Дипломная работа: Проблеми релігії в постмодерні

Дипломная работа: Проблеми релігії в постмодерні

План:

Вступ

Розділ I. Постмодернізм як явище духовної культури ХХ століття

I.1 Головні представники й загальні риси філософ постмодернізму

Розділ II. Філософські джерела постмодерністської інтерпретац релігії

II.1 Місце античної натуралістичної традиції у творчостіпредставників поза конфесійної течії в постмодернізмі

II.2 Ідеї вільнодумства у філософії французького Просвітництва як одне із джерел поза конфесійного постмодернізму

Розділ Ш. Проблеми релігії й теології у творчост постмодерністів

III.1 Трактування Абсолюту і його пізнання

III.2 Проблеми релігії у творчості Ж.Батая

III.3 Проблеми релігії й аналіз християнської метафізики Ж.Делезом

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Вступ

Актуальність теми дослідження. В останні два десятиліття відбувається активне проникнення постмодерністських ідей в українську свідомість. Тисячними тиражами видаються книги постмодерністських авторів і, у першу чергу, представників сучасно французької думки. Численні рецензії, перекази, невеликі дослідження творчості постмодернистів, а також статті полемічного характеру публікуються на сторінках періодичних видань і в Інтернеті. Особливо гострою на сьогоднішній день є полеміка серед перекладачів і дослідників сучасної французької думки.

Пильна увага українського читача до творчості мислителів постмодерністського напрямку не випадково. Постмодерністи зачіпають світоглядні проблеми, породжен постіндустріальною й постінформаційнною цивілізацією Заходу, у тому або іншому ступені, що назріли в українському суспільстві: неспроможність непомірних домагань розуму на оволодіння абсолютною істиною й плоского сцієнтизму, розчарування в ідеях науково-технічного прогресу, глобалізації світового співтовариства й  т.п.; духовна криза й переоцінка цінностей, затверджуваних традиційними релігіями й поза релігійними гуманістичними концепціями. В умовах духовно кризи, пережитої українським суспільством, спостерігається посилення інтересу до релігії в самих широких його прошарках і підвищена увага до філософських нтерпретацій релігії в середовищі інтелектуалів, що робить проблему постмодерністського відношення до релігії особливо актуальної для України. Аналіз зазначеного відношення є малодослідженою в українській науці темою й вимагає серйозного вивчення.

Ступінь вивченості проблеми. Тема дослідження є новою для  української науки. Термін "постмодернізм" з'явився у вітчизняної філософській літератур в 80-ті роки ХХ століття й одержав досить неоднозначне тлумачення. У зв'язку з невеликою історичною дистанцією в роботах дослідників постмодернізму спостерігається, з одного боку, описовість, а з іншого боку - тенденційність, що виражається в апологетичному вихвалянні або, навпроти, у різкому неприйнятті цього культурного феномена. Слід зазначити, що серйозні вітчизняні дослідження й монографії, присвячен творчості постмодерністів, з'являються досить рідко. Скажімо, останнім часом рейтинг цитування Ж.Батая серед інтелектуалів є одним з найвищих. Але кількість посилань на ідеї Батая назад пропорційно кількості досліджень його творчості. Ця обставина пов'язана з навмисним небажанням постмодерністів наслідувати дисциплінарну, жанрову, а часом і світоглядну визначеність. Величезний термінологічний і метафоричний інструментарій, нерідке спростування своїх власних суджень, відмова від усіляких форм систематизації й організації знання, техніка натяку й іносказання, елементи містицизму, залучення літературних міфологічних образів непомірно ускладнюють роботу дослідника. На жаль, не завжди виявляється доступним для автора першоджерело по постмодерністській філософії. У таких випадках ми використовували як додатковий матеріал, що дозволяє відтінити ту або іншу думку, словникові статті, написані фахівцями в області постмодернізму (філологом І.П.Ільїним, білоруськими філософами А.А.Грицановим, М.А.Можейко).

Проблеми постмодерністської методології досліджувалися Автономовою Н.С., яка одна з перших здійснила критичний аналіз концепцій основних представників французько думки другої половини ХХ сторіччя. Теоретичну реконструкцію філософських концепцій постмодернізму представив у своїх лекціях на філософському факультет Московського університету Зотов А.Ф. Історико-філософський аспект постмодерністської думки на матеріалі книги Ж.Делеза "Логіка змісту" досліджував також і Кузнєцов В.Н.. Мислитель покритикував погляди Делеза, виявивши розмитість і еклектичність ряду позицій французького філософа. Коштовний  внесок в осмислення постмодернізму як феномена культури внесли роботи Рикліна М.К., Фокіна С.Л., Маньковскої Н.Б. і деяких інших дослідників.

Одна з перших монографій присвячених творчості Ж.Батая, почасти торкається філолофсько-релігійних поглядів мислителя. С.Л.Фокін знаходить своєрідні відповіді на питання, що стосуються  відносини Батая до жертвоприносин і ритуалів у буржуазному "демократичному" суспільстві. Оригінальне тлумачення впливу Ніцше на ідею Бога М.Фуко дає В.Подорога. Окремі аспекти відносини постмодернистів до релігії досліджувалися також Силичевим Д.А., Горичевою Т.М. і деякими іншими мислителями.

Із числа західних мислителів, що досліджували цю проблему, варто назвати мена американських філософів і теологів Д.Р.Гриффіна,  Х.Сміта, В.Бердсл німецького теолога Х.Кюнга, німецького філософа П.Козловскі, французького філософа В.Декомба і ін.

 Однак, наскільки відомо, немає ні однієї фундаментальної вітчизняної й закордонної наукової роботи, що виявляє відношення постмодерністських мислителів до релігії.

Автор даної роботи вживає спробу часткового заповнення цього  пробілу.

Предметом дослідження є релігієзнавчі аспекти філософських і теологічних добутків представників постмодерністського напрямку в культурі - Ж.Батая, Ж.-Ф.Ліотара, М.Фуко, Ж.Дерріди, Ж.Бодрійяра, Ж.Делеза, Ф.Гваттарі, Д.Р.Гриффіна й Х.Сміта.

Мета й завдання дослідження. Метою магістерської роботи є дослідження відносини постмодерністських мислителів до релігії, а також складання цього відношення в сторії філософської думки. 

Реалізація цієї мети обумовила постановку й рішення наступних завдань:

·          проаналізувати основні підходи до осмислення постмодернізму як феномена культури;

·          виявити філолофсько-світоглядні підстави й головних представників постмодерністського напрямку в культурі;

·          показати вплив світоглядних принципів постмодерніcтів на їхнє відношення до релігії;

·          виявити особливості історико-філософських джерел релігієзнавчих концепцій постмодерністів;

·          виявити специфіку конфесіональних і поза конфесіональних підходів постмодерністів до осмислення релігії;

·          розкрити подання пост модерністів про місце й роль релігії у сучасному суспільстві;

·          спеціально досліджувати відношення до релігії й теології Ж.Батая і Ж.Делеза.

Методологія дослідження. Аналіз філософсько-релігійних і теологічних поглядів пост модерністів вимагає застосування устояних у науці методів, таких як: критично-аналітичний підхід до змісту матеріалу, історико-логічний метод, що дозволяє простежити становлення постмодерністських подань і підходів в історії філософії, системно-комплексний підхід, що дозволяє дати, наскільки це можливо, цілісне подання про відношення постмодерністських мислителів до релігії.

Новизна магістерської роботи. Робота є однією з перших спроб осмислити відношення постмодернізму до релігії. У дослідженні вперше почато спробу показати формування відносини постмодерністської філософії до релігії, місце постмодернистської концепції релігії в історії філософської думки, виявити наступність постмодерністського підходу до осмислення релігії всупереч заявам пост модерністів про свою принципову антитрадиційність. У роботі спеціально аналізується вплив філолофсько-світоглядних установок постмодерністських концепцій на їхнє відношення до релігії. У магістерській роботі окремо досліджуються трактування релігії Ж.Батаем і Ж.Делезом, у яких відбилися характерні риси постмодерністського підходу до релігії.

Науково-практична значимість. Магістерська робота відкриває новий напрямок у дослідженні постмодерністської філософії – виявлення відносин сучасних мислителів до релігії, теології, атеїзму. Переклади й аналіз текстів Д.Р.Гриффіна, Х.Сміта, У.Бердслі, раніше не введених в філософські дослідження, дозволяють розширити відомості про погляди представників конфесіонального напрямку постмодерністської думки.

Можна припустити, що аналіз філолофсько-релігійних подань пост модерністів дозволить глибше зрозуміти процеси, що відбуваються у свідомості не тільки європейського й американського, але й українського суспільства, яке відчуває на  собі значний вплив постмодерністських ідей. Матеріали й висновки магістерсько роботи можуть бути використані в дослідницькій роботі, у процесі викладання філософії, культурології, релігієзнавства, філософії релігії.

Структура магістерської роботи визначена поставленими завданнями дослідження й опирається на проблемно-історичний принцип дослідження матеріалу. Робота складається із вступу, 3 розділів, висновку і бібліографії.

Розділ I. Постмодернізм як явище духовної культури ХХ століття

I.1 Головні представники й загальні риси філософ постмодернізму

Головних представників постмодерністської філософії можна розділити на дві групи відповідно до їх відношення до релігії. Це відношення тісно пов'язане з оцінкою цими філософами раціоналістичної філософії Нового часу, яку вони відносять до модерністського напрямку в західноєвропейській культурі. Відповідно до цієї оцінки американський філософ і теолог Д.Р.Гриффін розділив філософів на радикальних критиків модерну, або "деконструктивістів", помірних, або "ревізіоністів".

Радикальні критики модерну, за справедливим твердженням Гриффіна, відмовляються від спроб виразити Ціле, заперечуючи єдність як субстанціональну властивість реальності. Вони не визнають можливості раціонального пізнання об'єктивно дійсності, заперечують існування споконвічного змісту й об'єктивної істини, виступають із методологічних позицій плюралізму й релятивізму, критикують затверджуван раціоналістичною філософією цінності. Гриффін не без підстави думає, що cтиль мислення радикальних критиків модерну оформився під впливом авангардних рухів у літературі й мистецтві. Вони вживають спробу різкого розриву з устояними в західноєвропейсько філософії традиціями. До радикальних критиків модерну Гриффін відносить Л.Витгенштейна, М.Хайдеггера, Ж.Дерриду й "останніх французьких філософів".  [24, 34-41]

До другої групи, позицію представників якої у відношенні модернізму розділяє й сам Гриффін, він відніс мислителів, що визнають єдність реальності й снування споконвічного змісту, який виходить від Бога як причини світу, але із застереженням, що властива буттю сутність проявляється як мінлива й у цілому невимовною. З погляду  Гриффіна, вони теж виступають із позицій плюралізму й заперечують раціоналістично обґрунтовані цінності. До помірних критиків модернізму Гриффін відносить Х.Смита,

До першої групи ми віднесли філософів, що відмовилися від пошуку об'єктивних підстав трактування світу й людини, які стверджують, що реальність невіддільна від ментальних і міжкомунікаційнних процесів. Вони виступають з позаконфесійних позицій і різко критикують традиційні релігії й атеїзм. До числа представників позаконфесійно позиції в постмодерністській філософії ми віднесли, насамперед, французьких філософів. Самим раннім з них за часом є Ж.Батай, творчість якого високо оцінюють інші постмодерністи, вважаючи філософа своїм попередником у постановц ряду проблем. Батай присвятив релігієзнавчим проблемам роботи "Внутрішній досвід" (1943), "Теорія релігії" (1948), "Сума атеології" (1972). [17, 74-75]

Інші представники поза конфесійної течії, наскільки нам відомо, не присвячували проблемам релігії окремих робіт, а зачіпали їх у своїх здобутках. Світоглядній позиції Батая найбільш близька позиція Ж.Делеза й психоаналітика Ф.Гваттарі, у співавторстві з яким Делез пише ряд значних робіт. Піддаючи перегляду як матеріалістичну, так і ідеалістичну філософські традиції, ці філософи більшою мірою, ніж інші постмодерністи, включені в наше дослідження, використовують в поясненн світу й людини матеріалістичні й атеїстичні ідеї, трансформуючи їх у відповідності зі своїми завданнями. До представників поза конфесійної течії ми також віднесли Ж.-Ф.Ліотара, М.Фуко, Ж.Бодрійяра (р.1929), Ж.Дерріда. Досить складно виявити послідовність і ступінь взаємовпливу цих філософів один на одного. Їхні погляди сформувалися на одному національному ґрунті, вони належать до одного покоління. Швидше за все, потрібно говорити про одночасний взаємовплив ідей цих філософів. Представники поза конфесійної течії в філософ різко критикують традиційні релігії й атеїзм, конструюючи власні псевдорелігійн концепції, до яких ми звернемося в III розділі нашої роботи.

У другу групу ми включили мислителів, що виступають із позицій якоїсь релігії й критикують, головним чином, натуралістичну й атеїстичну традицію, що завоювала досить сильні позиції в філософії модерну. Прихильники релігійного напрямку вловлюють матеріалістичні й атеїстичні тенденції у творчост представників позаконфесійного напрямку й, очевидно, усвідомлюючи їхню вагомість, направляють свою критику, у першу чергу, на матеріалістичну й атеїстичну традицію у філософії. Основні положення їхніх поглядів, такі як визнання кінцевої єдності реальності, споконвічного змісту, вихідного від Бога як верховного принципу світобудови суперечать прийнятим ними постмодерністським установкам на плюралізм і заперечення модерністських цінностей. Залишаючись на релігійних позиціях, ці мислителі лише почасти додержуються принципів постмодерністської філософії.

Як справедливо думають багато сучасних мислителів, початок відліку снування постмодерністської філософії можна віднести до 80-их років XX століття. Приводом для переносу дискусії про поширення поняття "постмодернізм" на область філософії послужила робота Ліотара "Стан постмодерна", що вийшла у Франції в 1979 році. [29]

Розглянемо загалом основні положення цієї книги, оскільки вона вважається програмним добутком постмодерністської філософії. В цій роботі Ліотар торкається проблеми зміни статусу знання, у першу чергу, у результаті поширення влади сучасних комп'ютеризованих систем. Філософ проголошує необхідність переосмислення уявлень про людину і її місце в сучасної соціокультурній ситуації. Людина не може більше розглядатися в якості суб'єкта, що володіє автономною свідомістю й волею. З погляду Ліотара, сучасна людина є вузловим пунктом у складній сітці інформаційних обмінів, які відбуваються за правилами різних "мовних ігор". [29]

Суть постмодернізму Ліотар зводить до "недовіри до метарозповідей". "Великі історії", що служили організуючими принципами філософсько думки Нового часу, до яких філософ, насамперед, відносить гегелівську діалектику, емансипацію особистості, ідею прогресу, просвітительське подання про знання як про засіб встановлення загального щастя й інші, розпалися. У сьогоднішньому світі загальної нестабільності існують тільки прості, дрібні, локальні "історії-розповіді", які і є формою організації будь-якого знання, у тому числі філософії й релігії. Навіть концепція конвенціоналізму стає, з точки зору Ліотара, неприйнятною для епістеми постмодернізму: "Консенсус став застарілою й підозрілою цінністю". Єдина реальність, що повсюдно приймається - реальність грошей. "Подібна реальність примиряє всі, навіть самі суперечливі тенденції, при умові, що ці тенденції й потреби володіють купівельною здатністю". [29]

У пізнанні панує еклектизм, що підтримується засобами масової інформації, що закріплюють бездумне, гедоністичне відношення до життя. Єдиний шлях для сучасного філософа або художника Ліотар бачить у викритті "фіктивного характеру" мовної свідомості. Тому специфіка сучасної філософії й мистецтва визначається мислителем таким чином, що на передній план висувається неуявне й невимовне. Основн положення концепції Ліотара приймаються більшістю представників постмодерністського напрямку, незважаючи на значні розбіжності в поглядах. Німецький мислитель Мюнц П. називає думки Ліотара "стрижнем, на якому тримається весь сучасний постмодернізм", а Бердслі вважає філософа єдиним мислителем, що "явно виражає перспективи, які одержують широке визнання". [30, 158]

Постмодерністська філософія являє собою досить строкатий і нестійкий комплекс різноманітних уявлень, який залежить від соціально-політичної, національної, релігійної приналежності її прихильників. Проте, можна відзначити стотний вплив цього філософського напрямку, який має значне число прихильників, більшість із яких проживає у Франції й США.

Багато сучасних мислителів не без підстави думають, що філософський постмодернізм спрямований, насамперед, проти філософії Нового часу, у русл якої сформувалися такі сучасні філософські напрямки як феноменологія, екзистенціалізм, герменевтика, аналітична філософія. Постмодерністи критикують  властиві філософії Нового часу установки на раціоналізм, сцієнтизм, об'єктивізм, історизм, відмовляючись від уявлення про філософію як цілісно теоретичної системі та системи світобачення.

Погляди постмодерністів торкають глобальну за своїм масштабом область, де "на перший план виходить не раціональна, логічно оформлена філософська рефлексія, а глибоко емоційна, внутрішньо відчута реакція сучасної людини на навколишній світ". Постмодерністське світовідчування, з їх точки зору, не піддається вираженню засобами традиційних філософських категорій. Нерідко філософи звертаються до поетичного мислення із властивими йому образністю, метафоричністю, технікою натяку, розмиваючи жанрову єдність філософських текстів. Філософія зводиться постмодерністами до оповідання або розповіді, яка володіє сюжетом і потребуює інтерпретації. [31, 239]

Багато дослідників відзначають, що для постмодерністських концепцій характерний ігровий модус самовизначення. Найбільш яскраве втілення ігрова стратегія одержала в текстах Дерріди. Американський філософ Р.Рорті відзначає, що "найшокуюче в роботах Дерріди – це застосування ним мультилінгвістичних каламбурів, жартівливих етимологій, алюзій на що завгодно, фонічних топографічних трюків". Американського теоретика культури Ж.Каллера шокує в текстах Дерріди "спроба додати філософський статус словам, що мають характер "випадкового" збігу, подібності або зв'язки". Дерріда демонструє умовність традиційного способу філософствування, який оперує устояними філософськими поняттями.

У постмодерністських концепціях знаходить вираження критичне усвідомлення того факту, що сучасні філософські концепції обумовлені попередніми ідеями й способами їхнього обґрунтування. Це виражається в визначенні філософських категорій, у системі їхньої субординації. Саме категорії визначають предмет знання, задають характеристики суб'єкта й об'єкта. Можливість вийти за меж устояних змістів постмодерністи вбачають у деконструкції понять мови. Змісти не повинні  нав'язувати. Вони формуються в процесі філософствування. Постмодерністи абсолютизують волю інтерпретації, включаючись часом в гру без правил, яка гнорує кінцевий результат, що веде до гносеологічного нігілізму.

Слід зазначити величезний вплив, зроблений на формування постмодерністсько філософії структуралізмом, що одержав широке поширення у Франції в 60-ті роки XX століття. У лоні структуралізму почав свою дослідницьку діяльність Фуко. Згодом (80-ті роки) структуралістські ідеї піддалися перегляду й виник постструктуралізм, установки якого приймаються представниками поза конфесійної теч постмодерністської філософії. Американський мислитель М.Саруп визначив основн напрямки структуралістських досліджень, які знайшли продовження в постмодерністських концепціях: "Структуралізм як спроба виявити загальн структури людської діяльності знайшов свої основні аналогії в лінгвістиці. Добре відомо, що структурна лінгвістика заснована на проведенні чотирьох базових операцій: по-перше, вона переходить від дослідження усвідомлюваних лінгвістичних феноменів до вивчення їхньої несвідомої інфраструктури, по-друге, вона сприйма терміни опозиції не як незалежні сутності, а як свою основу для аналізу відносин між термінами, по-третє, вона вводить поняття системи, нарешті, вона націлена на виявлення загальних законів". [36, 237]

У структуралізмі помітне дозрівання кардинальних для постмодерністських концепцій ідей - розпаду єдності буття і його змісту й децентрації людини у світі. Постмодерністи, слідом за структуралістами, не приймають історичного принципу розгляду явищ, віддаючи перевагу синхронним зрізам культурного й соціального "ґрунту". Структуралістські концепції розщеплюють культуру на тридцятилітні елементи, які є носіями ціннісних відносин, регулюючу людську діяльність, але без обліку ролі особистості. Виявляючи сховані за  чуттєво-сприйнятними явищами структури, структуралісти, з одного боку, визнають їхню цілісність, а з ншого, затверджують незалежність елементів, що входять у структуру, від Цілого. [23, 275-288]

Постмодерністи, на відміну від структуралістів, прийшли до висновку, що сховані механізми, що визначають існування культури й суспільства, не укладаються в рамки структурної впорядкованості. Навіть Фрейд, з точки зору Дерріди, розглядав несвідоме як систему, допускаючи наявність так званих "психічних місць", тим самим допускаючи можливість локалізац несвідомого. Дерріда позбавляє несвідоме системних властивостей, роблячи його атонічним, що перебуває одночасно скрізь і ніде. Несвідоме постійно вторгається у свідомість, утягуючи його у свою гру, сіяючи сум'яття й безладдя.

На цій підставі постмодерністи відкидають граючий основну роль у структуралістських концепціях принцип бінарности. Відповідно до цього принципу, всі відносини між знаками, з якими має справу мислитель, зводиться до бінарних структур, тобто до моделі, в основі якої лежить наявність або відсутність ознаки. Делез у книзі "Розходження й повторення" (1968) затверджу наявність численних розходжень, які у взаємозв’язку один з одним ведуть себе настільки хаотично, що виключають усяку можливість існування чітко організованих опозицій. Розходження не зводяться до чогось ідентичного і лише співвідносяться один з одним. Неможливо виявити наскільки одне "розходження" відрізняється від іншого. Таким чином, ієрархічна система трансформується в децентровані, рухливі безлічі. Розходження, за думкою Делеза, не повинне зводитися до тотожності, аналогії або протилежності. [22]

Своє розуміння розходжень і їх взаємин Делез показав також в спільній із Гваттарі роботі "Різома" (1976). Філософ використовує для прояснення своєї концепції метафору різоми - кореневища, у якому нерозрізнені відростки й паростки, волоски якого, регулярно відмираючи й заново відростаючи, перебувають у стан постійного обміну з навколишнім середовищем, що, на думку Делеза, відповіда сучасному стану дійсності. Різома вторгається в різні еволюційні ланцюжки, створюючи "поперечні зв'язки" між "дивергентними" лініями розвитку. Вона перериває і зв'язує ланцюжки, одночасно всі диференціюючи й систематизуючи. В підсумку розходження поглинаються недиференційованою реальністю, втрачаючи свою ідентифікацію. На цій підставі Делез не прийма протилежність матеріалізму й ідеалізму, плюралізму й монізму, намагаючись перебороти традиційний спосіб мислення. [22]

У концепціях постмодерністів "розходження" втрачає сво онтологічне значення, яке це поняття мало в доктрині структуралізму. Постмодерністська онтологія обумовлена, на наш погляд, усвідомленням  невдалого досвіду перетворення дійсності по шляху її раціональної  організації. Реальність складна, невизначена, мінлива й по своїй суті не може підкоритися людині. Світ сприймається постмодерністами як хаос, у якому відсутні критерії ціннісної й значеннєвої орієнтації. Якщо й допускається існування якоїсь моделі світу, то заснованої лише на "максимальній ентропії", на "рівноцінност всіх конструктивних елементів". Подібне уявлення, на наш погляд, свідчить про таке занурення людського розуму в сутність дійсності, де йому важко виявити знайомі орієнтири і не піддатись небезпеці впасти в повне божевілля. Дійсне, з погляду постмодерністів, більше не відрізняється від вигаданого. Все, із чим ми маємо справу, є ілюзією. Трактування світу й людини втрачають об'єктивн підстави й стають лише конструктами мови. Марні спроби відшукання об'єктивної істини. Увага мислителів зосереджується на знаках, символах, механізмах існування мови.  Постмодерністи встають на позиції гносеологічного релятивізму, абсолютизуючи нестабільний характер реальності. У їх концепціях відбиваються глобальн тенденції, що характеризують інформаційне суспільство, у якому реальність заміщається телевізійною й комп'ютерною віртуальністю, що представляє собою потужний засіб  впливу на свідомість.

Постмодерністи критикують положення про перед заданості змісту, дезавуюючи класичну філософію як "метафізику присутності". Вони заперечують розуміння репрезентації або подання як цілеспрямованого і осмисленого відшукання споконвічного змісту, тотального, не знаючого розривів і порожнеч, у вторинних похідних формах. Відповідно до цьо