БОЛЬШАЯ НАУЧНАЯ БИБЛИОТЕКА  
рефераты
Добро пожаловать на сайт Большой Научной Библиотеки! рефераты
рефераты
Меню
Главная
Банковское дело
Биржевое дело
Ветеринария
Военная кафедра
Геология
Государственно-правовые
Деньги и кредит
Естествознание
Исторические личности
Маркетинг реклама и торговля
Международные отношения
Международные экономические
Муниципальное право
Нотариат
Педагогика
Политология
Предпринимательство
Психология
Радиоэлектроника
Реклама
Риторика
Социология
Статистика
Страхование
Строительство
Схемотехника
Таможенная система
Физика
Философия
Финансы
Химия
Хозяйственное право
Цифровые устройства
Экологическое право
Экономико-математическое моделирование
Экономическая география
Экономическая теория
Сельское хозяйство
Социальная работа
Сочинения по литературе и русскому языку
Товароведение
Транспорт
Химия
Экология и охрана природы
Экономика и экономическая теория

Політична культура

Політична культура

Політична культура

Термін «культура» (з лат. - обробка, вирощування) означає процес набування знань і досвіду, що включає духовний і практичний аспекти. За іншим визначенням, культура - спосіб і наслідок людської діяльності, що відтворює особисте і суспільне буття в усіх його проявах. Залежно від сфер життєдіяльності суспільства виокремлюють економічну, соціальну, духовну і політичну культуру, яка і є предметом нашого розгляду.

Невід'ємною складовою загальної культури суспільства, окремих соціальних груп і індивідів виступає політична культура. Вона дає можливість пояснити чому однакові за формою і структурою органи державної влади в різних країнах функціонують по-різному.

Рівень політичної культури суспільства визначає ступінь розвитку демократії і специфіку політичного процесу в цьому суспільстві. Пояснює, чому деякі політичні системи, які відповідають одним умовам, виявляються не ефективними в інших умовах, чому політичні дії, ефективні стосовно одних народів, не є результативними для інших. Політична культура є своєрідним поєднанням політики і культури, слугує дзеркалом політичного життя суспільства. Вона також виступає складовою загальної культури і тісно пов'язана з усіма її складовими -- економічною, релігійною, правовою, організаційною та іншими культурами.

Поняття „політична культура” запроваджене мислителем епохи Просвітництва І.Гердером, а перше її наукове потрактування було здійснене В.Липинським. Концептуальне осягнення феномену політичної культури західними суспільствознавцями розпочалося з робіт Г. Алмонда і С. Верби, які, визначили її як сукупність психологічних орієнтацій людей щодо політичних об'єктів. На їх думку, політична культура нації є особливий розподіл зразків орієнтації стосовно політичних об'єктів серед представників певної нації. Коли ми говоримо про політичну культуру суспільства, зазначають Дж. Алмонд і С. Верба, то маємо на увазі політичну систему, інтеріоризовану в знаннях, почуттях і оцінках населення.
У сучасній політологічній літературі можна знайти від сорока до двохсот визначень поняття „політична культура”, іноді подібних, а іноді принципово відмінних за рядом критеріїв, що дозволяє розгалузити їх на декілька підходів:

1) Політичною культурою вважають систему цінностей соціуму та його громадян, систему політичних інститутів і відповідних способів колективної та індивідуальної політичної діяльності.

2) Політична культура -- це певна сукупність переконань, поглядів, орієнтацій та зразків поведінки.

3) Політична культура постає як процес формування та реалізації певних сил таких соціальних суб'єктів, як класи, групи, особистості, у процесі їхньої суспільно-політичної діяльності.

4) Політична культура - об'єктивне відображення і реалізація у процесі протиборства корінних класових інтересів, політичним принципів і гасел, які проголошуються політичними партіями, окремими політиками, державою.

5) Політична культура розуміється як система переконань, ідей, уявлень. установок, моделей поведінки, що склалися історично.

Наведемо деякі визначення:

Політична культура - сукупність індивідуальних позицій і орієнтацій учасників системи, політичного процесу; суб'єктивна сфера, що лежить в основі політичних дій і надає їм відповідного значення.

Політична культура -- якісний склад політичного життя суспільства, що визначається історичними, соціально-економічними і політичними умовами і відображає рівень засвоєння суб'єктом -- суспільством, групою, особою -- відповідних політичних відносин, способів діяльності, норм і цінностей, ступінь соціокультурного розвитку людини та ступінь її активності у перетворенні політичної, соціальної дійсності.

Політична культура -- система стійких установок, переконань, уявлень, моделей поведінки, які історично склалися, проявляються в діяльності суб'єктів політичного процесу і забезпечують відтворення політичного життя суспільства на основі спадковості.

Елементами поняття «політична культура» виступають думки, почуття, оцінки суб'єктів в їхньому ставленні до держави, гілок і органів влади, тих хто приймає політичні рішення.

Суб'єкти політичної культури -- це індивіди; мала, середня, або велика група; регіон;держава; нація; партія; клас тощо.

Об'єкти політичної культури: політична система суспільства та її компоненти (політичний режим, соціальні інститути; організації; об'єднання; політичні партії тощо).

Т. Алмонд і С. Верба виокремили три рівні політичної культури:

Ш емоційні орієнтації, які відображають почуття, що виникають по відношенню до політичної системи, її функцій, учасників, і їх діяльності.

Ш пізнавальні орієнтації, що охоплюють знання про політичну систему, її функціонування; історичні знання;

Ш оціночні орієнтації, що відображають ставлення до політичної системи, її учасників і їх дій. Міркування з приводу того як повинна здійснюватись влада.

Типи політичної культури:

За ступенем розвитку якостей членів суспільства Г.Алмонд і С.Верба виокремили такі типи:

Ш патріархальний (паройкіальний), для якого характерними є відсутність у людей інтересу до політики, індиферентне або негативне ставлення до влади, можливе пов'язання політичних орієнтацій із релігійними нормами, орієнтація членів суспільства на вождів, шаманів;

Ш підданський - відзначається певним інтересом соціальних суб'єктів до функціонування політичної системи. Індивіди усвідомлюють себе членами політичного співтовариства, але тільки в ролі підданих. Відповідно вони не проявляють особливої політичної активності, покладаючи свої надії на органи влади та політичних лідерів.

Ш активістський - характеризується значним інтересом громадян до політичної системи та наслідків її функціонування, активною орієнтацією на особисту участь у політичному процесі.

Г. Алмонд та С. Верба зазначили, що у реальній політичній практиці поєднуються усі три типи політичної культури, утворюючи нові змішані типи, а саме: патріархально-підданський, піддансько-активістський. патріархально-активістський.

За комунікативним критерієм виділяють:

Ш замкнутий тип політичної культури, що орієнтуються на власні уявлення про політичне життя, свої національні традиції та звичаї, локальні цінності, норми і правила поведінки. Такий тип політичної культури характерний для патріархальних і тоталітарних суспільств, особливо, країн Сходу;

Ш відкритий тип політичної культури також зберігає свої традиції, цінності, норми, але проявляє інтерес до інших політичних ідей, моделей політичного устрою; спроможний сприймати і враховувати досвід інших країн. Він характерний для демократичних суспільств країн Заходу.

В межах кожної національної політичної культури розрізняють елітарну та масову політичну культуру.

Елітарна - це культура політичної влади, об'єднань громадян, інших активних учасників політичного процесу.

Масова - це культура підданих, рядових громадян держави, виборців.

Орієнтація суспільства на ті чи інші регулятивні механізми в рамках політичної системи породжує відповідні типи політичної культури - ринковий або бюрократичний (етатистський). Якщо ринкова політична культура зорієнтована на відносини купівлі-продажі, досягнення вигоди як вищої цілі політичної діяльності, на конкурентну боротьбу як універсальний принцип функціонування політичної системи, то бюрократична політична культура на розв'язання політичних проблем за допомогою механізмів державного регулювання і контролю за політичними процесами, на обмеження і заборону конкурентної боротьби.

За ідеологічним критерієм виділяють типи політичної культури:

Ш буржуазну;

Ш соціалістичну;

Ш етнічну;

Ш конфесійну;

Ш змішану.

За формою суспільного управління:

Ш президентська;

Ш парламентська;

Ш монархічна;

Ш диктаторська.

За типом поведінки в конфліктних ситуаціях:

Ш конфронтаційна;

Ш консенсусна;

Ш компромісна.

Аналізуючи суспільні відносини можна виокремити види політичної культури:

Ш культура депутатської діяльності - професійна, напівпрофесійна та громадська діяльність депутатів усіх рівнів;

Ш культура діяльності суспільно-політичних організацій, партій, рухів, об'єднань;

Ш культура електоральної поведінки громадян під час виборів, референдумів, опитувань.

Сутність політичної культури обумовлює її соціальні функції:

Ш пізнавальна - вивчає політичні уявлення, знання, міфи, ідеологію;

Ш виховна - сприяє підвищенню політичної свідомості громадян, спонукає брати безпосередню участь у політичному житті чи місцевому самоуправлінні;

Ш адаптаційна - допомагає людині пристосуватися до умов політичного середовища

Ш регулююча - підвищує рівень контролю з боку суспільства за роботою органів влади і управління;

Ш комунікативна - забезпечує зв'язок між учасниками політичного процесу, сприяє передачі політичного досвіду;

Ш захисна - сприяє охороні загально-гуманістичних цінностей - прав і свобод громадян;

Ш прогностична - дозволяє передбачити можливі варіанти розвитку подій, поведінку суб'єктів політики в тих чи інших ситуаціях;

Ш інтеграційна - виконання попередніх функцій сприяє співіснуванню і злагоді різних груп в одній політичній системі; забезпечує стабільність і цілісність держави.

У різних історичних умовах деякі функції політичної культури можуть нівелюватися і навіть зникати. Зокрема, може вельми помітно знижуватися комунікативна здатність політичних груп, внаслідок чого політична боротьба між ними може призвести до загострення політичних конфліктів і провокування криз. Крім того, в перехідних суспільствах зростає здібність політичної культури до дезинтеграції системи правління, заснованої на незвичних для населення цінностях.

У культурі будь-якого суспільства внутрішні політичні цінності, настанови різноманітність інтересів різних спільнот породжує відмінні одну від одної моделі політичних культур - субкультури, які існують у всіх країнах.

Політична субкультура - сукупність особливостей політичної культури певної соціальної групи, які відрізняють цю політичну культуру від культури іншої групи людей.

Відокремлюють найбільш помітні у політології типи культур:

Ш регіональні: виникають через відмінності в окремих регіонах країни, як клімат, наявність природних ресурсів, рівень економічного розвитку;

Ш соціально-економічні: обумовлені існуванням в суспільстві різних груп, верств, класів, які відрізняються за рівнем прибутку, а, відповідно, і за інтересами, в тому числі і політичними;

Ш етнолінгвістичні: пов'язані із мовними і етнічними особливостями;

Ш релігійні: обумовленні приналежністю до різних релігій (мусульмани-християни) або навіть різних конфесій (протестанти-католики);

Ш вікові - обумовлені різними системами цінностей у представників різних вікових груп.

Головним елементом будь-якої субкультури є здібності лідерів і представників еліти виражати інтереси пересічних громадян; їх професійні управлінські якості, а також ті риси, які дозволяють їм придбати і підтримувати авторитет, переконати громадськість в думці, що займане високе місце у владі належить їм по праву.

Політична культура являє собою характеристику всього політичного життя, тому її не можна зводити до окремих, хоча й дуже важливих явищ цієї сфери суспільного життя, наприклад, тільки до політичної свідомості або політичної поведінки.
Звичайно, політична культура включає в себе не всю політичну свідомість і політичну поведінку, а лише те усталене, типове, що характерне для політичного життя суспільства, для політичної свідомості і поведінки основної маси населення, словом, те, що ввійшло у звичку.

До неї відносяться: знання про політику; оцінка політичних явищ, оціночна думка того, як повинна здійснюватися влада, емоційний бік політичних позицій -- любов до Батьківщини, ненависть до її ворогів тощо; визнання певних взірців поведінки, які діють в суспільстві, намагання їх наслідувати.

Література

1. Матвеев С.А., Буланенко Л.С., Михеев С.А. Политология: Учебное пособие. - 3-е изд. перероб. и доп. -- Харьков: „Одиссей”, 2003. - 335 с.

2. Муляр В.І. Політологія: Навчальний посібник. -- К.: ЦУЛ, 2002. - 355 с.

3. Піча В.М., Хома Н.М. Політологія: Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. -- Львів: „Новий Світ-2000”, 2003. - 344 с.

4. Політологія. / За заг. ред. І.С.Дзюбка, К.М.Левківського. - 2-ге вид. виправ. і доп. -- К.: „Вища школа”, 2001. - 415 с.

5. Політологія: Підручник. / За ред. О.В. Бабкіної, В.П. Горбатенка. - 2-ге вид. випр. і доп. -- К.: Видавничий центр „Академія”, 2003. - 526 с.

6. Шляхтун П.П. Політологія: Теорія та історія політичної науки. -- К.: „Либідь”, 2002. - 574 с.

7. Юрій М.Ф. Політологія: Підручник. -- К.: Дакор, 2004. - 415 с.





17.06.2012
Большое обновление Большой Научной Библиотеки  рефераты
12.06.2012
Конкурс в самом разгаре не пропустите Новости  рефераты
08.06.2012
Мы проводим опрос, а также небольшой конкурс  рефераты
05.06.2012
Сена дизайна и структуры сайта научной библиотеки  рефераты
04.06.2012
Переезд на новый хостинг  рефераты
30.05.2012
Работа над улучшением структуры сайта научной библиотеки  рефераты
27.05.2012
Работа над новым дизайном сайта библиотеки  рефераты

рефераты
©2011