|
Курсовая работа: Дуалізм давніх релігій та демонічні персонажі в романі М.А. Булгакова "Майстер і Маргарита"Курсовая работа: Дуалізм давніх релігій та демонічні персонажі в романі М.А. Булгакова "Майстер і Маргарита"Дуалізм давніх релігій та демонічні персонажі в романі М.А.Булгакова «Майстер і Маргарита» Зміст роботи Вступ 3 I. Дуалізм давніх релігій в романі М.А.Булгакова «Майстер і Маргарита» 5 1.1 Історія написання роману 5 1.2 Демонологія як наука про демонів і їх відносини з людьми 7 II. Демонічні персонажі роману «Майстер і Маргарита»: прототипи та коротка характеристика образів 12 2.1. Воланд - «дух зла і володар тіней» 12 2.2. Чорт і лицар Коров’єв-Фагот 17 2.3. Демон безводної пустелі (Азазелло) 19 2.4. Гелла – найнижчий різновид нечистої сили 20 2.5. Улюблений блазень, демон бажань шлунку (Бегемот) 21 Висновок 24 Список використаної літератури 26 Вступ Михаїл Афанасійович Булгаков увійшов в світову літературу насамперед
як автор роману "Майстер і Маргарита", який багато вдумливих читачів
вважають кращим романом двадцятого століття. Якщо додати ще, що дія єршалаїмських сцен «Майстра і Маргарити» - романа Майстра про Понтія Пілата відбувається протягом одного дня, що відповідає вимогам класицизму, то можна з впевненістю сказати, що в булгаковському романі поєдналися дуже органічно мало не всі існуючі в світі жанри і літературні течії. Тим більше, що достатньо поширені визначення «Майстра і Маргарити» як роману символістського, постсимволістського чи неоромантичного. Крім того, його вповні можна назвати і постреалістичним романом. З модерністською і постмодерністською, авангардистською літературою «Майстра і Маргариту» споріднює те, що романову дійсність, не виключаючи й сучасних московських глав, Булгаков будує майже виключно на основі літературних джерел, а інфернальна фантастика глибоко просочується в радянський побут. [4, c.481] Актуальність теми дослідження. Михаїл Булгаков став по-справжньому відомий у світі своїм головним романом «Майстер і Маргарита». Давня євангельська легенда, побачена у незвичному ракурсі, притягує до себе, бере читача в полон, не відпускає потім все життя. За задумом автора його головний твір не повинен був втратити своєї актуальності та новизни читацького сприйняття і через 50, і через 100, й через 200 років. Любов та творчість опиняються під захистом не тільки Бога, але й диявола. Всезнаючий та суворий Воланд разом зі своїм почетом нещадно викриває людські вади, але не поспішає їх виправляти. Цей тягар покладається на саму людину, в душі якої вічно боряться добро та зло, срах та співчуття, жорстокість та милосердя. Інакше світ був би пласким і в ньому було б нецікаво жити. Об’єктом вивчення є безпосередньо роман М.Булгакова «Майстер і Маргарита», критична література, а також література, присвячена життю та творчості М.Булгакова. Мета роботи розкрити в усій складності і суперечливості образи нечистої сили в романі М.Булгакова «Майстер і Маргарита». I. Дуалізм давніх релігій в романі М.А. Булгакова «Майстер і Маргарита» 1.1 Історія написання роману
Зимою 1929 р. були написані лише деякі глави роману, що відрізнялися ще більшою політичною гостротою, ніж фрагменти попередньої редакції, що збереглася. Віддана у «Недра» «Манія фурібунда» являла собою вже пом’якшений варіант раніше написаного тексту. У першій редакції роман мав варіанти назв: «Черный маг», «Копыто инженера» ", "Жонглер с копытом", "Сын В(елиара?)", "Гастроль (Воланда?)". Перша редакція «Майстра і Маргарити» була знищена автором 18 березня 1930 р. після отримання повідомлення про заборону п’єси "Кабала святош". Про це Булгаков писав в листі до уряду 28 березня 1930 р.: "И лично я, своими руками, бросил в печку черновик романа о дьяволе..." Робота над "Майстром і Маргаритою" поновилася 1931 р. До роману були зроблені перші чернетки, причому вже тут фігурували Маргарита та її супутник – майбутній Майстер. Наприкінці 1932 або на початку 1933р. письменник почав знову, як у 1929-1930 рр., створювати фабульно завершений текст. 2 серпня 1933 р. він повідомив своєму другу письменнику Вікентію Вересаєву (Смидовичу) (1867-1945): "В меня... вселился бес. Уже в Ленинграде и теперь здесь, задыхаясь в моих комнатенках, я стал марать страницу за страницей наново тот свой уничтоженный три года назад роман. Зачем? Не знаю. Я тешу себя сам! Пусть упадет в Лету! Впрочем, я, наверное, скоро брошу это".[5] Одначе Булгаков більше не кидав «Майстра і Маргариту» і з перервами, що були зумовлені необхідністю писати замовні п’єси, інсценіровки та сценарії, продовжував роботу над романом практично до кінця життя. Друга редакція «Майстра і Маргарити», створювана до 1936 р., мала підзаголовок «Фантастичний роман» і варіанти назв: "Великий канцлер", "Сатана", "Вот и я", "Шляпа с пером", "Черный богослов", "Он появился", "Подкова иностранца", "Он явился", "Пришествие", "Черный маг" и "Копыто консультанта". Третя редакція «Майстра і Маргарити», розпочата в другій половині 1936 р. або у 1937 р., спершу називалася «Князь темряви», але у другій половині 1937 р. з’явилася добре відома тепер назва «Майстер і Маргарита». В травні-липні 1938 р. фабульно завершений текст «Майстра і Маргарити» вперше був надрукований. Авторська правка машинопису почалася 19 вересня 1938 р. і продовжувалася з перервами майже до самої смерті письменника. Булгаков перервав її 13 лютого 1940 р., менш ніж за чотири тижні до смерті, на фразі Маргарити: "Так это, стало быть, литераторы за гробом идут?".[5] Фабульно «Майстер і Маргарита» - твір завершений. Залишилися лише деякі незначні невідповідності, на кшталт такої, як у главі 13, де стверджується, що Майстер гладенько поголений, а у главі 24 він постає перед нами з бородою, причому достатньо довгою, якщо її не голять, а лише підстригають. Окрім цього, через незавершеність правки, частина якої збереглася тільки у пам’яті третьої дружини письменника Є.С.Булгакової, а також внаслідок втрати одного з зошитів, куди вона вносила останні булгаковські виправлення та доповнення, залишається принципова невизначеність тексту, від якої кожен з публікаторів змушений позбавлятися на свій розсуд. Наприклад, біографія Алоїзія Могарича була закреслена Булгаковим, а новий її варіант був тільки намічений. Тому в одних виданнях «Майстра і Маргарити» вона випускається, а в інших, з метою більшої фабульної завершеності, відновлюється закреслений текст.1.2 Демонологія як наука про демонів і їх відносини з людьмиДемоно Із статтей Енциклопедичного словника Брокгауза і Ефрона автор "Майстра і Маргарити" почерпнув ім’я Гелли та багато деталей й персонажів Великого балу у Сатани і шабашу (особливо нагодилася тут стаття "Шабаш відьом"). Із статті "Астрологія" Брокгауза і Ефрона Булгаков взяв важливі деталі передбачення долі Михаїла Олександровича Берліоза, поданого Воландом на Патріарших : "Он смерил Берлиоза взглядом, как будто собирался сшить ему костюм, сквозь зубы пробормотал что-то вроде: "Раз, два... Меркурий во втором доме... луна ушла... шесть - несчастье... вечер - семь..." - и громко и радостно объявил: - "Вам отрежут голову!"[1, c.13] Згідно з принципами астрології, дванадцять домів - це дванадцять частин еклиптики. Розташування тих чи інших світил в кажному з домів відображає ті чи інші події в долі людини. Меркурій в другому домі означає щастя в торгівлі. Берліоз дійсно покараний за те, що привів до храму літератури торгуючих - членів очолюваного ним МАССОЛИТа, що турбуються лише про отримання матеріальних благ у вигляді дач, творчих відряджень, путівок до санаторіїв (про таку путівку як раз і думає Михаїл Олександрович в останні години свого життя). Нещастя в шостому домі означає невдачу в подружньому житті. З подальшої оповіді ми дізнаємося, що дружина Берліоза втекла до Харкова з заїзджим балетмейстером. В редакції 1929 р. Воланд більш ясно говорив, що "луна ушла из пятого дома". Це свідчило про відсутність у Берліоза дітей. Не дивно, що єдиним нащадком голови МАССОЛИТа виявляється київський дядько, якому Воланд відразу пропонує дати телеграму про смерть небожа. Сьомий дім - це дім смерті, і переміщення туди світила, з яким пов’язана доля літературного функціонера, означає загибель Берліоза, яка і настає ввечері того ж дня. З книги М.Орлова Булгаков взяв ім’я Бегемота, багато деталей шабашів різних народів, які використав для Великого балу у Сатани, деякі епізоди біографії Коров’єва-Фагота тощо. М.Орлов позитивістські викладав розвиток понять про добро і зло: «В бесчисленном сонме существ, которые окружали человека в жизни, он сразу должен был отличить тех, которые были для него благодетельны, от тех, которые были зловредны. Так и наметилось первое понятие о добрых и злых духах, и как известно лишь небольшое число религий, которые различали бы благих божеств от злых, богов от демонов. С наибольшею же полнотою и силою этот дуализм выразился в религии древних иранцев, которые изложили свое учение в знаменитой «Зенд-Авесте». Здесь мы видим яркое олицетворение и воплощение доброго начала Ахура-Мазде (Ормузде и злого – в Ангро-Маньюсе (Аримане). Таким-то путем злое начало, злой дух приобрел полные права гражданства в религиозных представлениях народных масс. Каждый раз, когда народ меняет свою прародительскую религию на новую, наблюдается одно и то же неизменное явление: боги старой веры превращаются в демонов новой веры, и вместе с тем вся богослужебная обрядность старой веры становится чародейством и колдовством перед лицом новой веры. Так вышло с первобытною арийскою религией, изложенною в "Ведах". Древние индийские божества девы превратились в злых демонов (д а е в а ) "Зенд-Авесты". Боги Древней Греции и Рима в глазах отцов христианской церкви превратились в демонов и злых духов. Таким-то путем и наша Европа, к своему великому бедствию, унаследовала от древнего первобытного язычества с бесконечною грудою всяких суеверий и верование в нечистую силу. Новая вера, т. е. христианство, всеми мерами боролась с этими суевериями. Сущность этого враждебного столкновения между языческими и христианскими воззрениями на дьявола очень легко понять и уяснить себе. Язычник не только верит в существование злого духа, но и служит ему. Злой дух для него такое же божество, как и добрый дух. Притом с добрым божеством ему не представляется никакой надобности и хлопотать с особенным усердием. Он всегда и без того уверен в добром расположении к нему благодетельных божеств. Иное дело злые боги. Их надо расположить в свою пользу, иначе от них, кроме зла и вреда, ничего не жди. Поэтому культ злого духа в первобытном человечестве разработан был гораздо глубже, подробнее и основательнее, нежели культ благодетельных богов. Отсюда и нарождение колдовства, как посреднической инстанции между человеком и миром богов. Христианство же стало по отношению к злому духу совершенно на другую точку. Признавая формально его существование, не думая его отрицать, введя это положение в догмат, оно объявило злого духа "сатаною" (т. е. противником), врагом благого божества, как бы противоположением божества. Богу довлеет поклонение, сатане же лишь ужас. Отринуться от сатаны, значит, служить и угождать Богу. Всякая попытка обращения к сатане, как к высшему духу, является богоотступничеством. И вот народ, все еще пропитанный духом своего древнего язычества, никак не мог или не хотел понять и принять это новое воззрение на дух мрака и зла: для него он все еще был бог, и он служил ему, угождал ему, в чаянии благодати. Вот в чем состояла суть того конфликта между народными воззрениями и христианством, носители и хранители которого и вели с этими старыми языческими воззрениями ожесточенную борьбу чуть не тысячу лет подряд».[4, c.356-358] Булгаков в «Майстрі і Маргариті» сприйняв дуализм давніх релігій, де добрі та злі божества є рівноправними об’єктами вклоніння. Один з гонителів Майстра невипадково названий Арімановим - носієм злого начала, на ім’я зороастрійського божества. Ідею ж "доброго диявола" Булгаков взяв з книги А. В. Амфітеатрова "Дьявол в быте, легенде и в литературе средних веков". Там відзначалося: «...Нельзя не заметить, что понятие и образ злого духа, отличного от добрых, определяется в библейском мифотворчестве не ранее пленения (речь идет о Вавилонском пленении евреев). В Книге Иова Сатана еще является среди ангелов неба и отнюдь не рекомендуется заклятым противником Бога и разрушителем его создания. Это только дух-скептик, дух-маловер, будущий Мефистофель, близость которого к человеческому сомнению и протесту против фатума прельстит впоследствии так многих поэтов и философов. Власть его - еще по доверенности от божества и, следовательно, одного с ним характера: она только служебность, истекающая из высшей воли. В бедствиях Иова он не более как орудие. Ответственность за необходимость непостижимых и внезапных страданий праведника божество, собственными устами, принимает на себя в знаменитой главе, которая даже нашего резонера Ломоносова сделала поэтом. Дьявол Книги Иова - скептик, дурно думающий о человеке и завидующий ему перед лицом Высшей Святости, но, в конце концов, он только слуга по такого рода комиссиям, к которым Высшая Святость не может, так сказать, непосредственно прикоснуться, ибо это унизило бы идею ее совершенства. Это - фактотум неба по злым делам. Еще выразительнее выступает роль такого фактотума в знаменитом эпизоде Книги Царств о духе, принявшем от Бога поручение обманом своим погубить царя Ахава. Этот дух даже не носит еще клички злого, темного, дьявола и т. п. Он - ангел, как все, как тот страшный ангел, который в одну ночь совершает необходимые бесчисленные бойни: избиение первенцев египетских, истребление Сеннахеримовых полчищ и пр.»[4,c.360] У Булгакова Воланд також виконує доручення, чи, скоріше, прохання Ієшуа забрати до себе Майстра і Маргариту. Сатана в булгаковському романі - слуга Га-Ноцрі "по такого рода комиссиям, к которым Высшая Святость не может... непосредственно прикоснуться". Недарма Воланд каже Левію Матвею: "Мне ничего не трудно сделать". Людина творча, яким є Майстер (подібно до гетевcького Фауста), завжди належить не тільки Богу, але й дияволу. Амфітеатров особливу увагу приділяв апокрифічній книзі Єноха, де "в ее древнейшей части впервые звучит идея близости дьявола с человеком, и вина его изображается как отступничество от божества в сторону человечества, измены небу для земли. Дьяволы Еноха - ангелы, павшие через любовь к дочерям человеческим и позволившие оковать себя путам материи и чувственности. Этот миф носит в себе глубокую идею - отсутствие в природе существ по самому происхождению злобно-демонических; такие существа, т.е. мысли и действия в образах, - плоды человеческой эволюции".[4, c.365] В "Майстрі і Маргариті" Воланд та підлеглі йому демони існують як відображення людcьких вад, що проявляються в контакті з Бегемотом, Корв’євим-Фаготом, Азазелло. Останній, демон пустелі, походить від «Азазела, демона бeзводних
місць», як він був означений в булгаковських підготовчих матеріалах до роману. Амфітеатров відзначав: "Противоречие между самым понятием "злого духа" с одной стороны и "добра" с другой, казалось, должно было бы помешать народу создать идею о добром черте, в контраст или в поправку к черту злому. Но не только народ, а и богословы не удержались от соблазна открыть двери этой примитивной идее".[5] Один з таких добрих чортів в нагороду за службу в монастирі попросив "пеструю одежду с бубенчиками", і саме так в попередній редакції "Майстра і Маргарити" вдягнутий майбутній Азазелло. Амфітеатров згадує й "чудесный малороссийский рассказ о чертяке, который, влюбившись в молоденькую девушку, попавшую в ведьмы не по собственной охоте, а по наследственности от матери, не только помогает этой бедняжке разведьмиться, но и продает себя в жертву за нее мстительным своим товарищам... Таким образом, народному черту оказывается доступной даже высшая ступень христианской любви и готовность положить душу свою за други своя. Мало того, бывают черти, которые добрыми своими качествами значительно превосходят людей и зрелище человеческой подлости и жестокости приводит их в искреннейшее негодование и ужас".[5] II. Демонічні персонажі роману «Майстер і Маргарита»: прототипи та коротка характеристика образів2.1 Воланд – «дух зла і володар тіней»Воланд - персонаж роману «Майстер і Маргарита», який очолює світ потойбічних сил. Воланд - це диявол, сатана, "князь темряви", "дух зла і володар тіней" (всі ці визначення зустрічаються в тексті роману). Воланд багато в чому орієнтований на Мефістофеля «Фауста» (1808-1832) Йогана Вольфганга Гете (1749-1832), в тому числі й на оперного, з опери Шарля Гуно (1818-1893) «Фауст» (1859).Ім’я Воланд взяте з поеми Гете, де воно згадується лише один
раз і в російських перекладах не з’являється. Так називає себе Мефістофель в
сцені Вальпургієвої ночі, вимагаючи від нечистої сили дати дорогу: «Дворянин Воланд
іде!». Є.С. Булгакова записала в своєму щоденнику про читання перших глав останньої редакції «Майстра і Маргарити» 27 квітня 1939 р.: "Вчера у нас Файко - оба (драматург Александр Михайлович Файко (1893-1978) с женой), Марков (завлит МХАТа) и Виленкин (Виталий Яковлевич Виленкин (1910/11 г. рождения), коллега Павла Александровича Маркова (1897-1980) по литературной части МХАТа). Миша читал "Мастера и Маргариту" - с начала. Впечатление громадное. Тут же настойчиво попросили назначить день продолжения. Миша спросил после чтения - а кто такой Воланд? Виленкин сказал, что догадался, но ни за что не скажет. Я предложила ему написать, я тоже напишу, и мы обменяемся записками. Сделали. Он написал: сатана, я - дьявол. После этого Файко захотел также сыграть. И написал на своей записке: я не знаю. Но я попалась на удочку и написала ему - сатана".[2, с 64] Булгаков, звісно, експериментом був задоволений. Навіть такий кваліфікований слухач як Файко Воланда відразу не відгадав. Ймовірно, загадка присутності на Патріарших іноземного профессора з самого початку буде тримати в напрузі більшість читачів «Майстра і Маргарити». В попередніх редакціях Булгаков пробував для майбутнього Воланда імена Азазелло та Веліар. Справжнє обличчя Воланда Булгаков приховує лише на початку роману, щоб заінтригувати читача, а потім вже прямо заявляє, що на Патріарші точно прибув диявол. Воланд багатоликий, як і пристало дияволу, і в розмовах з різними людьми вдягає різні маски, дає зовсім несхожі відповіді про мету своєї місії. Між тим, усі наведені версії слугують лише для того, щоб замаскувати його справжню мету – забрати з Москви геніального Майстра та його кохану, а також рукопис роману про Понтія Пілата. Воланд – носій долі, і в цьому сенсі Булгаков знаходиться в полоні російської літератури, що пов’язує долю, рок, фатум не з Богом, а з дияволом. Нетрадиційність Воланда проявляється в тому, що він, будучи дияволом, наділений деякими явними атрибутами Бога. Булгаков був добре знайомий з книгою англійського церковного історика та єпископа Фаррара «Життя Ісуса Христа» (1873). Виписки з неї збереглися в архіві письменника. Завдяки цій книзі можна зрозуміти одне із значень діамантового трикутника на портсигарі Воланда. Автор «Життя Ісуса Христа» писав: «Чтобы показать им (главным священникам, книжникам, раввинам, представителям всех классов Синедриона - высшего иудейского судебного органа), что самое писание пророчественно обличает их, Христос спросил, неужели они никогда не читали в Писании (Пс. CXVII) о камне, |
Жанрова унікальність
«Майстра і Маргарити» не дозволяє якось однозначно визначити булгаковський роман.
Дуже добре це відмітив американський літературознавець М. Крепс в своїй роботі
«Булгаков і Пастернак як романісти: Аналіз романів «Майстер і Маргарита» та «Доктор
Живаго» (1984): "Роман Булгакова для русской литературы, действительно, в
высшей степени новаторский, а потому и нелегко дающийся в руки. Только критик приближается
к нему со старой стандартной системой мер, как оказывается, что кое-что так, а
кое-что совсем не так. Фантастика наталкивается на сугубый реализм, миф на скрупулезную
историческую достоверность, теософия на демонизм, романтика на клоунаду".[3,
c.81]
"Майстер і Маргарита" – роман, який
за життя Булгакова не був завершений і не публікувався. Вперше роман опублікований
у Москві в 1966р. 
логія - розділ середньовічної християнської теології (західних гілок християнства),
що розглядає питання про демонів та їх відносини з людьми. Демонологія походить
від давньогрецьких слів daimon, демон, злий дух (в античній Греції це слово ще
не мало негативного забарвлення) і logos, слово, поняття. В буквальному перекладі
"демонологія" означає "наука про демонів". Знання, взяті з
демонології, Булгаков широко використовував в романі «Майстер і Маргарита». Джерелами
відомостей про демонологію для Булгакова слугували присвячені цій темі статті
Енциклопедичного словника Брокгауза и Ефрона, книга М. А. Орлова "История
сношений человека с дьяволом" (1904) і книга письменника Олександра Валентиновича
Амфітеатрова (1862-1938) "Дьявол в быте, легенде и в литературе средних
веков". З перших двох збереглися в булгаковському архіві багаточисельні
виписки з посиланнями. З праці О.Амфітеатрова в архіві автора "Майстера и Маргарити"
виписок з прямими посиланнями немає, одначе ряд з них, безперечно, походить з
"Диявола", зокрема, про демона Астарота (так Булгаков думав назвати майбутнього
Воланда в попередній редакції роману). Крім того, чисельні посилання до книг Амфітеатрова
в булгаковських творах (наприклад, до роману "Мария Лусьева за границей"
в оповіданні «Необыкновенные приключения доктора»), відчутні паралелі з амфітеатровським
романом "Жар-цвет" (1895 - 1910) та дослідженнями про диявола в
"Майстрі і Маргариті" змушують думати, що з демонологічною працею Амфітеатрова
Булгаков був добре знайомий.