Теорія неокласичного синтезу. Теорія економіки ринків

Теорія неокласичного синтезу. Теорія економіки ринків

ЗМІСТ

Вступ

1.Теорія неокласичного синтезу

Висновок

2.Теорія економіки ринків

Висновок

Література

Вступ

В рефераті розглядаються питання економічної теорії:

1. Теорія неокласичного синтезу;

2. Теорія економіки ринків.

Мета реферату - ознайомитися з зазначеними темами, розглянути історію виникнення зазначених теорій, зробити висновки.

1. Теорія неокласичного синтезу

Поява у 30-ті роки XX ст. концепції державного регулювання економіки Дж.-М. Кейнса справила значний вплив на розвиток економічної думки та економічної політики. Водночас, незважаючи на те що кейнсіанство тривалий час зберігало свої позиції, Кейнсу так і не вдалося створити цілісної теорії циклу. Його послідовники не виявили динаміки основних компонентів ефективного попиту, не розглянули значної частини автономних інвестицій, не пов'язаних з рухом національного доходу. Вони аналізували економіку з позицій макроекономічних, народногосподарських величин. Однак вивчення потребували і мікроекономічні категорії. Традиційна економіка характеризувалася інертністю, пасивністю. її результати були пов'язані з величезними затратами через втручання політичної влади в економічний процес. Тому необхідні були зміни.

Принцип неокласичного синтезу запропонував Д.-Р. Хікс у 1937 р. ще до того, як на основі теорій економічного зростання відбулося органічне поєднання кейнсіанського і неокласичного напрямів економічної теорії. Згодом цей підхід був остаточно обґрунтований П.-Е. Самуельсоном.

Самуельсон (Samuelson) Поль-Ентоні (нар. 1915) -- американський економіст, лауреат Нобелівської премії (1970). Народився в м. Гера (штат Індіана, СІНА). Диплом Чиказького університету отримав 1935 року, а через рік -- диплом Гарвардського університету. У двадцятип'ятирічному віці викладав у Массачусетському технологічному інституті (у 1966 р. повернувся сюди професором економіки). Засновник у цьому інституті факультету економікс.

У 1941 р. П.-Е. Самуельсон став доктором економіки, одночасно за свою дисертацію "Основи економічного аналізу (Операціональне значення економічної теорії)" отримав премію імені Д. Уеллса. Поєднував викладацьку діяльність з роботою консультанта різних державних установ. Як член Комісії СІНА з реконструкції готував переведення після Другої світової війни промисловості на цивільні рейки. У 1947 р. опублікував працю "Основи економічного аналізу". Саме з цього часу почалося тривале протистояння в економічній науці "математиків" і "літераторів". Потяг до чіткої математичної мови дав змогу вченому поєднати вищу математику з економічним аналізом, що стало основою при розробленні статичної й динамічної теорії та основ стабільності економічних систем. До сфери інтересів ученого входить широке коло проблем: від теорії вартості -- до проблем міжнародної торгівлі.

У 1952 р. обраний президентом Міжнародного економетричного товариства. У 1958 р. у співавторстві з Р. Дорфманом і Р.-М. Солоу опублікував працю "Лінійне програмування і економічний аналіз".

Протягом 1961 --1968 pp. -- радник з економічних питань президентів Дж. Кеннеді й Л. Джонсона, брав активну участь у розробленні економічної програми уряду демократів.

У 1961 р. обраний президентом Американської економічної асоціації (у 1947 р. ця асоціація нагородила його медаллю імені Дж.-Б. Кларка), а в 1968 р. -- головою Міжнародної економічної асоціації.

П.-Е. Самуельсон -- автор найпопулярнішого в західних країнах підручника "Економікс". Це головна праця вченого, де розкрито систему його поглядів. Підручник став класичним, перекладений на десятки мов, витримав 16 видань.

Член Американської академії мистецтв і наук, Британської академії наук, Національної академії наук США, Американського економетричного товариства. Йому присвоїли почесні вчені ступені університети Гарварда, Чикаго, Індіани, Мічигану, Кейо, Південної Каліфорнії, Пенсільванії, Рочестера, Східної Англії, Північного Мічигану, Массачусетсу, Католицького університету Лувена.

У 50--60-ті роки XX ст. у західній економіці вдалося пом'якшити кризи. Цьому сприяло поширення кейнсіанських рецептів економічного регулювання, що зазнали певних модифікацій. Представники кейнсіанства змістили акценти в бік проблеми темпів, факторів зростання, альтернативи між зайнятістю та інфляцією. Під впливом суперечливої взаємодії ринкового механізму з монопольним регулюванням західні економісти дійшли висновку про необхідність поєднання кейнсіанських рекомендацій щодо регулювання з неокласичними теоретичними положеннями про стимулювання виробництва, внаслідок чого було розроблено теорію неокласичного синтезу.

Неокласичний синтез -- теорія, яка поєднує кейнсіанське інтегрування матеріального і грошового секторів економіки з метою одночасного визначення грошового доходу і відсоткової ставки з класичною установкою на те, що тенденції до рівноваги за повної зайнятості може перешкоджати тільки негнучкість системи.

Для цієї теорії характерне використання різних способів економічного аналізу, економіко-математичних методів. Математичні моделі та розрахунки допомагають уточнити логічні обґрунтування, виявити функціональні взаємозв'язки, перевірити висновки і передбачення.

Вчений запропонував поєднати ринкове регулювання з державним впливом на економіку, а саме: в період глибокого спаду використати бюджетні важелі, а за умови піднесення -- кредитно-грошові. П.-Е. Самуельсон порівнює ознаки ринкової та адміністративної економіки і віддає перевагу ринковому механізму, що здатний, на його думку, автоматично підтримувати економіку в стані рівноваги. Він зазначає, що ринкова економіка підпорядкована дії природних сил і вона є економікою суворого порядку. Однак на певному етапі стає необхідним втручання держави, яке має бути ефективним, стабільним і справедливим. Ця необхідність зумовлена виникненням монополій, нечесною конкуренцією, загостренням економічних і соціальних суперечностей. Дії держави мають бути спрямовані проти монополізації економіки, на підтримку стабілізаційних заходів щодо пом'якшення ділового циклу, стримування безробіття та інфляції, стимулювання економічного зростання. П.-Е. Самуельсон підтримує впровадження державних програм перерозподілу національного доходу з метою ліквідації соціальних негараздів.

Аналізуючи механізми ринкової економіки, її здатність до саморегулювання з неокласичних позицій, вчений указує, що, крім функцій забезпечення ефективності та справедливості, держава має здійснювати також і макроекономічне регулювання стабільності за методом Дж.-М. Кейнса та його послідовників. На його думку, ринковий механізм визначає ціни та обсяги виробництва, а держава регулює ринок з допомогою податків, державного субсидування та інших економічних методів.

Значну увагу П.-Е. Самуельсон приділяє кейнсіанській моделі регулювання економіки, узагальнює і доповнює висновки кейнсіанської теорії. Проаналізувавши ефект мультиплікатора (здатність приросту чи скорочення сукупного попиту зумовлювати n-кратний порівняно з ним приріст або зменшення загальних обсягів виробництва і національного доходу), він робить висновок: зростання купівельної спроможності може впливати на коливання інвестицій (ефективного попиту), що матиме своїм наслідком коливання в розвитку економіки у циклі кон'юнктури. У праці "Взаємозв'язок між мультиплікатором і принципом акселерації" (1939) вчений подав різні варіанти взаємодії мультиплікатора і акселератора (зв'язок між зміною попиту і спричиненою ним значно більшою зміною інвестицій). Із введенням до аналізу коефіцієнтів мультиплікації й акселерації західна економічна наука зайняла вихідні позиції для розроблення теорій і моделей економічного зростання.

Крім того, П.-Е. Самуельсон торкнувся невирішених проблем кейнсіанського аналізу, серед яких -- достовірність інформації щодо стану кон'юнктури. Регулюючі дії держави ґрунтуються на цій інформації, але її недостатня достовірність може спричиняти розбалансування економіки і посилення кон'юнктурних коливань замість того, щоб їх пом'якшити. Він також наголошує, що кейнсіанська модель не враховує впливу зовнішньоекономічних зв'язків на стабільність розвитку.

Відповідно до кейнсіанської моделі безробіття та інфляція є явищами несумісними, але з 70-х років спостерігається явище стагфляції (наявність високого рівня інфляції та безробіття). П.-Е. Самуельсон аналізує його природу та визначає способи подолання з монетарних позицій. Він доходить висновку, що для налагодження господарського механізму необхідно сприяти функціонуванню ринкової економіки на рівні її основної ланки -- підприємства. Вчений зазначив, що без розуміння того, від чого залежить цикл ділової активності суб'єкта, неможливі макроекономічні узагальнення.

У межах макроекономічного аналізу П.-Е. Самуельсон досліджував проблему попиту та пропозиції як факторів ділової активності. Він сформулював основи теорії споживчої поведінки, яка, на його думку, регулює попит на товари і через нього -- обсяги виробництва, граничні та сумарні витрати. Вчений досліджує вплив конкуренції на ділову поведінку фірм, конкурентної пропозиції на граничні витрати, аналізує форми конкурентної боротьби, вплив монополізації виробництва на стабільність економічного стану фірми. П.-Е. Самуельсон доходить висновку про малу ефективність законодавчого втручання держави у процес формування монополій та наголошує на доцільності використання економічних важелів.

За теорією неокласичного синтезу, світова економічна система є сталою, незалежно від спрямування національних політичних курсів. Вона функціонує за законами ринкової економіки, які відображають зіткнення економічних інтересів. Тому умовою її успішного розвитку є досягнення ринкової рівноваги за мінімального міждержавного регулювання. З огляду на це доцільним є обмеження протекціоністського втручання, яке перешкоджає вільному рухові капіталів.

Школу неокласичного синтезу вирізняє різноманітність тематики досліджень:

-- проблеми економічного зростання;

-- розвиток теорії загальної економічної рівноваги;

-- аналіз безробіття та заходи щодо його регулювання;

-- сфера теорії та практики оподаткування;

-- розвиток методів економіко-математичного аналізу і можливості їхнього застосування в політології.

Складність управління змішаною економікою зумовлена природою двох форм власності: приватною, що підпорядковується законам ринкової конкуренції та стихійного ціноутворення, і державної, керованої на основі державного законодавства. П.-Е. Самуельсон розробив концепцію економічних стабілізаторів (механізмів): автоматичних, ринкових (попит, пропозиція, ціни, прибуток, відсотки тощо) і регульованих державою (оподаткування, держзамовлення, інвестиції, субсидії тощо). На його думку, за продуманої комбінації таких стабілізаторів держава може сприяти зростанню виробництва.

Висновок

Економічну теорію середини 60-х років характеризують як неокласичний синтез. Він виник саме тому, що існуюча понад півстоліття неокласична макроекономіка не змогла створити послідовної та корисної теорії, і був кроком вперед. Теорія неокласичного синтезу П.-Е. Самуельсона узагальнила тогочасні досягнення економічної теорії, об'єднала різні школи та напрями загальною ідеєю макроекономічної рівноваги.

Неокласичний синтез націлює на пошук узгоджених висновків між різними концепціями, школами та напрямами. Як і неокейнсіанство, його було використано у практиці державного регулювання економіки багатьох розвинутих країн, передусім США. Із середини 50-х років XX ст. і впродовж наступних двох десятиріч він був панівною системою поглядів.

2. Теорія економіки ринків

Тривалий час теорія та економічна практика формувалися навколо загальної моделі ринкової економіки Л. Вальраса, який вважав, що в суспільстві існує єдиний ринок з єдиною системою цін (незалежно від того, є рівновага чи немає), однаковою для всіх економічних клієнтів. Зміна цін на ресурси приводить до пропорційної зміни цін на споживчі товари, зростання доходів -- до пропорційного зростання цін, що вплине лише на обсяги грошової маси, але не змінить пропорцій обміну, а отже, не впливатиме на рівновагу та стабільність економічної системи. Тому, на думку Л. Вальраса, обсяги грошової маси, яка обслуговує обмін, не мають значення. Економічна рівновага досягається тоді, коли сукупний попит дорівнює сукупній пропозиції.

Нереалістичність такої економіки як єдиного глобального ринку, де вся економічна інформація є доступною для будь-кого, довів у своїх наукових дослідженнях М.-Ф.-Ш. Алле.

Алле (Allais) Моріс-Фелікс-Шарль (нар. 1911) -- французький економіст, лауреат Нобелівської премії (1988). Народився в Парижі. Навчався у Політехнічній школі та Національному гірничому інституті. Здобув освіту інженера і фізика. Поїздка до США під час Великої депресії стала переломним моментом у його житті. Побачивши закриті фабрики, натовпи безробітних, людське горе, він зрозумів, що повинен присвятити себе економіці.

Маючи добру технічну освіту, в 1936 р. М.-Ф.-Ш. Алле влаштувався на державну інженерну службу. Працював контролером у Національному гірничому управлінні, керував у місті Нанті службою гірничої промисловості.

У 1943--1948 pp. -- директор Бюро документації і статистики гірничої справи. У цей період починається його активна економічна діяльність. Опрацювавши дослідження Л. Вальраса, В. Парето, І. Фішера, написав фундаментальну працю "В пошуках економічної дисципліни. Чиста економіка" (1943), у якій він висловлювався за викуп землі державою.

Будучи професором з 1944 р., М.-Ф.-Ш. Алле читав лекції в Національному гірничому інституті. Паралельно викладав курс економічної теорії в Інституті статистики Паризького університету. До кінця 80-х років він -- директор Центру економічного аналізу, водночас до 1970 р. очолював групу соціально-економічних досліджень. У 1947--1980 pp. -- член Національного комітету з наукових досліджень.

З 1941 р. він проводив дослідження в п'яти взаємопов'язаних галузях: теорії максимальної ефективності економіки, теорії міжчасових процесів руху капіталу, теорії прийняття рішень в умовах невизначеності, теорії динаміки грошового обігу, теорії випадкового і екзогенних фізичних впливів.

Творчість М.-Ф.-Ш. Алле багатогранна: праці з фізики, соціології, історії цивілізації. Однак саме економіка майже шістдесят років є предметом його професійних інтересів, саме в цій галузі знання він досяг важливих результатів. Це "Загальна теорія надлишків" (1981), "Автопортрети: одне життя, одна праця" (1989), "Боротьба за Європу" (1994), "Економіка як наука" (1995) та ін.

М.-Ф.-Ш. Алле -- почесний член Американської економічної асоціації, член Національної академії наук США. Нагороджений орденом Пальмової гілки академії, золотою медаллю Національного центру наукових досліджень та орденом Почесного легіону Франції. Почесний доктор Гронінгемського університету.

Досліджуючи цю проблему, М.-Ф.-Ш. Алле запропонував теорію на новій основі, виходячи з поняття "надлишок" , розробленого та використаного у праці "В пошуках економічної дисципліни. Чиста економіка", а також нову модель -- модель економіки ринків.

Модель економіки ринків -- система правил, що забезпечують поступову еволюцію економіки шляхом реалізації всіх можливих надлишків аж до стану максимальної ефективності.

У моделі М.-Ф.-Ш. Алле суспільне господарство постає як сукупність локальних ринків, для яких характерні власні замкнуті системи ціноутворення. Це система ринків для різних товарів, причому один і той самий товар може продаватися і купуватися на різних ринках. У ній немає єдиної системи цін, акти ринкового обміну здійснюються не всі відразу, а безперервно. Вчений допускає множинність ринків і велику кількість систем цін як відображення реальної зміни до економічного оптимуму.

Загальноекономічна рівновага, на думку М.-Ф.-Ш. Алле, залежить від співвідношення попиту і пропозиції грошової маси, а рівновага на локальному ринку залежить від співвідношення попиту і пропозиції товарів. Отже, економічна рівновага всієї системи залежить від стану окремих, локальних, ринків. Учений формулює економіко-математичну залежність, яка дає змогу прогнозувати вплив окремого ринку на суспільну економіку, а також знайти рівень залежності локального ринку від системи національних та міжнародних ринків загалом. Він пише: "У рамках комплексної економіки, в якій децентралізація рішень є однією з необхідних умов її ефективності, єдино можливий спосіб регулювання цін і доходів у кінцевому підсумку може спиратися тільки на регулювання грошової маси. Але якщо регулювання темпу зростання грошової маси приймається як принцип регулювання рівня цін і заробітної плати, то економіка зможе функціонувати лише в тому випадку, якщо заробітна плата і ціни встановлюються так, що забезпечується ефективна рівновага попиту і пропозиції, а це, в свою чергу, вимагає від усіх суб'єктів економіки згоди на дотримання фундаментальних правил поведінки у децентралізованій економіці ринків. Однак така згода є мислимою лише тоді, коли розподіл доходів, що забезпечується функціонуванням економіки ринків, є прийнятним в етичному плані. Все це підводить нас до реалізації реформи податкової системи і встановлення податку на капітал. Але якщо чиста рента на капітал не стягується, значить, розподіл доходів за правилами економіки ринків відкидається, і це нехтування породжує інфляцію".

Причини коливання загального рівня цін М.-Ф.-Ш. Алле вбачав у функціонуванні грошової сфери, тому він робить висновок, що циклічне коливання має грошову природу. У праці "Економіка і відсоток" вчений наголошує, що відсоток, по суті, є ціною капіталу, встановленого на ринках. На грошовому ринку відсоток встановлюється як ціна використання грошей, що перебувають в обігу, а на ринку капіталів -- як ціна використання капіталу. Причому обидва ці ринки часто значною мірою переплітаються один з одним. Він також обґрунтував можливі позитивні, негативні та нульові величини відсоткових ставок, вважаючи ідеалом нульову відсоткову ставку, бо навіть у період інфляції власники грошових фондів погоджуються надавати позики, оскільки зростає ризик знецінення капіталу. У цій праці М.-Ф.-Ш. Алле поєднав удосконалену ним модель загальної рівноваги з аналізом сукупного капіталу та теорією інвестицій, з теорією економічного зростання, а також запровадив модель теоретичної детермінації попиту. Вона ґрунтується на фундаментальному рівнянні грошової динаміки, а також на спадкоємному формулюванні попиту і пропозиції на гроші. Модель дає змогу виражати коливання валових витрат, виходячи з різниці між попитом і пропозицією грошей, причому гроші є функціоналами минулих варіацій валових витрат. Значну увагу економіст приділив дослідженню досягнень максимальної ефективності економіки.

Вважаючи монетарне регулювання економіки універсальним засобом, вчений зводив свої практичні рекомендації до кредитного контролю. Він наполягав на жорсткому регулюванні державою грошової маси та ставки відсотка (виступав за двохвідсотковий рівень інфляції). На його думку, економіка, що побудована на інфляційних шоках та бюджетному втручанні держави, з часом стане розбалансованою, і механізми ринкового саморегулювання зупиняться остаточно. М.-Ф.-Ш. Алле зауважував, що державне втручання в економіку за кейнсіанською схемою може мати лише тимчасовий ефект. Бюджетні витрати з часом перестануть виконувати стимулюючу та стабілізуючу функції. Навпаки, у межах суворої монетарної політики проблему інвестування держава може розв'язати з допомогою договірного планування: добре знаючи скільки і чого необхідно виробляти, підприємець без ризику інвестуватиме капітали у виробництво.

У теорії економіки ринків (вчений замінив поняття "економіка ринку", "ринкова економіка" поняттям "економіка ринків") він подав своєрідне бачення динаміки господарської системи. У ній М.-Ф.-Ш. Алле зробив спробу встановити систему правил, що забезпечують поступову еволюцію економіки: шляхом реалізації всіх можливих надлишків -- до стану максимальної ефективності. Він вказує, що тим самим теорія оптимуму звільняється від нереалістичних, на його погляд, математичних гіпотез, таких, як гіпотеза загальної випуклості, що суперечить усім даним спостереження і тягне за собою абсурдні наслідки.

Продовженням розвитку цієї теорії є праця "Єдина Європа. Шлях до процвітання" (1959), у якій він подав перспективу інтеграційного процесу в Західній Європі, коли ліквідація митниць, зняття заборони на пересування капіталів і людських ресурсів забезпечать можливість вільного інвестування капіталів, знаходження роботи для всіх трудящих залежно від їх уподобань і здібностей. Тобто вчений змалював картину розвитку вільних ринкових відносин, що базуються на принципах необмеженої конкуренції між незалежними споживачами і виробниками.

Коло наукових розробок М.-Ф.-Ш. Алле охоплює також питання прикладної економіки (зокрема, з енергетичної політики, транспортних тарифів) та економічної політики. Його рекомендації щодо способів контролю за рівнем цін, тарифів на електроенергію, інші державні соціальні послуги, норми ефективного витрачання ресурсів з урахуванням попиту і пропозиції широко використовувалися у Франції в державному секторі економіки в 50--60-ті роки XX ст.

Висновок

Отже, М.-Ф.-Ш. Алле створив власну теорію загальної рівноваги, видозмінивши основні ідеї математичної школи і наповнивши її чіткішим, точнішим та переконливішим математичним апаратом. Йому вдалося довести, що модель ринкової рівноваги Л. Вальраса та його послідовників була хибною, оскільки ґрунтувалася на ідеї створення абсолютно штучних і відірваних від життя математичних моделей з переважанням математичного формалізму. Його ж модель є наближеною до розуміння реальних основ функціонування сучасної економіки з урахуванням дії НТП, що породжує нові ринки шляхом оновлення технологій та постійних інновацій.

Література

1. Абрамова, М. А. Экономическая теория / М.А. Абрамова, Л. С. Александрова. - М. : Юриспруденция, 2001. - 400 с.

2. Архипов, И. И. Экономика : учебник для вузов / И. И.Архипов, А. К. Большаков. - М. : Проспект, 2006. - 840 с.

3. Корниенко, О. В. Экономическая теория : практикум / О. В. Корниенко. - Ростов н/Д : Феникс, 2008. - 320 с.

4. Макконнел, К. Р. Экономикс: принципы, проблемы и политика / К. Р. Макконне, С. Л. Брю. - М. : Республика, 2003. - 486 с.

5. Микроэкономика : учебное пособие для вузов / под ред. М. И. Плотницкого.- Минск : Новое знание, 2005.

6. Мицкевич, А. А. Сборник заданий по экономике с решениями / А. А, Мицкевич. - М. : Вита-Пресс, 2001. - 592 с.

7. Экономическая теория для студентов вузов. Серия "Шпаргалки". - Ростов н/Д, Феникс, 2005 - 192с.