Вплив добрив на врожайність

Вплив добрив на врожайність

1

Елементарний склад . вищих рослин такий: вуглецю -- 45%, кисню -- 42, водню -- 6,5, азоту--1,5 та золи -- 5%.

Живлення рослин цими елемента-ми здійснюється за допомогою двох обумовлених та тісно пов'язаних про-цесів -- повітряного і кореневого. З по-вітря вони через зелені органи одер-жують вуглець у вигляді вуглекисло-го газу. Всі інші елементи надходять через кореневу систему.

Між живою та неживою природою існує матеріальна спільність: хіміч-на основа живих організмів сформо-вана з елементів, що є у навколиш-ньому середовищі. Практична цінність відомостей про особливості елемент-ного хімічного складу рослин полягає у можливості правильно оцінювати родючість ґрунту, величину урожаю, рослинної продукції, програмувати її.

Вивчення хімічного складу рослин методом рослинної діагностики дає змо-гу вирішити питання раціонального використання добрив, своєчасного за-безпечення рослин необхідним збалан-сованим живленням, визначити за-бруднення ґрунту надлишковими іона-ми тощо.

У складі рослин виявлено понад 70 елементів, які залежно від кількісно-го вмісту в рослинах (у процентах від сухої речовини) поділяють на макро- (101 - 102), мікро- (10-3 - 10-5) та ультрамікроелементи (менше 10-5). Але такий розподіл елементів не ха-рактеризує їхнього значення у житті рослин, оскільки кожен з них відіграє свою фізіологічну роль і не може бу-ти замінений іншим. Тому нестача або надлишок будь-якого з елементів при-зводить до порушення життєдіяльно-сті рослин.

Одна з причин зниження ефектив-ності застосування добрив в умовах інтенсивної хімізації та зменшення темпів росту запланованих урожаїв полягає у недостатній забезпеченості рослин необхідними мікроелементами внаслідок виносу їх з урожаєм.

Вміст та розподіл макро-, мікро- і ультрамікроелементів в окремих орга-нах різних рослин варіює в широких межах залежно від їх біологічних особливостей, умов вирощування та фізіологічного стану.

Більшість рослин у молодому віці вбирають елементи живлення дуже ін-тенсивно і в більшій кількості, ніж необхідно в цей період. Відкладені рослиною в запас елементи наприкін-ці вегетації, переважно в період цві-тіння та плодоутворення, частково ви-діляються через кореневу систему в ґрунт. Тому винос елементів з урожа-єм дає зменшене уявлення про їх кіль-кість, дійсно необхідну для росту і розвитку рослин.

ФІЗІОЛОГІЧНА РОЛЬ ОСНОВНИХ МАКРО-I МІКРОЕЛЕМЕНТІВ

Азот. Матеріальна основа протоплазми рослинних клітин значною мірою ство-рюється атомами азоту. Він входить до складу амінокислот, білків, нуклеї-нових кислот нуклеопротеїдів, росто-вих речовин, алкалоїдів, багатьох фер-ментів, ліпоїдів, хлорофілу. Синтез і ресинтез білка -- основ-ні процеси обміну речовин.

Потреба в азоті в усіх сільсько-господарських культур проявляється частіше і в більшій мірі, ніж у інших елементах. При недостатній забез-печеності азотом затримується ріст рослин, зменшується розмір асиміля-ційної поверхні листків та тривалість їх функціонування в активному стані, зменшується урожай і погіршується його якість. Надлишок азоту (віднос-но інших елементів) призводить до надмірного розвитку вегетативної ма-си, знижує стійкість рослин проти не-сприятливих кліматичних умов, гриб-них і бактеріальних хвороб, подовжує період розвитку та достигання, змен-шує кількість репродуктивних органів і може призвести до погіршення якос-ті продукції.

Основними джерелами живлення рослин азотом є іон амонію та нітрат-ний іон, які утворюються в ґрунті при мінералізації його органічних речовин чи їх вносять з добривами.

Нормальне живлення рослин амі-ачною формою азоту відбувається при забезпеченості вуглеводами, нейт-ральній реакції ґрунту, підвищеному вмісті в ньому кальцію та магнію.

У навколишній атмосфері знахо-диться 75,7 % азоту, але з польових культур лише бобові завдяки симбіо-зу з бульбочковими бактеріями мо-жуть засвоювати молекулярний азот атмосфери. Більшість сільськогоспо-дарських культур потребу в азоті за-довольняють лише за рахунок азоту ґрунту, запаси якого досить обмеже-ні -- доступні рослинам мінеральні спо-луки становлять 1--2 % загальних за-пасів і майже не перевищують 20 кг/га азоту.

У рік внесення мінеральних добрив коефі-цієнт використання азоту становить 50-75 %, втрачається його внаслідок денітрифікації 10-35%, переходить у недоступний стан 5-25 %. Внесення азотних добрив сприяє підвищенню ви-користання рослинами азоту ґрунту. Вважається, що втрати, пов'язані з ви-миванням, компенсуються кількістю азотних сполук, які потрапляють в ґрунт з опадами (близько 5 кг/га за рік).

Фосфор відіграє величезну роль у метаболічних процесах. Він бере участь у синтезі білків, енергетичному обміні, репродуктивному процесі, передачі генетичної інформації, в створенні клітинних мембран. Виключно велике значення цього елемента у фотосинтезі та аеробному диханні. Фосфор входить до складу переважно складних органічних сполук.

Більшість сільськогосподарських культур основну кількість фосфору споживають у перший період життя, створюючи певний запас його для по-дальшої реутилізації.

Зовні нестача фосфору проявляє-ться у відставанні в рості й розвитку, появі пурпурового, багряного та фіо-летового відтінків у забарвленні ниж-ніх листків, їх скручуванні та перед-часному засиханні, затримці дости-гання, зниженні врожаю і погіршенні його якості.

Надлишкове фосфорне живлення може призводити до зниження врожаю внаслідок передчасного розвитку, від-мирання листя та раннього дости-гання.

У природних умовах джерело фос-фору для рослин у ґрунті -- його мі-неральні сполуки. Доступними для всіх рослин є водорозчинні солі одно-валентних катіонів, але у ґрунті їх дуже мало. Обмінно-адсорбційно зв'я-зані фосфат-аніони також добре за-своюються рослинами. Доступність ін-ших розчинних у слабких кислотах і важкорозчинних сполук фосфору, у вигляді яких переважно і знаходиться він у ґрунті, залежить від властивос-тей самих рослин і реакції ґрунту.

Сірка -- важливий компонент ба-гатьох білків. Наявність сульфгідриль-них груп (SН) завдяки їх різноякіс-ним молекулярним зв'язкам забезпе-чує білковій молекулі тривимірову структуру. Сірка входить до складу деяких коферментів, вітамінів (ліпоєва кислота, тіомін, біотин), гір-чичного масла, деяких глюкозидів. Із ґрунту в рослини сірка надходить в окисній формі у вигляді іону SO4--, менш окислені іони (SO2--) та від-новлені неорганічні сполуки її (Н2S) для рослин токсичні.

При нестачі сірки затримується синтез білків, рослини відстають у рості та розвитку, листки набувають світло-зеленого, а іноді зовсім блідо-го забарвлення. Нестача може спосте-рігатися на легких, бідних на гумус супісках та піщаних ґрунтах, в умовах тривалого затоплення, де сірка знахо-диться у відновлених токсичних спо-луках. Сірку звичайно в достатніх для рослин кількостях вносять у складі різних добрив (суперфосфату, сульфа-ту амонію, сульфату калію та ін.)

Калій належить до найбільш по-живних елементів, разом з тим його фізіологічні функції до цього часу не розкриті повністю. У рослинах знахо-диться переважно у формі іону, зв'я-заного з протоплазмою, частково він представлений тут солями органічних кислот.

Цей елемент підтри-мує необхідний водний баланс кліти-ни, що сприяє придбанню білками пев-ної, сприятливої для метаболічних процесів конформації і надає фермен-там високоактивного стану.

Калій специфічно каталізує понад 40 ферментів та ферментних систем. Він підвищує холодостійкість і стій-кість рослин проти грибних хвороб, вміст цукрів у буряках, поліпшує якість картоплі, ягід, плодів, соломки льону. У хлібних злаків і льону основна кількість калію надходить до цвітіння, у картоплі та цукрових буряків над-ходження калію розтягнуто до дости-гання або збирання. З віком відносна кількість цього елемента в рослині зменшується.. Він концентрується в мо-лодих частинах рослин та реутилізує-ться, пересуваючись з старіших орга-нів у. молоді. При достиганні значну частину калію рослини можуть виді-ляти в ґрунт, він також легко вими-вається опадами з надземної частини. Порівняно високий вміст калію у стеб-лах та листі, особливо в корене- та бульбоплодах.

Нестача калію спостерігається на легких піщаних ґрунтах, торфовищах, а також при насиченні сівозміни ко-ренебульбоплодами та овочевими куль-турами. При нестачі цього елемента гальмується транспортування вуглево-дів у рослині, знижується інтенсив-ність фотосинтезу і синтез білків. Зов-ні нестача проявляється в побурінні країв листків та появі на них некро-тичних плям іржавого кольору, листки жовкнуть і відмирають, в першу чергу старі, затримується розвиток та достигання рослин.

Магній є поліфункціональним еле-ментом. Деякі його функції близькі до кальцію та калію. Як і кальцій, він входить до складу запасної речо-вини фітину, який використовується рослиною в енергетичному обміни.

При високих врожаях, особливо картоплі, коренеплодів та бобових ви-нос магнію (МgО) може досягати 80 кг/га. Магнієве голодування зовні проявляється в припиненні росту, за-тримці цвітіння, появі специфічного «мармурового» хлорозу. Ділянки лист-кової пластинки між жилками жовк-нуть, а самі жилки залишаються зеле-ними. Спершу це спостерігається на старих, а потім на інших листках. Пос-тупово ці ділянки листка буріють і відмирають. Нестача магнію може бу-ти на легких супіщаних та піщаних кислих ґрунтах, де він легко вилужується, а також за високої забезпеченос-ті рослин іншими елементами, особли-во калієм. Поліпшення живлення рос-лин магнієм досягають внесенням доло-мітового борошна в разі вапнування кислих ґрунтів та внесенням калійних добрив, що містять магній.

Кальцій відіграє різнобічну роль у процесі обміну. Від співвідно-шення концентрацій калію та кальцію значно залежить водний баланс клі-тин і функціональний стан рослин. Майже всі реакції, що активуються ка-лієм, інгібуються кальцієм, але він ак-тивує деякі важливі ферменти. Кальцій виконує функцію будівельного матеріа-лу, входячи до складу пектинових ре-човин, що склеюють стінки окремих клітин. Він впливає на транспортуван-ня іонів у клітину та клітинні органели і нейтралізує органічні кислоти в рослині.

Більше нагромаджується кальцію у вегетативній частині рослин, менше в насінні. Багато його засвоюють бо-бові, капуста, тютюн, махорка, а та-кож рослини з великою вегетативною масою -- соняшник, цукрові буряки, картопля. Відомо ряд рослин, які не-гативно реагують на надлишок вапна у ґрунті (люпин, льон, картопля).

Вміст кальцію в ґрунті звичайно достатній для задоволення потреб рос-лин, але на дуже кислих ґрунтах, особливо піщаних, та на лужних со-лонцевих надходження його в росли-ни утруднюється через підвищену кількість відповідно іонів водню або натрію. За таких умов рослини мо-жуть зазнавати нестачу кальцію, що проявляється у відмиранні верхівкових бруньок та коренів, утворенні розеток дрібного листя, значній розгалуженос-ті коренів.

У зернових колосових при нестачі кальцію дуже сповільнюється ріст, зріджуються сходи, у капусти з'являє-ться хлоротична плямистість, скручую-ться та відмирають листки. На кислих ґрунтах листки рослин можуть вкри-ватися коричневими плямами внаслі-док токсичної дії марганцю, який при нестачі кальцію надходить у рослини в надмірній кількості.

Низький вміст кальцію в кормах погіршує ріст та знижує продуктив-ність тварин. При вапнуванні кислих і гіпсуван-ні солонцевих грунтів вапно та гіпс є не тільки меліоруючими засобами, а й джерелом кальцію для живлення рос-лин.

Натрій, як і калій, знаходиться в рослині у іонній формі. При нестачі калію натрій поліпшує ріст цукрових буряків, бавовнику, вівса. Має вели-ке значення для рослин на засолених ґрунтах. Вміст його у рослинах коли-вається від сотих частин грама до 20 г на 1 кг сухої речовини.

Залізо. Участь його у процесах об-міну речовин надзвичайно важлива і позначається на ефективності та ха-рактері обміну інших елементів. Залі-зо насамперед виконує в клітині ка-талітичну функцію. Ферменти, до яких входить залі-зо, беруть участь в різних окислюваль-но-відновних реакціях дихання, фото-синтезу, азотфіксації, відновлення ніт-ратів і нітритів у аміак та в деяких інших.

Вміст заліза у сухій речовині ста-новить соті частки процента. Більше його у вегетативних органах, особливо коренях. Загальна кількість цього .еле-мента в усій масі врожаю становить від 1,5-2 (зернові) до 10-12 кг/га (картопля, цукрові буряки). Завдяки тому, що залізо знаходиться в росли-нах в малорухомій формі, воно не мо-же бути реутилізовано.

У разі нестачі заліза не створюєть-ся хлорофіл, затримується синтез та розклад ауксинів (ростових речовин). Це проявляється в побілінні листків (хлороз), що починається з верхніх, молодих листків, затримці росту та розвитку рослин.

Заліза в ґрунті звичайно досить для нормального росту та розвитку рослин, які можуть засвоювати його у вигляді дво- і тривалентного іона, але надлишок заліза, особливо двовалент-ної форми (закисної), шкідливий.

Мікроелементи. Бор -- позитивно впливає на багато культур, але фізіо-логічна роль цього елемента остаточ-но не розкрита. З ґрунту він погли-нається в аніонній формі та в наступ-них хімічних реакціях валентності не змінює. Створюючи рухомі комплекси з цукрами, він бере участь у їх перетворенні та переміщенні до місця споживання. Сприяє син-тезу білків, амінокислот. Підвищує врожай та вміст цукру цукрових буряків, волокна льону-довгунця, насіння конюшини і люцерни. Борні добрива ефективні під соняшник, гречку, бавовник, коноплі, олійні, зернобобові та інші культури.

Марганець входить до складу ак-тивних груп 10 ферментів, що каталі-зують різні ланки метаболічних про-цесів. В цьому од-на з головних функцій марганцю у рослинній клітині. Він впливає на син-тез амінокислот, поліпептидів, багато-фракційних білків і вітамінів, ростові процеси. Сприяє вибірковому погли-нанню іонів з навколишнього середо-вища. За умов нітратного живлення Мn діє як сильний відновник, за аміачно-го -- як сильний окисник. Вміст марганцю в рослинах коли-вається від 15 до 400 мг на 1 кг су-хої речовини, а винос з урожаями -- 0,35--4,5 кг/га.

У разі нестачі марганцю в ґрунті на рослинах з'являється сіра плямис-тість листків у злакових культур, хло-роз у кукурудзи, цукрових буряків, зернобобових, тютюну, хмелю та ба-вовнику. У цукрових буряків хлороз супроводжується почорнінням і під-горанням листків.

Мідь входить до складу багатьох ферментів або активує їх дію. Ці ферменти беруть участь в процесах обміну речовин, фотосинтезі, диханні, будові та функціях нуклеїнових кислот, впли-вають на азотний обмін у рослинах. Винос міді врожаями культур ста-новить 10--170 г/га, а вміст у росли-нах досягає 12--20 мг на 1 кг сухої речовини.

У плодових дерев нестача міді викли-кає суховершинність, а у злаків так звану «білу чуму» з характерним по-білінням кінчиків листків: Злакові рослини при голодуванні на мідь по-силено кущаться, в них пригнічено формування зернівок, з'являється пус-тозерність.

Цинк активує не менш як 13 металоферментних комплексів і входить до складу 17 ферментів. Однак в рос-линах його знайдено лише в трьох ферментах. Цинкове голодування рос-лин викликає затримку росту, особливо листків (дрібнолистість), побіління та хлороз листків, скручування листкових пластинок.

У рос-линах його міститься 15--22 мг на 1 кг сухої речовини. Позитивно впливає на формування зернівок пшениці при су-ховіях, сприяючи нагромадженню в квітках органічних кислот як захисних речовин, підвищує жаростійкість баш-танних та інших рослин.

Кобальт в клітинах виконує ряд специфічних і неспецифічних функцій. Він активує багато ферментів, входить до складу вітаміну ВІ2 та його похід-них, має важливу роль в фіксації мо-лекулярного азоту, ростових процесах, впливає на дихання, енергетичний об-мін в процесі фосфорилювання. Оскіль-ки кобальт нагромаджується в гене-ративних органах, можна вважати до-веденим його значення у процесах за-пліднення.

Молібден бере участь у азотному обміні. Бере участь у фіксації молекулярного азоту бульбоч-ковими бактеріями. Молібден впливає на синтез вітамінів та хлорофілів, обмін фосфо-ру і вуглеводів.

Хлор має електрохімічну функцію, бере участь у електронейтральності клітини. Має значення в процесі фото-синтезу та можливо в азотному й енергетичному обміні.

Кремній активує поглинання рос-линами фосфору з ґрунту та добрив. Вважають також, що він знижує над-лишкову транспірацію, оскільки від-кладається під кутикулою.

КЛАСИФІКАЦІЯ МІНЕРАЛЬНИХ ДОБРИВ

Мінеральні добрива можна класифіку-вати за походженням або способом ви-робництва, характером дії на ґрунт, хімічним складом, фізичним станом.

За характером дії на ґрунт і на рослини мінеральні добрива поділяють на дві групи: посередні та прямодіючі.

Посередні добрива е засобами хі-мічної меліорації ґрунтів, що мають несприятливі для рослин фізико-хімічні властивості. Сюди належать вапняні добрива, які вносять на кислих ґрунтах, гіпс, що застосовують для поліп-шення солонців і солонцюватих ґрунтів.

Прямодіючі добрива -- безпосеред-ні джерела поживних (здебільшого легкозасвоюваних) для рослин речовин. Це переважна більшість мінеральних добрив.

Класифікація добрив на посередні та прямодіючі досить умовна, бо біль-шість їх діють посередньо і прямо. На-приклад, вапно не тільки зменшує кис-лотність ґрунту, а й збільшує в ньому вміст кальцію, іноді магнію. Внесення мартенівського фосфатшлаку (фосфор-ного добрива) супроводжується і по-середнім впливом на ґрунт -- дещо зменшується кислотність останнього. У зв'язку з цим належність добрива до відповідної групи визначають на під-ставі головної властивості добрива, за-ради якої його вносять у ґрунт.

Прямодіючі добрива класифікують за хімічним складом на такі групи:

прості добрива, що містять лише один елемент живлення;

комплексні добрива, що містять два або більше поживних елементів.

Прямодіючі добрива можна класи-фікувати і за характером їх посеред-ньої дії на ґрунт та рослини.

Хімічно кислі -- містять поживні речовини у формі кислих солей і част-ково вільну кислоту (суперфосфат).

Фізіологічна кислі -- кислотність яких виявляється внаслідок більш швидкого використання рослинами ка-тіону порівняно з аніоном, який і під-кислює ґрунт (сірчанокислий амоній, хлористий амоній та аміачна селітра).

Біологічно кислі -- підкислюють ґрунтовий розчин в результаті мікро-біологічних процесів перетворення амідного й аміачного азоту добрив у нітратний (синтетична сечовина, рідкі азотні добрива). Рідкі азотні добрива тимчасово підлужують ґрунті.

Хімічно лужні -- містять окисли лужних металів -- кальцію, магнію, натрію та калію (мартенівський фосфатшлак і термофосфати).

Фізіологічна лужні -- з яких рос-лини швидше вбирають аніон, а катіон, залишаючись у ґрунті, підлужує його (натрієва та кальцієва селітри).

Фізіологічна нейтральні -- істотно не впливають на реакцію ґрунтового розчину (калійна селітра, сірчанокис-лі та хлористі калійні солі).

За фізичним станом всі мінераль-ні добрива поділяють на рідкі (вод-ний аміак, аміакати, рідкий аміак, комплексні добрива) та тверді, до яких належить переважна більшість добрив.

Тверді (сипкі) добрива залежно від розміру їх часток поділяють на порошкоподібні (або дрібнокристаліч-ні) та гранульовані (крупнокристалічні), що мають форму зерен, кульок або лусок діаметром 1--4 мм.

АЗОТНІ ДОБРИВА

Азотні добрива виробляють в твердо-му і рідкому стані. Основна сировина для виробництва азотних добрив -- азотна кислота та аміак, який одер-жують синтезом молекулярного азоту повітря з воднем. Половина витрат на виробництво добрива припадає на во-день. Його одержують з природного супутнього або коксового газів, а та-кож з вуглекислих газів нафтопере-робки.

Хімічна промисловість виробляє добрива, в яких азот зв'язаний у ви-гляді аміаку, іонів амонію, нітратів або амінів.

Азотні добрива поділяють на такі основні групи:

Аміачно-нітратні -- містять азот в нітратній і аміачній формах -- аміач-на селітра, вапнисто-аміачна селітра.

Нітратні -- містять азот в окисле-ній формі (МО3-) у вигляді солей азотної кислоти: натрієва селітра, кальцієва селітра.

Амонійні -- азот представлений іоном амонію (МН4+) і зв'язаний з кислотним залишком -- сульфат амо-нію, сульфат амонію-натрію, хлористий амоній.

Аміачні, в яких азот міститься у формі вільного аміаку (NH3) -- рідкі азотні добрива (безводний аміак, амі-ачна вода).

Амідні -- містять азот, зв'язаний в амідну форму (NH2) -- сечовина, ціан-амід кальцію.

Деякі азотні добрива виробляють також у змішаній формі (амонійно-
аміачно-нітратні, амонійно-амідно-нітритні), які входять до складу різ-них видів аміакатів і азотних розчи-нів.

Аміачно-нітратні добрива -- ста-новлять найбільшу питому вагу у ви-робництві азотних добрив.

Аміачна селітра (амоній азотно-кислий, нітрат амонію NH4NO3) містить не менше 34% азоту. Виробляють її в основному в гранульо-ваному виді. Гранульована аміачна селітра -- фізіологічне слабокисле добриво біло-го кольору, іноді, залежно від домі-шок, жовтуватого або червонуватого. Добре розчиняється у воді, отже, азот цього добрива легкодоступний для рос-лин. Розчиняється також і в аміачній воді, що використовується в промис-ловості для одержання рідких азот-них добрив -- аміакатів. Гранульована аміачна селітра зберігає свою сипкість, порівняно з іншими азотними добрива-ми рівномірніше розсіюється розкида-чами мінеральних добрив. Недоліком аміачної селітри є знач-на гігроскопічність, злежуваність, здат-ність вибухати і розкладатися. Аміачну селітру вважають універ-сальним і швидкодіючим добривом. Се-ред азотних добрив вона найбільш ефективна, а її підкислююча дія на грунт майже в 2 рази менша, ніж у сульфату амонію. Наявність в аміачній селітрі по-ловини азоту в рухомій швидкозасвоюваній нітратній формі й половини у повільно і тривалодіючій аміачній формі дає можливість широко дифе-ренціювати способи, норми і строки її застосування залежно від властивостей ґрунтів, кліматичних умов і біоло-гічних особливостей удобрюваних культур.

Вапнисто-аміачна селітра (нейтра-лізована аміачна селітра (-NH4NO3 + +СаСОз) містить 17--22% азоту й 14--40 % карбонату кальцію і магнію.

Гранульовану вапнисто-аміачну селітру одержують нейтралізацією аміачної селітри шляхом сплавлення її з тонкорозмеленими крейдою, вапном або доломітом. Вона має кращі порівняно із звичайною аміачною селітрою фізико-механічні властивості, при зберіганні не зле-жується, задовільно розсіюється, що дуже зручно для приготування стійких тукосумішей з фосфорними і калій-ними добривами. Вапнисто-аміачна селітра дуже цінне добриво для овочевих і плодо-ягідних культур та польових культур з підвищеною чутливістю до кислотнос-ті ґрунтового розчину (цукровий бу-ряк, озима пшениця, конюшина).

Нітратні добрива. До цієї групи на-лежать натрієва і кальцієва селітри. Вони фізіологічно лужні, добре роз-чиняються у воді, не вбираються ґрунтом і легко вимиваються з орного шару.

Натрієва селітра (азотнокислий натрій; нітрат натрію, чілійська селіт-ра -NaNO3) містить 16--16,5% азо-ту в нітратній формі і 26% натрію. Одержують її адсорбцією лугами (со-дою або їдким натром) окислів азо-ту нітратних газів при виробництві азотної кислоти. Це добриво може містити незначні домішки нітриту нат-рію (0,02--0,25 %) і соди (0,1-- 0,15%). Натрієва селітра -- високоефектив-не добриво, яке являє собою дрібно-кристалічну безбарвну сіль чи сірува-того кольору, слабо гігроскопічна. У су-хому стані добре розсіюється, під час зберігання в несприятливих умовах мо-же злежуватись.

Кальцієва селітра (азотнокислий кальцій, нітрат кальцію, вапнякова се-літра, норвезька селітра). Містить 14-14,5 % азоту в нітратній формі і 1-1,5 % азоту в аміачній формі. Одер-жують прямою нейтралізацією азотної кислоти вапняком або безпосередньо взаємодією окислів азоту з вапняко-вим молоком чи негашеним вапном. Можна також одержувати як побіч-ний продукт при виробництві нітрофо-сок за методом азотнокислої перероб-ки фосфатів.

Виробляють її в гранульованій формі та у вигляді лусочок. У гра-нульованій формі розсіюється задо-вільно, в лускуваній -- погано. Гігро-скопічне добриво, тому її необхідно упаковувати у вологонепроникну тару. Іноді, щоб зменшити гігроскопічність, її змішують з гідрофобними добавками (парафінистий мазут) при використан-ні останнього. 0,5--1,0% від маси доб-рива.

Амонію сульфат (сірчанокислий амоній) містить 20,8-21% азоту в аміачній формі і до 0,2 % залишку сірчаної кислоти. Це кристалічний порошок білого, сірого, синього, фіолетового кольору. Одержу-ють його нейтралізацією сірчаної кислоти аміаком, який виділяється з від-працьованих газів при коксуванні ка-м'яного вугілля, або поглинанням сір-чаною кислотою газоподібного синте-тичного аміаку.

Зараз виробляють лише крупно-кристалічний коксохімічний сульфат аменію у вигляді рисового зерна. Амоній сульфат має незначну гіг-роскопічність, хорошу сипкість, у су-хому приміщенні не злежується, добре розчиняється у воді. Це добриво рекомендується вноси-ти під всі сільськогосподарські куль-тури.

Хлорид амонію NH4Cl -- білий або жовтуватий дрібнокристалічний поро-шок, з вмістом азоту 24--25 % і 66,5 % хлору. Це побічний продукт при ви-робництві соди аміачним способом. Має від-носно добрі фізичні властивості, май-же не злежується, мало гігроскопічний, задовільно розсіюється при внесенні у грунт.

Високий вміст в хлориді амонію хлору (при внесенні 100 кг азоту в грунт надходить 250 кг хлору) нега-тивно впливає на якість врожаїв і культур, які чутливі до надмірної кількості хлору в ґрунті (картопля, табак, гречка, люпин, виноград, деякі овочеві, цитрусові). Внесення його перед сівбою може негативно вплинути на зимостійкість рослин

Аміак рідкий, аміак рідкий без-водний, аміак зріджений NН3 -- без-колірний газ з задушливим різким за-пахом, майже вдвічі легший повітря. Під тиском скраплюється в безколір-ну рідину з вмістом 82,2 % азоту. Тем-пература кипіння мінус 33,4 °С, тому при атмосферному тиску перебуває у газоподібному стані, температура за-мерзання мінус 77,7 °С.

Рідкий аміак має високу пруж-ність. Тиск насичених парів аміаку при 20°С становить 846 кПа, а в міру підвищення температури тиск парів збільшується і при температурі 40 °С досягає 1530 кПа.

Враховуючи, що тиск парів аміа-ку над рідким аміаком значний (аміак має високу пружність пару) та з ме-тою запобігання втратам аміаку, доб-риво зберігають і перевозять у спеці-альних цистернах або балонах, розра-хованих на тиск 2000--3000 кПа.

Рідкий аміак -- найбільш концентроване і дешеве азотне добриво, дуже добре розчиняється у воді. Вартість одиниці азоту в рідкому аміаку майже в 2,5 раза нижча, ніж у аміачної се-літри. Рідкий аміак, внесений у грунт восени при низьких температурах, доб-ре поглинається ґрунтом, не вимиває-ться з нього, а навесні з підвищенням температури і посиленням мікробіоло-гічних процесів окислюється до нітра-тів. Придатний для удобрення всіх сільськогосподарських культур. За ефективністю дії рідкий аміак не поступається твердим азотним добривам, а на легких ґрунтах в умовах зрошення та у зволожених районах перевищує їх. Поверхневе внесення безводного аміаку не рекомендується внаслідок великих втрат азоту.

Аміачна вода (водний аміак NH4OH) -- розчин аміаку у воді. Це безколірна або жовтувата рідина без наявних механічних домішок з різким запахом нашатирного спирту. Про-мисловість виробляє добриво двох сортів: перший містить не менше 20,5 % азоту або 25 % аміаку з тем-пературою замерзання мінус 56 °С, другий -- не менше 18% азоту або 22 % аміаку з температурою замер-зання мінус 33 °С. Аміачна вода міс-тить азот у формі вільного аміаку (NHз) і гідрату окису амонію (NH4ОН), має високий тиск парів (при 20 °С тиск практично відсутній), що полегшує її зберігання і застосу-вання. Аміак легко випаровується з водного розчину, не змінюючи об'єм, тому аміачну воду зберігають і транс-портують в сталевих герметичних цис-тернах або резервуарах, розрахованих на тиск 150--200 кПа. Для зменшен-ня втрат азоту під час зберігання в місткості додають спеціальну гермети-зуючу, самозатікаючу плівкоутворюючу суміш (ГСПС).

Аміачна вода, як і рідкий аміак і аміакати, викликає корозію кольоро-вих металів (міді, цинку, олова та їх сплавів, бронзи і латуні), отже, все обладнання має бути виготовлене ли-ше з чорних металів (сталі або ча-вуну).

Порівнюючи з рідким аміаком, ви-користання аміачної води як добрива з технічного боку значно легше і менш небезпечне.

Проте недоліком його є відносно невеликий вміст поживної речовини, тому застосовувати аміачну воду до-цільно лише в господарствах, розташо-ваних поблизу підприємств, що вироб-ляють це добриво.

Норми водного аміаку за пожив-ною речовиною і його ефективність та-кі самі, як інших форм азотних доб-рив. Поверхневе внесення аміачної во-ди не допускається із-за великих втрат азоту, а також з метою запобіганню опікам сільськогосподарських культур.

Аміакати -- рідкі концентровані азотні добрива, безколірні або жовту-ватого кольору. Одержують їх шляхом розчину в аміачній воді аміачної се-літри, аміачної селітри і сечовини, аміачної та кальцієвої селітри. Аміа-кати дуже різноманітні за складом і властивостями. Залежно від компонентів вміст азоту в них коливається від ЗО до 50%, а вільного аміаку -- від 4 до 43 %. Пружність парів аміа-ку невелика (до 150 кПа), тому транс-. портувати і зберігати їх можна в цис-тернах або балонах, розрахованих на невеликий тиск.

Аміакати, які містять в своєму складі аміачну чи кальцієву селітру, призводять до корозій чорних металів, отже, місткості, обладнання і техніку для їх зберігання та транспортування необхідно виготовляти із спеціальних марок сталі й алюмінію. Ці добрива значно різняться за температурою по-чатку кристалізації (від 14 до 70°С), яка підвищується із зменшенням вміс-ту в них аміаку і збільшенням вміс-ту води, а також при введенні в склад сечовини і кальцієвої селітри. Тому аміакати, які передбачені для збері-гання взимку, повинні мати низьку, а літом, навпаки, вищу температуру кристалізації.

У зв'язку з тим, що азот аміакатів, крім вільного аміаку, представле-ний більш дорогими твердими форма-ми азотних добрив, одиниця азоту аміакатів дорожча, ніж рідкого аміа-ку.

На врожайність сільськогосподар-ських культур аміакати впливають так само, як і тверді азотні добрива, їх можна використовувати для основного внесення і в підживлення.

Вуглеаміакати -- водні розчини карбонату і бікарбонату амонію ((NH4)2CO3, NH4HCO3) і сечовини про-зорого, зеленкувато-сірого або корич-невого кольору з запахом аміаку. Міс-тять 18--35% загального азоту, близь-ко 12 % двоокису вуглецю (СО2) і 4-7 % аміаку, який викликає подразнення слизових оболонок очей і дихальних шляхів. Вуглеаміакати зберігають рід-кий стан при температурі до мінус 20 °С, при низьких температурах кри-сталізуються, містять не менше 29 % загально-го азоту.

Амідні добрива містять азот, зв'я-заний в амідну форму (NH2).

Сечовина (карбамід, діамід ву-гильної кислоти) - СО(NH2)2, найбільш концентроване з твердих азотних добрив, що містить 46 % азоту в формі аміду, не більше 0,9 % біурету і 0,25 % вологи. Одер-жують її синтезом із аміаку і вугле-кислого газу при температурі 185-- 200 °С і тиску 18000--2000 кПа. Сечовина має невелику фізіологіч-ну кислотність, добрі фізичні власти-вості, мало гігроскопічна, при нормаль-них умовах зберігання майже не зле-жується, добре розчиняється у воді, зберігає задовільну розсіюваність, від-носно стійка проти вилуговування. Для зниження злежуваності гранули добрива покривають невеликою кіль-кістю тваринного жиру (0,05%).

У процесі грануляції в добриві ут-ворюється біурет H2NCONHCONH2 - кристалічна речовина, розчинна у воді (15,4 г/л). Високий вміст біурету в карбаміді токсично діє на рослини, знижуючи врожай і його якість. Проте наявна кількість біурету в добриві, яке зараз виробляється, не шкідлива для рослин, бо являє собою нестійку спо-луку, яка досить легко розкладається в ґрунті.

Внесена в грунт сечовина під впливом уробактерій протягом 2--З днів амоніфікується, перетворюючись в малостійку сполуку -- вуглекислий амоній, який швидко розкладається на вуглекислоту і аміак.

Сечовина за потенціальною кис-лотністю і ефективністю в усіх випад-ках (за винятком поверхневого засто-сування) не поступається аміачній се-літрі. В умовах зрошення ефективність сечовини за рахунок зменшення вими-вання дещо вища, ніж аміачної се-літри, її можна застосовувати як ос-новне добриво та для підживлення під всі культури на різних ґрунтах. Однак при поверхневому внесенні цього добрива можуть спостерігатись втрати азоту внаслідок звітрювання аміаку із вуглекислого амонію, особ-ливо на . слабокисдих, нейтральних і карбонатних грунтах. При низькій' во-логості та підвищених температурах вони можуть досягати 10% і більше. Значні втрати аміаку можуть бути при використанні сечовини для підживлен-ня лук і пасовищ, оскільки дернина має підвищену уреазну активність. Сечовина може бу-ти використана і для позакореневого підживлення рослин.

Щоб забезпечити рівномірне роз-сіювання добрива на поверхні ґрунту, сечовину доцільно перед внесенням змішувати з фосфорними (преципітат) і калійними (сульфат калію) добрива-ми, її можна вносити також у вигля-ді розчинів з іншими рідкими азотни-ми добривами під зяблеву оранку і пе-ред сівбою сільськогосподарських культур, ранньою весною або у під-живлення в період міжрядних обро-бітків. У цьому разі використовують кристалічну сечовину, в якій містить-ся біурету не більше 0,1--0,2%. Се-човину можна використовувати не тільки як безпосереднє добриво, а й для виробництва складних і нових ви-дів повільнодіючих добрив.

Повільно діючі слаборозчинні азот-ні добрива. Концентровані добрива, які містять азот в нерозчинній або слаборозчинній формі. Вміст загально-го азоту становить 32--42 %, у тому числі 4--10 % водорозчинного. Явля-ють собою продукти конденсації сечо-вини СО(NH2)2 і аліфатичних альдегі-дів: формальдегіду, ацетальдегіду, кро-тонового альдегіду та ін.

На відміну від звичайних легко-розчинних азотних добрив, вони посту-пово переходять у засвоювану фор-му і забезпечують рослини азотом про-тягом усього вегетаційного періоду. Перевагою повільнодіючих добрив пе-ред іншими азотними добривами є те, що азот цих добрив не вимивається з грунту і не виноситься висхідними токами води у поверхневий шар.

До повільнодіючих добрив нале-жать: сечовино-формальдегідне добри-во (СФД), сечовино-ацетальдегідне, кротонілодендисечовина (КДС), ізо-бутилдендисечовина (ІБДС) і оксамід. Ефективність дії цих добрив значно залежить від розміру їх часток. Чим вони менші, тим більша швидкість пе-ретворення азоту в доступну для рос-лин форму.

Плав -- це безколірна або злегка забарвлена рідина з питомою вагою 1,26--1,33, містить 30% азоту і скла-дається з розчинів аміачної селітри й сечовини. Кристалізується при темпе-ратурі мінус 3 °С. Транспортують його в автомобільних чи залізничних цис-тернах. Строк зберігання плаву в міст-костях не повинен перевищувати 7 мі-сяців, оскільки за цей період поверхні вуглецевої сталі не встигають підда-тися корозії. Місткості, механізми і обладнання після внесення плаву в грунт слід промивати водою. Викорис-товують його як допосівне добриво і для підживлення.

ФОСФОРНІ ДОБРИВА

Фосфорні добрива являють собою продукти переробки природних мінералів - фосфоритів і апатитів, а також деякі відходи металургійної промисловості. Фосфорити використовують безпосередньо на добриво у вигляді фосфоритного борошна. Апатитове борошно флотованого апатиту застосовують лише для виготовлення супер-фосфату. У фосфоритах і апатитах
фосфор міститься в основному в формі трикальцієвого фосфату.

Фосфорні добрива, які виготовляє промисловість і поставляє сільському господарству України, за розчинністю поділяють на три групи: водорозчин-ні -- звичайний та подвійний (концен-трований) суперфосфати; розчинні в лужному цитратному розчині (реактив Петермана) або в 2-процентному роз-чині цитратної кислоти -- мартенівсь-кий фосфатшлак, знефторений фосфат; важкорозчинні, які лише частково роз-чиняються в 2-процентній цитратній кислоті -- фосфоритне борошно. Фос-фор водорозчинних та цитратнорозчии-них фосфорних добрив легко засвоюється рослинами на всіх ґрунтових від-мінах, а важкорозчинних -- на кислих ґрунтах.

У рік внесення рослини використо-вують 15--20% фосфору добрив. Про-те останні впливають на врожайність протягом кількох років.

Отже, при застосуванні фосфорних добрив у сівозміні в поєднанні з азотними та калійними коефіцієнт викорис-тання фосфору дорівнює 40--60 %.

Водорозчинні добрива. Суперфос-фат звичайний (порошкоподібний та гранульований).

Суперфосфат являє собою найуніверсальніше фосфорне добриво, при-датне для застосування на всіх ґрунтах і під усі сільськогосподарські куль-тури. Звичайний порошкоподібний суперфосфат за зовнішнім виглядом являє собою порошок сірого або темно-сірого кольору, дещо в'язкий, слабо-гігроскопічний, який трохи злежується. Фосфор міститься у формі монокаль-цієвого фосфату Са (НРО4)2·Н2О (близько 60--75%), розчинного у во-ді, та вільної фосфорної кислоти (1-1,5%). Є також невелика кількість нерозкладеної під впливом сірчаної кислоти фосфатної сировини.

Основним компонентом звичайно-го суперфосфату, крім фосфорних спо-лук, є гіпс -- Са5О4, що утворюється при обробці фосфату сірчаною кисло-тою. Він становить половину маси су-перфосфату і є, по суті, баластом, що підвищує вартість застосування цього фосфорного добрива. Зви-чайний порошкоподібний суперфосфат з апатитового концентрату містить 19--20 % засвоюваного фосфору (Р2О5); вільної фосфорної кислоти не більше 5%; вологи -- не більше 12-- ІЗ %. Внаслідок грануляції вміст води в суперфосфаті зменшується до І--4 %, а фосфору збільшується до 20--22 %.

Суперфосфат подвійний -- кон-центроване фосфорне добриво. Одер-жують його розкладом розмелених фосфатів (апатитів або фосфоритів) концентрованою фосфорною кислотою. Виробляють його у гранульованому вигляді.

Це добриво містить фосфор у фор-мі водорозчинного монокальцієвого фосфату. Подвійний суперфос-фат залежно від якості сировини, ви-користаної для його виготовлення, містить 43--49 % Р2О5, вільної фос-форної кислоти 2,5--5%. За грануло-метричним складом близький до зви-чайного суперфосфату, але не містить сульфату кальцію, тому при його за-стосуванні витрати на зберігання, транспортування й внесення в грунт значно менші.

За впливом на врожай сільсько-господарських культур подвійний су-перфосфат не відрізняється від супер-фосфату звичайного.

Цитратнорозчинні фосфати. Фосфатшлак мартенівський, є побічним продуктом металургійних за-водів.

Фосфатшлак -- важкий, темно-сі-рий, дрібнорозмелений порошок, що проходить без залишку через сито діаметром отворів 2 мм. Залишку на ситі з отворами 0,18 мм -- не більше 2 %. Транспортують добриво в папе-рових мішках. Маса 1 м3 фосфатшлаку -- 2т.

Фосфор у фосфатшлаку знахо-диться в сполуках з кальцієм та за-лізом переважно у вигляді сілікофос-фатів. Загальний вміст Р2О5 у конди-ційному фосфатшлаку - 13,8-15,8 %, у тому числі 8--12 % цитратнорозчинного, який вважається засвоюваним рослинами. Водорозчинного фосфору в добриві немає. Фосфатшлак за вмістом фосфо-ру, що переходить у 2-процентний роз-чин цитратної кислоти, поділяють на два класи: клас А, в якому міститься не менше 12 % цитратнорозчинного фосфору, і клас Б -- не менше 8 %. Вологи в добриві 1 %.

Крім фосфору, до складу фосфат-шлаку входять окиси кальцію (25-30%), магнію (7--9%) і марганцю, а також сполуки заліза, кремнію та ін. Фосфатшлак має лужну реакцію, тому його позитивна дія на врожай є не тільки прямою, а й посередньою -- знижується кислотність ґрунту.

Дослідженнями встановлено висо-ку ефективність дії фосфатшлаку в основному удобренні під цукрові буря-ки, озиму пшеницю та інші сільсько-господарські культури.

Знефторений фосфат одержують з апатиту з невеликою добавкою піску (2--3 %) обробкою парою при темпе-ратурі 1400--1500°. При цьому фосфор перетворюється у засвоювані рослина-ми форми -- цитратнорозчинні сполу-ки альфатрикальційфосфату і невели-ку кількість бетатрикальційфосфату. Ці форми становлять близько 80 % загальної кількості фосфору, що міс-титься у знефтореному фосфаті.

Вміст цитратнорозчинного фосфо-ру (Р2О5) у цьому добриві становить 30--32%, фтору -- не більше 0,2, миш'яку менше 0,005 %. Знефторений фосфат має добрі фізичні властивості. Залишок добрива на ситі з діаметром отворів 0,15 мм -- не більше 10%.

Важкорозчинні добрива. Фосфо-ритне борошно одержують розмелю-ванням фосфоритів різних покладів, розташованих на території СРСР. Це тонкий порошок сірого або бурого кольору різних відтінків. Воно негігро-скопічне, не злежується.

Залежно від вмісту фосфору фосфоритне борошно поділяють на чотири сорти: вищий сорт містить 30%, перший --25, другий -- 22 і третій -- 19% Р2О5. Згідно з стандартом у фосфоритному борошні не повинно бути часток діаметром понад 0,18 мм більше 10 %, вміст вологи не повинен перевищувати 1,5--3 % (у вищого сор-ту). Маса 1 м3 становить 1,7--1,8 т.

Якість фосфоритного борошна тим вища, чим більше в ньому фосфору і чим тонший помел фосфориту.

Транспортують добриво насипом. У разі перевезення автотранспортом треба вкривати його брезентом.

Ефективність дії фосфоритного бо-рошна підвищується при застосуванні його з фізіологічне кислими добрива-ми (сульфат амонію, хлористий калій тощо).

Особливо добре засвоюють фосфор з фосфоритного борошна люпин, греч-ка, коноплі та горох. Під ці культури насамперед замість суперфосфату тре-ба вносити фосфоритне борошно.

Воно добре розсіюється, змішуєть-ся з усіма видами мінеральних добрив. Вносять його врозкид під оранку (кра-ще восени) в таких нормах, як і су-перфосфат.

КАЛІЙНІ ДОБРИВА

Асортимент калійних добрив значно залежить від хімічного складу калій-ної сировини, який визначає технологію переробки і збагачення руд. Залежно від способу одержання калійні добрива поділяють на три групи:

концентровані, що є продуктом за-водської переробки сирих солей -- хло-ристий калій, сульфат калію, сульфат калію-магнію (калімагнезія), калійно-магнійовий концентрат;

сирі калійні солі, які одержують розмелюванням природних калійних со-лей -- каїніт, сильвініт;

30-40%-ні калійні солі -- суміш сирих калійних солей з концентрованим добривом, здебільшого з хлористим ка-лієм. До калійних добрив належать та-кож цементний пил і пічна зола.

Хлористий калій (калію хлорид КС1) -- найбільш концентроване і по-ширене калійне добриво містить 53,6--62,5% К2О. Виробляють його двох марок: марки "К", що одержують кристалі-зацією розчинів сильвінітових руд і в незначних кількостях -- карналіту й ін-ших калійних солей, і марки «Ф» -- методом флотаційного збагачення силь-вініту. Це крупнозернистий або гра-нульований продукт білого чи сірува-того кольору (марка «К») або рожевого кольору з червонуватим відтін-ком (марка «Ф»). Добре розчиняєть-ся у воді, мало гігроскопічний, але при транспортуванні та зберіганні в не-сприятливих умовах дуже злежується, що утруднює його використання. Для зменшення злежуваності хлористий ка-лій обробляють розчинами амінів або іншими реагентами. Такий продукт за-лишається сипким при зберіганні у за-критому складському приміщенні про-тягом шести місяців. Сухий хлористий калій добре розсіюється, вологий -- ду-же погано.

Це добриво застосовують під усі сільськогосподарські культури. Калій добре поглинається ґрунтом і знаходиться у ньому в обмінному, доступному для рослин стані, а хлор, який не зв'язується ґрунтом, вимиває-ться атмосферними опадами в глиб-ші шари ґрунту. Хлор, що міститься в добриві, негативно впливає на такі культури, як картопля, гречка, тютюн, ефіроолійні, цитрусові і деякі овочеві. Проте в разі відсутності безхлорних калійних добрив хлористий калій можна вносити і під чутливі до хлору культури заздалегідь, щоб усунути не-гативну дію хлору.

Сульфат калію (сірчанокислий ка-лій K2SO4)--концентроване безхлорне калійне добриво містить 48--50 % К2О, вміст іонів хло-ру не перевищує 3 % при вологості 2 %. Безколірна дрібнокристалічна сіль, яка добре розчиняється у воді.

Сульфат калію має добрі фізич-ні властивості: негігроскопічний, не злежується, добре розсіюється. При внесенні добрива з розрахунку 60 кг/га калію одночасно вносять приблизно 62 кг/га сірки. Наявність в добриві сірки позитив-но впливає також на врожай капусти, брукви, турнепсу, гірчиці й бобових культур, які засвоюють із грунту ба-гато сірки.

Сірчанокислий калій перевозять в затареному стані та насипом у критих вагонах.

Сульфат калію-магнію (калімагне-зія K2SO4·MgSO4) -- калійно-магніє-ве добриво містить 28--30 % К2О, 8--10 % МgО, а також домішки КС1 і NаСІ (5 %).

Добриво негігроскопічне, не зле-жується, добре розсіюється.

Калімагнезію виробляють у вигля-ді гранул розміром 1--3 мм, білого кольору з рожевим або сірим відтін-ком. Перевозять його у закритих вагонах, обладнаних щита-ми на дверях.

Калімагнезію можна застосовува-ти на всіх грунтах під усі культури і в першу чергу під тютюн, картоплю, бобові трави, виноград, цитрусові та інші чутливі до хлору культури.

Калійна сіль змішана (КС1+NаС1). Одержують механічним змішуванням хлористого калію з тонко розмеленим сильвінітом або каїні-том. Залежно від пропорції між хло-ристим калієм і сирими калійними со-лями містить 30--40 % К2О, 15--20 NaO, 39--52 % хлору.

Це сірувата з рожевими краплинами кристалічна сіль, при тривало-му зберіганні може злежуватись, в су-хому стані сіється задовільно.

Калімаг (калійно-магнієвий кон-центрат, калімаг флотаційний, збагачений каїніт) K2SO4·2MgSO4 містить 19% калію, 8-9% магнію і до 8 % хлору. Зернистий або гранульований продукт сірого кольору, який повністю проходить че-рез сито з отворами 5 мм.

Калімаг належить до безхлорних сірковмісних добрив, має добрі фізич-ні властивості: негігроскопічний, не злежується, дуже добре розсіюється, його можна змішувати з усіма видами добрив.

Хлористий калій електроліт від-працьований (хлоркалій електроліт), з домішками 30 % NаСІ, 2--3 % МgС12 , 16 % Nа2О і 0,2 % МgО містить 45 % К2О.

Негігроскопічний, не злежуєть-ся, добре розчиняється у воді, розсію-ваність добра, підкислює грунт. Дія на грунт така сама, як і хлористого калію. Виробляють у вигляді крупнозернистого порошку або гранул.

Перевозять в незатареному стані у критих вагонах. Його можна застосо-вувати на всіх ґрунтах в основному удобренні під всі сільськогосподарсь-кі культури, крім тютюну й інших чут-ливих до хлору культур.

Каїніт (КС1·MgSO4·3H2O) -- зерниста подрібнена до роз-мірів 4 мм каїнітова чи каїніто-ланг-бейнітова руда сірого, темного або червоного кольору. Містить подвійну сіль калію і магнію з великою меха-нічною домішкою хлористого натрію (45--47% від загальної маси), CаSO4, МgSO4 та сполуки заліза, які обумов-люють її колір. Вміст окису калію ко-ливається в межах 9,5--10,5 %. На 1 кг К2О в каїніті припадає 2--2,5 кг хлору. Цінним компонентом в добриві є окис магнію, вміст якого становить від 7 до 10 % (технічними умовами не регламентується). У зв'язку з цим каїніт можна застосовувати як комп-лексне калійно-магнієве добриво з урахуванням кількості в ньому натрію і хлору. Перевозять насипом в облад-наних щитами вагонах.

Каїніт малогігроскопічний, зле-жується, добре розчиняється у воді, в сухому стані відносно легко розсіює-ться.

Найбільший ефект дає внесення його під цукрові й кормові буряки, ка-пусту, конюшину та інші бобові тра-ви, які позитивно реагують на натрій і магній. Використо-вують каїніт також для виробництва концентрованих калійних добрив.

Полігаліт (К2SO4·MgSO4·xCaSO4·2H2O) -- важкорозчинна природна сіль сірчанокислого калію, магнію і кальцію. Вміст окису калію становить 10--12 %, окису магнію 6,5%, з домішками, %: К2SO4 --28,9; МgSO4 -- 20,0, СаSO4 --45,1, NaС1 -- 3,5 -- 5,2, нерозчинного залишку--10-- 20 %.

Полігаліт не злежується при збе-ріганні й добре розсіюється. Недолі-ком його є низький вміст окису калію. Полігаліт краще застосовувати у су-міші з концентрованими калійними со-лями. Його можна використовувати також для виробництва калійно-магнезієвих добрив.

Поташ (вуглекислий калій, карбо-нат калію K2СОз) -- висококонцентроване порошкоподібне, легкорозчинне, високо гігроскопічне добриво з лужною реакцією, розсіюється погано, зв'язує-ться з ґрунтом і дуже підлуговує його. Через погані фізичні властивості по-таш в чистому вигляді майже не вико-ристовують.

Цементний калійний пил (К2SO4 з домішками силікату і карбонату каль-цію) -- відходи виробництва цементної промисловості, безхлорне калійне добриво. Містить 10--15 % К2О, гігро-скопічний, злежується, зв'язується ґрунтом і значно підлуговує його, роз-сіюється погано. До складу цементного пилу вхо-дять також магній, залізо, натрій, сір-ка та інші елементи. Враховуючи знач-ну порохуватість цементного пилу, його доцільно використовувати в су-міші з фрезерним торфом у співвідно-шенні 1:1.

Зола -- калійно-фосфорно-вапняне місцеве добриво. Містить калій, фосфор, кальцій і деякі мікроелемен-ти.

Калій в золі знаходиться у ви-гляді вуглекислого калію (К2СОз), добре розчиняється у воді і є най-кращою формою добрив для культур, чутливих до хлору. Зола містить вапно.

МІКРОДОБРИВА

Це різноманітні технічні солі, деякі відходи промисловості (марганцевий шлам, молібденові відходи електро-лампових заводів) та фрити (сплави скла з мікроелементами). Останні вхо-дять до складу органічних добрив. Вміст мікроелементів у підстилковому напівперепрілому гної в середньому становить: марганцю 201, міді 16, бору 20, кобальту 1, цинку 96 і молібдену 2 мг на 1 кг сухої речовини.

Мікродобрива можна вносити без-посередньо в грунт, а також застосо-вувати для позакореневого підживлен-ня рослин і передпосівної обробки на-сіння. Найкращим способом викорис-тання мікроелементів є введення їх до складу звичайних та комплексних мі-неральних добрив, але це питання до останнього часу не вирішене остаточно хімічною промисловістю. Виготовля-ють лише боратовий суперфосфат та незначну кількість бормагнієвих доб-рив.

Сульфат марганцю -- кристаліч-ний порошок білого або світло-сірого кольору, добре розчинний у воді. Для обробки насіння, позакореневого під-живлення рослин слід застосовувати 0,10 -- 0,50%-ний розчин сульфату мар-ганцю. Норма внесення в грунт стано-вить 5--15 кг/га сульфату марганцю.

З мінеральних добрив найбільш багатий на марганець фосфатшлак. Досить значна кількість цього елемен-та міститься в гною і низинному тор-фі. Всі види синтетичних селітр, сечо-вина, а також хлористий калій не міс-тять марганцю. Незначні домішки його знаходяться в сульфаті амонію.

Борні добрива.

Велике значення для одержання висо-ких урожаїв має вміст у ґрунті ру-хомих засвоюваних форм бору, який залежить від материнської породи, рослинності, ступеня окультуреності ґрунту, використання органічних і мі-неральних добрив.

Промисловість виробляє простий гранульований суперфосфат, збага-чений бором. Перспективними добри-вами, що містять бор, є подвійний су-перфосфат з бором і комплексні доб-рива з вмістом бору (нітрофоска, амо-фос та інші).

Для позакореневого підживлення й обробки насіння використовують бор-ну кислоту.

Борна кислота містить 17,1-- 17,3 % бору, її можна застосовувати для обробки насіння і позакореневого підживлення посівів, а. також вико-ристовувати як борний компонент для окладних і змішаних добрив. Для об-робки насіння і позакореневого під-живлення рослин використовують 0,05--0,1 %-ний розчин, а для поливу розсади -- 0,01--0,05%-ний розчин борної кислоти (від 1 до 5 г борної кислоти на 10 л води).

Простий гранульований суперфос-фат з бором містить 0,2 % бору. Ре-комендується вносити (під більш ви-могливі до бору культури) під перед-посівний обробіток ґрунту або в рядки при сівбі в прийнятих для фосфорних добрив нормах.

Подвійний гранульований супер-фосфат з бором містить не менше 0,4 % бору. Рекомендується вносити в прийнятих для фосфорних добрив нормах.

Бормагніеве добриво містить близь-ко 13 % борної кислоти, або 2,3 % бору і 14 % окислу магнію. Рекомен-дується вносити під передпосівний об-робіток грунту. Бор у добриві знаходиться у водороз-чинній формі, тому його з успіхом можна використовувати для позакоре-невого підживлення рослин, коли у них добре розвинуті листки.

Порошок, що містить бор, являє собою механічну суміш тонкоподрібне-ної борної кислоти (14--16%) і тех-нічного тальку.

Основний спосіб застосування бор-них добрив -- внесення їх під перед-посівну культивацію. Борні добрива та інші мікроелементи слід застосовувати лише при умові повного забезпечення рослин азотом, фосфором і калієм, їх можна вносити разом з азотними, фос-форними і калійними добривами, ре-тельно змішуючи всі компоненти перед внесенням. При нерівномірному розпо-ділі добрив по площі можуть утворю-ватись місця з високими концентрація-ми бору, що може негативно впливати на рослини.

Молібденові добрива.

Нестача молібдену проявляється головним чином при вирощуванні бо-бових трав, зернобобових, зернових, овочевих, лучних та деяких інших культур. Потреба рослин в молібдені підвищується при забезпеченні їх ос-новними елементами живлення (фос-фором та калієм -- для бобових і азо-том, фосфором та калієм для ово-чевих культур).

Як молібденові добрива викорис-товують солі та різні відходи, що міс-тять молібден.

Молібдат амонію, молібденово-кислий амоній містить 52 % молібде-ну, добре розчиняється у воді. З метою обпудрювання насіння молібдат амонію слід підсушити і ре-тельно подрібнити. Передпосівну об-робку насіння молібденом необхідно поєднувати з протруєнням.

Суперфосфат простий гранульова-ний з молібденом (0,1 % молібдену) застосовують у прийнятих для суперфосфату нормах.

Суперфосфат подвійний гранульований з молібденом (0,2 % молібдену) виготовляють змішуванням добавки, що містить молібден, перед грануля-цією.

Порошок, що містить молібден, являє собою механічну суміш тонко-подрібненого-сухого модібдату амонію і технічного тальку (вміст молібдену 40--45 %).

Відходи електролампової промис-ловості являють собою порошок, роз-чинний у воді, придатний для позако-реневого підживлення рослин. Вміст молібдену до 50 %. Використовують так само, як і молібдат амонію.

Мідні добрива.

Найбільша потреба в міді проявляєть-ся насамперед на осушених торф'яно-болотних ґрунтах при вирощуванні зернових, кормових, овочевих, техніч-них та інших культур. Нестачу міді можуть відчувати рослини на супіща-них і піщаних дерново-підзолистих ґрунтах. Найпоширенішими мідними добривами є піритні недогарки та мід-ний купорос.

Піритні недогарки -- відходи сір-чанокислого виробництва. Мідь у пі-ритних недогарках знаходиться у фор-мі сульфату, окислу, закису і сульфі-дів. З усіх форм водорозчинна і дос-тупна рослинам сульфатна мідь і ли-ше частково -- сульфідна. Однак ра-зом з міддю піритних недогарків у грунт потрапляє велика кількість ба-ласту, що неекономічне. Внаслідок ни-зького вмісту міді (близько 0,3 %) пі-ритні недогарки можуть мати тільки місцеве значення. Перевезення на знач-ні відстані пов'язане з додатковими витратами.

Сульфат міді, мідний купорос -- кристалічна сіль голубувато-синього кольору, що містить близько 25 % Cu. Добре розчинна у воді, тому її реко-мендується використовувати для перед-посівної обробки насіння і позакорене-вого підживлення. Застосовують при виготовленні одинарних і комплексних (складних і змішаних) добрив.

Порошок, що містить мідь (14-- 16 % CuSO4 або 5--6 % Cu), являє собою механічну суміш тонкоподрібне-ного сульфату міді та технічного таль-ку, застосовують для обробки насіння.

Мідно-калійні добрива містять 56,8 % К2О і 1,0 % Сu. Хлористий ка-лій з міддю, а також азотно-калійні мідні добрива та інші рекомендуються для внесення при передпосівному об-робітку . Мідні добрива діють протягом трьох-чотирьох років.

Цинкові добрива.

Застосовують сульфат цинку, а також деякі відходи промисловості, що міс-тять доступні для рослин форми цинку.

Сульфат цинку, сірчанокислий цинк -- кристалічна сіль сірувато-бі-лого кольору, розчинна у воді. Вміст цинку 25 %. Можна застосовувати для передпосівної обробки насіння і поза-кореневого підживлення рослин 0,05-- 0,1%-ний розчин сульфату цинку. Та-кий розчин можна застосовувати для обробки рослин одночасно з гербіцидами та інсектицидами.

Цинкове полімікродобриво (ПМУ-7) -- порошок темно-сірого кольору, містить 25 % Zп, 1 % МоОз, 0,4 Мn, 13 % СuO, а також залізо та інші .елементи. Можна застосовувати для передпосівної обробки насіння.

Порошок, що містить цинк, являє собою механічну суміш тонкоподріб-неного сухого сульфату цинку (18-22 %) і технічного тальку.

Одним із важливих факторів, що визначають ефективність цинкових доб-рив, є ступінь забезпеченості рослин іншими елементами живлення. Підви-щений рівень азотного живлення, а та-кож високі норми фосфорних добрив або велика кількість фосфору в ґрунті викликають підсилення цинкової не-достатності у рослин і збільшують по-требу в цинкових добривах.

Кобальтові добрива.

Використовують сульфат і хлорид ко-бальту, а також промислові відходи, що містять кобальт.

Сульфат кобальту, сірчанокис-лий кобальт - червона кристалічна речовина, добре розчинна у воді. Містить близько 21 % кобальту.

Хлорид кобальту, хлористий ко-бальт - червоні або тем-но-рожеві кристали. Містить 2,7 % ко-бальту. При 20 °С на 35,7 % розчинний у воді.

Важлива умова (особливо при ок-ремому застосуванні) внесення мікро-добрив -- рівномірне розміщення їх у ґрунті. Надлишкова кількість мікро-елементів може призвести до негатив-ної дії, а занижені норми окремих мік-роелементів не дають ефекту.

Всі мікродобрива слід застосову-вати лише при забезпеченні сільсько-господарських культур макродобривами.

Залізні добрива потрібні рослинам в малих кількостях. Застосовують ці добрива насамперед у садах та на ви-ноградниках на карбонатних і сильно-вапнованих ґрунтах, де мало рухомо-го заліза. До залізних добрив нале-жать залізний купорос та хелати за-ліза.

Залізний купорос містить 47--53 % сірчанокислого закису заліза і являє собою речовину сірого кольору, часто з білим, жовтим або бурим нальотом. Добре розчиняється у воді.

Хелати заліза являють собою спо-луки органічних речовин з залізом, яке ґрунтом не поглинається і в той же час легко засвоюється рослинами. Хелати заліза використовують для позакореневого підживлення рослин з ознаками хлорозу в вечірні або ранко-ві години.

КОМПЛЕКСНІ МІНЕРАЛЬНІ ДОБРИВА

Комплексними називають мінеральні добрива з вмістом у поєднанні й різ-номанітному співвідношенні 2--3 і більше поживних елементів -- азоту, фосфору, калію, магнію, сірки і мікро-елементів. Залежно від способів ви-робництва їх поділяють на складні, змішані й складно-змішані, а також на тверді та рідкі.

До складних належать добрива, які містять 2--3 і більше поживних елементів і виготовляються в єдиному технологічному процесі. Наприклад, амофос, калійна селітра, нітрофос, нітрофоска, нітроамофоска.

Складно-змішані -- це добрива, які виготовляють змішуванням простих туків з додаванням рідких чи газопо-дібних речовин. При цьому утворюють-ся нові хімічні речовини.

До змішаних належать мінеральні добрива, які виготовляють при змішу-ванні двох або більше простих туків. Це механічна суміш з готових прос-тих добрив, переважно гранульованих туків.

До механічної суміші можуть вхо-дити і складні добрива.

Різноманітні технологічні процеси виробництва комплексних мінеральних добрив об'єднують в 4 групи: виготов-лення складних твердих добрив на ос-нові ортофосфорної та поліфосфорної кислот; виготовлення рідких складних добрив на основі ортофосфорної і по-ліфосфорної кислот; виготовлення твердих складних добрив на основі азотнокислотного розкладання природ-них фосфатів; виробництво складно-змішаних та змішаних добрив.

СКЛАДНІ ДОБРИВА

Фосфати амонію -- поширені й перспективні складні добрива, які містять азот і фосфор у водорозчинній формі. Во-ни висококонцентровані, добре грану-люються, довго зберігаються в грану-льованому стані, малогігроскопічні, мають добрі фізичні властивості, при-датні для змішування з багатьма азот-ними і фосфорно-калійними добрива-ми. До цього типу складних добрив належать амофос з вмістом 12 % азоту і 52 % фосфору та діамофос з вміс-том 18 % азоту й 48 % фосфору . Амофос стійкий про-ти підвищеної температури, в разі на-грівання лише при температурі 100-- 110 °С починає втрачати аміак, а діамофос втрачає аміак при температурі 70 °С і перетворюється в амофос. Амо-фос і діамофос можуть бути також компонентами при виготовленні зміша-них мінеральних добрив.

Амофос містить фосфору в чоти-ри рази більше, ніж азоту, тому при використанні цього добрива доводить-ся додавати певну кількість азотних добрив. Діамофос має сприятливіше для рослин співвідношення між азотом та фосфором, в якому на одну части-ну азоту припадає 2,5 частини фос-фору.

Застосовують фосфати амонію для передпосівного внесення та підживлен-ня технічних, зернових і овочевих культур.

Нітроамофоска -- потрійне склад-не добриво, містить по 17 % азоту, фосфору і калію. Загальний вміст -- 51% поживних ре-човин. Це висококонцентроване добри-во, має задовільні фізичні властивості, малогігроскопічне, не злежується, доб-ре розсіюється по полю, легко розчи-няється у воді і добре засвоюється рослинами.

Нітроамофоска та діамонітрофоска належать до універсальних складних мінеральних добрив, які ре-комендується застосовувати майже на всіх ґрунтах.

При нейтралізації суміші фосфор-ної і азотної кислот аміаком виготов-ляють нітрофос, який містить азоту 23--25 % і фосфору 22-- 19%. Нітрофос і діамонітрофос -- цін-ні комплексні добрива для застосуван-ня на забезпечених калієм грунтах.

Нітрофоски -- поширений вид складних мінеральних добрив.

Нітрат кальцію внаслідок його ве-ликої гігроскопічності є небажаною домішкою в добриві. Залежно від способу видалення роз-різняють такі нітрофоски: вимороже-ну -- одержують виморожуванням надлишку кальцієвої селітри амоніч зацією і додаванням хлористого або сірчанокислого калію; сірчанокислотну або сульфатну -- виготовляють при зв'язуванні надлишку кальцію сірча-ною кислотою або сульфатом амонію і додаванням хлористого чи сірчанокис-лого калію; карбонатну -- зв'язуванням надлишку кальцію вуглекислотою І до-даванням до одержаного продукту хлористого кальцію.

Встановлено, що нітрофоска за дією на врожай сільськогосподарських культур не поступається перед еквіва-лентною сумішкою простих добрив.

Нітрофоси виготовляють розкла-данням природних фосфатів азотною кислотою, але без додавання солей ка-лію. Вони містять 23,5--24 % азоту і 17--14 фосфору. Як і в нітрофосках, 55--65 % фосфору міститься у водорозчинній формі.

Карбоамофоска виготовляється на основі сплаву сечовини, фосфатів амо-нію і хлористого калію. Зазначені ком-поненти змішують, амонізують, грану-люють і висушують. Азот міститься в амідній та аміачній формах. Вміст та співвідношення поживних речовин в карбоамофосці становить N : Р : К як 17:17:17.

Карбоамофос виготовляють так са-мо, як і карбоамофоску, але без вве-дення хлористого калію, містить близь-ко 60 % поживних елементів (азоту і фосфору).

Карбоамофоска і карбоамофос ефективні в посівах різних сільсько-господарських культур. Проте на сіно-жатях і пасовищах при поверхневому внесенні діють гірше, ніж еквівалент-ний набір простих добрив.

РІДКІ КОМПЛЕКСНІ ДОБРИВА (РКД)

Це водні розчини солей і кислот, які містять 2--3 поживних елементи. За-стосування РКД має ряд переваг. На відміну від рідких азотних добрив, РКД легше зберігати і вносити в грунт, бо вони не містять вільного аміаку. Крім того, не потребують герметичне закритої тари, їх можна вносити по-верхнево з наступним загортанням у грунт бороною, культиватором чи плу-гом. Застосування РКД дає можли-вість механізувати трудомісткі проце-си навантаження і розвантаження, лік-відувати втрати під час їх транспортування, зберігання та внесення.

Кристалін -- новий вид складного азотно-фосфорно-калійного мінераль-ного добрива. Виробляється в нашій країні і за рубежем декілька марок цього добрива з різним співвідношен-ням NРК. Він повністю розчиняється у воді, тому незамінний у звичайних і гідропонних теплицях при вирощу-ванні овочевих та інших цінних куль-тур. На відміну від інших добрив, май: же не містить хлору і його можна використовувати в суміші з мікроелементами. Добриво придатне для засто-сування в блокових теплицях у вигля-ді водного розчину через автоматизо-вану систему дощування, а також в поєднанні із зрошенням при вирощу-ванні цінних культурних рослин в полі. Калійна селітра містить 13,8 % азоту і 46,5 % К2О. Являє собою білий криста-лічний порошок, мало гігроскопічний, добре розчинний у воді. Виготовляють конверсійним способом, який ґрунтується на обмінному розкладі азотнокис-лого натрію і хлористого калію. У ка-лійній селітрі несприятливе співвідношення між азотом і калієм, тому при використанні її під окремі сільськогос-подарські культури потрібно додавати азот, а також фосфор. Суміші добрив, виготовлені з використанням калійної селітри, мають добрі фізичні власти-вості. Калійну селітру застосовують для удобрення чутливих до хлору культур.

ЗМІШАНІ ДОБРИВА

Змішані добрива одержують змішу-ванням двох і більше простих добрив, їх об'єднують у дві групи: тверді й рідкі.

Тверді змішані добрива можуть бути виготовлені на основі порошко-подібних чи гранульованих форм про-стих добрив. Рідкі змішані мінеральні добрива одержують у вигляді розчи-нів або суспензій, які виготовляють гарячим і холодним способами.

Змішані добрива, виготовлені з простого суперфосфату та інших доб-рив, містять близько 30% поживних речовин, а якщо замість простого су-перфосфату використовують фосфати амонію чи подвійний суперфосфат, їх концентрація становить 54--60 %.

Для поліпшення фізичних власти-востей добрив велике значення має до-давання під час змішування 5--15 % маси суміші нейтралізуючих добавок

ЗАГАЛЬНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ ЗМІНИ ЯКОСТІ ВРОЖАЮ ЗАЛЕЖНО ВІД УМОВ ЖИВЛЕННЯ РОСЛИН

Ріст та розвиток рослин, формування і нагромадження органічних речовин врожаю -- все це є наслідком взаємо-зв'язаних процесів обміну речовин, спрямованість та інтенсивність яких у свою чергу залежать від умов вирощу-вання та біологічних особливостей культур. На якість врожаю значно впливають добрива. Для більшості рослин вирішальне значення мають азотні добрива. Так, для формування врожаю пшениці необхідні всі елемен-ти живлення, але провідним з них є азот, від кількості якого та співвідно-шення з іншими елементами залежить нагромадження білкових сполук. По-рушення співвідношення між азотом, фосфором і калієм на користь першого призводить до вилягання посівів, внаслідок чого погіршується якість хлібів. Нагромадженню білкових сполук сприяє також забезпечення рослин марганцем.

У зернобобових, в яких частково потреба у азоті задовольняється за рахунок біологічного азоту, якість зерна та зеленої маси залежить від рівня фосфорного і калійного живлен-ня, що має узгоджуватись з кількістю засвоєного рослинами азоту.

У багатьох культурних рослин якість врожаю визначається вуглевод-ними речовинами (крохмаль, цукор,, целюлоза) чи продуктами їх перетво-рення (жири, ефірні олії, пектинові речовини, органічні кислоти тощо). Для них фосфорне й калійне живлен-ня має переважати над азотним.

Добрива впливають на вміст ві-тамінів у рослині. Азотні збільшують вміст каротину (провітаміну А) в лис-тках цукрових буряків, вівса, шпина-ту, плодах помідорів, коренях морк-ви. Цьому процесу сприяє внесення гною.

Якість урожаю залежить від фор-ми добрива. Так, аміачний азот сприяє синтезу цукрів, крохмалю, кліткови-ни, жиру, каучуку, а нітратний--ор-ганічних кислот.

Калійні добрива з великим вмістом хлору пригнічують утворення за-пасних білків і вуглеводів. Наявність сірки в добриві, навпаки, сприяє цьому процесу.

Застосування необґрунтовано ви-соких норм неконцентрованих фосфа-тів може призвести до нагромадження в ґрунті фтору, який являє велику за-грозу для людини і тварин. Зараз кіль-кість фтору, що надходить в грунт з фосфорними добривами, незначна і не становить загрози забруднення нав-колишнього середовища. Вапнування ґрунту запобігає надходженню в рос-лини цього елемента з ґрунту і доб-рив.

Надлишкове внесення калійних добрив підвищує забруднення ґрунтів хлором.