|
Суть і функції ринкуСуть і функції ринку2 МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИКиївський національний економічний університет ім.. Вадима ГетьманаКУРСОВА РОБОТА з політичної екомоміїТема: Суть і функції ринкуВиконав: студент І курсу 1 групи фінансово - економічного факультету Бабаєва С.Г. Перевірила: Дем'янчук О.О. Київ - 2006
Для того, щоб була побудована ринкова економіка, функціонував реальний ринок, який виконував би притаманні йому функції, мають бути відтворені передумови. До них належать: по-перше, наявність суб'єктів ринкових відносин, які, будучи економічно та юридично незалежними, млжуть вступати у рівнопрвні партнерські відносини з приводу купівлі-продажу; по-друге, еквівалентний обмін товарів. Ринок за своєю природою кономічної допомоги, пільг тощо не визнає; по-третє, конкуренція, яка надає усім суб'єктам господарювання можливість вільної підприємницької діяльності: свободи вибору покупців, постачальників, будь-яких контрагенів, примушує підприємців застосовувати нацпередовішу техніку і технологію, сприяючи цим зменшенню витрат виробництва, підвищенню ефективності економіки; по-четверте, вільне ціноутворення, що як елемент конкуренції та головний механізм контрольно-регулюючої функції ринку сприяє поєднанню інтересів суб'єктів економічного життя, стимулюючи їх раціонально використовувати елементи виробництва; по-п'яте, реальна інформація про ринок у його суб'єктів. Якщо подібних умов не створено, то те, що називають ринком, є псевдоринком, де гроші не виконують своїх функцій. 2. ВИДИ РИНКУРинки можна розподілити по наступним критериям:1. По економічному призначенню об'єктів ринкових відносин* ринок благ та послуг;* ринок засобів виробництва;* ринок науково-технічних розробок;* ринок цінних паперів;* ринок робочої сили.2. По товарним групам:* ринок товарів виробничого призначення;* ринок товарів народного споживання; продовольчих товарів;* ринок сировини та матеріалів і т.д..3. Утворення ринків по просторовій ознаці являє собою ринки:* внутрішньорегіональні;* міжрегіональні;* міжнародні (світові).5. По видам суб'єктів ринкових відносин ринки можуть поділятись на:* ринок оптової торгівлі, коли в якості покупців та продавців виступають підприємтсва та організації;* ринок роздрібної торгівлі, коли покупцями виступають окремі громадяни;* ринок державних закупок сільгосппродукції, коли покупцем виступає держава, а продавцями - безпосередні виробники сільськогосподарської продукції.6. З врахуванням дотримання законності в економіці ринки поділяються на:* легальні, офіційні:* нелегальні (тіньові, чорні і т.д.)Дослідження структуризації ринків дозволяє виділити основні види ринків:1. Ринки товарів та послуг. В цю групу включаються наступні ринки:* товарів споживчого призначення (продовольчі та непродовольчі товари);* послуг (побутові, транспортні, комунальні);* житла та будівель невиробничого призначення. 2. Ринки факторів виробництва. До їх складу входять:* ринок нерухомості;* знарядь праці;* сировини та матеріалів;* енергетичних ресурсів;* корисних копалин. 3. Фінансові ринки:* ринок капіталів (інвестиційні ринки);* кредитний ринок;* ринок цінних паперів;* валютно-грошовий ринок.5. Ринок інтелектуального продукту - інновації, винаходи, інформаційні послуги, твори мистецтва та літератури.6. Ринок робочої сили. Являє собою економічну форму руху трудових ресурсів, при якому робоча сила мігрує відповідно з законами ринкової економіки.7. Регіональні ринки: місцевий, внутрішній, національний, зовнішній, міжнародний.Основні види ринків підрозділяються на різноманітні субринки, ринкові сегменти. Сегментація ринку представляє собою розподіл споживачів даного товару на окремі групи, що пред'являють до товарів неоднакові вимоги. Сегмент ринку - це частина ринку, група споживачів, продуктів чи підприємств, що утворюються на основі спільних ознак. Сегментація може бути проведена різними шляхами з використанням різноманітних факторів (ознак). Основними з них є:1. Географічні (по регіонам, за адміністративним поділом, за густотою населення, за кліматичними умовами).2. Демографічні (групування населення за віком, за статтю, за розміром сім'ї, за рівнем доходу, за професійним складом, за рівнем освіти, за національним складом).3. Психографічні (групування населення за соціальним складом з низьким, середнім, високим, дуже високим достатком, за стилем життя: богемний, елітарний, молодіжний, спортивний).4. Поведінці (придбання товарів носить випадковий характер, пошук користі при придбанні товарів: вироби високої якості, хороше обслуговування, низькі ціни, статус постійного клієнта, ступінь потреби в продукті, емоційне відношення до продукції) .3. ФУНКЦІЇ РИНКУБільш повно і глибоко сутність ринку можна розкрити через функції, які він виконує. Головні з них такі: регулююча, стимулююча, розподільча та інтегруюча.Регулююча функція ринку забезпечує постійність зв'язків між різними галузями виробництва, попитом і споживанням, встановлення пропорцій в економіці та безперервність процесу відтворення. Через конкуренцію ринкові відносини активно впливають на рівень витрат та виробництво будь-якого товару, науково-технічний прогрес, на задоволення платоспроможного попиту населення. Внаслідок дії закону вартості, закону попиту та пропозиції, інших законів ринкової економіки індивідуальна праця зводиться до суспільно необхідної та визначення цінності товару. Без конкуренції, еквівалентного обміну вартість не може бути визначена. Цей механізм сприяє вирівнюванню прибутків підприємців різних галузей виробництва, утворенню середньої норми прибутку, що досягається через перелив капіталів між галузями. Останнє, в свою чергу, є регулятором пропозиції в економіці.У зв'язку з тим, що створена споживна вартість перетволрюється на товар лише після визнання її суспільством (після продажу), можна зробити висновок, що споживач здійснює контроль над виробником. Якщо цього немає, то в суспільстві принижується роль ринку як регуулятора, що призводить до наростання диспропорцій між попитом і пропозицією товарів, виникнення дефіциту як загальноекономічного явища.Визначаючи важливість регулюючої функції ринку, не можна абсолютувати її. У сучасних розвинених ринкових системах ринок регулюється також державою і товаровиробниками. А це означає, що методи регулювання можуть бути також державними і недержавними. До перших належать: а) економічні важелі - кредити, податки, ціни, які встановлює держава; б) адміністративні важелі - державне замовлення, державні програми, правила укладання господарських договорів. До других належать різні угоди між товаровиробниками про ринки збуту, ціти, квоти тощо.Стимулююча функція ринку полягає в тому, що вона сприяє заохоченню тих, хто найбільш раціонально використовує фактори виробництва для одерржання найкращих кінцевих результатів, застосовуючи найновіші досягнення науки, техніки, організації, стимулювання праці та управління. Якщо суб'єти господарювання не прагнутимуть до постійного підвищення ефективності виробництва, їхні індивідуальні витрати виробництва будуть вищими, ніж суспільно необхідні, то вони будуть неконкурентоздатними і стануть банкрутами. А це означає, що ринок виконує і таку функцію, як розподільча.У конкурентному середовищі ринкова ціна диференціює доходи товаровиробників, виявляє переможців та переможених. Для перших створюються умови для подальшого розвитку і процвітання, а для других постає питання про їхнє існування. Відповідно відбувається і соціальне розшарування суспільства за доходами - на багатих і бідних. Ринок “зшиває” економіку в єдине ціле, розвиваючи систему горизонтальних і вертикальних зв'язків (підприємтсв, галузей, регіонів), у тому числі зовнішньоекономічних. У цьому виявляється інтегруюча функція. Будучи за своєю природою інтернаціональним, ринок сприяє проникненню товарів у різні країни і куточки світу. Обмін товарами між країнами здійснюється за світовими цінами, які будуються на інтенаціональній вартості. Якщо ж на світовий ринок потрапляє товари, витрати на виготовлення якого перевищують суспільно необхідні інтернаціональні витрати праці, то їхній власник стає неконкурентоспроможним. 4. ІНФРАСТРУКТУРА РИНКУЕфективне функціонування сучасного ринку безпосередньо залежить від постійно відтворюваного ринкового середовища. Важливим його елементом є ринкова інфраструктура. Це система підприємств та організацій, які забезпечують рух товарів, послуг, грощей, цінних паперів, робочої сили. До таких установ належать біржі, банки, дилерські та брокерські контори, служби зайнятості, інформаційно-комерційні, оптові та постачально-збутові організації, пункти прокату та лізингу.Товарна біржаСлово “біржа” походить від латинського “бурса”, що означає “гаманець”. Біржі з'явилися у XV-XVI ст. в Італії, Нідерландах, Франції. У Росії перша біржа з'явилася у 1703р. в Петербурзі. У 1705р. для неї було збудоване окреме приміщення. У Києві біржа з'явилась у 1865р.У сучасній економічній літературі товарна біржа розглядається, по-перше, як економічна категорія, що відображає складову частину ринку, специфікоє якого є особлива оптова форма торгівлі товарами з певними характеристиками: масовість, стандартність, взаємозамінюваність. По-друге, це господарське об'єднання (товариство) продавців, покупців і торговців-посереддників з метою створення умов для торгівлі, полегшення, прискорення і здешевлення торговельних угод і операцій. Члени біржі виграють не від її функціонування, а від своєї участі в торгах. Члени товарної біржі відповідно до встановлених біржових правил укладають угоди купівлі-продажу товарів за цінами, що складаються безпосередньо в ході торгівлі залежно від співвідношення попиту і пропозиції на них. Це свідчить про те, що біржа є особливим ціноутворюючим механізмом. У цьому також полягає мета діяльності біржі.Охарактеризувавши різні сторони діяльності товарної біржі, можна дати таке узагальнююче її визначення: Товарна біржа - це асоціація юридичних та фізичних осіб, що здійснює оптові торговельні операції за стандартаи, зразками у спеціальному місці, де ціни на товар складаються в умовах вільної конкуренції.Біржа як сегмент загального ринку виконує наступні функції: збалансування попиту та пропозиції через відкриту купівлю-продаж, упорядкування та уніфікацію ринку товарних і сировинних ресурсів; стимулювання розвитку ринку; економічного індикатора.У країнах з розвиненою ринковою економікою товарні біржі в основному функціонують як безприбуткові асоціації, звільнені від сплати корпоративного прибуткового податку. У липні 1994р. в Україні зареєстровано 90 бірж, серед них універсальних та товарно-сировинних і товарних - 47 (52 відсотки), спеціалізованих - 19, товарно-фондових і фондових - 13, агропромислових - 8, нерухомості - 3. Практичну діяльність здійснювали 62 біржі (69 відсотків). Така велика кількість їх зумовлена низьким рівнем розвитку оптової торгівлі. З розвитком економіки кількість бірж зменшиться.Особливостями українських бірж порівняно з західними є малий статутний капітал, універсальність, низький рівень спеціалізації.Фондова біржаОрганізаційну форму ринку, на якому здійснюється торгівля цінними паперами-акціями, облігаціями, зобов'язаннями державної скарбниці, сертифікатами, документами, пов'язаними з рухом кредитних ресурсів і валютних цінностей, називають фондовою біржею.На відміну від товарних бірж, що регулюють рух товарів, фондова біржа забезпечує рух капіталу, адже цінні папери - не що інше, як різні форми його еквіваленту. Прискорення руху капіталу сприяє підвищенню ефективності економіки, що здійснює фондова біржа. Фондолва біржа сприяє придбанню на певних умовах і на певний строк вільних грошей, залученню коштів за рахунок випуску і продажу акцій, облігацій і спрямування їх на технічне оновлення підприємства, його переорієнтацію на випуск продукції, яка має найвищий попит. Біржа може сприяти переливу капіталу з однієї галузі в іншу, а завдяки державному регулюванню цих процесів він може спрямовуватись у ті соціально важливі сфери, які найбільш його потребують. Як вторинний ринок цінних паперів фондова біржа сприяє здійсненню переходу фондових цінностей від одного суб'єкта до іншого. На первиному ринку цінності емітуються, тобто випускаються в обіг і поширюються серед інвесторів. В окремих випадках на біржах можуть розповсюджуватись цінні папери. Емітентами цінних паперів можуть бути юридичні особи, держава, державні органи, іноземні юридичні особи. Громадяни або юридичні особи, що купують цінні папери від свого імені та за свій рахунок, є інвесторами. Ще один учасник ринку цінних паперів - інвестиційний інститут, якому надається право юридичної особи, що дає йому можливість виконувати функції посередника (фінансового брокера), інвестиціного консультанта, інвестиційної компанії, інвестиційного фонду. Інвестиційні компанії можуть займатися організацією випуску цінних паперів та видачею гарантій щодо розміщення їх на користь третім особам, вкладати кошти у цінні папери від свого імені та за свій рахунок, у тому числі через котування цінних паперів, за якими інвестиційна компанія зобов'язується їх продавати і купувати. Класифікувати біржі можна за різними критеріями. Виходячи з організаційної структури виділяють два основних типи біржі: публічно-правові заклади і організовані у вигляді приватних компаній та асоціацій, що мають найрізноманітніші конкретні юридичні форми (акціонерні товариства, асоціації, змішані підприємства). Фондова біржа є некомерційною організацією, не переслідує мети одержання прибутку, заснована на самоокупності, не виплачує доходів від своєї діяльності своїм членам. Фінансова діяльність фондової біржі може здійснюватись за рахунок продажу акцій фондової біржі, які дають право бути її ччленами, регулярних членських внесків, біржових зборів з кожної угоди, що здійснена на фондовій біржі. Функціонування біржі нерозривно пов'язано з системою посередництва і таких її суб'єктів, як посередники. БанкиБанки - це підприємства, що виконують посередницькі функції при здійсненні платежів і кредитних операцій між суб'єктами економічної діяльності. Як юридичні особи вони економічно незалежні від органів державної влади у рішеннях, пов'язаних з їхньою оперативною діяльністю, а діють у межах чинного законодавства.Капітал банку складається із двох частин: власного капіталу банкірів та залученого у формі вкаладів.Діяльність банків з залучення вільних засобів та кредитування суб'єктів господарської діяльності здійснюється через банківські операції. Банківський прибуток утворюється переважно за рахунок різниці між сумою відсотків за надання кредитів і тих, які банки сплачують вкладникам. У банківський прибуток входять також доходи, які банки отримують від біржових операцій з цінними паперами, надання позик власного капіталу тощо.У банківську систему входять різні види банків.Комерційні банки акумулюють грошові засоби у вигляді внесків, а також за рахунок випуску власних цінних паперів. Вони кредитують суб'єктів господарської діяльності.Емісійні банки здійснюють випуск (емісію) банкнот, мобілізують грошові резерви комерційних банків, зберігають золоті та валютні запаси держави. Вони надають кредити комерційним банкам і державі.Іпотечні банки надають позики під застави нерухомого майна (землі, будівель) землевласникам, селянам, власникам житла.Банки відрізняються клієнтурою, використанням засобів і деякими операціями, але всі вони є центрами, які зосереджують позиковий капітал.Небанківські інститути ринкової інфраструктуриУ світовій практиці широко представлені небанківські кредитно-фінансові інститути. До них належать інвестиційні, фінансові фонди, ломбарди та кредитні кооперації. Депозити кредитно-фінансових інститутів, як і інших клієнтів банків, можуть бути поточними (до запитання) і строковими.Торговий дім являє собою багатоцільове утворення, яке експортує та імпортує практично будь-які товари, здійснює обмін ними, а також транспортні та інші зовнішньоекономічні операції.Важливим елементом ринкової структури є біржа праці.Біржа праці - організація, що спеціалізується на посередництві між робітниками та підприємцями з метою купівлі-продажу робочої сили. Не ліквідовуючи безробіття вцілому, біржі праці упорядковують найм підприємствами робочої сили та скоротити громадянам час пошуку роботи. При існуванні системи страхування від безробіття біржі праці виконують також функції контролю за встановленням, правом на отримання допомоги безробітним та за її втратою. Біржі праці можуть мати різні форми: бюро, контори, товариство і т.п. Залежно від форм власності виділяють наступні їх осмновні вили: приватні, що функціонують на комерційній основі; філантропічні; суспільні та державні. Біржі праці окрім працевлаштування безробітних, звичайно надають послуги іншим людям, бажаючим змінити місце роботи, вивчають попит та пропозицію робочої сили, збирають інформацію про рівень зайнятості в розрізі професій та територій. До компетенції біржі праці належить також професійна орієнтація молоді, направленння молодих людей на курси для придбання професії. Важливе значення мають организації перенавчання та працевлаштування інвалідів. 5. МОДЕЛІ РИНКУУ залежності від співвідношення між кількістю виробників і кількістю споживачів розрізняють такі види конкурентних структур:Велика кількість самостійних виробників деякого однорідного товару і маса відособлених споживачів даного товару. Дана структура ринку називається поліполією і породжує так звану досконалу конкуренцію.Велике число відособлених споживачів і мала кількість виробників, кожний із яких може задовольнити значну частку загального попиту. Така структура називається олігополією, і породжує так звану недосконалу конкуренціюЄдиний споживач товару і множина самостійних виробників Дана структура породжує особливий тип недосконалої конкуренції, називаний монопсонією (монополія попиту).Структура взаємозв'язків, де єдиному споживачу протиставиться єдиний виробник (двостороння монополія), взагалі не є конкурентною, але також не є і ринковою.Роздивимося докладніше основні з перерахованих вище моделей.Поліполія (досконала конкуренція)Велике число продавців і покупців того самого товару. Зміни в ціні якогось продавця викликають відповідну реакцію тільки серед покупців, але не серед інших продавців.Ринок відкритий для кожного. Рекламні компанії не так важливі й обов'язкові, так як на продаж пропонуються тільки однорідні товари, ринок прозорий і відсутні які-небудь преваги. На ринку з подібною структурою ціна - це заданий розмір. На підставі вищевикладеного можна вивести такі варіанти поведінки учасників ринку:Акцептант ціни. Окремо узятий продавець не робить ніякого прямого впливу на ціну. Якщо продавець запитує більш високу ціну, усі покупці відразу ж переходять до його конкурентів, тому що в умовах досконалої конкуренції кожен продавець і покупець мають повну і правильну інформацію про ціну, кількість продукту, витрати і попит на ринку.Якщо ж продавець запитує більш низьку ціну, то він виявиться не в змозі задовольнити весь попит, що буде орієнтований на нього, у силу його незначної частки на ринку, при цьому прямого впливу на ціну з боку цього конкретного продавця не відбувається. Регулятор кількості. Якщо продавець змушений погодитися з переважаючими на ринку цінами, то він може пристосуватися до ринку шляхом регулювання обсягу своїх продажів. У цьому випадку він визначає кількість товарів, що має намір продати по заданій ціні. Покупцю також залишається лише вибрати, скільки він захоче одержати по даній ціні.Умови досконалої конкуренції визначаються такими передумовами:велика кількість продавців і покупців, жодний з яких не має помітного впливу на ринкову ціну і кількість товару;кожний продавець робить однорідний продукт, що ні в якому відношенні не відрізняється від продукту інших продавців;бар'єри для входу на ринок у довгостроковому аспекті або мінімальні, або взагалі відсутні;ніяких штучних обмежень попиту, пропозиції або ціни не існує і ресурси - перемінні фактори виробництва - мобільні;кожний продавець і покупець володіє повною і правильною інформацією про ціну, кількість продукту, витрати і попит на ринку.Схема досконалої конкуренції має в основному теоретичне значення. Проте вона є ключем до розуміння більш реальних ринкових структур.Для учасників ринку в умовах досконалої конкуренції ціна - це заданий розмір. Тому продавець може лише вирішувати, яку кількість товару він захоче запропонувати по даній ціні. Це означає, що він одночасно акцептант ціни і регулятор кількості. МонополіяОдин продавець протистоїть багатьом покупцям, причому цей продавець є єдиним виробником продукту, що не має, до того ж, близьких товарів-замінників. Така модель має такі характерні риси як:а) продавець є єдиним виробником даного товару (продукту)б) реалізований продукт унікальний тому, що немає його замінників;в) монополіст має ринкову владу, контролює ціни, постачання на ринок (монополіст є законодавцем ціни, тобто монополіст призначає ціну і покупець при заданій монопольній ціні може вирішувати, яку кількість товару він може закупити);Отже монополія - це виключне право виробництва, торгівлі, промислу і т.д., що належить одній особі, визначеній групі осіб або державі; ринок, на якому діє один продавець деякого товару або виду послуг. Розрізняють закриту, природну і відкриту монополію. Така класифікація монополії на три категорії умовна. Деякі фірми можуть належати до декількох видів монополії. До їхнього числа відносяться, наприклад, фірми, що обслуговують систему телефонного зв'язку, а також електричні і газові компанії, що можуть бути віднесені як до природної монополії (тому що є присутнім ефект економії на масштабах), так і до закритої монополії (тому що присутні бар'єри для конкуренції). Також може бути проведена класифікація, заснована на врахуванні тимчасових інтервалів. Наприклад, патентне свідоцтво дає фірмі закриту монополію на короткостроковий період. Останнє відбувається не тільки через обмеженість терміну дії патенту, але також через те, що конкуренти можуть винайти нові продукти. Монополія є повним антиподом досконалої конкуренції. Тут існує тільки один продавець, причому він виробляє товар, що не має близьких замінників.Природна монополія виникає в галузі, в якій довгострокові середні витрати досягають мінімуму тільки тоді, коли одна фірма обслуговує ринок вцілому. У такій галузі мінімальний ефективний масштаб виробництва товару близький до кількості, достатньої для покриття витрат виробництва. У даній ситуації поділ виробництва між двома або великою кількістю фірм призведе до того, що маштаби виробництва кожної будуть неефективно малі. З природними монополіями, в основі яких лежить економія на маштабах виробництва, тісно пов'язані монополії, що базуються на володінні унікальними природними ресурсами.До природних монополістів відносяться підприємства суспільного користування і підприємства, що експлуатують унікальні природні ресурси (наприклад, електричні і газові підприємства, компанії водопостачання, лінії зв'язку і транспортні фірми). Як правило, подібні «природні монополії» знаходяться у власності держави або діють під її контролем.Відкрита монополія - монополія, при якій одна фірма, принаймі, на якийсь час, стає єдиним постачальником продукту, але не має спеціального захисту від конкуренції. У ситуації відкритої монополії часто виявляються фірми, які вперше вийшли на ринок із новою продукцією. Їхні конкуренти, проте, можуть з'явитися на ринку трохи пізніше.Закрита монополія захищена від конкуренції за допомогою юридичних обмежень. Прикладом може служити монополія поштової служби США на доставку пошти першим класом. Іншими варіантами виникнення закритої монополії є патентний захист, інститут авторських прав. Штучні бар'єри для запобігання проникнення на монополістичний ринок конкурентів подані юридичними обмеженнями у формі ліцензій, авторського права, товарних знаків або патентного захисту.Монополія чиста (абсолютна) - ситуація, коли на конкретному товарному ринку виступає усього один продавець.Монополія в чистому виді - явище вкрай рідкісне. Як і досконала конкуренція, вона являє собою скоріше економічну абстракцію. Досить часто як приклад чистої монополії призводять систему телефонного зв'язку. Але інші види зв'язку (наприклад, експрес-пошта або супутниковий зв'язок) створюють приховану конкуренцію, пропонуючи якісні замінники телефонного зв'язку. Крім того, слід зазначити, що монополія не може цілком усунути потенційну конкуренцію з боку інших вітчизняних або іноземних виробників товарів.Монополія, що виникає з боку попиту, коли на ринку є тільки один покупець при множині продавців, називається монопсонією. Така ринкова структура в усім схожа з монополією, риси якої переносяться на покупця. Монополістична конкуренціяМонополістична конкуренція - це коли велика кількість виробників пропонує схожу, але не ідентичну продукцію.На відміну від досконалої конкуренції, монополістична припускає, що кожна фірма продає особливий тип товару, що відрізняється якістю, оформленням, престижністю, завдяки чому в споживача складаються «нецінові преваги» (політичні, естетичні, фізіологічні). В умовах монополістичної конкуренції фірма виготовляє не однакову, а «диференційовану» продукцію і тим самим стає своєрідним «монополістом» своєї марки товару (наприклад, шоколад «Снікерс» має інші смакові властивості, ніж звичайний молочний шоколад, а зубна паста «Колгейт» відрізняється від «Фтородента» і запахом, і складом, і репутацією). На ринку монополістичної конкуренції продукція може бути диференційована також і за умовами післяпродажного обслуговування (для товарів тривалого користування), по близькості до покупців, по інтенсивності реклами. Таким чином, фірми на цьому ринку вступають у своєрідне суперництво не стільки через ціни, скільки за допомогою всякої диференціації продукції.Модель ринку монополістичної конкуренції описує множина реально існуючих ринків. Його характеристиці достатньо точно відповідають більшість галузей сфери обслуговування (у якості прикладів можна назвати мережу ресторанів, станцій технічного обслуговування, сферу банківських послуг, у виробничих галузях - це виробництво одягу, безалкогольних напоїв, прального порошку, обчислювальної техніки, комп'ютерів). Монопольність у такій моделі полягає в тому, що кожна фірма в умовах диференціації продукції володіє в деякій мірі монопольною владою над своїм товаром; вона може підвищувати і понижувати ціну на нього поза залежністю від дій конкурентів, хоча ця влада й обмежується наявністю виробників аналогічних товарів. Крім того на монополістичних ринках поряд із дрібними і середніми фірмами існують достатньо великі.При такій моделі ринку фірми намагаються розширювати свою область преваг шляхом індивідуалізації своєї продукції. Це відбувається насамперед за допомогою товарних знаків, найменувань і рекламної компанії, що однозначно виділяють розходження товарів.ОлігополіяОлігополія є переважаючою формою сучасної ринкової структури. Термін «олігополія» застосовується в економіці для опису ринку, на якому існують декілька фірм, окремі з який контролюють значну частину ринку і вступ на цей ринок нових фірм утруднено. Приклади класичних олігополій: "велика трійка" у США - "Дженерал моторз", "Форд", "Крайслер".Продукція, вироблена фірмами, може бути як однорідна, так і диференційована. Однорідність переважає на ринках сировини і напівфабрикатів: руди, нафти, сталі, цементу; диференціація - на ринках споживчих товарів (автомобілі).Нечисленність фірм сприяє їхнім монополістичним угодам: по встановленню цін, поділу ринків або по інших засобах обмеження конкуренції між ними. Доведено, що конкуренція на олігопольному ринку тим інтенсивниша, чим нижче рівень концентрації виробництва (більше число фірм), і навпаки. Існування олігополії пов'язано з обмеженнями входу на даний ринок. Одне з них - необхідність значних капіталовкладень для створення підприємства в зв'язку з великомасштабним виробництвом олігопольних фірм.Нечисленність фірм на олігопольному ринку змушує ці фірми використовувати не тільки цінову, але і нецінову конкуренцію, тому що остання в таких умовах є більш ефективна. Виробники знають, що якщо вони понизять ціни, то їхні конкуренти зроблять те ж саме, що призведе до падіння прибутків. Війна цін - повторюване і довгострокове зниження цін на продукцію фірм олігопольної галузі, за допомогою якого фірми розраховують збільшити обсяги продажів і прибутків. Але це рідко приносить їм вигоду.Тому замість цінової конкуренції, що буде результативна в умовах досконалої конкуренції, «олігополісти» використовують нецінові методи боротьби: технічна перевага, якість і надійність виробу, методи збуту, характер наданих послуг і гарантій, диференціацію умов оплати, рекламу, економічне шпигунство.6. Форми реалізацій функцій ринку Для здійснення функцій ринку необхідні певні умови:1) реальний плюралізм форм власності та форм господарювання. Якщо виходити з досвіду розвинених країн Заходу, то для забезпечення такого плюралізму повинні існувати індивідуальна приватна власність ( заснована на власній, так і на чужій праці), колективна власність ( у формі акціонерних компаній , кооперативів, власності трудових колективів, тощо), державна власність, муніципальна власність, змішана форма власності як результат різної комбінації названих форм;2) ефективність функціонування ринку залежить від здатності різних суб'єктів підприємницької діяльності впливати на рівень цін. Наявність такого впливу, що передбачає існування монополій ( у тому числі олігополій, як колективних монополій), знижує ефективність функціонування ринку;3) розвинуте антимонопольне законодавство та наявність достатніх механізмів його реалізації значно послаблюють монопольні тенденції в економіці й сприяють ефективному функціонуванню сучасного ринку;4) добре розвинута система економічного та адміністративного регулювання економіки державою ( за переважання економічних методів) створює передумови для існування регульованого ринку;5) наявність і доступність всебічної інформації про ринок, розвинута маркетингова діяльність;6) конкурентна боротьба між різними суб'єктами підприємницької діяльності;7) розвинутий і розгалужений комплекс об'єктів власності, які можуть стати об'єктом купівлі-продажу ( засоби виробництва, у тому числі земля, робоча сила, інтелектуальна власність у формі патентів, ліцензій, тощо, послуги, різні види цінних паперів--акцій, облігацій, сертифікати та ін. гроші, нерухомість, предмети споживання. Розглянемо таке питання як конкурентна ринкова ціна та механізм її встановлення. Попит і пропозиція взаємопов'язані, це дві сторони однієї медалі. В кожний момент часу між ними певне співвідношення . нормальним співвідношенням попиту і пропозиції являється їх рівновага. Рівновага--це співвідношення між об'ємом та структурою попиту на товари, послуги та об'ємом, а також структурою їх пропозиції. Рівновазі попиту та пропозиції відповідно встановлення ринкової конкурентної ціни. Для того, щоб розглянути механізм встановлення ринкової конкурентної ціни, необхідно об'єднати аналіз попиту та пропозиції. Малюнок №1. Ринкова конкурентна ціна. ( С- точка рівноваги.) P 4 3 2 1 QЗ малюнка №1 видно, що тільки при ціні, рівній трьом одиницям, кількість товарів, на які є попит, рівне його кількості, яке буде поставлене виробником. Будь-яке знищення ціни призведе до того, що попит буде перевищувати пропозицію. Будь-яке підвищення цін призведе до того, що пропозиція буде перевищувати попит. Положення А довго утримуватись не може. По мірі накопичень товарів конкуруючі продавці будуть дещо знижувати ціни з тим, щоб реалізувати всі запаси. Положення Е також являється нестійким. Попит не перевищу пропозицію, сховища пустішають, та невдоволені покупці, які хочуть придбати товар, почнуть давати більш високу ціну. Ціни почнуть рости. Єдиною врівноваженою ціною, ціною, яка може зберегтись достатньо довгий час являється така ціна, при якій об'єм пропозиції та об'єм попиту рівні одне одному. Конкурентна рівновага завжди знаходиться в точці перетину кривих попиту та пропозиції. Ринкове ціноутворення представляє такий механізм господарювання, який здійснюється без централізованого керівництва ( якщо на цьому ринку в якості одного з суб'єктів не виступає держава). Ціна рівноваги координує дії мільйонів людей, кожний з яких переслідує власну користь, причому координує таким чином, що кожний з учасників в зділці виграє. В результаті дії багатьох людей, кожний з яких хвилюється лише про свою вигоду, стихійно і незаплановано виникає більш-менш впорядкована економічна структура. Ринкова ціна рівноваги виконує три наступні функції: передає інформацію; стимулює впровадженню найбільш економічних методів виробництва; розподіляє прибутки ( встановлює, хто і яку частину виробленого продукту отримує). Важливою характеристикою ринку являється конкуренція. Конкуренція представляє собою одну з форм змагань у виробництві, що сприяє його розвитку. Змагання сприяє підвищенню якості продукції, зниженню розтрат на його виробництво, появу нових видів продукції, вдосконаленню техніки та технології. Вона стимулює творчість, ініціативність, ріст кваліфікації, професіоналізму. Внаслідок чого конкуренція виступає потужним стимулом розвитку продуктивних сил суспільства. Однак змагання може проявлятись в різних формах. Конкуренція--це змагання у формі суперництва, коли кожний товаровиробник переслідує власний економічний інтерес, не базуючись з інтересами інших товаровиробників. Внаслідок чого конкуренція виступає як виробниче відношення: антагоністична боротьба за збереження економічного суб'єкта в системі суспільного виробництва та за кращі умови його відтворення. Тому у конкуренції є і об'єктивні негативні наслідки: соціальне розслоєння суспільства, нерівність, бідність, нестійкість і невизначеність розвитку виробництва. Було б неправомірно зводити конкуренцію тільки до певної соціально-економічної форми виробничого суперництва. Конкуренція являється також складним механізмом координації суспільного виробництва. Конкурентна система--це складний механізм непроізвольної координації, діючий через систему цін та ринків, механізм зв'язку, діючий для об'єднання знань і дій мільйонів різних індивідуумів. Вона володіє своєрідним внутрішнім порядком, підчиняється своїм специфічним закономірностям. На певний порядок в економічній системі конкуренції звернув увагу ще А.Сміт. Ним був проголошений принцип “невидимої руки”: кожний індивід, переслідуючи тільки свої егоїстичні цілі, як би направляючись чиєюсь невидимою рукою в інтересах досягнення найбільшого блага для всіх. При всіх недоліках конкурентної системи вона діє вже не перше сторіччя. Вона задовольняє по меншій мірі першій потребі, представленому до любого соціального організму: вона здатна вижити. Система конкурентних ринкових цін являється досить ефективним способом рішення трьох корінних взаємопов'язаних економічних проблем: що, як і для кого виробляти? Через систему конкурентних ринкових цін встановлюються всі необхідні пропорції суспільного виробництва. В Західній економічній літературі широке поширення отримала модель “досконалої конкуренції”. Досконала конкуренція--це абстрактна теоретична модель, змальовуючи функціонування ідеальної децентралізованої економічної системи. Господарські зв'язки в цій системі організовуються на принципах вільного обміну між незалежними економічними суб'єктами. Основними ознаками досконала конкуренції являється відсутність можливості зі сторони любого виробника, продавця чи покупця здійснювати будь-який вплив на загальний рівень ринкової ціни певного товару. Досконалий конкурент--це той, хто може продати (чи купити) все, що він забажає, по існуючій ринковій ціні, але не в змозі помітно вплинути на ціну в сторону підвищення чи зниження. Передумови досконалої конкуренції: наявність в кожній галузі багато численних виробників; виробників так багато, що ні один і них невзмозі самостійно вплинути на параметри ринкової рівноваги--об'єму попиту, пропозиції, ціни; всі виробники користуються приблизно однаковими технічними засобами; всі виробники випускають приблизно однакові об'єми продукції; реалізована на ринку продукція ідентична по якості; наявність багато численного контингенту покупців, які купують приблизно рівну кількість продукції; відсутність обмежень локально-територіального характеру, що передбачає перш за все розвинуті транспортні та торгівельні зв'язки, розвинуту торгово-банківську систему; миттєва передача господарської інформації (кінцевий споживач має інформацію про характеристику купуємого товару); миттєва реакція попиту та пропозиції кожного учасника на ринкові системи. Під зміною попиту та пропозицією ринкова ціна рівноваги відразу змінюється. Модель досконалої конкуренції на абстрактному рівні показує найбільш загальні властивості ринкового механізму. Однак ця модель і не претендує на реалізм. В реальному економічному житті досконалої конкуренції ніколи не було і бути не може. Але її елементи в тій чи іншій мірі завжди мають місце. Практика ділового життя в цілому відповідає умовам “ недосконалої конкуренції”. “Степінь недосконалості” конкуренції може бути різним. Виділяють три моделі незаконної конкуренції” монополія, олігополія, диференціація продуту. Монополія--це окремі наймогутніші підприємства або об'єднання декількох підприємств, які виробляють переважну кількість певної продукції, завдяки чому впливають на процес утворення і привласнюють високі (монопольні) прибутки. Монополії проникають в усі сфери суспільного відтворень--безпосереднє виробництво, обмін, розподіл і споживання. Першою монополізується сфера обігу. На цій основі виникають найпростіші форми монополістичних об'єднань--картелі та синдикати. Конкуренція між декількома потужними фірмами називаються олігополією. На одному ринку стикаються інтереси декількох потужних фірм, кожна з яких мають певну ринкову владу. Олігополії бувають двох видів. На галузевому ринку господарюють невелика кількість продавців ідентичної продукції. Продукція відрізняється не суттєво. Але на неї можна встановити різну ціну, що привабить чи відштовхне покупців. Виробник, таким чином, має деякий контроль над цінами. У зручному випадку на галузевому ринку мається невелике число диференційованої продукції ( наприклад, ринок машин). Третя модель недосконалої конкуренції має місце , коли на ринку багато продавців, але продукція їх ідентична. У продукції є розбіжності ( реальні чи уявні ), які дозволяють продавцю назначати свою ціну. Це модель “диференціації продуктів”. Під цим терміном розуміють всі фактори, які обумовили відносно стійку перевагу покупців, віддаючи одним видам взаємозамінній продукції порівняно з іншими . Наявність диференціації продукції зменшується значення цінової конкуренції. Покупці реагують в меншій мірі ні зміну цін взаїмозаміняючих товарів, виходячи з власних стійких переваг. Розрізняють форми нецінової конкуренції, їх ділять на основні групи: конкуренція по продукту та конкуренція по умовах продажу. Конкуренція по продукту проявляється в бажанні захватити частину галузевого ринку конкурента шляхом випуску нового асортименту і якості товару. Розробка нових моделей, відрізняється від старої продукції того ж призначення часто і якісними перемінами, стала одним з провідних напрямків науково-технічного прогресу. Значна частина витрат на науково-дослідницькі цілі в окремих компаніях пов'язана зі створенням нових видів продукції. Конкуренція по умовах продажу обіймає всі ті багатогранні засоби, які широко використовуються окремими компаніями для стійкого залучення покупців до своїх товарів. Серед таких засобів перш за все--реклама, яка здійснює реалізацію тієї чи іншої продукції, надання послуг по споживанню проданої продукції, а також певних пільг постійним чи великим покупцям. При цьому вибір методів нецінової конкуренції вирішує в залежності від виду продукту, спеціалізації форми виробника, а також покупців, для яких предназначений цей предмет. Які ж функції виконує конкуренція в ринковому господарстві? Перший напрямок це конкуренція сприяє встановленню рівноваги цін. Ця властивість конкуренції описувалась раніше, коли розглядався процес ціноутворення. Тому перейдемо до другого напрямку: конкуренція підтримує суспільно нормальні умови виробництва і реалізації товару. Завдяки конкуренції в любій галузі виробництва в кожний даний момент на ринку встановлюється загальна (рівна) ціна на однорідні продукти, які мають однакову якість. Це заставляє всіх товаровиробників слідувати єдиній лінії господарської поведінки, чи як говориться слідувати загальним “правилам гри”. В них відбиваються ті вимоги суспільного нормального господарювання, які приписують об'єктивні економічні закони. Рівень рівноважної ціни виступає для товаровиробника як норматив раціонального господарювання. При порушенні такого нормативу підприємство, яке встановило, припустимо, дуже високу ціну за свою продукцію заради отримання великого прибутку, може опинитись в безвихідній ситуації. Попит на дорогоцінні товари впаде і вони не будуть продаватися. Тоді прийдеться занижувати ціни чи навіть робити розпродаж товарів по низьким цінам і при цьому терпіти збитки. Так конкуренція дає наглядний урок всім, хто не враховує суспільно-нормативні умови виробництва та реалізації товарів. Третій напрямок: ринкове суперництво стимулює науково-технічний процес та підвищує ефективність виробництва. Як вже було зазначено, конкуренція веде до врівноваження цін. В таких умовах великий прибуток може отримати лише той товаровиробник, який затрачує менше ресурсів на одиницю продукції. Він створює товари з низькою індивідуальною вартістю, і реалізує їх по більш високій ціні. Четвертий напрямок: протиборство агентів ринку підсилює їх соціально-економічне розгалуження. В конкуренції приймають участь товаровиробники, які мають неоднакову економічну силу. Звичайно, що не витримують іспит на міцність, як правило, велика кількість малих фірм. Вони не мають достатньої кількості грошей, сучасних засобів виробництва та інших господарських ресурсів. Конкуренції властива тенденція до поглиблення спочатку нерівності, а потім і межі між мілким та великим власником. В сучасних умовах в розвинутих країнах існує велика кількість мілких підприємців, які створюють свої маленькі підприємства. Але значна їх частина з них невзмозі тривалий час нормально існувати та витримати конкуренцію з більш потужними підприємствами. До того ж постійно росте той мінімум грошових засобів, який дозволяє бути конкурентноспроможним. П'ятий напрямок: конкуренція сприяє розвитку ринкового господарства до монополії. Не по чиємусь умислу, а стихійно та об'єктивно суперництво продавців та покупців суттєво змінює всю структуру ринкового простору. Ці структурні переміни обумовлені слідуючими умовами: а) конкуренція знищує з ринкової арени всі відсталі та неефективні господарства. Ця санація економіки супроводжується зазвичай деякими скороченнями чисельності господарських суб'єктів, особливо помітними в ряді галузей. б) Ринкове суперництво, як відомо, скріплює позиції потужного виробника. Один промисловий гігант по об'єму випуску продукції можна співставити з сумарною виробничою потужністю декількох і навіть тисяч мілких виробників. Тому ринкове господарство швидше за все збільшується за рахунок абсолютного і відносного посилення ролі великих власників. в) Головний фронт змагань на ринковому просторі проходить між арміями продавців та армією покупців, які стоять на різних позиціях по відношенню до рівня ціни. Яка ж армія може впевнено виграти битву? Звичайно та, що більше сплачена і в результаті може нав'язати супернику свою ціну. Виходить--як це не ураження парадоксальним--перемогу в крупному конкурентному змаганні може дати монополістичне об'єднанням протиборствуючих сил. Значить, об'єктивна логіка розвитку ринка така, що вільна конкуренція сама пропонує монополію, рух йде від одного протиборствуючого стану ринку до іншого. Сучасна конкуренція державно регульована. Державне регулювання конкурентних відносин полягає в дотриманні оптимального поєднань монопольно-регулюючих та конкурентних сил на таких чи інших ринках. Засобами державного регулювання є законодавство про правила створення й припинення діяльності підприємств і регулярний вибірковий контроль з боку виконавчої влади, в тому числі через аудиторську систему. Найважливіші напрями державного регулювання економіки, а отже, і встановлення рівноваги національного ринку такі: антициклічне регулювання, що має короткочасний характер і спрямоване на послаблення циклічних коливань, зниження рівня інфляції; програмування ( капіталістична планомірність), що має тривалий характер, прагне цілеспрямовано впливати на обсяг і напрями капіталовкладень, зміну структури народного господарства, тобто має стратегічні цілі. Для досягнення, як короткочасних, так і тривалих цілей використовують: пряме ( адміністративне) регулювання, що здійснюється за допомогою прийняття актів і дій виконавчої влади; непряме регулювання, що ґрунтується на використанні різних економічних, фінансових важелів ( зміна ставки податків, норми подання податкових пільг та ін.). економічна роль держави в цьому разі полягає в тому, що вона забезпечує регулювання суспільного капіталу в цілому. Основні методи державного регулювання економіки є:проведення реформ в оподаткуванні корпорацій, державних підприємств і підприємств немонополізованого суктора економіки;державне стимулювання науково-дослідних і дослідно - конструкторських розробок, або науково-технічна політика;активна амортизаційна політика;кредитно-грошова політика;здійснення структурної або промислової політики.Антимонопольне законодавство в Україні визначає правові основи обмеження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за його дотриманням. Монопольним вважають таке становище підприємств, коли його частка на ринку певного товару перевищує 35 відсотків і він має змогу самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати тут конкуренцію. Щоб не допустити зловживання монопольним становищем на ринку, створюють компетентні державні органи, які повинні контролювати угоди, що укладаються між підприємцями та органами влади й управління. До їхніх функцій входить також контроль за веденням підприємцями конкуренції і метою запобігань недобросовісним формам і методам її. Нині у країнах з ринковою і в тих, що переходять до ринкової економіки, посилюється підтримка держави ринково-конкурентних сил. Незважаючи на специфічні особливості, переорієнтація на пріоритет ринкового механізму в країнах обох степенів розвитку має загальні риси, основу яких становить зміна економічних функцій держави. На перший план було висунуто завдання створити сприятливого інвестиційного клімату і стимулювання капіталоутворень шляхом здійснення бюджетно - податкової та кредитно-грошової політики;заохочення сил конкуренції і створення приватному підприємництву певних умов для розгортання ринкової діяльності. Серед заходів, спрямованих на виконання цього завдання, були дерегулювання в ряді галузей економіки, реформа управління державними компаніями, ревізія ( або створення ) антимонопольного законодавства. Рушійні сили розвитку, втілень в товарному виробництві, особливо в період їх стихійної дії, нерідко зумовлювали потрясінь в господарстві країн розвинутої ринкової економіки, руйнівні економічні кризи. Вихід було знайдено в посиленні регулюючих функцій держави. Основою господарської системи, як і раніше, залишається ринок, проте регулятори цього взаємодіють з внутрішнім фірмовим плануванням і державними важелями централізованого регулювання. 5. Висновок Отже, підсумовуючи вище написане у курсовій роботі, можна зробити висновок, що ринок це складне багатогранне явище, який живе за своїми об'єктивними економічними законами. В основі якого лежать складні товарно-грошові відносини. Ринок діє об'єктивно і стихійного розвитку на ньому бути не може(це підтверджує історичний досвіт), на ринку має існувати реальний плюралізм права власності. Пріоритетом має бути наданий на ринку споживачам, саме вони за рахунок свого попиту в значній мірі забезпечують встановленню ринкової ціни, впливають на процес ціноутворення. На мою думку ринок являється посередником між товаровиробниками та споживачами. Щодо функцій ринку, то слід виділити такі основні його функції як регулюючу, забезпечення постійного процесу суспільного відтворень, стимулювання, визначення остаточної вартості товарів, і чи не найважливіша функція ринку--це розвиток конкурентних засад. Саме остання функція визначає в значній мірі форми реалізації функцій ринку. Конкуренція сприяє здійсненню таких функцій ринку, як визначення ринкової ціни, стимулювання виробництва, розвиток науково-технічного процесу та багато іншого. І безперечно, що значна роль на ринку безпосередньо належить державі. Як вже було зазначено ринок не може розвиватись стихійно, за ним повинен здійснюватись розумний наглядовий контроль, саме держава має забезпечити цей контроль. І однією з важливих функцій держави є проведення антимонопольної політики, яка була б спрямована на розвиток вітчизняного виробництва та підтримку підприємництва. СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ: Рузавін. Г.І. Основи ринкової економіки. М.: ЮНИТИ. 1996. Основи економічної теорії/За ред.Гальчинського А.С., Єщенко П.С., Палкіна Ю.І.-К.:Вища школа, 1995. Основи економічної теорії (суспільне виробництво. Ринкова економіка.).-К.:Либідь, 1994 Основи економічної теорії/За ред. Климка Т.Н., Нестеренко В.П.-К.:Вища школа, 1994 «Курс экономической теории». Под ред. Чепурина М.Н., Киров, 1994 |
 |
||||||||||||||||||
| ©2011 |
