Реферат: Буферні системи

Реферат: Буферні системи

«Активна реакція середовища. Буферні системи організму»

План:

1. Вода як універсальний розчинник.

2. Поняття електролітичної дисоціації та сили електроліту.

3. Кислоти, луги та солі у водних розчинах.

4. Активна реакція середовища та водневий показник.

5. Поняття буферних властивостей. Механізм дії буферних систем.

Окрім механічних перенесень,частинки дисперсійної фази та дисперсій-ного середовища хімічно взаємодіють між собою. Дисперсійним середовищем більшості дисперсних систем організму є вода, яка складає біля 80 % ваги тіла. Молекула води складається з двох атомів водню ( мають по одному неспарено-му електрону ) та атома кисню який має два неспарених електрона.

хх      

Н . х О х . Н

хх

Атоми зв′язані між собою двома ковалентними ( рівносильними , двохелектро-нними, двохцентровими ) полярними зв′язками:

 хх

Нà O ß H

хх

Кисень більш електронегативний ( сильніший ) атом і відтягує електронну гус-тину зв′язків на себе , набуваючи при цьому частково негативного заряду ( за-ряд електрона – ). Атоми водню, збіднені електронами, набувають часткового позитивного заряду.

+      –      +    

H à  O  ß H

Електростатичне відштовхування між однойменно зарядженими атомами, та наявність двох вільних пар електронів у атома кисню, обумовлює тетраедрич-ну будову молекул води в просторі, протилежні кінці якої заряджені різнойме-нно:

                           Н+

                         О–

     ..                                        Н+

    (–)                                           

                  ..

                 (–)

Молекула – кінці якої мають протилежні заряди називається диполем.

Дипольний момент–кількісна характеристика полярності молекули, являє со-бою добуток величини зарядів на відстань між ними :

 = q L (D)

Дипольна будова приводить до того, що молекули води об′єднуються між со-бою з утворенням асоціатів (рідини) за рахунок водневих зв′язків :

                   Н—О ---Н: О—Н :О—Н:О—Н:О—Н:О—Н:О---Н

                                       Н          Н      Н        Н       Н         Н

При цьому, хімічні властивості води залишаються незмінними ( водневі зв′язки слабкі ), а фізичні властивості змінюються дуже. Зокрема значно зростає розчи-нююча здатність води. Взаємодіючи з молекулами інших полярних речовин во-да гідратує їх, розриваючи внутрішньомолекулярні зв′язки:

                                                                               t = 14000 C               

                              NaCI                                      Na+  +  CI  --

                              NaCI             t=20 C      H2O          Na+  + CI  --

Процес розпаду речовин на іони під впливом розчинника називається дисоціа-цією.

Йони що мають позитивний заряд (недостачу електронів) називаються катіо-нами, а йони що мають негативний заряд (надлишок електронів) називаються аніонами.

Речовини які при розчиненні утворюють розчини що володіють іонною про-відністю називають електролітами.

Кількісною характеристикою процесу дисоціації є :

ступінь дисоціації––характеризує сильн електроліти і є відношенням кіль-кості молекул що продисоціювали до їх загальної кількості.                        

Константа дисоціації–Кд –характеризує слабкі електроліти. Для речовини МА, що дисоціює за схемою

МА                       М+  +  А –

Kд =  [ M+].[A—]/ [ MA] . 100 %

Чому різні фізичні величини виражають глибину дисоціації ?

1. Сильні електроліти дисоціюють майже повністю. В розчині практично не за-лишається молекул що не продисоціювали :     NaCI   Na+ + CI --.

2. При дисоціації слабких електролітів, в розчині встановлюється динамічна рівновага між молекулами та йонами. Чим вище значення Кд тим в більшій мірі речовина розпалася на йони.

3. По силі електроліти класифікують на:

сильні – процент розпаду  > 30 %    H2SO4 , HCI , NaCI    

середньої сили – процент розпаду  >3 %  < 30 %   CH3COOH ,  NH4OH

слабкі – процент розпаду    < 3 %              CH3CH(OH)COOH

Кислоти у водних розчинах дисоціюють (розпадаються) на катіони (протони ) водню та аніони кислотного залишку:

HCI  H+ + CI –        = 100 %   ;            HF  H+ +F –      Kд =7.0 .10 –4 ;

СН3СООН  СН3СОО – + Н+   Кд=1.7.10 –5 ;     HCN  H+ + CN     Kд =6.2 .10—10

Багатоосновн кислоти дисоціюють ступінчасто з різною силою:

Н3РО4  Н+ + Н2РО4         Кд  =  7.1.  10 –3 ;

Н2РО4  --  Н+ +  НРО4 2–    Кд   =  6.2. 10 –8 ;

НРО42--   Н+ + РО4 3–        Кд  =   4.4 .10 –13 .   

Основи  у водних розчинах дисоціюють з утворенням катіону металу та аніону гідроксилу:

NaOH   Na+ + OH                                = 100% ;

Ca(OH)2   Ca2+ + 2OH –                   = 30 % ;

NH4OH       NH4+ + OH –     Кд = 1.79 .10 –5 .

Сол у водних розчинах дисоціюють з утворенням катіону металу та аніону кислотного залишку.

NaCI  Na+ + CI –                  = 100 % 

Na2SO4  2Na+ + SO42–           = 100 %

Майже всі солі є сильними електролітами, бо утворені за допомогою йонного зв′язку.

Отже: сила електроліту (глибина розпаду молекули) залежить від типу зв‘язку в молекулі, який визначається різницями електронегативностей елементів що його утворюють:

Розрізняють

Ковалентний неполярний        Е.Н. = 0 0.9                     Н2 ; СІ2 ; О2

Ковалентний полярний             Е.Н. = 0.9 1.9                  НСІ =0.9 ;  HF =1.9

Йонний                                       Е.Н. = 1.9 3.3.                NaF = 3.1

Таблиця електронегативності деяких хімічних елементів

Елемент     K     Na     Li     Mg    AL    Si    H     C     N      CI     Br    I     O   F

 E.H.         0.8   0.9     1.0    1.2   1.5     1.8  2.1  2.5   3.0      3.0  2.8  2.5   3.5  4.0   

Молекули води маючи  великі дипольні моменти, в невеликій кількості і самі розпадаються на йони згідно рівняння:

Н2О  Н+ + ОН –  або 2Н2О  Н3О+ + ОН –    .

Виходячи із значення константи дисоціації Кд=[H+].[OH–]/ [H2O] = 1.86.10 16  можна зробити висновок, що вода слабкий електроліт ( із 55 млн. молекул во-ди, що містяться в одному літрі дисоціює тільки одна ). Отже , при постійній температур концентрація недисоційованої форми величина постійна і стано-вить:

[ H2O] =  1000/18 = 55.56 (моль/літр), де 1000 г/л – маса одного літра води, 18 г/моль маса одного моля води. З рівняння, що визначає  константу дисоціації води отримуємо вираз добутку  двох констант:Кд  .  [ H2O] = [H+] .[OH –], який називають іонним добутком води.

1.86 .10 –16  .  55.56  =   [ H+] . [OH –]

10 –14         =   [ H+] .[ OH –]

Іонний добуток води показує, що: зміна концентрацій одного йону не може проходити без зміни концентрац ншого; співвідношення концентрацій вільних водневих та гідроксильних йонів визна-чає активну реакцію розчину:вільні водневі йони визначають активну кислот-ність, а вільні гідроксильні йони визначають активну лужність середовища.

Розчини в яких        [ H+] = [ OH –]     називають нейтральними; 

Розчини в яких        [H+] > [ OH –]      називають кислими ;

Розчини в яких        [ H+]< [ OH –]      називають лужними.

Виходячи з рівняння дисоціації води та виразу іонного добутку можна вста-новити активну реакцію води:

Н2О     Н+ + ОН

[ H+] .[ OH –]  =   10 –14  

Поскільки при дисоціації утворюється однакова кількість протонів водню та гідроксильних аніонів, то позначивши концентрацію протонів водню через Х, приймаємо і концентрацію гідроксильних аніонів теж рівну Х.

Маємо :

Х 2  =  10  --14

X = [ H+] =[ OH  --]  =  10  --7

Отже: вода має нейтральну реакцію .

Поскільки значення молярної концентрації протонів водню та аніонів гідрокси-лу є числа з від‘ємними показниками  ступеня, то в розрахунках користуватися ними незручно . Тому, нім . вчений Зьоренсен ввів поняття водневого показни-ка рН (potens hidrojen), що означає в дослівному перекладі « сила водню»:

Водневий показник являє собою десятковий логарифм концентрації водневих іонів з від‘ємним знаком: рН =  – Lg [H+].       

Якщо [H+] = 10 –7 , то рН = – Lg [ 10 –7] = 7 ;    [ H+] = 10 -11   то рН = 11 .

Отже: для нейтральних розчинів рН = 7 , для кислих розчинів рН 7, для луж-них розчинів рН > 7 .

Біохімічн процеси проходять при строго визначених значеннях рН. Зміна цих значень може не тільки прискорити чи загальмувати їх протікання, а і повністю змінити напрямки перебігу. Не дивлячись на те, що проміжні продукти біохі-мічних процесів мають різні значення рН, в ході обмінних реакцій кардиналь-ної зміни активної реакції середовища не відбувається завдяки наявності в ор-ганізмі речовин, що володіють буферними властивостями.

Буферні властивості проявляються у зв‘язуванні надлишку вільних водневих чи гідроксильних йонів у малодисоційовані чи менш дисоційовані молекули.

Приклад: При бігові на довгі дистанції організм перебуває у стані кисневого голоду. В нор-мі вуглеводи розпадаючись до СО2 та Н2О забезпечують м‘язи енергією розпаду АТФ. Проте при окисленні в умовах дефіциту кисню розпад вуглеводів проходить лише до стадії молоч-ної кислоти. Остання, будучи досить сильною кислотою Кд = 1.38 .10  -- 4,  відчутно закислює внутріклітинне середовище (порушує баланс між концентраціями протонів водню і гідрок-сильних аніонів у сторону збільшення концентрацій перших). Нервові рецептори фіксуючи зміну рН викликають відчуття болю. Через деякий час біль проходить внаслідок нормалізац клітинного та тканинного рН завдяки дії буферних систем.

В рівняннях описаний випадок виглядить слідуючим чином:

С6Н12О6   2 СН3СН(ОН)СООН         

СН3СН(ОН)СООН      СН3СН(ОН)СОО -- + Н +      Кд = 1.38 .10 –4   

NaHCO3                            Na  +   +    НСО3--  

Н2СО3                                Н +  +     НСО3--         Кд = 5  .10  --11

Із значнень констант дисоціації молочної та вугільної кислот видно, що протон водню, який утворюється при дисоціації молочної кислоти, зв‘язується гідрокарбонатним аніоном у вугі-льну кислоту, яка являється значно слабкішою (гірше дисоціює) ніж молочна кислота. В ре-зультаті кількість вільних водневих іонів зменшується, кислотність середовища стабілізуєть-ся.

Н+   +    НСО3–                   Н2СО3                   Н2О    +    СО2

Речовини, які володіють буферними властивостями (буферні системи ) явля-ють собою:

1. Суміші розчинів слабких кислот з розчинами їх солей від сильних основ (кислотн б.с.).

2.Суміш розчинів слабких основ з розчинами їх солей від сильних кислот ( ос-новні б.с.).

Серед кислотних буферних систем найбільше значення в організмі мають слідуючі:

Гідрокарбонатна:               Н2СО3  +  NaHCO3        

Ацетатна:                        СН3СООН  +  СН3СООNa

Фосфатна:                          NaH2PO4    +  Na2HPO4      

Білкова:                           білок-кислота  +  білок-сіль,

а серед основних

Амонійна:                            NH4OH  +  NH4CI  .

Буферна дія системи не безмежна, вона визначається буферною ємністю, яка кількісно характеризує здатність системи підтримувати буферну дію. Вимірює-ться кількістю сильної кислоти чи лугу, яку необхідно додати до 1 літру роз-чину щоб його рН змінилося на одиницю.

При розведенні чи концентруванні буферних розчинів, буферна дія зберігається, змінюється лише буферна ємність: при розведенні вона зменшується, при концентруванні– збільшується.

Систематичн тренування приводять до збільшення буферних ємностей орга-нізму.

Питання для самоконтролю

1. Електронна та просторова будова молекул води.

2. Характеристика електролітів, поняття ступеня та константи дисоціації.

3. Кислоти, основи, солі як електроліти.

4. Рівняння іонного добутку води, його наслідки.

5. Поняття водневого показника. Нейтральні, кислі та лужні розчини.

6. Характеристика та класифікація буферних систем.

7. Механізм дії буферних систем.