Контрольная работа: Демографічні процеси та демографічна політика в сучасному суспільстві.

Контрольная работа: Демографічні процеси та демографічна політика в сучасному суспільстві.

Міністерство науки і освіти України

Вінницький національний технічний університет

Контрольна робота

з дисципліни: „Політологія.”

Варіант № 9.

на тему: Демографічні процеси та демографічна політика в сучасному суспільстві.

Виконав: ст. гр. ТК-04 з.в.

Кравченко О.М.

Перевірив: вик. каф. політології

Кавка

м. Вінниця 2008р.

План

1.                  Поняття та сутність демографії.

2.                  Демографічна ситуація у світі: основні тенденції розвитку. Особливості сучасної демографічної політики у різних країнах світу, її сутність та політичні виміри.

3.                  Демографічні процеси та демографічна політика в сучасній Україні. Роль і місце сім’ї у демографічній політиці.

1. Поняття та сутність демографії

Демографія походить від грецького - демос - народ і графо - зображую, пишу. Як і кожна наука, зокрема наука про життя, демографія має основу - народ, а народ має, як і життя свій першопочаток.

Демографія - це вивчення кількісних характеристик населення. Людей можна групувати по статі, віку, расі, релігії, утворенню, роду занять, доходу й іншим ознакам.

Народжуваність — процес відновлення суспільства за рахунок появи нового життя. Народжуваність визначається за допомогою коефіцієнта народжуваності (розподіл абсолютного числа немовлят до загальної кількості населення).

Смертність — визначається відношенням числа померлих до загальної кількості населення.

Демографічна криза — глибоке порушення відтворення населення, що загрожує самому його існуванню. Протягом усієї демографічної історії людства аж до кінця XVIII ст. причинами демографічної кризи були часті голодування, епідемії та війни; обумовлений ними високий рівень смертності призводив до скорочення чисельності населення деяких країн і регіонів світу, а інколи й до повного обезлюднення територій. Історичний процес зміни репродуктивної поведінки в деяких промислове розвинених країнах виявляє тенденцію до падіння рівня народжуваності нижче від необхідного для простого відтворення населення, що є причиною сучасної демографічної кризи.

Демографічний вибух — різке прискорення кількісного зростання світового населення. Почався він у 1950-х pp. Коли зниження смертності значно випереджає зниження народжуваності, то це приводить до прискореного збільшення чисельності населення, неузгодженого з об'єктивними вимогами соціально-економічного розвитку суспільства. Перевищення числа народжень над числом смертей досягає великих розмірів. Оскільки сучасні високі темпи росту чисельності населення земної кулі значною мірою визначаються темпами його збільшення в країнах, що розвиваються (Азії, Африки та Латинської Америки, де проживає близько 70% населення світу), демографічний вибух у цих країнах перетворюється на світовий. За демографічного вибуху середньорічний приріст населення перевищує 1,8—2,0% . Демографічний вибух — явище тимчасове; з розвитком демографічного переходу порушена узгодженість типів народжуваності та смертності відновлюється, проміжний тип відтворення населення поступається місцем основному, і демографічний вибух припиняється. Але темпи демографічного переходу залежать від загального соціально-економічного розвитку, і коли він, як у більшості слаборозвинених країн, відбувається повільно, довго зберігається і проміжний тип відтворення населення. У багатьох країнах, що розвиваються, проводиться демографічна політика, спрямована на подолання перехідного характеру відтворення населення. Процес демографічної стабілізації повсюдно завершиться наближенням до стану, характерного для постійного (стаціонарного) населення. У різних регіонах світу це відбудеться в різні строки, але в більшості країн, що розвиваються, — не раніше середини XXI ст.

Демографія є однією з старіших наук світу, доказом можуть служити біблійні історії в яких вказується факт перепису населення тих часів. Демографія це наука, що займається вивченням відтворення населення і чинників, що впливають на цей процес. Одним з таких чинників є зайнятість, що має зворотній зв’язок з демографічними процесами, що відбуваються в суспільстві. Так розглядаючи вплив народжуваності і смертності на зайнятість населення можна виявити, що чим вища народжуваність тим вища буде зайнятість наступних поколінь і тим вища матеріальна забезпеченість населення в даний час, оскільки народження дітей безпосередньо пов’язане з матеріальним благополуччям нації, а отже і з рівнем зайнятості населення. Проведено аналітичні порівняння показників зайнятості і народжуваності за останні роки, оскільки народжуваність на Україні поступово почала підвищуватись.

Але цей процес має зворотній зв’язок, так чим нижча народжуваність тим скоріше старішає населення, збільшується чисельність непрацездатного населення, підвищується навантаження на працюючу частину мешканців країни. В результаті зростають податки і знижується рівень життя, що тягне за собою скорочення робочих місць, підвищення міграційних процесів. А оскільки старішає населення країни, то відповідно спостерігається збільшення показників смертності, наслідком підвищення показників міграції відбувається відтік працездатного відтік працездатного і конкурентоспроможного населення.

Для України дане питання залишається одним з гостріших проблем сьогодення, не дивлячись на те, що за останні роки дещо підвищились показники народжуваності, і дещо уповільнилось скорочення чисельності населення дані показники все ще залишаються досить високими.

Демографічна наука — складова частина демографії. Вивчає процеси, які відбуваються в людському середовищі світу, регіону,країни: зміни в чисельності населення, національному складі; досліджує динаміку в суспільстві за статтю, віком, а також розлучення, народжуваність, смертність, відтворення населення, його природний рух, міграційні процеси тощо.

Особливими прикладами Д. н. становлять виявлення закономірностей, тенденцій, явищ, що впливають на демографічні процеси, а також розробка наукових рекомендацій, спрямованих на подолання негативних тенденцій у людському суспільстві на певному історичному етапі. Інтерес людини до себе виник у давні часи, коли вона була цілковито залежна від сил природи. Людина змушена була навчитися рахувати представників свого роду, племені. З появою держави попит на демографічні знання зростає. Для свого утримання державі потрібні кошти, військо та чиновництво. Можна твердити, що перші організовані обліки людей відбувалися ще за часів виникнення перших державних утворень в Месопотамії (Ассірія, Вавилон), Єгипті, Греції та Римі. В ті часи і впродовж наступних століть основна мета обліку полягала в оподаткуванні населення та залученні осіб чоловічої статі до війська. Тому держава стає основним організатором проведення переписів населення. У Римі обліки населення проводилися під назвою «цензів». Навіть у наступні часи, за феодалізму, облік проводився не систематично. Це викликало протест, особливо панівних класів. Феодали прагнули приховати чисельність своїх кріпаків, щоб зменшити податки державі, а також постачання молодих кріпаків до армії. У 1753 р. в англійському парламенті точилися гострі суперечки щодо проведення цензів, мовляв, це може призвести до епідемічних захворювань. У Франції проти підрахунків використовували навіть релігію. Наприкінці XVIII ст. ще не було відомостей про кількість населення більшості країн Європи та світу.

Вважається, що початок систематичного перепису населення у світі було покладено США. В 1790 р. конституцією цієї держави було передбачено проведення переписів (цензів) раз на 10 років. Матеріали, отримані внаслідок переписів населення, становлять підґрунтя для проведення демографічних досліджень. Приклад США поширився на країни Європи. Сьогодні переписами населення охоплено майже всі країни світу. Цим питанням займається і ООН, яка збирає відомості про населення країн світу.

З розвитком суспільства зростає попит на знання про людство. Сьогодні вже неможливо охопити складні й суперечливі демографічні процеси, що відбуваються у світі, в загальне поняття — демографія. Тому, як і інші галузі знань, вона поділяється на окремі складові частини: а) демографія історична; б) демографічна політика; в) демографічна наука; г) демографічна статистика та ін. Термін «демографія» має складну історію. Його визначення проходило в умовах ідейно-політичної боротьби, що точилася між науковцями різних напрямів. У цій боротьбі значну роль відіграла праця священика, вченого Т. Мальтуса «Дослідження про закон народонаселення» (1798 p.). Він запропонував біологічний підхід до розгляду чисельності населення та його відтворення. Погляди Мальтуса справляли істотний вплив на визначення сутності й змісту демографії упродовж XIX ст.

Поступовий розвиток демографії, накопичення наукового досвіду, вивчення впливу на закономірності змін у чисельності та відтворенні населення, соціально-економічних і політичних чинників спонукали до пошуків загальної назви цієї науки. У 1855 р. відомий французький учений А. Гійар опублікував працю «Елементи людської статистики, або Порівняльна демографія». Терміном «демографія» він позначив галузь знань про «природну й соціальну історію людського роду. В 1871 р. німецький учений Е. Енгель запропонував назву «демологія» — наука про людські спільноти. Визначити назву цієї науки робили спроби й інші дослідники. В 1877 р. відомий учений-енциклопедист П. Ларусс вперше опублікував статтю під назвою «Демографія», що стало поштовхом для поширення цього терміна. В Росії його ввів Є. Алучин. Офіційне визнання термін отримав лише після того, як у 1882—1883 pp. його було введено в назву міжнародних конгресів з гігієни та демографії. В Україні великий науковий інтерес до демографії припадає на XIX ст.

В Україні проблемами демографії займався відділ статистики, упродовж 1940—1950 pp. очолюваний М. Птухою. В 1963 р. в Інституті економіки АН УРСР було створено сектор демографії і трудових ресурсів, а в 1966 р. його було перетворено на відділ демографії і відтворення трудових ресурсів. Сьогодні в Україні проблеми демографії, крім згаданого відділу, досліджують працівники Ради з вивчення продуктивних сил України, Київського національного університету ім. Тараса Шевченка та інших установ.

2.Демографічна ситуація у світі: основні тенденції розвитку. Особливості сучасної демографічної політики у різних країнах світу, її сутність та політичні виміри.

Чисельність населення на земній кулі неухильно зростає протягом, принаймні, останніх 2000 років, однак найбільш інтенсивний ріст населення на Землі відбувається за останні 200 років. На цей час чисельність населення земної кулі збільшується зі швидкістю приблизно 70 млн. людей на рік. Воно зросло з 500 млн. у 1650 р. приблизно до 5 млрд. у 1981 р., а до 2000-го року досягло 8 млрд. Такий швидкий ріст населення земної кулі часто називають «демографічним вибухом». Зовсім недавно народжуваність у багатьох країнах стала знижуватися, але в близькому майбутньому це призведе лише до уповільнення росту чисельності, а не до досягнення постійного рівня чи його зниження. Однак демографічні проблеми зводяться не тільки до приросту населення, але й до інших факторів: природно-кліматичних особливостей регіонів, стану зовнішнього середовища, економічних і соціальних умов життя. Основними демографічними показниками суспільства є народжуваність, смертність і середня тривалість життя.

З'явилася тенденція до збільшення смертності за рахунок серцево-судинних захворювань, злоякісних утворень, нещасливих випадків від отруєнь і травм, захворювань органів дихання, а також унаслідок алкоголізму, збільшення кількості самогубств. Демографічна ситуація в значній мірі визначається дитячою смертністю, основними причинами якої є уроджені аномалії, інфекційні й паразитичні хвороби, хвороби органів дихання. Середня тривалість життя — це середнє число років, які повинна прожити новонароджена дитина.

У наш час тривалість життя в різних країнах неоднакова: найвища — в Японії й Ісландії (майже 80 років), найнижча—у республіці Чад (39 років). У наш час у деяких країнах Тропічної Африки, а також Південної та Східної Азії населення подвоюється менш ніж за 20 років. 

Демографічний підрозділ департаменту Організації Об'єднаних Націй з економічних та соціальних питань піввіку оцінює світові демографічні показники, і незабаром вийде друком звіт, який аналізує їхню динаміку за увесь цей період. Там же міститимуться сценарії демографічного розвитку країн на період до 2050 року. Із вже оприлюднених висновків у " Євробюлетені" представництва Європейської Комісії в Україні відомо, що нам прогнозують зменшення кількості населення до 29 мільйонів 959 тисяч. Нині ж ситуація така: за перше півріччя цього року нас поменшало на 206,6 тисячі чоловік, і на 1 липня в Україні було 49,1 мільйона жителів, тоді як за даними перепису 1989 року - 51,45 мільйона. У статистичних підрахунках ООН ми б'ємо сумні рекорди: серед 39 найбільш розвинених держав у нас найменший природний приріст населення (-0,73 відсотка), найменша середня кількість дітей на одну жінку - 1,1 (вважається, що для нормальної зміни поколінь необхідно, щоб на 100 жінок народжувалося 215 дітей. В Україні цей показник становить 110 дітей), третє місце за передбачуваним до 2050 року скороченням населення - на 39 відсотків! Власне, ми не самотні у вимиранні. У республіках колишнього Радянського Союзу реальний приріст населення лише в країнах Середньої Азії, Азербайджані та Молдові. А опублікована торік доповідь Держкомстату Росії виявилась навіть похмурішою, ніж прогнози ООН. До середини XXI сторіччя другим за кількістю етносом Росії стануть... китайці. Їх буде десять-двадцять мільйонів. Самі ж росіяни перебиратимуться в Україну, яка на той час врешті-решт позбудеться кризи. І взагалі, між Росією та Україною почнеться війна.. за робочі руки іммігрантів із країн СНД. Це не жарт, не фантастика, а цілком офіційний демографічний прогноз, повідомляє кореспондент.net. Не лише в колишньому Союзі, де після його розпаду економічне становище погіршилось, знизилася народжуваність. Така ситуація практично в усій Європі та на інших континентах. Зі знаком мінус приріст населення у Болгарії, Румунії, Угорщині, Португалії, Італії, Словенії, Чехії. У Німеччині майже нуль (+0,01 відсотка). Не більше 0,1 відсотка з плюсом мають Польща, Бельгія, Австрія, Хорватія, Словаччина, Сербія, Іспанія. Але значною мірою це можна віднести за рахунок традиційної імміграції у ці країни. Дещо кращі справи у скандинавських державах і Франції. Натомість загальна кількість населення в світі невпинно зростає, і вчені стривожені, чи прогодує усіх наша Земля-мати, чи витримає її екологія 9,3 мільярда чоловік у 2050 році (нині 6,1 мільярда). Демографічна ситуація в світі, і про це йдеться у звіті ООН, віднині не обумовлюється лише трьома факторами: смертністю, народжуваністю і міграційними процесами. Головне - економічне зростання. Але не в нашому, традиційному для небагатих країн розумінні, - нам би грошей, тоді і про другу чи третю дитину подумали б. Ні. Швидше навпаки. Зважте самі: у той час, як у заможній Європі на двох батьків припадає в середньому по 1,4 дитини, населення Африки щорічно зростає на 2 відсотки (і це, незважаючи на страшну епідемію СНІДу).

Демографічну кризу в європейських країнах, США, Японії дослідники пояснюють переходом від традиційного типу суспільства до сучасного, у якому жінки мають більше альтернатив і не завжди готові пожертвувати ними заради дітей. Високий рівень життя спонукає їх до навчання, кар'єри чи відпочинку. Одне слово, чим більший рівень цивілізованості, тим нижчий народжуваності. Висновки демографа підтверджуються фактами. Тільки менш розвинеш країни Африки, Латинської Америки та Азії переживають нині демографічний бум - 85 відсотків приросту населення нашої планети припадає на країни, що розвиваються. Як завше, у них і смертність дуже велика. Тому батьки прагнуть мати кількох дітей, як кажуть, про запас, на випадок хвороб, епідемій. А інколи навіть на продаж. Як це? Якось трапилася нагода побувати на виступі спеціального радника нинішнього президента США Джорджа Буша-молодшого Дага Віда. Він був радником Буша-старшого, Рейгана. Працював у Білому домі саме тоді, коли приймали з помпою Михайла Горбачова і дуже скромно - Бориса Єльцина. Чудовий оратор, бізнесмен, історик, політик, автор 26 книг, що вийшли тиражем понад чотири мільйони примірників. Зокрема сім років писав книгу про Індію, якій і досі надає доброчинну допомогу. У доповіді уряду Індії "Про національну демографічну політику у 2000 році" зазначається, що ця країна була першою, яка на державному рівні почала підтримувати програми планування сім'ї (1952 рік), і відтоді коефіцієнт сумарної народжуваності зменшився з 6 до 3,6 наприкінці 90-х, Все ж приріст населення залишається високим. У травні цього року кількість жителів Індії перевалила за один мільярд чоловік, що становить 16 відсотків від загальної кількості мешканців планети (хоча займає лише 2,4 відсотка території нашої кулі). На середину XXI століття Індія може обігнати Китай і стати найбільш населеною державою світу. Але поки що пальма першості за Китаєм. Наприкінці 2000 року там відбувся перепис населення, у березні стали відомі перші результати. У цій країні проживають мільярд 300 мільйонів чоловік. Фактично кожен четвертий на Землі - китаєць! І при цьому представники офіційного Пекіна пишаються, що політика контролю за народжуваністю нарешті принесла результати (у містах сімейним парам дозволяється мати лише одну дитину, у сільській місцевості - дві). Однак не виключають і те, що десятки мільйонів (всього-на-всього?!) багатодітних сімей не внесли "зайвих" дітей до переписних листів. Чому стільки уваги приділяється країнам, де існує проблема перенаселення? Тому що демографічний бум в одній і спад в інших неминуче призведе до масових переселень. І росіяни для себе це прорахували. Два світових сектори, багаті й бідні країни переживатимуть зріст і спад населення разом, як дві судини, сполучені між собою, в яких поступово відновлюватиметься рівновага. Отут і постане проблема співіснування з іммігрантами чи то з країн СНД, чи навіть інших континентів (іммігранти з колишнього Союзу, на думку російських учених, зможуть покрити трудовий дефіцит не більше, ніж на 40 відсотків від потреби, а для України ще менше). Вони різнитимуться в етнічному і культурному планах. Тому в майбутньому ефективність ринку праці й соціальна стабільність країни залежатимуть від того, наскільки влада налагодить контакти з іммігрантськими групами. Власне, останні рішення влади у нашій країні уже демонструють уважний підхід до мігрантів, що прибули в Україну. Які прогнози на нинішнє століття щодо населення земної кулі? Невже вірити фантастам, котрі говорять про переселення на інші планети? Виявляється, згідно з передбаченням ООН, загальний демографічний вибух, пік якого припадатиме на середину сторіччя, зміниться різким демографічним спадом у європейських і деяких інших розвинених країнах. До 2100 року населення земної кулі не збільшиться, порівняно з сьогоднішнім днем, а зменшиться на... 800 мільйонів чоловік (!) і складатиме приблизно 5,2 мільярда. Але які за національним складом будуть держави - хто зна. Половину всього річного приросту землян до середини століття забезпечуватимуть шість країн: Індія, Китай, Пакистан, Нігерія, Бангладеш та Індонезія.

Демографічна ситуація в Арабському світі.

Сучасні близькосхідні держави, не зважаючи на певну політичну роз'єднаність, в цілому є регіоном, де формується один із нових потенційно потужних центрів світового економічного росту.

Невирішеність демографічних проблем є деструктивним чинником, що негативно впливає на функціонування суспільного організму. Відтворення населення, а саме: відновлення його кількості, статевовікового, сімейного складу та інших соціально-економічних структур і властивостей, відбувається у взаємодії з різними сферами суспільного життя.

Тому, при аналізі демографічної ситуації у країнах даного регіону потрібно враховувати сумарний вплив комплексу соціально-економічних факторів. що визначають умови життя населення, обумовлюючи в тому числі, специфіку демопроцесів і норми репродуктивної поведінки людей. Виходячи з неоднорідності близькосхідних держав за рівнем розвитку, політичною орієнтацією і відповідними показниками демовідтворення, спробуємо окреслити загальну спрямованість демографічних процесів у цьому регіоні та виявити її специфіку для окремих країн.

Демографічний розвиток в арабському світі характеризується такими особливостями:

У результаті значних успіхів у справі охорони здоров'я матері і дитини, боротьбі з інфекційними захворюваннями, покращенні харчування в після воєнний час тут відбулося значне зниження смертності, приблизно вдвоє за історично короткий строк. На початку 70-х років темпи скорочення смертності сповільнилися, тому що були вичерпані екстенсивні фактори її зниження.

Зокрема, за період з кінця 70-х років до початку 90-х років показник загальної смертності населення знизився вдвоє в Алжирі, Кувейті, Іраку, Саудівській Аравії, Марокко. Найвищий рівень смертності у 1990 році був характерний для Ємену (15.5%). Дитяча смертність у більшості арабських країн залишається досить високою. Її максимальні значення мали Ємен (119,5%), Судан (78,1%), Марокко (68,3%), а також Ірак та Туреччина (58-62%); мінімальні - Ізраїль, Кувейт, Катар (7-12%). w Народжуваність населення, залишаючись довгий час на традиційно високому рівні, за умови скорочення смертності спричинила у 50-60-х роках дуже швидке зростання кількості населення у цих країнах (так званий демографічний вибух). З середини 70-х років темпи його зростання знизилися, проте, в цілому, вони залишаються все ще високими, їх недостатньо для того, щоб знизити гостроту демографічної ситуації. Значних успіхів у регулюванні числа народжень досягли: Алжир, де коефіцієнт народжуваності знизився від 47% у 75-80-х роках до 29% у 1990 році. Туніс: від 35 до 24%, Марокко: від 43 до 29% відповідно. В середньому, як бачимо, рівень народжуваності тут у два рази вищий ніж у розвинутих країнах Заходу.

Найвищі показники природного приросту населення на початок 90-х років були характерні для Іраку (31,4%), Оману (38,8%), Сирії (35,3%). Нижче 20% мали Туреччина, Туніс, Ізраїль, Катар. w На основі вищезгаданих чинників у країнах даного регіону сформувалася дуже молода вікова структура населення прогресивного типу. Так, частка дітей віком до 15-ти років складала майже половину населення, зокрема, у Ємені та Сирії - 48-49%; Ірані, Іраці, Алжирі, Судані - в межах 44-46%; Кувейті, Туреччині та Єгипті - 36-40%. Показники старіння населення (питома вага осіб віком 60 років і старше) диференціюються дуже мало, коливаючись від 2% до 7%. Винятком є Ізраїль, де частка дітей дещо нижча (32,5%), а людей похилого віку - дещо вища (12,4%). Розглядаючи статеву структуру населення слід відмітити переважання чоловіків у більшості країн арабського регіону, окрім Ємену та Ізраїлю. У Кувейті, Катарі та Іраку співвідношення чоловіків та жінок на користь перших є найбільшим (54-55%). Сумарним наслідком позитивних зрушень у демографічному розвитку цих країн є швидке підвищення середньої тривалості життя населення. За період з 60-х по 80-ті роки вона збільшилася на 20 років. Населення Кувейту, Катару, Ізраїлю мають найвищі показники тривалості життя; Ємену - найменші. У Північній Африці максимальне значення характерне для Алжиру: 63 і 65 років, мінімальне - для Судану: 46,6 і 49 років (для чоловіків і жінок відповідно).

З аналізу даних видно, що по мірі зростання середньої тривалості життя збільшується її розрив між чоловіками та жінками. w За умови молодої вікової структури населення і значної частки його працездатної частини спостерігається надлишок трудових ресурсів. Проте, розвиток індустріальних форм виробництва у цих країнах відбувався, як правило, безвідносно до наявності у них величезної маси дешевої робочої сили, в основному малокваліфікованої. Цим пояснюється існуючий досить високий рівень безробіття та швидке зростання чисельності сільських мігрантів, що виїжджають у міста та за кордон у пошуках роботи. Темпи урбанізації у 2 рази перевищують темпи росту загальної чисельності населення.

У період з 1975 по 1985 роки частка міського населення виросла: у Тунісі від 49.8 до 52.8%, Ірані від 47 до 54.3%, Іраці від 63.7 до 70.2%. В Ізраїлі вона становить 89.6%. Основні показники демографічного розвитку країн Близького Сходу (кінець 80-х - початок 90-х років). Більшість населення мігрує у європейські країни (в основному у Францію) та у район Перської затоки, де у 70-х роках у зв'язку із нарощуванням темпів нафтодобувної промисловості сформувався потужний центр притягання мігрантів.

На початку 90-х років 70% робочої сили цього регіону становили іноземці. Отже, можна констатувати, що у більшості країн Близького Сходу ще не склався соціально-економічний механізм переходу до сучасного типу відтворення населення, який характеризується низькими смертністю та народжуваністю, високою тривалістю життя, стабілізацією чисельності населення.
Цей демографічний перехід, що є об'єктивною тенденцією сучасного світового демографічного розвитку, високо розвинуті країни вже пройшли. Деякі арабські країни Північної Африки, а також Катар, Кувейт, Ізраїль та Туреччина вже вступили у третю фазу демографічного переходу, а інші знаходяться ще на другій стадії. В цілому, близькосхідні держави за особливостями демографічного розвитку можна поділити на такі чотири групи: I. Кувейт, Катар, Ізраїль - країни із середнім рівнем народжуваності, високими темпами зростання населення, найнижчими показниками загальної та дитячої смертності і найвищою середньою тривалістю життя. Державна політика спрямована на сприяння народжуваності та заохочення імміграції. II. Ірак, Іран, Оман, Саудівська Аравія, Сирія, Туреччина - країни з високою народжуваністю, підвищеними темпами зростання чисельності населення, значною дитячою смертністю та середнім рівнем тривалості життя. Демографічної політики з метою обмеження народжень не проводиться (за вийнятком Ірану та Туреччини). У більшості цих країн вважається бажаним подальше зростання населенні і збереження високої народжуваності. III. Алжир, Єгипет, Марокко та Туніс - країни, де народжуваність поступово знижується, дитяча смертність залишається все ще високою, темпи зростання чисельності населення - найнижчі. Регіон, де вживаються конкретні заходи по обмеженню народжуваності.

Особливо виділяються Єгипет і Туніс, що вже мають певний досвід у сфері регулювання демопроцесів. Туніс, зокрема, був першою африканською і арабською державою, що прийняла національну програму планування сім'ї. Ефективність демографічної політики в Алжирі та Марокко дещо нижча. Можна передбачити, що до кінця першої чверті наступного сторіччя народжуваність тут скоротиться до рівня простого відтворення населення. IV. Ємен, Судан - держави з високим рівнем народжуваності та прискореними темпами зростання чисельності населення, найвищою дитячою смертністю і найнижчою тривалістю життя. Цілеспрямованої демографічної політики не проводиться (окрім Судану). Вважається, що демографічні проблеми вирішаться самі собою в ході подальшого економічного розвитку.

Очевидно, у всіх групах країн даного регіону, де сформувалася дуже молода вікова структура населення, будуть і надалі посилюватися процеси внутрішньої та зовнішньої міграції у зв'язку з аграрним перенаселенням та відсутністю достатньої кількості робочих місць. Можна також передбачити певне скорочення відкритого безробіття при збільшенні неповної зайнятості населення. Вважаю, що запровадження активної демографічної політики у цих державах за умови нарощування темпів економічного розвитку, дозволило б їм поступово зменшити приріст свого населення, стабілізувати демографічні процеси, створити умови для переходу до демографічної зрілості. Безумовно, кожна з країн повинна вибрати свій шлях вирішення цих проблем з урахуванням її специфіки та досягнутого рівня розвитку.

За останніми оцінками і прогнозами Організації Об'єднаних Націй чисельність населення світу виросте приблизно до 8 млрд. осіб у 2025 році та до 9,3 млрд. у 2050 році. Водночас темпи зростання населення світу, досягнувши в 1965 році максимального рівня - 2%, знизились до 1,7% в 1980 році й до 1,3% в 2000 році. За прогнозами фахівців приблизно в 2020 році вони знизяться до 1%, а в 2050 році - до 0,5%. На даний час приріст населення в основному відбувається за рахунок країн, що розвиваються. З приблизно 130 млн. дітей, що народжуються щорічно, 78% припадає на країни, що розвиваються.

Потужний приріст населення, що спостерігався на початку ХХ ст. і фактично нічим не обмежена народжуваність у недостатньо розвинутих і найбідніших країнах, призвели до глобальної проблеми. В середині минулого століття вчені-демографи, економісти, екологи, медики, футурологи, а також політики серйозно заговорили про проблеми перенаселення в світі, про демографічну розбалансованість. Для того, аби суспільство успішно функціонувало, в першу чергу в економічній сфері, а також в соціальному і моральному відношенні, воно має бути пропорційно представлене за віковою структурою та за економічною ознакою і мати відповідну кількість допрацездатного (діти і підлітки), працездатного (молодь і дорослі люди) і післяпрацездатного (люди похилого віку) населення. На думку фахівців (зокрема Г. Сундберга), прогресивним є такий тип популяції населення, коли його чисельність у віці до 15 років становить понад 25%, а в 50 років і більше - менше 25%.

У наш час, на початку ХХІ ст., лише третина людства живе в країнах, де забезпеченість продовольством у середньому відповідає енергетичним і якісним нормам. Але саме в цих країнах рівень народжуваності має стійку тенденцію до зниження. Розвинуті країни стоять перед загрозою "старіння" населення. Країни Європи наближаються до регресивного типу популяції населення. За даними комісії з демографії Ради Європи, на початку 2003 року, порівняно з першими місяцями 2002 року, приріст населення Європи становив лише 0,08%. І якщо у 1990 році дефіцит народжуваності був зафіксований лише в Німеччині, Болгарії та Угорщині, то в 2002 році він поширився ще на 12 країн Центральної Європи. У зв'язку зі зниженням народжуваності та зростанням частки осіб старших вікових груп виникає безліч проблем із соціальним забезпеченням пенсіонерів і продовженням періоду трудової активності тих, хто працює.

Ще більше існує проблем у країнах, де вікова структура населення є молодою, тобто там, де народжується велика кількість дітей, а тривалість життя невелика, через економічну недорозвинутість і соціальні негаразди, за даними ЮНІСЕФ, приблизно 150 млн. дітей страждають від недоїдання, щорічно вмирає 10 млн. дітей [4]. Якщо в цивілізованих, розвинутих країнах поціновується життя кожної людини, якого б віку і статі вона не була, то зубожілий, патріархальний світ продовжує байдуже дивитись на смерть немовлят і матерів, які їх народжують. Звичайно прогрес відбувається, але доволі повільними кроками і в основному за ініціативи міжнародних організацій.

У середині ХХ ст. над швидке зростання населення планети, яке носило суперечливий характер щодо свого регіонального вияву та вікова і економічна диспропорція зумовили зосередження пильної уваги міжнародних організацій, політичних діячів, громадськості, учених до проблем народжуваності та демографічної політики. Для розв'язання проблем, які колись вважалися суто сімейними і залежали від репродуктивної поведінки членів подружжя, стало необхідним об'єднання зусиль світової спільноти, а ці проблеми набули державного і навіть міжнародного масштабу.

У 50-х роках проблема демографічного регулювання отримала міжнародне визнання. Зниження народжуваності стало головною метою створеної в 1952 році в Бомбеї Міжнародної федерації планування сім'ї. В Індії, Латинській Америці, в Африці були створені регіональні демографічні центри ООН. Спираючись на вивчення досвіду діяльності цих центрів, у 1966 році Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію про населення і розвиток, в 1967 було створено спеціальний фонд ООН для заохочення діяльності в галузі народонаселення. На основі плідної узагальнюючої діяльності під егідою ООН у 1974 в Бухаресті був прийнятий Всесвітній план дій в галузі народонаселення, де проголошувалось суверенне право кожної держави проводити ту демографічну політику, яка відповідає її національним потребам. Разом із тим, національна політика щодо контролю над ростом народонаселення має бути спрямована на створення програм свідомого планування сім'ї та контролю над народжуваністю; одночасно кожна подружня пара повинна мати право приймати рішення стосовно внутрішніх сімейних питань народжуваності, мати доступ до інформації й відповідних засобів для вирішення власних демографічних проблем.

Таким чином, демографічна політика має орієнтуватись одночасно і на потреби індивідів (сім'ї) і суспільства. За даними ООН, у 60% країн світу в даний час здійснюються заходи щодо регулювання процесів у галузі дітонародження. В першу чергу, увагу зосереджено на стимулюванні бажаної для розвитку суспільства кількості дітей. Так, у розвинутих країнах демографічна політика передбачає пільги (економічні, соціальні) сім'ям, які планують збільшити кількість народжуваних дітей. У країнах, що розвиваються, завданням демографічної політики стає скорочення народжуваності. Однак існують країни, які не приділяють питанням народжуваності достатньої уваги. Так, у Нігерії, Ефіопії, Пакистані вважають, що демографічний приріст є важливим фактором майбутнього соціально-економічного прогресу.

У різних народів мінімальні вікові межі укладання шлюбу відрізняються між собою. Мінімальний шлюбний вік коливається від 12 років в Іспанії, Греції, деяких країнах Латинської Америки та США і провінціях Канади, до 18 років - у більшості європейських країн. В міжнародній практиці шлюби, які укладаються між особами, що не досягли 18 років, називаються ранніми. За даними Центру дослідження законності ЮНІСЕФ, практика віддавання заміж дівчат у ранньому віці найбільш розповсюджена в Центральній Африці та Південній Азії. В цих регіонах є місцевості, де весілля справляються навіть до досягнення дівчатами статевої зрілості. Одруження одразу після статевого дозрівання за участю дівчат 15-18 років розповсюджені серед населення Близького Сходу, Північної Африки, частини Азії, Латинської Америки і навіть Східної Європи. Між іншим, новим "Сімейним кодексом України" передбачено, що за особливих обставин встановлений мінімальний шлюбний вік для дівчат 17 років і 18 років для хлопців може бути знижений до 14 років. Це одна з найнижчих норм в Європі загалом і в Східній Європі зокрема. Як правило, ранні шлюби притаманні традиційним суспільствам, які дотримуються давніх традицій і звичаїв.

      Демографічна ситуація у світі, на думку фахівців, не може не викликати занепокоєння. У 2000 році чисельність населення Землі складала понад 6 мільярдів чоловік та буде продовжувати збільшуватися більш, ніж на 78 мильйонів чоловік на рік протягом наступного десятиріччя. Сьогодні чисельність населення Землі зростає переважно за рахунок країн Азії, Африки та Латинської Америки. За оцінками Організації Об"єднаних Націй, в 2050 році на Землі буде існувати від 7 до майже 11 мильярдів чоловік, при цьому найбільш ймовірним прогнозом є 9 мільярдів чоловік.

Чисельність населення світу (ХVІ-ХХ ст.)

3.      Демографічні процеси та демографічна політика в сучасній Україні. Роль і місце сім’ї у демографічній політиці.

Українському суспільству ніколи не бути процвітаючим чи навіть стабільним, якщо його населення не матиме відповідних умов життя і не відчуватиме повної безпеки для реалізації нормальної демовідтворювальної поведінки, не буде бачити перспектив для існування й розвитку кожної сім'ї та особи.

До останнього часу проблеми безпеки досліджувалися переважно у військовій та політичній сферах й обмежувалися потенційними конфліктами між країнами та міжнародними загрозами. Однак результати модельних досліджень, проведених у ряді країн, свідчать, що внутрішня негативна соціально - демографічна ситуація, зокрема, той чи інший режим відтворення населення, кількісний та якісний його склад може стимулювати чи гальмувати виникнення й розвиток внутрішніх і зовнішніх конфліктів, бути каталізатором сепаратистських прагнень частини населення, тобто здійснювати деструктивний вплив на стан безпеки держави навіть за стабільної міжнародної ситуації. Як свідчить досвід, проведення тієї чи іншої соціально-демографічної політики, зокрема щодо національних меншин, емігрантів та біженців, дозвіл чи заборона використання тих чи інших засобів планування сім'ї тощо можуть бути причиною приходу до влади або відставки урядів, слугувати показником розвитку демократії.

Отже, демографічний чинник є одним з визначальних для забезпечення стабільного й безпечного розвитку держави, а проблеми оптимального демографічного розвитку слід розглядати як першочергові інтереси держави, як фактор і водночас як результат її функціонування.

На жаль, нинішня соціально-економічна криза ускладнила демографічні процеси, призвела до помилок і проблем, які болюче позначаються на головному суб'єкті нинішніх перетворень - населенні.

Загальна характеристика демографічної ситуації. Проведений аналіз сучасної демографічної ситуації, а також її динаміки протягом останніх років свідчить про наявність в Україні поряд із соціально-економічними проблемами глибокої демографічної кризи, більш інертної та практично некерованої, негативні наслідки якої для подальшого розвитку країни важко передбачити.

Статистичні порівняння з іншими країнами свідчать, що за основними показниками природних змін населення - народжуваності, смертності, природного приросту - Україна стоїть не тільки після країн Заходу, але й республік колишнього СРСР. За рівнем народжуваності (9,6 ‰ ) вона посідає передостаннє місце серед них та країн Європи, за смертністю населення (15,4 ‰ ) - 2-е місце серед країн континенту, за рівнем дитячої смертності (14,4 дитини на 1000 новонароджених) її показники входять у першу сумну десятку показників для європейських країн, за очікуваною тривалістю життя (67 років) - 109-е місце у світі, коли ще у 1994 р. посідала 87-е.

Загрозою для перспектив розвитку нації стають обсяги й темпи депопуляції, тобто абсолютного зменшення населення внаслідок перевищення кількості померлих над кількістю народжених. Вона почалася в Україні з 1991 р. і нині таке зменшення становить близько 1 млн. осіб.

Втрачені в Україні традиції багатодітності призвели до того, що у 1995 р. сумарний показник народжуваності, тобто кількість дітей, що може народити кожна жінка упродовж усього репродуктивного періоду свого життя, становив 1,6 дитини на одну жінку. Зазначимо, що для розширеного відтворення населення необхідно мати 2,2-2,4 дитини. Падіння життєвого рівня, що триває, невирішеність екологічних проблем, загострених наслідками Чорнобильської катастрофи, соціально-психологічний дискомфорт - все це примушує більшою мірою, ніж раніше обмежувати розмір сім'ї. Процес зниження народжуваності характерний для багатьох розвинених країн світу, нині це загальна тенденція демографічного розвитку. Але є та межа зниження народжуваності, яку не можна переступити, оскільки за нею - процес депопуляції набуває незворотного характеру. Україна сьогодні підійшла до цієї межі.

Крім того, різко зменшилася кількість шлюбів, зростає число розлучених, удівців і особливо удовиць, збільшується частка бездітних і одно дітних родин, а це ще більше погіршує демографічні перспективи держави.

В Україні постійно зростає рівень смертності населення. Спостерігається особливо висока смертність чоловіків у працездатному віці, яка перевищує смертність жінок в аналогічному віці майже вчетверо. Тільки за рахунок цього фактора Україна втратила у 1969-1993 рр. понад 500 тис. чоловіків у віці від 16 до 50 років.

Відбувається зростання смертності населення від інфекційних та паразитарних хвороб, що є ганебним явищем для цивілізованої країни. Збільшилася смертність від туберкульозу, яка у 2-9 разів перевищила відповідні рівні, наприклад, Польщі, хоча остання має найвищі показники серед розвинених країн.

Зростає смертність від факторів, спричинених соціальною напругою. У 1995 р. проти 1990 число вбитих зросло на 85 %, самогубців - на 37 %. Інтенсифікується вимирання найбільш вразливих груп населення - дітей, жінок, осіб похилого віку.

В результаті зниження народжуваності населення країни "старішає". Частка осіб похилого віку у 1995 р. становила в цілому по Україні понад 1/5, а в селах - 1/3 всього населення.

Головною ознакою сучасної демографічної кризи є те, що в Україні відбуваються негативні зміни не тільки у кількості, але й у якості населення. Під час обстеження стану здоров'я населення виявилося, що рівень загальної захворюваності в Україні - один із найвищих серед країн на теренах колишнього Радянського Союзу. Поширюються соціальні хвороби. Так, за рівнем захворюваності алкоголізмом і наркоманією Україна перебуває на 2- му місці серед зазначеної групи країн. Існує тенденція значного погіршення здоров'я нинішніх дітей і підлітків. Лише один з чотирьох-п'яти може вважатися цілком здоровим. Проблема поліпшення здоров'я населення сьогодні перетворилася у проблему його елементарного збереження.

На погіршення основ подальшого відтворення населення України вплинули також негативні зміни в його генофонді, що загрожують якісним виродженням українського народу. Цілеспрямоване винищення найосвіченішої, професійно підготовленої частини населення України, її інтелігенції, заможних селян під час політичних репресій і голодоморів 30-40-х років, величезні втрати працездатної частини населення під час другої світової війни, організовані переселення українців до Росії, Казахстану та інших республік колишнього СРСР, зрештою, нинішній відтік інтелекту за кордон, - все це завдало і продовжує завдавати багато в чому непоправної шкоди українській нації.

Техногенне і радіоактивне забруднення атмосфери, ґрунтів, водойм у більшості областей України спричиняє численні мутантні ушкодження генів, які можуть у майбутньому лавино подібно поширюватись. Наслідком цього стане біологічно зумовлене зниження народжуваності, зростання потворності серед новонароджених, поширення спадкових хвороб і виявлення їхніх нових форм.

Якщо раніше для розвитку і збереження людського суспільства мусили виживати найбільш інтелектуально розвинені та вправні його члени, то нині у зв'язку з погіршенням соціального і природного середовища реальні можливості вижити і залишити після себе потомство зберігають переважно люди фізично здорові, що віддає пріоритет чинникові фізичного розвитку людини над розумовим.

Формування призовних контингентів. Становлення і розвиток самостійної Української держави передбачає створення армії, здатної забезпечити її обороноздатність при раціональному використанні демографічного потенціалу країни. На жаль, сьогодні склалася така ситуація, коли чисельність сучасних Збройних Сил може визначатися не стільки воєнно- політичною обстановкою та військовою політикою держави, скільки обсягами наявних вікових контингентів населення країни.

Зіставлення даних двох останніх переписів населення - 1979 і 1989 рр. - свідчить про загрозливу тенденцію зменшення загальної чисельності молоді призовного віку. Відповідні контингенти молоді чоловічої статі у віці 15-19 років у 1989 р. становили лише 85 % її чисельності у 1979 р. Чисельність чоловіків допризовного віку (17-літніх) в Україні у 1993 р. Порівняно з 1980 р. зменшилася на 13,8 %, призовного віку (18-літніх) відповідно на 8,5%.

Особливо швидке зменшення чисельності призовних контингентів спостерігалося у сільській місцевості. Регіональний аналіз свідчить, що до областей, де зменшується чисельність чоловічого населення допризовного та призовного віку в міських поселеннях, відносяться західні області України, а також Вінницька і Одеська, а в сільських місцевостях - Харківська, Луганська, Донецька, Київська, Вінницька, Миколаївська, Львівська, Хмельницька і Тернопільська області.

У динаміці чисельності мобілізаційних контингентів (чоловіків у віці 18-49 років) небажані зрушення характерні тільки для сільської місцевості. В містах чисельність цих контингентів у 1993 р. порівняно з 1980 р. збільшилася на 7,9 %, а в селах - зменшилася на 15,5 %.

Демографічна криза і песимістичні прогнози розвитку населення до 2000-2015 рр. ще більше загострюють проблему формування контингентів призовників і офіцерського корпусу, оскільки питома вага дітей у віці до 15 років за прогнозними розрахунками зменшиться з 23,2% у1991р.до 17,6% у 2016р. При цьому той факт, що середня кількість дітей у сім'ї практично буде зведена до однієї дитини (1,3 в середньому на одну сім'ю з дітьми), ще більше загострює проблему формування військових контингентів.

Проблеми розвитку титульної нації. Непокоять тенденції, характер і перспективи розвитку титульного населення України - українців, а саме.

1. Існує тенденція до кількісних втрат української нації, тобто до зменшення питомої ваги українців (за період між переписами населення 1970 та 1989 рр. - майже на 3 %) і зростання частки осіб інших національностей у складі населення України.

2. Спостерігається зменшення частки осіб, які вважають українську мову рідною (з 90 % у 1970 р. до 87 % у 1989 р.), а мовний вибір істотно впливає на формування національного менталітету.

3. Реєструються нижчі показники демографічного відтворення українського населення щодо деяких національностей, зокрема росіян, молдаван, представників Кавказького і Середньоазійського регіонів, які останніми роками інтенсивно іммігрують до України.

4. Значний приплив до України осіб з абсолютно відмінними релігійними, етнічними та етичними переконаннями підвищує вірогідність виникнення додаткової соціальної напруженості в державі. Україна все більше стає спільною домівкою для населення республік колишнього СРСР, яке піддається дискримінації, страждає від збройних конфліктів та інших політичних потрясінь. Лише за перший квартал 1996 р. до України з країн СНД прибуло близько 32 тис. чоловік, у тому числі 63 % - з Росії (у тому числі з Кавказького регіону), понад 7 % - з Узбекистану, 6 % - з Молдови, понад 4 % - з Казахстану.

5. Відновлюється історична справедливість і щодо репресованих народів, котрі проживали раніше на теренах власне України, - повертаються до місць постійного мешкання кримські татари, кримчаки, німці, вірмени, болгари, греки та ін. Через це в місцях, куди вони повертаються, а також у місцях компактного розселення біженців і вимушених мігрантів можуть виникати очевидні або приховані протистояння з місцевим населенням.

6. Зміцнення національної самосвідомості українців часто-густо сприймається неукраїнськими національностями, переважно російськомовним населенням України, як прояв націоналізму. Ці побоювання абсолютно безпідставні, оскільки російськомовне населення має достатню кількість шкіл з викладанням російською мовою і відповідні друковані видання. Поступово встановлюється справедливість щодо титульного населення держави.

Серед національних меншин України відбувається відродження їхніх культур і релігій, зростає кількість театрів, бібліотек і періодичних видань. Впровадження спеціальних програм матеріальної та організаційної допомоги розвитку національних культур і мов підтримується державними фондами. Але прогресивні тенденції розвою всіх національностей в Україні останнім часом зустрічають значні економічні труднощі, що заважають нормальному перебігові зазначеного процесу.

У вузькому розумінні демографічна політика — це комплекс заходів щодо відтворення населення, які безпосередньо впливають на демографічні процеси. Проте демографічна політика охоплює широке коло проблем відтворення населення, формування складу та структури трудового потенціалу, його ефективного використання. У широкому розумінні до демографічної політики можна віднести всі види соціально-економічних заходів, спрямованих на досягнення специфічних цілей, — вирішення житлової проблеми, поліпшення умов праці, зниження захворюваності, які сприяють послабленню демографічних проблем. Отже, демографічна політикаhttp://buklib.net/ - _ftn1 — це система загальноприйнятих на рівні управління ідей і концептуально-об’єктивних засобів, за допомогою яких держава та її соціальні інститути, дотримуючись принципів, адекватних історичним умовам, передбачають досягнення встановлених якісних і кількісних цілей демографічного розвитку, що відповідають перспективним цілям соціально-економічного розвитку держави загалом.

У концепції демографічного розвитку України на 2005—2015 рр. наголошується, що базовим положенням є трактування демографічної політики не як складової соціально-економічної політики, а як її особливої спрямованості, демографічної орієнтації. Мета демографічної політики обумовлена конкретними історичними обставинами життєдіяльності суспільства та співвідношенням поточних і перспективних завдань. Демографічна політика повинна бути спрямована на досягнення довгострокової перспективи відтворення населення з урахуванням регіональних особливостей. Вирішення демографічних проблем потребує, з одного боку, охоплення всіх регіонів заходами профілактики деструктивних демографічних чинників, а з другого — виділення регіонів з найгострішими проблемами для розробки спеціальних програм.

В останні роки прийнято низку державних документів, орієнтованих на поліпшення демографічної ситуації в Україні, зміцнення сімейно-шлюбних стосунків, формування усвідомленого батьківства. Це передусім національна програма «Планування сім’ї» (1994 р.), програма «Українська родина» (2001 р.), національна програма України «Репродуктивне здоров’я 2001—2005» (2001 р.), Концепція державної сімейної політики (2000 р.), Концепція демографічного розвитку України на 2005—2015 рр. (проект 2004 р.) тощо.

Поліпшення демографічної ситуації можна очікувати лише за умови поліпшення економічної ситуації в Україні, центральну роль у цьому мають відіграти:

подолання бідності, запобігання розвитку хронічної та успадкованої бідності на основі зростання доходів та рівня життя всього населення;

глибоке реформування сфери праці, оскільки саме тут формуються провідні важелі репродуктивних і міграційних настанов, вітальної поведінки, здорового способу життя;

забезпечення ефективної зайнятості, яка має стати надійною гарантією належного рівня життя не тільки для самого працюючого, а і для його утриманця.

У сучасній демографічній політиці України пріоритетними мають стати зниження надмірної смертності населення, поліпшення його здоров’я, зниження дитячої смертності, підтримка життєдіяльності дітей і дорослих, збільшення тривалості життя.

Концепція сімейної політики України включає:

- створення оптимальних умов для сімейно-шлюбної орієнтації молоді;

- необхідність перегляду чинного законодавства відносно різних пільг матерям, тобто їх потрібно узгоджувати з реальною економічною ситуацією в країні;

- врахування не лише материнства і пов'язаних з ним проблем, але й батьківства як складової частини сімейного життя і повноцінного дитинства;

- вивчення труднощів спільного подолання виникаючих проблем.

Розроблені масштабні програми:

«Діти України» (1995), що ввійшла складовою частиною в потужну загальноєвропейську програму «Діти 90-х» і виконувалась в 14 країнах Європи за спільною методологією. Передбачала охорону здоров'я, виховання, соціальний захист знедолених, доплата сім'ям, трудове навчання.

«Українська родина» - розрахована була на період до 2000 року і передбачала концентрацію зусиль Уряду, державних установ, громадських неурядових організацій з метою поліпшення соціального і духовного розвитку родини, ця програма допомагала підвищити авторитет родини, патріотичний дух українського суспільства консолідувати націю навколо національної ідеї.

Опікування молоддю.

Необхідність послідовного розв'язання проблем молоді сприяє зосередженню демографічної політики на молодих сім'ях і таких, де виховуються неповнолітні діти, батьки яких не беруть участі в суспільно-корисній праці та громадському житті.

Регулювання міграційних процесів від масштабів та інтенсивності яких багато в чому залежить характер і розвиток демографічних процесів.

Зміцнення здоров'я, збільшення тривалості життя.

Демографічна ситуація

За кількістю населення Україна посідає 5 місце в Європі (після Німеччини, Італії, Великобританії, Франції) та 21 місце у світі. На її долю припадає 7,3 % населення Європи i 1 % населення Землі.

Протягом тривалого часу територія України була розчленована між сусідніми державами, кожна з яких проводила політику денаціоналізації українців, прагнучи до їхньої повної асиміляції. Відновлення незалежності у 1991 році створило умови для консолідації українців, розвиткові їх етнічної самосвідомості, згуртуванню усіх, хто відчуває свою приналежність до української нації, навколо історичної Батьківщини.

Література

1.                  Н.М. Зобко "Демографічні проблеми людства" Київ 2001 рік

2.                  Васильєва Л. Й. Демографічні аспекти сучасної сім’ї // Актуал. пpобл. політики: Зб. наук. пp. - Одеса, 1997. - Вип.1-2. - С.15-17.

3.                  Піскунов С. Етнодемографічна політика// Дивослово. - 2002. - № 8. - с.2-5.

4.                  Демографічне дзеркало нації// Слово просвіти. - 2001. - 23 листопада. с.6-7.

5.                  Діти, жінки та сім’я в Україні: статистичний збірник. - К.:Державний комітет статистики України, 2000. - 362 с.

6.                  Демографічна криза в Україні// Народна газета. - 2002. - № 17. - с.4-5.

7.                  http://buklib.net/ - _ftnref5Стратегія розвитку України: теорія і практики. — К.: НІД., 2002. — С. 864.

8.                  http://buklib.net/ - _ftnref7Концепція демографічного розвитку України на 2005—2015 рр. Проект. — К., 2004. — С. 13.