Віктор Ющенко: об'єктивний погляд

Віктор Ющенко: об'єктивний погляд

Вступ

Ще недавно про Віктора Ющенка говорили і писали переважно негативно. Ним, якщо можна так висловитися, лякали пересічного обивателя. Причому у свідомості того ж таки обивателя він поставав то українським буржуазним націоналістом, то агентом американської розвідки. Засоби масової інформації подавали про нього переважно негативну інформацію. Вона, ця інформація, була переважно замовною і навряд чи відображала реальний стан справ. Проте на того ж таки пересічного обивателя діяла досить інтригуючи. Тому й зрозуміло, що навіть сьогодні, через майже рік після його перемоги на президентських виборах, дискусія про його особу не припиняється. Одні, переважно жителі Центральної, Правобережної та Західної України, його ледве не обожнюють. Інші, а це жителі Півдня та сходу України, нерідко й досі не можуть змиритися з його перемогою.

Проте об'єктивний погляд на Ющенка дає підстави бачити в його особі звичайного чоловіка з властивими йому не лише превагами, але й вадами. Ющенко і сам часто стає жертвою декларованої ним самим свободи слова.

Незважаючи на всі труднощі, які підготувала йому доля, Ющенко залишається людиною незлою, щирою, відвертою, доброзичливою, відкритою для преси.

У даній роботі ми спробували зробити максимально відвертий і об'єктивний політичний портрет третього в історії України Президента, що посів на цю посаду внаслідок подій річної давнини. Ми не ставили собі за мету ідеалізувати особу Віктора Ющенка. Тому подаємо і критичні думки про нього і його діяльність на цій посаді.

У роботі використані переважно матеріали з мережі Інтернет. Вони унікальні тим, що є надзвичайно оперативними, актуальними. Оскільки мережа Інтернет має величезну архівну базу, то ми зверталися і до матеріалів, що побачили світ ще у 2003 - 2004 рр. і навіть раніше. Ми працювали з офіційним сайтом самого Ющенка та сайтом фракції у Верховній Раді «Наша Україна». Дуже оперативно реагує на події в Україні сайт «Українська правда», відомий тим, що його керівником був покійний Георгій Гонгадзе. Ми заходили також на сайти газет «Бульвар Гордона», «День», «Грані», «Обозреватель», «Донецкие новости», «2000», «Комсомольская правда в Украине», «Киевские ведомости». Крім того, мали можливість працювати з сайтом Президента України, а також його головного опонента під час президентських виборів Віктора Януковича.

Як бачимо, інформація на цих сайтах є доволі різноманітною. Від повного схвалювання політики Президента України до відвертого неприйняття його дій.

Робота складається зі вступу, трьох розділів та висновків. У першому розділі подається біографія В.А.Ющенка. Аналізується його шлях до обрання на найвищу державну посаду. У другій главі подається характеристика різних сторін життя Президента. У третій заключній главі подаються критичні зауваження до його окремих вчинків і дій.

1. Історичні обставини обрання В. Ющенка на посаду Президента України

Розповідь про Президента України буде неповною без принаймні стислого огляду його біографії. З офіційного сайту Президента України дізнаємось таке: «Ющенко Віктор Андрійович народився 23 лютого 1954 року в селі Хоружівка Сумської області у родині вчителів.

Закінчив Тернопільський фінансово-економічний інститут. Після інституту служив в армії, службу проходив у прикордонних військах на радянсько-турецькому кордоні.

Від 1976 року працював у банківській системі. З 1985 року - заступник начальника, начальник управління Української республіканської контори Держбанку. Від 1992 року - перший заступник Голови правління акціонерного комерційного агропромислового банку «Україна».

Від січня 1993 до грудня 1999 року - Голова правління Національного банку України. Під керівництвом Віктора Ющенка в Україні було успішно проведено грошову реформу, створено Державну скарбницю, розпочато будівництво Банкнотно-монетного двору. У 1997 році за рейтингом впливового фінансового журналу «Global Finance» Віктор Ющенко увійшов до шістки найкращих банкірів світу.

Від грудня 1999 до квітня 2001 року - Прем'єр-міністр України. Реалізація урядової програми «Реформи заради добробуту» дозволила Кабінету Міністрів В. Ющенка домогтися позитивної динаміки в економіці. Вперше за роки незалежності Україна отримала приріст ВВП. Вдалося радикально змінити механізм розрахунків і платежів у центральний та місцеві бюджети, відмовитися від бартеру і запозичень, оздоровити ситуацію на енергоринку, суттєво збільшити надходження в бюджет, витрати на соціальні потреби. За рік у країні була ліквідована бюджетна заборгованість із зарплатні, пенсій та стипендій.

У січні 2002 року Віктор Ющенко очолив виборчий блок «Наша Україна», до складу якого увійшли 10 партій правоцентристської орієнтації. На парламентських виборах у березні 2002 року в загальнодержавному багатомандатному окрузі блок отримав 24,7% голосів виборців. В.Ющенко став головою найбільшої парламентської фракції «Наша Україна».

26 грудня 2004 року Віктор Ющенко обраний на пост Президента України.

5 березня 2005 року на Установчому з'їзді політичної партії «Народний Союз Наша Україна» обраний Почесним головою партії.

Кандидат економічних наук. Кандидатська дисертація на тему «Розвиток попиту та пропозиції грошей в Україні».

Одружений, має п'ятьох дітей та двох онуків: синів Андрія і Тараса, дочок Віталіну, Софію та Христину, онуків Яринку та Віктора.

Захоплюється живописом, бджільництвом, гончарством, колекціонує предмети старовини, народного побуту та українського національного костюму, реставрує предмети Трипільської культури.»

До цієї біографії мало що можна додати. Проте акцентуємо увагу читача на тому, що всі сторінки цієї біографії недостатньо характеризують Президента як людину у всій багатоманітності його дій.

Наприклад, нагадаємо ще раз, що Ющенко син вчителів. Мати Варвара Тимофіївна вчителька математики померла на початку 2005 року невдовзі після всіх відомих подій. Батька не стало раніше. Сам Віктор Андрійович завжди дуже люб'язно відгукується про своїх батьків, які заклали у його свідомість всі найкращі людські чесноти.

Коли почався шлях Ющенка на посаду Президента України, нині однозначно сказати важко. Принаймні деякий час він таких амбіцій на здобуття влади не демонстрував. Коли ж у листопаді 1999 року Л. Кучма був вдруге обраний на посаду Президента України, Ющенка було призначено Прем'єр-Міністром. Вже тоді він мав репутацію реформатора, досвідченого фінансиста.

Період прем'єрства Ющенка був відзначений зростанням економіки, скороченням боргів перед іноземними країнами. Разом з тим не без його зусиль було зменшено кількість категорій громадян, що мають право на пільги. Зокрема, їх втратило чимало осіб, що ними користувалися. Пільги залишилися практично у невеликої кількості людей: учасників бойових дій, пенсіонерів за віком, ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС тощо. Проте список осіб, що мали право на пільги, скоротився значно.

Уряд, очолюваний Ющенком, відчував на собі тиск з боку різних фінансово-промислових груп. Деякі з них не приховували бажання позбавитись його на посаді прем'єра.

Не складалися й відношення Ющенка з Президентом Л.Кучмою. І це при тому, що сам Ющенко проти Кучми різких заяв не робив. Мало того, він постійно у пресі нагадував, що він шанує Кучму так, як шанує син свого власного батька. Проте стосунки дійсно не складалися.

Треба відзначити, що другий строк президентства Кучми супроводжувався доволі великою кількістю скандалів. Цей період найчастіше називають «кучмізмом». Сам Президент ігнорував демократичні норми про свободу слова, право людини на плюралізм думок тощо. У редакції газет та журналів почали приходити так звані «темники», які змушували журналістів писати лише дозволену й фільтровану інформацію. Проти лідерів опозиційних політичних партій запроваджувався так званий адмінресурс. Репутацію Кучмі дуже пошкодили плівки майора його охорони М. Мельниченка, який оприлюднив їх. Вони були записані у кабінеті Президента. На цих плівках Кучма виглядав як грубий і невихований чоловік, що чинив всякі неподобства, зокрема, тиснув на підлеглих, організовував «дах» від правоохоронних органів своїм знайомим. І, головне, Кучму почали підозрювати у причетності до вбивства відомого опозиційного журналіста Г. Гонгадзе. Опозиційно налаштовані до Кучми політики, зокрема Ю. Луценко, О. Мороз, Т. Чорновіл, Ю. Тимошенко, яка тоді вже побувала під слідством, організували акцію «Україна без Кучми!» Проте акція не вдалася.

26 квітня 2001 року уряд Ющенка Верховна Рада відправила у відставку. Це був перший (і єдиний) випадок, коли уряд був відправлений у відставку парламентом. У парламенті на той час вже склалася доволі стала прокучмівська більшість, контрольована з його адміністрації. Ющенко, промовляючи свою останню прощальну промову, сказав, що йде, щоб повернутися. Уряд очолив А. Кінах. Через деякий час на посаді Прем'єра став В. Янукович. Власне саме цей представник донецької команди став основним опонентом Ющенка у боротьбі за посаду Президента неминуче йшли до виборів Президента. Влада застосовувала проти Ющенка всі можливі засоби його дискредитації. Зокрема, навіть такі, як рекламні ролики на ТБ, де Ющенко зображався у ковбойському одязі на коні. Натяк був на нібито проамериканську орієнтацію Ющенка. Профіль коня дуже нагадував карту України.

У вересні 2004 року Ющенко був отруєний. Лише швидке реагування на цей замах на життя врятувало його від неминучої смерті. «Українська правда» містить інтерв'ю Б. Володарського, розвідника, що живе у Відні. Він, зокрема говорить: «Нет ни малейших сомнений в том, что кандидат в президенты Украины был умышленно отравлен. И дело не только в том, что я верю Виктору Андреевичу Ющенко (вспомните его речь в Верховной Раде 21 сентября 2004 г.) и министру внутренних дел Украины Юрию Луценко, который 11 февраля заявил "Известиям": "Мне известно, кто перевозил через границу отраву, какой депутат ее сопровождал, какой чиновник переносил к месту преступления, кто ее подмешивал в еду".

«Утверждать это позволяет мой личный опыт бывшего офицера, прошедшего специальную подготовку в военной разведке, а также длительное изучение убийств посредством отравления, организованных советскими (российскими) спецслужбами за годы советской власти и в постсоветское время.»

31 жовтня 2004 року відбувся 1-й тур виборів. Ющенко у ньому набрав 39,26% голосів. Янукович - 39,11%. Незважаючи навіть на чисельні фальсифікації, владі не вдалося забезпечити перемогу Януковича. 21 листопада пройшов другий тур цих виборів. Голосування супроводжувалося масовими фальсифікаціями на користь Януковича. Зокрема, існувала ціла програма «відбирання» голосів у Ющенка і «додавання» голосів Януковичу. Центральна Виборча комісія (ЦВК) на чолі з С. Ківаловим теж демонструвала свою заангажованість і причетність до фальсифікацій. Результати незалежних екзит-полів дуже відрізнялися від офіційних заяв ЦВК. 24 листопада ЦВК на своєму засіданні поспішно заявила про перемогу Януковича.

Таке ігнорування Центральною виборчою комісією результатів виборів сприяло масовому народному зриву, що увійшов в історію як Помаранчева революція. Вона власне почалася ще в ніч з 21 на 22 листопада 2004 року і тривала приблизно по 8 грудня. На Хрещатику і Майдані Незалежності зібралося дуже багато людей. Ющенко навіть змушений був скласти присягу президента України у залі Верховної Ради

2. Характеристика окремих рис В.А. Ющенка

Президент України Віктор Андрійович Ющенко дуже сильно відрізняється від двох своїх попередників. Його орієнтація на інтеграцію України у європейські і міжнародні структури очевидна. Він не приховує, що майбутнє України у Європейському союзі (ЄС) та НАТО.

Він має великий авторитет серед відомих іноземних політиків. У нього багато добрих знайомих у цьому середовищі. Особиста дружба поєднує його з такими людьми, як Хав'єр Солана, Олександр Квасьневський, Лех Валенса, Президент Грузії Михаїл Саакашвілі.

Чималий інтерес Ющенка до історії України. Він вважає себе нащадком останнього кошового отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського. Спостерігається інтерес Президента до музейної справи. Так, зокрема він виступає за відродження національних святинь України, таких як палац останнього гетьмана України Кирила Розумовського в Батурині чи національного комплексу Кам'яна Могила. Президент причетний також до створення величезного музейного комплексу на базі київського заводу «Арсенал». Велика дружба пов'язує Ющенка з відомими митцями, художниками, поетами. Зокрема, відомий український художник Іван Марчук подарував Ющенкові створений ним портрет Президента. І портрет цей є вельми цікавим. Він передає внутрішній світ самого художника.

Цікавим є і особисте та сімейне життя Віктора Андрійовича. Він виховувався у сім'ї сільських вчителів. Своїх батьків дуже шанував. Взагалі дуже лагідно відноситься до старшого покоління. У всіх своїх виступах постійно нагадує людям старшого покоління, що воно за своїм внеском у справу українського відродження дуже унікальне. Що воно пережило трагічну долю і заслуговує на краще життя. Пишається своїм батьком Андрієм Ющенком, який був в'язнем німецьких концтаборів Освенціма і Дахау. Одружений вдруге. Про перший свій шлюб багато говорити не любить. Просить журналістів не торкатись цієї теми. Від цього шлюбу у нього двоє дітей, син Андрій та донька Віталіна. Друга його дружина - донька українських емігрантів в США Катерина Чумаченко. Не так давно вона стала громадянкою України. Ющенко дуже пишається своєю дружиною. Вони познайомилися випадково у літаку. Сиділи поруч і відразу знайшли порозуміння і спільну мову. Вона відразу відзначила високий розум і ерудицію свого майбутнього чоловіка. Опоненти Ющенка дуже активно використовували під час виборчої кампанії деталі цього шлюбу. Головна думка така: через дружину американські урядові кола тиснутимуть на нього.

Від другого шлюбу у Президента України троє дітей. Це дві доньки Христина і Софія та син Тарас. Ющенко дуже пишається своєю родиною. Взагалі часто і багато з'являється перед людьми разом з родиною. Президент без сумніву вважає сімейне виховання основою формування громадянина України, гідного свого покликання.

Ющенко - віруюча людина. У своїх виступах і під час передвиборчої агітації, і вже на посаді президента, він постійно говорить про релігійну толерантність, терпимість, необхідність зваженого підходу у питаннях розв'язання релігійних проблем. Більш тісними є його стосунки з традиційними українськими церквами. Зокрема, з українською православною церквою Київського патріархату (УПЦ КП) та українською греко-католицькою церквою (УГКЦ). Разом з тим, Президент співпрацює й з іншими релігійним конфесіями. Він постійно акцентує увагу на необхідності церковного примирення і об'єднання головних християнських конфесій з метою створення єдиної помісної церкви. Під час передвиборчої агітації Ющенко підкреслював, що він сповідався і попросив благословення у храмі УПЦ МП - церкви Московського патріархату. Бо у його рідній Хоружівці стоїть храм цієї конфесії. Разом х тим, сама УПЦ МП доволі довго працювала на режим Кучми, а під час виборів віддавала перевагу Януковичу. Що, до речі, не відповідає демократичним нормам. Бо духовні особи не можуть відверто підтримувати політиків. Це було помітно особливо на Донеччині, де Янукович приймав участь у відродженні реставрації важливої православної святині - Святогірської лаври. Нині служителі УПЦ МП намагаються про це не згадувати. Сам Президент виступає ініціатором спільних молебнів в ім'я незалежної України представників різних конфесій. Так, на день незалежності України 24 серпня 2005 року відбувся такий спільний молебень у Софійському соборі у Києві.

Своєрідне відношення Ющенка і до такого не вельми простого питання, як відзначення пам'яті участі українців у Другій світовій війні. Зокрема, він відмовився від традиції проведення у День Перемоги традиційних військових парадів. У своєму зверненні до учасників Другої світової війни, що воювали у Червоній Армії та УПА, він закликав їх до примирення. Проблема ця не вельми проста. І потребує свого розв'язання на високому державному рівні.

Ющенко був і лишається переконаним прихильником ненасильницького розв'язання усіх суспільних конфліктів. Згадаємо, як він щовечора заклинав Майдан і всю Україну через телеекрани: тільки без крові! тільки без жертв! тільки шляхом ненасильницьких дій! З нами Бог і Україна, з нами духовна сила - тому ми не можемо уподібнитися тим, хто будує політику на обмані і силі!

До речі: неприйняття Ющенком кампанії "Україна без Кучми", схоже, значною мірою ґрунтувалася на тому, що певна частина учасників цієї кампанії була налаштована вкрай радикально. Лишень згадаймо, як Тарас Чорновіл, прорвавшись до пам'ятника Шевченку, зірвав і топтав жовто-блакитну стрічку на вінку, покладеному перед тим Леонідом Кучмою.

Віктор Ющенко віддає очевидну перевагу моральним чинникам і моральному осуду перед формально-юридичною судовою процедурою. Згадаймо його слова щодо самогубства Юрія Кравченка - що кожен вибирає свій шлях і кожного чекає свій суд. З погляду християнина самогубство - тяжкий гріх. Але вбивство іншої людини - гріх не менший, то ж чи не виглядає самогубство як краща спроба спокути цього гріха, ніж постання перед людським судом, перед формальною процедурою?

Віктор Ющенко, як і належить, надзвичайно відданий родинним цінностям. Це відчули на собі журналісти, котрі зачепили походеньки, скажемо прямо, не надто порядного джиґуна Ющенка-молодшого. Але для Ющенка-старшого замах на родинні цінності, на його ближнє коло, був чимось страшнішим, аніж замах на власне фізичне життя. Згадаймо ще одне: чи не головним аргументом Ющенка-батька у полеміці з журналістом було: Андрій - порядний, віруючий хлопець.

Для Віктора Ющенка те, що називають "кумівство", має зовсім інше значення, ніж для більшості українського населення, яке реально тільки вдає із себе щирих християн, кілька разів на рік ідучи до церкви і від випадку до випадку хрестячи

Кум для Ющенка - це не людина, з якою добре пити чарку, а хрещений батько його, Ющенка, дітей, це людина, з якою довічно встановлений містичний, духовний і душевний, метафізичний зв'язок. Це не менш близька тобі людина, ніж кревні рідні, можливо, ще й більш близька. Це той, кому ти можеш і мусиш беззастережно довіряти, це найнадійніший друг.

Тому цілком логічним став вибір для призначення на високі посади тих, хто є хрещеними батьками і матерями дітей Віктора Ющенка. До речі: у когось є повний список Ющенкових кумів, щоб знати, яких ще персональних призначень слід очікувати?

Як би там не було, мотивація такого кумівства радикально відрізняється від засад існування кумівства в його атеїстично-радянському варіанті, чи не так? Інша річ, що різна мотивація може виливатися в однакові наслідки, але це вже інша тема.

І нарешті. Покликання. Місія. Доля. Відповідальність перед Богом. Моя нація, яку я повинен вивести з пітьми. Це зовсім не манія величі і не зарозумілість політика.

Це щира віра у своє покликання, у своє незвичайне місце у всій цій земній катавасії. Це упевненість у тому, що ти знаєш, що робити Україні, краще за всіх мешканців цього краю, і готовність іти до кінця, попри всі перешкоди. А ще це і налаштованість на служіння українському народові, також до кінця.

Можна, звичайно, заявити: він занадто багато на себе бере, але чи не буде це (звісно, з боку того, хто вважає себе віруючим) відвертою зухвалістю, спробою самому раціональними засобами проникнути в наміри Бога і Його плани?

Зрештою, коли Віктор Ющенко в парламенті підкреслював: він був урятований від отрути завдяки тому, що його янголи-охоронці не спали, це не була тільки метафора. Видається, йшлося про точну формулу ситуації, як її бачив нинішній президент України.

Серед позитивів першого року президентства Ющенка слід відзначити, що він і його команда зупинили великі потоки нещирості відвертої брехні, що стала нормою в минулі роки. Хотілося б, щоб назавжди відійшли у минуле часи цензури і темників. Щоб дійсно у суспільстві панували чесність, прозорість. Щоб були забезпечені демократичні принципи в організації бізнесу і політики. Схоже, що нинішній Президент у це щиро вірить.

3. Критичні зауваження до політичної позиції Ющенка

У цьому розділі ми спробуємо критично оцінити політику Президента Ющенка. Ми передамо стисло ті роздуми, які висловлюють з цього приводу опозиційно налаштовані до нього і його політики засоби масової інформації. Справа у тому що, визнавши свою поразку, сили, що перебували до нього в опозиції, розпочали критику його політики. Цьому сприяють і декларовані самим Ющенком принципи свободи слова, невтручання влади у роботу ЗМІ, відокремлення бізнесу від політики тощо.

Популярність Ющенка останнім часом дещо зменшилася через ряд скандальних справ, що мали місце останнім часом. Скандали негайно освітлюються у ЗМІ і люди мають змогу аналізувати їх.

Ліві сили, зокрема Комуністична партія України, очолювана Петром Симоненком, і Прогресивна Соціалістична партія України на чолі з Н.Вітренко, переважно критикують політику і дії В.Ющенка. Їхні роздуми переважно такі: Ющенко є продовжувачем справи свого попередника Кучми. Кучмізм триває, але у дещо витонченішому вигляді.

Справа погіршується ще й тому, що попри великі обіцянки, зроблені на Майдані, істотних якісних зрушень не спостерігається. Особливо в економіці. Так, голова Партії регіонів В.Янукович у своїй доповіді на з'їзді партії сказав: «Керівництво держави жваво переконує нас у тому, що для української економіки настав час стабілізації, кризи залишилися позаду і найближчими місяцями ситуація відчутно поліпшиться. Мав рацію "залізний канцлер" Бісмарк кажучи, що ніколи так багато не брешуть, як під час війни, після полювання та перед виборами. Статистика - річ уперта. І що ми маємо в реальності? Приріст ВВП за 9 місяців цього року склав лише 2,8%, а за аналогічний період минулого року - понад 13%. У 5 разів маємо зниження! Загрозливо стійким стало й зниження темпів росту у промисловості. За 9 місяців поточного року вони скоротилися майже в 4,5 рази. Під час нашого перебування в регіонах ми казали людям: "Підніміть руки ті, кому стало жити краще." Жодної руки ми не побачили. Люди втратили довіру до влади, а разом з нею - віру в майбутнє.»

Багато можна почитати нині і про те, що політика Ющенка призвела до погіршення стосунків з Росією. Знову наведемо слова Януковича: «Ми вважаємо, що вагомою причиною падіння економіки є відмова керівництва держави від стратегічного партнерства з Російською Федерацією. Коли кажуть, що цього не відбулося, ми знаємо, що з такою політикою Росія ніколи не повернеться до України і її проблем так, як це було ще рік тому. З Росією треба розмовляти не з позицій "молодшого брата", а з великою повагою, - так, як це робив наш уряд.

Треба мати на увазі, що 90% енергоносіїв по дуже вигідних цінах постачає Росія, а щорічний товарообіг між нашими країнами складає 20 млрд. дол. Тому не слід дивуватися, що на початок року ми вже мали нафтову кризу. Дуже ймовірно, що Україні доведеться вже з наступного року платити світову ціну за газ. І що тоді? Це буде катастрофою. Адже ціни на газ для громадян виростуть майже вдвічі, житлово-комунальні тарифи - в 1,6 рази. Ще гіршими будуть наслідки для промисловості, особливо металургійної та хімічної галузі, які дають майже 60 відсотків валютних надходжень країни, стануть нерентабельними. Цих фактів, гадаю, досить для того, щоб робити висновки.»

Особливо прямолінійний у своїх висновках щодо бачення політики Ющенка перший Президент незалежної України Леонід Кравчук. Ось його слова: «Нынешняя власть, которая зарабатывала себе очки на противостоянии, сейчас осталась с народом один на один. Ей уже не на кого кивать, и теперь ее авторитет будет зависеть не от плохого Кучмы, а от хороших или плохих действий Ющенко. Увы, сегодня Ющенко и его команде за большинство их действий можно поставить твердую двойку по пятибалльной системе -- новой 12-балльной шкалы я не знаю.»

Ось як Кравчук оцінює появу Майдану: «Почему они собрались? Я размышлял над этим. Их объединило неуважение к власти, которая все время обманывала народ, его ожидания. На фоне этого противостояния и вышла в лидеры оппозиция. Авторитет оппозиции был не ее личный, не собственный (многое видя, я могу это утверждать) -- он был лишь отражением критического отношения к власти. "Да, -- думали люди, -- Кучма плохой, но Ющенко -- лучше!". Сейчас можно говорить: "Ющенко плохой", а кто лучше? Этой фамилии еще нет, поэтому и реальной оппозиции не имеется.»

Разом з тим, незважаючи на свою критичність, Кравчук не робить різких заяв. Про свою позицію відносно Ющенка він каже таке: « Обратите внимание: критикуя Ющенко, я не говорю: "Ющенко, геть!", потому что, во-первых, я реалист, а во-вторых, нравится или не нравится мне Виктор Андреевич, его избрал народ, и я с уважением отношусь к воле народа».

Ющенка критикують за те, що під час акції «Україна без Кучми!» в 2001 році він підписав відому «Заяву трьох». Її підписали тодішній президент Кучма, голова Верховної Ради Плющ і прем'єр-міністр Ющенко. В ній говорилося про те, що Україна втягується окремими політиками у конфронтацію. Говорилося також про загрозу в Україні фашизму. Ющенко не демонстрував активності щодо захисту у 2001 році Юлії Тимошенко, яка після відставки з посади мінісра паливно-енергетичного комплексу навіть деякий час перебувала під слідством і знаходилася у Лук'янівському слідчому ізоляторі.

І знову звернемося до слів Кравчука. Леонід Макарович, чий досвід у політиці є надзвичайно великий, дає ще одну оцінку Ющенкові. Він, зокрема, говорить наступне: «Я абсолютно не сомневаюсь, что он украинский патриот, но судя по некоторым моим наблюдениям Ющенко не чувствует высоты президентской власти. На эту мысль наталкивает его, я бы сказал, легкомысленное отношение к Конституции, к закону, к своему окружению. Виктор Андреевич старался помирить членов своей команды, причем своеобразным способом: "Пожмите друг другу руки", но это возможно в кругу товарищей, за столом, когда все равны. Кто-то ссорится, и, чтобы дружеский ужин не был испорчен, старший в компании говорит: "Ребята, перестаньте, пожмите друг другу руки". Там это логично, нормально, но Президент такого себе позволить не может. У него достаточно полномочий, чтобы тем, кто затеял свару, сказать: "Если не прекратите, уже завтра вас на этих должностях не будет. Обоих

«У меня нет никакого сомнения, что Ющенко действительно болеет за Украину. Может, не придает этому значения? Может, считает, что его должность выше Конституции? Может быть, рассуждает: "Да ладно, это жизнь. Сейчас время сложное, есть проблемы поважнее, чем сама Конституция"? Все это небезопасно! Мне кажется, Ющенко должен еще подумать над тем, кто такой Президент Украины и что он для страны значит. Нельзя забывать, что за каждым словом Президента следят, каждую фразу ловят и запоминают». «Знаете, Ющенко нужно забыть, что он оппозиционер. Виктор Андреевич и сейчас часто выступает как лидер оппозиции, хотя это уже история -- он глава государства. Также Ющенко нужно отказаться от лекций на моральные темы, перестать всех учить, как жить, потому что иногда это выглядит. Не подберу деликатного слова, а другое не хочу употреблять, но в народе уже говорят: "А сам-то ты кто?". И не нужно демонстрировать чистые руки, потому что, к сожалению, позади у всех нас такая жизнь, что называть руки чистыми можно только тогда, когда ты их помыл с мылом». Оскільки Кравчука навряд чи можна звинуватити у пересмикуванні фактів і реалій, то наведемо ще деякі його роздуми. «И последнее. В народе сложился стереотип: Ющенко -- мужик вежливый, обходительный, незлой, как говорят люди. Хотя, видя политические репрессии, которые зачастую происходят с его участием, и, слыша те ярлыки, которые лично он навешивает, я могу говорить, что какое-то внутреннее ожесточение у него есть». «На его инаугурации и мы с Кучмой присутствовали. Если бы я был на его месте, наверняка обратился бы к предшественникам или по дороге к трибуне сделал бы подобающий жест -- в общем, нашел бы слова. Сказал бы: "Я -- третий Президент, но в этом зале сидят еще два. Кто из них что совершил, рассудит время, но они здесь, и это уже наша история". Все, больше ничего не нужно, но сделать вид, что нас в зале нет, мог только недальновидный человек, который не думает о будущем. Потому что завтра придет еще кто-то, и в зале будут сидеть, если мы доживем, уже три президента, но четвертый поступит так же, как Ющенко. Или как еще раньше это сделал Кучма, не пригласив на свою инаугурацию Кравчука.» Кравчук дуже скептично відноситься тієї символічної присяги президента, яку виголосив Ющенко у напівпустій залі Верховної Ради під час Помаранчевої революції, і до перших президентських указів ще не президента Ющенка, виголошених ним на Майдані. Вони, до речі, так і не набули юридичного оформлення.

Часом в ЗМІ з'являються критичні статті щодо запального характеру президента, щодо його не виваженості, відсутності у нього системності у підходах до розв'язання окремих питань. До властивої йому характерної жестикуляції під час виступів.

У останні місяці Ющенко пережив декілька скандалів навколо нього, його сім'ї, його команди. Особливо складною була криза щодо його старшого сина Андрія. Криза стосується не вельми скромного його способу життя. У ряді Інтернет-видань та ЗМІ пройшла серія публікацій про те, як Андрій відвідує дорогі ресторани, бари та нічні клуби, користується дорогими мобільними телефонами і їздить на надзвичайно дорогих авто. Батько у розмові з журналістами на цю тему був надзвичайно знервованим. Виглядав схвильованим. Схоже, його справді зачепили за живе. ЗМІ доволі оперативно відреагували на все це. Незважаючи на те, що перші сутички з пресою було полагоджено, з'являються нові подробиці з життя Ющенка-молодшого. Вже давно у ЗМІ мусувалася інформація про те, що у команді «помаранчевих» немає єдності, що її зсередини роздирають конфлікти і протистояння. Що серед корупціонерів фігурують імена П. Порошенка, Д. Жванії, М. Мартиненка, Є. Червоненка та ін. Дещо з'ясувалося у вересні 2004 року, коли Ющенко відправив у відставку увесь склад Кабінету Міністрів на чолі з Юлею Тимошенко. Остання виголосила дуже гучну заяву на телеканалі «Інтер» з критикою на адресу Президента. Проявилися великі недоліки у діяльності нової влади, колишньої опозиції. Вона, дружно взявши владу, продемонструвала неспроможність працювати командою. Мало того, складається враження, що у влади практично немає людей на лаві запасних. А нові кадрові призначення необхідні.

Цього літа під час сходження Ющенка на Говерлу в Карпатах загинуло двоє людей. Громовим зарядом зачепило п'ятерик чоловік, двох з них відправили до госпіталю. Президент зробив для себе сходження на найвищу точку України традицією. Проте у той день, 16 липня, різко погіршилася погода. Разом з Ющенком на Говерлі було близько 16 000 людей майже з усієї Західної України. 135 чоловік звернулися за медичною допомогою У 35 з них були травми. Опозиційні ЗМІ негайно відреагували критично щодо цієї події. Мовляв, хочеш бувати на Говерлі, будь ласка, бувай, проте не перетворюй такі заходи у шоу і не бери з собою невинних людей. Тим більше, що Говерла без шкоди для своєї екології може витримати на собі одночасно лише 300 чол.

Ось таким є наш Президент. Такі його людські риси. Він звичайна людина і чинить властиві йому вчинки.

Віктор Ющенко народився 23 лютого 1954 року у селі Хоружівка Сумської області у родині вчителів.

Батько -- Андрій Андрійович Ющенко (1919--1992), фронтовик, в'язень німецьких концтаборів, після війни викладав англійську мову у Хоружівській середній школі.

Мати -- Варвара Тимофіївна Ющенко (1918--2005), вчитель фізики та математики Хоружівської середньої школи.

Вдруге одружений, має двох дітей від першого шлюбу: доньку Віталіну і сина Андрія; та трьох від другого шлюбу з Катериною Чумаченко: сина Тараса і дочок Софію та Христину. Має онуків від доньки Віталіни і Олексія Хахльова: Яринку та Віктора.[1]

1975 року закінчив Тернопільський фінансово-економічний інститут. Після інституту рік відслужив у лавах Радянської армії, строкову службу проходив у прикордонних військах на радянсько-турецькому кордоні недалеко від Ленінакана (Гюмрі, Вірменія).

З 1975 року -- помічник головного бухгалтера колгоспу «40-річчя Жовтня» в селі Яворів Косівського району Івано-Франківської області.

З грудня 1976 влаштувався у районному відділенні Держбанку СРСР в смт. Улянівка Білопольського району Сумської області. 1977 року, у віці 23 років, вступає до КПРС. Цього ж року одружився зі Світланою Колесник. З липня 1985 року працював у відділі кредитування і фінансування сільського господарства Держбанку СРСР. У грудні 1987 року на запрошення Вадима Гетьмана перейшов у київське відділення Агропромбанку СРСР.

Від 1992 року -- перший заступник голови правління акціонерного комерційного агропромислового банку «Україна».

Від січня 1993 до грудня 1999 року -- голова правління Національного банку України (у 1997 вдруге переобраний на цю посаду). Під його керівництвом в Україні успішно провели грошову реформу, створили Державну скарбницю, почали будівництво Банкнотно-монетного двору, було успішно подолано фінансову кризу 1998 року. У 1997 році за рейтингом впливового фінансового журналу Global Finance Віктор Ющенко увійшов до шістки найкращих банкірів світу.

Від 22 грудня 1999 до травня 2001 року -- Прем'єр-міністр України. Реалізація урядової програми «Реформи заради добробуту» дозволила Кабінету Міністрів Ющенка домогтися позитивної динаміки в економіці. Вперше за роки незалежності Україна отримала приріст ВВП. Вдалося радикально змінити механізм розрахунків і платежів у центральний та місцеві бюджети, відмовитися від бартеру і запозичень, оздоровити ситуацію на енергоринку, суттєво збільшити надходження у бюджет, витрати на соціальні цілі. За рік у країні була ліквідована бюджетна заборгованість по зарплатні, пенсіях та стипендіях.

Підписав скандальну Заяву трьох з приводу руху Україна без Кучми.

Звільнено з посади прем'єр-міністра 29 травня 2001 року у зв'язку з резолюцією Верховної Ради України про недовіру Кабінетові міністрів України. Продовжував виконувати обов'язки прем'єр-міністра до затвердження на цю посаду Анатолія Кінаха.

У січні 2002 року було сформовано опозиційний до влади виборчий блок «Наша Україна», який очолив Віктор Ющенко. До складу блоку увійшли 10 партій правоцентристської орієнтації. На парламентських виборах у березні 2002 року в багатомандатному окрузі блок отримав 24,7 % голосів виборців (1-е місце серед партій і блоків) і сформував найбільшу фракцію у Верховній Раді.

Був кандидатом від опозиційних сил на посаду Президента України на чергових виборах Президента України 2004 року, хоча формально йшов на вибори як самовисуванець.

Визнаний Центральною виборчою комісією переможцем повторного туру голосування 26 грудня 2004 року. Після рішення Верховного Суду України від 20 січня 2005 року, офіційно оголошений третім Президентом України.

Кандидат економічних наук, захистив дисертацію на тему «Розвиток попиту та пропозиції на гроші в Україні» в 1998 в Української академії банківської справи (Суми)[2].

За час роботи в уряді Віктор Ющенко, за даними соціологічних опитувань, стає найпопулярнішим політиком України, не в останню чергу завдяки образу морального та проукраїнського державного діяча, який закріпився за ним [Джерело?].

Разом з тим, лідерські якості Віктора Ющенка, його неоднозначна або недостатньо артикульована позиція по деяких питаннях, схильність до м'якої політичної гри неодноразово піддавались критиці як з боку опонентів, так і з боку прихильників.

Низка політичних інтриг, яка розгорнулась навколо Кабінету Міністрів, Національного банку та персони Президента Леоніда Кучми призвела до відставки уряду Ющенка в травні 2001 року -- вперше за резолюцією недовіри Верховної Ради України.

Вже тоді Ющенко не приховував своїх намірів піти в опозицію, де біля нього швидко згуртувались національні та правоцентричні політичні сили, які, сформувавши блок партій «Наша Україна» здобули переконливу перемогу на виборах у Верховну Раду за партійними списками, хоча представництво «Нашої України» в органах Верховної Ради було обмежено політичними опонентами Ющенка.

5. 2004 рік, президентська кампанія

У 2004 році Ющенко бере участь у Президентських виборах і іде на них самовисуванцем. Тиск з боку владиВесь період президентської кампанії характеризується надзвичайно жорстким пресингом[Джерело?] на Ющенка з боку змобілізованого владою адміністративного ресурсу. Це було підкріплено брутальними політтехнологічними розробками переважно іноземних спеціалістів, які ставили на меті формування негативної суспільної думки про Ющенка та загравали з російськомовним електоратом, спекулюючи на болісних проблемах російської мови та деяких історичних обставинах, перекручували біографічні відомості про Ющенка та його родину, компрометували очолювану ним політичну силу.[Джерело?] Це стало можливим не в останню чергу завдяки підконтрольності владним структурам ключових засобів масової інформації, журналістські колективи яких вимушені були виконувати політичні замовлення. Тому основна стратегія передвиборної кампанії Ющенка в першому турі передбачала безпосереднє спілкування з виборцями, для чого був здійснений масштабний передвиборний тур областями України.

В розпал передвиборної кампанії сталося отруєння Ющенка. Як стверджувалося потім, у отруєні був застосований один з різновидів діоксинів, TCDD, який входить до складу деяких бойових[Джерело?] отрут. Довготривалим наслідком отруєння стало спотворене обличчя. Деякі токсикологи називають такі зміни типовими для отруєння діоксинами, зокрема шкіряні аномалії на обличчі Ющенка схожі на хлоракне, яке виникає саме при отруєнні цими токсинами. Деякі політичні експерти, в свою чергу, вважають, що саме спотворення обличчя Віктора Ющенка, а не його смерть, було метою зловмисників.

Британці зняли документальний фільм про отруєння українського президента Віктора Ющенка «Ющенко: недосконале вбивство»

Проте розслідування отруєння правоохоронними органами не дало жодного результату, навіть після обрання Віктора Ющенка президентом.

За результатами першого туру голосування Ющенко набрав 39,90 % проти 39,26 % у свого головного опонента, кандидата від провладних сил Віктора Януковича. Цей тур голосування, за твердженнями низки вітчизняних та міжнародних організацій, зокрема Комітету виборців України, ОБСЄ, відбувався зі значними порушеннями виборчих прав громадян.

Після першого туру Віктором Ющенко була заключена низка політичних угод про підтримку його кандидатури важливими політичними силами, зокрема соціалістичною партією Олександра Мороза та Анатолієм Кінахом, які також балотувались у першому турі. До початку кампанії аналогічна угода була заключена з Юлією Тимошенко

8. Другий тур голосування 21 листопада 2004

Другий тур голосування 21 листопада 2004 року, за твердженням переважної більшості міжнародних організацій, пройшов з брутальними порушеннями виборчого законодавства та прав людини, з застосуванням технологій загальнодержавного фальшування результатів голосування, в тому числі і з втручанням в електронну систему підрахунку голосів в Центральній виборчий комісії. Ці факти були доведені у Верховному Суді України у історичному судовому процесі «Віктор Ющенко проти Центральної виборчої комісії», в результаті якого було призначене повторне голосування 26 грудня 2004 року.Помаранчева революція

Зазначені події розгортались на фоні безпрецедентних протестних акцій українського народу проти фальсифікації виборів, які отримали назву Помаранчевої революції та мали ключовий вплив на політичну ситуацію між другим туром та повторним другим туром голосування. На чолі цього руху став Віктор Ющенко, який зумів здійснити унікальну безкровну трансформацію політичної та національної атмосфери в Україні. Ключову роль в цих подіях відіграла його політична соратниця по коаліції «Сила Народу» Юлія Тимошенко. В той же час, в ряді східних та південних регіонів України, як наслідок передвиборчих інформаційних війн та політичних інтриг, а також зрозумілого небажання виборців Віктора Януковича миритись з призначенням переголосування, набули поширення сепаратистські настрої. В ці дні країна опинилась на межі повномасштабної політичної та економічної кризи, і лише завдяки обережним та конструктивним діям основних політичних гравців, зокрема голови Верховної Ради Володимира Литвина, а також міжнародних посередників Хав'єра Солани, Валдаса Адамкуса, голови ОБСЄ Яна Кубіша та Олександра Кваснєвського, змогла швидко вийти з критичного стану

9. Повторний другий тур голосування 26 грудня 2004

У результаті повторного другого туру голосування, визнаного експертами набагато демократичнішим ніж два попередніх, Віктор Ющенко отримав 51,99 % голосів, тоді як Віктор Янукович 44,20 %. Передвиборний штаб Віктора Януковича, перебравши тактику команди Ющенка з другого туру, розпочав юридичну війну, направлену на затягування процедури вступу на посаду нового Президента України. 20 січня 2005 року, Верховний Суд України відхилив скаргу кандидата в Президенти Віктора Януковича за відсутністю доказів, та розблокував процес офіційного вступу Віктора Ющенка на посаду Президента.

Діяльність Ющенка як Президента України є досить суперечливою. У 2005 він зробив чимало кроків, таких як розпуск ДАІ, відміна візового режиму для громадян ЄС та США, введення значної матеріальної допомоги при народженні дитини. Ющенко не зміг припинити розбрат у стані своїх партнерів по Помаранчевій Революції.

В зовнішній політиці України також залишалось чимало проблем. За час президентства Ющенка і за чималих його зусиль Україна вступила в Світову Організацію Торгівлі (СОТ). Хоча відносини з Росією формально залишалися добрими, реально Росія стала проводити надзвичайно агресивну політику економічного та інформаційного пригнічення України («Газова війна», антиукраїнська пропаганда на телебаченні тощо).

На виборах у Верховну Раду 26 березня 2006 року найбільшу кількість голосів отримала Партія Регіонів. Після 4-місячних переговорів Ющенко підписав 4 серпня 2006 року подання у Верховну Раду на призначення Януковича прем'єр-міністром.

2 квітня 2007 року президент України Віктор Ющенко підписав указ про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України 5-го скликання. Підставою для цього Віктор Ющенко назвав неконституційний спосіб формування конституційної більшості у ВР, а саме входження до коаліції окремих депутатів а не цілих фракцій.

На реверсі пам'ятної монети «На честь візиту в Україну Вселенського Патріарха Варфоломія І» в колі зображено Президента України Віктора Ющенка, який тримає вінок із запаленою свічкою, полум'я якої імітує голограма, та Вселенського Патріарха Варфоломія І

Результатом переговорів стало визнання коаліцією розпуску ВР і згода на перевибори. 5 червня 2007 року було підписано Третій указ про про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України 5-го скликання. Підставою для нього за взаємною згодою всіх сторін стало добровільне складення повноважень депутатами опозиційних фракцій. Повторні вибори призначено на 30 вересня 2007 року[4]. Жорстко проти перевиборів досі виступають потенційні аутсайдери перегонів -- КПУ та СПУ.

Останніми роками свого правління Ющенко знаходиться в постійному конфлікті з іншим видним політиком України -- прем'єр-міністром Юлією Тимошенко. Зокрема, президент Ющенко звинувачував прем'єр-міністра Тимошенко в «зраді національних інтересів України» після звернення Тимошенко за кредитом до Росії.[5]

8 листопада 2007 року Президент України Віктор Ющенко підписав Указ Щодо заходів з будови доступного житла в Україні та поліпшення забезпечення громадян України житлом. «Я впевнений, що забезпечення кожної родини доступним житлом -- це універсальна відповідь на цілий ряд проблем соціального характеру. 17 мільйонів людей потребують покращення умов проживання. 1,3 млн родин стоять у черзі за житлом. Щорічно його надають 20 тисячам родин. Соціально це нестерпно. Головна задача наради -- мобілізувати всі органи влади для вирішення цієї проблеми», -- сказав Президент. Згідно указу, Кабмін має передбачити на 2009 та наступні роки кошти на будівництво доступного житла в об'ємі не менш як 0,5 % від ВВП[6][7].

11 грудня 2007 року на зустрічі Президента України Віктора Ющенка з представниками бізнесу та влади було започатковано проект «Зігрій любов'ю дитину» -- благодійництво на підтримку багатодітних родин. Проект спрямовано на вирішення найболючіших проблем багатодітних сімей, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Ініціативу Президента щодо благодійної допомоги багатодітним родинам підтримав великий бізнес: бізнесмени Віктор Пінчук та Рінат Ахметов зголосилися взяти безпосередню участь в ініціативі Президента України Віктора Ющенка щодо благодійної допомоги багатодітним родинам[8].

В Україні понад 100 тисяч дітей-сиріт. 2008-й рік Віктор Ющенко оголосив Роком усиновлення.