Загальна характеристика інвестиційних ризиків

Загальна характеристика інвестиційних ризиків

27

Міністерство освіти і науки України

Національний університет харчових технологій

Кафедра менеджменту зовнішньоекономічної діяльності

Контрольна робота

з дисципліни: “Міжнародний фінансово - інвестиційний менеджмент”

Виконала:

студентка 6 курсу

(з.ф.н.) спеціальність МЗЕД

Казакова Ірина

Перевірив:

Викладач

Стахурська Світлана Валеріївна

Київ - 2009

Зміст

1. Визначення інвестиційних ризиків

2. Світовий ринок позикових капіталів: інституційна структура

3. Задача 1 варіант № 3

4. Задача 2 варіант № 3

Список використаної літератури

1. Визначення інвестиційних ризиків

Як зазначає Б. М. Щукін, “інвестиції завжди орієнтовані на майбутнє і тому пов'язані зі значною невизначеністю економічної ситуації та поведінки людей. Від цього походить високий рівень ймовірності невиконання інвестиційних планів з об'єктивних чи суб'єктивних причин.”

Інвестиційний ризик уявляє собою можливість нездійснення запланованих цілей інвестування (таких, як прибуток або соціальний ефект) і отримання грошових збитків. Цей ризик необхідно оцінювати, обчислювати, описувати та планувати, розробляючи інвестиційний проект.

Розрізняють загальноекономічний ризик, що походить від несприятливих умов в усіх сферах економіки, та індивідуальний ризик, пов'язаний з умовами даного проекту.

Залежно від чинників виділяють такі види інвестиційного ризику :

політичний ризик;

загальноекономічний ризик;

правовий ризик;

технічний ризик;

ризик учасників проекту;

фінансовий ризик;

маркетинговий ризик;

екологічний ризик.

Політичний, правовий та загальноекономічний ризики можуть бути викликані зовнішніми умовами реалізації інвестицій. Інші види ризиків спричинюються можливими помилками планування та організації конкретних проектів.

Технічний ризик зумовлюється великою кількістю хиб та помилок широкого спектру сторін інвестування, як-от пов'язаними з якістю проектування, технічною базою, обраною технологією, управлінням проектом, перевищенням кошторису.

Фінансовий ризик випливає з нездійснення очікуваних подій з фінансового боку проекту. Це можуть бути незаплановані зменшення або зникнення джерел та обсягів фінансування, незадовільний фінансовий стан партнерів, зриви надходжень коштів від реалізації вироблених товарів чи послуг, несплатоспроможність покупців продукції та власні підвищені витрати.

Маркетинговий ризик виникає з прорахунків під час оцінки ринкових умов дії проекту, наприклад ринків збуту чи постачання сировини і матеріалів, організації реклами чи збутової мережі, обсягу ринку, часу виходу на ринок, цінової політики, внаслідок низької якості продукції.

Екологічний ризик пов'язаний з питаннями впливу на довкілля, можливої аварійності, стосунків з місцевою владою та населенням.

Нарешті, ризик учасників проекту може бути пов'язаний з усіма неочікуваними подіями в управлінні та фінансовому стані підприємств-партнерів.

О. Л. Устенко пропонує дещо інакшу класифікацію інвестиційних ризиків. Він поділяє їх на три групи, залежно від сфери вкладення капіталу :

інвестиційні ризики від вкладення коштів у виробничу та невиробничу сфери економіки;

інвестиційні ризики від діяльності фірми на фінансовому ринку;

кредитні ризики.

Перша з вищезгаданих груп ризиків уявляє собою сукупність всіх тих ризиків, які діють на фірму під час проведення нею господарської діяльності, за винятком тієї її частини, яка пов'язана з діяльністю на фінансовому ринку.

Інвестиційні ризики, пов'язані з діяльністю на фінансовому ринку, у свою чергу поділяють на три групи :

ризики втраченого зиску;

ризики зниження доходності;

відсоткові ризики.

Група ризиків втраченої можливості “…має своїм джерелом імовірність наставання непрямих (побічних) фінансових втрат, які виявляються в недоотриманні прибутку в результаті нездійснення фірмою якогось заходу, який би дозволив їй одержати цей прибуток (наприклад, відсутність страховки на судно, що перевозило вантажі даної фірми і згодом затонуло). Окремим випадком цього ризику є ризик внаслідок падіння загальноринкових цін, який найчастіше пов'язаний з падінням цін на всі цінні папери, що обігають на ринку, одночасно (наприклад, у результаті зниження загальної інвестиційної активності)”.

Найчастіше ризики втраченої можливості є несистемними. Їх можна запобігти завдяки проведенню спеціальних заходів.

Іншою групою інвестиційних ризиків є ризики зниження доходності. Існування цих ризиків є наслідком імовірності зниження розміру відсотків і дивідендів по портфельних інвестиціях, а також по внесках і кредитах.

Портфельними інвестиціями називають вкладення коштів у цінні папери довгострокового характеру, які, за звичай, не передбачають швидкого одержання доходу. Найчастіше це інвестиції великих промислових програм.

Ризики зниження доходності мають два різновиди:

відсоткові ризики;

кредитні ризики.

Відсоткові ризики - це ризики активних операцій, які проводять фірми (в більшості випадків банки). Можливі такі джерела їхнього виникнення:

будь-які зміни в облікових ставках Національного банку;

зміни маржі комерційних банків з кредитів, що надаються, і депозитних рахунків;

зміна в розмірах обов'язкових для резервування фондів комерційних банків у Національному банку. Наприклад, збільшення розміру резервного фонду в Національному банку означатиме для комерційних банків недовикористання частини їхніх пасивів, отже існує висока ступінь імовірності підвищення ними відсоткових ставок по кредитах, що надаються, з одночасним зниженням відсотку по депозитних рахунках своїх клієнтів;

зміни в системі оподаткування всіх суб'єктів господарювання і фінансових інститутів, зокрема;

будь-які зміни в портфелі інвестицій, який має фірма, а також зміни в доходності самих інвестицій;

імовірність змін у структурі пасивів (співвідношення власних і позичених коштів, термінових і ощадних депозитів, депозитів до запитання тощо);

за зростання банківського відсотку може розпочатися масове “скидання” акцій, внаслідок чого їхня вартість зменшується;

в разі вкладання коштів інвестором у середньострокові та довгострокові цінні папери (особливо в ту їхню частину, що має фіксований відсоток) за поточного підвищення середньоринкового відсотку порівняно з фіксованим рівнем. Це означає, що інвестор міг би збільшити доходи, але не може вивільнити свої кошти через зазначені умови;

якщо емітент випустив в обіг цінні папери з фіксованим відсотком, то існує ймовірність настання для нього відсоткового ризику при поточному зниженні середньоринкового відсотку у порівнянні з визначеним їм фіксованим рівнем.

Кредитні ризики тісно пов'язані з відсотковими, причини їхнього виникнення здебільшого однакові. Головна відмінність між цими двома групами ризиків зниження доходності полягає в тому, що відсоткові ризики розглядаються з позицій кредитора, а кредитні - з позицій позичальника. При цьому виділяють декілька суто кредитних ризиків:

біржові ризики, сутність яких полягає в наявності ймовірності виникнення втрат у результаті укладення фірмою біржових угод (наприклад, ризик неплатежу комісійної винагороди, ризик неплатежу взагалі тощо);

селективні ризики (ризики вибору), які полягають у невірному виборі видів вкладення капіталу, видів цінних паперів при формуванні інвестиційного портфеля, виборі позичальника тощо;

ризики ліквідності, які пов'язані з можливістю втрат при реалізації цінних паперів або інших товарів внаслідок зміни їхньої якості, споживчої вартості тощо;

ризики банкрутства, які виникають у результаті невірного вибору способів вкладення капіталу і закінчуються повною втратою підприємцем власного капіталу і спроможності розрахуватися по взятих на себе зобов'язаннях.

Визначення інвестиційних та фінансових ризиків Міжнародний фінансово-інвестиційний менеджмент: Конспект лекцій для студ. спец. 7.050206, 8.050206 "Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності", 8.050206.01 "Менеджмент митної системи" всіх форм навчання. - К. : НУХТ, 2009. - с. 21-23.

Фінансово-інвестиційна діяльність завжди ризикована. Причини:

невизначеність та мінливість економічної ситуації;

поява нових фінансових інструментів та емітентів;

розширена пропозиція об'єктів інвестування в зв'язку з приватизацією тощо.

Інвестиційний ризик - це ймовірність виникнення непередбачуваних фінансових втрат: прибуток, дохід, втрата капіталу (часткова або повна) - при невизначеності умов фінансово-інвестиційної діяльності.

Види ризиків:

За сферами прояву:

економічний - пов'язаний зі зміною економічних факторів;

політичний - адміністративні обмеження інвестиційної діяльності, пов'язані зі зміною державного політичного курсу;

соціальний - ризик страйків, незапланованих соціальних програм тощо;

екологічний - катастрофи, стихійні лиха;

кримінальний.

За формою інвестування:

ризик реального інвестування (проблеми з будівельними матеріалами, обладнанням, недобросовісний підрядчик, невдалий вибір місця будівництва тощо);

ризик фінансового інвестування (невдалий підбір фінансових інструментів, банкрутство деяких емітентів, прямий обман інвесторів).

За джерелами виникнення:

систематичний (ринковий) ризик - пов'язаний із зміною стадій економічного циклу розвитку країни;

несистематичний (специфічний) ризик - характерний для конкретного об'єкту інвестування, може бути пов'язаний з некваліфікованим керівництвом, нераціональною структурою інвестиційних коштів. Такі ризики можна передбачити і запобігти ним.

За кількісною оцінкою рівня ризику:

безризикові - короткотермінові державні облігації (в зарубіжній практиці);

інвестиції з припустимим ризиком - можливість втратити усю суму розрахованого прибутку;

інвестиції з критичним рівнем ризику - можливість втратити не лише прибуток, але й всю суму доходу по проекту;

інвестиції з катастрофічним рівнем ризику - можливість втрати усіх активів інвестора в результаті банкрутства тощо.

Критерії прийнятності здійснення інвестиційного проекту в залежності від рівня ризику:

для інвестицій з припустимим ризиком: 0,1;

для інвестицій з критичним рівнем ризику: 0,01;

для інвестицій з катастрофічним рівнем ризику: 0,001.

Це означає, що проект повинен бути відхилений, якщо в одному випадку з десяти по ньому може бути втрачений весь прибуток, якщо в одному випадку із 100 може бути втрачений весь доход, якщо в одному випадку із 1000 можуть бути втрачені всі активи.

Рівень ризику при його оцінці визначається як відхилення очікуваних інвестиційних доходів від середньої або розрахункової величини. Тому оцінка інвестиційних ризиків передбачає:

оцінку очікуваних доходів;

оцінку можливих втрат.

Оцінка ризиків здійснюється на основі визначення:

абсолютного розміру втрат;

відносного розміру втрат.

Методи оцінки ризику:

1) економіко-статистичні

математичне сподівання;

дисперсія;

середньоквадратичне (стандартне) відхилення;

коефіцієнт варіації;

бета-коефіцієнт;

2) експертні;

3) аналогові.

Формування необхідного рівня доходності з урахуванням ризику. "Премія за ризик".

Оскільки інвестиційна діяльність завжди є ризикованою, то рівень ризику має бути певним чином компенсований. Інвестор бажає отримати так звану "премію за ризик".

"Премія за ризик" - це додатковий дохід, який інвестор хоче мати понад той рівень, що можуть дати безризикові інвестиції і який повинен бути пропорційний до рівня ризику. Тоді загальна сума доходу (Д) становитиме:

Д = Дб + Пр,

де Дб - дохід по безризикових інвестиціях;

Пр - "премія за ризик", відповідає можливій втраті доходу за сукупністю ризиків.

Цю залежність графічно відображає так звана "лінія надійності ринку" (див. рис. 1).

Рівень доходу

"Лінія надійності ринку" "Премія

за ризик"

Загальний доход

Рівень доходу

по безризикових

проектах

Рівень систематичного ризику

Рис. 1. Графік "лінії надійності ринку"

2. Світовий ринок позикових капіталів: інституційна структура

Інституційна структура світового ринку позикових капіталів.

Вона відображає відносини між професійними фінансовими посередниками, позичальниками та кредиторами різних країн і передбачає виділення суб'єктів світового ринку позикових капіталів.

Суб'єкти світового ринку позикових капіталів:

1. Професійні посередники - транснаціональні банки, фінансові компанії, фондові біржі, кредитно-фінансові установи.

2. Позичальники і кредитори - офіційні інвестори (центральні банки, державні установи, міжнародні організації), приватні фірми та банки, страхові компанії, пенсійні фонди, транснаціональні компанії.

Основні тенденції розвитку інституційної структури світового ринку позикових капіталів: підвищення ролі держави в експорті капіталу, зниження ролі банків, підвищення ролі міжнародних економічних та валютно-фінансових організацій.

Міжнародні фінансові інститути поділяються на дві групи: всесвітні та регіональні. До всесвітніх відносяться Міжнародний валютний фонд (МВФ), група Світового банку та Банк міжнародних розрахунків. Регіональні створюються за континентальною ознакою: Європейський банк реконструкції та розвитку; Азіатський банк розвитку: Африканський банк розвитку; Міжамериканський банк розвитку та ін.

Міжнародний валютний фонд е провідним світовим фінансовим інститутом, який мас статус спеціалізованої установи ООН. Він був заснований на міжнародні й конференції в Бреттон-Вудсі в 1944 р., а почав функціонувати у 1947 р. Основними цілями діяльності МВФ є сприяння розвитку міжнародної торгівлі й співробітництва у сфері валютного регулювання та надання кредитів у іноземній валюті для вирівнювання платіжних балансів країн-членів Фонду.

Капітал МВФ утворений за рахунок внесків країн-членів фонду. Розмір внеску визначається рівнем економічного розвитку країни та її місцем у світовій економіці й міжнародній торгівлі. Станом на 01.01.1999 членами МВФ була 181 країна, в т.ч. з вересня 1996 р. Україна. Внесок України становить 997,3 млн. SDR. Внесок кожної країни є її квотою. Чверть внеску проводиться у вільноконвертованій валюті, решта в національній. Кількість голосів у Фонді визначається таким чином: 250 голоси незалежно від розмірів квот плюс один голос на кожні 100 тисяч SDR квоти. При цьому Статут МВФ передбачає періодичний (не менше одного разу на п'ять років» загальний перегляд квот. Це пов'язане з тим, що змінюється як рівень розвитку окремих країн, так і їх місце у світовій торгівлі. При необхідності, крім власного капіталу МВФ може використовувати позикові кошти. За статутом він може отримувати кошти в будь-якій валюті як від офіційних органів, так і на приватному ринку позикових капіталів.

Досі позики отримувались від казначейств та центральних банків країн-членів Фонду, а також від Швейцарії та Банку міжнародних розрахунків. На приватному ринку кошти не залучались.

Діяльність МВФ охоплює три основні напрями: кредитування, регулювання міжнародних валютних відносин, постійний нагляд за світовою економікою. Кредитування здійснюється з різними цілями у різних формах та на різних умовах. Воно включає кредитування для потреб вирівнювання платіжного балансу, компенсаційне фінансування та допомогу найбіднішим країнам. Фінансові операції, які є основним напрямом діяльності, МВФ здійснює тільки з офіційними органами країн-членів Фонду. Виділення кредитів залежить від трьох основних чинників: потреби в ресурсах для вирівнювання платіжного балансу, квоти країни та виконання вимог Фонду. Механізм кредитування полягає в тому, що МВФ продає необхідну країні валюту за її національну валюту. Обсяги кредитування насамперед залежать від резервної і кредитної часток та кредитної політики.

Резервна частка становить 25% квоти даної країни, тобто ту частину, що внесена в іноземній валюті. У межах цієї частки кредити видаються на першу вимогу країни без сплати процентів і комісійних. Кредитна частка становить повну величину квоти даної країни. Ця сума ділиться на чотири рівні частини, які становлять окремі транші. Прохання стосовно виділення кредитів у рамках кредитної частки розглядаються Виконавчою Радою Фонду. Надання кредитів обумовлюється виконанням країною певних політичних та економічних вимог. У тих випадках, коли потреби в іноземній валюті перевищують " резервну і кредиту частки даної країни (тобто 125% її квоти), можуть використовуватись системи розширеного та додаткового фінансування і збільшеного доступу. Система розширеного фінансування, що почала діяти з 1974 р., передбачає надання кредитів з метою покриття дефіцитів платіжних балансів на більш тривалі терміни (як правило, до трьох років) і в більших розмірах, ніж ті, що забезпечені резервною і кредитною частками. Система додаткового фінансування (1977--1981 рр.), а пізніше збільшеного доступу націлена на надання фінансової допомоги при значних і затяжних дефіцитах платіжних балансів в тих випадках, коли вичерпані ліміти звичайних кредитів.

Поряд із наданням звичайних кредитів існує система компенсаційного кредитування, яка повинна вирівнювати відхилення в платіжному балансі, що виникають з незалежних від даної країни причин. Сюди належать кредити на компенсацію втрат від скорочення виручки від експорту внаслідок падіння цін на світовому ринку, від збільшення вартості імпорту зерна, від непередбачених втрат, фінансування створення резервних запасів. Важливу роль відіграє фінансова допомога найбіднішим країнам, що здійснюється на пільгових умовах, насамперед на структурну перебудову економіки. Другим основним напрямом діяльності МВФ є регулювання валютних взаємовідносин. У сучасних умовах, коли курси валют є плаваючими, а не фіксованими, роль Фонду полягає в узгодженні валютної політики країн-членів Фонду. Насамперед кожна країна повинна відповідно до статуту МВФ, співробітничати з Фондом та з іншими країнами з метою забезпечення і підтримки стабільних валютних курсів. Її економічна та фінансова політика має спрямовуватись на забезпечення економічного зростання при розумній стабільності цін. Неприпустимими є валютні маніпулювання з метою отримання певних переваг у міжнародній торгівлі. При цьому МВФ установлює певні валютні обмеження. Так, країни-члени Фонду не можуть без його згоди вводити обмеження за платежами і переказами з поточних міжнародних операцій, використовувати дискримінаційні валютні засоби, застосовувати систему кількох видів валютних курсів.

Виступаючи провідним міжнародним фінансовим інститутом. МВФ здійснює постійний нагляд і спостереження за світовою економікою. Він формує значний масив інформації як в цілому по світовій економіці, так і в розрізі окремих країн. Щомісячний збірник фінансової статистики, що видається МВФ, включає дані про динаміку економічного зростання і цін, грошовий обіг, експорт та імпорт, стан платіжного балансу, величину офіційного золотого запасу, рівень валютних резервів, розміри зарубіжних інвестицій, динаміку валютних курсів та ін. Країни-члени Фонду зобов'язані без перешкод надавати всю необхідну інформацію.

Нагляд за макроекономічною та валютною політикою країн здійснюється насамперед за допомогою консультування. МВФ детально аналізує податкову, грошово-кредитну і валютну політику та стан платіжних балансів країн. На основі аналізу готується доповідь, що подається країні, в якій формулюються певні рекомендації щодо вироблення та коригування економічної, фінансової та валютної політики. Важливою формою нагляду є також публікація та всебічне обговорення доповіді «світовий економічний огляд». На підставі аналізу наявної інформації розробляються середньострокові економічні прогнози, які дають можливість координувати макроекономічні політики країн-членів Фонду.

Другою за значенням у системі міжнародних фінансів є група Світового банку, яка включає до свого складу чотири міжнародні фінансові інститути: Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР); Міжнародну асоціацію розвитку; Міжнародну фінансову корпорацію та Агентство з гарантування багатосторонніх інвестицій.

Серцевиною групи виступає МБРР, який був заснований разом з МВФ в 1945 р., і почав функціонувати в 1446 р. Учасниками банку можуть бути лише країни-члени МВФ. Основною метою діяльності банку виступає сприяння розвитку економіки країн-членів МБРР шляхом надання довгострокових кредитів та гарантування приватних інвестицій. Спочатку ця діяльність була спрямована на країни, що потерпіли внаслідок другої світової війни. Нині головним напрямом діяльності є країни, що розвиваються. Джерелами ресурсів банку виступають:

- статутний капітал;

- залучення коштів шляхом випуску облігаційних позик;

- резервний фонд.

Статутний капітал сформовано за рахунок внесків країн-членів. Внески здійснюються шляхом підписки на акції в межах встановлених квот. Квоти кожної країни визначаються відповідно до її економічного потенціалу. Резервний фонд утворюється за рахунок банку.

Основними напрямами кредитування виступають галузі інфраструктури (енергетика, транспорт, зв'язок), а також сільське господарство, охорона здоров'я та освіта. Кредити видаються на термін до 20 років під гарантії урядів. МБРР може виступати також гарантом за аналогічними довгостроковими кредитами комерційних банків. Виділення кредитів обумовлюється наданням інформації про фінансовий стан країни, що позичає кошти та про об'єкти кредитування. Кредити надаються на основі дольової участі банку у фінансуванні певних об'єктів -- до 30% їх вартості.

Міжнародна асоціація розвитку надає кредити терміном до 50 років на пільгових умовах -- 0,75 %.

Міжнародна фінансова корпорація надає кредити високорентабельним приватним підприємствам країн, що розвиваються, без гарантії уряду.

Агентство з гарантування багатосторонніх інвестицій проводить страхування капіталовкладень у країнах, що розвиваються, на випадок політичних ризиків: від експропріації, воєн, заворушень, зривів контрактів та ін., чим сприяє розвитку діяльності інститутів Світовою банку.

Банк міжнародних розрахунків є першим в історії міжнародним фінансовим інститутом. Він був створений у 1930 р. Основне завдання банку полягає у налагодженні співробітництва між центральними банками провідних країн світу та здійснення розрахунків між ними. Банк забезпечує також здійснення розрахунків між країнами, що входять до Європейської валютної системи. Він виконує депозитно-кредитні функції, здійснює валютні операції та операції на фондовому ринку.

У цілому всесвітні міжнародні фінансові інститути відіграють, як видно з їх функцій, важливу роль у світовій економіці, забезпечують надійний рух міжнародних грошових потоків. Тим самим вони сприяють і надійному функціонуванню національних фінансових систем. Крім того, їх кредити є важливим джерелом фінансування країн, що розвиваються.

У Європі к рамках ЄС функціонують Європейський інвестиційний банк. Європейський фонд валютного співробітництва І Європейський банк реконструкції та розвитку.

ЄБРР, який був створений у 1990 р. і відкритий у 199 І р.. аналогічно МБРР, діяльність якого спрямована на країни, що розвиваються, здійснює діяльність у країнах Східної і Центральної Європи, які проводять ринкові реформи. Засновниками банку є країни Європи та провідні країни світу. Україна є членом ЄБРР з 1992 р. Не менше 60% кредитів ЄБРР має спрямовуватись у приватний сектор економіки і не більше 40% у державну інфраструктуру.

Завданням Європейського інвестиційного банку, який був створений в 1958 р., є фінансування проектів, що мають регіональне, галузеве та загальноєвропейське значення. Кредити надаються терміном від 20 до 25 років. У галузевому плані пріоритетними є такі галузі інфраструктури, як енергетика, транспорт, телекомунікації, а також проекти, що зв'язані з охороною навколишнього природного середовища. Кредити банку видаються на ринкових умовах. Пільги встановлюються лише в тих випадках, коли передбачається боніфікація за рахунок бюджету ЄС.

Європейський банк валютного співробітництва, що створений у 1973 р. в рамках Європейської валютної системи, виконує функції, аналогічні МВФ - надає кредити на покриття дефіциту платіжного балансу.

ОСНОВНІ УЧАСНИКИ РИНКУ ПОЗИКОВИХ КАПІТАЛІВ:

- первинні інвестори, тобто власники вільних фінансових ресурсів, які мобілізовані банками і перетворені у позиковий капітал;

- спеціалізовані посередники - кредитно-фінансові організації, які здійснюють безпосереднє залучення (акумуляцію) коштів, перетворення їх у позиковий капітал і подальшу тимчасову передачу його позичальникам на зворотній основі за плату у формі відсотків;

- позичальники - юридичні і фізичні особи, а також держава, що відчувають нестачу у фінансових ресурсах і готові заплатити спеціалізованому посереднику за право тимчасового користування ними.

Особливість цього ринку сьогодні в Україні - централізоване регулювання кредитних відносин в економіці з боку держави через НБУ. Це сприяє формуванню повноцінної системи безготівкового грошового обігу, а також розширенню переліку послуг і операцій комерційних банків.

Кредитні важелі використовуються як один із найефективніших регуляторів ринкової економіки:

- середньострокові позики - на цілі як виробничого, так і чисто комерційного характеру. Найбільше поширення вони одержали в аграрному секторі, а також при кредитуванні інноваційних проектів із середніми обсягами необхідних інвестицій;

- довгострокові позики - в інвестиційних цілях. Для них характерний великий обсяг переданих ресурсів. Особливий розвиток вони одержали в капітальному будівництві, паливно-енергетично-му комплексі, сировинних галузях економіки. Такі позики видаються на термін від 3 до 5 років. У нашій країні вони використовуються не дуже широко через загальну нестабільність економіки і меншу прибутковість у порівнянні з короткостроковими кредитними операціями.

БАНКИ, ЯК ОСНОВНІ УЧАСНИКИ РИНКУ КАПІТАЛІВ

Банк є однією із сторін відносин, яка в певній угоді на ринку капіталів виступає або як кредитор, або як позичальник.

У банку сконцентровані й проходять потоки тільки в грошовій формі. Банк утворився як наслідок розвитку кредиту, який, у свою чергу, є фундаментом цієї установи.

Банк є головною ланкою кредитної системи і забезпечує широкий комплекс різноманітних банківських послуг. Ця кредитна установа приймає і розміщує грошові внески громадян та юридичних осіб, надає різні види позик, здійснює розрахунки за дорученням клієнтів та їхнє касове обслуговування; випускає чеки, акредитиви, акції, облігації тощо; купує, зберігає та продає цінні папери; здійснює валютні операції; надає консультаційні послуги.

Залежно від економічного змісту всі види діяльності комерційних банків поділяють на дві групи:

пасивні операції -- забезпечують формування ресурсів банку, необхідних йому, крім власного капіталу, для забезпечення нормальної діяльності, забезпечення ліквідності й одержання запланованого доходу.

До пасивних операцій належать:

- залучення коштів на депозитні рахунки (поточні, строкові,

ощадні та інші):

- недепозитне залучення коштів (одержання позик на міжбанківському ринку, позик Центрального банку, випуск банківських облігацій, векселів та інших зобов'язань).

Основний вид пасивних операцій - залучення коштів на банківські рахунки всіх видів. Ці кошти називаються депозитами, а операції - депозитними. Депозити слугують важливим джерелом коштів, за рахунок яких банк формує переважну частину своїх дохідних активів. Недепозитні кошти залучають, як правило, для підтримки ліквідності банків, тобто в надзвичайних ситуаціях, оскільки ці кошти дорожчі та більш короткострокові, ніж депозитні.

активні операції -- пов'язані з розміщенням банком власних та залучених коштів для одержання доходу і забезпечення своєї ліквідності.

До активних операцій належать:

- операції з надання кредитів (кредитні операції);

- вкладення у цінні папери;

- формування касових залишків та резервів;

- формування інших активів (формування основних засобів -будівель, обладнання тощо).

Ключовий вид активних операцій - кредитні, які забезпечують переважну частину доходів багатьох банків. Це важливе джерело коштів для економіки.

3. Задача 1, варіант № 3

Таблиця 1.

Вихідні дані для розв'язання задачі

* Послуги здійснюють сторонні організації, розмір витрат вказаний без урахування ПДВ.

Інвестиційні витрати визначаються за формулою:

(11)

де - загальна сума інвестиційних витрат ;

- нові капіталовкладення (вартість нових основних засобів) з урахуванням їх придбання, транспортування, монтажу, науково-дослідних, проектних, складських та будь-яких інших витрат, включаючи податок на додану вартість (ПДВ);

- витрати на демонтаж старого обладнання, що знімається з балансу;

- кошти, які будуть отримані в результаті реалізації демонтованого обладнання;

- балансова (залишкова) вартість основних засобів, які демонтуються і знімаються з балансу;

- збільшення (зменшення) вартості оборотних активів у зв'язку зі змінами обсягів виробництва (реалізації) продукції, що очікуються.

Розрахуємо вартість нового обладнання.

Таблиця 2.

Розрахунок вартості нового обладнання

2. Розрахуємо необхідні інвестиції на поповнення обігових коштів, оскільки передбачається збільшення обсягу продукції з 80 до 110 тонн.

Вважаємо, що сума обігових коштів підприємства повинна збільшуватись пропорційно до збільшення обсягу виробництва. За даними балансу обігові кошти складали 6900000 грн. За звітністю обсяги виробництва склали 92550000 грн. За проектом очікується приріст обсягів виробництва в натуральному виразі 120-100=20 тонн за базисною ціною 9180 грн. /т. Цей обсяг становитиме:

Приріст обсягу виробництва у вартісному виразі за базисною ціною = 9180 * 20 = 183600 (грн)

Визначимо приріст обігових коштів:

Складаємо пропорцію:

92550000 грн (ОВ за звітністю) - 6900000 (обігові кошти)

183600 (приріст обсягу виробництва) - .

Приріст обігових коштів пропорційно приросту обсягу виробництва = 183600 * 6900000 / 92550000 = 13688,16 (грн)

3. Витрати на демонтаж - 3 % від початкової вартості обладнання, яке буде демонтуватись:

Д = 30180 * 0,03 = 905,4 грн.

4. Комплекс обладнання, яке демонтується можна реалізувати:

а) частину як металобрухт: 7 тонн за ціною 1000 грн. /т. В результаті підприємство поверне собі кошти (за вирахуванням ПДВ = 20 % та податку на прибуток підприємств = 25 %):

Чистий прибуток від реалізації демонтованого обладнання як металобрухт = 7*1000 *0,75 / 1,2 = 4375 грн.

б) іншу частину обладнання реалізуємо іншому підприємству за ціною, що відповідає залишковій вартості. В результаті підприємство отримає (за вирахуванням ПДВ = 20 % та податку на прибуток підприємств = 25 %):

Чистий прибуток від реалізації придатної до експлуатації частини демонтованого обладнання іншому підприємству = 10750 * 0,75 / 1,2 = 6718,75 грн.

Загальна сума надходжень від ліквідації обладнання становитиме 4375+6718,75=11093,75 грн.

5. Визначимо загальну суму інвестиційних витрат:

Інвестиційні витрати = 10750+48881,3+13688,16+905,4-11093,75=63131,16 (грн).

Таблиця 3.

Зведена таблиця із результатами розрахунку

Відповідь: нові капіталовкладення з ПДВ становлять 48881,34 грн., інвестиційні витрати - 63131,16 грн.

4. Задача 2, варіант № 3

Оцінку ефективності інвестиційного проекту здійснюють за показниками:

чистий приведений доход;

індекс (коефіцієнт) доходності;

індекс (коефіцієнт) рентабельності;

період окупності (недисконтований та дисконтований).

Нижче наведені основні формули для розрахунку показників.

Чистий приведений дохід (чиста теперішня вартість) при одноразовому вкладанні інвестиційних витрат (ЧПДо) визначається так:

,

де - сума чистого грошового потоку за окремі інтервали загального періоду експлуатації проекту. Розраховується за формулою:

,

де - сума чистого додаткового прибутку, що очікується, грн.;

- приріст амортизації (зміна загальної суми амортизації) у зв'язку зі зміною вартості основних засобів;

t - період життєвого циклу проекту;

n - кількість періодів в загальному розрахунковому періоді t ;

р - ставка дисконту (в частках одиниці).

Критеріальне значення ЧПД

Індекс (коефіцієнт) доходності при одномоментних інвестиційних витратах по реальному проекту розраховується за наступною формулою:

,

де ІДо - індекс (коефіцієнт) доходності по інвестиційному проекту при одномоментному здійсненні інвестиційних витрат.

Критеріальне значення ІД

Період окупності може розраховуватись за двома методами - статичним (бухгалтерським) і дисконтним.

Недисконтований показник періоду окупності (ПОн) визначається статичним методом і розраховується за наступною формулою:

,

де - середньорічна сума чистого грошового потоку за період експлуатації проекту.

Дисконтований показник періоду окупності (ПОд) визначається за наступною формулою:

.

Таблиця 4.

Вихідні дані для розрахунку

1. Розраховуємо чистий грошовий потік.

Додатковий прибуток за рік становитиме:

ДП = Ппроект - Пбазис = (Цпроект - ПВпроект) * ОВпроект - (Цбазис - ПВбазис) * ОВбазис == (9080-7006)*110-(9120-7640)*90=94940 (грн)

ДПч = 94940 * 0,75 = 71205 (грн)

ДА = Апроект - Абазис = 87,7 * 110 - 33,8 * 90 = 6605 (грн)

ЧГП = 71205+6605=77810 (грн)

Вважаємо, що обсяги виробництва будуть щорічно однакові, а, отже, відповідно рівними будуть щорічно чисті грошові потоки.

На основі отриманих розрахунків оцінимо доцільність інвестиційного проекту.

2. Оцінка ефективності (доцільності) проекту.

Чистий приведений доход (ЧПД)

Для розрахунку цього показника на практиці використовують коефіцієнт дисконтування - бt = 1/(1+р)t, тоді ЧПД розраховується за формулою:

.

Розрахунок зведемо в таблицю.

Таблиця 5.

Розрахунок чистого приведеного доходу (у грн)

ЧПД = 152738,23 грн. ЧПД більший від 0 - проект можна рекомендувати до впровадження.

Таблиця 6.

Розрахунок показників ефективності впровадження проекту

Індекс (коефіцієнт) доходності

27638,21 / 65400 = 3,3354 (грн/грн)

Тобто з 1 грн. інвестицій ми отримаємо 3,3354 грн. дисконтованого чистого грошового потоку за весь період життєвого циклу проекту. ІД більший одиниці. Інвестування є доцільним.

Період окупності

а) недисконтований:

65400 / 77810 = 0,8405 (років);

б) дисконтований:

65400 / 43628 = 1,4990 (років)

Отже, недисконтований період окупності складає 0,8405 року, а дисконтований період окупності - 1,4990 року. І 0,8405, і 1,4990 менше 5 років. Отже, період окупності в межах життєвого циклу проекту.

Висновок: за показниками чистого приведеного доходу, періоду окупності та індексу доходності проект можна рекомендувати до впровадження.

Список використаної літератури

1. Міжнародний фінансово-інвестиційний менеджмент: Конспект лекцій для студ. спец. 7.050206, 8.050206 "Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності", 8.050206.01 "Менеджмент митної системи" всіх форм навчання. - К. : НУХТ, 2009. - 83 с.

2. Міжнародний фінансово-інвестиційний менеджмент: Метод. вказівки до вивч. дисципліни та викон. контрол. роботи для студ. спеціальності 7.050206, 8.050206 “Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності“ та спеціалізації 8.050206.01 "Менеджмент митної системи" напряму 0502 "Менеджмент" усіх форм навчання / Уклад.: С.В. Стахурська. - К.: НУХТ, 2009. - 31 с.

3. http://www.grinchuk.lviv.ua/book/54/2106.html наукова електронна бібліотека Гринчука