний аналіз графіків рис.1.3 - 1.5 показує, що в третій віковій групі з 1991 по 2009 рік різко зросла перевага чисельності жінок над чисельністю чоловіків, тобто в цій працездатній віковій групі (Додаток А) різко зменшилась тривалість життя чоловіків.

3. Післяпрацездатна вікова група (більше 65 років) трудового ресурсів, яка має найбільший рівень попереднього трудового досвіду, недостатній для сучасного сприйняття нових технологій, а також критичний рівень вікової захворюваності і смертності:

- у 1991 році - 6 329,1 тис.осіб;

- у 2000 році - 6 818,9 тис.осіб;

- у 2009 році - 7 317,4 тис.осіб;

Таким чином, обсяг після працездатної вікової групи, яка не має сучасного рівня сприйняття нових технологій, в Україні за 18 років зросла в 1,156 раза, тобто на 15,6%.

Таким чином, загальне зменшення чисельності населення України у 2009 році відносно 1991 року на -5 660,1 тис.осіб, практично зосереджено в зменшенні чисельності допрацездатної вікової групи (0-14 років) на - 4 553,3 тис.осіб, тобто виникненню демографічного ефекту відсутності достатнього резерву на відновлення чисельності працездатних вікових груп населення (15 -64 років) у наступні роки.

Отримані результати первинного демографічного статистичного дослідження є багато в чому ключовими для проведення наступного аналізу показників трудової активності населення в цих вікових групах та показників „якості трудової сили”.

1.3 Методика статистичної обробки інформації по показникам якості робочої сили

Статистика праці -- це суспільна наука, котра вивчає кількісну сторону масових явищ та процесів, які відбуваються під час праці, з метою виявлення якісних особливостей, взаємозв'язків та закономірностей [3].

Статистика праці вивчає чисельність, склад, розподіл і відтворення трудових ресурсів, ступінь їх використання у процесі суспільного виробництва, виявляє резерви робочої сили, що не використовується в суспільному виробництві; визначає ступінь залучення трудових ресурсів у суспільне виробництво і вивчає чисельність та склад зайнятих в економіці, ступінь використання робочої сили та робочого часу в процесі виробництва.

Продуктивність праці також є предметом постійного вивчення статистики праці. Статистика праці вивчає рівень та динаміку продуктивності праці, чинники, що спричиняють зміни продуктивності праці, вплив зростання продуктивності праці на зміну обсягу виробленої продукції, на показники собівартості продукції.

Велику увагу приділяє статистика праці вивченню оплати праці. При цьому розглядаються фонди оплати праці, рівень і динаміка цих показників, шляхи їх якнайправильнішого використання.

Водночас з вивченням динаміки середньої заробітної плати досліджується динаміка продуктивності праці.

Усі перелічені показники розглядаються у зв'язку з показниками фінансової діяльності підприємств та галузей економіки.

Статистика праці вивчає рівень життя населення, який є найважливішою умовою розширеного відтворення трудових ресурсів.

Згідно методології Міжнародної організації праці у наш час існує 7 напрямків статистичних досліджень, які охоплюють всю систему показників статистики праці, що рекомендує Конвенція. Це, зокрема, такі напрямки [3]:

Індекси споживчих цін.

Зайнятість, оплата праці і відпрацьований час (обстеження підприємств).

Економічно активне населення, зайнятість, безробіття, оплата праці і відпрацьований час (обстеження домашніх господарств).

Зайнятість, безробіття, оплата праці й відпрацьований час (за офіційними даними).

Загальна кількість, економічно активне населення, зайнятість і безробіття (перепис населення).

Огляд доходів та видатків домашніх господарств.

Страйки та локаути.

Основним об'єктом статистики праці є трудові ресурси -- це частина населення, яка має фізичний розвиток, розумові здібності і знання, які необхідні для роботи в економіці. До трудових ресурсів належать:

1) населення в працездатному віці: чоловіки 16--59 років і жінки 16--54 років, за винятком непрацюючих інвалідів праці і війни І і II груп, та непрацюючих осіб працездатного віку, які отримують пенсію за старістю на пільгових умовах (чоловіки 50--59 років, жінки 16--54 років);

2) населення, старше й молодше від працездатного віку, яке зайняте в економіці.

Вирішальну роль у трудових ресурсах відіграє працездатне населення в працездатному віці. Працездатне населення -- це сукупність людей переважно робочого віку, здатних за своїми психофізіологічними даними до участі в трудовому процесі. У будь-якому суспільстві працездатне населення поділяють на дві групи: економічно активне та економічно неактивне. Співвідношення між цими групами залежить від соціальних, економічних, політичних і демографічних умов.

Економічно активне населення -- це частина населення, яка зайнята суспільно корисною діяльністю, що приносить їй прибуток. До економічно неактивного населення відносять тих, хто протягом певного тривалого періоду не належить до зайнятих та безробітних. Це, зокрема, такі категорії населення: учні та студенти; домогосподарки; отримувачі доходів (пенсіонери та ін.); інші (отримувачі державної або приватної допомоги, діти, які не відвідують школи, тощо).

Трудові ресурси, які фактично використовуються, -- це зайняте населення, тобто населення, яке має заняття, що приносить доход.

«Зайняті» -- це всі особи, старші визначеного віку (у віці 16 років і старше), які протягом певного кратного періоду -- або одного тижня, або одного дня -- належали до таких категорій:

а) наймані робітники;

б) наймані на особистому підприємстві («самозайнятість»);

в) тимчасово відсутні на роботі через хвороби, травми, відпустки та з інших причин.

Безробіття -- це економічна категорія, яка показує економічні відхилення з приводу вимушеної незайнятості працездатного населення.

До безробітних належать особи, старші визначеного віку (16 років і старші), які протягом звітного періоду:

а) не мали роботи (доходного заняття);

б) шукали роботу (звертались до служби зайнятості, до адміністрації підприємства; використовували особисті зв'язки і т. д.) або вживали заходи для організації особистої справи;

в) були готові до виконання роботи.

Серед показників, які розраховуються в практиці статистичної роботи, можна виділити три групи за явними ознаками:

1) за суттю досліджуваних явищ розрізняють показники об ' ємні, що характеризують розміри явищ, процесів, та якісні, що характеризують кількісні співвідношення,характерні властивості досліджуваних явищ;

2) за ступенем агрегування явищ можна виділити індивідуальні, що виражають ознаки окремих одиниць сукупності, і загальні(узагальнюючі), що виражають розміри ознаки окремих груп або всієї сукупності;

3) залежно від характеру досліджувальних явищ розрізняють статистичні показники інтервальні, які вражають розміри кількісної ознаки за певні періоди часу, і моменті, що виражають розміри кількісної ознаки на певний момент;

Абсолютні величини - це показники, які виражають розміри суспільно-економічних явищ і процесів в конкретних умовах часу і місця.

Відносними статистичними величинами називаються показники, які виражають кількісні співвідношення між явищами суспільно-економічного життя. Відносними величинами динаміки називаються показники, які виражають ступінь зміни явищ у часі.

Відносні величини структури характеризують склад досліджувальної сукупності. Зіставляючи структуру однієї і тої ж сукупності за різні періоди часу, можна простежити за структурними змінами.

Однією з кількісних характеристик статистичних закономірностей є середня величина, яка здатна відобразити характерний рівень ознаки, притаманої усім елементам сукупності. Варіація будь-якої ознаки формується під впливом двох груп причин - основних, визначальних, які тісно пов'язані з природою самого явища, і другорядних, випадкових для сукупності в цілому.

Характерний, типовий рівень ознаки формується під впливом першої групи причин. Відхилення індивідуальних значень ознаки від типового зумовлені дією другорядних причин, які урівноважуються і тому на рівень середньої істотно не впливають. Середня характеризує типовий рівень варіаційної ознаки. Вона відображує в собі те спільне, характерне, що об'єднує всю масу елементів, тобто статистичну сукупність. Проте слід пам'ятати, що середня відображає типовий рівень ознаки лише в тому випадку, коли статистична сукупність, за якою вона обчислюється, якісно однорідна. Це одна з основних умов наукового застосування середніх у статистиці. Крім того, типовий рівень ознаки, що вивчається, проявляє себе лише у випадку узагальнення масових фактів. В цьому проявляється дія закону великих чисел [2] .

За допомогою середніх величин масу елементів можна охарактеризувати одним числом, не зважаючи на те, що середня величина абстрактна і може не збігатися з жодним з індивідуальних значень ознаки. Вона відображає те загальне, типове для маси явищ, яке реально існує в конкретних умовах простору і часу. За допомогою середніх можна здійснити порівняльний аналіз кількох сукупностей, дати характеристику закономірностей розвитку соціально-економічних явищ і процесів. Не слід змішувати середні з відносними величинами інтенсивності. Середня завжди узагальнює кількісну варіацію ознаки, яка тією чи іншою мірою властива всім без винятку елементам сукупності.

Статистична середня - одна з найважливіших кількісно-якісних категорій, яку широко використовують у планово-аналітичній роботі підприємств і організацій. Поширення набуло обчислення таких показників, як середня врожайність, середня заробітна плата, середній рівень продуктивності праці та інше.

При вивченні закономірностей розподілу застосовують середню арифметичну, варіації - середня квадратичну, інтенсивності розвитку - середню геометричну. Вибір середньої має ґрунтуватися на всебічному теоретичному аналізі суті явищ та наявній інформації. Середня лише тоді може бути справжньою узагальнюючою характеристикою, коли при заміні нею всіх варіантів загальний обсяг варіаційної ознаки залишиться незмінним. Отже, залежно від того, що являє собою загальний обсяг варіаційної ознаки, в кожному конкретному випадку обирають вид середньої.

Варіація, тобто коливання, мінливість значень будь-якої ознаки є властивістю статистичної сукупності. Вона зумовлена дією безлічі взаємопов'язаних причин, серед яких є основні і другорядні. Основні причини формують центр розподілу, другорядні - його варіацію ознак, сукупна їх дія - форму розподілу.

Статистичні характеристики центру розподілу (середня, мода , медіана) відіграють важливу роль у вивченні статистичних сукупностей. В одних сукупностях індивідуальні значення ознаки значно відхиляються від центру розподілу, в інших - тісно групуються навколо нього, а відтак виникає потреба оцінити поряд з характеристиками центру розподілу міру і ступінь варіації. Чим менше варіація, тим однорідніша сукупність, отже, тим більш надійні і типові характеристики центру розподілу, насамперед середні величини.

Вивчення варіації має велике значення для оцінки сталості та диференціації соціально-економічних явищ, при використанні вибіркового та інших статистичних методів.

Середнє відбиває те загальне, що складається в кожному окремому, одиничному об'єкті завдяки цьому середня одержує велике значення для виявлення закономірностей властивим масовим суспільним явищам і непомітних в одиничних явищах. Середня відображає об'єктивну властивість явища. У дійсності часто існує тільки відхилені явища, і середня як явище може і не існувати, хоча поняття типовості явища і запозичається з дійсності.

Індивідуальні значення досліджуваної ознаки в окремих одиницях сукупності можуть бути тими чи іншими (наприклад, ціни в окремих продавців). Ці значення неможливо пояснити, не просліджуючи причинно-наслідувальні зв'язки. Тому середня величина індивідуальних значень того самого виду є продукт необхідності. Він є результатом сукупної дії всієї єдиної сукупності, що виявляється в масі повторюваних випадків, опосередковуваних загальними умовами процесу [9].

Розподіл індивідуального значення досліджуваної ознаки породжує випадковість його відхилення від середніх, але не випадкове середнє відхилення, що дорівнює нулю.

Середня, розрахована по сукупності в цілому називається загальною середньою, середні, обчислені для кожної групи -- груповими середніми. Загальна середня відбиває загальні риси досліджуваного явища, групова середня дає характеристику розміру явища, що складається в конкретних умовах даної групи.

Визначальній функції відповідає рівняння середніх, знаючи визначальну функцію і рівняння середніх

чи

(1.1)

одержуємо формулу [10]:

(1.2)

де Хi -- індивідуальне значення ознаки кожної одиниці сукупності;

n -- число одиниць сукупності.

Здатність середніх величин зберігати властивості статистичних сукупностей називають визначальною властивістю.

Для кращого розуміння і аналізу досліджувальних статистичних даних, їх потрібно систематизувати, побудувавши хронологічні ряди, які називаються рядами динаміки або часовими рядами.

Кожний ряд динаміки складається з двох елементів :

1) періодів або моментів часу, до яких відносяться рівні ряду(t);

2) статистичних показників, які характеризують інтенсивності рівнів ряду(Y).

А) Характеристики статистичних вибірок

Для вимірювання та оцінки варіації використовують абсолютні та відносні характеристики. До абсолютних відносяться: варіаційний розмах, середнє лінійне та середнє квадратичне відхилення, дисперсія; відносні характеристики представлені низкою коефіцієнтів варіації.

Варіаційний розмах характеризує діапазон варіації, це різниця між максимальним і мінімальним значеннями ознаки:

(1.3)

Узагальнюючою мірою варіації є середнє відхилення індивідуальних значень ознаки від центру розподілу.

Медіана вибірки - це значення , яке ділить розмах інтервалу вибірки на дві рівні частини.

Мода вибірки - це значення, яке найчастіше зустрічається в статистичному ряді вибірки.

Середня арифметична величина виборки розраховується як:

(1.4)

Середнє лінійне відхилення:

(1.5)

Середнє квадратичне відхилення:

(1.6)

Середній квадрат відхилень - дисперсія:

, (1.7)

де - середнє арифметичне інтервального ряду розподілу, f - частота.

Середнє лінійне та середнє квадратичне відхилення - іменовані числа (в одиницях вимірювання ознаки). Порівнюючи варіації різних ознак або однієї ознаки у різних сукупностях, використовують відносні характеристики варіації. Коефіцієнти варіації розраховуються як відношення абсолютних, іменованих характеристик до центру розподілу і часто виражаються процентами: Лінійний коефіцієнт варіації:

(1.8)

Квадратичний коефіцієнт варіації:

(1.9)

Б) Динамічні ряди та їх характеристики

Динамічний ряд - це розміщені у хронологічній послідовності значення певного статистичного показника. складовими динамічного ряду є ознака часу (момент або інтервал) та числові значення показника - рівні.

Розрізняють такі види рядів динаміки:

одновимірні -- характеризують зміну одного показника;

багатовимірні -- характеризують зміну двох і більше показників;

паралельні -- характеризують динаміку одного показника щодо різних об'єктів або різних показників щодо одного об'єкта;

взаємозв'язаних показників.

Зв'язок між показниками багатовимірного динамічного ряду може бути функціональним або кореляційним.

Залежно від статистичної природи показника (рівня) розрізняють динамічні ряди первинні та похідні, ряди абсолютних, середніх і відносних величин.

За ознакою часу ряди динаміки поділяють на такі:

моментні -- рівень фіксує стан явища на певний момент часу (t);

інтервальні -- рівень є агрегованим результатом процесу й залежить від тривалості часового інтервалу.

Визначають абсолютні та відносні характеристики динаміки: абсолютний приріст та абсолютне значення 1% приросту; темп зростання та темп приросту. Розрахунок їх ґрунтується на порівнянні рівнів динамічного ряду. Якщо база порівняння постійна, характеристики динаміки називаються базисними, якщо база порівняння змінна - ланцюговими.

Аналіз рядів динаміки -- найефективніший спосіб оцінювання тенденцій і закономірностей розвитку явищ. Основними елементами динамічного ряду є рівень (окремий показник ряду) і час, до якого належить відповідний рівень. Рівнями можуть бути абсолютні, середні та відносні величини. Розрахунок характеристик динаміки ґрунтується на порівнянні рівнів ряду. Під час порівняння певної множини послідовних рядів база порівняння може бути постійною чи змінною. За постійну базу беруть або початковий рівень ряду, або рівень, який вважається вихідним для розвитку явища, що вивчається.

Характеристики динаміки, обчислені відносно постійної бази, називають базисними. Якщо кожний рівень ряду уt порівнюється з попереднім yt-1, характеристики динаміки називають ланцюговими (рис. 1.3).

Рис. 1.3. Ланцюгові та базові характеристики динамічного ряду [10]

(Схема порівняння під час обчислення ланцюгових і базисних характеристик динаміки: у0 -- базисний рік; у1, 2, 3, 4,…, -- наступні за базисним роки). Абсолютний приріст (зменшення) - це різниця рівнів динамічного ряду:

базисні (1.10)

ланцюгові (1.11)

Сума ланцюгових абсолютних приростів дорівнює кінцевому базисному приросту

Темп зростання розраховується як відношення рівнів ряду, виражається коефіцієнтом або процентом:

базисні (1.12)

ланцюгові (1.13)

Добуток ланцюгових темпів зростання дорівнює кінцевому базисному.

Темп приросту показує, на скільки процентів рівень більше рівня, взятого за базу порівняння. Його можна визначити як відношення абсолютного приросту до бази порівняння або безпосередньо на основі темпу зростання.

(1.14) або

(1.15)

Абсолютне значення 1% приросту показує, чого вартий 1%; розраховується як співвідношення абсолютного приросту і темпу приросту:

(1.16)

Узагальнюючими характеристиками інтенсивності динаміки є середній абсолютний приріст та середній темп зростання.

Середній абсолютний приріст розраховується як середня арифметична проста з ланцюгових абсолютних приростів:

, (1.17)

де n- число ланцюгових абсолютних приростів.

Середній темп зростання розраховується за формулою середньої геометричної:

(1.18)

Середній темп приросту визначається як різниця між середнім темпом зростання одиницею (якщо середній темп зростання вигляді коефіцієнта), бо 100 (якщо він у процентах)

(у вигляді коефіцієнтів); (1.19)

(у вигляді процентів).

Середній темп приросту показує, на скільки процентів збільшився або зменшився рівень порівняно з попереднім в середньому за одиницю часу.

В)Індексний аналіз статистичних вибірок

Індексом у статистиці називається відносний показник, який характеризує зміну рівня якогось суспільного явища з часом або його співвідношення у просторі. Прийнято розрізняти дві категорії індексів: індивідуальні та загальні. Індекс, який характеризує співвідношення величин окремого явища, називається індивідуальним, а індекс, котрий характеризує співвідношення рівнів усього явища в цілому або його частин, що складаються з кількох окремих елементів, які безпосередньо не піддаються підсумовуванню, - загальним. Статистичний індекс - це узагальнюючий показник, який виражає співвідношення величин складного економічного явища, що складається з елементів безпосередньо несумірних. У статистиці розрізняють декілька вдів індексів, в основу класифікації яких покладені різні ознаки [9]:

характер об'єкта дослідження,

ступінь охоплення одиниць сукупності,

база порівняння,

вид зрівнюваних величин.

Індивідуальні індекси дають порівняльну характеристику окремих елементів складного явища і мають форму відношення певного показника у базисному (0) та звітному (1) періодах [9]:

(1.20)

Загальний індекс є агрегатуваннням індивідуальних індексів і характеризує зміну сукупностей, до якої входять різнорідні елементи . Так загальна формула агрегатного індексу сукупності явищ у базисному (0) та звітному (1) періоді має наступний вираз(для вартісних економічних явищ , які характеризуються обсягами (q) та ціною (р) одиниці обсягу):

(1.21)

Для характеристики економічних явищ загальний агрегатний індекс (1.21) розбивають на два індекси :

загальний індекс фізичного обсягу вартісного явища (при умові незмінних цін р у базисному та звітному періодах):

(1.22)

загальний індекс цін вартісного явища (при умові незмінного обсягу q у базисному та звітному періодах):

(1.23)

Для характеризування структурних зрушень середніх величин в вартісних економічних явищах застосовують індекси змінного складу, індекси постійного складу та індекси структурних зрушень, які формують систему взаємопов'язаних індексів [9]:

для змінного індекса цін (відношення середніх рівнів у базисному та звітному періодах):

(1.24)

(1.25)

де індекс цін постійного складу Ipz дорівнює :

(1.26)

а індекс цін за рахунок структурних зрушень Id дорівнює :

(1.27)

Г) Регресійно-кореляційний аналіз динамічних рядів

Коефіцієнт кореляції між двома рядами вибірок X,Y величин розраховується за формулою [10]:

(1.28)

де - дисперсія вибірки величин Х; (1.29)

- дисперсія вибірки величин Y; (1.30)

- коваріація виборок X,Y (1.31)

Для характеристики кореляційного зв'язку між факторною і результативною ознаками будується графік кореляційного поля та теоретична лінію регресії, визначаються параметри рівняння регресії.

Для перевірки істотності зв'язку потрібно порівняти фактичне значення статистики Фішера (F-критерій) з його критичним (табличним) значенням, яке потрібно визначити з урахуванням умов аналітичного групування і заданого рівня істотності, скориставшись таблицею.

Характеристикою кореляційного зв'язку є лінія регресії. Рівняння лінійної регресії має вигляд: y=a+bx, де параметри a, b находимо з системи нормальних рівнянь:

(1.32)

Знайдемо коефіцієнт детермінації і перевіримо адекватність отриманого рівняння лінійної регресії за критерієм Фішера. Коефіцієнт детермінації визначається наступним чином:

(1.33)

Щільність зв'язку оцінюється індексом детермінації: R=, проте інтерпретується тільки R2. Якщо коефіцієнт детермінації більше 0,6 , то 60% варіації залежної величини пояснюється варіацією незалежного параметра кореляції і зв'язок є щільним.

РОЗДІЛ ІІ. СТАТИСТИЧНИЙ АНАЛІЗ РІВНЯ ТА РУХУ ПОКАЗНИКІВ ЯКОСТІ РОБОЧОЇ СИЛИ В УКРАЇНІ

2.1 Аналіз ряду розподілу показників якості робочої сили

На рис.2.1 наведені графіки хронологічних рядів абсолютних показників чисельності економічно активного та неактивного населення України у віці 15-70 років у 2000 -2008 роках. Результати обробки показників рядів розподілів, виконані в „електронних таблицях” Excel - 2003 з допомогою вбудованого програмного комплекса “Статистичний аналіз”, наведені в табл.2.1.

Таблиця 2.1

Статистичні показники рядів економічно активного та неактивного населення України у віці 15-70 років у 2000 - 2008 роках

Статистичний показник ряду розподілу	Формула розрахунку показика	Економічно активне населення в віці 15-70 років, тис.осіб	Зайняте економічно активне населення в віці 15-70 років, тис.осіб	Безробітне економічно активне населення, яке шукає роботу, у віці 15-70 років, тис.осіб	Економічно неактивне населення, яке не шукає роботу, у віці 15-70 років, тис.осіб
Математичне очікування ряду розподілу		22345,4	20442,7	1902,7	13475,2
Дисперсія ряду розподілу		40405,4	143740,1	205602,7	54419,7
Середньоквадратичне відхилення ряду розподілу		201,1	379,1	453,4	233,3
Розмах ряду розподілу		695,5	1000,8	1238,2	716,5
Квадратичний коефіцієнт варіації ряду розподілу		0,9%	1,85%	23,83%	1,73%

Рис.2.1. Динаміка та структура економічно активного та неактивного населення України у віці 15-70 років у 2000 -2008 роках

Таблиця 2.2

Структура економічно активного та економічно неактивного населення України у 2005 - 2009 роках

Рис.2.2. Структура економічно неактивного населення України у 2005 та 2009 роках

На рис.2.3 наведені графіки хронологічних рядів абсолютних показників динаміки обсягів освіти населення України в загальноосвітніх школах, ПТУ та ВУЗах І-ІІ і ІІІ-ІV ступенів акредитації у 1991 - 2009 роках. Результати обробки показників рядів розподілів, виконані в „електронних таблицях” Excel - 2003 з допомогою вбудованого програмного комплекса “Статистичний аналіз”, наведені в табл.2.3.

Таблиця 2.3

Статистичні показники рядів обсягів освіти населення України в загальноосвітніх школах, ПТУ та ВУЗах І-ІІ і ІІІ-ІV ступенів акредитації у 1991 - 2009 роках

Статистичний показник ряду розподілу	Формула розрахунку показика	Закінчили школу II ступеня (одержали свідоцтво про базову загальну середню освіту), тис.осіб	Закінчили школу III ступеня (одержали атестат про повну загальну середню освіту), тис.осіб	Підготовлено (випущено) кваліфікованих робітників ПТУ навчальними закладами, тис. осіб	Випущено фахівців ВУЗ I-II рівнів акредитації, тис.осіб	Випущено фахівців ВУЗ III-IY рівнів акредитації, тис.осіб
Математичне очікування ряду розподілу		671,6	437,9	287,9	168,5	268,5
Дисперсія ряду розподілу		3129,5	3525,1	813,9	979,6	15394
Середньоквадратичне відхилення ряду розподілу		55,94	59,4	28.5	31,3	124,1
Розмах ряду розподілу		192,0	171,0	117,5	110,6	368,3
Квадратичний коефіцієнт варіації ряду розподілу		8,33%	13,55%	9,91%	18,57%	46,2%
Загалом за 18 років підготовлено осіб в системі освіти		12761,0	8320,0	5469,7	3201,5	5100,9

Аналіз табл.2.3 показує, що практично за 18 років:

випускники 8 класів = випускникам 11-12 кл.+ ПТУ

випускники 10 класів = випуск ВУЗ(І-ІІ)+випуск ВУЗ(ІІІ-ІV)

Рис.2.3. Динаміка обсягів освіти населення України в загальноосвітніх школах, ПТУ та ВУЗах І-ІІ і ІІІ-ІV ступенів акредитації

Рис.2.4. Розрахункова структура освіти в найбільш активній віковій групі 25 - 44 рр. економічно активного населення станом на 01.01.2009 року (10,6 млн.осіб) з врахуванням виховання спеціалістів системою освіти та професійної підготовки України за 18 років (1991 - 2009)

Таблиця 2.4

Рівень зайнятості населення за статтю, віковими групами та місцем проживання у 2008 році

Рис.2.5. Загальний обсяг попиту та пропозиції на ринку праці України у 2007 -2009 роках

Рис.2.6. Навантаження (попит) на 1 робоче місце пропозиції на ринку праці України у 2007 -2009 роках

2.2 Аналіз рядів динаміки показників рівня якості робочої сили

Аналіз хронологічних рядів загального рівня потреби підприємств різних галузей господарства України у робочій силі у 2007 - 2009 роках, а також потреб по укрупненим кваліфікаційно-освітнім категоріям робочої сили (рис.Б.1 - Б.4 Додатку Б) показав:

1. Найбільш скоротився попит на робочу силу в галузі „Промисловість” з рівня 58,2 тис.осіб (2007) до 18,1 тис.осіб у 1 півріччі 2009 року, при цьому попит скоротився переважно на робітників;

2. Попит на робочу силу в галузі „Сільське господарство” скоротився з рівня 8,1 тис.осіб (2007) до 3,9 тис.осіб у 1 півріччі 2009 року;

3. Попит на робочу силу в галузі „Будівництво” скоротився з рівня 18,0 тис.осіб (2007) до 3,6 тис.осіб у 1 півріччі 2009 року;

4. Попит на робочу силу в галузі „Торгівля” скоротився з рівня 21,1 тис.осіб (2007) до 7,9 тис.осіб у 1 півріччі 2009 року;

5. Попит на робочу силу в галузі „Державне управління” скоротився з рівня 12,7 тис.осіб (2007) до 7,8 тис.осіб у 1 півріччі 2009 року.

При цьому, по кваліфікаційно-освітнім категоріям базисний індекс скорочення попиту на робочу силу різної „якості” у 1 півріччі 2009 року відносно рівня 2007 року становить:

- по робітникам (ПТУ, технікуми) = 0,363 (з рівня 96,9 тис.осіб до рівня 35,2 тис.осіб);

- по службовцям (технікуми, ВУЗи) = 0,566 (з рівня 49,6 тис.осіб до рівня 28,1 тис.осіб);

- по робочим місцям, які не потребують професійної підготовки (8-10 класів) = 0,556 (з рівня 23,2 тис.осіб до рівня 12,9 тис.осіб);

Таким чином, попит на службовців з вищою освітою та середньою спеціальною освітою, навіть на фоні наслідків світової фінансової кризи та скорочення промислового виробництва і будівництва в Україні, залишається досить високий, а за рядом спеціальностей:

фінансова діяльність - базисний індекс 2009=0,903;

охорона здоров'я - базисний індекс 2009= 0,934,

попит на кваліфіковану („якісну”) робочу силу зменшився тільки на 7-10%.Аналіз хронологічних рядів рівня базисних індексів коефіцієнтів навантаження пропозиції на 1 місце попиту у робочій силі по сегментам кваліфікації у 2007 - 2009 роках (табл.2.5, рис.2.7 - 2.8) показав:

1. В сегменті „Законодавці, вищі державні службовці, керівники, менеджери (управителі) з вищою та середньою спеціальною освітою” базисний індекс складає:

- рівень 19,2 раза за результатами 2008 року (базис -2006 рік);

- зростання до рівня 19,8 раза за результатами 1 півріччя 2009 року (базис -2006 рік);

2. В сегменті „Працівники сфери торгівлі та послуг” базисний індекс складає:

- рівень 18,0 раза за результатами 2008 року (базис -2006 рік);

- зниження до рівня 14,1 раза за результатами 1 півріччя 2009 року (базис -2006 рік);

3. В сегменті „Кваліфіковані робітники сільського та лісового господарств, риборозведення та рибальства” базисний індекс складає:

- рівень 26,7 раза за результатами 2008 року (базис -2006 рік);

- зниження до рівня 7,7 раза за результатами 1 півріччя 2009 року (базис -2006 рік);

4. В сегменті ”Кваліфіковані робітники з інструментом в добувних промисловостях та будівництві” базисний індекс складає:

- рівень 29,0 раз за результатами 2008 року (базис -2006 рік);

- зростання до рівня 37,0 раза за результатами 1 півріччя 2009 року (базис -2006 рік);

5. В сегменті „Робітники з обслуговування, експлуатації та контролювання за роботою технологічного устаткування, складання устаткування та машин” базисний індекс складає:

- рівень 30,8 раз за результатами 2008 року (базис -2006 рік);

- зниження до рівня 28,3 раза за результатами 1 півріччя 2009 року (базис -2006 рік);

6. В сегменті „Найпростіші професії (включаючи осіб без професії)” базисний індекс складає:

- рівень 15,9 раз за результатами 2008 року (базис -2006 рік);

- зниження до рівня 10,9 раза за результатами 1 півріччя 2009 року (базис -2006 рік).

Таким чином, за виключенням сегментів ”Кваліфіковані робітники з інструментом в добувних промисловостях та будівництві” та „Законодавці, вищі державні службовці, керівники, менеджери (управителі) з вищою та середньою спеціальною освітою”, у всіх сегментах ринку праці України у 1 півріччі 2009 року по відношенню до рівня кінця 2008 року спостерігається суттєве зниження навантаження пропозиції на кожне вакантне місце попиту роботодавців на робочу силу.

В сегменті ”Кваліфіковані робітники з інструментом в добувних промисловостях та будівництві” у 1 півріччі 2009 року спостерігається подальше різке погіршання з обсягами попиту на працю, тобто подальше зменшується кількість вакантних робочих місць та наростає рівень навантаження пропозиції працівників на рівень попиту роботодавців.

Враховуючи, що у 2009 році випуск спеціалістів та магістрів ВУЗів ІІІ- IV ступеней склав біля 500 тис.осіб, а офіційна потреба підприємств у спеціалістах з вищою освітою у 2009 році становить всього 28,1 тис. осіб службовців - інженерів, спеціалістів та менеджерів, в Україні у 2009 році склались обставини різкого перенасичення ринку праці робочою силою „великої якості” з вищою професіональною освітою, з яких потреба ринку є тільки 5% від їх кількості. Інші 95% або поповнять сегменти „кваліфіковані робітники” і „ некваліфікована робоча сила”, або поповнять ринок тимчасово безробітних, або будуть вимушені шукати працевлаштування за кордоном.

Таблиця 2.5

Результати індексного аналізу хронологічних рядів попита та пропозиції по кваліфікаційним категоріям (2006-2009 рр.)

Продовження табл.2.5

Рис.2.7. Хронологічні ряди рівня коефіцієнтів навантаження пропозиції на 1 місце попиту у робочій силі (сегмент кваліфікації - менеджмент з вищою та середньою спеціальною освітою) у 2007 - 2009 роках

Рис.2.8. Хронологічні ряди рівня базисних індексів коефіцієнтів навантаження пропозиції на 1 місце попиту у робочій силі по сегментам кваліфікації у 2007 - 2009 роках

ВИСНОВКИ

Взаємозалежними базовими компонентами якості робочої сили населення країни:

обсяг загальноосвітньої підготовки працівників;

рівень загальної культури;

рівень професіоналізму й кваліфікації (спеціальних знань і вмінь, компетентності);

наявний досвід і навички роботи;

моральна надійність.

Виявлено, що в сучасних умовах науково-технічної революції та глобалізації світової економіки не досвід роботи, а рівень освіти, компетентності та готовності до науково-технологічних змін - є основою „якості робочої сили”.

Проведене в курсовій роботі дослідження вікового розподілу чоловіків та жінок в Україні в допрацездатному, працездатному на післяпрацездатному вікових діапазонах у 1991, 2000, 2007 та 2009 роках показує, що при зменшенні загальної чисельності населення України за кожні 9 років самостійної держави з рівня 51 944,4 тис.осіб (1991) до рівня 49 429,8 тис.осіб (2000) та до рівня 46 143 тис.осіб у 2009 році, в основних демографічних групах з точки зору працездатності виникли наступні зміни:

1. Допрацездатна вікова група (0-14) років трудового резерву наступних років становить:

- у 1991 році - 11 029,5 тис.осіб;

- у 2000 році - 8 781,0 тис.осіб;

- у 2009 році - 6 476,2 тис.осіб;

Таким чином, обсяг трудового резерву наступних років в Україні за 18 років зменшився в 1,70 раза.

- у 1991 році - 7 002,9 тис.осіб;

- у 2000 році - 7 275,9 тис.осіб;

- у 2009 році - 6 829,9 тис.осіб;

- у 1991 році - 14 764,5 тис.осіб;

- у 2000 році - 14 092,2 тис.осіб;

- у 2009 році - 13 255,5 тис.осіб;

- у 1991 році - 12 497,5 тис.осіб;

- у 2000 році - 12 008,4 тис.осіб;

- у 2009 році - 12 084,4 тис.осіб;

4. Післяпрацездатна вікова група (більше 65 років) трудового ресурсів, яка має найбільший рівень попереднього трудового досвіду, недостатній для сучасного сприйняття нових технологій, а також критичний рівень вікової захворюваності і смертності:

- у 1991 році - 6 329,1 тис.осіб;

- у 2000 році - 6 818,9 тис.осіб;

- у 2009 році - 7 317,4 тис.осіб;

Таким чином, обсяг післяпрацездатної вікової групи, яка не має сучасного рівня сприйняття нових технологій, в Україні за 18 років зросла в 1,156 раза, тобто на 15,6%.

Тобто, загальне зменшення чисельності населення України у 2009 році відносно 1991 року на -5 660,1 тис.осіб, практично зосереджено в зменшенні чисельності допрацездатної вікової групи (0-14 років) на - 4 553,3 тис.осіб, що є джерелом виникнення демографічного ефекту відсутності достатнього резерву на відновлення чисельності працездатних вікових груп населення (15 -64 років) у наступні роки.

Отримані результати первинного демографічного статистичного дослідження є багато в чому ключовими для проведення наступного аналізу показників трудової активності населення в цих вікових групах та покаників „якості трудової сили”.

Аналіз роботи системи освіти та професійного навчання населення України у 1991 - 2009 роках показав наступні характеристики чисельних рядів щорічного випуску учнів та спеціалістів:

Закінчили школу II ступеня (одержали свідоцтво про базову загальну середню освіту), тис.осіб/рік - 671,6 (середньоквадратичне відхилення - 55,94 тис.осіб);

Закінчили школу III ступеня (одержали атестат про повну загальну середню освіту), тис.осіб/рік - 437,9 (середньоквадратичне відхилення - 59,4 тис.осіб)

Підготовлено (випущено) кваліфікованих робітників ПТУ навчальними закладами, тис. осіб/рік - 287,9 (середньоквадратичне відхилення - 28.5 тис.осіб)

Випущено фахівців ВУЗ I-II рівнів акредитації, тис.осіб/рік - 168,5 (середньоквадратичне відхилення - 31.3 тис.осіб);

- Випущено фахівців ВУЗ III-IY рівнів акредитації, тис.осіб/рік - 268,5 (середньоквадратичне відхилення - 124,1 тис.осіб)

Аналіз даних показує, що практично за 18 років склався баланс освіти:

випускники 8 класів = випускникам 11-12 кл.+ ПТУ

випускники 10 класів = випуск ВУЗ(І-ІІ)+випуск ВУЗ(ІІІ-ІV)

Як наслідок, розрахункова структура освіти в найбільш активній віковій групі 25 - 44 рр. економічно активного населення станом на 01.01.2009 року (10,6 млн.осіб) з врахуванням виховання спеціалістів системою освіти та професійної підготовки України за 18 років (1991 - 2009) складається з:

спеціалісти вищого ланцюга з вищою освітою (ВУЗ ІІІ- ІV ступеня акредитації) - 48,1%;

спеціалісти середнього ланцюга (технікуми, професійні училища І-ІІ ступеня акредитації) - 11,33%;

кваліфікований робочий персонал (ПТУ після 8 та 10 класу) - 32,72%;

малокваліфікована робоча сила (після 8 класу) - 7,42%;

наукова та науково-викладацька еліта (аспіранти, викладачі, кандидати та доктора наук) - 0,42%.

- по робітникам (ПТУ, технікуми) = 0,363 (з рівня 96,9 тис.осіб до рівня 35,2 тис.осіб);

- по службовцям (технікуми, ВУЗи) = 0,566 (з рівня 49,6 тис.осіб до рівня 28,1 тис.осіб);

фінансова діяльність - базисний індекс 2009=0,903;

охорона здоров'я - базисний індекс 2009= 0,934,

попит на кваліфіковану („якісну”) робочу силу зменшився тільки на 7-10%.

Аналіз хронологічних рядів рівня базисних індексів коефіцієнтів навантаження пропозиції на 1 місце попиту у робочій силі по сегментам кваліфікації у 2007 - 2009 роках показав: