Контрольная работа: Методи визначення митної вартості товарів

Контрольная работа: Методи визначення митної вартості товарів

Міністерство освіти і науки України

Національний університет харчових технологій

Кафедра менеджменту

зовнішньоекономічної діяльності

Контрольна робота

з дисципліни: “Митна політика”

Виконала:

студентка 6 курсу

(з.ф.н.) спеціальність МЗЕД

Перепада Алла

Перевірив:

Викладач

Шереметинська Оксана Валеріївна

Київ – 2009

Зміст

Теоретичне питання 1. Визначення митної вартості

Теоретичне питання 2. Основні джерела міжнародного митного права

Теоретичне питання 3. Переміщення валюти через митний кордон України

Список використаної літератури

Додатки

ВАРІАНТ 12

Теоретичне питання 1.

Визначення митної вартості

Звернемося до Митного кодексу України (від 10.02.2007), а саме до розділу 11 «митна вартість товарів. Методи визначення митної вартості товарів» та глав 46, 47, 48.

Розділ XI

МИТНА ВАРТІСТЬ ТОВАРІВ. МЕТОДИ ВИЗНАЧЕННЯ МИТНОЇ ВАРТОСТІ ТОВАРІВ

Глава 46

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 259. Митна вартість товарів

Митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.

Стаття 260. Визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України

Митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до положень цього Кодексу.

Порядок визначення митної вартості товарів поширюється на товари, які переміщуються через митний кордон України.

Для цілей визначення митної вартості використовується інформація, підготовлена у спосіб, сумісний з принципами бухгалтерського обліку, прийнятими у відповідній країні і доцільними для певного методу визначення митної вартості.

Методи визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та умови їх застосування встановлюються цим Кодексом.

Стаття 261. Використання відомостей про митну вартість товарів

Відомості про митну вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, використовуються для нарахування податків і зборів (обов'язкових платежів), ведення митної статистики, а також у відповідних випадках для розрахунків у разі застосування штрафів, інших санкцій та стягнень, встановлених законами України.

Митні органи зобов'язані забезпечити в установленому порядку доступ до інформації про закони, інші нормативно-правові акти, нормативні документи та судові рішення загального застосування щодо питань, пов'язаних з визначенням митної вартості товарів.

Стаття 262. Декларування митної вартості товарів

Митна вартість товарів і метод її визначення заявляються (декларуються) митному органу декларантом під час переміщення товарів через митний кордон України шляхом подання декларації митної вартості.

Порядок та умови декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, встановлюються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення декларацій митної вартості - спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи.

Стаття 263. Додержання вимог щодо конфіденційності інформації

Уся інформація, що стосується митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, може використовуватися митним органом виключно для митних цілей і не може без спеціального дозволу особи чи органу, що подають таку інформацію, розголошуватися або передаватися третім особам, включаючи інші органи державної влади, крім подання її у порядку, визначеному законом.

Умови, викладені у частині першій цієї статті, не стосуються знеособленої зведеної інформації для статистичних цілей, знеособленої аналітичної інформації, інформації щодо загальних питань роботи митниці, інформації, яка не відноситься до конкретних фізичних та/або юридичних осіб, та інформації, яка не може становити комерційну таємницю. Крім того, це не стосується інформації стосовно правопорушень, публічного обговорення в засобах масової інформації проблем митної справи тощо.

За розголошення зазначеної у частині першій цієї статті інформації посадові особи митних органів несуть відповідальність згідно із законом.

Стаття 264. Права та обов'язки декларанта, який декларує митну вартість товарів

Заявлена декларантом митна вартість товарів і подані ним відомості про її визначення повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

У разі потреби у підтвердженні заявленої митної вартості товарів декларант зобов'язаний подати митному органу необхідні для цього відомості та забезпечити можливість їх перевірки відповідно до порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У разі виникнення потреби в уточненні заявленої митної вартості товарів або в разі незгоди декларанта з митною вартістю, визначеною митним органом, декларант має право звернутися до митного органу з проханням випустити товари, що декларуються, у вільний обіг під гарантію уповноваженого банку або сплатити податки і збори (обов'язкові платежі) згідно з митною вартістю цих товарів, визначеною митним органом.

На письмову вимогу декларант має право на надання йому в тижневий строк з дня звернення письмового пояснення стосовно того, як митним органом було визначено митну вартість оцінюваних товарів.

Строк дії гарантійних зобов'язань, визначених цією статтею, не може перевищувати 90 календарних днів з моменту випуску товарів у вільний обіг.

Після надання банком гарантій, зазначених у частині третій цієї статті, митний орган зобов'язаний випустити товари у вільний обіг. У разі якщо після сплати декларантом податків і зборів (обов'язкових платежів) згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, буде прийнято рішення про застосування митної вартості, заявленої декларантом, сума надміру сплачених податків і зборів (обов'язкових платежів) повертається декларанту у місячний термін з дня прийняття рішення, у порядку, передбаченому законодавством.

Додаткові витрати, що виникли у декларанта у зв'язку з уточненням заявленої ним митної вартості або поданням митному органу додаткової інформації, несе декларант.

Декларант має право оскаржити рішення митного органу щодо визначення митної вартості оцінюваних товарів до митного органу вищого рівня та/або до суду. У повідомленні митного органу вищого рівня про результати розгляду скарги обґрунтовується прийняте за скаргою рішення та міститься інформація про право декларанта оскаржити це рішення в судовому порядку.

Стаття 265. Права та обов'язки митного органу під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів

Митний орган здійснює контроль правильності визначення митної вартості товарів згідно з положеннями цього Кодексу. Такий контроль може здійснюватися в установленому порядку із застосуванням різних форм, у тому числі відповідно до статей 60 і 69 цього Кодексу, після закінчення операцій митного контролю, оформлення та пропуску через митний кордон України товарів і транспортних засобів. Порядок контролю правильності визначення митної вартості товарів після закінчення операції митного контролю, оформлення та пропуску через митний кордон України товарів і транспортних засобів та донарахування обов'язкових платежів визначається Кабінетом Міністрів України.

Митний орган має право упевнитися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи декларації, поданої для цілей визначення митної вартості.

Якщо митний орган дійшов висновку, що визначена декларантом митна вартість нижча, ніж прямі витрати на виробництво цього товару, в тому числі сировини, матеріалів та/або комплектуючих, які входять до складу товару, митний орган має право зобов'язати декларанта визначити митну вартість іншим способом, ніж він використав для її визначення.

Глава 47

МЕТОДИ ВИЗНАЧЕННЯ МИТНОЇ ВАРТОСТІ ТОВАРІВ, ЯКІ ІМПОРТУЮТЬСЯ В УКРАЇНУ, ТА ПОРЯДОК ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

Стаття 266. Методи визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну

Визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, здійснюється за такими методами:

1) за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

2) за ціною договору щодо ідентичних товарів;

3) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів;

4) на основі віднімання вартості;

5) на основі додавання вартості (обчислена вартість);

6) резервного.

Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).

Якщо митна вартість не може бути визначена за методом 1 згідно з положеннями статті 267 цього Кодексу, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості відповідно до вимог статей 268 і 269 цього Кодексу. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, відповідно до вимог статей 268 і 269 цього Кодексу за основу може братися або ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю відповідно до вимог статті 271, або обчислена відповідно до вимог статті 272 цього Кодексу вартість товарів.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на розсуд декларанта.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, установлених статтею 273 цього Кодексу.

Стаття 267. Метод визначення митної вартості за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції)

Митною вартістю за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, є вартість операції, тобто ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби відповідно до частини другої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або які повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів на користь продавця та/або на користь продавця через третіх осіб, та/або на пов'язаних з продавцем осіб. Такі платежі можуть бути здійснені прямо або опосередковано шляхом переказу грошей, акредитиву, інкасування або за допомогою інших розрахунків (вексель, передача цінних документів тощо). Термін "ціна, що булла фактично сплачена або підлягає сплаті" стосується тільки ціни оцінюваних товарів. Дивіденди або інші платежі покупця на користь продавця, не пов'язані з оцінюваними товарами, не є частиною митної вартості. Додавання до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, згідно з цією статтею робляться лише на основі об'єктивних даних, що підтверджуються документально та піддаються обчисленню.

При визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються подальші витрати, якщо вони не включалися до ціни, що булла фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема:

1) витрати, понесені покупцем:

а) комісійні та брокерська винагорода, за винятком комісійних за закупівлю, які є платою покупця своєму агентові за надання послуг, пов'язаних з представництвом його інтересів за кордоном для закупівлі оцінюваних товарів;

б) вартість контейнерів, що для митних цілей вважаються єдиним цілим з відповідними товарами;

в) вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних з пакуванням;

2) належним чином розподілена вартість нижченаведених товарів та послуг, якщо вони поставляються прямо чи опосередковано покупцем безоплатно або за зниженими цінами для використання у зв'язку з виробництвом та продажем на експорт в Україну оцінюваних товарів, якщо така вартість не включена до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті:

а) сировини, матеріалів, деталей, напівфабрикатів, комплектувальних виробів тощо, які увійшли до складу оцінюваних товарів;

б) інструментів, штампів, шаблонів та аналогічних предметів, використаних у процесі виробництва оцінюваних товарів;

в) матеріалів, витрачених у процесі виробництва оцінюваних товарів (мастильні матеріали, паливо тощо);

г) інженерних та дослідно-конструкторських робіт, дизайну, художнього оформлення, ескізів та креслень, виконаних за межами України і безпосередньо необхідних для виробництва оцінюваних товарів;

3) роялті та ліцензійні платежі, які стосуються оцінюваних товарів та які покупець повинен сплачувати прямо чи опосередковано як умову продажу оцінюваних товарів, якщо такі платежі не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті. Зазначені платежі можуть включати платежі, які стосуються патентів, знаків для товарів і послуг та авторських прав. Витрати на право відтворення (тиражування) оцінюваних товарів в Україні не повинні додаватися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари;

4) відповідна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, передачі чи використання товарів, що оцінюються, на митній території України, яка прямо чи опосередковано йде на користь продавця;

5) витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України;

6) витрати на завантаження, розвантаження та обробку оцінюваних товарів, пов'язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України;

7) витрати на страхування цих товарів.

При визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, не допускається включення ніяких інших витрат, крім тих, що передбачені у цій статті. До митної вартості не включаються нижченаведені витрати або кошти за умови виділення їх з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, які документально підтверджено та які піддаються обчисленню:

а) плата за будівництво, спорудження, складення, технічне обслуговування або технічну допомогу, здійснені після ввезення імпортних товарів, таких як промислова установка, машини або обладнання;

б) витрати на транспортування після ввезення;

в) податки та збори (обов'язкові платежі), які справляються в Україні.

Метод визначення митної вартості за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартості операції), використовується в разі, якщо:

1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що:

а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні;

б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно);

в) не впливають значною мірою на вартість товару;

2) стосовно продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, що унеможливлюють визначення вартості цих товарів;

3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не може бути зроблено відповідне коригування відповідно до положень частини другої цієї статті;

4) покупець і продавець не є пов'язаними між собою особами або хоч і є пов'язаними між собою особами, але ці відносини не вплинули на ціну товарів. За наявності достатніх підстав вважати, що зазначені відносини вплинули на ціну оцінюваних товарів, митний орган повинен повідомити про це декларантові та надати йому можливість для відповіді та доказу відсутності впливу взаємозв'язку продавця і покупця на ціну, що булла фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари. На вимогу декларанта таке повідомлення здійснюється у письмовій формі.

Для цілей цього Кодексу особи вважаються пов'язаними між собою тільки в разі, якщо:

1) вони є посадовими особами або керівниками підприємств один у одного;

2) вони є партнерами у спільній підприємницькій або іншій діяльності, яку не заборонено законодавством;

3) вони є роботодавцем і найманим працівником;

4) будь-яка особа прямо чи опосередковано володіє, контролює або утримує 5 чи більше відсотків випущених акцій, що дають право голосу, або акцій обох з них;

5) один з них прямо або опосередковано контролює іншого;

6) обидва вони прямо або опосередковано контролюються третьою особою;

7) разом вони прямо або опосередковано контролюють третю особу;

8) вони є членами однієї сім'ї.

Особи, одна з яких є одноосібним агентом, одноосібним дистриб'ютором чи одноосібним концесіонером іншої, як би це не називалося, вважаються пов'язаними для цілей цього Кодексу, якщо вони підпадають хоча б під один з критеріїв частини п'ятої цієї статті.

При продажу товарів між пов'язаними особами вартість операції береться за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів за першим методом, якщо декларант доведе, що така вартість є максимально наближеною до вартості однієї з нижченаведених операцій, яка здійснювалася одночасно з оцінюваними товарами або майже в той же час:

1) вартості операції при продажу непов'язаним покупцям ідентичних або подібних (аналогічних) товарів для експорту в Україну;

2) митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, визначеної згідно з положеннями статті 271 цього Кодексу;

3) митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, визначеної згідно з положеннями статті 272 цього Кодексу.

У разі застосування вимог частини сьомої цієї статті належним чином враховується наявна у митного органу та подана декларантом інформація щодо різниці в комерційних умовах продажу, кількісних показниках, елементах і витратах, зазначених у частині другій цієї статті, та витратах, які звичайно понесені продавцем при продажу, коли продавець і покупець не пов'язані між собою, і не понесені продавцем при продажу, коли продавець і покупець пов'язані між собою.

Визначення вартості операцій, зазначених у пунктах 1-3 частини сьомої цієї статті, здійснюється за ініціативою декларанта і тільки з метою порівняння. Вартість цих операцій не може використовуватися замість вартості операцій з оцінюваними товарами.

Використані декларантом відомості повинні бути об'єктивними, піддаватися обчисленню та підтверджуватися документально.

Стаття 268. Метод визначення митної вартості за ціною договору щодо ідентичних товарів

У разі якщо митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена згідно з положеннями статті 267 цього Кодексу, за митну вартість береться вартість операції з ідентичними товарами, які продаються на експорт в Україну з тієї ж країни і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього.

При застосуванні цього методу визначення митної вартості за основу береться вартість операції з ідентичними товарами з дотриманням умов, зазначених у цій статті. При цьому під ідентичними розуміються товари, однакові за всіма ознаками з оцінюваними товарами, у тому числі за такими, як:

1) фізичні характеристики;

2) якість та репутація на ринку;

3) країна походження;

4) виробник.

Незначні зовнішні відмінності не можуть бути підставою для відмови у розгляді товарів як ідентичних, якщо в цілому такі товари відповідають вимогам частини другої цієї статті.

Ціна договору щодо ідентичних товарів береться за основу для визначення митної вартості товарів, якщо ці товари ввезено приблизно в тій же кількості та на тих же комерційних умовах, що й оцінювані товари.

У разі відсутності такого продажу використовується вартість операції з ідентичними товарами, які продавалися в Україну в іншій кількості та/або на інших комерційних умовах. При цьому їх ціна коригується з урахуванням зазначених розбіжностей незалежно від того, чи веде це до збільшення або зменшення вартості. Інформація, що використовується при здійсненні коригування, повинна бути документально підтверджена.

У разі якщо кошти та витрати, зазначені в пунктах 5-7 частини другої статті 267 цього Кодексу, включаються у вартість операції, здійснюється коригування для врахування значної різниці в таких коштах і витратах між оцінюваними товарами та відповідними ідентичними товарами, що зумовлено різницею у відстанях і способах транспортування.

У разі якщо для цілей застосування цього методу виявляється більше, ніж одна вартість операції з ідентичними товарами, для визначення митної вартості оцінюваних товарів використовується найменша така вартість.

Стаття 269. Метод визначення митної вартості за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів

У разі якщо митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена згідно з положеннями статей 267 та 268 цього Кодексу, за митну вартість береться вартість операції з подібними (аналогічними) товарами, які продаються на експорт в Україну і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього.

Під подібними (аналогічними) розуміються товари, які хоч і не є однаковими за всіма ознаками, але мають схожі характеристики і складаються із схожих компонентів, завдяки чому виконують однакові функції порівняно з товарами, що оцінюються, та вважаються комерційно взаємозамінними.

Для визначення, чи є товари подібними (аналогічними), враховуються такі ознаки:

1) якість, наявність торгової марки та їх репутація на ринку;

2) країна походження;

3) виробник.

Ціна договору щодо подібних (аналогічних) товарів береться за основу для визначення митної вартості товарів, якщо ці товари ввезено приблизно в тій же кількості і на тих же комерційних умовах, що й оцінювані товари.

У разі якщо такого продажу не виявлено, використовується вартість операції з подібними (аналогічними) товарами, які продавалися в Україну в іншій кількості та/або на інших комерційних умовах. При цьому їх ціна коригується з урахуванням зазначених розбіжностей незалежно від того, чи веде це до збільшення або зменшення вартості. Інформація, що використовується при здійсненні коригування, повинна бути документально підтверджена.

У разі якщо кошти та витрати, зазначені в пунктах 5-7 частини другої статті 267 цього Кодексу, включаються у вартість операції, здійснюється коригування для врахування значної різниці у таких коштах і витратах між оцінюваними товарами та відповідними подібними (аналогічними) товарами, що зумовлено різницею у відстанях і способах транспортування.

У разі якщо для цілей застосування цього методу виявляється більше, ніж одна вартість операції з подібними (аналогічними) товарами, для визначення митної вартості оцінюваних товарів використовується найменша така вартість.

Стаття 270. Застереження щодо умов застосування методів визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо ідентичних товарів та за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів

Товари не вважаються ідентичними або подібними (аналогічними) оцінюваним, якщо вони не вироблені в тій же країні, що і товари, які оцінюються.

Товари, виготовлені не виробником оцінюваних товарів, а іншою особою, беруться до уваги лише в разі, якщо немає ні ідентичних, ні подібних (аналогічних) товарів, виготовлених особою - виробником товарів, які оцінюються.

Товари не вважаються ідентичними чи подібними (аналогічними) оцінюваним, якщо їх проектування, дослідно-конструкторські роботи, художнє оформлення, дизайн, ескізи, креслення, а також інші аналогічні роботи виконано в Україні.

Стаття 271. Метод визначення митної вартості на основі віднімання вартості

У разі якщо митна вартість імпортних товарів не може бути визначена відповідно до положень статей 267-270 цього Кодексу, їх митна вартість визначається згідно з положеннями цієї статті на основі віднімання вартості, крім випадків, коли на вимогу декларанта порядок застосування цієї статті та статті 272 може бути зворотним.

У разі якщо оцінювані, ідентичні чи подібні (аналогічні) товари продаються (відчужуються) на митній території України у незмінному стані, для визначення митної вартості товарів за цим методом за основу береться ціна одиниці товару, за якою найбільша партія оцінюваних, ідентичних чи подібних (аналогічних) імпортних товарів продається на території України покупцю, що не є пов'язаною з продавцем особою, одночасно або у час, максимально наближений до дати ввезення оцінюваних товарів, за умови вирахування, якщо вони можуть бути виділені, таких компонентів:

1) витрат на виплату комісійних, що були фактично сплачені або підлягають сплаті, чи звичайних торговельних надбавок, які робляться для одержання прибутку та покриття загальних витрат у зв'язку з продажем на митній території України товарів того ж класу та виду. Товарами одного класу та виду є товари, які підпадають під групу або спектр товарів, що виробляються конкретною галуззю чи сектором промисловості та включають ідентичні або подібні (аналогічні) товари. Поняття "товари того ж класу або виду" включає товари, імпортовані з тієї ж країни, що й оцінювані товари, а також товари, ввезені з інших країн.

Сума прибутку та загальних витрат, до яких належать прямі та непрямі витрати, пов'язані із збутом зазначених товарів, повинна братися в цілому. Числове значення витрат для цілей вирахування цієї суми визначається на основі інформації, поданої декларантом, якщо тільки цифри декларанта не є несумісними з даними, одержаними при продажу в Україні ввезених (імпортних) товарів того ж классу або виду. Якщо дані декларанта несумісні з такими даними, сума для обчислення прибутку та загальних витрат може ґрунтуватися на іншій відповідній інформації, а не тій, що надана декларантом.

При визначенні комісійних або звичайних прибутків та загальних витрат віднесення товарів до "товарів того ж класу або виду" повинно здійснюватися в кожному конкретному випадку з посиланням на відповідні обставини;

2) звичайних витрат, понесених в Україні на навантаження, вивантаження, транспортування, страхування, та інших пов'язаних з такими операціями витрат;

3) сум ввізного (імпортного) мита, податків, зборів та інших обов'язкових платежів, що підлягають сплаті в Україні у зв'язку з ввезенням (імпортом) чи продажем (відчуженням) товарів.

У разі якщо ні оцінювані, ні ідентичні чи подібні (аналогічні) товари не продаються в Україні одночасно або в час, максимально наближений до дати ввезення оцінюваних товарів в Україну, митна вартість таких товарів визначається на основі ціни одиниці товару, за якою відповідно оцінювані або ідентичні чи подібні (аналогічні) з оцінюваними товари продаються в Україні в кількості, достатній для встановлення ціни за одиницю такого товару, в тому ж стані, в якому вони були ввезені, на найбільш ранню дату після ввезення товарів, які оцінюються, але до закінчення 90 днів після їх ввезення.

У разі відсутності випадків продажу оцінюваних, ідентичних чи подібних (аналогічних) товарів у такому ж стані, в якому вони перебували на момент ввезення в Україну, на вимогу декларанта митна вартість таких товарів визначається на основі ціни одиниці товару, за якою зазначені товари продаються в Україні після подальшої обробки (переробки) найбільшою партією особам, не пов'язаним з особами, в яких вони купують такі товари. При цьому робляться відповідні поправки на вартість, додану такою обробкою (переробкою), та вирахування, передбачені пунктами 1-3 частини другої цієї статті.

Вирахування вартості, доданої подальшою обробкою (переробкою), повинні ґрунтуватися на даних, які є об'єктивними, підтверджуються документально, піддаються обчисленню та належать до вартості такої роботи. За основу для обчислень беруться прийняті промислові формули, рецепти, методи будівництва та інша галузева практика.

Положення частини четвертої цієї статті не застосовуються в разі, якщо:

1) у результаті подальшої обробки ввезені товари втрачають свою ідентичність, крім випадків, коли, незважаючи на втрату ідентичності ввезених товарів, величина вартості, доданої обробкою може бути точно визначена;

2) ввезені товари зберігають свою ідентичність, але становлять настільки незначний відсоток продажу їх в Україні, що використання цього методу оцінювання буде невиправданим.

Можливість застосування положень частини четвертої цієї статті визначається в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин.

Стаття 272. Метод визначення митної вартості товарів на основі додавання вартості (обчислена вартість)

Для визначення митної вартості товарів на основі додавання вартості (обчислена вартість) за основу береться надана виробником товарів, які оцінюються, або від його імені інформація про їх вартість, яка повинна складатися із сум:

1) вартості матеріалів та витрат, понесених виробником при виробництві оцінюваних товарів. Така інформація повинна базуватися на комерційних рахунках виробника за умови, що такі рахунки сумісні із загальновизнаними принципами бухгалтерського обліку, які застосовуються в країні, де ці товари виробляються;

2) обсягу прибутку та загальних витрат, що дорівнює сумі, яка звичайно відображається при продажу товарів того ж класу або виду, що й оцінювані товари, які виготовляються виробниками у країні експорту для експорту в Україну;

3) загальних витрат при продажу в Україну з країни вивезення товарів того ж класу або виду, тобто витрат на завантаження, розвантаження та обробку оцінюваних товарів, їх транспортування до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України, витрат на страхування цих товарів та інших витрат, пов'язаних із ввезенням цих товарів в Україну.

Посадова особа митного органу не може вимагати або примушувати будь-яку особу, яка не є резидентом, надавати для вивчення або дозволяти одержувати доступ до будь-якого рахунка чи інших записів для цілей визначення обчисленої вартості. Інформація, подана виробником товарів для цілей визначення митної вартості згідно з положеннями цієї статті, може бути перевірена в країні - виробникові товарів органами влади України за згодою виробника і за умови повідомлення заздалегідь уряду країни - виробника товарів та за відсутності заперечень проти такої перевірки.

Стаття 273. Резервний метод

У разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 267-272 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ).

Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна щонайбільшою мірою ґрунтуватися на раніше визначеній за методами 1-6 митній вартості, однак при визначенні митної вартості відповідно до цієї статті допускається гнучкість при застосуванні цих методів.

Митна вартість імпортних товарів не визначається згідно з положеннями цієї статті на підставі:

1) ціни товарів українського походження на внутрішньому ринку України;

2) системи, яка передбачає прийняття для митних цілей вищої з двох альтернативних вартостей;

3) ціни товарів на внутрішньому ринку країни-експортера;

4) вартості виробництва, іншої, ніж обчислена вартість, визначена для ідентичних або подібних (аналогічних) товарів відповідно до положень статті 272 цього Кодексу;

5) ціни товарів, що поставляються з країни-експортера до третіх країн;

6) мінімальної митної вартості;

7) довільної чи фіктивної вартості.

Якщо ця стаття застосовується митним органом, на вимогу декларанта, митний орган зобов'язаний письмово поінформувати його про митну вартість, визначену відповідно до положень цієї статті, та про використаний при цьому метод.

Глава 48

МИТНА ВАРТІСТЬ ТОВАРІВ, ЩО ВИВОЗЯТЬСЯ (ЕКСПОРТУЮТЬСЯ) З УКРАЇНИ

Стаття 274. Визначення митної вартості товарів, що вивозяться (експортуються) з України

Митна вартість товарів, що вивозяться (експортуються) з України на підставі договору купівлі-продажу або міни, визначається на основі ціни, яку було фактично сплачено або яка підлягає сплаті за ці товари на момент перетинання митного кордону України.

До митної вартості товарів, що вивозяться (експортуються), також включаються фактичні витрати, якщо вони не були раніше до неї включені:

а) на навантаження, вивантаження, перевантаження, транспортування та страхування до пункту перетинання митного кордону України;

б) комісійні та брокерські винагороди;

в) ліцензійні та інші платежі за використання об'єктів права інтелектуальної власності, які покупець повинен прямо чи побічно здійснити як умову продажу (експорту) товарів, які оцінюються.

Митна вартість товарів, що вивозяться (експортуються) з України на підставі договору, відмінного від договорів купівлі-продажу чи міни, визначається на основі ціни, підтвердженої комерційними, транспортними, банківськими, бухгалтерськими та іншими документами, що містять відомості про вартість товарів, які оцінюються, з урахуванням витрат на транспортування та страхування товарів до пункту перетинання митного кордону України.

У разі встановлення цінових обмежень під час вивезення (експорту) окремих товарів (індикативні ціни, граничні рівні цін, ціни, встановлені в результаті антидемпінгових розслідувань тощо) митна вартість таких товарів у разі вивезення (експорту) їх з України визначається з урахуванням положень, що визначають порядок застосування зазначених обмежень.

Стаття 275. Декларування митної вартості

У разі вивезення (експорту) товарів, на які встановлено вивізне, антидемпінгове, компенсаційне чи спеціальні види мита, митна вартість декларується шляхом подання декларації митної вартості.

Основою для визначення митної вартості товарів є ціна угоди, яку фактично сплачено чи яка підлягає сплаті за ці товари, якщо на неї не вплинули такі фактори:

1) обмеження щодо прав продавця (експортера) на товари, що оцінюються, за винятком:

а) обмежень, встановлених законами;

б) обмежень, що істотно не впливають на ціну товарів;

2) залежність продажу (відчуження) та ціни угоди від дотримання умов, вплив яких неможливо врахувати;

3) відомості, використані декларантом для визначення митної вартості товарів, не підтверджені документально або не є кількісно вираженими та достовірними;

4) учасники угоди (експортер та імпортер) є взаємозалежними особами, за винятком випадків, коли їх взаємозалежність не вплинула на ціну угоди, що повинно бути доведено декларантом. При цьому особи вважаються взаємозалежними, якщо має місце хоча б одна з таких умов:

а) один з учасників угоди - фізична особа чи посадова особа одного з підприємств - учасників угоди є одночасно посадовою особою іншого підприємства - учасника угоди;

б) учасники угоди є співвласниками підприємства;

в) учасники угоди пов'язані трудовими відносинами;

г) один з учасників угоди володіє вкладом (паєм) чи акціями з правом голосу в статутному капіталі іншого учасника угоди, які становлять не менше п'яти відсотків статутного капіталу;

ґ) обидва учасники угоди перебувають під прямим чи непрямим контролем третьої особи;

д) учасники угоди спільно, прямо чи непрямо контролюють третю особу;

е) один з учасників угоди прямо чи непрямо контролює іншого учасника угоди;

є) учасники угоди - фізичні особи чи посадові особи підприємств - учасників угоди є родичами.

Теоретичне питання 2.

Основні джерела міжнародного митного права

Звернемося до Митного кодексу України (від 10.02.2007), а саме до розділу 1 «Загальні положення» глави 5 «Міжнародне співробітництво з питань митної справи».Назад

Глава 5

МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО З ПИТАНЬ МИТНОЇ СПРАВИ

Стаття 34. Участь України у міжнародному співробітництві з питань митної справи

Україна бере участь у міжнародному співробітництві з питань митної справи.

У митній справі Україна додержується загальновизнаних у міжнародній практиці систем класифікації та кодування товарів, митних режимів, митної статистики, інших загальноприйнятих у світових митних відносинах норм і стандартів, а також забезпечує виконання міжнародних договорів України з питань митної справи, укладених в установленому законом порядку.

Стаття 35. Міжнародна діяльність спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи

Міжнародна діяльність спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи спрямовується і координується Президентом України та Кабінетом Міністрів України.

Проведення переговорів та консультативної роботи, пов'язаної з підготовкою міждержавних, міжурядових і міжвідомчих угод з питань митної справи, може здійснюватися спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи за дорученням Президента України, Кабінету Міністрів України в обсязі наданих відповідно до закону повноважень.

Стаття 36. Зв'язки спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи з міжнародними митними організаціями

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи представляє Україну у Всесвітній митній організації, інших міжнародних митних організаціях.

Міжнародне співробітництво в галузі митної справи здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи за погодженням з Міністерством закордонних справ України.

Стаття 37. Міжнародне співробітництво в галузі митної справи

Відповідно до міжнародних договорів, укладених в установленому законом порядку, митними органами України спільно з митними органами суміжних держав може здійснюватися:

1) створення спільних пунктів пропуску на митному кордоні України;

2) проведення спільного контролю у пунктах пропуску на митному кордоні України;

3) узгоджене застосування процедур митного контролю, митного оформлення та взаємне визнання документів, що використовуються митними органами для здійснення митних процедур;

4) проведення спільних заходів, спрямованих на запобігання, виявлення і припинення контрабанди та порушень митних правил;

5) проведення інших спільних одноразових чи постійних заходів з питань, що відповідно до цього Кодексу та інших актів законодавства України належать до компетенції митних органів.

Стаття 38. Підтримання оперативного зв'язку між митними органами України і митними органами суміжних іноземних держав

З метою вирішення невідкладних питань щодо пропуску товарів і транспортних засобів, виявлення та припинення контрабанди і порушення митних правил, забезпечення законності і правопорядку в пунктах пропуску через митний кордон України керівнику регіональної митниці, керівнику митниці та їх заступникам надається право проведення робочих зустрічей з представниками митного органу суміжної іноземної держави.

Про час, умови і мету таких зустрічей керівник митного органу або його заступник інформує керівника відповідного органу охорони державного кордону України.

Порядок проведення таких зустрічей визначається положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, укладеним в установленому законом порядку.

Стаття 39. Взаємодія митних органів України з митними та іншими органами іноземних держав, а також з міжнародними організаціями

Взаємодія митних органів України з митними та іншими уповноваженими органами іноземних держав, а також з міжнародними організаціями з питань, пов'язаних з провадженням у справах про контрабанду та порушення митних правил, здійснюється митними органами України в порядку, передбаченому міжнародними договорами України, укладеними в установленому законом порядку.

Джерела митного права — різноманітні зовнішні форми вираження норм митного права, які встановлюють загальні правила поведінки суб'єктів у митній сфері. У зв'язку з тим, що здебільшого митні відносини є владовідносинами, то основне регулятивне навантаження припадає на нормативні акти. Це пояснюється тим, що при здійсненні митної справи митні органи та їх посадові особи повинні керуватися виключно нормами права.

Основним джерелом митного права, як і інших галузей законодавства, є Конституція України. В ній встановлено низку норм, які мають загальне значення: про спрямування діяльності держави та її органів, про верховенство права, про міжнародні договори як частину національного законодавства України, про забезпечення регулювання і захисту власності, екологічної безпеки й підтримання екологічної рівноваги на території України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки, спрямованість зовнішньоекономічної діяльності на забезпечення національних інтересів шляхом підтримання мирного й взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства та інші.

Другий рівень конституційних норм — спеціальний і встановлює висхідні засади митної діяльності в Україні. Так, відповідно до п. 9 ст. 92 Конституції України засади зовнішньоекономічної діяльності і митної справи визначаються виключно законами України. За пунктом 22 цієї статті виключно законами України також встановлюється державний бюджет і бюджетна система; система оподаткування; податки і збори; засади створення й функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційних ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України. До повноважень KM України п. 8 ст. 116 Конституції України віднесено організацію й забезпечення здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи.
Основне ж навантаження регулювання митних відносин припадає все ж таки на МК України як кодифіковане зібрання найбільш важливих норм митного права. МК України прийнято 20 грудня 2001 р. і підписано Президентом України 11 липня 2002р..

Структурно МК України складається із преамбули, 21 розділу, що розбиті на 67 глав і мають 432 статті. Характерно, що кодекс у редакції від 20 грудня 2001р. мав 24 розділи, що були розбиті на 78 глав і мали аж 524 статті.

Новий МК України містить:

I — «Загальні положення», статті 1—39;

II — «Митний контроль», статті 40—69;

III — «Митне оформлення», статті 70—90;

IV — «Переміщення та пропуск товарів і транспортних засобів через митний кордон України», статті 91—109;

V — «Митні процедури при переміщенні товарів через митний кордон України різними видами транспорту», статті 110—153;

VI — «Розпорядження товарами, що перебувають під митним контролем», статті 154—175;

VII — «Підприємницька діяльність із надання послуг з декларування товарів і транспортних засобів та перевезення товарів,що переміщуються через митний кордон України або перебувають під митним контролем», статті 176—184;

VIII — «Митний режим щодо товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України», статті 185—246;

IX — «Особливості пропуску та оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України громадянами», статті 247—255;

X — «Контроль за переміщенням через митний кордон України товарів, що містять об'єкти права інтелектуальної власності», статті 256—258;

XI — «Митна вартість товару і методи визначення митної вартості товарів», статті 259—275;

XII — «Країна походження товарів», статті 276—285;

XIII — «Митні пільги», статті 286—302;

XIV — «Митна статистика», статті 303—310;

XV — «Українська Класифікація товарів зовнішньоекономічної
діяльності», статті 311—314;

XVI — «Верифікація сертифікатів про походження товарів з України», статті 315—318;

XVII — «Порушення митних правил і відповідальність за них. Відповідальність осіб, що беруть участь у провадженні у справах про порушення вимог митних правил», статті 319—355;

XIX — «Провадження у справах про порушення вимог цього кодексу», статті 356—406;

XXI — «Працівники митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій України», статті 407—432;

XXII — «Прикінцеві положення».

Структура митного кодексу України зумовлює систему цього права та відповідно послідовність викладення матеріалу у цьому посібнику. У той же час на наполягання Президента України і ряду народних депутатів відносини, що стосуються митно-тарифного регулювання, і в подальшому зберегли свою відносну автономію. Положення МК України деталізуються у поточних законах. Наприклад, Закон України «Про єдиний митний тариф» регулює види та порядок стягнення мита. Серед інших законів України, що належать до митного права, варто відзначити такі, як «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994 р., «Про введення єдиного збору, що стягується у пунктах пропуску через Державний кордон України» від 4.11.1999 р., «Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі транспортні засоби» від 24.05.19% І p., «Про транзит вантажів» від 20.10.1999 p., «Про звільнення від І обкладення митом предметів, які вивозяться (переміщуються) громадянами через митний кордон України», «Про режим іноземного І інвестування», «Про вивіз, ввезення й повернення культурних цінностей», «Про гуманітарну допомогу» та інші.

Значна кількість норм митного права міститься в підзаконних нормативних актах, які дістали назву адміністративної нормотворчості. І за її допомогою наповнюються реальним змістом відсилочні норми законів. Окрім цього, дається трактування деяких термінів: «недобросовісний декларант», «життєво-важливі інтереси» тощо. До І таких нормативних актів належать Укази Президента України, Постанови KM України. Це пояснюється характером митної справи та необхідністю оперативно вирішувати ряд питань щодо забезпечення вигоди для українських громадян при перетині митного кордону, підприємців при здійсненні ЗЕД, інших джерел права.

У митному праві України присутня значна частка відомчих норм, що приймаються наказами Державної митної служби України. Державна митна служба України як центральний орган виконавчої влади, що забезпечує проведення в життя державної митної політики, організовує функціонування митної системи та здійснює управління цією сферою відповідно до п.8 Положення про державну митну службу України, в межах своєї компетенції видає накази, організовує і контролює їх виконання. У передбачених законодавством України випадках її рішення є обов'язковими для виконання центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоуправління, підприємствами, закладами і організаціями всіх форм власності та громадянами. В разі необхідності ДМСУ видає разом з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування спільні акти. Нормативно-правові акти Держмитслужби України, як і інші, підлягають державній реєстрації в Міністерстві юстиції України.

Значне місце в сучасних умовах посідають міжнародні угоди з митної справи. Окрім вищезазначеного, ці норми охоплюють такі питання:

— процедуру догляду міжнародних поштових відправлень;

— уніфікацію митних правил при морському, залізничному, повітряному, автомобільному сполученні та змішаних перевозках;

— митне оформлення контейнерів;

— правовий статус осіб, які виїжджають за кордон на постійне місце проживання, і митний режим багажу, що перевозиться окремо від пасажирів.

Серед джерел митного права можна назвати такі акти:

1) публікації Міжнародної торговельної палати, наприклад Міжнародні торгові терміни — «Інкотермо-90», «Уніфіковані звичаї й практика для документарних акредитивів»;

2) документи Європейської економічної комісії ООН, наприклад загальні умови постачань, проформи контрактів і т.п.;

3) звичайне право (звичаї, звичаї ділового обігу);

4) судово-арбітражна практика.

Чинне законодавство визнає регулятором ЗЕД контракти між безпосередніми учасниками такої діяльності. Цей регулятор ґрунтується на нормах національного права, що мають обов'язковий (імперативний) характер, і нормах міжнародного права, що носять диспозитивний характер, коли сторони мають право відступати від цих норм. Диспозитивний характер властивий міжнародним конвенціям, наприклад Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (Віденська конвенція 1980 p.). Диспозитивні норми права відіграють велику роль у взаєминах іноземних партнерів, тому що сприяють, однаковості в розумінні самих термінів, прав і обов'язків сторін, прискоренню проведення переговорів не вимагають знання законодавства країни іноземного партнера.

Теоретичне питання 3.

Переміщення валюти через митний кордон України

Звернемося до інструкції про переміщення готівки і банківських металів через митний кордон України, затвердженою Постановою Правління Національного банку України від 27.05.2008 N 148.

1. Загальні положення

1. Ця Інструкція розроблена відповідно до статей 5, 11, 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 N 15-93 "Про систему валютногорегулювання і валютного контролю", а також пункту 14 статті 7 та статті 44 Закону України "Про Національний банк України".

2. Ця Інструкція встановлює для резидентів і нерезидентів порядок переміщення (увезення, вивезення, пересилання) готівки і банківських металів через митний кордон України. Вимоги цієї Інструкції не поширюються на порядок увезення в Україну та вивезення за межі України готівки і банківських металів уповноваженими банками.

3. Терміни, що використовуються в цій Інструкції, уживаються в такому значенні:

готівка - це готівкова валюта України і готівкова іноземна валюта у вигляді банкнот і монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної держави, банкноти та монети, вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу (крім монет, що належать до банківських металів), і дорожні чеки;

банківські метали - це золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів у зливках та порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, що вироблені з дорогоцінних металів з пробами для вітчизняних монет не нижче ніж для золота - 995, для срібла - 999, для платини і паладію - 999,5 і в іноземних монетах з дорогоцінних металів з пробами не нижче ніж для золота - 900, для срібла - 925, для платини та паладію - 999;

повноважний представник - особа, якій згідно з розпорядженням керівника юридичної особи надані повноваження щодо здійснення конкретних дій.

Інші терміни вживаються в значеннях, визначених у Декреті Кабінету Міністрів України від 19.02.93 N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

4. Для вимог цієї Інструкції перерахунок сум готівки в євро здійснюється за офіційним курсом гривні до євро, установленим Національним банком, або за крос-курсом, визначеним згідно з офіційним курсом гривні до відповідних іноземних валют на день перетинання митного кордону України або на день пересилання готівки.

5. Фізична особа незалежно від віку має право вивозити за межі України і ввозити в Україну готівку і банківські метали відповідно до норм, передбачених цією Інструкцією.

6. Митна декларація є підставою для вивезення (увезення) зазначеної у ній готівки і банківських металів і здійснення операцій за дорученням резидента або нерезидента протягом одного року з часу оформлення декларації.

7. Фізична особа, юридична особа несуть відповідальність за недекларування готівки і банківських металів, що переміщуються через митний кордон України, відповідно до законодавства України.

2. Увезення в Україну та вивезення за межі України готівки

1. Фізична особа має право ввозити в Україну та вивозити за межі України готівку в сумі, що не перевищує в еквіваленті 10 000 євро без письмового декларування митному органу.

2. Фізична особа має право ввозити в Україну та вивозити за межі України готівку в сумі, що перевищує в еквіваленті 10 000 євро за умови письмового декларування митному органу в повному обсязі.

3. Юридична особа ввозить готівку в Україну або вивозить її за межі України через повноважного представника без обмеження суми на умовах письмового декларування відповідному митному органу в повному обсязі.

Повноважний представник юридичної особи, якій належать (орендовані, зафрахтовані або ті, що формуються в Україні/за межами України) транспортні засоби, що здійснюють пасажирські рейси, ввозить/вивозить готівку, що отримана на транспортному засобі за надані послуги та/або реалізований товар, на підставі відповідних касових документів.

Повноважний представник декларує готівку, яку ввозить/вивозить за дорученням юридичної особи та власні кошти, окремо з використанням двох примірників митної декларації.

4. Фізична особа, юридична особа ввозять в Україну і вивозять за межі України готівку в сумі, що перевищує в еквіваленті 10 000 євро, за наявності документів, що підтверджують зняття готівки з рахунків банків (фінансових установ), виключно на ту суму, що перевищує в еквіваленті 10 000 євро.

5. Фізична особа-нерезидент має право вносити кошти на рахунки в уповноважених банках або виконувати інші операції в банках України на підставі митної декларації.

3. Пересилання готівки

1. Дозволяється пересилати в Україну та за межі України готівку в міжнародних поштових відправленнях та в міжнародних експрес-відправленнях з оголошеною цінністю з дотриманням вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.2002 N 1155, Конвенції щодо уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень, постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2002 N 1948 "Деякі питання здійснення митного контролю товарів та інших предметів, що переміщуються (пересилаються) через митний кордон у міжнародних поштових та експрес-відправленнях":

а) фізичним особам, юридичним особам (крім уповноважених
банків) у сумі, що не перевищує в еквіваленті 300 євро;

б) уповноваженим банкам.

2. Міжнародні поштові відправлення та міжнародні експрес-відправлення, у які вкладена готівка в сумі, що перевищує встановлені цією Інструкцією норми, отримувачам не видаються, а повертаються відправникам.

4. Переміщення банківських металів

1. Фізична особа має право ввозити в Україну і вивозити за межі України банківські метали вагою, що не перевищує 500 г, у вигляді зливків і монет на умовах письмового декларування митному органу в повному обсязі.

2. Фізична особа має право вивозити за межі України банківські метали вагою, що перевищує 500 г, у вигляді зливків і монет на підставі індивідуальної ліцензії на вивезення за межі України банківських металів (далі - ліцензія) (додаток 1) та за умови письмовогодекларування митному органу.

Ліцензію видає територіальне управління Національного банку (далі - Управління) за місцем проживання фізичної особи.

Для отримання ліцензії фізична особа має подати такі документи:

заяву про видачу ліцензії в довільній формі;

копії сторінок паспорта (або документа, що його замінює), які містять прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), дату народження, серію і номер паспорта (або документа, що його замінює), місце проживання;

копії документів, що підтверджують придбання банківських металів в уповноважених банках.

Управління надсилає копію заяви фізичної особи про видачу ліцензії відповідному територіальному підрозділу по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України і відповідному територіальному підрозділу по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України і видає ліцензію з урахуванням цих висновків, якщо ці висновки надійшли протягом 14 днів з дня подання заяви на розгляд.

3. Банківські метали вагою, що перевищує 500 г, мають право ввозити в Україну виключно уповноважені банки.

4. Юридичні особи (крім уповноважених банків) не мають права ввозити в Україну і вивозити за межі України банківські метали, за винятком увезення в Україну юридичною особою-резидентом банківських металів, що виготовлені нерезидентом за договором про перероблення (афінаж) давальницької сировини, якщо ці банківські метали в повному обсязі продаються Національному банку України (Державній скарбниці України). Підставою для ввезення в Україну цих банківських металів є спеціальний дозвіл Національного банку України (додаток 2).

Підставою для надання юридичній особі-резиденту спеціального дозволу є такі документи:

заява (додаток 3);

копія договору з нерезидентом про перероблення (афінаж) банківських металів з давальницької сировини;

копія договору про продаж банківських металів Національному банку України.

Юридична особа-резидент подає до Національного банку України в строк не більше ніж 10 робочих днів з дати оформлення вантажної митної декларації на ввезення банківських металів копію вантажної митної декларації та опис увезених банківських металів з розподілом за вагою зливків, за номіналом монет, засвідчені підписом керівника або заступника керівника юридичної особи-резидента та відбитком печатки цієї юридичної особи.

Список використаної літератури

1.         http://www.mito.org.ua/rozdil_11/g48/ Митний кодекс України

2.         http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=z0520-08 Інструкція про переміщення готівки і банківських металів через митний кордон України

3.         http://www.readbookz.com/book/189/6906.html бібліотека он-лайн

Додаток 1

до Інструкції про переміщення готівки і банківських металів через митний кордон України

ІНДИВІДУАЛЬНА ЛІЦЕНЗІЯ N на вивезення за межі України банківських металів

Національний банк України (територіальне управління Національного банку України) дозволяє ___________________________,

(прізвище, ім'я, по батькові)

паспорт, серія ____, N _________, виданий _______________________,

(документ, що його замінює)_________________________________________ вивезти за межі України банківські метали ________________________

_________________________________________________________________

(вид банківського металу, форма, вага в грамах)

Індивідуальна ліцензія дійсна на строк до 1 року.

Ця ліцензія підлягає здаванню відповідному митному органу.

М.П. Підпис керівника банку (територіальне управління банку)

Дата видачі ліцензії

Додаток 2

до Інструкції про переміщення готівки і банківських металів через митний кордон України

СПЕЦІАЛЬНИЙ ДОЗВІЛ N

на ввезення в Україну банківських металів

Національний банк України дозволяє __________________________

__________________________________________________________________

(найменування юридичної особи-резидента,

__________________________________________________________________

місцезнаходження, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ)

__________________________________________________________________

відповідно до договору між ____________________________________

(назва контрагентів, номер, дата)

_________________________________________________________________

ввезти в Україну банківські метали _______________________________

_________________________________________________________________

(вид банківського металу, форма, вага в грамах)

Спеціальний дозвіл дійсний протягом ________________________.

Цей спеціальний дозвіл підлягає здаванню відповідному митному органу.

М.П. Підпис керівника банку

Дата видачі дозволу

Додаток 3

до Інструкції про переміщення готівки і банківських металів через митний кордон України

ЗАЯВА

Найменування юридичної особи ________________________________

__________________________________________________________________

_________________________________________________________________, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ __________________________________,

місцезнаходження, телефон _______________________________________

__________________________________________________________________

_________________________________________________________________.

Прошу надати спеціальний дозвіл на ввезення в Україну банківських металів ______________________________________________ (вид банківського металу, форма, вага в грамах)

__________________________________________________________________

на підставі договору (договорів) між _____________________________

__________________________________________________________________ (назва контрагентів, номер, дата та предмет договору)

__________________________________________________________________

_________________________________________________________________.

М.П. Підпис керівника